Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/12540/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: 07.11.2022. Зареєстровано: 08.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2022.
Дата набрання законної сили: 07.11.2022
Номер судового провадження: 2/760/7792/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 2/760/7792/21
		Справа № 760/12540/21
		РІШЕННЯ 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		06.10.2022         м. Київ
		 
		Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
		за участю: секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.;
		представника позивача - Жигальцева Т.І. (ордер від 28.04.2021),
		представника відповідача - Ремарчук О.В. (ордер від 13.11.2021),
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за позовом  ОСОБА_1  /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ) до  ОСОБА_2  /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа:  ОСОБА_3  /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_5 ), про відшкодування збитків,
		В С Т А Н О В И В:
		Рух справи
		05.05.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 29.04.2021, за підписом представника позивача - адвоката Жигальцева Т.І. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь:
		- матеріальну шкоду (збитки) у розмірі 492 100,00 грн;
		- інфляційні втрати у розмірі 96 287,19 грн та три проценти річних у розмірі 44 289,00 грн, а всього 140 576,19 грн.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. 
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04.06.2021 дану цивільну справу вирішено передати за підсудністю до Дзержинського районного суду міста Харкова.
		Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Жигальцева Т.І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04.06.2021 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		02.09.2021 справа надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва із супровідним листом Київського апеляційного суду від 28.08.2021.
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 07.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2021.
		Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25.11.2021 підготовче засідання було відкладено на 15.02.2022.
		Ухвалою Солом`янського районного суду від 15.02.2022 у даній справі закрито підготовче провадження, розгляду по суті було призначено на 26.05.2022.
		26.05.2022 судове засідання було перенесено на 06.10.2022.        
		У судовому засіданні 06.10.2022 представник позивача заявив клопотання про те, щоб в порядку п. 10 ст. 265 ЦПК України суд встановив подальші нарахування відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з моменту подачі позовної заяви, тобто 30.04.2021, до моменту виконання рішення.
		Представник відповідача щодо такого клопотання заперечував, вважаючи так вимогу фактично доповненням позовних вимог новою вимогою після закриття підготовчого провадження у справі.
		Суд, вважаючи доводи відповідача слушними, у задоволенні зазначеного клопотання позивача відмовив. 
		В порядку ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у судовому засіданні здійснювалося фіксування судового засідання технічними засобами. 
		 
		Обґрунтування позову
		У позові, зокрема, зазначається, що позивач ( ОСОБА_1 ) 17.05.2012 придбав у ОСОБА_3 рухоме майно загальною вартістю 28 000 дол. США, а саме:
		-мотокатер прогулянковий «Cobalt 226» (номер НОМЕР_4 , 1999 року виробництва, номер корпусу US-HC45CXL659, номер двигуна НОМЕР_5 , зареєстрований Чорноморсько-Дунайською інспекцією «Держфлотнагляд» 12.05.2000 у Судовій книжці під № УНА-135, який належить на праві власності на підставі Судового білету серії СБ № 025737, виданого 12.05.2000 Чорноморсько-Дунайською Басейновою інспекцією «Держфлотнагляд»;
		-автопричіп марки ПР Самоделка, 2005 року випуску (шасі № НОМЕР_6 , тип ТЗ-причіп бортовий-Е, реєстраційний номер НОМЕР_7 ), який належить на праві власності ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_8 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області, 10.11.20104, мешкає за адресом: АДРЕСА_6 ) на підставі свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 , видане Черкаським ВРЕР при УДАІ УМВС України в Черкаський області 06.06.2008. Підстава - нотаріально оформлено ОСОБА_4 у відповідності до статті 244 ЦК України генеральна довіреність від 04.11.2008 на ОСОБА_3 , яка зареєстрована приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О.С. 04.11.2008.
		Вказується, що право ОСОБА_1 на користування та розпорядження цим майном посвідчено генеральними довіреностями, зареєстрованими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М.В. 17.05.2012 за № 1586 та № 1588.
		Позивач зауважує, що вказаний мотокатер «Cobalt 226» був у відмінному технічному та зовнішньому стані, спеціально обладнаний ОСОБА_1 під водні види спорту, однак, у зв`язку тимчасовою окупацією території АР Крим практично не використовувався. Після цих подій його було перевезено до м. Києва та вирішено продати.
		Зазначає, що з метою реалізації мотокатера прогулянкового «Cobalt 226» та автопричіпу марки ПР Самоделка, 2005 року випуску, ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 попередню усну угоду про відповідальне збереження зазначеного рухомого майна та його реалізацію за 492 100,00 грн, що за середнім курсом валют станом на 10.03.2018 прирівнювалось до 18 500 доларів США.
		Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили дії, які у відповідності до статті 202 ЦК України кваліфікуються як правочин, з дотриманням загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (стаття 203 ЦК України), та форми договору зберігання (стаття 937 ЦК України), у розумінні частини 3 статті 206, частин 1 та 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 та частини 1 статті 937 ЦК України.
		Разом з тим, у позові наголошується, що 05.05.2018 (тобто через два місяці після укладання договору зберігання) відповідач повідомив представників позивача про те, що з території салону водномоторної техніки «Елемент», розташованої на вул. Ватутіна, 102 (Жуляни) в м. Києві , яку він використовував в якості стоянки для зберігання водної техніки та її реалізації, начебто було вкрадено вказане рухоме майно позивача.
		Зауважується, що вимоги позивача щодо повернення заявленої вартості майна у сумі 492 100,00 грн відповідач проігнорував та почав стверджувати, що вона є завищеною.
		Однак, позивач наполягає, що вартість мотокатеру прогулянкового «Cobalt 226» та автопричіпу марки ПР Самоделка у розмірі 492 100 грн (18 500 доларів США) була погоджена відповідачем, що підтверджується його оголошенням. 
		Також, звертає увагу на те, що відповідач як особа, яка здійснює зберігання та реалізацію такого виду спецтехніки на професійній основі, оцінив стан мотокатеру та автопричіпу як «Хорошеє состояние».
		Зазначає, що за вказаними фактами Солом`янським управління поліції ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090004937 від 05.05.2018 за частиною 4 статті 185 КК України (в якому ОСОБА_5 має статус потерпілого) та у кримінальному провадженні № 1201810009001550 від 14.09.2018 за частиною 1 статті 190 КК України внесеного на підставі заяви представника ОСОБА_1 ,
		Зауважує, що в межах досудового розслідування кримінального провадження № 1201810009001550 18.09.2019 було проведено допит відповідача в ході якого він пояснив, що ним отримано на реалізацію мотокатер прогулянковий «Cobalt 226» та автопричіп марки ПР Самоделка за ціною 18 000 доларів США, що станом на 10.03.2018 за середнім курсом валют в банках України становило 478 800 грн. Крім того, ОСОБА_2 подаючи заяву, на підставі якої зареєстровано кримінальне провадження № 12018100090004937 від 05.05.2018 за частиною 4 статті 185 КК України, оцінив вартість мотокатер прогулянковий «Cobalt 226» у 480 000 грн. 
		Таким чином, позивач вважає, що договірна вартість реалізації рухомого майна позивача (492 100 грн) після його викрадення, було штучно занижена відповідачем щонайменше як на 13 300 грн або 500 доларів США, що, на його думку, підтверджується, зокрема:
		-інформаційним повідомленням відповідача від 05.04.2018, розміщеними на сайті AUTO.RIA, відповідно до якого вартість реалізації мотокатеру прогулянкового «Cobalt 226» без автоприцепу була визначена в сумі 18 500 доларів США (копія додається);
		-розпискою ОСОБА_3 від 17.05.2012, відповідно до якої ринкова вартість мотокатеру «Cobalt 226» та автопричепу марки ПР Самоделка в 2012 році становила 28 000 доларів США. Упродовж 6 років, тобто до часу передачі цього рухомого майна ОСОБА_2 , катер фактично не експлуатувався;
		-оголошеннями про продаж на сайті AUTO.RIA. катерів марки «Cobalt 222», які приблизно аналогічні марці «Cobalt 226», відповідно до яких, для прикладу заявлена вартість продажу катеру Cobalt 222, 1997 року побудови, становить 21 999 доларів США.
		Позивач вказує, що відмова відповідача від виконання своїх зобов`язань шляхом відшкодування вартості майна позивачу стала підставою для звернення позивача до суду з двома вимогами майнового характеру, а саме щодо відшкодування збитків за втрати майна позивача та знецінення грошей.
		При цьому, позивач виходить з того, що вартість переданого на зберігання товару встановлена сторонами у розмірі 492 100 грн, що за середнім курсом валют станом на 10.03.2018 еквівалентно 18 500 доларів США. Це майно, як вказано в розписці, яка є невід`ємною частиною договору відповідального зберігання від 10.03.2018, передано на відповідальне зберігання Відповідачу, який його прийняв.
		Водночас позивач зауважує, що відповідач не має, та не може мати доказів, які б свідчили про те, що він протягом зберігання майна позивача вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для належного виконання свого обов`язку, оскільки крадіжка майна позивача не є обставиною, яку неможливо попередити своєчасними відповідними заходами, а тому відповідач повинен нести відповідальність у відповідності до статті 614 ЦК України. 
		Разом з тим, позивач наголошує, що після крадіжки мотокатера прогулянкового «Cobalt 226» та автопричіпу марки ПР Самоделка, 2005 року випуску вимоги Позивача щодо повернення заявленої вартості майна у сумі 492 100,00 грн відповідач проігнорував, у зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача за період з 05.05.2018 (дати крадіжки майна та вимоги повернення його вартості) по 29.04.2021, тобто майже три роки, інфляційні втрати за зобов`язаннями в сумі 96 287,19 грн. (492 100 грн (сума боргу) х 1,19566590) /індекси інфляції за період з 01.04.2018 по 01.04.2021).
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних з 05.05.2018 по 29.04.2021 (36 місяців) в сумі 44 289 грн (492 100,00 грн (сума боргу) х (3/100/12 х 36).
		 
		Щодо правової позиції відповідача
		24.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, датований 23.11.2021, за підписом представника відповідача - адвоката Ремарчука В.В. (діє на підставі ордеру), в якому він просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
		В обґрунтування своїх вимог відповідач звертає увагу, зокрема, на те, що позов подано особою права, свободи а також інтереси якої не порушені, оскільки, на думку відповідача, позивач не є власником відповідного рухомого майна і в даному випадку не має права звертатися до суду в інтересах власника такого рухомого майна.
		При цьому, відповідач зауважує, що сама лише довіреність на розпорядження транспортними засобами без укладання договору купівлі-продажу не є підставою для набуття повіреним права власності на рухоме майно. 
		Крім того, відповідача наголошує на тому, що довіреності, на які посилається позивач, видані одразу на декількох осіб (повірених), які згідно змісту цих довіреностей мають право представляти інтереси довірителя, користуватися та розпоряджатися майном, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , а тому, на думку відповідача, вказані довіреності жодним чином не засвідчують право власності позивача на рухоме майно, та з їх змісту не зрозуміло чому позивач вважає саме себе власником цього майна.
		Таким чином, на думку відповідача, відповідне рухоме майно у власність позивача не переходило, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку. Позивач не набув права власності на зазначене рухоме майно і не має права звертатися до суду з вимогою про відшкодування збитків.
		При цьому, відповідач звертає увагу на те, що в наданих позивачем копіях довіреностей на розпорядження нерухомим майном №1586 та № 1588 від 17.05.2012 не передбачено право повіреного (позивача) на звернення до суду за захистом інтересів власника рухомого майна.
		Отже, відповідач зауважує, що позов подано адвокатом Жигальцем Т.І. в інтересах ОСОБА_1 , який не є власником відповідного майна і якому, на думку відповідача, не належить право вимоги, оскільки права, свободи і інтереси ОСОБА_1 не порушені діями чи бездіяльністю відповідача ОСОБА_2 .
		Таким чином відповідач вважає ОСОБА_1 неналежним позивачем, тобто особою, якій не належить право вимоги.
		Крім того, відповідач наголошує на тому, що договірні відносини між позивачем і відповідачем, на які посилається позивач як на підставу позову, були відсутні, а договір відповідального зберігання майна між позивачем і відповідачем не укладався.
		Відповідач зазначає, що ніяких усних чи письмових договорів відповідального зберігання в розумінні норм цивільного законодавства з Ппзивачем укладено не було, відповідач рухомого майна не приймав на відповідальне зберігання.
		Щодо посилань позивача про що, відповідач протягом зберігання майна не вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для збереження майна, відповідач зауважує на тому, що ця обставина не відповідає дійсності і спростовується тим, що все майно, яке знаходилося та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ватутіна, 102 , охороняється належним чином, що, зокрема підтверджується договором про надання послуг з охорони об`єкту надається Додаток № 2, а сама територія огороджена парканом, на території розміщені відеокамери цілодобового відеоспостереження, для охорони території використовуються собаки службових порід. Таким чином, наголошується, що відповідачем вжито усіх розумних заходів задля охорони майна, що в виключає вину Відповідача.
		Разом з тим, щодо тверджень позивача, які він робить у позовній заяві стосовно відмінного технічного та зовнішнього стану рухомого майна і тим самим оцінює його як новий катер, відповідач зазначає, що дані твердження нічим не підтверджені і ґрунтуються лише на уявленнях позивача, оскільки в матеріалах справи немає жодного доказу який би підтверджував відмінний технічний та зовнішній стан рухомого майна. При цьому, відповідач вказує, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження вартості рухомого майна, визначити вартість рухомого майна яке є предметом спору на сьогоднішній день без проведення товарознавчої експертизи неможливо.
		Щодо посилань позивача на те, що вартість рухомого майна була погоджена відповідачем, у відзиві вказується, що таку твердження не відповідають дійсності та не підтверджуються матеріалами справи, які не містять будь-яких доказів, які б підтверджували «погодження вартості майна» відповідачем.
		Отже, на думку відповідача, доводи позивача про наявність матеріальної шкоди в заявленому розмірі не доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, як не доведено і склад цивільного правопорушення в діях відповідача щодо завдання такої шкоди.
		Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача інфляційних витрат а також трьох відсотків річних оскільки відповідач проігнорував вимоги позивача щодо повернення вартості майна у сумі 492 100,00 грн, відповідач вказує, що дане твердження позивача є безпідставним, оскільки відповідач не отримував від позивача вимог, щодо відшкодування вартості рухомого майна, доказів того, що позивачем надсилалися вимоги щодо відшкодування збитків у заявленому або будь-якому іншому розмірі, позивачем до позовної заяви не додано, а тому, на думку відповідача, не міг розпочатися або визначатися строк виконання будь-яких грошових зобов`язань та, відповідно, не могло бути прострочено виконання таких зобов`язань, що додатково свідчить про відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він міг би звернутися до суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
		До позовної заяви долучено копію суднового білету серії СБ № 025737 виданого 12.05.2000 Чорноморсько-Дунайською Басейновою інспекцією «Держфлотнагляд», згідно якого, власником мотокатеру прогулянкового «Cobalt 226» 1999 р.в., НОМЕР_4 , № НОМЕР_10 є ОСОБА_3 (а.с. 22-23).
		Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , власником причепу ПР Самоделка, реєстраційний номер НОМЕР_11 , є ОСОБА_4 (а.с.24)
		За змістом наявної в матеріалах справи копії розписки від 17.05.2012 (а.с. 21) ОСОБА_3 , отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі в еквіваленті 28 000,00 дол. США за причіп бортовий НОМЕР_11 № НОМЕР_12 та мотокатер прогулянковий «Cobalt 226» 1999 р.в., НОМЕР_4 , № НОМЕР_10 .
		В той же день, 17.05.2012, ОСОБА_3 , строком на 10 років, уповноважив ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися належним йому на підставі Суднового білету серії СБ № 025737, виданого Чорноморсько-Дунайською Басейновою інспекцією «Держфлотнагляд» 12.05.2000, судном «Cobalt 226», УНА 1335, 1999 р.п., тип і призначення судна - мотокатер прогулянковий, матеріал корпусу - склопластик, тип, кількість та потужність двигунів: стаціон. 1 Mercruiser 5.7л, номер корпусу - US - HC45CXL659, № двигуна: 1M19248VA, що підтверджується копією довіреності, посвідченої 17.05.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Голяченко М.В, зареєстровано в реєстрі за № 1586 (а.с. 9-10).
		Зі змісту довіреності від 17.05.2012, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М.В, зареєстровано в реєстрі за № 1588 (а.с. 29-30) вбачається, що ОСОБА_3 , діючий від імені ОСОБА_4 , уповноважив ОСОБА_1 бути представником ОСОБА_4 з усіх питань, пов`язаних зі вчиненням правочинів щодо розпоряджання належним йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого Черкаським ВРЕР при УДАІ УМВС України в Черкаській області, 06 червня 2008, причіпом марки ПР Самоделка, 2005 р.в., № шасі (кузова/рами) НОМЕР_6 , тип ТЗ - причіп бортовий-Е, реєстраційний № НОМЕР_11 , зареєстрований Черкаським ВРЕР при УДАІ УМВС України в Черкаській області з 06.06.2008.
		Крім того, до позовної заяви долучено копію розписки від 10.03.2018 (а.с. 60) зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 передав, катер «Cobalt 226» для подальшої реалізації (продажу) в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_1 салону водомоторної техніки « Елемент » за адресою: м. Київ, вул. Ватутіна, 102 . Зі змісту копії розписки від 10.03.2018 також вбачається, що відповідач катер на реалізацію та відповідальне зберігання прийняв ОСОБА_9 .
		Також, до позовної заяви долучено копії оголошень з інтернет-ресурсу « Аutoria », з яких вбачається, що катер «Cobalt 226» розміщено для продажу салоном воломоторної техніки « Елемент » за ціною 18 500,00 дол. США (а.с. 36-73).
		Вбачається, що 05.05.2018 за заявою відповідача ( ОСОБА_2 ) було зареєстровано кримінальне провадження в ЄРДР № 12018100090004937 за ч. 4 ст. 185 з фабулою: «протягом часу 04:31 по 04:42 05.05.2018 за адресою: м. Київ, вул. Ватутіна, 102 на території салону з продажу водної техніки невстановлена особа викрала мотокатер марки Cobalt 226 д.н.з. НОМЕР_4 на лафеті з д.н.з. НОМЕР_11 , вартістю 480 000,00 грн».
		У копії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2018 (а.с. 87-88), за підписом відповідача, вказано що кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду на 480 000,00 грн (а.с. 88).
		Відповідачем до відзиву долучено копію договору № 7169-ОП від 19.02.2019 (а.с.169-176), укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Харківська обласна охорона 2», відповідно до п. 2.1 якого, замовник передає, а замовник приймає під охорону за допомогою пульта централізованого спостереження об`єкт, а саме: салон водо-моторної техніки, розташований з адресою: м. Київ, вул. Ватутіна, буд. 102 .
		 
		Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права 
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у справі, суд звертає увагу на правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95кс20), за змістом якої факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну (п. 141).
		При цьому факт правомірності володіння позивачем ОСОБА_1 ) відповідним рухомими майном підтверджено матеріалами справи.
		Разом з тим, суд враховує, що положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України)
		Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. 
		Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 937 ЦК України).
		Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (абз. 2 ч. 1 ст.  937 ЦК України).
		До позовної заяви долучено копію розписки від 10.03.2018 зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 передав, катер «Cobalt 226» для подальшої реалізації (продажу) в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_1 салону водомоторної техніки « Елемент » за адресою: м. Київ, вул. Ватутіна, 102 . Зі змісту копії розписки від 10.03.2018 також вбачається, що відповідач ( ОСОБА_2 ) катер на реалізацію та відповідальне зберігання прийняв.
		При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
		Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
		Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів.
		Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
		У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2022 у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».
		Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що:
		-contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність;
		-contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань);
		-contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;
		-у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
		Разом з тим, суд враховує, що ст. 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
		Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
		В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		Слід зазначити, що справжність свого підпису на розписці від 10.03.2018 відповідач не оспорював, отже, презумпція її правомірності не спростована.
		Враховуючи наведене, заперечення відповідача щодо неукладення договору зберігання суд відхиляє, оскільки оскільки матеріалами справи підтверджується протилежне. 
		При цьому, вбачається, що напис «на реалізацію та відповідальне зберігання» зроблено саме за підписом відповідача,  ОСОБА_2 , як фізичної особи, без конкретизації буж-яких його посад та статусів як підписанта. 
		За наведених обставин, враховуючи викладені правові висновки Верховного Суду, описана поведінка відповідача не відповідає обраній ним у спорі правовій позиції та тлумаченню обставин справи. 
		Тому суд дійшов переконання, що така поведінка спрямована на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про безпідставність позову та добросовісність відповідача.
		Частиною 1 статті 942 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
		Суд звертає увагу на те, що долучена відповідачем до відзиву копія договору приймання під охорону від 19.02.2019 не може бути доказом вжиття заходів щодо забезпечення схоронності майна, яке викрадене 05.05.2018. 
		Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України).
		За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).
		У пункті 1 частини 1 статті 951 ЦЦК України вказано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
		Отже, відповідно до ч. 1 ст. 942 і ч. 1 ст. 950 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. 
		Враховуючи наведені норми суд дійшов висновку про те, що саме зберігач відповідальний за схоронність речі та має обов`язок у разі її втрати, відшкодувати її вартість поклажодавцеві, а отже, у даному випадку дії позивача по стягненню вартості викраденого майна, переданого на зберігання (з подальшою реалізацією) направлені саме на забезпечення реалізації своїх прав.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна.
		У зв`язку з викладеним, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 480 000,00 грн матеріальної шкоди, у зв`язку з тим, що сторонами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) спільно вартість переданого на зберігання майна (з метою подальшого продажу) погоджено не було, проте самим відповідачем ( ОСОБА_10 ) вартість відповідного майна в офіційних документах, які подавались до правоохоронних органів, визначалась в сумі 480 000,00 грн, що підтверджується документами, зокрема: копією протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2018, копії протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.05.2018.
		Разом з тим, визначений позивачем розмір вартості такого майна (492 100,00 грн) належними та допустимими доказами не підтверджено, оскільки оголошення про бажану ціну продажу відповідного майна не свідчать про його фактичну вартість. 
		Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних
		За правилом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.  Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
		Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц).
		Таким чином, доводи відповідача про те, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до деліктних зобов`язань не заслуговують на увагу.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня вимога, докази її направлення та отримання відповідачем, у зв`язку з чим, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 96 287,19 грн та трьох процентів річних у розмірі 44 289,00 грн, а всього 140 576,19 грн задоволенню не підлягає. 
		 
		Щодо судового збору:
		Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 808,34 грн судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 95).
		 
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265,  268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування збитків, - задовольнити частково. 
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП:  НОМЕР_2 ; адреса реєстрації:  АДРЕСА_3 ; адреса проживання:  АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):
		- 480 000,00 грн (чотириста вісімдесят тисяч гривень) матеріальної шкоди,
		-4 808,34 грн (чотири тисячі вісімсот вісім гривень тридцять чотири копійки) судового збору за подання позову. 
		 
		Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
		 
		У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
		 
		Суддя Л. Л. Зуєвич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...