Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/5697/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2022.
Дата набрання законної сили: 26.10.2022
Номер судового провадження: 51-5855км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015170000000172

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 жовтня 2022 року
		м. Київ
		справа №552/5697/15-к
		провадження № 51-5855 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_9,
		суддів                                               ОСОБА_10, ОСОБА_11,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_12,
		прокурора                                        ОСОБА_13,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника                     ОСОБА_15, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_1 , на вирок Київського районного суду міста Полтави від 3 червня 2016 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та прокурора ОСОБА_14 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                № 42015170000000172, за обвинуваченням 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Нова Галещина, Козельщинського району, Полтавської області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст.27, ч. 2 ст.15, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, уродженки м. Полтава, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
		у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст.190 КК.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Київського районного суду м. Полтави від 3 червня 2016 року визнано винуватою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст.15,                  ч. 3 ст. 369, ч.2 ст. 190 КК і призначено їй покарання: за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1                                  ст. 369 КК у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн; за ч. 2 ст. 190 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
		Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом повного складання призначених покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн.
		ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст.190 КК і призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. Виправдано ОСОБА_2 у скоєнні злочину передбаченому ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК за недоведеністю.
		Запобіжний захід ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишений у виді застави.
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року вирок Київського районного суду м. Полтави від 03 червня 2016 року в частині засудження                         ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасований.
		Звільнені від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст.190 КК та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК на підставі ст.49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрите кримінальне провадження у справі.
		У іншій частині вирок суду залишений без змін.
		Запобіжний захід ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виді застави в розмірі 27560 грн. скасований та повернутий заставодавцю грошові кошти.
		Згідно з вироком 3 березня 2015 року ОСОБА_3 на підставі виданих йому доручень здійснював діяльність в інтересах своїх знайомих - ОСОБА_4 ,                    ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , з приводу надання на затвердження проектів землеустрою щодо відведення останнім чотирьох земельних ділянок на території Липнягівської сільської ради Семенівського району Полтавської області. Указані проекти неодноразово повертались з головного управління Держземагенства у Полтавській області без затвердження у зв`язку з помилками, допущеними при їх складанні.  Під час чергового повернення вказаних проектів, у березні 2015 року, точної дати слідством не встановлено, ОСОБА_3 від знайомих в м. Полтаві довідався про те, що у вирішенні його проблеми може допомогти ОСОБА_1 , яка має довірливі стосунки зі службовими особами указаного управління. У зв`язку з цим останній зателефонував їй та домовився про зустріч.
		25 та 30 березня 2015 року у м. Полтаві ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_1 та пояснив їй, що тривалий час головне управління Держземагенства у Полтавській області не затверджує чотири проекти землевідведення у головному управлінні Держземагенства у Полтавській області. ОСОБА_1 пообіцяла допомогти в затвердженні вказаних проектів та дала зрозуміти ОСОБА_3 , що має довірливі відносини зі службовими особами указаного управління. За результатами зустрічей ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 три проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та один проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для городництва в довгострокову оренду на ім`я ОСОБА_5 .
		За результатами указаних вище зустрічей у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на незаконне збагачення, а саме на заволодіння коштами шляхом обману ОСОБА_3 , до реалізації якого остання вирішила залучити свою знайому - директора ТОВ «Дари України» ОСОБА_2 .
		ОСОБА_1 вступила з ОСОБА_2 у злочинну змову у шахрайстві. У зв`язку з чим у останніх виник спільний умисел на незаконне заволодіння коштами шляхом обману під виглядом надання ОСОБА_3 за їх посередництва 1500 доларів США як неправомірної вигоди службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області за видання ним наказів про затвердження наданих ОСОБА_3 чотирьох проектів землеустрою.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали наміру передавати гроші як неправомірну вигоду службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області, а бажали протиправно заволодіти ними шляхом обману.
		Реалізуючи спільний умисел та мету, 03 квітня 2015 року ОСОБА_1 зустрілась з ОСОБА_3 та запевнила його в неможливості затвердження наданих ним проектів землеустрою у встановленому законом порядку без надання за її посередництва 1500 доларів США службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області.
		Продовжуючи підбурювати ОСОБА_3 до надання коштів начальнику головного управління Держземагенства у Полтавській області, 16 квітня 2015 року ОСОБА_1 зустрілась з ОСОБА_3 , пояснила йому порядок затвердження проектів та відвідала разом з ним головне управління Держземагенства у Полтавській області. У приміщенні указаного управління, ОСОБА_1 переконала ОСОБА_3 , що проектна документація знаходиться на підписанні у начальника управління, з яким має довірливі відносини ОСОБА_2 . У ході розмови остання повторно запевнила ОСОБА_3 в неможливості затвердження наданих ним проектів землеустрою у встановленому законом порядку без надання за посередництва її та ОСОБА_2 1500 доларів США службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області, та повідомила неправдиву інформацію про те, що указані проекти перебувають на особливому контролі у зв`язку з неодноразовим виявленням указаним управлінням помилок при їх розробці.
		Вищевказаними діями ОСОБА_1 схилила ОСОБА_3 до надання за її посередництва неправомірної вигоди службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області. При цьому будь-якої домовленості ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 з посадовцями щодо надання коштів за затвердження проектів землеустрою не існувало.
		На виконання спільного протиправного умислу 30 квітня 2015 року ОСОБА_2 , маючи довірливі відносини зі службовими особами головного управління Держземагенства у Полтавській області, одержала в указаному управлінні три проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_6 ,                   ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з наказами про їх затвердження.
		08 травня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою між собою, запросили ОСОБА_3 до офісного приміщення ТОВ «Дари України», розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Латишева, буд № 4 А. У приміщенні вказані особи домовились про зустріч та передачу коштів 12 травня 2015 року.
		12 травня 2015 року близько 15-00 год ОСОБА_1 , за попередньою змовою з ОСОБА_2 , перебуваючи поблизу будинку за адресою: м. Полтава, вул. Баленко, 12, діючи умисно, з корисливою метою, шляхом обману, заволоділа одержаними від ОСОБА_3 коштами в сумі 1200 доларів США (по курсу НБУ на 12 травня                      2015 року становить 24 707,83 грн.) під виглядом надання за їх посередництва неправомірної вигоди службовим особам головного управління Держземагенства у Полтавській області за видання наказів про затвердження трьох проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . При цьому на виконання домовленості ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_2 указані проекти землеустрою з наказами про їх затвердження, підписаними головою Комісії з реорганізації Головного управління Держземагенства у Полтавській області ОСОБА_7 .
		Виконуючи спільний злочинний задум, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здобуті протиправним шляхом кошти нікому не передали, а розпорядились ними на власний розсуд, шляхом їх розподілу між собою.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_18, посилаючись істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Вважає, що судами попередніх інстанцій залишились поза увагою обставини, які свідчать про підбурювання та впливу на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі сторони правоохоронних органів.
		На думку захисника, матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів правомірності залучення ОСОБА_3 до проведення негласних слідчих розшукових дій. 
		Захисник вважає, що у даному кримінальному провадженні не встановлена особа, яка отримала неправомірну вигоду або обіцянку такої вигоди, що є обов`язковим елементом складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК. 
		На думку захисника, в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 190 КК відсутня обов`язкова ознака шахрайства - добровільність передачі майна.
		Захисник вказує, що апеляційним судом не розглянуто його клопотання про визнання недопустимими доказами протоколів НСРД від 25 березня 2015 року,    30 березня 2015 року, 3 квітня 2015 року, 17 квітня 2015 року, 18 травня 2015 року.
		На думку захисника, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, застосувавши ст. 49 КК та порушивши вимоги ч. 2 ст. 288 КПК.
		Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає ст. 419 КПК.
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_16, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		В порушення ч. 2 ст. 288 КПК, на думку прокурора, апеляційним судом не з`ясовано думку потерпілого щодо можливості звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК. Апеляційний суд застосував                     ст. 49 КК без клопотання сторін.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_17 частково підтримала касаційну скаргу захисника, підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її  задовольнити.
		Захисник ОСОБА_18 надіслав клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності та відсутності його підзахисної ОСОБА_1 , підтримав подану ним касаційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити, частково підтримав касаційну скаргу прокурора.
		Захисник ОСОБА_19 надіслав клопотання про проведення касаційного розгляду за його відсутності та відсутності його підзахисної ОСОБА_2 , заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив задовольнити касаційну скаргу захисника ОСОБА_15
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
		Доводи захисника про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки цей суд залишив поза увагою його клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, є обґрунтованими.
		Захисник ОСОБА_18, який діяв в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , подав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просив визнати недопустимими доказами, які отримані з істотним порушенням прав людини та основоположних свобод, що полягало у здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду без такого дозволу. Вважав, що протоколи про проведення оперативно-розшукового заходу у вигляді радіоконтролю особи, аудіо-, відео контролю особи; про результати проведення негласних слідчих розшукових дій не можна покласти в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Однак апеляційний суд не вирішив питання, поставлені у вищезазначеному клопотанні захисника ОСОБА_15, яке 07 лютого 2018 року надійшло на адресу Апеляційного суду Полтавської області та міститься в матеріалах кримінального провадження, зазначеним доводам захисника не було надано оцінки в рішенні суду апеляційної інстанції.
		На думку колегії суддів Верховного Суду, такі дії апеляційного суду суперечать вимогам статей 22, 26, 350 КПК, оскільки цей суд, не вирішивши зазначеного захисником клопотання, дійшов передчасного висновку про безпідставність доводів, вказаних в апеляційній скарзі сторони захисту.
		Як убачається з апеляційних скарг обвинувачених та поданого захисником клопотання, сторона захисту заперечувала обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, які місцевий суд вважав встановленими, а також захисник не погоджувався із кваліфікацією дій обвинувачених  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст.15, ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК.
		На думку колегії суддів Верховного Суду, залишення поза увагою апеляційним судом клопотання захисника впливало на правильність перевірки встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження. Тоді як апеляційний суд у рішенні, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо правильності кваліфікації дій обвинувачених, відкинув їх апеляційні твердження та їх захисників про відсутність у діях обвинувачених складів кримінальних правопорушень, та вважав, що такі твердження сторони захисту спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		На думку колегії суддів Верховного Суду, вказані порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення.
		Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка зобов`язана перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження обставин й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи апеляційної скарги і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 4 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17). 
		Суд апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження не дотримався вимог КПК, залишивши доводи захисника  щодо підбурювання та впливу на обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі сторони правоохоронних органів без належної відповіді.
		Сторона захисту стверджувала про те, що суд першої інстанції належно не перевірив її доводів про наявність з боку правоохоронних органів ознак провокації до вчинення злочину. 
		Судами попередніх інстанцій не перевірені доводи захисту за критеріями розмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів. Висновки апеляційного суду взагалі не містять спростування таких важливих тверджень захисту, як наявність ознак провокації.  
		Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
		Для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад ініціатива в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
		Вказані вимоги узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Баннікова проти Російської Федерації» від                                   04 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02 жовтня 2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.
		Таким чином, у разі наявності, на думку суду, за матеріалами кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, суд має перевірити це у судовому засіданні шляхом безпосереднього дослідження відповідних доказів і лише після цього дійти висновку щодо наявності (відсутності) факту провокації і, як наслідок, щодо належності допустимості та достатності доказів, наявних у справі для ухвалення відповідного процесуального рішення.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність.
		Як вже зазначено у постанові, апеляційний суд вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасував. Звільнив їх від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК та за ч. 2                                 ст. 190 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження у справі. При цьому апеляційний суд зазначив, що у решті вирок суду залишає без змін.
		Хоча апеляційний суд, дійшов висновків, що згідно ст. 12 КК злочини, передбачені ч. 2 ст. 190 та ч.1 ст. 369 КК на час апеляційного перегляду віднесені до нетяжких злочинів, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили у 2015 році і на час перегляду вироку суду в суді апеляційної інстанції минуло більше п`яти років, а, отже, минули строки притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності, а тому кримінальне провадження щодо останніх має бути закрите на підставі ст.49 КК, проте суд не врахував, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення. Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягнуло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від                 6 грудня 2021 року в справі № 521/8873/18).                   
		Отже, з огляду на те, що сторони в даному кримінальному провадженні не заявляли клопотань про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 та ч.1 ст. 369 КК, апеляційний суд не роз`яснив особам, яка притягуються до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення осіб від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, що потягнуло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. 
		У зв`язку зі встановленням колегією суддів Верховного Суду істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та, оскільки суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів Верховного Суду позбавлена можливості дослідити правильність застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій обвинувачених.
		Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин вважає, що касаційні скарги прокурора та сторони захисту підлягають частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 та касаційну скаргу прокурора      ОСОБА_14 задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року щодо                      ОСОБА_2 та ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_9                                             ОСОБА_10                                             ОСОБА_11

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...