Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/2736/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2022. Зареєстровано: 11.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2022.
Дата набрання законної сили: 10.11.2022
Номер судового провадження: К/9901/20196/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 листопада 2022 року 
		м. Київ
		справа № 340/2736/20
		адміністративне провадження № К/9901/20196/21  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/2736/20
		за позовом ОСОБА_1 
		до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, 
		треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, Державна судова адміністрація України 
		про стягнення коштів
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року 
		(головуючий суддя: Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.).
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Держави України в особі Державної Казначейської служби України, треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, Державна судова адміністрація України, у якому просила:
		- стягнути на її користь з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України: 261 000 гривень (двісті шістдесят одна тисяча гривень) у відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акта.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона з 16 березня 2006 року працювала на посаді судді Ленінського районного суду міста Кіровограда і була звільнена з цієї посади у відставку на підставі рішення Вищої ради юстиції від 4 серпня 2016 року №1892/0/15-16.
		Частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою.
		Проте, указана норма у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII була виключена, а отже скасувала право судді по виходу у відставку на отримання вихідної допомоги в зазначеному розмірі.
		На момент виходу позивачки у відставку чинним був Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. 
		Проте, рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI.
		Покликаючись на ці обставини, а також частину третю статті 152 Конституції України, позивачка стверджує, що положеннями закону, які були визнані неконституційними, їй з боку Держави було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі: 261 000,00 грн.
		До того ж, позивачка стверджує, що за приписами законодавства завдана їй матеріальна шкода має бути відшкодована Державою у спосіб безспірного списання коштів державного бюджету.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року позов задоволено:
		- стягнуто з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на користь ОСОБА_1 : 261 000,00 грн (двісті шістдесят одна тисяча гривень) відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади прийняттям неконституційного правового акту.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Державою, неконституційним положенням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, було завдано позивачці майнову шкоду у вигляді неотримання вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою.
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивачки з посади судді, не було передбачено права судді на вихідну допомогу при звільненні у відставку.
		На переконання апеляційного суду до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивачки з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		До того ж, апеляційний суд зауважив, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки вони виникли до прийняття вказаного Рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
		Окрім вказаного, суд апеляційної інстанції підсумував, що неотримана позивачкою сума вихідної допомоги судді при звільненні у відставку, яка взагалі не була передбачена законом на момент подання заяви про відставку і звільнення її з посади судді, не є збитками (матеріальною шкодою).
		Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на неї.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
		У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Скаржник наполягає на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки її доводам, які ґрунтувались на положеннях частини третьої статті 152 Конституції України.  
		Тож, скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду стосовно умов та порядку застосування частини третьої статті 152 Конституції України. У цьому контексті стверджує, що тлумачення цих норм свідчить про покладання на державу відповідальності за наслідки неякісної законодавчої діяльності, якщо такий факт був установлений органом конституційного контролю. Зауважує, що апеляційний суд вирішив справу відповідно до правових норм, на які вона не покликалась як на підстави цього позову. 
		Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримав 12 липня 2021 року.
		У відзивах на касаційну скаргу треті особи просять відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Відповідно до постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року №1515-VIII «Про звільнення суддів», відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, позивачку звільнено з посади судді Ленінського районного суду міста Кіровограда у зв`язку із поданням заяви про відставку.
		Наказом в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда №411-К від 23 вересня 2016 року позивачку відраховано з 23 вересня 2016 року зі штату Ленінського районного суду міста Кіровограда у зв`язку із звільненням з посади у відставку.
		Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області не здійснено нарахування і виплату позивачці вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачалося частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції, до внесення змін Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		Згідно із частинами першою, третьою і четвертою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції, чинній до 1 квітня 2014 року, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
		Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
		Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
		Відповідно до частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 1 квітня 2014 року, було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
		Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII внесені зміни до таких законодавчих актів України: у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: виключено статтю 136 цього Закону.
		Частинами першою і третьою статті 120 і статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній на момент подання позивачкою заяви про відставку і звільнення її з посади судді, було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
		Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається цим Законом та Регламентом Верховної Ради України.
		Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
		Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
		Частиною другою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивачки з посади судді, було передбачено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Указаним Законом, у редакції, чинній на момент подання заяви про відставку і звільнення позивачки з посади судді, не було передбачено права судді на вихідну допомогу під час звільнення у відставку.
		Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII, яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI.
		Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
		Згідно з частинами першою-другою статті 22 цього Кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 
		Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2021 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
		- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке. 
		Зі змісту позовної заяви, а також зважаючи на доводи касаційної скарги, вбачається, що правовою підставою, яка спонукала позивачку звернутися до суду з цим позовом, було неотримання нею вихідної допомоги при звільненні з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, що, на її переконання, є матеріальною шкодою (збитками) у вигляді упущеної вигоди (грошові кошти, які вона б отримала, якби її право не було порушено).
		Тобто, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтувала, що саме у зв`язку з прийняттям державою норми права, яка скасувала виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку, у подальшому визнаної Конституційним Судом України такою, що не відповідає Основному Закону (є неконституційною), їй були завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.
		Правовими підставами цього позову ОСОБА_1 визначила положення статті 152 Конституції України, і зокрема, її частину третю.
		Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Відповідно до частини першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
		Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами.
		Позивачка, як зазначалось, просила суд відшкодувати завдану їй шкоду у вигляді неотриманої вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою, що, на її думку, і є збитками у виді упущеної вигоди.
		Саме на такому формулюванні позовних вимог і підставах цього позову наполягає позивачка і у касаційній скарзі, вказуючи про те, що вона звернулась до суду із позовом про відшкодування Державою матеріальної шкоди, спричиненої прийняттям норми права всупереч Конституції України.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника щодо порушення судом норм процесуального права є прийнятні, з огляду на таке.
		На переконання Верховного Суду судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не враховано приписи статті 9 КАС України.
		Закріплений у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.
		За правилами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.
		Варто наголосити, що підстави позову - це ті обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
		З позовної заяви ОСОБА_1 встановлено, що її позовними вимогами є відшкодування матеріальної шкоди за помилку Держави Україна внаслідок прийняття неконституційного закону, з посиланням на положення частини третьої статті 152 Конституції України.
		Апеляційний суд у своїй постанові надав виключно оцінку тому, чи було наявне у позивачки право на отримання вихідної допомоги при звільненні на момент реалізації її права на відставку, тобто чи передбачав Закон України «Про судоустрій і статус суддів» це право чи ні. Натомість позивачка не зверталась до суду за захистом свого права у контексті вчинення роботодавцем (або ж розпорядником бюджетних коштів) незаконної бездіяльності стосовно невиплати вихідної допомоги при звільненні, а заявила вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної Державою.
		Тобто, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційним судом вирішено правове питання, яке не було заявлене позивачкою як предмет спору. Зокрема, апеляційний суд установив фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, застосувавши положення інших нормативно-правових актів, які не регулюють питання відшкодування матеріальної шкоди за помилку Держави.
		Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.
		Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
		Національне законодавство, а саме частина перша статті 322 КАС України також висуває певні вимоги до змісту мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, зокрема, ця частина повинна складатися із: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
		Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що апеляційним судом не було вирішено спір крізь призму заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та правових підстав, поданого нею позову. Апеляційний суд обмежився формальним зазначенням у тексті своєї постанови правових норм, на які покликається позивачка, не навівши мотивів відхилення доводів позивачки в контексті їхнього правозастосування до спірних відносин. Тобто, зміст позовних вимог ОСОБА_1 не корелюється із мотивами ухваленого у справі судового рішення, а деякою мірою навіть вбачається відсутність будь-яких мотивів суду щодо відхилення правової аргументації цього позову.
		Викладене дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанцій принципу диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Оскільки судом апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.
		При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року скасувати, а справу №340/2736/20 направити на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		…………………………………
		 
		 
		…………………………………
		 
		 
		…………………………………
		Н.М.          Мартинюк
		А.В.          Жук
		Ж.М.      Мельник-Томенко,
		Судді          Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...