Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/10037/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2022.
Дата набрання законної сили: 02.11.2022
Номер судового провадження: 61-7111ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                         
		Іменем України
		 
		02 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/10037/18
		провадження № 61-7111св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                      Тітова М. Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - Підприємство об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих»,
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» до ОСОБА_1 про звільнення займаного приміщення, стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2018 року Підприємство об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» (далі - ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС», підприємство) звернулося до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просило зобов`язати відповідачку звільнити                                      і повернути раніше орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і передати його позивачу; стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з орендної плати в розмірі 5 147,10 грн та неустойку, нараховану відповідно до статті 785 ЦК України,  розмірі 82 353,60 грн.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» посилалося на те, що 22 березня 2017 року між ним і ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежилого приміщення № 8, за умовами якого відповідачка згідно з приймально-здавальним актом прийняла у тимчасове строкове платне користування приміщення під склад площею 90,3 кв. м. 31 грудня 2017 року строк дії договору оренди закінчився. 14 грудня 2017 року відповідачці надіслано листа, в якому повідомлено про необхідність до 03 січня 2018 року повернути орендоване майно орендодавцю. З жовтня 2017 року відповідачка не сплачує орендної плати,                              у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 5 147,10 грн. Крім того, відповідно до статті 785 ЦК України позивач просив стягнути з відповідачки неустойку за неповернення орендованого майна. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2020 року                                в задоволенні позову відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів факту передання приміщень в оренду за договором від 22 березня 2017 року, а вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у зв`язку                                          з неповерненням орендованих приміщень є взаємопов`язаними безпосередньо                      з встановленням факту оренди таких приміщень. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» задовольнив частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , площею 90,3 кв. м, (млин) та передати його орендодавцю ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС». Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС»       51 471,00 грн неустойки за порушення умов договору та 8 810,00 грн судового збору.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач довів факт укладення між сторонами 22 березня 2017 року договору оренди, а передання підприємством відповідачці приміщення за цим договором підтверджується приймально-здавальним актом від 01 березня 2017 року, за умовами якого ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» передало фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в оренду приміщення площею 90,3 кв. м для використання під склад, незважаючи на те, що цей акт підписаний був до укладання сторонами договору оренди № 08. Факт оренди у позивача приміщення під особисті потреби для ведення бізнесу (паралельно з роботою в ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС») ОСОБА_1 не заперечувала, а тому ця обставина не потребує доведення. Суд також встановив, що ОСОБА_1 виконувала умови укладеного між сторонами договору ще до його підписання, внесення орендної плати відповідачем в обумовленій договором сумі свідчить про дійсність укладеного договору, умови якого сторони фактично виконували. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що відсутність у матеріалах справи акта здачі-приймання спірного приміщення, який сторони мали підписати на виконання пункту 3.3 договору оренди, не спростовує факту передання вказаних приміщень орендарю, а отже ОСОБА_1 , були передані в оренду спірні приміщення за договором їх оренди.
		 
		Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення орендної плати, суд виходив                  з того, що ОСОБА_1 як орендар не виконала належним чином своїх договірних зобов`язань перед підприємством. Водночас враховуючи, що строк дії договору оренди закінчився 31 грудня 2017 року, стягнення орендної плати поза межами договору задоволенню не підлягає.
		 
		Встановивши, що орендоване майно після закінчення строку дії договору оренди власнику не було повернено, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення                                 з відповідачки неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України за один рік у розмірі 51 471,00 грн. 
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,                          в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду                    від 13 грудня 2019 року у справі № 910/20370/17, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1806/17, від 29 січня 2021 року у справі № 569/1037/18, від 11 квітня                      2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17, від 08 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував частину другу статті 785 ЦК України. При цьому апеляційний суд неповно дослідив фактичні обставини справи на предмет того, чи спростував орендар належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна орендодавцю та не з`ясував, чи наявна об`єктивна обставина, яка перешкоджала виконати обов`язок щодо повернення майна. Водночас безпідставним                                        є посилання апеляційного суду на акт звірки взаєморозрахунків за період                                  з 01 березня до 31 грудня 2017 року, оскільки цей акт не містить підпису                        ОСОБА_1 як орендаря чи підпису її представника. Крім того, копія акта звірки не була додана до позовної заяви, а тому цей доказ не можна брати до уваги. Таким чином, помилковим є висновок апеляційного суду, здійснений на підставі зазначеного акта звірки, що скаржник виконувала умови укладеного між сторонами договору ще до його підписання, а внесення орендної плати нею                            в обумовленій договором сумі свідчить про дійсність укладеного договору між сторонами, умови якого сторони фактично виконували.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		26 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Апеляційний суд встановив, що 22 березня 2017 року між ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» і ОСОБА_1 був укладений договір № 08 оренди нежилого приміщення, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла згідно з приймально-здавальним актом у тимчасове строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 90,3 кв. м (3-й поверх млина).
		 
		Відповідно до пункту 3.1 договору оренди приміщення та майно, що орендуються, передаються орендодавцем та приймають орендарем протягом 3-х днів                                      з моменту укладання цього договору.
		 
		Протягом строку, визначеного в пункті 3.1 договору, орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендується, та підготувати його до передачі орендарю (пункт 3.2 договору оренди).
		 
		Передача приміщення і майна, що орендується, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких приміщень                       в оренду, що сторони обумовили пунктом 3.3 договору оренди.
		 
		У пункті 4.1 договору оренди сторони визначили строк оренди приміщення                                   з 01 березня 2017 року до 31 грудня 2017 року.
		 
		Згідно з пунктом 8.1 договору оренди після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом                       3-х днів з моменту закінчення договору оренди за актом передачі, орендар зобов`язаний виїхати з приміщення, що орендується, та підготувати його до передачі орендодавцю.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;               2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права            в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді                 і переданий на його розгляд з такими вимогами. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи                                      у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також       у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		 
		Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського                              і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала                      б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		 
		Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплене й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		 
		Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
		 
		Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
		 
		Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з доведеності факту укладення між сторонами 22 березня 2017 року договору оренди, що підтверджується приймально-здавальним актом від 01 березня 2017 року, яким передано спірне приміщення в оренду. При цьому факт оренди приміщення під свої особисті потреби для ведення бізнесу ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечувала, а тому ця обставина не потребує доведення. 
		 
		За умовами договору оренди від 22 березня 2017 року № 08 метою договору                            є приміщення, що орендується, яке надається орендарю для використання в його господарській діяльності під: офіс, виробництво, склад, виробничо-складське та ін.
		 
		Крім того, з матеріалів справи відомо, що між ПОГ «Київське УВП № 1 УТОС» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 неодноразово укладалися договори оренди спірного приміщення.
		 
		Так, зокрема, 23 грудня 2015 року між сторонами був укладений договір № 34 оренди нежитлового приміщення зі строком дії до 31 грудня 2016 року, а 01 січня 2016 року був підписаний приймально-здавальний акт.
		 
		Листом від 01 березня 2017 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 попросила розірвати договір оренди від 23 грудня 2015 року. Підприємство листом від 06 березня повідомило орендаря, що зазначений договір розірваний 28 лютого 2017 року.
		 
		Також в матеріалах справи є лист  ОСОБА_1 про укладення нового договору оренди спірного нежитлового приміщення від 01 березня 2017 року.
		 
		У цій справі підприємство просило зобов`язати відповідачку звільнити                                      і повернути раніше орендоване приміщення, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з орендної плати та неустойку.
		 
		Отже, зміст спірних правовідносин та фактичних обставин справи, встановлених апеляційним судом, свідчать про наявність відносин з приводу виконання правочину у господарській діяльності, метою якого є передання в оренду приміщення для використання його в господарській діяльності, тобто спору, пов`язаного з правом оренди, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.
		 
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі               є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України. 
		 
		За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,                             є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		 
		Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
		 
		На виконання частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		 
		Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року скасувати. 
		 
		Провадження у справі за позовом Підприємства об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» до ОСОБА_1 про звільнення займаного приміщення, стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки закрити.
		 
		Повідомити Підприємству об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
		 
		Попередити Підприємство об`єднання громадян «Київське учбово-виробниче підприємство № 1 Українського товариства сліпих» про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев    Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...