Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/13025/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2022. Зареєстровано: 17.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2022.
Дата набрання законної сили: 13.12.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 листопада 2022 року Справа № 160/13025/22  Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді: Ількова В.В.,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/13025/22 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ПРОЦЕДУРА
		 
		26.08.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 06.09.2022 року, просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022, як не законний та винесений всупереч ст. 58 Конституції України. 
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 26.08.2022 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.
		Ухвалою суду від 31.08.2022 року позовну заяву позивача було залишено без руху, з підстав передбачених положеннями ст.ст. 160,161 КАС України. 
		06.09.2022 року позивач усунув недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі суду від 31.08.2022 року.
		Ухвалою суду від 12.09.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
		Також ухвалою суду від 12.09.2022 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:
		- наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року;
		- інформацію/відомості (накази, тощо) щодо проходження позивачем ї служби у Спеціалізованій прокуратурі;
		- відомості щодо проходження позивачем військової служби в ЗСУ;
		- відомості/інформацію підстави, тощо щодо прийняття оскаржуваного позивачем наказу від 19.07.2022 року та інші докази щодо суті спору.
		03.10.2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача, а також долучені витребувані ухвалою суду додаткові докази по справі. 
		У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. 
		У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
		Отже, рішення у цій справі приймається судом 11.11.2022 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 15.03.2021 проходить службу у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил- на посаді прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.
		У подальшому, відповідачем 06 квітня 2022 року позивача було мобілізовано для проходження військової служби у ЗС України та призначено на посаду командира взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №75 від 06.04.2022 року. 
		Вказує, що у той же день, на підставі ч.3 ст. 119 КЗпПУ, наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №113к від 06.04.2022 року позивача увільнено від виконання службових обов`язків на посаді прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, із збереженням посади та середнього заробітку з 06.04.2022 року до дня його фактичного звільнення з військової служби або оголошення рішення про демобілізацію.
		У подальшому згідно наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року, до наказу №113к від 06.04.2022 року були внесені зміни, згідно яких на думку позивача, його було позбавлено права на отримання середнього заробітку за посадою прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил у зв`язку із набранням чинності змін до ч.3 ст. 119 КЗпПУ, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року. 
		Позивач вважає наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року незаконним, таким, що суперечить Конституції України, тому з метою відновлення своїх порушених законних прав і інтересів, звернувся з цим позовом до суду.
		 
		ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 
		 
		До суду надійшов відзив від відповідача, в якому проти позову заперечив та зазначив, що трудові правовідносини між позивачем та відповідачем є тривалими, та виникли до прийняття змін у ч.3 ст. 119 КЗпП. 
		Вказують, що трудові відносини продовжують існувати й на теперішній час. 
		Так, згідно наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 19.07.2022 року №219к, внесено зміни до попереднього наказу від 06.04.2022 року №113к та визначено, що за позивачем зберігається місце роботи та посада на період з 06.04.2022 року до дня його фактичного звільнення з військової служби або оголошення рішення про демобілізацію.
		Тобто, на думку відповідача, правовідносини з позивачем приведені у відповідність до внесених у ст.119 КЗпП змін саме з 19.07.2022 року. 
		Окрім цього, в статтю 119 КЗпП внесено зміни в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
		01.08.2022 року Міністерство економіки України в коментарі до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ зазначило, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, а отже з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду).
		Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
		Відповідач вказує, що з урахуванням викладеного, а також з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом роботодавець, вправі припинити збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом.
		Таким чином, відповідач вважає, що з урахуванням того, що позивача не звільнено з роботи, трудові відносини продовжуються й на теперішній час, то наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 19.07.2022 року №219к відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить ст. 58 Конституції України.
		 
		ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
		 
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив таке.
		Позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.
		Згідно матеріалів справи, позивач з 15.03.2021 року проходить службу у Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил - на посаді прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.
		06 квітня 2022 року Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил було мобілізовано позивача для проходження військової служби у ЗС України та призначено на посаду командира взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №75 від 06.04.2022 року. 
		06 квітня 2022 року наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №113к від 06.04.2022 року, посилаючись на положення ч.3 ст. 119 КЗпПУ, позивача було увільнено від виконання службових обов`язків на посаді прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, із збереженням посади та середнього заробітку з 06.04.2022 року до дня його фактичного звільнення з військової служби або оголошення рішення про демобілізацію.
		Отже, судом встановлено, що у зв`язку з прийняттям позивача на військову службу позивача увільнено від виконання посадових обов`язків та згідно з ст. 119 КЗпП України та збережено за ним робоче місце, посаду та середній заробіток на підприємстві.
		У зв`язку із змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, відповідачем було прийнято наказ №219к від 19.07.2022 року про внесення змін до наказу №113к від 06.04.2022 року. 
		Так, наказом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року до наказу №113к від 06.04.2022 року посадовими особами відповідача внесено зміни та наказано, зокрема: «1.Внести зміни до наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 06.04.2022 року № 113, у якому слова «Зберегти за ОСОБА_1 посаду та середній заробіток на період з 06 квітня 2022 року до дня його фактичного звільнення з військової служби або оголошення рішення про демобілізацію» замінити словами «Зберегти за ОСОБА_1 місце роботи і посаду на період з 06 квітня 2022 рожу до дня його фактичного звільнення з військової служби або оголошення рішення про демобілізацію».
		2. 3 наказом ознайомити ОСОБА_1 та відділ фінансування та бухгалтерського обліку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил.
		3. Датою набрання чинності змін до тексту наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 06.04.2022 №113к вважати 19.07.2022 року (дата набрання чинності положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року)». 
		Позивач вважає наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року, яким внесено зміни в наказ від 06.04.2022 року №113к, незаконним, таким, що суперечить Конституції України, оскільки відповідачем цим наказом його було позбавлено права на отримання середнього заробітку за посадою прокурора Луганської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, тому з метою відновлення своїх порушених законних прав і інтересів, звернувся з цим позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.
		 
		V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
		 
		У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
		Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
		Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
		Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
		 
		VІ. ОЦІНКА СУДУ
		 
		Так, судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
		Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 року, отже саме з 19.07.2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в такій редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року. 
		Отже, враховуючи наведені вище положення, слід дійти до висновку, що наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 19.07.2022 року №219к відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням ст. 58 Конституції України.
		Відносно посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає про таке. 
		Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
		Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
		Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
		Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»
		У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
		На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.
		Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині неналежними. 
		Отже, враховуючи наведені вище положення, перевіривши долучені до матеріалів справи докази, встановлено, що відповідачем, у свою чергу, доведено правомірність прийнятого рішення, відтак наказ керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил №219к від 19.07.2022 року скасуванню не підлягає.
		Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. 
		 
		VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
		 
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		Частиною 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
		За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про зобов`язання вчинити певні дії. 
		Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору. 
		Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно з ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
		Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про зобов`язання вчинити певні дії  відмовити. 
		Розподіл судових витрат не здійснювати. 
		Позивач:  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_2 ).
		Відповідач: Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (49000, м.Дніпро, вул. Гоголя, 29, код ЄДРПОУ 39969443).
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 11.11.2022 року.
		 
		Суддя В.В. Ільков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...