Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/9100/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 04.11.2022. Зареєстровано: 05.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2022.

Номер судового провадження: П/380/9166/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Справа №380/9100/22
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		03 листопада 2022 року
		 
		 
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом адвоката Голованя Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним і скасування рішення, -
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Голованя Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Головченко Івана Олександровича із вимогою визнати протиправним і скасувати рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Івана Олександровича Головченка від 28.05.2022 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
		Ухвалою судді від 05.07.2022 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
		Ухвалою судді від 18.07.2022 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
		Відповідно до позиції позивача, яка викладена в позові та інших заявах по суті справи, він вважає, що відповідачем 28.05.2022 року було безпідставно прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону на виїзд з України, яке є невідповідним вимогам закону ані по змісту, ані по формі.
		Сторона позивача покликається на те, що ОСОБА_1 як народний депутат України 28.05.2022 року слідував до м. Вільнюс (Литовська Республіка) для участі у весняній сесії ПА НАТО, що в тому числі підтверджувалося розпорядженням Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 року №229. Однак відповідачем, за відсутності будь-яких законних приводів для прийняття такого рішення, було відмовлено позивачеві у перетинанні державного кордону України в пункті пропуску через державний кордон України «Рава-Руська». При цьому, не було зважено на те, що ОСОБА_1 надав представникам органу охорони державного кордону всі документи, необхідні для виїзду за кордон, а зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, підтвердні документи для засвідчення статусу народного депутата України, мети та причин поїздки. Таким чином, указане рішення щодо відмови у перетинанні державного кордону України було виявом протиправного втручання в свободи позивача та перешкодило йому перетнути кордон у обраний час і місці.
		Позивач наголошує на тому, що відносно нього на той час не існувало жодної з підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, які визначені у ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», більш того, як народний депутат України він має право на перетин державного кордону в будь-якому випадку. На переконання позивача оскаржуване рішення є немотивованим і взагалі не містить конкретного опису порушення зі сторони ОСОБА_1 і чіткої вказівки на належну нормативну підставу для ухвалення такого рішення, а наведене відповідачем обґрунтування не кореспондує жодним нормам права. Окрім цього, таке рішення не відповідає й установленій законом формі. А отже, це все свідчить про його (рішення) дефектність і незаконність.
		Окремо позивач зауважує, що згодом (30.05.2022 року) у цьому ж пункті пропуску та на підставі тих же документів, за подібних обставин і незмінного нормативного регулювання він безперешкодно перетнув державний кордон України в сторону виїзду, що також указує на сумнівний характер оскаржуваного рішення від 28.05.2022 року.
		Зважаючи на це ОСОБА_1 вважає, що оспорюване ними рішення є протиправним і воно підлягає скасуванню, що й просить встановити в судовому порядку.
		Відповідач, як це випливає з поданих ним заяв по суті справи, вважає позов безпідставним, а своє рішення законним. 
		Так, за доводами відповідача, з огляду на запровадженні обмеження у вільному залишенні території України в час воєнного стану, певним категоріям громадян України може бути відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з держави. Зокрема, до категорії осіб, до яких застосовуються такі обмеження належать ті, які можуть підлягати мобілізації, відповідають певним критеріям (вік) тощо.
		У нашому випадку ОСОБА_1 , який мав намір 28.05.2022 року перетнути кордон у пункті пропуску «Рава-Руська», за загальним правилом обмежений у цьому з огляду на тривання в державі воєнного стану. При цьому, позивач не надав документи, які би засвідчували його приналежність до кола осіб, що звільнені від мобілізації, а отже, мають право безперешкодного виїзду з України. А надане позивачем розпорядження Голови Верховної Ради України від 24.05.2022 року №229 (у паперовій копії з електронного документа), які вказувало на службову мету виїзду як народного депутата України, не могло бути перевіреним на його валідність із технічних причин.
		Таким чином, відповідач вважає, що ОСОБА_1 28.05.2022 року не надав до паспортного контролю документи, які би підтверджували підстави для його виїзду за кордон. Зазначене, за існуючих у той час обставин, і стало правомірною підставою для відмови ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України, що свідчить про необґрунтованість цього позову.
		Окрім того, відповідач зазначає, що 30.05.2022 року ОСОБА_1 при перетині державного кордону України на виїзд уже було представлено належні документи щодо відбуття у відрядження, у результаті чого йому було надано дозвіл на перетинання державного кордону України й своє право позивач безперешкодно реалізував.
		Насамкінець, відповідач також звертає увагу на ту обставину, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом, який свою дію вичерпав виконанням, а відповідні правовідносини щодо перетину позивачем державного кордону 28.05.2022 року припинили своє існування. Указане, за твердженням відповідача, є додатковою підставою для відмови в позові.
		Таким чином, розглянувши доводи сторін цієї справи, дослідивши зібрані в ній докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зваживши на обраний спосіб захисту та його дієвість, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що 28.05.2022 року у пункті пропуску через державний кордон України «Рава-Руська» начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (Тип А) відділу прикордонної служби «Рава-Руська» 7 прикордонного Карпатського загону капітаном ОСОБА_2 було прийняте рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відповідно до ухваленого рішення, воно прийняте на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», Закону України «Про прикордонний контроль».
		У рішенні від 28.05.2022 року вказано, що ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв?язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
		Із матеріалів справи установлено, що 28.05.2022 року ОСОБА_1 не перетнув державний кордону України у сторону виїзду з огляду на прийняте рішення про відмову у перетинанні державного кордону.
		Матеріалами справи також засвідчено, що не заперечується й учасниками справи, що 30.05.2022 року ОСОБА_1 у цьому ж пункті пропуску через державний кордон України «Рава-Руська» перетнув державний кордон України в напрямку виїзду.
		Однак, не погоджуючись із рішенням від 28.05.2022 року, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, вважаючи його необґрунтованим і незаконним, діючи на захист своїх прав, свобод та інтересів, ОСОБА_1 у липні 2022 року звернувся до суду з цим позовом. У такому позові ОСОБА_1 вимагає від суду надати правової оцінки спірному рішенню від 28.05.2022 року, за наслідком якої визнати таке рішення протиправним і скасувати.
		У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.
		Частинами 1, 2 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		У п. 4.1 рішення від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. 
		Виходячи ж зі змісту абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, слід ствердити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно серед іншого забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача  суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є не лише наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, а також і можливість ефективного відновлення судом відповідних прав (свобод, інтересів) у спосіб, обраний позивачем (що є сутнісною метою судочинства).
		Тому, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного та реального поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача.
		У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями, зарівно як і неможливість ефективного відновлення такого права (свободи чи інтересу), є підставою для відмови в задоволенні позову.
		Суд підкреслює, що необхідність ефективності судового захисту (тобто, забезпечення реального поновлення порушеного права в окреслений позивачем спосіб) кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги ст. 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
		Зважаючи на що, потрібно взяти до уваги те, що оскаржуване позивачем у нашій справі рішення носить індивідуальний характер і встановлювало позивачеві відповідну заборону в перетинанні державного кордону 28.05.2022 року. При цьому, зазначене рішення фактично вичерпалося через факт установлення такої заборони та недопущення ОСОБА_1 до виїзду за кордон. Таке рішення на цей час і надалі не породжує для позивача жодних правових наслідків і не впливає на обсяг його прав, не обмежує його в можливості їх здійснення, а позовні вимоги позивача зводяться лише до оцінювання оскаржуваного рішення та формальної кваліфікації його як правомірного або ж протиправного.
		Слід узяти до уваги, що в подальшому (після прийняття оскаржуваного рішення, яким було обмежено позивача в правомочності залишити територію України) ОСОБА_1 мав можливість реалізувати своє право на пересування (в тому числі й за кордон України), що засвідчується перетином державного кордону України у напрямку виїзду в пункті пропуску через державний кордон України «Рава-Руська», який мав місце 30.05.2022 року.
		Відтак, суд резюмує, що вирішення судом цього спору не має ані актуального, ані перспективного впливу на обсяг прав позивача й він не надав жодних розумних обґрунтувань у цій частині, які би засвідчували необхідність судового захисту та практичну ефективність рішення суду в цій справі, відповідно до обраного позивачем способу захисту.
		Суд підкреслює, що меті адміністративного судочинства не відповідає саме лише надання правової оцінки рішенню від 28.05.2022 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 та можлива констатація факту його дефектності (протиправності), проте без наслідкової реальної можливості поновлення прав, свобод чи інтересів позивача. Констатація певних обставин чи фактів або ж умоглядна ревізія рішень суб?єкта владних повноважень не узгоджується зі завданнями правосуддя як такого.
		Відповідні правові висновки ми знаходимо у й постановах суду касаційної інстанції.
		Так, свого часу Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Верховний Суд у своїй актуальній практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації  не відповідає зазначеній нормі Конвенції (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Касаційного адміністративного суду від 18.04.2018 року у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12). 
		Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
		У постанові Касаційного адміністративного суду від 04.08.2020 року у справі №340/2074/19 зазначено, що ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці. Тут же Суд резюмував, що сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
		Касаційний адміністративний суд у своїй постанові від 09.06.2021 року у справі №826/1432/18 вказав на те, що позивач самостійно обирає як захищати свої права та інтереси. Однак за ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
		Як же стверджено в постанові Касаційного адміністративного суду від 15.07.2019 року у справі №420/5625/18, під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		У зв?язку з чим суд підкреслює, що заявлений позов, а також обраний позивачем спосіб захисту за своїм змістом не спрямовані на реальне та дієве поновлення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 у відповідних правовідносинах (щодо обмеження в перетині кордону 28.05.2022 року), а саме лише ствердження й констатація про можливе порушення зі сторони відповідача та прийняття ним протиправного рішення, не мають своїм безпосереднім або ж опосередкованим правовим наслідком ефективний юридичний захист позивача. 
		Відтак, слід підсумувати, що завданням адміністративного суду при розгляді й вирішенні спору не є винятково оцінка дій чи рішень суб?єктів владних повноважень і суд за дійсних обставин приходить до обґрунтованого переконання, що позов ОСОБА_1 у цій справі не відповідає меті адміністративного судочинства, яка полягає, в тому числі у практичній ефективності судового рішення, а отже, такий позов не підлягає до задоволення.
		Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують можливості ефективного поновлення внаслідок вирішення цієї справи прав, свобод чи інтересів позивача через задоволення позову, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.
		Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, надані учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 2, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 264, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		 
		у задоволенні позову адвоката Голованя Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним і скасування рішення відмовити повністю.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Повне судове рішення складено 03.11.2022 року.
		 
		СуддяСасевич О.М

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...