Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4079/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 02.11.2022. Зареєстровано: 02.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2022.

Результат оскарження 11.07.2023 Верховний Суд: залишено рішення першої та апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19.10.2022Справа №  910/4079/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Безрадній А.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) в інтересах держави особі Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008)
		до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
		про стягнення 163     582     875,50 грн,
		 
		Учасники справи: 
		від прокуратури: Дергунов Д.С.,
		від позивача: Трембач О.С.,
		від відповідача: Костенко М.А.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави особі Кабінету Міністрів України до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 163     582     875,50 грн пені до загального фонду Державного бюджету України, яка обґрунтована несвоєчасною сплатою відповідачем дивідендів до державного бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/4079/22, призначено підготовче засідання у справі на 04.07.2022.
		29.06.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позов та заява про застосування позовної давності.
		01.07.2022 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив та заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності.
		В підготовче засідання 04.07.2022 з`явилися представники сторін та прокуратури.
		Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні на 10.08.2022; продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів; встановити строк Кабінету Міністрів України на подання відзиву на позовну заяву 15 днів від 04.07.2022; встановити строк відповідачу на подання заперечень на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзивів на позовну заяву.
		11.07.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та пояснення до заперечень на заяву про застосування позовної давності.
		21.07.2022 до суду від позивача надійшли пояснення до позовної заяви.
		В підготовче засідання 10.08.2022 з`явилися представники сторін та прокуратури.
		Суд, не виходячи до нарадчої кімнати ухвалив, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.09.2022.
		В судове засідання 21.09.2022 з`явилися представники сторін та прокуратури.
		Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвали оголосити у судовому засіданні перерву на 19.10.2022.
		В судовому засіданні 19.10.2022 представник прокуратури підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі, представник позивача поклався на розсуд суду, а представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.
		Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		В судовому засіданні 19.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Засновником та єдиним акціонером Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720) є держава в особі Кабінету Міністрів України.
		24.04.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 461-р «Питання річних загальних зборів акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яким затверджено річний звіт НАК "Нафтогаз України" за 2018 рік. Пунктом 3 цього Розпорядження затверджено такий розподіл чистого прибутку НАК «Нафтогаз України» за 2018 рік та розмір річних дивідендів, що спрямовуються:
		90 відсотків чистого прибутку в розмірі 12251932,2 тис. гривень - на виплату дивідендів до державного бюджету;
		5 відсотків чистого прибутку в розмірі 680662,9 тис. гривень - до резервного капіталу;
		5 відсотків чистого прибутку в розмірі 680662,9 тис. гривень - на розвиток.
		Крім того, пунктом 3 цього розпорядження приписано виплату дивідендів провести згідно з вимогами законодавства не пізніше 30 червня 2019 року.
		Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 25.10.2019 № 258 відповідно до абзацу сьомого частини п`ятої   статті 11 Закону № 185-V, пункту 2 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 702, та пункту 7 Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100%, затвердженого   наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 02.07.2013 №725, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2013 за №1830/24362, АТ «НАК «Нафтогаз України» нараховано пеню за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету, згідно з доданим до наказу розрахунком, а саме: за період з 02 липня 2019 року по 22 липня 2019 року нараховано пеню у розмірі 163 582 875,50 грн у зв`язку з несвоєчасною сплатою частини дивідендів у розмірі 8   167   954   800,00 грн.
		За наслідками оскарження вказаного наказу у судовому порядку рішенням Окружного адміністративного суду міста Київ від 02.06.2020 у справі № 640/24774/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від  23.09.2020 та постановою Верховного Суду від 25.11.2021, у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відмовлено.
		Звертаючись до суду, прокурор зазначив, що до цього часу відповідачем не сплачено пеню у розмірі 163   582   875,50 грн, нараховану за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету у період з 02.07.2019 по 22.07.2019.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що законодавчо визначені повноваження Кабінету Міністрів України як органу державної влади стосовно стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди або звернення до суду для захисту законних інтересів держави з метою стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету відсутні. Поряд з цим, підстава, передбачена ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з якою пов`язано право прокурора на представництво в суді законних інтересів держави, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, у цьому випадку відсутня. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності у даному спорі.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
		Відповідно до частини другої   статті 19 Конституції України   органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
		Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів визначає   Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI   (далі - Закон № 514-VI, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до частини першої   статті 3 Закону № 514-VI   акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
		Пунктом 8 частини першої   статті 2 Закону № 514-VI   визначено, що корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до   закону, а також інші права та правомочності, передбачені   законом   чи статутними документами.
		Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства (частина перша   статті 20 Закону № 514-VI).
		Згідно з пунктом 2 частини   статті 2 Закону № 514-VI   кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи, зокрема, право на отримання дивідендів.
		Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів (абзац перший частини першої   статті 30 Закону № 514-VI).
		Правові основи управління об`єктами державної власності відповідно до   Конституції України   визначає   Закон України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V   (далі - Закон № 185-V, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), статтею 1 якого передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим   Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		За змістом   статті 3 Закону № 185-V   об`єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).
		Відповідно до   статті 4 Закону № 185-V   суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
		Частиною п`ятою   статті 11 Закону № 185-V   передбачено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (абзац перший).
		Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів (абзац четвертий).
		Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах (абзац п`ятий) .
		Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій (абзац шостий).
		На суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності, нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно (абзац сьомий).
		Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів органами доходів і зборів нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України (абзац восьмий).
		Наказом Мінекономрозвитку від 02 липня 2013 року №725   затверджено Порядок нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків (далі - Порядок №725, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), яким установлено механізм нарахування Мінекономрозвитку України пені на суму дивідендів на державну частку (далі - дивіденди), несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100 відсотків (далі - господарське товариство).
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 725 у разі сплати господарським товариством дивідендів до державного бюджету після встановленого   законом   строку суб`єкт управління в одноденний строк з дня здійснення такого платежу подає Мінекономрозвитку України для нарахування пені на суму несвоєчасно сплачених дивідендів копії таких документів:
		протоколу загальних зборів господарського товариства, на яких прийнято рішення про виплату дивідендів;
		погодженого завдання на голосування представникам держави на загальних зборах господарського товариства, у статутному капіталі якого державна частка становить понад 50 відсотків, щодо прийняття рішення про відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів;
		звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) господарського товариства за відповідний рік згідно з формою, наведеною у додатку 1 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого   наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868;
		платіжних доручень щодо перерахування господарським товариством суми дивідендів або частини суми дивідендів.
		Згідно з пунктом 4 Порядку № 725 у разі наявності в інформації суб`єкта управління, що подається згідно з пунктом 2 цього Порядку, відомостей щодо заборгованості господарського товариства зі сплати дивідендів та неподання суб`єктом управління документів, визначених пунктом 3 цього Порядку, Мінекономрозвитку України в місячний строк з дня отримання такої інформації звертається до суб`єкта управління з відповідним запитом стосовно надання документів для нарахування пені на суму несвоєчасно сплачених дивідендів до державного бюджету.
		Контроль за своєчасністю подання документів, визначених у пунктах 2 та 3 цього Порядку, та відповідальність за достовірність наданих матеріалів несе суб`єкт управління та керівник господарського товариства.
		За правилами пункту 5 Порядку № 725 нарахування пені на суму дивідендів, несвоєчасно сплачених господарським товариством, здійснюється Мінекономрозвитку України на підставі документів, що подаються згідно з пунктом 3 цього Порядку.
		Положеннями пункту 6 Порядку № 725 передбачено, що пеня на суму дивідендів (частину суми дивідендів), несвоєчасно сплачених господарським товариством, нараховується в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний календарний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати суми дивідендів або частини суми дивідендів включно.
		У разі коли встановлений   законом   строк сплати дивідендів збігається з вихідним (святковим, неробочим) днем, останнім днем граничного строку сплати дивідендів вважається перший робочий день після вихідного (святкового, неробочого) дня. У такому разі пеня нараховується, починаючи з другого робочого дня після вихідного (святкового, неробочого) дня.
		Днем сплати суми дивідендів або частини суми дивідендів господарським товариством вважається день списання установою банку суми платежу з рахунку платника незалежно від часу зарахування її до державного бюджету.
		Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 25.10.2019 № 258 відповідно до абзацу сьомого частини п`ятої   статті 11 Закону № 185-V, пункту 2 Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 702, та пункту 7 Порядку нарахування пені на суму дивідендів на державну частку, несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарським товариством 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутному капіталі господарського товариства, частка держави якого становить 100%, затвердженого   наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 02.07.2013 №725, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.10.2013 за №1830/24362, АТ «НАК «Нафтогаз України» нараховано пеню за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету, згідно з доданим до наказу розрахунком, а саме: за період з 02 липня 2019 року по 22 липня 2019 року нараховано пеню у розмірі 163 582 875,50 грн у зв`язку з несвоєчасною сплатою частини дивідендів у розмірі 8   167   954   800,00 грн.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Київ від 02.06.2020 у справі № 640/24774/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного від 23.09.2020 та постановою Верховного Суду від 25.11.2021, у задоволенні адміністративного позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 25.10.2019 № 258 «Про нарахування пені акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»   відмовлено.
		Під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що позивач у встановлений законом   строк, тобто до 7 липня 2019 року, сплатив до Державного бюджету лише частину суми визначених   розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 461-р   дивідендів. Так, позивач перерахував до Державного бюджету України частину чистого прибутку згідно з платіжним дорученням від 13 червня 2019 року № 7005494 у сумі 2 000 000 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням від 13 червня 2019 року № 7005499 - у сумі 2 000 000 000,00 грн, згідно з платіжним дорученням від 26 червня 2019 року № 7005926 у сумі - 83 977 400,00 грн. Частину суми визначених   розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 461-р   дивідендів, а саме 8 167 954 800,00 грн позивач сплатив до Державного бюджету лише 22 липня 2019 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 22 липня 2019 року № 7006740 та №   7006741. За наведеного правового регулювання, ураховуючи, що позивачем частину дивідендів сплачено з порушенням строку, тобто після 01 липня 2019 року, відповідачем правомірно нараховану пеню на несвоєчасно виплачені дивіденди.
		Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Отже, рішення Окружного адміністративного суду міста Київ від 02.06.2020 у справі № 640/24774/19, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому  суперечити.
		У ч.3   ст. 11 Цивільного кодексу України   зазначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		За змістом ст. ст.   524   та   533 Цивільного кодексу України   грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.
		Згідно зі   ст.611 Цивільного кодексу України   у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Частиною 1   ст.229 Господарського кодексу України   передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
		Відповідно до ч.1   ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
		Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1   ст.549 Цивільного кодексу України).
		Оскільки доказів сплати відповідачем правомірно нарахованої пені у розмірі 163   582   875,50 грн за порушення зобов`язань зі своєчасної сплати дивідендів до державного бюджету у розмірі 8   167   954   800,00 грн у період з 02.07.2019 по 22.07.2019, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими.
		Разом з тим, щодо заперечень відповідача з приводу відсутності у Кабінету Міністрів України як органу державної влади стосовно стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди або звернення до суду для захисту законних інтересів держави з метою стягнення пені за несвоєчасно сплачені дивіденди до державного бюджету суд зазначає таке.
		Виходячи зі змісту положення статей 3, 4, 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 116 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства", суд зазначає про те, що повноваженнями суб`єкта управління об`єктами державної власності у спірних правовідносинах наділений Кабінет Міністрів України як акціонер Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від імені є держави.
		Оскільки право вимоги сплати дивідендів належить відповідному учаснику (акціонеру), то останній як учасник корпоративних відносин набуває суб`єктивного права вимагати відновлення своїх прав у разі їх порушення, а також притягнення до відповідальності порушника, у т.ч. шляхом стягнення з того неустойки, якою забезпечувалося виконання порушеного зобов`язання.
		Зазначене узгоджується також з положеннями п. 8.9. Порядку формування та реалізації дивідендної політики держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 12 травня 2007 року, згідно з яким саме на суб`єкта управління покладено обов`язок забезпечувати контроль за сплатою господарським товариством нарахованої пені.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Кабінету Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем за даним позовом, такі суб`єктивні права належать. Тому правом самостійного звернення в суд такий орган держави не наділений.
		Оскільки у відносинах, що виникли, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури правильно визначив державний орган, тому наявні підстави для такого представництва прокурором інтересів держави.
		Крім того, суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про відсутність підстави, передбачена ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Так, питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у   статті 23 Закону, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).
		Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від   27.02.2019 у справі № 761/3884/18).
		Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України (частина друга   статті 19 Конституції України).
		Частина третя   статті 53 ГПК України   встановлює, що у визначених   законом   випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя   статті 56 ЦПК України   містить аналогічну норму).
		Відповідно до частини четвертої цієї ж статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені   законом   підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта   статті 56 ЦПК України).
		При цьому частиною четвертою   статті 23 Закону   передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав представництва.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам   закону   не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
		Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу - Кабінету Міністрів України, що, з-поміж, іншого підтвердив останній у листі № 2492/0/2-22 від 27.01.2022, в якому зазначив, що заходи реагування, в тому числі цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення з АТ «НАК «Нафтогаз України» пені за несвоєчасно сплачені до державного бюджету дивіденди не вживались.
		Поряд з викладеним відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.
		Статтею 256 Цивільного кодексу України   передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до   статті 257 Цивільного кодексу України   загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За приписами ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Відповідно до частини першої   статті 261 Цивільного кодексу України   перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно з частиною першою   статті 261 Цивільного кодексу України   позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення Європейського суду з прав людини у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		Водночас, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
		Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц.
		Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
		Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в   статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого   статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті   15,   16,   20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013)
		У даному випадку право на нарахування пені на суму несвоєчасно сплачених дивідендів виникло з 02.07.2019 по 22.07.2019, а тому строк позовної давності для її заявлення тривав відповідно до 02.07.2020-22.07.2020.
		При цьому суд зазначає, що жодної з наведених вище підстав по-іншому обчислювати відлік позовної давності для прокурора аніж для позивача, у суду немає.
		Натомість, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до суду з даним позовом лише 01.06.2022, тобто, після спливу строку позовної давності.
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої   статті 267 Цивільного кодексу України   позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
		Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
		Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи      на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.
		Тож при вирішенні питання про захист порушеного права      у разі пропуску позовної давності      суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримується      Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 в справі № 910/13193/19, від 17.06.2021 у справі № 17-14-01/1494 (925/460/20)).
		Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого   статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (згідно з висновками, викладеними у   постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
		В якості обставин, які свідчить про поважність причин пропуску строку для звернення до суду, прокурор посилається на оскарження в судовому порядку наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 25.10.2019 № 258 «Про нарахування пені акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»   та ухвалення остаточного судового рішення у справі № 640/24774/19 Верховним Судом лише 25.11.2021, після стало можливим вирішення питання для пред`явлення цього позову.
		Однак, зазначені обставини суд не вважає такими, які об`єктивно унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову про стягнення пені, оскільки у зверненні до суду та заявленні у ході відповідного провадження клопотання про зупинення провадження через існування справи № 640/24774/19 перешкод не було.
		Разом з тим суд зазначає, що в будь-якому разі постанова Шостого апеляційного адміністративного від  23.09.2020 у справі № 640/24774/19, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2020 - без змін, набрала законної сили з дати її прийняття.
		Натомість, звернення до суду з цим позовом відбулося лише в червні 2022 року.
		Отже, за наведених обставин суд дійшов висновку, що у даному випадку порушене право позивача захисту не підлягає.
		Таким чином, враховуючи встановлення судом обґрунтованості позовних вимог та подання відповідачем до ухвалення судом рішення по суті заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вимога прокурора про стягнення з відповідача 163   582   875,50 грн пені задоволенню не підлягає з огляду на пропуск строку позовної давності за вказаною вимогою.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову відмовити повністю. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.11.2022
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                          Т. Ю. Трофименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...