Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/20237/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.11.2022. Зареєстровано: 04.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2022.
Дата набрання законної сили: 03.11.2022
Номер судового провадження: К/9901/41419/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 листопада 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 240/20237/20
		адміністративне провадження № К/9901/41419/21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:                                                                     судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
		суддів: Білак М.В., Губської О.А., 
		розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом  ОСОБА_1  до Державного бюро розслідувань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року (головуючий суддя - Чернова Г.В.), постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Боровицький О.А., Сушко О.О.)
		І. СУТЬ СПОРУ
		1.          У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР), в якому просила:
		-визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Директора ДБР розслідувань Суханова О.О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 22 жовтня 2020 року № 633 - ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого другого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань;
		-визнати протиправним та скасувати наказ в.о. Директора ДБР Суханова О.О. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03 листопада 2020 року № 662 - ос з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»;
		- поновити позивачку на посаді слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в центральному апараті ДБР з 04 листопада 2020 року;
		- стягнути на користь позивачки з ДБР середній заробіток за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов`язкових платежів, починаючи з 04 листопада 2020 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
		- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого Управління Державного бюро розслідувань або на рівнозначній посаді в Центральному апараті Державного бюро розслідувань з 04 листопада 2020 року;
		- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з ДБР середнього заробітку на користь позивачки за час вимушеного прогулу без утримання податків й обов`язкових платежів з 04 листопада 2020 року у межах суми стягнення за 1 місяць.
		2.          В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що при винесенні оскаржуваних наказів відповідач порушив пункт 4 частини другої статті 17, частини третю, п`яту статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та порушив процедуру звільнення, визначену статтями 40, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		3.          Відповідно до наказу ДБР №32-ос від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (Відділу з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку з масовими протестами у 2013-2014 роках) Третього управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів) Державного бюро розслідувань, з 11 січня 2020 року в порядку переведення з Прокуратури міста Києва.
		4.          Згідно із наказом ДБР 04 березня 2020 №142-ос позивачку переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках.
		5.          06 березня 2020 року наказом ДБР №149-ос ОСОБА_1 переведено на посаду слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 11 березня 2020 року.
		6.          17 вересня 2020 року виконувачем обов`язків директора ДБР винесено наказ №152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Вказаним наказом посади державної служби у другому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління ДБР, включаючи і посаду позивачки, виведені із штатного розпису та водночас введено нові посади іншої категорії.
		7.          22 вересня 2020 року позивачку листом №10-13-01-21132 попереджено про наступне скорочення посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, яку ОСОБА_1 обіймала.
		8.          22 жовтня 2020 року наказом ДБР №633-ос позивачку звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 87, статті 89 Закону № 889-VIII.
		9.           З 19 жовтня 2020 року по 02 листопада 2020 року відповідно до листка непрацездатності АКА№687204 від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.
		10.           03 листопада 2020 року наказом ДБР №662-ос припинено державну службу ОСОБА_1 та звільнено з посади слідчого другого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань з 03 листопада 2020 року відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої та частини п`ятої статті 87, статті 89 Закону № 889-VIII, та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю працівника.
		11.          Не погоджуючись із своїм звільненням, позивачка звернулась до суду.
		III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		12.          Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. 
		13.          Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про правомірність оскаржуваних наказів про звільнення, оскільки на час їх прийняття підлягали застосуванню норми не КЗпП України, а норми Закону № 889-VIII.
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
		14.          Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог.
		15.          Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
		16.          Скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме: пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87, пунктів 3, 7 частини першої статті 2, пункту 4 частини другої статі 17, частини одинадцятої статті 91  Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), частини третьої статті 49-2 КЗпП України, пункту 3, 7 частини першої статті 2, пункту 4 частини другої статті 17, статті 91 Закону № 889-VIII, статті 10, частини першої статті 12, статті 14 Закону України «Про Державне бюро України», у подібних правовідносинах. 
		17.          Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила про відсутності повноважень у виконувача обов`язків директора ДБР для прийняття оскаржуваних наказів.
		18.          ДБР подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. У відзиві зазначено, що станом на день виникнення спірних правовідносин процедура вивільнення державних службовців була визначна виключно у розділі IX Закону України «Про державну службу». Суб`єкт призначення, в силу положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, не був зобов`язаний пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а у разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. У разі якщо суб`єкт владних повноважень не несе перед собою обов`язок прийняти дискреційні рішення певного змісту, то у особи відсутнє право вимоги щодо прийняття такого рішення.
		19.           ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, вказавши, що насамперед відповідачем при прийнятті оскаржуваних наказів, порушено засади стосовно реалізації відповідних дискреційних повноважень; свавільність прийняття відповідних рішень, відсутність будь-яких доказів вмотивованості, обґрунтованості, об`єктивності; порушення частини другої статті 2 КАС України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості рішень у ході реалізації дискреційних повноважень.
		20.          Відповідачем були подані додаткові пояснення, в яких зазначено, що скорочення посади позивачки обумовлено внесенням змін до штатного розпису центрального апарату ДБР на 2020 рік, що виключає наявність дискримінації по відношенню до ОСОБА_1 
		V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		21.          Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		22.          Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань»(далі - Закон «Про Державне бюро розслідувань»).
		23.          Відповідно до статті 1 Закону «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
		24.           Згідно із частиною першою статті 9 Закону «Про Державне бюро розслідувань» систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
		25.          Частиною першою статті 10 Закону «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.
		26.          Пунктом 2 частини четвертої статті 10 Закону «Про Державне бюро розслідувань» установлено, що повноваження Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань припиняються у зв`язку із закінченням строку повноважень або у разі призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою.
		27.          Згідно із пунктом 9 частини першої статті 12 Закону «Про Державне бюро розслідувань» Директор Державного бюро призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань.
		28.          Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону «Про Державне бюро розслідувань» встановлено, що у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
		29.          Частиною п`ятою статті 14 Закону «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
		30.          Згідно із статтею 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".
		Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
		Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
		31.          Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 грудня 2019 року №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-IX) працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
		32.          Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».
		33.          Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		34.          Пунктами 3, 7 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
		Суб`єкт призначення - це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
		35.          Пунктом 4 частини другої статті 17 Закону № 889-VIII визначено, що керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.
		36.          Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
		37.          Згідно із частинами першою, одинадцятою статті 91 Закону № 889-VIII дія цієї статті поширюється на керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, керівників апаратів (секретаріатів), допоміжних органів, утворених Президентом України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Антимонопольного комітету України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Фонду державного майна України, Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національного агентства з питань запобігання корупції, Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, а також державних колегіальних органів, посади голів та членів яких не належать до посад державної служби.
		Особливості вступу, проходження та припинення державної служби у Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - десятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
		38.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		39.           За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		40.          Згідно з частинами другою, третьою статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		41.          Частиною 6 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
		VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		42.          Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		43.          Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
		44.          Предметом спору у даній справі є звільнення державного службовця відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису).
		45.          Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
		46.           Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.
		47.          Верховний Суд наголошує, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.
		48.          З прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" відповідно до Закону України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.
		49.          Таким чином відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" в редакції змін Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
		50.          Приписами частини першої статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" організаційна структура ДБР визначається Президентом України.
		51.          Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).
		52.          Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу за для цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.
		53.           Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачка проходила державну службу у другому слідчому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань на посаді слідчого.
		54.          Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020, затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
		55.          Відповідно до вказаного Указу наказом Державного бюро розслідувань від                             14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань, визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 "Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань" та прийнято наказ Державного бюро розслідувань від 27 лютого 2020 року № 21-ДСК "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік".
		56.          З метою усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного та кадрового характеру, для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу, в органах досудового розслідування розпочато поетапне заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу. 
		57.          Наказом ДБР від 17 вересня 2020 року №152 посади державної служби у другому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, головного слідчого управління ДБР, виведені зі штату, включаючи посаду ОСОБА_1 .. Водночас, введено посади іншої категорії - старшого та середнього начальницького складу. 
		58.          Отже, у зв`язку із зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймала позивачка, внаслідок внесення змін до штатного розпису. 
		59.          Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення статті 14-3 Закону «Про бюро розслідувань», Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.
		60.           Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від                            01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21.
		61.          22 вересня 2020 року позивачку попереджено про зміни організаційно-штатної структури ДБР та скорочення посади, яку вона обіймає.
		62.          У касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошує про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України та Закону №889-VIII, враховуючи, що її звільнено із посади державного службовця. На думку скаржниці, відповідачем не доведена відсутність можливості запропонувати їй будь-яку вакантну посаду, а судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання наявності вакантних посад.
		63.          Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
		64.          За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		65.          На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
		66.          Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
		67.          Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
		68.          За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.
		69.          Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
		70.          За ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIIІ, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		71.          Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
		72.          Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.
		73.          Разом з цим, слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
		74.          Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 16 вересня 2022 року у справі №640/15938/20.
		75.          За наведених обставин у справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності звільнення позивачки спірними у справі наказами.
		76.          Верховний Суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів позивачки щодо відсутності повноважень у виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Сухачова О.О. для прийняття оскаржуваного наказу.
		77.          Статтями 10 та 14 Закону N 794-VIII визначено, що директор ДБР займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.
		78.          Повноваження Директора ДБР визначені статтею 12 Закону N 794-VIII, які властиві керівнику державної служби.
		79.          Пунктами 1,2,6 частини першої четвертої статті 12 Закону N 794-VIII передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.
		80.          У разі звільнення Директора ДБР з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо (частина четверта статті 12 Закону N794-VIII).
		81.          У серпні 2020 року Сухачов О.О. призначений на посаду заступника Директора ДБР, а у грудні 2021 року став переможцем відкритого конкурсу та Указом Президента №691/2021 призначений на посаду Директора Державного бюро розслідувань строком на 5 років, що цілком узгоджується з положенням частини четвертої статті 12 Закону №794-VIII та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних відносин.
		82.          Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		83.          Позивачкою до Верховного Суду також було подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України. 
		84.          Відповідно до вимог частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		85.          У клопотанні вказано, що невизначеність законодавчого регулювання питання про звільнення працівників ДБР після набрання чинності Законом №305-IX, зміни правового статусу ДБР, та прогалини законодавства, свідчать про наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відтак, на думку ОСОБА_1 , наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		86.          Також на думку позивачки, наявні підстави для відступу від правових висновків, сформованих Верховним Судом щодо звільнення слідчих ДБР.
		87.          Відповідно до частини першої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		88.          Згідно із частиною другою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
		89.          За змістом наведених норм права, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		90.          Проаналізувавши зазначені скаржницею підстави, якими обґрунтована необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права та в повній мірі дозволяють вирішити спір. Окрім того, Верховний Суд наголошує, що частиною п`ятою статті 346 КАС України передбачено право суду, а не обов`язок стосовно передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду. На час розгляду цієї касаційної скарги сформована судова практика Верховного Суду щодо зазначених скаржницею питань і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
		91.          Отже, колегія суддів Верховного Суду не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		92.          Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		93.          Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
		94.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №240/20237/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі №240/20237/20 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		 
		Судді                                                                                          О.В. Калашнікова
		 
		                                                                                          М.В. Білак
		 
		                                                                                          О.А. Губська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...