Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/10228/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2022.
Дата набрання законної сили: 27.10.2022
Номер судового провадження: 51-5868км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100020003005

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		 
		27 жовтня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/10228/20
		провадження № 51 - 5868 км 21
		Верховний   Суд   колегією   суддів   Першої   судової   палати   
		Касаційного   кримінального   суду   у   складі:
		 
		головуючого судді                                               ОСОБА_3
		суддів                                                                      ОСОБА_4, ОСОБА_5, 
		за участю:
		секретаря судового засідання                    ОСОБА_6,
		прокурора                                                        ОСОБА_7,
		захисника                                                               ОСОБА_8,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року стосовно 
		 
		                                               ОСОБА_2 ,
		                                               ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		                                               уродженця та мешканця  
		 
		АДРЕСА_1 ), 
		 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		 
		Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
		 
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 на відшкодування матеріальних збитків 27 800 грн, моральної шкоди 2 000 грн та 15 000 грн витрат на правову допомогу.
		 
		Київський апеляційний суд 16 вересня 2021 року вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК України та призначив йому покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1 700 грн. У решті вирок залишив без змін.
		 
		За вироком суду, з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 30 травня 2020 року приблизно о 04:30, перебуваючи на вул. Дніпровська Набережна, 14 у м. Києві, демонтувавши кріплення, таємно викрав передню ліву фару автомобіля «Porsche Cayenne», номерний знак НОМЕР_1 , заподіявши потерпілому ОСОБА_1 матеріальних збитків на суму 27 800 грн.
		 
		 
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		 
		У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_2 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, покликаючись на те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок суду першої інстанції та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді штрафу замість покарання зі звільненням від його відбування, погіршив становище засудженого, а тому згідно з вимогами ст. 420 КПК України мав ухвалити новий вирок.
		 
		За змістом касаційної скарги представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_9 не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне вирішення цивільного позову, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_2 , просить їх змінити:
		- цивільний позов задовольнити повністю, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування: матеріальної шкоди - 67 927,53 грн, моральної шкоди 84 000 грн, витрат на правову допомогу в суді першої інстанції 24 840 грн, 22 000 грн - у суді апеляційної інстанції, а також понесені судові витрати, пов`язані з правовою допомогою в суді касаційної інстанції;
		- стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн;
		- призначити ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
		Свої вимоги адвокат обґрунтовує тим, що:
		- суд першої інстанції:
		- невірно визначив складову завданих потерпілому збитків та необґрунтовано стягнув лише суму, визначену товарознавчою експертизою;
		- при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не врахував вимоги розумності та справедливості;
		- безпідставно зменшив суму стягнення за надання правової допомоги потерпілому без належного на те обґрунтування та за відсутності відповідного клопотання сторони захисту й не здійснив розподілу судового збору згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України;
		- суд апеляційної інстанції:
		- необґрунтовано призначив ОСОБА_2 покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 185 КК України, не врахувавши при цьому відсутність у обвинуваченого щирого каяття;
		- безпідставно відмовив у постановленні рішення в частині стягнення витрат, понесених потерпілим у зв`язку з наданням йому правової допомоги в апеляційному суді. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		Прокурор касаційну скаргу прокурора не підтримав, касаційну скаргу представника потерпілого підтримав частково та просив судові рішення скасувати в частині вирішення цивільного позову і направити на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.
		 
		Захисник заперечив проти задоволення обох касаційних скарг, просив оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_2 залишити без змін.  
		 
		Мотиви Суду
		 
		Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 185 КК України в касаційному порядку не оспорюються. 
		 
		Доводи прокурора про істотне порушення вимог КПК України судом апеляційної інстанції та представника потерпілого щодо м`якості призначеного ОСОБА_2 покарання є неспроможними з огляду на таке.
		 
		Так, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
		 
		Суд апеляційної інстанції за результатом апеляційного перегляду кримінального провадження постановив ухвалу, якою вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК України і визначив за цим Законом покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн. В решті вирок залишив без змін.
		 
		Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи вимоги сторони обвинувачення, дійшов висновку про призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України в редакції Закону від 06 червня 2009 року № 1449-VI. При цьому суд урахував конкретні обставини кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючої покарання обставини - щирого каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також дані про особу винного, який на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, тобто суд дотримався вимог 50, 65-67 КК України.
		 
		Таким чином, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції, належно вмотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_2 покарання у виді штрафу в певному розмірі, яке є необхідним і достатнім для його виправлення. Підстав уважати його явно несправедливим внаслідок м`якості, як про це зазначав представник потерпілого, Суд не вбачає.
		 
		Доводи ж прокурора щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону при призначенні ОСОБА_2 покарання не узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 грудня 2021 року (ЄУН 617/775/20), про те, що зміна за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого. Призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не є: «застосуванням більш суворого покарання» в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України; «неправильним звільненням від відбування покарання» в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України; «іншим погіршенням становища обвинуваченого» в розумінні ч. 2 ст. 404 і ч. 1 ст. 421 цього Кодексу. Таке рішення суду апеляційної інстанції постановляється у формі ухвали. 
		 
		Що стосується доводів касаційної скарги представника потерпілого про неправильне вирішення цивільного позову, то вони також є необґрунтованими.
		 
		Статтями 127, 128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		 
		У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
		 
		Відповідно доч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		 
		Згідно зі ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		 
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. 
		 
		Статтею 56 КПК України визначено, що потерпілий має право, зокрема, на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
		 
		При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий та його представник заявляли вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 67 927,53 грн, заподіяної ОСОБА_2 під час вчинення кримінального правопорушення шляхом пошкодження автомобіля.
		 
		Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого 27 800 грн, врахувавши вартість викраденого майна - лівої передньої фари автомобіля «Porsche Cayenne», встановлену за висновком експерта № 2365/20 від 02 червня 2020 року.
		 
		Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції погодився, зваживши на те, що потерпілий та його представник не підтвердили належними та допустимими доказами понесені збитки на решту заявленої суми, не містять таких доказів і матеріали кримінального провадження.
		 
		Надана ж ними копія рахунку № 0000000114 від 11 червня 2020 року не підтверджує того факту, що майно ОСОБА_1   (автомобіль) пошкоджено саме на суму 67 927,53 грн, і ця шкода знаходиться в безпосередньому причинному зв`язку з неправомірними діями ОСОБА_2 .
		 
		Потерпілий та його представник також заявляли позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 84 000 грн, покликаючись на те, що викрадення ОСОБА_2 фари призвело до пошкодження автомобіля, що в свою чергу суттєво вплинуло на психологічний та душевний стан потерпілого.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		 
		Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		 
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності.
		 
		Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20).
		 
		Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого 2 000 грн, визнавши цю суму достатньо справедливою для відшкодування моральної шкоди.
		 
		Суд апеляційної інстанції з таким висновком теж погодився, зазначивши про те, що заявлений потерпілим розмір моральної шкоди у 84 000 грн не відповідає засадам  розумності та виваженості.
		 
		Колегія суддів касаційного суду погоджується із цим висновком, уважає його таким, що відповідає вимогам закону, додатково звертаючи увагу на те, що потерпілий та його представник ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного та касаційного провадження не навели достатньо переконливих пояснень про те, які саме втрати немайнового характеру поніс потерпілий в результаті неправомірних дій ОСОБА_2 , в чому конкретно полягає моральна шкода, та за якими критеріями було визначено суму відшкодування.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги представника потерпілого про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, вимог про стягнення витрат на таку допомогу під час апеляційного й касаційного провадження, колегія суддів касаційного суду дійшла таких висновків.
		 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий  та його представник заявляли вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 24 840 грн  на час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, в розмірі 7 000 грн за складання апеляційної скарги та 5 000 грн за кожне судове засідання на час апеляційного провадження. Так само представник потерпілого в касаційній скарзі висловив вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7 000 грн за складання касаційної скарги та 5 000 грн за кожне судове засідання на час касаційного провадження, покликаючись на договір про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року.
		 
		Положення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачають:
		- п. 4 - договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		- п. 6 - інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
		- п. 9 - представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		 
		Видами адвокатської діяльності (ст. 19 цього Закону), зокрема, є:
		- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
		- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
		- представництво прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
		 
		Згідно зі статтею 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		 
		За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
		 
		Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
		 
		Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»). 
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
		 
		Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16).
		 
		Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України).
		 
		Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині також задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого  15 000 грн, врахувавши вищевказані положення чинного законодавства та визнавши заявлений потерпілим розмір витрат завищеним.
		 
		Суд апеляційної інстанції підтримав такий висновок, зазначивши про те, що розмір витрат, які підлягають стягненню за вироком, відповідає критерію реальних адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності цих витрат із ціною, визначений з урахуванням обставин кримінального провадження  та майнового стану обвинуваченого.
		 
		Колегія суддів уважає рішення судів щодо стягнення витрат на правову допомогу такими, що в цілому відповідають вищевказаним положенням чинного законодавства.
		 
		Та обставина, що суд апеляційної інстанції фактично залишив без розгляду вимогу представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, понесених за час апеляційного провадження, не є істотним порушенням вимог КПК України, оскільки не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування чи зміни прийнятих судових рішень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17).
		 
		Вимоги аналогічного змісту представник потерпілого заявив і під час касаційного провадження у касаційній скарзі, покликаючись на наявність додаткової угоди № 2 до Договору про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року, акта № 7 прийому - передачі наданих послуг від 17 листопада 2021 року, квитанції № 336549 від 17 листопада 2021 року, Договору про надання правової допомоги від 01 червня 2020 року, в якому визначено розмір гонорару.
		 
		Проте представник потерпілого не надав жодного розрахунку вартості правових послуг, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правової допомоги в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, з урахуванням критеріїв дійсних адвокатських витрат, їх необхідності та розумності.
		 
		Інформація, яка міститься в акті приймання правової (правничої) допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (постанова КЦС ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18).
		 
		Крім того, долучену адвокатом ОСОБА_9 квитанцію № 336549 від 17 листопада 2021 року про сплату 7 000 грн за складання касаційної скарги не можна визнати належним доказом на підтвердження заявленої у касаційній скарзі вимоги, оскільки вона не оформлена у встановленому законом порядку та з її змісту неможливо встановити, хто саме сплатив указану суму. 
		 
		За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення указаних вимог представника потерпілого.
		 
		            Заявлена представником потерпілого вимога про стягнення із засудженого судового збору в розмірі 840,80 грн не може бути задоволена, оскільки вона не узгоджується із висновком Об`єднаної палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 23 січня 2019 року (справа № 187/291/17, провадження № 51-284 кмо17) про те, що при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК України завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам частини 5 статті 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.
		 
		Крім того, згідно з пунктом 6 частини 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
		 
		Тобто сплата потерпілим ОСОБА_1 судового збору при подачі цивільного позову у кримінальному провадженні не була необхідністю, а отже потерпілий має право звернутись до суду, на рахунок якого сплачений судовий збір, із заявою про повернення помилково сплаченого судового збору. 
		 
		Так само потерпілий не позбавлений можливості повторно звернутись із відповідним клопотанням до суду першої інстанції  з метою  вирішення питання, пов`язаного з процесуальними витратами, в порядку статей 537, 539 КПК України.
		 
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
		 
		Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд 
		 
		постановив:
		 
		Касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_2 - без зміни.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		ОСОБА_3                             ОСОБА_4                     ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...