Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/24810/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2022. Зареєстровано: 02.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2022.

Номер судового провадження: 2/185/2529/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 759/24810/21
		Провадження № 2/185/2529/22
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		21 жовтня 2022 року                        м.Павлоград    
		Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
		головуючого судді Перекопського М.М.,
		з участю секретаря судового засідання Єгоричевої К.Ю., представника Офісу Генерального прокурора,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу за позовом адвоката Виграненко Світлани Петрівни, яка діє від імені ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури,
		встановив:
		У листопаді 2021 року адвокат Виграненко Світлана Петрівна, яка діє від імені ОСОБА_1 , звернулася до суду із вказаним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі по тексту  відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі  відповідач-2) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури, в якому, з урахуванням уточнень, просила:
		- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, у розмірі 3 088 800,00 грн;
		- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати з проведення комісійної комплексної експертизи у розмірі 10164,00 грн;
		- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 упущену вигоду у розмірі 268 305,76 грн;
		- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з ушкодженням здоров`я у розмірі 27 300,00;
		- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 76 000,00 грн.
		Позов обґрунтовано тим, що 27 жовтня 2014 року позивач був призначений тимчасово виконуючим обов`язки за вакантною посадою першого заступника Генерального штабу ЗСУ. Вказане підтверджується копією наказу Генерального штабу ЗСУ від 27.10.2014 року №281 «Про тимчасове виконання обов`язків».
		17 червня 2014 року було розпочато кримінальне провадження №42014000000000517. 
		18 листопада 2014 року позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.425 КК України. 12 листопада 2015 року позивачу був вручений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42014000000000517 від 17 червня 2014 року за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.425 КК України.
		Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року по справі №185/12161/15-к позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.425 КК України і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі.
		11 грудня 2020 року Дніпровський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно якої вказаний вище вирок було залишено без змін.
		21 травня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову, згідно якої вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано на підставі п.2 ч.1 ст.284, ст.440 КПК України і закрито кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.425 КК України у зв`язку з відсутністю в діянні позивача складу кримінального правопорушення.
		Таким чином, позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 18.11.2014 року до 21.05.2021 року, а саме 78 місяців 4 дні. 
		Під час перебування позивачем під слідством та судом йому було завдано моральної шкоди. 
		Окрім цього, позивачем були понесені матеріальні витрати на лікування у зв`язку з погіршенням фізичного та психічного здоров`я останнього.
		Також позивач був позбавлений можливості реалізувати своє просування по службі, оскільки майже п`ять років, не будучи відстороненим від посади, здійснював повноваження першого заступника Генерального штабу ЗСУ, і його кандидатура хоч і була погоджена Президентом України, проте він так і не був призначений на вказану посаду.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він та його рідні зазнали душевних страждань у зв`язку з протиправними діями ГП України та суду стосовно нього.
		В результаті відкриття кримінального провадження щодо позивача ЗМІ поширили інформацію, яка дискредитувала позивача, також ними було розміщено низку статей щодо позивача.
		У зв`язку із викладеним позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
		Відповідач-1 подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позову. Вважає, що помилковим є твердження позивача про те, що кримінальне провадження щодо останнього розпочато 17.06.2014 року, оскільки повідомлено про підозру 18.11.2014 року. Окрім цього, відповідач-1 посилався на недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, а також її розміру  3 088 800,00 грн, тож просив суд відмовити у задоволенні вказаної вимоги. Також звертає увагу на те, що під час здійснення досудового розслідування позивач під вартою не перебував, від посади не відсторонювався. Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 21.05.2021 року не встановив істотних порушень вимог КПК України, не вказав на жодне порушення слідчим та прокурором норм останнього, натомість констатував порушення норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції. Отже, вважає, що відповідач-1 не є належним відповідачем у вказаній справі. Також вказав, що позивачем було подано позов про захист честі та гідності, який було залишено без розгляду. Вважає безпідставним посилання позивача на висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи), оскільки вказаний висновок не є висновком експерта чи спеціаліста у розумінні ст.74,102 ЦПК України, а також вказаний висновок побудовано виключно на інформації, наданій позивачем-1, а сам розрахунок визначення моральної шкоди здійснено без використання спеціально передбачених законодавством методик. Також у зазначеному висновку використовується коефіцієнт розрахунку моральної шкоди 3,5, який базується на практиці Верховного Суду, проте вказана у висновку практика суду не відповідає фактичним обставинам у зазначеній цивільній справі. Тож зазначений висновок носить здебільшого ймовірний характер, і як доказ використаний бути не може. Вважає посилання позивача на наявність з його боку упущеної вигоди безпідставною, оскільки доказів того, що розмір грошового забезпечення позивача знизився у зв`язку з притягнення його до кримінальної відповідальності позивачем не зазначено та суду не надано, на час досудового розслідування позивач від здійснення своїх повноважень не відсторонювався, заробітну плату отримував в передбаченому розмірі. Заперечував проти задоволення вимоги про стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, оскільки з наданих позивачем на підтвердження вказаного факту доказів вбачається, що зазначені ним ушкодження здоров`я були отримані задовго до початку кримінального провадження, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку. Вказав, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 70 000,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не зазначено та не надано суду належних доказів на підтвердження сплати таких коштів за надану правничу допомогу, а отже, заявлена сума є безпідставною. Вказав, що також не відносять до судових витрати кошти у розмірі 6000,00 грн, сплачені за проведення соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадської експертизи), оскільки вказане дослідження не відповідає процесуальним критеріям, а сума, розрахована до сплати, є неспівмірною із витраченим часом та обсягом роботи.
		Відповідач-2 також подав відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, а саме просив суд відмовити позивачу у відшкодуванні моральної шкоди у заявленому розмірі, оскільки вказана сума є занадто великою та не відповідає розміру, встановленому за вказане законодавством України. 
		Представник позивача надала відповіді на вказані відзиви, в яких позовні вимоги ще раз підтримала, вказала, що доводи відповідачів є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Вважає розмір моральної шкоди абсолютно доведеним на підставі зазначених та наданих суду доказів по справі. Також визначений розмір моральної шкоди відповідає практиці Верховного Суду в аналогічних справах. Посилання відповідача-1 на той факт, що до позивача не застосовувалося тримання під вартою, є помилковим, оскільки є ухвала суду про вказане від 25.11.2014 року. Також позивач був обвинувачений відповідачем-1 у ЗМІ ще до завершення досудового розслідування, значна кількість статей у ЗМІ спричинила погіршення психічного стану позивача, а також його відносин з оточуючими.
		Ухвалою суду від 01 липня 2022 року справу прийнято до провадження Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 21 жовтня 2022 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в частині позовних вимог про стягнення витрат з проведення комісійної комплексної експертизи у розмірі 10164,00 грн на підставі того, що стягнення процесуальних витрат ОСОБА_1 з проведення комісійної комплексної експертизи відносяться до питання розподілу процесуальних витрат у кримінальній справі, а тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		У судове засідання з`явився представник відповідача-1, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили; відповідач-2 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, з посиланням на участь його представника. Представник позивача просив провести судове засідання в режимі відеоконференції, його клопотання було задоволено, проте представник позивача з невідомих причин не приймав участь. 
		Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов наступних висновків.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 жовтня 2014 року позивач був призначений тимчасово виконуючим обов`язки за вакантною посадою першого заступника Генерального штабу ЗСУ. Вказане підтверджується копією наказу Генерального штабу ЗСУ від 27.10.2014 року №281 «Про тимчасове виконання обов`язків».
		18 листопада 2014 року слідчим в особливо важливих справах СВ СУ ГВП ГП України Свинар О.О. позивача було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.425 КК України.
		Згідно копії обвинувального акта, 12 листопада 2015 року позивачу був вручений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42014000000000517 від 17 червня 2014 року за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.425 КК України.
		Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року по справі №185/12161/15-к позивача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.425 КК України і призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі. Вказане підтверджується копією зазначеного вироку.
		Згідно копії ухвали Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, вказаний вище вирок було залишено без змін.
		21 травня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову, згідно якої вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасовано на підставі п.2 ч.1 ст.284, ст.440 КПК України і закрито кримінальне провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.425 КК України у зв`язку з відсутністю в діянні позивача складу кримінального правопорушення. 
		Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позивач перебував під слідством і судом з моменту пред`явлення йому підозри, тобто з 18 листопада 2014 року та до ухвалення Верховним Судом постанови від 21 травня 2021 року про закриття кримінального провадження. Отже, строк перебування позивача під слідством і судом складає 78 місяців 4 дня.
		Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
		Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		За змістом положень ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі по тексту  Закон 266/94) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Згідно п.2 ч.1 ст. 2 Закону 266/94 Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Стаття 3 Закону 266/94 передбачає, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
		Статтею 4 Закону 266/94 передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету; Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Згідно ст. 13 Закону 266/94 Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Розмір мінімального розміру заробітної плати встановлюється відповідним Законом України «Про державний бюджет України». 
		Суд вважає, що позивачем за допомогою належних і допустимих доказів було доведено завдання йому моральної шкоди перебуванням під слідством і судом. В обґрунтування своїх доводів позивачем надано суду висновок соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого (громадська експертиза), проведеного громадською організацією «Спілка фахівців соціологічних та психологічних досліджень». За висновком наданого суду висновку вбачається, що позивачу була завдано моральна шкода, яка оцінюється в розмірі 1801800 грн. 
		Відповідач-1 та відповідач-2 у своїх відзивах на позов вказали, що, по-перше, вказаний висновок не є висновком експерта чи спеціаліста у розумінні ст.74,102 ЦПК України, а також вказаний висновок побудовано виключно на інформації, наданій позивачем, а сам розрахунок визначення моральної шкоди здійснено без використання спеціально передбачених законодавством методик. Також у зазначеному висновку використовується коефіцієнт розрахунку моральної шкоди 3,5, який базується на практиці Верховного Суду, проте вказана у висновку практика суду не відповідає фактичним обставинам у зазначеній цивільній справі. Тож зазначений висновок носить здебільшого імовірний характер, і як доказ використаний бути не може.
		Суд вважає, що наданих позивачем висновок є належним і допустимим доказом. Проте, суд враховує, що зазначених висновок не ґрунтується на методиках, встановлених законами. Відповідачі не були позбавлені можливості надати докази, які б спростовували наданий позивачем висновок. Суд частково погоджується з наданим висновком, але вважає зазначений розмір моральної шкоди безпідставно завищеним.
		На думку суду, факт перебування позивача під слідством і судом тривалий час, обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, наявність обвинувального вироку, який було скасовано, проведення під час розслідування обшуків та арешт майна, наявність негативних публікацій в СМІ до набрання законної сили остаточним рішенням суду, завдали моральних втрат позивачу та призвели до порушення його звичайних життєвих зв`язків, вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, завдали психічного впливу та негативних наслідків, що з огляду на надані позивачем докази свідчить про доведеність моральних страждань позивача.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що відшкодування моральної шкоди не повинно приводити до безпідставного збагачення позивача. 
		Законодавчо встановлено мінімальний розмір моральної шкоди. 
		Норма частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
		Визначаючи розмір моральної шкоди суд, враховує, що позивач є кваліфікованим професійним воєнним високопосадовцем ЗСУ, його характеристики, значення факту знаходження під слідством і судом під час виконання службових обов`язків, суд вважає, що мінімальний розмір підлягає збільшенню в три рази. Крім того, враховуючи особисті психологічні особливості позивача, суд вважає, що загальний розмір моральної шкоди підлягає збільшенню на 10%. 
		Суд приймає до уваги й думку позивача, висловлену під час складання наданого ним висновку громадської експертизи, а саме те, що він вважає справедливою суму відшкодування завданої моральної шкоди в межах не менше 1000 000 грн та до 1800000грн. 
		За таких обставин, з урахуванням вимог розумності і справедливості, сума, яка підлягатиме стягненню на користь позивача в якості моральної шкоди, становитиме 1 544 400,00 грн (78 місяців * 6000,00 грн (розмір однієї МЗП) * 3,0 (коефіцієнт) + 140 400,00 грн (10% - врахування психологічних особливостей позивача) = 1 544 400,00 грн). 
		Суд вважає, що позивачем не належно обґрунтовано застосування посилюючого коефіцієнту «6», оскільки відшкодування моральної шкоди не повинно призводити до безпідставного збагачення, доводи позивача зводяться до суб`єктивної думки щодо розміру завданої моральної шкоди та не відповідає наданим доказам. 
		Так, згідно копії ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2014 року, до позивача було застосовано запобіжний захід, а саме тримання під вартою, проте, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2014 року зазначена вище ухвала була скасована і застосовано до позивач запобіжний захід у вигляді застави та покладені додаткові обов`язки. Отже, враховуючи зазначений факт, суд виходить з того, що до позивача було застосовано запобіжний захід саме у вигляді застави, а не тримання під вартою, що на думку суду значно впливає на визначення розміру підсилюючого коефіцієнта. 
		Сам факт наявності постанови Верховного Суду про скасування обвинувального вироку, ухвали апеляційного суду та закриття кримінального провадження з підстав відсутності в діянні позивача складу кримінального правопорушення є підставою для відшкодування шкоди згідно Закону 266/94, а тому доводи відповідача-1 про відсутність підстав для задоволення позову є безпідставними. 
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідачами не доведено суду відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. Відповідачі не були позбавлені можливості заявити відповідні клопотання щодо проведення судових експертиз для визначення розміру завданої моральної шкоди (за згоди позивача), або надати докази, які б заперечували завдання позивачу моральної шкоди. Зазначені відповідачем-1 доводи є суб`єктивною думкою, яка не ґрунтується на відповідних доказах. 
		Також позивач просив суд стягнути на його користь упущену вигоду у розмірі 268305,76 грн, оскільки вважає, що так як проти нього було відкрито кримінальне провадження, його не було призначено на постійний час на посаду першого заступника Генерального штабу ЗСУ, на якій він міг би отримувати вищу заробітну плату, хоча кандидатуру було погоджено Президентом України.
		Відповідно копії довідки про суми виплаченого грошового забезпечення з урахуванням доплат за тимчасове виконання посади генерал-майору ОСОБА_1 за період з 06 січня 2015 року по 22 травня 2019 року було виплачено грошове забезпечення із урахуванням виконуваних тимчасово обов`язків останнім.
		Позивачем не доведено суду причинно-наслідкового зв`язку між його перебуванням під слідством і судом та не призначенням його на посаду першого заступника ГШ ЗСУ. Доводи позивача зводяться до його власної суб`єктивної думки про обов`язковість призначення на цю посаду тільки його. Сам факт погодження його кандидатури на цю посаду Президентом України не свідчить про обов`язковість його призначення. 
		Як встановлено судом, позивач від виконання роботи не відсторонявся, отже, він не має права на відшкодування зазначеної ним упущеної вигоди, а його посилання, що так як проти нього було відкрито кримінальне провадження і його не було призначено на постійний час на посаду першого заступника Генерального штабу ЗСУ, на якій він міг би отримувати вищу заробітну плату, хоча кандидатуру було погоджено Президентом України, є недоведеними у судовому порядку належними та допустимими доказами та по суті є надуманими, абстрактними доводами позивача. Тому в цій частині вимог слід відмовити за недоведеністю.
		Також суд не вбачає й підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, у розмірі 27300,00 грн у зв`язку з наступним.
		Позивачем надано суду велику кількість виписних епікризів та медичної документації. Проте, з наданих позивачем доказів не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням його здоров`я та його перебуванням під слідством і судом. Тому в задоволенні цих вимог слід відмовити за недоведеністю. 
		Отже, суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення вказаного позову, а саме у розмірі 1544400,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди.
		Щодо визначення розміру судових витрат, що підлягають стягненню на користь позивача суд вказує таке.
		Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Отже, оскільки суд задовольняє позов частково в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 1544400,00 грн, то з держави України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 34577,11 грн (1544400,00 грн (задоволена судом сума до стягнення) * 76000,00 грн (заявлені до стягнення судові витрати) : 3394569,76 грн (сума усіх позовних вимог) = 34577,11 грн).
		Керуючись ст.2,12,13,81,89,141,259,265 ЦПК України, суд
		ухвалив:
		Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
		Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1544400,00 грн (один мільйон п`ятсот сорок чотири тисячі чотириста гривень 00 копійок).
		В іншій частині позовних вимог відмовити. 
		Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 34577,11 грн (тридцять чотири тисячі п`ятсот сімдесят сім гривень 11 копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення суду виготовлено 31 жовтня 2022 року.
		 
		    Суддя                               М.  М.  Перекопський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...