Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3782/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2022. Зареєстровано: 07.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2022.
Дата набрання законної сили: 20.10.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		cправа №  910/3782/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Кролевець   О.   А. - головуючий, Баранець   О.   М., Студенець   В.   І.,
		за участю секретаря судового засідання - Натаріної   О.   О.
		та представників:
		позивача - Мостепанюк   В.   І., Щербина   О.   Ю.,
		відповідача   1 -  Логінов   К.   Є.,
		відповідача   2 -  Логінов   К.   Є.,
		відповідача   3 -  Логінов   К.   Є.,
		відповідача   4 -  не з`явився,
		відповідача   5 -  не з`явився,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 (головуючий суддя - Шаптала   Є.   Ю., судді - Куксов   В.   В., Яковлєв   М.   Л.)
		та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 (суддя - Шкурдова   Л.   М.)
		у справі №   910/3782/21
		за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		до 1)    ОСОБА_1 , 2)    ОСОБА_2 , 3)    ОСОБА_3 , 4)    ОСОБА_4 , 5)    ОСОБА_5 
		про стягнення коштів в розмірі 9   980   000,00 грн
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Історія справи
		1.          Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач   1), ОСОБА_2 (відповідач   2), ОСОБА_3 (відповідач   3), ОСОБА_4 (відповідач   4) про стягнення заподіяної АТ "АРТЕМ-БАНК" та його кредиторам шкоди у розмірі 9   980   000,00 грн в солідарному порядку.
		2.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами у справі було прийнято рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "АРТЕМ-БАНК" №   14/12 від 15.03.2012, яким вирішено придбати пакет цінних паперів - Іменних інвестиційних сертифікатів емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" в кількості 12   500 штук за договірною вартістю 12   500   000,00 грн. На виконання вказаного вище рішення 15.03.2012 між АТ "АРТЕМ-БАНК" та ТОВ "ФІНКОМ-КАПІТАЛ" укладено Договір №   ДД2-12;ДД19-4/12 купівлі-продажу цінних паперів за договірною вартістю 12   500   000,00 грн.
		3.          В подальшому 30.01.2014 частину придбаного АТ "АРТЕМ-БАНК" пакету цінних паперів в кількості 2   500 штук було відчужено за договірною вартістю 2   500   000,00 грн.
		4.          21.07.2016 уповноваженими представниками АТ "АРТЕМ-БАНК" прийнято рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "АРТЕМ-БАНК" №112/16, яким вирішено продати пакет Іменних інвестиційних сертифікатів емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" в кількості 9   999 штук за договірною вартістю 20   000,00 грн.
		5.          Позивач зазначає, що Фондом, під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "АРТЕМ-БАНК", було виявлено факти прийняття рішень пов`язаними особами такого банку, на підставі яких в подальшому було здійснено ряд завідомо збиткових операцій, однією з яких було інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" (ТОВ "КУА НЬЮ ЕССЕТ"), низької фінансової якості, без проведення належної оцінки ризиків від такого інвестування, на значні суми грошових коштів, що прямо протирічило інтересам АТ "АРТЕМ-БАНК" та його кредиторам, в результаті якої банку було завдано збитків на суму 9   980   000,00 грн. Позивач вказує, що згідно Звіту про оцінку, складеного на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-східна консалтингова група", станом на 15.03.2012, ринкова вартість пакету цінних паперів - Іменних інвестиційних сертифікатів емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" в кількості 12   500 штук становила 7   750,00 грн, що відповідно складало 0,62 грн за 1 (один) сертифікат, а відтак у 2012 році було прийнято рішення про придбання пакету цінних паперів за завищеною ціною. Позивач зазначає, що оприбуткування банком в березні 2012 року вартості інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" не мало на меті отримання банком доходів від такої операції. Позивач вказує, що 95% вартості активів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" складають цінні папери емітента - ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс", за результатами діяльності поточного року емітент ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" отримав збитки; позивач стверджує про штучне завищення вартості акцій на біржовому ринку, яка фактично не відповідає фінансовому стану емітента, а акції ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" є лише інструментом виведення активів шляхом здійснення операцій з цінними паперами. Враховуючи наведене, позивач стверджує, що службові особи АТ "АРТЕМ-БАНК", що приймали рішення про інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" зобов`язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітента інвестиційних сертифікатів та його активів, проте така перевірка не проводилась або її результати було проігноровано, що призвело до завдання збитків в розмірі 9   980   000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		6.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі №   910/3782/21 у задоволенні позову відмовлено.
		7.          Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається які саме норми права були порушені співвідповідачами під час прийняття рішення про придбання цінних паперів, яким чином були порушені права іншої особи під час прийняття вказаного рішення; члени Кредитного комітету банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що відповідає обсягу їх повноважень; доказів того, що рішення про придбання цінних паперів було прийнято з перевищенням своїх повноважень членами Кредитного комітету або на власну користь матеріали справи не містять.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		8.          Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		9.          У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №   910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №   910/9851/20, від 07.10.2021 у справі №   910/12803/18, від 14.09.2021 у справі №   910/11371/18, від 08.02.2022 у справі №   910/15260/18, від 04.12.2018 у справі №   910/21493/17 та від 23.01.2018 у справі №   753/7281/15-ц.
		 
		Позиція інших учасників справи
		10.          Представник ОСОБА_1 (відповідач   1), ОСОБА_2 (відповідач   2), ОСОБА_3 (відповідач   3) подав відзив на касаційну скаргу, у якому відповідачі заперечили проти доводів скаржника та просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		11.           ОСОБА_4 (відповідач   4) подала відзив на касаційну скаргу, у якому остання заперечила проти доводів скаржника та просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін
		12.           ОСОБА_5 (відповідач   5) подала відзив на касаційну скаргу, у якому заперечила проти доводів скаржника та просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		13.          15.11.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №   416-рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК" до категорії неплатоспроможних".
		14.          16.11.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №   2447 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "АРТЕМ-БАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
		15.          Згідно з даним рішенням Фонду гарантування, в АТ "АРТЕМ-БАНК" розпочато процедуру виведення з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць з 16.11.2016 по 15.12.2016 включно.
		16.          15.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №   492-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК".
		17.          15.12.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення №2857 "Про початок процедури ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".
		18.          Згідно із зазначеним рішенням Фонду гарантування, в АТ "АРТЕМ-БАНК" запроваджено процедуру ліквідації строком на два роки з 16.12.2016 по 15.12.2018 включно.
		19.          15.11.2018 виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення №   3086, яким строк здійснення процедури ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК" продовжено на один рік з 16.12.2018 до 15.12.2019 включно, а також продовжено повноваження ліквідатора банку.
		20.          Виконавчою дирекцією Фонду гарантування було прийнято рішення №   680 від 26.03.2020, яким визначені законом повноваження під час здійснення ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК" до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення АТ "АРТЕМ-БАНК" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснюватиметься Фондом гарантування безпосередньо.
		21.          Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 27.03.2017 №   1192 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ "АРТЕМ-БАНК", який з урахуванням змін (рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 травня 2019 року №   1388) становить 196   829   862,83 грн.
		22.          Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 15.05.2017 №   1978 затверджено ліквідаційну масу АТ "АРТЕМ-БАНК", яка з урахуванням змін становить: балансова вартість активів (без врахування резервів) - 592   172   713,45 грн; оціночна вартість активів - 131   464   864,61 грн.
		23.          24.06.2019 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування №   1575 затверджено ліквідаційний баланс та Звіт про завершення процедури ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК", відповідно до якого залишок незадоволених вимог кредиторів, внесених до Переліку (реєстру) вимог кредиторів, за балансом банку складає 154   699   660,00 грн.
		24.          Відповідачами у справі було прийнято рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "АРТЕМ-БАНК" №   14/12 від 15.03.2012, яким вирішено придбати пакет цінних паперів - Іменних інвестиційних сертифікатів емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" в кількості 12   500 штук за договірною вартістю 12   500   000,00 грн.
		25.          На виконання вказаного вище рішення 15.03.2012 між АТ "АРТЕМ-БАНК" та ТОВ "ФІНКОМ-КАПІТАЛ" укладено Договір №   ДД2-12;ДД19-4/12 купівлі-продажу цінних паперів за договірною вартістю 12   500   000,00 грн.
		26.          В подальшому 30.01.2014 частину придбаного АТ "АРТЕМ-БАНК" пакету цінних паперів в кількості 2   500 штук було відчужено за договірною вартістю 2   500   000,00 грн.
		27.          21.07.2016 уповноваженими представниками АТ "АРТЕМ-БАНК" прийнято рішення у вигляді Протоколу кредитного комітету АТ "АРТЕМ-БАНК" №   112/16, яким вирішено продати пакет Іменних інвестиційних сертифікатів емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" в кількості 9   999 штук за договірною вартістю 20   000,00 грн.
		28.          02.02.2021 Фонд гарантування звернувся до пов`язаних з банком осіб з листом-вимогою №   46-1476/21 від 02.02.2021 про відшкодування шкоди, заподіяної АТ "АРТЕМ-БАНК" в сумі 9   980   000,00 грн.
		29.          За твердженням позивача (з урахуванням наведеного у пункті 5 цієї постанови), завдання співвідповідачами шкоди полягає в прийнятті ними разом з іншими членами Кредитного комітету Банку рішення від 15.03.2012 (протокол №   14/12), яким було вирішено придбати пакет цінних паперів - іменних інвестиційних сертифікатів емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" (ТОВ "КУА НЬЮ ЕССЕТ") в кількості 12   500 штук за договірною вартістю 12   500   000 грн. Підставою для визнання цієї операції такою, що завдала шкоди Банку чи його кредиторам, наводиться та обставина, що у подальшому (21.07.2016) залишок цінних паперів у кількості 9   999 штук було реалізовано Банком за ціною 20   000 грн, і різниця між ціною залишку пакету ЦП та вартістю його реалізації Фондом, є шкодою, яка була завдана саме діями співвідповідачів.
		 
		Позиція Верховного Суду
		30.          Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та у відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		31.          Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
		32.          Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		33.          Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		34.          Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
		-          неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
		-          наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
		-          причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
		-          вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
		35.          За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
		36.          За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
		37.          Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
		38.          Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц (про неврахування висновків якої зазначає скаржник у касаційній скарзі). Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
		39.          Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як керівниками цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.
		40.          Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
		41.          Також статтею 89 ГК України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
		-          діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
		-          діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
		-          діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
		-          бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
		-          іншими винними діями посадової особи.
		42.          Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
		43.          Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
		44.          У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. 
		Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 08.02.2022 у справі №   910/15260/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
		45.          Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
		46.          Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
		47.          Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
		48.          Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обгрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
		49.          Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
		50.          Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України "Про банки і банківську діяльність".
		51.          Відповідно до частини першої статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
		52.          Згідно зі статтею 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
		53.          Відповідно до статті 39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до функцій спостережної ради банку належать контроль за діяльністю правління (ради директорів) банку, інші повноваження щодо контролю діяльності банку.
		54.          За змістом статті 40 цього ж Закону правління банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
		55.          Стаття 43 Закону "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на 2012 рік) передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані:
		1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків;
		2) приймати рішення в межах наданих повноважень;
		3) не використовувати службове становище у власних інтересах;
		4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.
		56.          Стаття 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк  створює  постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради  директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.
		57.          Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
		-          кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
		-          комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
		-          тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
		58.          За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних), зокрема з урахуванням статті 48 цього Закону, банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
		59.          У частині першій статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що як  кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також: 1) здійснення операцій на  ринку  цінних  паперів  від  свого імені.
		60.          Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №   368 (далі - Інструкція №   368). Метою регулювання діяльності банків в Інструкції №   368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності (розд. І).
		61.          Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
		62.          Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
		63.          У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
		64.          З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). Норматив миттєвої ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг високоліквідних активів для забезпечення виконання поточних зобов`язань протягом одного операційного дня. Норматив поточної ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов`язань протягом одного календарного місяця. Норматив короткострокової ліквідності установлює мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов`язань протягом одного року.
		65.          Розділ VI Інструкції №   368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
		66.          Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23, банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п.1.7 гл.1 розд. І).
		67.          Операції з видання кредитів, придбання банком облігацій (боргових цінних паперів), врахування векселя є кредитними операціями, ризиками за якими має управляти банк.
		68.          Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.
		69.          Відповідно до Положення про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.12.2010 № 1942, цінні папери та деривативи, що знаходяться в обігу, вважаються такими, що мають ознаки фіктивності, у разі відповідності таким критеріям, як: факт відсутності емітента цінних паперів та/або деривативів за місцезнаходженням, встановлений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; нерозкриття емітентом цінних паперів та/або деривативів регулярної інформації відповідно до законодавства; відсутність чистих доходів відповідно до звіту про фінансові результати, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; переважна частка активів емітента складається з фінансових інвестицій та/або дебіторської заборгованості відповідно до балансу емітента, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; кількість працівників емітента цінних паперів та/або деривативів станом на кінець звітного періоду становить менше двох осіб та/або середньомісячні витрати емітента на оплату праці менше двократного мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; відсутність бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером станом на кінець звітного періоду.
		70.          У Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України зазначено, що обов`язок сумлінності вимагає від керівників приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації, відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, однак ця можливість не звільняє їх від персональної відповідальності за прийняття незалежних рішень (п.2.4).
		71.          Стаття 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій) містить вимоги до керівників банків. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це НБУ. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
		72.          Керівники банку зобов`язані протягом усього часу, упродовж якого вони зберігають свій статус у банку, відповідати вимогам, встановленим цим Законом.
		73.          Відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент вчинення відповідачами дій) Фонд мав право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів.
		74.          Ця ж норма (у редакції, чинній на момент подання позову) передбачала, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
		75.          З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (п.1 ч.2 ст.46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		76.          Відповідно до пунктів 1, 5 ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.
		77.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №   910/11027/18 дійшла висновку, що оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від імені та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.
		78.          При цьому позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
		79.          Натомість відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.
		80.          Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
		81.          Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).
		82.          У справі, що переглядається, позивач стверджує, що шкода Банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій:
		1) ухвалення відповідачами рішення про вчинення Банком правочину, внаслідок якого Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи (далі - сумнівні правочини);
		2) проведення відповідачами як членами органів управління Банку ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам Банку та його кредиторів), нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності Банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності Банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації.
		83.          Відповідно предметом доказування у цій справі є:
		1) персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, повязаної з Банком особи;
		2) факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;
		3) факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);
		4) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);
		5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);
		6) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини;
		7) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).
		Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №   910/12930/18, про неврахування висновків з якої також зазначено позивачем у касаційній скарзі.
		84.          Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, покладаючи обов`язок доведення вини на позивача, не врахували вказаних вище норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов`язань відповідача у спірних правовідносинах, не надали належної оцінки діям відповідачів, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів.
		85.          Колегія суддів зазначає, що обов`язки виступати від імені юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті статті 92 ЦК України охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення. З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, випливає, що у статті 92 ЦК України йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.
		86.          Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків.
		87.          Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.
		88.          Так у справі, що переглядається, позивач доводить завдання Банку шкоди у розмірі, який становить недостатність майна Банку для розрахунків з кредиторами, що є правомірним, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
		89.          Водночас суди попередніх інстанцій у цій справі, стверджуючи про відсутність заданої шкоди, належним чином не дослідили доказів, наданих сторонами, і не встановили обставин, які мають істотне значення і входять до предмета доказування.
		90.          Суди першої та апеляційної інстанцій роблячи висновки про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів, щодо купівлі цінних паперів, не врахували вищезазначених положень законодавства та не дослідили докази, надані позивачем.
		91.          Оскаржувані судові рішення не містять мотивів не прийняття відповідних доказів, наданих позивачем, на підтвердження його вимог, зокрема і Звіту про незалежну оцінку іменних інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" від 16.02.2021, здійсненого незалежним оцінювачем ТОВ "Північно-східна консалтингова група".
		92.          Так, оскаржувані судові рішення у частині висновків про недоведеність позивачем неправомірності дій відповідачів ґрунтуються виключно на вибіркових даних із звіту Національного банку України "Про інспектування ПАТ "АРТЕМ-БАНК" за період з 01.06.2009 по 01.08.2012, повідомлення Національного банку України про прийняття рішення №   416-рш/БТ від 15.11.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК" до категорії неплатоспроможних" та інформації із сайту https://smida.gov.ua/db/prof/kua/report/kv/show/342.
		93.          Натомість, суди, у порушення вимог статей 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, не спростували та належним чином не відхилили доводи позивача про те, що у Звіті про незалежну оцінку іменних інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" від 16.02.2021, виконаному ТОВ "Північно-східна консалтингова група" станом на 15.03.2012 ринкова вартість пакету цінних паперів - Іменних інвестиційних сертифікатів емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" в кількості 12   500 штук становила 7   750,00 грн, що відповідно складало 0,62 грн за 1 (один) сертифікат, а відтак у 2012 році було прийнято рішення про придбання пакету цінних паперів за завищеною ціною. Також поза увагою судів залишились доводи позивача про те, що 95 % вартості активів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" складають цінні папери емітента - ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс", а за результатами діяльності поточного року емітент ПАТ "Бюро кредитних історій "Фенікс" отримав збитки. Крім цього, без належного реагування залишились доводи позивача про те, що службові особи АТ "АРТЕМ-БАНК", що приймали рішення про інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" зобов`язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітента інвестиційних сертифікатів та його активів, проте така перевірка не проводилась або її результати було проігноровано.
		94.          Верховний суд зазначає, що без установлення цих обставин передчасними та помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у Банку збитків від вчинення спірних правочинів.
		95.          Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №   910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №   910/12930/18, саме відповідачі, а не позивач мали доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.
		96.          Також місцевий та апеляційний господарські суди не зазначили, з яких мотивів докази позивача були відхилені і які докази надали відповідачі на підтвердження вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом "Про банки і банківську діяльність" та підзаконними нормативними актами обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю Банку, запобігання можливим ризикам, дотримання економічних нормативів.
		97.          Разом з цим, за відсутності належного обґрунтування не можуть бути визнані мотивованими посилання судів попередніх інстанцій на те, що операція з придбання цінних паперів відбулася у березні 2012, а остаточне відчуження їх було здійснено у липні 2017, тобто через 4,5 роки, а відтак, за період, що минув між цими подіями, відбулися значні зміни і в економічній ситуації в країні, в стані обігу цінних паперів на фондовому ринку, і ці обставини могли мати безпосереднє значення для потенційних змін ринкової вартості будь-яких фінансових   інструментів, в тому числі і цінних паперів, ці зміни не могли залежали від дій чи поведінки співвідповідачів на час прийняття ними спірного рішення, сертифікати придбавались на продаж і повинні бути реалізовані до 01.02.2015.
		98.          Так, колегія суддів зазначає, що всупереч вимогам ГПК України суд першої інстанції в повному обсязі не описав наданих Фондом та відповідачами доказів та не здійснив їх оцінки, а також не надав правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків, не проаналізував дії/бездіяльність відповідачів на предмет дотримання приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність. Ця помилка не була виправлена й судом апеляційної інстанції.
		99.          Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №   910/12930/18, від 14.09.2021 у справі №   910/11371/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
		100.          У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зверталося увагу на те, що в національному рішенні мають бути викладені причини, достатні для відповіді на фактичні та правові (матеріально-правові або процесуальні) доводи сторін у всіх суттєвих аспектах. Суди мають вивчити основні аргументи сторін (див. п. 67 рішення у справі "Бузеску проти Румунії", заява № 61302/00, п. 35 рішення у справі "Донадзе проти Грузії", заява № 74644/01). Отже, судове рішення з точки зору ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має дати відповіді на основні й важливі для сторони аргументи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Якщо заява чи доказ, на який посилається сторона, є вирішальним для результату проваджень, він вимагає конкретної та прямої відповіді (рішення ЄСПЛ у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91 (п. 30), "Хіро Балані проти Іспанії", заява № 18064/91) (п. 28).
		101.          Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням у дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		102.          Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
		103.          Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункти 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/14//17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20).
		104.          Суди попередніх інстанцій у цій справі не проаналізували суттєвих аргументів обох сторін. 
		105.          Верховний Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		106.          За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		107.          З огляду на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявним у ній доказам, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
		108.          Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб слід задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		109.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		110.          Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
		111.          Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, що було підтверджено в ході касаційного перегляду, оскільки судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також не досліджено зібраних у справі доказів.
		112.          Наведене порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		113.          Під час нового розгляду справи суду потрібно взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, прийняти або відхилити всі суттєві доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін. З урахуванням установленого, дослідити обґрунтованість заявлених позивачем вимог та залежно від установленого і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення в судовому рішенні.
		 
		Розподіл судових витрат
		114.          Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
		2.          Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі №   910/3782/21 скасувати.
		3.          Справу №   910/3782/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                             О.   А.   Кролевець
		 
		Судді                                                                                           О.   М.   Баранець
		 
		                                                                                          В.   І.   Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...