Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/4292/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2022.
Дата набрання законної сили: 01.11.2022
Номер судового провадження: 61-930ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		01 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 265/4292/17-ц
		провадження № 61-930св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Маріупольської міської ради,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 31 липня 2020 року у складі судді Шиян В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: 
		Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Лопатіної М. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та Служба 
		у справах дітей Маріупольської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
		Позовну заяву мотивовано тим, що у власності ОСОБА_1 була квартира 
		АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право 
		на спадщину. 
		26 вересня 2016 року вона отримана від ОСОБА_6 у борг 
		270 000,00 грн, про що видала власноруч написану розписку із визначеним графіком погашення заборгованості до 26 вересня 2019 року. Фактично вона отримала в борг 90 000,00 грн, а 180 000 грн були нараховані відповідачем як відсотки за користування позикою. 
		Також позивач вказувала, що 26 вересня 2016 року у нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Никоненко Т. В. вона уклала з ОСОБА_6 договір іпотеки, відповідно до умов якого передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 . 
		Разом із цим, у той же день було накладено заборону на відчуження предмету іпотеки. 
		Позивач зазначала, що на вимогу ОСОБА_6 вона надала йому нотаріально завірену довіреність з правом користування та розпорядження зазначеною квартирою. 
		07 лютого 2017 року, з незрозумілих для позивача причин, ОСОБА_6 перепродав її борг ОСОБА_2 і під примусом ОСОБА_6 вона підписала документи щодо зняття заборони з указаної квартири,після чого продала її ОСОБА_2 . 
		Позивач посилалась на те, що вона не отримувала грошей після продажу спірної квартири. Розписку про отримання грошей написала під примусом ОСОБА_2 , який скористався її безпорадним станом та запевнив 
		її, що вона не залишиться без квартири.
		Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 
		07 лютого 2017 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О. В. та зареєстрований у реєстрі № 179 
		із застосування наслідків недійсності угоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази не є підтвердженням укладення угоди під впливом важких обставин та на невигідних для неї умовах. Також недоведеними визнані посилання позивача на те, що вона з договором купівлі-продажу не була ознайомлена, грошей від правочину не отримувала і взагалі не була присутня під час укладення угоди у нотаріуса, оскільки протилежне підтверджували свідки. Крім того, проживання у спірній квартирі неповнолітньої ОСОБА_7 
		за договором безоплатного користування жилим приміщенням не породжує у останньої права власності на спірне майно, а отже, на думку суду першої інстанції, не позбавляє власника квартири права розпорядження своєю власністю на власний розсуд.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 31 липня 2020 року залишено без змін. Відновлено дію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області 
		від 31 липня 2020 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, дійшов законного 
		та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів 
		на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного договору 
		 вини відповідача перебувала під впливом тяжких обставин, чим друга сторона правочину скористалася, не довела, що договір купівлі-продажу був укладений на невигідних для неї умовах, не доведено також реальної загрози втрати позивачем помешкання.
		Оскільки вимога про застосування наслідків недійсності правочину 
		є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, тому, на думку суду апеляційної інстанції, ця вимога також не підлягає задоволенню.
		На думку суду апеляційної інстанції, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним 
		є законним та обґрунтованим, оскільки правочин вчинено щодо нерухомого майна, право власності на яке дитина не мала, вона не є дочкою позивача та членом її родини, проживала у квартирі тимчасово. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема: судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення експертизи, яке має значення для правильного вирішення справи, та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу 
		на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими,
		що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
		На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновкам якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив факт отримання нею грошей за продаж квартири на підставі недопустимих доказів, якими є показання свідків ОСОБА_8 , оскільки норми ЦПК України забороняють використовувати показання свідків для підтвердження наявності, а у відповідних випадках, дійсності угод, які повинні полягати у письмовій формі. Суд повинен був вирішити питання щодо призначення судової експертизи з метою з`ясування чи дійсно вона знаходилась у пригніченому стані на момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири.
		ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийняв помилкове рішення у зв`язку із тим, 
		що не повно з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи. 
		Не надав належну оцінку, зокрема: довідці з її місця роботи, відповідно 
		до якої вона була на роботі увесь робочий день (день, коли був укладений спірний договір купівлі-продажу); аудіо запису розмови між ОСОБА_2 
		та ОСОБА_4 та аудіо запису розмови ОСОБА_9 та ОСОБА_2 
		з погрозами.
		Разом із цим, вважає, що суд дійшов помилкового висновку, роблячи такий висновок, що якщо малолітня дитина проживає постійно у квартирі, 
		але вона ніде не зареєстрована, то її права при продажі цієї квартири 
		не порушуються, і що непотрібно отримувати відповідний дозвіл органу опіки та піклування, оскільки від з`ясування обставин, що мають значення для справи, залежить правильність юридичної оцінки правовідносин сторін і визначення обсягу їх прав і обов`язків.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи 
		із Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
		У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_10 на касаційну скаргу, у якому зазначено, 
		що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		26 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала у борг 270 000,00 грн, строком до 26 вересня 2019 року (а. с. 5, т. 1).
		На забезпечення виконання зазначеного договору 26 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки квартири 
		АДРЕСА_1 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т. В. (а. с. 4, т. 1).
		26 вересня 2017 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила останнього користуватися 
		та розпоряджатися (продати, обміняти) зазначеною квартирою (а. с. 6, т. 1).
		07 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 179. При цьому ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 розписку, у якій вказала, що за продану квартиру отримала 9 000,00 доларів США та претензій до покупця не мала (а. с. 57, 58, т. 1, а. с. 6, т. 2).
		07 червня 2016 року на підставі письмового договору ОСОБА_1 надала ОСОБА_4 у тимчасове безоплатне користування жиле приміщення спірної квартири (а. с. 103, т. 1).
		Згідно з копією довідки про склад сім`ї, яку було надано під час укладання договору купівлі-продажу квартири 07 лютого 2017 року у спірній квартирі зареєстрована була лише ОСОБА_1 (а. с. 19, т. 2).
		Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб від 15 січня 2018 року у спірній квартирі 
		з 29 грудня 2013 року проживали ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_12 (а. с. 102, т. 1).
		ОСОБА_1 на підтвердження важкої хвороби члена сім`ї, було надано, зокрема: копію довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 436050 
		від 07 травня 2015 року про встановлення ОСОБА_9 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,третьої групи інвалідності за загальним захворюванням та виписку із історії хвороби № 146, відповідно до якої ОСОБА_9 проходив лікування у неврологічному відділенні міської лікарні № 4 з 04 березня 2016 року по 18 березня 2016 року, діагноз - наслідки перенесеної важкої черепно-мозкової травми у 2004 році; копію довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0919928 від 16 серпня 2018 року про встановлення ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , другої групи інвалідності за загальним захворюванням. При цьому, МСЕК дійшла висновку, що він може працювати вдома (а. с. 148, т. 1).
		ОСОБА_1 отримала за продану квартиру 9 000,00 доларів США 
		та претензій до покупця не мала.
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду 
		і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 
		частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) 
		у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою 
		та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину 
		не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним 
		і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований 
		на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, 
		що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам 
		та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, 
		що обумовлені ним.
		ОСОБА_1 як на правові підстави заявлених позовних вимог посилалася на правила статті 233 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
		Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання 
		за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
		Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України 
		та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
		Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було 
		би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин 
		на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме 
		в момент вчинення правочину.
		Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів 
		її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
		Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
		Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане 
		із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи 
		на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати 
		у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року 
		у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
		У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі 
		№ 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення 
		або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична 
		чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі 
		або вчинено не на таких умовах.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування 
		статті 233 ЦК України з огляду на недоведеність того, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений під впливом тяжкої для неї обставини.
		Разом із тим, ураховуючи те, що позовна вимога про застосування наслідків недійсності правочину є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що вона також 
		не підлягає задоволенню.
		Доводи касаційної інстанції щодо необхідності призначення судами першої та апеляційної інстанцій з власної ініціативи експертизи у справі 
		є необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупністю таких обставин: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання 
		у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
		Статтею 105 ЦПК України встановлено, що призначення експертизи судом 
		є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. призначення експертизи судом є обов`язковим також 
		за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 
		3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо 
		їх одержати.
		Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено цивільним судом 
		з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
		При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про правову оцінку дій сторін тощо.
		Матеріали справи не містять клопотань сторін у справі щодо проведення експертизи.
		Разом із цим, ураховуючи предмет позову, колегія суддів вважає помилковими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо необхідності призначення судами першої та апеляційної інстанцій з власної ініціативи експертизи у справі.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою 
		до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     С. Ф. Хопта
		 
		      Є. В. Синельников
		 
		      В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...