Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/10553/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2022. Зареєстровано: 03.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2022.

Номер судового провадження: 240/10553/22/10589/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		03 листопада 2022 року м. Житомир справа № 240/10553/22 
		категорія 114000000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом  ОСОБА_1 до Романівськрнр селищного голови Савченка Володимира Володимировича, Романівської селищної ради про визнання протиправними та скасування розпорядження та рішення, 
		 
		установив:
		У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом до Романівського селищного голови Савченка Володимира Володимировича (далі  відповідач 1, Романівський селищний голова Савченко В.В.) та Романівської селищної ради (далі  відповідач 2) про визнання протиправними та скасування розпорядження відповідача 1 «Про заборону діяльності Української Православної Церкви Московського патріархату на території Романівської селищної ради» від 09 травня 2022 року №77 та рішення відповідача 2 про затвердження зазначеного розпорядження від 27 травня 2022 року. 
		На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачі не наділені правом обмежувати чи забороняти право на свободу світогляду і віросповідання. Додатково зауважує, що жодними документами не підтверджується відношення релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Успенської парафії Житомирської єпархії смт Романів Житомирської області до Московського патріархату. 
		Ухвалою суду від 14 червня 2022 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
		Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
		Ухвалою суду від 31 серпня 2022 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, залучено Релігійну організацію «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Успенської парафії Житомирської єпархії смт Романів Житомирської області».
		08 вересня 2022 року до суду надійшов відзив Романівської селищної ради, який підписаний першим заступником селищного голови В. Рибаком.
		Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як самопредставництво і представництво. При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частина друга цієї статті).
		Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
		Як убачається із відзиву на позов, такий подано в порядку самопредставництва.
		Відповідно до приписів частин 3 та 4 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
		Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
		Тим часом, відзив підписаний першим заступником селищного голови Рибаком В., на підтвердження повноважень якого не додано жодних документів.
		Таким чином, відповідачем не надано доказів наявності у Рибака В. повноважень на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені відповідача, у розумінні статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України станом на день подання відзиву.
		Стаття 167 Кодексу адміністративного судочинства України визначає загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.
		Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
		Відповідно до частини 10 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
		Приписами частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини 1 цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
		З огляду на викладене, відзив відповідача не містить підпису уповноваженої особи, він не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню особі, яка його подала без розгляду.
		04 жовтня 2022 року до суду надійшли пояснення третьої особи, у яких зазначено, що Релігійна організація «Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Успенської парафії Житомирської єпархії смт Романів Житомирської області» є релігійним об`єднанням, первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії. Зазначає, що позивач є активною парафіянкою релігійної громади, які, у свою чергу, підтримує позов. Наголошує, що втручання органів місцевого самоврядування в релігійне життя громади є протизаконним і не принесло жодної користі, а, навпаки, розпалює міжконфесійну ворожнечу. Акцентує увагу, що релігійна громада з 2014 року постійно надає благодійну допомогу Збройним Силам України, з початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації в храмі щодня лине молитва за Україну, перемогу, мир, владу та військо і так буде до закінчення війни. 
		02 листопада 2022 року до суду надійшов відзив, підписаний уповноваженою особою, у якому Романівська селищна рада просить відмовити в задоволенні позову. Зауважує, що оскаржуваними розпорядженням та рішенням заборонено діяльність Української Православної Церкви ієрархічного підпорядкування саме московському Патріархату загалом, а не про заборону діяльності конкретної релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Успенської Парафії Житомирської Єпархії, розташованої у смт Романів Житомирської області.
		На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Суд установив, що 09 травня 2022 року Романівський селищний голова Савченко В.В. видав розпорядження «Про заборону діяльності Української Православної Церкви Московського Патріархату на території Романівської селищної ради» №77, яким відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з метою консолідації українського суспільства, недопущення розколу Романівської громади на релігійному підґрунті, антиукраїнської діяльності, спекуляції на віруваннях мешканців, враховуючи відкриту проросійську пропаганду в храмах Української Православної Церкви, яка підпорядковується патріарху ОСОБА_2 заборонив на території Романівської селищної ради діяльність Української Православної Церкви Московського Патріархату, як такої, що несе загрозу національній безпеці.
		27 травня 2022 року Романівська селищна рада на 25 сесії VIII скликання прийняла рішення «Про затвердження розпоряджень селищного голови» №928-25/22, яким відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійних комісій з питань бюджету та комунальної власності; законності, регламенту та депутатської етики, вирішила затвердити розпорядження селищного голови від 09 травня 2022 року «Про заборону діяльності Української Православної Церкви Московського Патріархату на території Романівської селищної ради» №77.
		Позивач є парафіянкою релігійної громади Української Православної Церкви та проживає на території смт Романів.
		Уважаючи названі розпорядження та рішення протиправними, а також такими, що порушують її права на свободу світогляду і віросповідання, позивач звернулась із цим позовом до суду. 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
		Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
		Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
		Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
		При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень  відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
		Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
		При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
		Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
		Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 
		Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
		Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.
		З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.
		Як установлено судом оскаржуваними розпорядженням та рішенням, про його затвердження, заборонено діяльність Української Православної Церкви ОСОБА_3 на території Романівської селищної ради.
		Позивач є парафіянкою Української Православної Церкви Свято-Успенської парафії Житомирської єпархії смт Романів Житомирської області.
		Згідно листа керуючого Житомирською єпархією Української Православної Церкви від 25 липня 2022 року, адресованого відповідачу, 27 травня 2022 року відбувся Собор Української Православної Церкви (далі  УПЦ). На ньому, з-поміж іншого, було розглянуто питання адміністративного та канонічного устрою Церкви. Зокрема, у пункті 4 постанови Собору УПЦ від 22 травня 2022 року сказано: «Собор ухвалив відповіді доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.». 
		Внаслідок внесення змін зі Статуту прибрали усі положення, які встановлювали зв`язок Української Православної Церкви з Руською Православною Церквою. Таким чином, після внесення відповідних змін ієрархічне підпорядкування в УПЦ побудоване наступним чином (по низхідній): Помісний собор УПЦ  Архієрейський собор УПЦ  Священний синод УПЦ на чолі з Предстоятелем УПЦ. Отже відповідно до змін до Статуту УПУ, прийнятих на Соборі УПЦ 22 травня 2022 року, відносини адміністративно-підпорядкувального характеру між Українською Православною Церквою та ОСОБА_4 більше не існує.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи судом, оскаржувані позивачем розпорядження та рішення не забороняють діяльність Української Православної Церкви, парафіянкою якої є позивач, на території Романівської селищної ради, оскільки така не має жодного відношення до Московського патріархату.
		За таких обставин, оскаржувані рішення відповідачів не призводять до порушення прав позивача на свободу світогляду і віросповідання, що виключає підстави для задоволення позову.
		При цьому судом ураховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Встановлення судом за результатами розгляду справи відсутності порушення прав позивача на свободу світогляду і віросповідання обумовлює відсутність необхідності надання правової оцінки всім доводам останнього, наведеним у позовній заяві. 
		Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		вирішив:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
		 
		Суддя Т.О. Окис

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...