Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність.
Надіслано судом: 09.11.2022. Зареєстровано: 10.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25.10.2022 Справа № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 
		За позовом: Першого заступника військового прокурора Військової прокуратури Західного регіону України 
		В інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ,
		в інтересах держави в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів,
		до відповідача: Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, смт. Івано-Франкове, Яворівський район,
		за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, м.Львів,
		за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», с.Верещиця, Яворівський район,
		за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , м.Львів,
		про: скасування рішення суб`єкта владних повноважень та визнання права власності на нерухоме майно.
		 
		Суддя І. Б. Козак
		При секретарі Г.Гелеш
		Представники сторін не з`явилися.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.10.2021 скасовано Постанову Яворівського районного суду Львівської області від 26.09.2013, Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.12.2014, провадження у справі закрито. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.11.2021 справу №2а-23/11, 2а/460/6/2013 направлено для розгляду до Господарського суду Львівської області.
		09.12.2021 проведено автоматизований розподіл і справу №2а-23/11,2а/460/6/2013 передано для розгляду судді Козак І.Б.
		Ухвалою суду від 15.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та судове засідання призначено на 01.02.2022. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 13.09.2022 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 11.10.2022. Розгляд справи по суті відкладався на 25.10.2022.
		Правова позиція прокурора.
		У судове засідання 25.10.2022 прокурор не з`явився. У попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову (вх.№1623/22 від 03.06.2022, а.с.216-222, т.4) обґрунтовуються тим, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності? оформлено право власності на 51 будівлю по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за Мисливсько-рибальським господарством ?Майдан?. Зазначене рішення, на думку прокурора, є незаконним, необгрунтованим і таким, що порушує інтереси держави та право держави на мирне володіння майном, ставить під сумнів право власності держави на вказане майно, а тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню. Прокурор стверджує, що спірне нерухоме майно є військовим, закріплено на праві оперативного управління за Яворівською КЕЧ району, а Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення щодо його передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність. Міністерство оборони України не здійснює захист порушених інтересів держави, що підтверджується відсутністю у провадженні господарського суду Львівської області справи за відповідним позовом оборонного відомства, а також відсутність з даного приводу претензійної роботи. Отже, прокурор звертається до суду з позовом з метою захисту порушених майнових інтересів держави, оскільки незаконне перебування власності відповідача спірного нерухомого майна, яке незаконно вибуло з власності держави в особі Міністерства оборони України та з оперативного управління Яворівської КЕЧ району порушує зазначені інтереси, а також внаслідок відсутності здійснення такого захисту в належний спосіб уповноваженими на те органами. Підсумовуючи наведене, просить:
		1- скасувати рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства;
		2- визнати за Міністерством оборони України право власності, а за Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району право оперативного управління на приміщення та будівлі, що зазначені в пункті 1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності?.
		Правова позиція позивача 1 (Міністерства оборони України).
		Позивач 1 у судове засідання 25.10.2022 не з`явився, у попередніх судових засіданнях повністю підтримав позовні вимоги прокурора, просив позов задовольнити повністю.
		Правова позиція позивача 2 (Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району).
		Позивач 2 у судове засідання 25.10.2022 не з`явився, у попередніх судових повністю підтримав позовні вимоги прокурора, просив позов задовольнити повністю. У поясненні (вх.№8897/22 від 02.05.2022) повідомив, що спірне майно розміщено на землях оборони та є державною власністю. Відповідач без згоди власника виніс оскаржуване рішення №12.
		Правова позиція відповідача (Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області).
		Представник відповідача у судове засідання 25.10.2022 не з`явився, відзиву на позов не подав.
		 
		Правова позиція третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України).
		Представник третьої особи 1 у судове засідання 25.10.2022 не з`явився, подав відзив (вх.№13933/22 від 30.06.2022) на заяву прокурора про зміну підстав позову, у якій заперечив проти доповнених прокурором підстав позову з таких міркувань. По-перше, на думку третьої особи, прокурор не надав доказів правонаступництва Яворівської КЕЧ від Янівської КЕЧ. По-друге, позивачем і прокурором не доведено обов`язку повернути спірне майно Міністерству оборони України чи Яворівській КЕЧ, бо стаття 58 Статуту ВМТ ЗС СРСР не містить жодних обов`язків щодо повернення цього майна державі. По-третє, Постанова КМУ №18 від 13.01.1995 не підлягає застосуванню в даній справі, оскільки реорганізація ВВМТ ПрикВО у ТВМР ЗРУ відбулася 21.01.1993, а отже, НПА зворотної дії в часі не мають.
		У додаткових поясненнях (вх.№21893/22 від 24.10.2022) У позові по справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013 позивач посилається на норми п.1 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР(далі Постанова ВРУ № 3943-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України №18 від 13.01.1995р. Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР(далі Постанова КМУ №18).
		Постанова ВРУ № 3943-ХІІ та Постанова КМУ №18 не можуть застосовуватись до правовідносин у справі і №2а-23/11, 2а/460/6/2013, оскільки ці акти не тільки суперечили чинному законодавству України на час їх прийняття, а і припинили свою чинність з набранням чинності Конституцією України на підставі ст.92 та ст.1 Перехідних положень Конституції України.
		У зв`язку з цим. одразу слід зазначити, що матеріали справи №2а-23/11,2а/460/6/2013 не містять жодного документу, який би доводив, що спірне майно було побудоване за рахунок або з використанням державних коштів або коштів державних органів, установ чи організацій, тобто було загальнодержавною власністю за часів СРСР і УРСР.
		Також матеріали справи №2а-23/11, 2а/460/6/2013 не містять жодного документу, який би доводив те, що спірне майно колись перебувало у державній власності після проголошення незалежності України, в тому числі у володінні або власності Міністерства оборони України.
		Позивач вважає, що право власності на спірне майно у держави виникло на підставі п.1 Постанова ВРУ № 3943-ХІІ, якою без жодних правових підстав майно громадських організацій колишнього СРСР було оголошено загальнодержавною власністю, що не відповідало ні законам УРСР і України, ні фактичним обставинам справи у даному випадку.
		ТВМ та РЗР України є правонаступником Всеармійського військового мисливського товариства Прикарпатського військового округу(далі ВВМТПВО), що вже встановлено у постанові від 25.10.2010р. по справі №6/76 (6/159), висновки якої були перевірені і залишені без змін Вищим господарським судом України у постанові від 03.03.2011р. по справі №6/76 (6/159).
		ТВМ та РЗР України є організаційною ланкою Товариства військових мисливців і рибалок Збройних сил України, яке згідно п.1.5 статуту Товариства військових мисливців і рибалок Збройних сил України є правонаступником Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР (далі ВМТ ЗС СРСР) на території України.
		ТВМ та РЗР України утворено шляхом реорганізації ВВМТПВО, яке як організаційна ланка входило до ВМТ ЗС СРСР та у своїй діяльності до реорганізації керувалось статутом ВМТ ЗС СРСР.
		На момент реорганізації діяла остання чинна редакція статуту Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР (далі статут ВМТ ЗС СРСР), згідно якого воно є добровільним громадським об`єднанням риболовів і мисливців, діяльність якого здійснюється шляхом самоуправління за рахунок членських внесків та доходів від господарської діяльності відповідно до чинного законодавства СРСР і союзних республік. Вищим органом ВМТ ЗС СРСР є Всеармійська конференція Військово-мисливського товариства Міністерства оборони(завірена копія статут ВМТ ЗС СРСР залучена до матеріалів справи разом із відзивом на уточнену позовну заяву по справи №2а-23/11, 2а/460/6/2013).
		Згідно статуту ВМТ ЗС СРСР ні держава СРСР чи будь-які державні органи, установи або організації, ні Міністерство оборони СРСР не є засновниками організації або її керівним органом. Держава СРСР чи будь-які державні органи не брали участі і не фінансують жодного з видів статутної діяльності ВМТ ЗС СРСР, в тому числі і для побудови об`єктів для її здійснення, які належать саме ВМТ ЗС СРСР згідно ст.50 статуту ВМТ ЗС СРСР, а, отже, не може йти і мови про якусь державну власність на ці об`єкти, які побудовані коштом ВМТ ЗС СРСР.
		Таким чином, Міністр оборони СРСР і Міністерство оборони СРСР не є ні засновником, ні вищим керівним органом ВМТ ЗС СРСР, а, отже, не має повноважень ні затверджувати, ні вводити в дію статут ВМТ ЗС СРСР.
		Відповідно до чинної за радянських часів редакції ст.89 Закону від 18.07.1963р. №1540-Цивільний кодекс Української РСР (далі ЦК УРСР) державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.
		Відповідно до чинної за радянських часів редакції ст.89 ЦК УРСР Земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
		Відповідно до чинної за радянських часів редакції ст.97 ЦК УРСР профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.
		Таким чином все майно ВМТ ЗС СРСР, яке побудоване за рахунок членських внесків, членів товариства і доходів від діяльності, є виключною власністю товариства і його членів та ніколи не належало і не було загальнонародною власністю за часів СРСР, а отже після проголошення незалежності України правомірно залишилось майном правонаступників членських організацій в Україні в цілому, а в даному випадку майно Всеармійського військового мисливського товариства Прикарпатського військового округу правомірно перейшло до його правонаступника ТВМ та РЗР України. Постанова ВРУ № 3943-ХІІ та Постанова КМУ №18 не можуть застосовуватись до правовідносин у справі оскільки фактично це буде безпідставною неприхованою конфіскацією на користь держави майна, яке на законних підставах належить громадській організації ТВМ та РЗР України і її членам, на законних підставах використовується Мисливсько-рибальським господарством «Майдан» для виконання статутних завдань та ніколи не було загальнодержавною власністю, не належало ні СРСР, ні Українській РСР, а також не перебувало у державній власності в Україні, що є прямим порушенням ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Окрім цього у позові по справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013 позивач посилається на норми Закону України від 10.09.1991р. №1540-ХІІ Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України (далі Закон №1540-ХІІ).
		Натомість, дія Закону №1540-ХІІ не розповсюджується на недержавні громадські організації, у створенні яких не приймав участі СРСР у особі своїх державних органів, установ, закладів і організацій.
		Зокрема, згідно ст.1 Закону №1540-ХІІ Встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
		Отже, у наслідок неправильного тлумачення терміну союзне підпорядкування позивач вважає, що нібито ВВМТПВО є організацією союзного підпорядкування, що не відповідає дійсності.
		ВВМТПВО та ВМТ ЗС СРСР були громадськими організаціями, які утворені їх членами і здійснювали свою діяльність за рахунок власних членських внесків і доходів від своєї діяльності.
		Засновниками ВВМТПВО та ВМТ ЗС СРСР ніколи не були ні жоден з органів державної влади СРСР, ні засновані ними підприємства, установи, заклади чи організації.
		Згідно статуту ВМТ ЗС СРСР воно не підпорядковувалось жодному з органів державної влади СРСР, в тому числі Міністерства оборони СРСР або Збройних сил СРСР.
		Не існує жодного нормативного акту, яким ВВМТПВО та ВМТ ЗС СРСР були б підпорядковані якомусь органу державної влади СРСР, в тому числі Міністерства оборони СРСР або Збройних сил СРСР.
		Таким чином, ВВМТПВО ніколи не перебувало у союзному підпорядкуванні і не підпадає під дію Закону №1540-ХІІ, а отже Закон №1540-ХІІ за жодних обставин не може бути застосований до спірних правовідносин у справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013.
		Правова позиція третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (Мисливсько-рибальського господарства «Майдан»).
		Представник третьої особи 2 у судове засідання 25.10.2022 не з`явився.
		 
		Правова позиція третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ( ОСОБА_1 ).
		Представник третьої особи 3 у судове засідання 25.10.2022 не з`явився. У поясненні (вх.№11438/22 від 31.05.2022) зазначив таке. В інших судах знаходяться провадження з таким самим предметом та між тими самими сторонами. Зокрема у провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/130/16 за позовом Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Військової частини НОМЕР_1 до МРГ «Майдан», третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання права власності на те ж саме нерухоме майно. Ухвалою суду від 15.09.2020 року розгляд справи зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 944/1843/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Першого заступника військового прокурора Військової покуратури Західного регіону України, Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог  Державний реєстратор Яворівської районної державної адміністрації Львівської області ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень від 26.02.2018 року (реєстраційний номер 1497988246258) в частині набуття Міноборони України права власності на житловий будинок літера «З-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 26468219) та входить до єдиного майнового комплексу, військового містечка № НОМЕР_2 . Виходячи з того, що у Господарському суді Львівської області вже наявна справа № 914/130/16 за позовом Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Військової частини НОМЕР_1 до МРГ «Майдан», третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання права власності на те ж саме нерухоме майно, керуючись нормами ГПК, вказаними вище, провадження у справі в частині визнання права власності на майно, а саме на житловий будинок літера «З-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 26468219) та входить до єдиного майнового комплексу, військового містечка № НОМЕР_2 підлягає закриттю.
		Крім того зазначив про безпідставність позову в частині скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26 січня 2009 року «Про оформлення права власності». 25 жовтня 2010 року Львівським апеляційним господарським судом та 03 березня 2011 року Вищим господарським судом України у справі 6/76(6/159) за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави , ВЧ НОМЕР_1 , Яворівської КЕЧ району до МРГ «Майдан», Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України було встановлено, що саме відповідачем -2 на спірних земельних ділянках були збудовані об`єкти нерухомості, при цьому, ці земельні ділянки були зайняті відповідачем на відповідній правовій підставі, а відтак не є самовільно зайнятими. За таких встановлених обставин справи, висновок апеляційного суду про необгрунтованість позову військового прокурора про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок відповідачами, як і задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, визнається правомірним.»
		Львівський апеляційний господарський суд у своєму рішенні також вказує, що в матеріалах справи знаходиться «Державний акт на право користування земельною ділянкою Б № 040634 від 1980 року, виданого на підставі Рішення № 20 від 24.01.1980 року виконавчого комітету Яворівської районної ради народних депутатів, копія якого знаходиться в матеріалах справи.»
		Отже за таких обставин, усі доводи прокурора та Яворівської КЕЧ та відповідно позовна вимога прокурора та Яворівської КЕЧ про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області №12 від 26 січня 2009 року «Про оформлення права власності» як і позовна вимога про визнання права власності на приміщення та будівлі, що зазначені в п.1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року № 12 «Про оформлення права власності» є безпідставними.
		Обставини справи.
		Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності? оформлено право власності на 51 будівлю по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за Мисливсько-рибальським господарством ?Майдан?, а саме: літ.Л-2 - житловий будинок, площею 153,0 кв. м., будівля літ. Г - 2 - чотирьох квартирний житловий будинок, площею 255.7 кв.м, будівля літ. Й- 1 - верхній склад, площею 88,1 кв.м., будівля літ. П - 1 - колиба, площею 15,2 кв.м., будівля літ. Д - 1 - колиба, площею 15,2 кв.м., будівля літ. Я - 1 - відпочинковий будинок, площею 75,6 кв.м., будівля літ. Ж - 1 - сарай, площею 70,0 кв.м., будівля літ. Г- 1 - навіс відпочинковий, площею 7,5 кв.м., будівля літ. И - 1 - колиба, площею5,1 кв.м., будівля літ.А - 1 - відпочинковий будинок, площею 75,6 кв.м., будівля літ. ї - фазанарій, площею 164,6 кв.м., будівля літ. І - 1 - навіс відпочинковий, площею 6,0 кв.м., будівля літ. Б - 1 - вбиральня, площею 8,0 кв.м., будівля літ. 0 -1 - колиба площею 15.2 кв.м., будівля літ. І - 1 - кафе-бар, площею 56,8 кв.м., будівля літ. Є - 1 - фазанарій, площею 154,0 кв.м., будівля літ. Д - 1 - баня, площею 21,3 кв.м., будівля літ. Л - 1 - цех майстерня, площею 83.5 кв.м., будівля літ. М - 1 - пилорамний цех, площею 81,7 кв.м., будівля Н - ]  столярний цех, площею 36,1 кв.м., будівля Е - 1 - нижній склад, площею 138,4 кв.м., будівля літ. Б - 1 -сауна, площею 62,2 кв.м., будівля літ. В - 1 - навіс відпочинковий, площею 65,5 кв.м., будівля літ. А - 2 - будинок мисливця та рибалки, площею 419,9 кв.м., будівля літ. Ч - 1 - колиба трьохмісна, площею 21,7 кв.м., будівля літ. Ц - 1 - колиба трьохмісна, площею 21,7 кв.м., будівля літ.Х - 1 - колиба трьохмісна, площею кв.м., будівля літ.К - 1 - колиба, площею 20,2 кв.м., будівля літ.Ф - 1 - колиба трьохмісна, площею 21,7 кв.м., будівля літ.У -1 - колиба трьохмісна, площею, 21,7 кв.м., будівля літ. Т - 1 - колиба трьохмісна, площею 21.7 кв.м., будівля літ. В - 1 - прохідна (КПП), площею 19,0 кв.м., будівля літ. Ю - 1 - відпочинковий будинок, площею 75,6 кв.м., будівля літ. З - 1 - житловий будинок, площею 53,3 кв.м., будівля літ. Р - 1 - павільйон відпочинковий, площею 32,2 кв.м., будівля літ. Ж - 1- колиба, площею 15,2 кв.м., будівля Щ - 1 - колиба трьохмісна, площею 21,7 кв.м., будівля літ. Ш - 1 - колиба трьохмісна, площею 21.7 кв.м., будівля Е - 1 - баня, площею 17,4 кв.м., будівля літ. З - 1 - колиба, площею 15,2 кв.м., будівля Є - 1 - сторожка, площею 12,2 кв.м., будівля літ. С - 1 -павільйон відпочинковий, площею 31,9 кв.м., будівля літ. К - 1 - деревообробні майстерні, площею 285,0 кв.м., будівля літ. П - 1 - навіс відпочинковий, площею 6,3 кв.м. на будівлі в с. Верещиця по вул. Майдан, 8 (Майдан Верещицький), будівля літ. Ж - 1 - будинок рибалки, площею 44,1 кв.м., будівля літ. А - 1  житловий будинок, площею 132,3 кв.м., будівля літ. Б -1 - склад, площею 69,5 кв.м., будівля літ. В - 1 - конюшня, корівник, склад, площею 97,7 кв.м., будівля літ. Г - 1 - прохідна (КПП), площею 27.6 кв.м., будівля літ. Д - 1 - відпочинковий будинок, площею 23,1 кв.м.(далі спірні приміщення та будівлі по справі №2а-23/11, 2а/460/6/2013).
		Прокурором подано такі документи, що підтверджують перебування спірних будівель (та земель, на яких спірні будівлі розміщені) на обліку КЕУ Західного оперативного командування:
		·Акт від 12.08.1964 про приймання-передачу земельної ділянки площею 5 га для будівництва готелю та інших господарських спору рибного господарства Майдан (а.с.8, т.ІІ);
		·Договір від 25.11.1964, за умовами якого Старичівське воєнне лісництво передає окружній Раді всеармійського військово-мисливського обєднання ПрикВО ділянку Держлісфонду площею 42 га в довгострокове користування для створення озер (а.с.9, т.ІІ);
		·Лист КЕУ Прикарпатського військового округу від 30.07.1964 (а.с.10, т.ІІ);
		·Лист Львівського обласного управління лісового господарства та лісозаготівель №5-лх-11-3917 від 29.11.1964 (а.с.14, т.ІІ)
		·Лист КЕУ Прикарпатського військового округу від 17.11.1986 (а.с.11, т.ІІ);
		·Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 17.10.1964, яким затверджено Список підприємств, установ і організацій, яким відводяться земельні ділянки, в тому числі (п.3 Списку) Окружній раді всеармійського військового мисливського товариства Прикарпатського військового округу для побудови ставів у заплаві річки Верещиця відведено земельну ділянку площею 48,0 га зі земель Старицького військового лісництва, у довгострокове користування на умовах, визначених у рішенні Львівського сільського облвиконкому від 28.09.1964 №546 (а.с.12, т.ІІ);
		·Лист КЕУ ЗОК №37/1/554 від 28.11.2000 з додатком (а.с.183-184, т.І);
		·План вводу в експлуатацію обєктів ВВОО ПрикВо (а.с.185-190, т.ІІ);
		·План будівництва споруд та гідротехнічних споруд на мисливських господарствах окружної ради ВВОО ПрикВО на 1970-71 рік (а.с.191-195, т.І);
		·Наказ командувача війсь Західного оперативного командування №45 від 11.03.1999 «Про співробітництво структур Західного оперативного командування Збройних сил України з Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України» (а.с.13, т.ІІ);
		·Акти прийому-передачі будівель (а.с.15-60, т.ІІ);
		·Технічні паспорти на спірні будівлі (а.с.61-136, т.ІІ);
		·Наказ Міністерства оборони України від 25.06.2002 №137 про закріплення земельних ділянок загальновійськового полігону за військовими частинами.
		У матеріалах справи знаходиться Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої житловий будинок будівля «Майдану» літ.З-1 площею 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності спільної часткової фізичній особі ОСОБА_1  (на підстав договору купівлі-продажу житлового будинку).
		Третьою особою 1 подано Статут Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, в п.1.5 якого зазначено, що Товариство є правонаступником майна Військово-мисливського товариства Збройних сил СРСР, розташованого на території України.
		Оцінка суду.
		Щодо правомірності звернення прокурора з цим позовом до суду.
		Відповідно до ч.3 ст.53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч.4 ст. 53 ГПК України).
		Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Відповідно до ч.4 ст.23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
		У розумінні положень пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
		Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином. «Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
		Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої у ч.3, ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:
		«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)».
		Суд враховує, що з цією позовною заявою військовий прокурор звернувся 15.07.2009, а тому вимоги ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 не застосовуються, оскільки не мають зворотньої дії в часі. На час звернення прокурора з позовом до суду діяв ЗУ «Про прокуратуру» від 05.11.1999 у відповідній редакції. Представництво інтересів держави прокурором у цій справі здійснювалося на підставі статтей 20, 36-1 згаданого вище Закону від 05.11.1999, про що зазначено у прохальній частині позову.
		Позивачем 1 у справі визначено Міністерство оборони України, Яворівську КЕЧ району  позивачем 2.
		Відповідно до ст.10 Закону України «Про Збройні сили України» та ст.10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України та управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
		Відтак, Міністерство оборони України є органом, наділеним державою відповідними повноваженнями щодо розпорядженням військовим майном.
		Відповідно до п.2.1., п.2.4. Положення «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», затвердженого наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 №448, організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном; квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться, в тому числі, квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини); КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.
		Як підтверджується наданими прокурором доказами, спірне нерухоме майно, перебуває на обліку у Яворівській КЕЧ району. 
		Щодо позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
		Прокурор стверджує, що при прийнятті оскаржуваного рішення Івано-Франківстка селищна рада вийшла за межі своїх повноважень, розпорядившись майном (будівлями), які належать державі, розташовані на землях оборони.
		Рішенням Яворівської міської ради Львівської області № 20 від 24.01.1980 року Янівській КЕЧ (району), видано державний акт на право користування земельною ділянкою площею 39163,82 га у Яворівському районі (Яворівський полігон). Відповідно до Директиви МОУ № д/115/1/911 від 05 березня 1998 року та згідно ліквідаційного акту у зв`язку з ліквідацією Янівської КЕЧ казармено-житловий фонд, комунальні об`єкти і споруди, земельні ділянки, матеріальні засоби Старицького гарнізону передані Яворівській КЕЧ (району).
		Яворівською КЕЧ району у 2018 році на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 , було проведено державну реєстрацію з присвоєнням кадастрового номера 1/8-КН 4625855300:09:000:0003 обліковою площею 6050,9678 га. Таким чином, земельна ділянка набула статусу земель оборони, відноситься до державної власності, знаходиться в оперативному управлінні Яворівської КЕЧ району та є територією з особливим режимом функціонування.
		До 1991 року на території військового містечка НОМЕР_2 у с.Верещиця існувало Всеармійське військово-мисливське товариство колишнього СРСР.
		Після набуття самостійності Українською державою у 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, а отже і все майно Всеармійського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст. 1 Закону України від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ ?Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України?.
		У 1992 році ради військово-мисливських товариств військових округів вийшли зі складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, а у березні того ж року створені Товариства військових Мисливців та рибалок Збройних Сил України, до яких перейшло у користування майно, що перебувало у користуванні Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР. Проте, відповідно до статті 4 Закону України від 10 вересня 1991 року № 1540-Х11 ?Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України? рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті; чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу PCP після прийняття постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року ?Про проголошення незалежностіУкраїни? без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-Х11 ?Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP? зазначене майно тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.
		На виконання зазначеної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 18 ?Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР?, згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, а відтак спірне майно є державною власністю, а повноваження власника в частині управління в даному випадку виконує Міністерство Оборони України в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району.
		Рішенням господарського суду м.Києва від 05.12.2002 року., залишено без змін постановою Верховного суду України від 18.1 1.2003 року., задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; зобов`язано Товариство військових мисливців тa рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна згідно Постанови КМУ № 18 від 13 січня 4995 року, а саме об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Згідно з вищезазначеного рішення суду та постанови KM України № 18 до управління Міністерства оборони України передані:
		- Виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецькі господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу.
		- 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, Магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу (де входять спірні будівлі);
		- 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, ; 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.
		Наказом Міністра оборони України № 302 від 12.06.2010 р. створено комісію про проведення інвентаризації та прийому-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР.
		У Постанові № 18 від 13 січня 1995 року ? Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP? на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 році ради військово-мисливських товариств ( далі, ВМТ) військових округів вийшли зі складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, проте, в порушення п.58 Наказу Міністерства оборони СРСР від 02.08.1981 р. ? Про введення в дію статуту Військово-Мисливського товариства Міністерства оборони?, грошові кошти матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства Оборони України не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України.
		На базі ТВМР Західного регіону було створено Мисливське рибальське товариство ?Майдан?, яке розпочав процедуру щодо приватизації та перепродажі майна військового містечка № НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , згідно рішення № 12 від 26.01.2009 року виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради.
		Ст.326 Цивільного кодексу України зазначає, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти , які належать державі Україна, в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами. В даному випадку вищевказаним державними органами є Міністерство оборони України та Яворівська КЕЧ (району) на праві оперативного управління якої перебуває зазначене майно.
		Згідно ст.2 Закону України ?Про правовий режим майна у ЗС України?, вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення та передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади здійснюється у відповідності до вимог Постанови КМУ № 1282 від 29 серпня 2002 року та Закону України ?Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності? і належить до компетенції Кабінету Міністрів України , при цьому Міністерство оборони України , як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном, у тому числі  щодо закріплення військового майна за військовими частинами (установами, організаціями, підприємствами). Доказів того, що Кабінетом Міністрів України приймалися рішення щодо відчуження спірного майна немає.
		Виконавчий комітет Івано-Франківської селищної Рада Яворівського району Львівської області без згоди власника (держави) виніс рішення №12 від 26 січня 2009 року ? Про оформлення права власності на 51 будівлю за МРГ «Майдан? за адресою с. Верещиця, вул.Майдан?. Доказів одержання згоди від власника (держави) відповідачем 1 не подано. Враховуючи наведене, спірне рішення №12 від 26 січня 2009 року підлягає скасуванню як таке, що прийняте ВК Івано-Франківської селищної Рада Яворівського району Львівської області без відповідних пововажень.
		Щодо позовної вимоги про визнання за Міністерством оборони України права власності, а за Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району права оперативного управління на приміщення та будівлі, що зазначені в пункті 1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності?, суд зазначає таке.
		Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначаються Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
		У статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» зазначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч.2 ст.2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
		Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції від 01.01.2007), військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
		З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
		Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
		Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
		Згідно зі статтею 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
		Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (ч.3. ст137 ГК України).
		Згідно зі статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, чинній станом на 2007 рік) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
		Відповідно до ст.12 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України веде єдиний реєстр об`єктів державної власності, що формується за результатами інвентаризації об`єктів державної власності, яка проводиться органами державної влади.
		Єдиний реєстр об`єктів державної власності було створено у 2004 році. Відповідно до п.6, п.8 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 14.04.2004 №467 (у редакції постанови від 23.02.2005 №142), до Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутних фондах яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів; дані про об`єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.
		Суд враховує незаперечений сторонами факт про те, що Яворівською КЕЧ (району) у 2018 році на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_2 , було проведено державну реєстрацію з присвоєнням кадастрового номера 1/8-КН 4625855300:09:000:0003 обліковою площею 6050,9678 га. Таким чином, земельна ділянка набула статусу земель оборони, відноситься до державної власності, знаходиться в оперативному управлінні Яворівської КЕЧ району та є територією з особливим режимом функціонування, на якій розміщене спірне нерухоме майно.
		Отже, як вбачається із матеріалів справи та з положень Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», не зважаючи на те, що право державної власності на спірне нерухоме майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку, спірне майно фактично належало державі в особі Міністерства оборони України (як титульного володільця).
		Водночас, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).
		Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
		У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи (пункти 77-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 в справі №916/1608/18).
		Щодо права власності третьої особи 3 ( ОСОБА_1 ) на частки на житловий будинок будівля «Майдану» літ.З-1 площею 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності спільної часткової (на підстав договору купівлі-продажу житлового будинку), то враховуючи законодавче обмеження, встановлене ч.2 ст. 237 ГПК України, суд не може виходити за межі заявлених прокурором позовних вимог.
		Суд зазначає, що Міністерство оборони України є титульним володільцем спірного нерухомого майна (спірних будівель і споруд), здійснює управління цим майном від імені власник, власником спірного майна є держава, а не Міністерство оборони України. Про перебування у власності держави спірного майна зазначає і прокурор у заяві (вх.№1623/22 від 03.06.2022), однак просить визнати право власності за МОУ. Проте, у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності за Міністерством оборони України, за Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району права оперативного управління на приміщення та будівлі суд відмовляє за відсутністю правових підстав.
		Щодо клопотання третьої особи ( ОСОБА_1 ) (вх.№11438/22 від 31.05.2022), (вх.№16916/22 від 11.08.2022) про закриття провадження в цій справі в частині позовних вимог про визнання права власності, оскільки у провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/130/16 за позовом Міністерства оборони України, Яворівської КЕЧ району, ВЧ НОМЕР_1 до МРГ «Майдан», третьої особи ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нерухове майно, то суд відмовляє у його задоволенні, оскільки предмет спору цієї справи та справи №914/130/16 різні, сторони різні, підстави різні.
		Судові витрати.
		Щодо стягнення судових витрат, то суд зазначає таке.
		При зверненні до суду з цим позовом прокурор судовий сбір не сплатив.
		Станом на дату подання позову був чинним Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993, відповідно до положень якого державне мито за подання таких позовних заяв становило 51,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  30 грн.
		Враховуючи часткове задоволення позовних вимоги, зазначені вище судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		1.Позовні вимоги задовольнити частково.
		2.Скасувати рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року №12 ?Про оформлення права власності».
		3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
		4.Стягнути з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (адреса: 8170, Львівська обл, Яворівський р-н, смт.Івано-Франкове, пл.Ринок, 1, ідентифікаційний код 34106981) в дохід Державного бюджету України 25,50 грн державного мита та 15,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 
		5.Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		6.Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
		7.Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2022.
		 
		Суддя Козак І.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...