Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 241/2229/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2022.
Дата набрання законної сили: 31.10.2022
Номер судового провадження: 61-12287ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		31 жовтня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 241/2229/20
		провадження № 61-12287св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Мангушська центральна районна лікарня»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року у складі судді Молонової Ю. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 рокуу складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Ткаченко Т. Б.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Мангушська центральна районна лікарня» (далі - КНП «Мангушська центральна районна лікарня») про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
		Позов мотивував тим, що він працює на посаді завідуючого хірургічного відділення в КНП «Мангушська центральна районна лікарня» з 04 квітня 1978 року та з 1967 року є учасником бойових дій. 
		Послався на те, що у 2020 році йому стало відомо, що він, як учасник бойових дій, має право на додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів. У 2020 році він скористався цією відпусткою, але у наданні грошовій компенсації за невикористані додаткові відпустки за попередні роки йому відповідач відмовив, оскільки додаткова відпустка не може бути перенесена та не підлягає грошовій компенсації. 
		Вважає, що відповідач порушив його право на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 до 2019 роки. 
		Просив суд визнати протиправною бездіяльність КНП «Мангушська центральна районна лікарня», зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2019 року, а також стягнути з відповідача 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Першотравневий районний суд Донецької області рішенням від 14 квітня 2021 року у позові відмовив.
		Суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про відпустки» не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		На рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. 
		Донецький апеляційний суд постановою від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
		 
		Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року залишив без змін.
		Апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/3434/19).
		Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не пропонував йому використовувати додаткові відпустки чим порушив його права, є безпідставними, оскільки, як нормами КЗпП України, так і нормами Закону України «Про відпустки», передбачений обов`язок роботодавця саме надати відпустку, а не пропонувати її працівникові.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційну скаргу мотивував тим, що у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Закон не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
		Позивач не використав додаткову відпустку, яка належала йому як учаснику бойових дій у період з 2015 року до 2019 року, оскільки відповідач не пропонував позивачу використати зазначену відпустку або грошову компенсацію за ці роки, чим відповідач порушив право позивача.
		Крім того, відповідач своєю бездіяльністю заподіяв позивачу моральну шкоду.
		Відзив на касаційну скаргу
		У жовтні 2021 року КНП «Мангушська центральна районна лікарня»подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
		Зазначило, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 83 КЗпП України, згідно з якою компенсація може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 754/3434/19).
		Крім того, норми КЗпП України і Закону України «При відпустки» передбачають лише обов`язок роботодавця саме надати відпустку, а не пропонувати її працівнику.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_1 , з 04 квітня 1978 року працює в КНП «Мангушська центральна районна лікарня».
		Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданого 10 січня 1997 року та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 04 квітня 2005 року, позивач має статус учасника бойових дій безстроково (а. с. 8).
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015-2019 роки, на яку отримав відповідь про відмову (а. с. 9-11).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18).
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нормами чинного законодавства передбачена лише основна та додаткова щорічні відпустки, які підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплату грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 83 КЗпП України та стаття 24 Закону України «Про відпустки» не передбачають. Невикористана позивачем у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, а право на неї працівник може реалізувати тільки протягом календарного року за погодженням з роботодавцем.
		Колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій.
		Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
		Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.
		Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. 
		Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.
		З огляду на роз`яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
		Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
		У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 750/9956/17 зазначено, що «Статтею 77-2 КЗпП України та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.
		Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини».
		Отже законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену окремим категоріям працівників - учасникам бойових дій.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 не знайшли свого підтвердження у справі.
		Так, у справі № 620/4218/18 на яку послався заявник, як наприклад неоднакового застосування норми права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що  припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		У справі, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, спірні правовідносини виникли у відмінних правовідношеннях - звільнення особи з публічної служби, які врегульовані зазначеними вище спеціальними нормативними актами.
		Надання таких відпусток військовослужбовцям було тимчасово припинено законом.
		Крім того, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, продовжуючи перебувати у трудових стосунках із відповідачем, у спірний період за наданням відпустки, як учаснику бойових дій не звертався. Отже відсутні підстави стверджувати про порушення його прав з боку роботодавця.
		За таких обставин обставини у справі, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права,, і у справі, яка переглядається, не є подібними.
		Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постанові касаційного суду.
		Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не використав додаткову відпустку, яка належала йому як учаснику бойових дій у період з 2015 року до 2019 року, оскільки відповідач не пропонував позивачу використати зазначену відпустку або грошову компенсацію за ці роки, чим відповідач порушив право позивача, є необґрунтованими, оскільки нормами КЗпП України і Закону України «Про відпустки» передбачений обов`язок роботодавця надати відпустку, проте не зобов`язано пропонувати її працівнику.
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач своєю бездіяльністю заподіяв позивачу моральну шкоду, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.
		Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		За змістом зазначеної статті КЗпП України, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки ці вимоги є похідними від зазначених вище позовних вимог.
		Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 14 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. Ю. Мартєв     В. В. Сердюк     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...