Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/419/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 04.11.2022. Зареєстровано: 04.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2022.
Дата набрання законної сили: 25.11.2022
Номер судового провадження: 16/913/419/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 жовтня 2022 року м.Харків Справа № 913/419/21
		 Провадження №16/913/419/21
		 
		Господарський суд Луганської області у складі: 
		суддя Іванов А.В.
		при секретарі судового засідання Чуєвій М.С.,
		розглянувши у судовому засіданні справу 
		за позовом Фермерського господарства «Восход», с. Нововодяне Кремінського району Луганської області,
		до Головного управління Держегеокадастру у Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
		1)  ОСОБА_1 , с. Вище Солоне Борівського району Харківської області,
		2) ОСОБА_2 , м. Ізюм Харківської області,
		3) Красноріченська селищна рада Сватівського району Луганської області, смт Красноріченське Сватівського району Луганської області,
		4)  ОСОБА_3 , м. Ізюм Харківської області,
		5)  ОСОБА_4 , м. Ізюм Харківської області,
		6)  ОСОБА_5 , м. Ізюм Харківської області,
		7)  ОСОБА_6 , м. Ізюм Харківської області,
		8)  ОСОБА_7 , с. Забавне Ізюмського району Харківської області,
		9)  ОСОБА_8 , м. Ізюм Харківської області,
		10)  ОСОБА_9 , м. Ізюм Харківської області,
		11)  ОСОБА_10 , м. Ізюм Харківської області,
		12)  ОСОБА_11 , м. Ізюм Харківської області,
		13)  ОСОБА_12 , м. Ізюм Харківської області,
		14)  ОСОБА_13 , м. Ізюм Харківської області,
		15)  ОСОБА_14 , с. Дробишеве Краснолиманського району Донецької області,
		про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсними наказів
		 
		У засіданні брали участь:
		від позивача: представник не прибув;
		від відповідача: представник не прибув;
		від третіх осіб: представники не прибули.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Суть спору: Фермерське господарство «Восход» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Головного управління Держегеокадастру у Луганській області, в якій просило визнати за Фермерським господарством «Восход» право постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га, розташованої на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_15 для ведення фермерського господарства відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14.
		Також просило визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 08.08.2019 року №1749-СГ «Про припинення права постійного користування землею» та накази Головного управління Держгеокадастру у Луганській області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу її у приватну власність» 21 громадянину для ведення особистого селянського господарства.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФГ «Восход» користувалося земельною ділянкою площею 52,3 га, розташованою на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14, виданого на ім`я ОСОБА_15 .
		Як зазначає позивач, після смерті ОСОБА_15 права та обов`язки власника ФГ «Восход» у порядку спадкування отримала ОСОБА_16 .
		В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 08.08.2019 року №1749-СГ «Про припинення права постійного користування землею» було припинено право постійного користування ОСОБА_15 загальною площею 52,3 га, яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області для ведення селянського (фермерського) господарства.
		У лютому 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видало накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність 21 громадянину для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, площею по 2 га кожному за рахунок земельної ділянки площею 52,3 га, що перебувала у користуванні ФГ «Восход».
		Позивач вказує, що вказані накази прийнято відповідачем за відсутності правових підстав та порушує його право на мирне володіння земельною ділянкою, оскільки після смерті особи, на ім`я якої було видано Державний акт, право постійного користування земельною ділянкою не припиняється, а відповідні правомочності щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику фермерського господарства зберігаються за юридичною особою до часу припинення його діяльності.
		Відтак, на думку позивача, після смерті засновника ФГ «Восход» ОСОБА_15 право постійного користування земельною ділянкою, надане йому згідно Державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994, не припинилося, в зв`язку з його набуттям ФГ «Восход».
		Вказане стало підставою для звернення позивача до суду.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2021 справу №913/419/21 передано на розгляд судді Шеліхіній Р.М.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 05.07.2021 клопотання Фермерського господарства «Восход» від 23.06.2021 б/н про відстрочення сплати судового збору  задоволено. Відстрочено Фермерському господарству «Восход» сплату судового збору до прийняття рішення господарським судом Луганської області. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2021 об 11 год. 30 хв.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.07.2021 підготовче засідання відкладено на 09.08.2021 об 11 год. 30 хв.
		20.07.2021 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому зазначає, що спірну земельну ділянку було передано ОСОБА_15 в постійне користування 10.11.1994, в той же час ФГ «Восход» зареєстровано як юридична особа 07.07.1997, тобто з порушенням тридцяти денного терміну державної реєстрації.
		Відповідач наголошує, що тривала відсутність державної реєстрації фермерського господарства доводить, що земельна ділянка отримувалася ОСОБА_15 не для створення фермерського господарства та набуття його правосуб`єктивності, як стверджував позивач, тому ФГ «Восход» не є спеціальним суб`єктом підприємництва, який несе обов`язок землекористувача.
		На думку відповідача, що у законодавстві відсутні норми права, відповідно до яких до селянського (фермерського) господарства переходить право постійного користування земельною ділянкою після смерті особи, якій належало таке право. 
		Як вказує відповідач, відповідно до його наказів було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 42 га громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства та передано їм у приватну власність.
		Надалі, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0066, 4421684500:01:001:0068, 4421684500:01:001:0070, 4421684500:01:001:0071, 4421684500:01:001:0073, 4421684500:01:001:0074, 4421684500:01:001:0082 та 4421684500:01:001:0083, зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , а на земельну ділянку з кадастровим номером 4421684500:01:001:0069 за фізичною особою ОСОБА_2 .
		Крім того, земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0067 та 4421684500:01:001:0078 були передані Красноріченській селищній раді Кремінського району Луганської області.
		В свою чергу, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0072, 4421684500:01:001:0075, 4421684500:01:001:0076, 4421684500:01:001:0077, 4421684500:01:001:0079, 4421684500:01:001:0080, 4421684500:01:001:0081, 4421684500:01:001:0084, 4421684500:01:001:0085, 4421684500:01:001:0086, 4421684500:01:001:0087 та 4421684500:01:001:0088 зареєстровано не було.
		Тому відповідач вважає, що позов по суті стосується оспорюваного права власності фізичних осіб на надані їм земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а справа не підвідомча розгляду в господарському судочинстві.
		Також відповідач стверджує, що земельної ділянки загальною площею 52,3 га, не існує, у зв`язку з чим не має можливості визнати за ФГ «Восход» право постійного користування такою земельною ділянкою, адже її вже поділено на 23 новостворені земельні ділянки.
		В зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.08.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів  з 04.09.2021 до 04.10.2021 (включно). Підготовче засідання відкладено на 09.09.2021 о 10 год. 30 хв.
		07.09.2021 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких стверджує, що визнання за ФГ «Восход» права постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га є неможливим, оскільки угіддя  рілля поділені на 23 земельні ділянки загальною площею 46 га, що відрізняється від площі зазначеної у державному акті, яка була в постійному користуванні у ОСОБА_15 , а також площа кормових угідь, визначена у кількісній характеристиці земель наданих у постійне користування державного акту складає 2,9 га, а не 3,0 га, як зазначено на плані зовнішніх меж землекористування державного акту. 
		Також відповідач вказує, що новостворені земельні ділянки мають цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, а у відповідності до ст. 33 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності не можуть передаватися державою фермерським господарствам в постійне користування для ведення особистого селянського господарства, що унеможливлює визнання за ФГ «Восход» права постійного користування новоствореними земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. 
		На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.09.2021 підготовче засідання відкладено на 27.09.2021 о 12 год. 00 хв.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання призначено на 04.10.2021 о 12 год. 00 хв.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.10.2021 судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 01.11.2021 о 12 год. 20 хв.
		На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Луганської області №279-р від 03.11.2021 було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з метою заміни судді, оскільки суддя Шеліхіна Р.М. 18.10.2021 повідомила про отримання листка непрацездатності, станом на 03.11.2021 продовжує хворіти.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2021 справа №913/419/21 передана на розгляд судді Іванову А.В.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 08.11.2021 прийнято справу №913/419/21 до свого провадження для розгляду в новому складі суду. Розпочато розгляд справи №913/419/21 зі стадії підготовчого провадження. Залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_17 ; 3) Красноріченську селищну раду Сватівського району Луганської області. Вирішено провести у справі №913/419/21 повторне підготовче провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.12.2021 о 16 год. 30 хв.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 08.12.2021 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3 ; 2) ОСОБА_4 ; 3) ОСОБА_5 ; 4) ОСОБА_6 ; 5) ОСОБА_7 ; 6) ОСОБА_8 ; 7) ОСОБА_9 ; 8) ОСОБА_10 ; 9) ОСОБА_11 ; 10) ОСОБА_12 ; 11) ОСОБА_13 ; 12) ОСОБА_14 . Повторно зобов`язано позивача протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали надіслати третім особам, залученим ухвалою суду від 08.11.2021, а також зобов`язано позивача протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали надіслати третім особам, залученим даною ухвалою, позовну заяву з додатками, докази надсилання надати суду у строк до 05.01.2022. Зобов`язано відповідача протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали надіслати третім особам, залученим даною ухвалою суду, відзив на позовну заяву з додатками, докази надсилання надати суду у строк до 05.01.2022. Запропоновано третім особам, залученим даною ухвалою суду у п`ятиденний строк з дня отримання позовної заяви з додатками, надати пояснення щодо позову та у п`ятиденний строк з дня отримання відзиву, надати пояснення щодо відзиву, докази направлення іншим учасникам справи надати суду. Продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 12.01.2022 о 15 год. 40 хв.
		Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.01.2022 виправлено описку, яку допущено у п. 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Луганської області від 08.12.2021 у справі №913/419/21, та постановлено вважати вірною дату та час судового засідання « 09.02.2022 о 15 год. 10 хв.».
		Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.02.2022 у справі №913/419/21 продовжено учасникам справи строк для подачі додаткових доказів та письмових пояснень до 02.03.2022. Закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2022 о 15 год. 20 хв. із проведенням судового засідання у приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: м. Харків, пр. Науки, 5, 2-й поверх, зал судових засідань №204.
		 
		Судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 02.03.2022 о 15 год. 20 хв., не відбулося у зв`язку з бойовими діями, що відбувалися у м. Харкові та Харківській області, про що 01.03.2022 учасників судових процесів було повідомлено на офіційному сайті Господарського суду Луганської області.
		Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.05.2022 у справі №913/419/21 з метою збереження життя і здоров`я учасників справи, захисту їх законних прав та інтересів, відкладено розгляд справи №913/419/21 по суті на іншу дату та час.
		Ухвалою Господарського суду Луганської області від 29.09.2022 розгляд справи №913/419/21 по суті призначено на 11.10.2022 о 14 год. 30 хв.
		Проте, судове засідання призначене на 11.10.2022 не відбулося у зв`язку із військовою обстановкою в країні та в м. Харків, про що учасників справи було повідомлено на офіційному сайті Господарського суду Луганської області.
		Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.10.2022 розгляд справи №913/419/21 по суті призначено на 26.10.2022 о 09 год. 30 хв.
		Будь-яких додаткових доказів чи письмових пояснень до суду від учасників справи не надходило.
		 
		Разом з тим, від 3-ї третьої особи  Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, до суду надійшло клопотання від 16.02.2022, в якому просила розглядати справу без її участі. Також вказала, що проти задоволення позову не заперечує.
		Враховуючи, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе задовольнити клопотання 3-ї третьої особи та здійснювати подальший розгляд справи без її участі.
		 
		Представники сторін та третіх осіб у судове засідання 26.10.2022 не прибули, причини неявки суду не повідомили.
		Натомість, для учасників справи на офіційному веб-сайті судової влади України розміщувалося оголошення про дату, час та місце розгляду справи, оскільки місцезнаходженням сторін та третіх осіб є населені пункти, включені до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022.
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. 
		Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
		Також ухвала Господарського суду Луганської області від 17.10.2022, якою розгляд справи №913/419/21 по суті призначено на 26.10.2022 о 09 год. 30 хв., направлялася учасникам справи на відомі суду електронні адреси, а відповідачу, представнику позивача адвокату Жердєву С.М. та представнику 1-ї третьої особи адвокату Керімову А.З. також і до їх «Електронного кабінету».
		З огляду на викладене, сторони та треті особи про дату, час та місце судового засідання з розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.
		 
		У судовому засіданні 26.10.2022 суд, розглянувши справу по суті, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, ухвалив вступну та резолютивну частини судового рішення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04.03.1994 рішенням Кремінської районної Ради народних депутатів Кремінського району Луганської області надано ОСОБА_15 (далі  ОСОБА_15 ) в постійне користування земельну ділянку для організації селянського (фермерського) господарства площею 52,3 га.
		10.11.1994 Кремінською районною Радою народних депутатів на підставі рішення 18 сесії 21 скликання від 04.03.1994 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023, згідно якого ОСОБА_15 у постійне користування надана земельна ділянка площею 52,3 га, розташована на території Нововодянської сільської Ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14.
		07.07.1997 Кремінською районною державною адміністрацією було зареєстровано Фермерське господарство «Восход» (далі  ФГ «Восход»), засновником якого виступив ОСОБА_15 .
		В подальшому, 09.04.2013 згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_15 
		05.11.2013 державним нотаріусом Кремінської державної нотаріальної контори Луганської області Гребінюк О.В. видано ОСОБА_16 (далі  ОСОБА_16 ) як дочці померлого ОСОБА_15 Свідоцтво про право на спадщину за законом Серії ВТО №277317 від 05.11.2013, відповідно до якого спадщина, на яку видане вказане свідоцтво, складається з прав та обов`язків власника (засновника) ФГ «Восход».
		13.03.2014 державним реєстратором Кремінської районної державної адміністрації зареєстровано нову редакцію статуту ФГ «Восход», згідно з якою засновником та головою ФГ «Восход» є ОСОБА_16 
		08.08.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області (далі  ГУ Держгеокадастру у Луганській області) видано наказ №1749-сг «Про припинення права постійного користування землею», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_15 , загальною площею 52,3 га, яке виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14 від 10.11.1994, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області, у зв`язку зі смертю.
		В 2020 році ГУ Держгеокадастру у Луганській області видало 21 наказ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства» №778-сг, №780-сг, №782-сг, №784-сг, №786-сг та №787-сг від 17.02.2020, №828-сг, №831-сг, №836-сг та №837-сг від 18.02.2020, №962-сг від 26.02.2020, №973-сг, №975-сг, №977-сг, №980-сг, №982-сг, №1021-сг, №1024-сг, №1027-сг та №1028-сг від 28.02.2020, №2395-сг від 21.05.2020 відповідно до яких було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність громадянам земельні ділянки загально площею по 2,0000 га з кадастровими номерами №4421684500:01:001:0084, №4421684500:01:001:0077, №4421684500:01:001:0068, №4421684500:01:001:0074, №4421684500:01:001:0070, №4421684500:01:001:0073, №4421684500:01:001:0075, №4421684500:01:001:0071, №4421684500:01:001:0069, №4421684500:01:001:0066, №4421684500:01:001:0076, №4421684500:01:001:0080, №4421684500:01:001:0082, №4421684500:01:001:0079, №4421684500:01:001:0086, №4421684500:01:001:0083, №4421684500:01:001:0087, №4421684500:01:001:0072, №4421684500:01:001:0081, №4421684500:01:001:0085 та №4421684500:01:001:0088 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у землях запасу, угіддя  рілля, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області.
		Отже, земельна ділянка площею 52,3 га, що перебувала у користуванні ФГ «Восход», була поділена, в наслідок чого сформовано інші земельні ділянки, які передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства фізичним особам.
		В подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вісім із вказаних земельних ділянок було зареєстровано за ОСОБА_1 , на одну земельну зареєструвала право власності ОСОБА_17 , а на решту земельних ділянок право власності зареєстровано не було. 
		Крім того, дві земельні ділянки були передані Красноріченській селищній раді Кремінського району Луганської області (наразі за даними державного реєстру Сватівського району Луганської області) у комунальну власність.
		На думку позивача, накази ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про припинення права постійного користування землею» та «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства» є незаконним та такими, що прийняті із порушенням законодавства, в зв`язку з чим вони підлягають скасуванню, що й стало підставою для його звернення до суду з даним позовом.
		 
		Відповідач проти позову заперечив та зазначав, що спірну земельну ділянку було передано ОСОБА_15 в постійне користування 10.11.1994, в той же час ФГ «Восход» зареєстровано як юридична особа 07.07.1997, тобто з порушенням тридцяти денного терміну державної реєстрації.
		Відповідач наголошує, що тривала відсутність державної реєстрації фермерського господарства доводить, що земельна ділянка отримувалася ОСОБА_15 не для створення фермерського господарства та набуття його правосуб`єктивності, як стверджував позивач, тому ФГ «Восход» не є спеціальним суб`єктом підприємництва, який несе обов`язок землекористувача.
		На думку відповідача, у законодавстві відсутні норми права, відповідно до яких до селянського (фермерського) господарства переходить право постійного користування земельною ділянкою після смерті особи, якій належало таке право. 
		Як вказує відповідач, відповідно до його наказів було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 42 га громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства та передано їм у приватну власність.
		Надалі, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0066, 4421684500:01:001:0068, 4421684500:01:001:0070, 4421684500:01:001:0071, 4421684500:01:001:0073, 4421684500:01:001:0074, 4421684500:01:001:0082 та 4421684500:01:001:0083, зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , а на земельну ділянку з кадастровим номером 4421684500:01:001:0069 за фізичною особою ОСОБА_17 .
		Крім того, земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0067 та 4421684500:01:001:0078 були передані Красноріченській селищній раді Кремінського району Луганської області.
		В свою чергу, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0072, 4421684500:01:001:0075, 4421684500:01:001:0076, 4421684500:01:001:0077, 4421684500:01:001:0079, 4421684500:01:001:0080, 4421684500:01:001:0081, 4421684500:01:001:0084, 4421684500:01:001:0085, 4421684500:01:001:0086, 4421684500:01:001:0087 та 4421684500:01:001:0088 зареєстровано не було.
		Тому відповідач вважає, що позов по суті стосується оспорюваного права власності фізичних осіб на надані їм земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а справа не підвідомча розгляду в господарському судочинстві.
		Також відповідач стверджує, що земельної ділянки загальною площею 52,3 га, не існує, у зв`язку з чим не має можливості визнати за ФГ «Восход» право постійного користування такою земельною ділянкою, адже її вже поділено на 23 новостворені земельні ділянки.
		В зв`язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		 
		Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
		Стосовно набуття та переходу права постійного користування землею від фізичної особи  засновника (голови) СФГ (ФГ)  до юридичної особи, суд зазначає таке.
		Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Статтею 1 Земельного кодексу України (далі  ЗК України; у редакції станом на момент надання землі ОСОБА_15 та створення ФГ «Восход») унормовано, що земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього.
		Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку (ч.ч. 1-2 ст. 7 ЗК України).
		Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		За приписами ст.ст. 47-50 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. 
		Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування: 1) громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; 2) громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 3) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; 4) несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням та релігійним організаціям - для ведення підсобного сільського господарства. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для ведення сільського господарства й іншим організаціям. 
		Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
		Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
		З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання землі ОСОБА_15 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась йому не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
		 
		За змістом ч.ч. 1-5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції станом на момент надання землі ОСОБА_15 та створення ФГ «Восход») селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.
		Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
		Відтак, законодавством, чинним на момент створення ФГ «Восход», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
		 
		19.06.2003 було прийнято Закон України «Про фермерське господарство», яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.
		У ст. 1 цього Закону вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
		Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
		Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
		 
		Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
		Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 ГК України.
		Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.
		З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
		 
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Кремінської районної Ради народних депутатів від 04.03.1994, ОСОБА_15 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 52,3 га для організації селянського (фермерського) господарства.
		В подальшому Кремінською районною Радою народних депутатів Заволоці С.О. видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994.
		Згідно даного Державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_15 у постійне користування була надана земельна ділянка загальною площею 52,3 га, розташована на території Нововодянської сільської Ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.
		Після надання ОСОБА_15 земельної ділянки площею 52,3 га Кремінською районною державною адміністрацією 07.07.1997 було зареєстровано ФГ «Восход».
		Таким чином, ОСОБА_15 як засновником та головою ФГ «Восход» була отримана в постійне користування земля, отримано Державний акт на право постійного користування, яким підтверджується надання йому у постійне користування земельної ділянки загальною площею 52,3 га та зареєстровано ФГ «Восход».
		Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
		Відтак, після вказаних дій правомочності володіння, користування та обов`язки землекористувача здійснювало ФГ «Восход», а не ОСОБА_15 , якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
		 
		В той же час, матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 помер.
		Суд зауважує, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
		В постанові від 05.11.2019 справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
		Статтею 141 ЗК України (у редакції на момент смерті Заволоки) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		За приписами ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції, яка діяла до 01.01.2002), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
		З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). 
		У земельному законодавстві (як чинному як на момент створення ФГ «Восход», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) - відсутня.
		Адже правове становище селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
		Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством (фермерським господарством) правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
		Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.07.2020 у справі №922/989/18.
		Відтак, зі смертю ОСОБА_15 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994, право постійного користування не є таким, що припинилось. Тому право постійного користування спірною земельною ділянкою, що надавалася ОСОБА_15 для ведення фермерського господарства, збереглося за ФГ «Восход» до часу припинення ним діяльності у встановленому порядку.
		 
		Посилання відповідача на те, що позивач не є спеціальним суб`єктом підприємництва, який несе обов`язок землекористувача, оскільки ФГ «Восход» було зареєстровано як юридичну особу лише 07.07.1997, тобто з порушенням 30-денного терміну державної реєстрації, тому спірна земельна ділянка отримувалася ОСОБА_15 не для створення фермерського господарства, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
		Дійсно положення ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» визначали, що після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки.
		Як встановлено судом, Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023, відповідно якого ОСОБА_15 надано на праві постійного користування спірну земельну ділянку, було видано 10.11.1994.
		В той же час, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державну реєстрацію ФГ «Восход» проведено 07.07.1997, тобто з порушенням 30-денного терміну, встановленого ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».
		Проте, це жодним чином не означає втрату або не набуття позивачем статусу фермерського господарства, як спеціального суб`єкта підприємництва, який несе обов`язок землекористувача, про що стверджував відповідач. Позаяк, законодавством, чинним на момент отримання спірної земельної ділянки в користування та державної реєстрації фермерського господарства, будь-яких негативних наслідків для особи, яка не дотрималась встановленого законом строку передбачено не було.
		До того ж, в самому Державному акті на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994 вказано, що землю надано ОСОБА_15 саме для ведення селянського (фермерського) господарства. Наведене виключає будь-які сумніви щодо цільового характеру земельної ділянки, яку було надано на праві постійного користування позивачу, а також його правового статусу як спеціального суб`єкта підприємництва, який несе обов`язок землекористувача.
		 
		Відносно законності видання наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області щодо припинення засновнику позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою, суд вказує наступне.
		За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Луганській області є територіальним органом Держгеокадастру.
		Відтак, ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Луганської області.
		Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України (у редакції на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
		Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.
		Конституція України в ст.ст. 1, 3 та 8 закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.
		Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності, а відтак і майном .
		Отже, право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), п.п. 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), п. 68, Кривенький проти України від 16.02. 2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), п. 45).
		ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
		ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06, п.п. 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.
		Говорячи про закон, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
		 
		З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 вказала, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК України.
		З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Луганській області вбачається, що його було видано із посиланням на ст.ст. 15-1, 92, 102-1, 122 ЗК України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають право постійного користування земельною ділянкою, підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. 
		Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Натомість, як зазначалося вище, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені ст. 141 ЗК України (у редакції на момент смерті ОСОБА_18 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ «Восход» на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.
		Отже, ГУ Держгеокадастру у Луганській області, видаючи наказ «Про припинення права постійного користування землею» №1749-сг від 08.08.2019, діяло всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 ЗК України, оскільки законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Восход» права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою були відсутні.
		Відтак, суд констатує, що виданням оспорюваного наказу відповідач всупереч вимогам земельного законодавства втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном, чим порушив ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Разом з тим, судом встановлено, що після видання наказу «Про припинення права постійного користування землею» №1749-сг від 08.08.2019, яким ОСОБА_15 припинено право постійного користування спірною земельною ділянкою, цю земельну ділянку загальною площею 52,3 га віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.
		В подальшому ГУ Держгеокадастру у Луганській області було видано 21 наказ, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність фізичних осіб земельні ділянки по 2,0 га кожна за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у землях запасу, угіддя  рілля, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області.
		Таким чином, в межах спірної земельної ділянки шляхом поділу сформовано 21 нову земельну ділянку загальною площею 42,0 га з кадастровими номерами: №4421684500:01:001:0084, №4421684500:01:001:0077, №4421684500:01:001:0068, №4421684500:01:001:0074, №4421684500:01:001:0070, №4421684500:01:001:0073, №4421684500:01:001:0075, №4421684500:01:001:0071, №4421684500:01:001:0069, №4421684500:01:001:0066, №4421684500:01:001:0076, №4421684500:01:001:0080, №4421684500:01:001:0082, №4421684500:01:001:0079, №4421684500:01:001:0086, №4421684500:01:001:0083, №4421684500:01:001:0087, №4421684500:01:001:0072, №4421684500:01:001:0081, №4421684500:01:001:0085 та №4421684500:01:001:0088, які були передані в приватну власність фізичним особам.
		Також було сформовано дві земельні ділянки з кадастровими номерами №4421684500:01:001:0067 та №4421684500:01:001:0078, які були передані Красноріченській селищній раді Кремінського району Луганської області (наразі за даними державного реєстру Сватівського району Луганської області) у комунальну власність.
		В подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вісім із вказаних земельних ділянок №4421684500:01:001:0066, №4421684500:01:001:0068, №4421684500:01:001:0070, №4421684500:01:001:0071, №4421684500:01:001:0073, №4421684500:01:001:0074, №4421684500:01:001:0082 та №4421684500:01:001:0083, зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , а на земельну ділянку з кадастровим номером №4421684500:01:001:0069 за фізичною особою ОСОБА_17 .
		В свою чергу, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами №4421684500:01:001:0072, №4421684500:01:001:0075, №4421684500:01:001:0076, №4421684500:01:001:0077, №4421684500:01:001:0079, №4421684500:01:001:0080, №4421684500:01:001:0081, №4421684500:01:001:0084, №4421684500:01:001:0085, №4421684500:01:001:0086, №4421684500:01:001:0087 та №4421684500:01:001:0088 зареєстровано не було.
		За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.
		Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
		Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).
		Частиною 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
		З огляду на вказане, спірна земельна ділянка загальною площею 52,3 га станом на час розгляду справи поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки, яким присвоєно інші кадастрові номери та які було надано фізичним особам та територіальній громаді. Тобто ця земельна ділянка не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки.
		Схожих висновків дійшов Верховний Суд в постанові 20.02.2019 у справі №904/792/18.
		Таким чином, спірна земельна ділянка загальною площею 52,3 га, про визнання права постійного користування на яку подано позов у цій справі, вже не існує як об`єкт цивільних прав. Натомість існують 23 нові земельні ділянки зі своїми межами та кадастровими номерами. Наразі власниками нових земельних ділянок є ОСОБА_1 ,  ОСОБА_17 , Красноріченська селищна рада Сватівського району Луганської області, які зареєстрували своє право власності на вказані земельні ділянки, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , яким зазначені земельні ділянки були надані у приватну власність, але право власності, на які не було зареєстровано.
		Проте, суд зауважує, що наведені особи не були визначені позивачем в якості відповідачів (співвідповідачів) у даній справі. Вимоги до них пред`явлено не було.
		В той же час, позивач визначив в якості відповідача ГУ Держгеокадастру у Луганській області та просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га, розташованої на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_15 для ведення фермерського господарства відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000023 від 10.11.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14, а також визнати недійсним накази ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 08.08.2019 року №1749-СГ «Про припинення права постійного користування землею» та «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу її у приватну власність» 21 громадянину для ведення особистого селянського господарства.
		 
		При цьому, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 вказала, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
		Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України).
		Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
		Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 ЦК України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17.
		 
		Як було встановлено вище, право постійного користування спірною земельною ділянкою, що надавалася ОСОБА_15 для ведення фермерського господарства, збереглося за ФГ «Восход» до часу припинення ним діяльності у встановленому порядку.
		Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України).
		За змістом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Наразі згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ «Восход» є зареєстрованою юридичного особою, дані про його перебування в процесі припинення відсутні. 
		Таким чином, ФГ «Восход» є діючою юридичною особою. Оскільки позивач не припинив свою діяльність та за ним збереглося право постійного користування спірною земельною ділянкою, ФГ «Восход» є належним користувачем вказаної земельної ділянки, тому виступає у спірних правовідносинах як їх титульний володілець.
		 
		За змістом ст.ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 цього Кодексу).
		Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 ЦК України.
		Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
		Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
		Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
		Правовий аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
		Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
		Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №914/970/18.
		Відтак, в даному випадку належним способом захисту, який відновить безперешкодне, вільне, на власний розсуд використання правомочностей титульного володільця майна є вимоги позивача про вилучення цього майна в натурі у тих осіб, які наразі володіють цим майном.
		Натомість, ні визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га, ні визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 08.08.2019 року №1749-СГ «Про припинення права постійного користування землею» та «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність» 21 громадянину для ведення особистого селянського господарства не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення його прав та інтересів. 
		В зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка загальною площею 52,3 га вже не існує як об`єкт цивільних прав, а існують 23 нові земельні ділянки зі своїми межами та кадастровими номерами, власниками яких є фізичні особи та Красноріченська селищна рада Сватівського району Луганської області.
		Також суд враховує, що заходи щодо поділу спірної земельної ділянки є чинними, відомості щодо оскарження та скасування цих заходів відсутні, поновлення прав позивача шляхом визнання за ним права постійного користування потребуватиме об`єднання земельних ділянок, утворених за наслідками поділу, та створення земельних ділянок зі складу існуючих ділянок, які вже сформовані як об`єкти цивільних прав, що не може бути вирішено в межах цього позову.
		Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №922/2383/16.
		Крім того, у зв`язку з поділом спірної земельної ділянки, та формуванням інших земельних ділянок, яким присвоєно кадастрові номери, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки, припинилось існування цієї земельної ділянки в дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом визнання за ним права постійного користування.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.
		В свою чергу, вимоги про визнання наказів ГУ Держгеокадастру недійсними також не є ефективним способом захисту, адже задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому, позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване.
		Схожі за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 22.01.2020 у справі №910/1809/18.
		 
		Крім того, в постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 та інших.
		З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем було обрано не правильний спосіб захисту. 
		 
		Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
		З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства «Восход» повністю.
		 
		При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
		 
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
		З позовної заяви вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума судового збору у розмірі 52 210 грн. 00 коп. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на позивача. 
		Разом з тим, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір у розмірі 52 210 грн. 00 коп. не сплачувався.
		Натомість, ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.07.2021 у справі №913/419/21 (суддя Шеліхіна Р.М.) при прийнятті позовної заяви до розгляду та відкритті провадження у даній справі Фермерському господарству «Восход» було відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення господарським судом Луганської області.
		Доказів сплати позивачем судового збору у розмірі 52 210 грн. 00 коп. суду надано не було, в зв`язку з чим судовий збір підлягає стягненню з Фермерського господарства «Восход» в дохід Державного бюджету України.
		 
		Щодо розгляду даної справи у розумний строк, суд зауважує таке.
		Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі Kudla v. Poland заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі Vernillo v. France заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі Frydlender v. France заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі Wierciszewska v. Poland заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі Capuano v. Italy заява №9381/81 та ін.).
		Зокрема, у п. 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.
		В даній справі підготовче провадження було закрито ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.02.2022 та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2022.
		Положеннями ч.ч. 2-3 ст. 177 ГПК України передбачено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
		Згідно з ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
		Натомість Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб. 
		В подальшому Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022 та №573/2022 від 12.08.2022 воєнний стан продовжувався та діє на даний час. 
		Відповідно до рекомендацій Ради суддів України від 02.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. 
		Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де розташовано Господарський суд Луганської області, було включено до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022.
		Таким чином, судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 02.03.2022, не відбулося в зв`язку з бойовими діями, що відбувалися у м. Харкові та Харківській області, про що 01.03.2022 учасників судових процесів було повідомлено на офіційному сайті Господарського суду Луганської області.
		Отже, розгляд даної справи по суті у строки, визначені ч. 2 ст. 195 ГПК України, було унеможливлено через обставини, які не залежали від волі суду.
		Разом з тим, судом було вжито всі залежні від нього заходи для відновлення можливості розгляду даної справи по суті в розумний строк.
		Як вказав Верховний Суд в постанові від 01.02.2022 у справі №160/12705/19 у процесуальному законодавстві поняття розумний строк та своєчасний розгляд застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття розумний строк вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи (судові дебати, виконання рішення суб`єктом владних повноважень).
		Зміст поняття розумні строки охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість розумного строку мають вплив різні фактори, як об`єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб`єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).
		Отже, складовими елементами розумного строку є періоди (проміжки часу), протягом яких: 1) суд розглядає справу та приймає по ній рішення; 2) здійснює перегляд судового рішення в апеляційному або касаційному порядку, приймає остаточне рішення у справі; 3) остаточне судове рішення набуває законної сили та може бути звернено до виконання; 4) судове рішення виконується.
		При цьому, Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття розумний строк.
		Відтак, суд вважає, що розгляд даної справи по суті здійснено у розумні строки з урахуванням факторів об`єктивного характеру, а саме запровадження воєнного стану в Україні та перебування суду безпосередньо в районі проведення воєнних (бойових) дій.
		 
		Суд звертає увагу сторін, що згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться в районі проведення антитерористичної операції і які не мають офіційної електронної адреси, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.
		З огляду на викладене, суд вважає за необхідне розмістити повідомлення для сторін та третіх осіб про ухвалення рішення у даній справі на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу такого рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		 
		Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд  
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні позову Фермерського господарства «Восход» до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області відмовити в повному обсязі.
		 
		2. Стягнути з Фермерського господарства «Восход» (92912, Луганська область, Кремінський район, с. Нововодяне, вул. Новоселівська, б. 22, ідентифікаційний код 21806138) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 52 210 грн. 00 коп.
		 
		3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
		 
		Повний текст рішення складено і підписано 04.11.2022.
		 
		 
		Суддя А.В. Іванов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...