Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 457/174/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2022.
Дата набрання законної сили: 08.11.2022
Номер судового провадження: 61-12155ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		08 листопада 2022 року
		м. Київ
		справа № 457/174/16-ц
		провадження № 61-12155св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		відповідачка - ОСОБА_3 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Крет Олег Ігорович, на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 21 травня 2019 року у складі судді Марчука В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, скасування права власності. 
		На обґрунтування позову посилалися на таке. 
		У приватному домоволодінні на АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_6 , яка отримала як взаємозалік зазначене домоволодіння замість майна в с. Чорногірки у Польщі згідно з міждержавної угоди від 09 вересня 1944 року. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина за законом. Спадковим майном було на домоволодіння (житловий будинок) АДРЕСА_1 . 
		У встановлений законом строк рідна сестра спадкодавиці (мати позивачів) - ОСОБА_7 звернулася до Дрогобицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим їй видано свідоцтво про прийняття спадщини за законом 29 жовтня 1958 року на домоволодіння на АДРЕСА_2 , яке зареєстроване в належний спосіб. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їхня мати ОСОБА_7 . На момент смерті їй належало успадковане нею майно після смерті її рідної сестри ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (домоволодіння на праві особистої власності на АДРЕСА_3 , яке вона отримала згідно з рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької районної ради депутатів трудящих від 27 серпня 1946 року), як взаємозалік з переселеною родиною на виконання міждержавної угоди від 09 вересня 1944 року за залишене нею майно у 1945 році в с. Чорноріки Кроснянського повіту Жешівського воєводства у Польщі. 
		Отже, ОСОБА_7 прийняла спадщину і вступила в управління нею відповідно до статей 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), у редакції, чинній на час виникнення правовідносин. 
		В архівній спадковій справі відсутня відмова ОСОБА_7 від спадщини після смерті її рідної сестри ОСОБА_6 . 
		Відповідно до договору дарування від 14 серпня 1959 року ОСОБА_7 подарувала своєму зятю ОСОБА_8 (дружина ОСОБА_1 ) 1/2 домоволодіння на АДРЕСА_2 . 
		Позивачі вважали, що вони є спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_7 , мають право на приватну власність їхньої матері та на успадковане нею майно, зокрема, домоволодіння на АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_2 . 
		Вони подали заяву про прийняття спадщини після смерті матері, що підтверджує витяг № 36837252 про реєстрацію в спадковому реєстрі 11 березня 2014 року, спадкова справа № 5583130, однак надалі з`ясувалось, що спадковим майном їхньої матері ОСОБА_7 незаконно володіють інші особи. 
		Зокрема, відповідач ОСОБА_9 , який не є спадкоємцем, порушив майнові права позивачів, таємно подав безпідставний позов з порушенням норм матеріального та процесуального праваЦивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), без належних підстав та доказів до народного суду 2-гої дільниці м. Дрогобича, який ухвалив завідомо незаконне рішення від 11 травня 1959 року провизнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання права власності на половину домоволодіння та зобов`язання повернути половину домоволодіння, не дослідивши матеріалів нотаріальної справи, незаконно скасував свідоцтво про право на спадщину в частині посвідчення права на 1/2 майна, видане на законних підставах Дрогобицькою нотаріальною конторою від 29 жовтня 1958 року на ОСОБА_7 , чим надав право на спадкове майно, до якого він не мав права та порушив права ОСОБА_7 і її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . 
		Тому спадкоємці ОСОБА_7 не можуть прийняти спадщину після смерті їхньої матері ОСОБА_7 . 
		Територіальна громада в особі Трускавецької міської ради не виконала міждержавної угоди від 09 вересня 1944 року в частині взаємозаліку землі - 7 га в користування, і тепер не реєструє в єдиному реєстрі за спадкоємцями за законом, чим порушує конституційне право переселеної родини ОСОБА_6 та її спадкоємця ОСОБА_7 на приватизацію майна і землі, а саме Україна не виконала міждержавну угоду від 09 вересня 1944 року, яка стала частиною законодавства України, внесена в Єдиний державний реєстр 11 травня 2006 року і опублікована в офіційному віснику України від 24 травня 2006 року.
		У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачі просили: 
		зобов`язати Дрогобицьку нотаріальну контору скасувати свідоцтво про право на спадщину на 1/2 домоволодіння на АДРЕСА_2 ;
		визнати протиправними дії Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області щодо прийняття до розгляду безпідставного позову ОСОБА_9 та ухвалення завідомо незаконного рішення суду від 11 травня 1959 року (зобов`язати скасувати його), яким порушено права спадкоємців переселеної родини ОСОБА_6 ; 
		витребувати майно із чужого незаконного володіння, а саме витребувати 1/2 ідеальної частки зазначеного будинку, споруд у ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 та її спадкоємців за законом; 
		усунути перешкоди спадкоємцям переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у здійсненні права володіння та користування домоволодінням на АДРЕСА_4 шляхом реєстрації в законний спосіб та вселення в домоволодіння; 
		визнати дійсним свідоцтво про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року за ОСОБА_7 - спадкоємцем за законом - право власності на домоволодіння на АДРЕСА_2 ; 
		зобов`язати Реєстраційну службу Трускавецького міського управління юстиції Львівської області зареєструвати право власності за набувачами: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_4 ; 
		зобов`язати територіальну громаду в особі Трускавецької міської ради зареєструвати приватну власність переселеній родині ОСОБА_6  - ОСОБА_7  - як взаємозалік, згідно з описом майна, залишеного ОСОБА_6 в Польщі відповідно до міждержавної угоди від 09 вересня 1944 року з метою поновлення їх прав та законних інтересів членів переселеної родини договірною стороною Україною; 
		скасувати всі правовстановлюючі документи, видані ОСОБА_10 та членам його родини, з метою поновлення прав та законних інтересів членів переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , порушених договірною стороною Україною;
		визнати ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_11 , такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 ; 
		визнати ОСОБА_11 , яка є правонаступником  ОСОБА_9 , такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 ;
		скасувати право власності ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 .
		Короткий зміст рішень судів
		Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 21 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявлені позивачами вимоги є необґрунтованими, оскільки доводи позивачів, що їх незаконно позбавили права власності, спростовуються рішенням народного суду м. Дрогобича від 11 травня 1959 року та рішенням народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року, які набрали законної сили. Вимога про зобов`язання Дрогобицьку нотаріальну контору скасувати свідоцтво про право на спадщину на 1/2 домоволодіння на АДРЕСА_2 є безпідставною та задоволенню не підлягає; вимога про визнання протиправними дії Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області щодо прийняття до розгляду безпідставного позову ОСОБА_9 та ухвалення завідомо незаконного рішення суду 11 травня 1959 року (зобов`язати скасувати його), яким порушено права спадкоємців переселеної родини ОСОБА_6 підлягає в цій частині закриттю, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: 1/2 ідеальної частки зазначеного будинку, споруд у ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 та її спадкоємців за законом, усунення перешкод спадкоємцям переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у здійсненні права володіння та користування домоволодіння на АДРЕСА_4 шляхом реєстрації в законний спосіб та вселення в домоволодіння, визнання дійсним свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року за ОСОБА_7 на домоволодіння на АДРЕСА_2 , зобов`язання Реєстраційної служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області зареєструвати право власності за набувачами: ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_4 , зобов`язання територіальної громаду в особі Трускавецької міської ради зареєструвати приватну власність переселеній родині ОСОБА_6  - ОСОБА_7  - як взаємозалік, згідно з описом майна залишеного ОСОБА_6 в Польщі згідно з міждержавною угодою від 09 вересня 1944 року з метою поновлення їх прав та законних інтересів членів переселеної родини договірною стороною Україною, скасування всіх правовстановлюючих документів, виданих ОСОБА_10 та членам його родини, з метою поновлення прав та законних інтересів членів переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , порушених договірною стороною Україною є безпідставними, оскільки відповідачка ОСОБА_3 є власником спірного домоволодіння; вимоги про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 , визнання ОСОБА_11 такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 , скасування за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 , то вони також є безпідставними, оскільки відповідачка не втрачає право власності відповідно до вимог статей 319, 321 ЦК України.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
		У липні 2021 року  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Крет О. І., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На обґрунтування касаційної скарги посилалися на таке.
		В ухваленні судового рішення брав участь суддя Марчук В. І., який викликав недовіру до суду та якому було заявлено відводи (ухвали Трускавецького міського суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року та від 11 травня 2018 року), однак суддя надалі здійснював судовий розгляд всупереч тому, що раніше він визнав право власності на майно за відповідачем. 
		Суд першої інстанції не дослідив і не надав правової оцінки зібраним у справі належним і допустимим доказам, зокрема, договорам дарування на майно, які скасованими не були, і формально надалі мали б породжувати виникнення прав позивачів на спадкове майно, не скасованим рішенням про передачу майна переселенцям з Польщі, відомостям з погосподарських книг. 
		Суд першої інстанції не дав оцінки відсутності згоди ОСОБА_8 на відчуження майна.
		Суди не врахували, що міжнародна угода від 09 вересня 1944 року включена в Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів України 11 травня 2006 року, їй присвоєно реєстраційний код 36218/2006, вона опублікована в офіційному віснику України від 24 травня 2006 року за № 19 і є обов`язковою до виконання договірними сторонами Польщею та Україною, в тому числі і для суду.
		За рішенням народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року власнику 1/2 частини спірного домоволодіння ОСОБА_8 від ОСОБА_9 було сплачено вартість 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_2 у розмірі 807 крб. Проте, зазначене не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_8 отримав 1/2 частини спірного домоволодіння в особисту власність на підставі договору дарування від 14 серпня 1959 року, який є чинний і ніким не скасований.
		Водночас важливим аспектом в цьому провадженні є неправильне посилання на рішення народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року, оскільки суд, ухвалюючи рішення, неправильно застосував повернення коштів замість майна.
		Дрогобицький районний суд Львівської області вийшов за межі позовних вимог позивача ОСОБА_8 про реальний розподіл майна, яке було в його особистій власності згідно з правовстановлюючого документа, - договору дарування від 14 серпня 1959 року. 
		Рішення народного суду 2 дільниці м. Дрогобича від 11 травня 1959 року ґрунтується на показаннях двох свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 без ініціалів, яких неможливо ідентифікувати і неможливо встановити яким чином їм було відомо, що  ОСОБА_6  вела сільське господарство з  ОСОБА_9 та ще й з 1938 року до 1945 року в Польщі. 
		Внаслідок неправильного застосування статті 115 ЦК Української РСР 1/2 частина будинку неправомірно була відчужена, тобто відчуження відбулось без доказів неможливості реального поділу будинку та без згоди позивача. 
		Посилання суду на рішення народного суду м. Дрогобича, якими ОСОБА_8 було надано компенсацію замість будинку як на принцип правової визначеності є необґрунтованими, оскільки ці рішення не відповідали ні правозастосовчій практиці на момент їх прийняття, ні нормам права, задекларованих у правових актах.
		Ухвала про відкриття провадження у цій справі прийнята 11 липня 2016 року, а рішення ухвалено 21 травня 2019 року з грубим порушенням суддею ОСОБА_14 процесуальних норм, а саме статей 196, 210 ЦПК України. 
		У справі ухвалоюТрускавецького міського суду Львівської областівід 05 грудня 2018 року призначено судово-економічну експертизу, однак економічна експертиза не проведена, в матеріалах справи висновку експерта немає.
		Під час розгляду справи в Трускавецькому міському суді Львівської області 21 травня 2019 року було призначено відеоконференцію у Львівському апеляційному суді, але надалі таке не відбулось, що позбавило представника позивачів - ОСОБА_15 надати пояснення у справі та досліджувати докази в судовому засіданні.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права повернув доповнення до апеляційної скарги представника позивачів ОСОБА_15 на рішення Трускавецькою районного суду Львівської області від 21 травня 2019 року.
		26 січня 2021 року суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання представників позивачів - ОСОБА_15 та Крета О. І. про перенесення розгляду справи.
		Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на:
		відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 115 ЦК Української РСР в частині компенсації за належну частку без наявності на те згоди позивача;
		ухвалення рішення суддею, якому був заявлений відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України);
		недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Крет О. І., на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 2 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		Встановлені судами обставини
		Судами встановлено, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року, у справі № 457/708/16-ц за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_3 , Трускавецької державної нотаріальної контори, Львівської обласної ради, Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, Трускавецької міської ради про визнання свідоцтва про право на спадщину дійсним та визнання права власності на домоволодіння та визнання дійсним договору дарування встановлено, що ОСОБА_6 у 1945 році була переселена у Сталінську область за угодою від 09 вересня 1944 року між Українською Радянською Соціалістичною Республікою (далі - УРСР) та Польщею з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства в Польщі, що підтверджується архівною довідкою, виданою Державним архівом Львівської області від 08 липня 2014 року за № 300/01-22(а). 
		Також встановлено що сім`я ОСОБА_7 з дітьми ОСОБА_17 , 1914 року народження, ОСОБА_18 , 1932 року народження, ОСОБА_17 , 1933 року народження, ОСОБА_19 , 1935 року народження, у 1945 році була переселена у Сталінську область за угодою від 09 вересня 1944 року між УРСР та Польщею з с. Чорноріки Кросненського повіту Жешівського воєводства в Польщі, що підтверджується архівною довідкою, виданою Державним архівом Львівської області від 12 вересня 2011 року за № 0-76-11/п. 
		ОСОБА_6 , 1899 року народження, та ОСОБА_7 , 1889 року народження, були рідними сестрами, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 14 листопада 1957 року №  НОМЕР_1 , виданого повторно та випискою зі свідоцтва про народження, яке перекладене з польської мови та засвідчене державним нотаріусом 02 червня 1958 року. 
		ОСОБА_1 , 1933 року народження, та ОСОБА_2 , 1935 року народження, є дітьми переселеної ОСОБА_17 , 1914 року народження. 
		Надалі, як випливає з копії рішення виконкому районної ради депутатів трудящих від 27 серпня 1946 року ОСОБА_6 , в рахунок компенсації залишеного нею майна в Польщі вартістю 1 730 крб, отримала у м. Трускавці Дрогобицького району майно ОСОБА_20 вартістю 2 364 крб та мала сплатити державі різницю вартості у розмірі 634 крб. 
		Отже, ОСОБА_21 було передано будинок за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з актом від 20 травня 1947 року. 
		12 вересня 1958 року домоволодіння на АДРЕСА_2 було зареєстровано в Дрогобицькому міжміському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_6 .
		Відповідно до запису акта про смерть від 29 вересня 1957 року № 18, ОСОБА_6 , 1899 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		У вказаному акті зазначено, що паспорт померлої ОСОБА_6 був зданий ОСОБА_9 . 
		Після смерті ОСОБА_6 її майно, а саме: будинок АДРЕСА_5 успадкувала її рідна сестра ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року. 
		У зв`язку з коригуванням генерального плану міста - курорту Трускавця, адресу домоволодіння на АДРЕСА_2 було змінено на АДРЕСА_4 , що підтверджується листом міського голови м. Трускавця від 13 березня 2017 року за № 03/Н-18і/з. 
		У матеріалах інвентаризаційної справи № 766 будинку АДРЕСА_4 (далі - інвентаризаційна справа № 766) знаходиться довідка від 11 вересня 1958 року за № 566, з якої випливає, що зазначене домоволодіння належало ОСОБА_22 , який виїхав до Польщі та яке було передано переселенці з Польщі ОСОБА_6 , яка померла в 1957 році, та що в цей час в ньому проживав вихованець ОСОБА_6 - ОСОБА_9 . 
		В інвентаризаційній справі № 766 знаходиться рішення народного суду м. Дрогобича від 11 травня 1959 року, згідно з яким свідоцтво про право на спадщину, видане Дрогобицькою нотаріальною конторою 29 жовтня 1958 року на ОСОБА_7 , було визнано недійсним на половину домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_2 , та ОСОБА_9 визнано власником половини домоволодіння. Зобов`язано ОСОБА_7 повернути ОСОБА_9 половину домоволодіння. 
		Зазначене рішення ухвалою Львівського обласного суду від 17 червня 1959 року залишено в силі. 
		Відповідно до договору дарування від 14 серпня 1959 року ОСОБА_7 подарувала половину належного їй домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_1 , яке належало їй на праві особистої власності згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року, своєму зятеві ОСОБА_8 . 
		Згідно з довідкою, виданою Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації від 21 жовтня 1970 року за № 287, яка знаходиться в матеріалах інвентаризаційної справи № 766, домоволодіння на АДРЕСА_6 , належало ОСОБА_8 та ОСОБА_9 : по 1/2 ідеальних часток кожному. 
		Відповідно до свідоцтва про смерть від 04 травня 1970 року НОМЕР_2 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		Після його смерті дружина ОСОБА_23 та неповнолітня дочка ОСОБА_24 в рівних частинах успадкували його майно, яке складалось з 1/2 частини житлового будинку та відповідною частиною господарських споруд, за адресою: АДРЕСА_6 .
		У матеріалах інвентаризаційної справи № 766 знаходиться копія рішення народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року, з якого випливає, що з  ОСОБА_23 на користь ОСОБА_8 стягнуто 807 крб та залишено у власності ОСОБА_23 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_6 , яка раніше належала ОСОБА_8 . 
		Зазначене рішення згідно з ухвалою Львівського обласного суду від 25 листопада 1971 року залишено без змін. 
		З копії реєстраційного посвідчення від 25 січня 1979 року за № 54 відомо, що начальником Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації, посвідчено, що 1/2 ідеальної частки у праві на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_6 , зареєстрована за ОСОБА_23 на праві особистої власності на підставі рішення народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року у справі № 2-118 та записана в реєстрову книгу № 4 під реєстровим № 487. 
		Отже, за рішенням народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року власнику 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_6 ОСОБА_8 було сплачено ОСОБА_23 вартість 1/2 частини вказаного домоволодіння у розмірі 807 крб та ОСОБА_23 на підставі чинного на той законодавства зареєструвала право особистої власності на зазначене майно. 
		Згідно з довідкою від 30 листопада 2011 року, виданою Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_24 та ОСОБА_23 належить на праві власності по 1/2 ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_6 . 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 25 листопада 2011 року ОСОБА_23 , 03 червня 1977 року було змінено прізвище на ОСОБА_23 після реєстрації шлюбу зі  ОСОБА_26 . 
		Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 25 листопада 2011 року ОСОБА_24 , 06 вересня 1980 року було змінено прізвище на ОСОБА_24 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_28 .
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 лютого 2015 року НАЕ 729698 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_29 належне їй майно успадкувала її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 
		Під час розгляду справи судом було замінено відповідача ОСОБА_9 на правонаступників ОСОБА_11 та ОСОБА_29 
		21 лютого 2017 року протокольною ухвалою ОСОБА_3 залучено до розгляду справи як правонаступника ОСОБА_11 та ОСОБА_29 . 
		На цей час одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_6 є ОСОБА_3 , з яких 1/4 - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 лютого 2015 року (що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 лютого 2015 року); 3/4 - на підставі договору дарування від 13 серпня 2014 року (що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2014 року).
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції)обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі
		№ 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).
		Як випливає з матеріалів справи, рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 15 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року, у справі № 457/708/16-ц за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Трускавецької державної нотаріальної контори, Львівської обласної ради, Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, Трускавецької міської ради про визнання свідоцтва про право на спадщину дійсним, визнання права власності на домоволодіння та визнання дійсним договору дарування, встановлено, що одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_6 є ОСОБА_3 . 
		Вказане судове рішення, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що заявлені позивачами вимоги є необґрунтованими, оскільки доводи позивачів, що їх незаконно позбавили права власності спростовуються рішенням народного суду м. Дрогобича від 11 травня 1959 року та рішенням народного суду м. Дрогобича від 20 жовтня 1971 року, які набрали законної сили. 
		Вимога про визнання протиправними дії Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області щодо прийняття до розгляду безпідставного позову ОСОБА_9 та винесення завідомо незаконного рішення суду 11 травня 1959 року (зобов`язати скасувати його), яким порушено права спадкоємців переселеної родини ОСОБА_6 , закрито, оскільки спір у зазначеній частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		Вимога про покладення обов`язку на Дрогобицьку нотаріальну контору скасувати свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_6 , є безпідставною, оскільки суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії з вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. 
		Щодо вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, а саме: 1/2 ідеальної частки у праві на будинок, споруд у ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 та її спадкоємців за законом, усунення перешкод спадкоємцям переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у здійсненні права володіння та користування домоволодіння на АДРЕСА_6 шляхом реєстрації в законний спосіб та вселення в домоволодіння, визнання дійсним свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 1958 року за ОСОБА_7 , спадкоємцем за законом - право власності на домоволодіння на АДРЕСА_6 , зобов`язання Реєстраційну службу Трускавецького міського управління юстиції Львівської області зареєструвати право власності за набувачами: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_5 , зобов`язання територіальну громаду в особі Трускавецької міської ради зареєструвати приватну власність переселеній родині ОСОБА_6 - ОСОБА_7  - як взаємозалік, згідно з описом майна, залишеного ОСОБА_6 в Польщі, згідно з міждержавною угодою від 09 вересня 1944 року з метою поновлення їх прав та законних інтересів членів переселеної родини договірною стороною Україною, скасування всіх правовстановлюючих документів, виданих ОСОБА_10 та членам його родини з метою поновлення прав та законних інтересів членів переселеної родини ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , порушених договірною стороною Україною, то вони є безпідставними, оскільки власником домоволодіння на АДРЕСА_4 ( АДРЕСА_6 є відповідачка ОСОБА_3 . 
		Вимоги про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 , визнання ОСОБА_11 такою, що втратила право користування та проживання житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_6 , скасування за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 , є безпідставними, оскільки відповідно до вимог статей 319, 321 ЦК України відповідачка не втрачає права власності.
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права.
		Доводи касаційної скарги про те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя Марчук В. І., який викликав недовіру до суду та якому було заявлено відводи, однак суддя й надалі здійснював судовий розгляд всупереч тому, що раніше він визнав право власності на майно за відповідачем, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		Ухвалами Трускавецького міського суду Львівської області від 11 жовтня 2017 року та від 11 травня 2018 року заяви представника позивача ОСОБА_15 та представника позивачів Крета О. І. про відвід судді Марчука В. І. залишено без задоволення.
		Ухвали мотивовані тим, що наведені у заявах підстави для відводу судді Марчука В. І. не є обставинами, які, відповідно до зазначених норм ЦПК України, виключають участь вказаного судді в розгляді справи.
		Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтею 36 ЦПК України. Зокрема, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. 
		Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
		Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
		Доводи заяв про відвід судді Марчука В. І.за своєю суттю зводяться до незгоди заявника із процесуальними діями судді, що відповідно до статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу судді. 
		Доводи заявників про те, що судові рішення ухвалені з порушенням процесуальних норм щодо строків розгляду справ, а саме статей 196, 210 ЦПК України, частково заслуговують на увагу, проте не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.
		Аргументи касаційної скарги про те, що у справі ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 05 грудня 2018 року призначено судово-економічну експертизу, однак зазначена експертиза не проведена, в матеріалах справи відсутній висновок експерта, що є істотним порушенням норм процесуального права та призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.
		Відповідно до повідомлення від 14 лютого 2019 року № 590 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у справі № 457/174/16-ц провести дослідження та скласти висновки з питань, вказаних в ухвалі суду від 05 грудня 2018 рокупро призначення судово-економічної експертизи, неможливо, оскільки вирішення завдань, передбачених змістом цих запитань виходить за межі компетенції експерта з економічного виду досліджень (т. 2, а. с. 230).
		Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області 21 травня 2019 року відновлено провадження у цій справі та призначено справу до розгляду.
		З урахуванням того, що клопотання про призначення експертизи повторно не заявлялось, тому відсутні підстави стверджувати про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.
		Аргументи касаційної скарги про те що при розгляді справи в Трускавецькому міському суді Львівської області 21 травня 2019 року було призначено відеоконференцію у Львівському апеляційному суді, але надалі вона не проведена, що позбавило представника позивачів - ОСОБА_15 надати пояснення у справі та досліджувати докази в судовому засіданні, є необґрунтованими.
		З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_15 брала участь у попередніх судових засіданнях та мала змогу давати пояснення та звертати увагу на необхідність дослідження доказів у справі. Відповідно не проведення судового засідання в режимі відеоконференції не вплинуло на повноту розгляду справи. 
		Крім того, 21 травня 2019 року судове засідання відбулося за участю представника позивачів Крета О. І . 
		Доводи касаційної скарги про те, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права протиправно повернув доповнення до апеляційної скарги представника позивачів ОСОБА_15 на рішення Трускавецькою районного суду Львівської області від 21 травня 2019 року, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
		Цивільним процесуальним законодавством не передбачено поновлення строку на подачу доповнень та змін до апеляційної скарги, поданих поза строком на апеляційне оскарження.
		Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Отже, право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження.
		Оскільки зміна та доповнення апеляційної скарги після спливу строку на апеляційне оскарження не допускаються, заява скаржника, яка містить такі, підлягає залишенню без розгляду. Відповідно суд апеляційної інстанції у такому випадку перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.
		Аргументи заявників про те, що 26 січня 2021 року суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання представника позивача ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 захворіла на коронавірус та перебувала на стаціонарному лікуванні з 05 січня 2021 року до 14 січня 2021 року та продовжує лікування амбулаторно, ОСОБА_5 також хворіла на пневмонію, а ОСОБА_15 зайнята на роботі, та клопотання представника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - Крета О. І. про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 захворіла на коронавірус, а він перебуває у відпустці, є необґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження, як захворювання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , так і зайнятості ОСОБА_15 на роботі, а також і відпустки Крета О. І. суду надано не було. 
		Крім цього, суд врахував, що розгляд справи тривав значний період і чергове судове засідання було призначене завчасно з наданням можливості учасникам справи забезпечити свою участь у її розгляді або особисто або шляхом залучення представників. 
		Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 115 ЦК Української РСР в частині компенсації за належну частку без наявності на те згоди позивачів, є необґрунтованими, оскільки одноосібним власником домоволодіння АДРЕСА_6 є ОСОБА_3 , а тому зазначена норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносини.
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє адвокат Крет Олег Ігорович, залишити без задоволення.
		Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 21 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. В. Яремко
		 
		                                                                                                                        А. С. Олійник
		 
		                                                                                                                        Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...