Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/11967/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2022. Зареєстровано: 17.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.11.2022.
Дата набрання законної сили: 19.12.2022
Номер судового провадження: 2/607/3119/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		16.11.2022 Справа №607/11967/22 
		Провадження №2/607/3119/2022
		м. Тернопіль
		Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
		головуючого судді                        Кунець Н.Р.
		за участі секретаря судового засідання            Ковбасюк М.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до відповідачів Головного управління національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що органи поліції намагались його притягнути до відповідальності за ст. 173 КУпАП. Разом з тим, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2019 у справі №607/15695/19, провадження у справі відносно нього за ст. 173 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак позивач вважає, що має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди. Так, позивач вказує, що незаконними діями поліції йому, як особі з інвалідністю 3 групи, завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він, зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього з боку працівників поліції, зокрема, працівники поліції намагались незаконно притягнути його, завідомо невинуватого до відповідальності за правопорушення, яке він не вчиняв. Крім того, він зазнав глибокого розчарування у діючій системі органів влади та управління. Водночас, він є законослухняним громадянином та як особа з інвалідністю повинен перебувати під особливим захистом держави. Завдану йому шкоду позивач оцінив в розмірі 50000 грн. При визначенні розміру моральної шкоди останній виходив зі степені розумності, виваженості, ступеня завданої йому моральної шкоди. 
		З огляду на вище наведене позивач просить стягнути на його користь за рахунок держави моральну шкоду в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.
		Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.09.2022 року відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		16.09.2022представник відповідачаГоловного управліннянаціональної поліціїв Тернопільськійобласті подавсуду відзивна позов,з якоговбачається,що відповідачпозов невизнає знаступних підстав.Так,стосовно підставдля відкриттяпровадження,то відповідачвважає,що позивачемпропущено строкна зверненнядо судуіз вказанимпозовом,так якпостанова Тернопільськогоміськрайонного судуТернопільської областівід 02.07.2019по адміністративнійсправі №607/15695/19,яка посуті єпідставою длязвернення ізданим позовомвинесена 02.07.2019,а позовназаява ОСОБА_1 датована 08.09.2022,відтак позивачемпропущено строкпозовної давності. Стосовно об`єктивних обставин справи, то відповідач зазначає, що в постанові Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2019, якою закрито провадження в адміністративній справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ст. 173 КУпАП, жодним чином не зафіксовано фактів незаконності дій поліцейських. У випадку ж наявності такої дії чи бездіяльності судом було б ініційовано передачу відповідних матеріалів до органів ДБР, прокуратури чи інших компетентних органів для проведення подальшого розслідування по факту. З наведеного випливає, що зі сторони органу поліції відсутні будь - які протиправні дії. Сам факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. Водночас, протокол про адміністративне правопорушення, складання якого вданому випадку є компетенцією поліцейських, є одним з можливих доказів по справі про адміністративне правопорушення, який поряд з іншими доказами, як то пояснення свідків чи висновок лікаря, призначений для встановлення дійсних обставин справи судом, до якого для подальшого розгляду та прийняття рішення надсилається зібраний уповноваженою особою адміністративний матеріал. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому зафіксовано певні обставини й сам по собі він не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору та не створює юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, а також безпосередньо не впливає на права та обов`язки особи, щодо якої він складений. Відповідач зазначає, що наявність лише самого судового рішення про закриття провадження по справі, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, не може бути безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки даним рішенням, не підтверджується факт наявності причинного зв`язку між шкодою у визначеному позивачем розмірі і протиправними діяннями відповідача та вини останнього в її заподіянні. Вказаний протокол підлягає розгляду (осудження) судом, тому самим фактом складання протоколу, яке немає негативних наслідків для позивача йому жодним чином не могло бути завдано моральної шкоди, а лише незгода позивача із діями поліцейського не є підставою для відшкодування йому моральної шкоди. Крім того, позивач не надав переконливих доказів, які б свідчили, що неправомірними діями працівників поліції йому було завдано моральну шкоду, яка призвела до страждань внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, погіршення здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру. Позивачем не доведено та не додано розрахунку заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми. На підставі вищевикладеного просить відмовити у задоволенні позову через його безпідставність.
		18.10.2022 суд зареєстровано відзив на позов поданий представником відповідача Державної казначейської служби України, згідно якого відповідач вважає, заявлені позовні вимоги необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що не базуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають до задоволення, оскільки звертаючись до суду позивачем до позовної заяви, окрім постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2019 №607/15695/19, не долучено будь  яких інших доказів, які б могли встановити наявність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача, та інших обставин, які мають значення щодо вживання заходів останнім після спричинених йому душевних та моральних страждань, зокрема: висновку експерта чи спеціаліста, або звернення за допомогою до відповідних медичних закладів та призначення медичних препаратів до позовної заяви. Окрім цього, у поданому позові позивач не вказує та не додає до позову достовірних доказів у чому саме полягали моральні чи фізичні страждання, або інші негативні явища, заподіяні незаконними діями або бездіяльністю працівниками поліції. Також зауважує, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову. 
		Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав:
		Статтею 3 Конституції України передбачається,що людина,її життяі здоров`я,честь ігідність,недоторканність ібезпека визнаютьсяв Українінайвищою соціальноюцінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до ст.4ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Судом встановлено що позивач ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю IIІ групи внаслідок загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 виданим Пенсійним фондом України 11.12.2019, терміном дії до 30.11.2022.
		Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2019 по справі № 607/15695/19 провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП закрито, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 01.07.2019 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №097637 за фактом того, що 20.06.2019 ОСОБА_1 перебуваючи у громадському місці по АДРЕСА_1 голосно виражався нецензурною лайкою, на зауваження громадян не реагував, поводив себе зухвало, своїми діями порушував громадський порядок та спокій громадян, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 173 КУпАП. Вказана постанова набрала законної сили 15.07.2019, що підтверджується відповідним штампом суду на вказаній постанові.
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: стаття 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
		У даній справі підставою для відшкодування шкоди позивач ОСОБА_1 зазначає закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
		Разом із тим, закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення не спростовує того, що складанням відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення останньому завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, при цьому відшкодування здійснюється незалежно від наявності вини.
		Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що закриття справ про адміністративне правопорушення, відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є підставою для відшкодування моральної шкоди не залежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу та, чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		На виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), відповідно до якого закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими.
		Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		ЄСПЛ, практика якого є обов`язковою для застосування національними судами, зауважує, що «позовна давність  це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20.09.2011, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996).
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
		Приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 
		Позовна давністьв одинрік застосовується,зокрема,до вимог: 1)про стягненнянеустойки (штрафу,пені); 2)про спростуваннянедостовірної інформації,поміщеної узасобах масовоїінформації. Уцьому разіпозовна давністьобчислюється віддня поміщенняцих відомостейу засобахмасової інформаціїабо віддня,коли особадовідалася чимогла довідатисяпро цівідомості; 3)про переведенняна співвласникаправ таобов`язківпокупця уразі порушенняпереважного правакупівлі часткиу правіспільної частковоївласності (стаття362цього Кодексу); 4)у зв`язкуз недолікамипроданого товару(стаття681цього Кодексу); 5)про розірваннядоговору дарування(стаття728цього Кодексу); 6)у зв`язкуз перевезеннямвантажу,пошти (стаття925цього Кодексу); 7)про оскарженнядій виконавцязаповіту (стаття1293цього Кодексу); 8)про визнаннянедійсним рішеннязагальних зборівтовариства. Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		Таким чином для вимог про відшкодування моральної шкоди законом не встановлено спеціальної позовної давності, відтак в даному випадку підлягають застосуванню вимоги ст.257 ЦК України, яким встановлена загальна позовна давність, тривалістю у три роки.
		Висновок про правильне застосування норм матеріального права щодо позовної давності міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 в справі №6-116цс13.
		Відповідно до цього висновку для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
		Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд (постанова КЦС ВС від 03.07.2019 по справі № 136/277/18, постанова КЦС ВС від 10.07.2019 по справі № 321/1702/16-ц).
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17.
		Так, 08.09.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права, а саме відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями відповідача ГУНП в Тернопільській області, які полягали у безпідставному складені відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП.
		Судом встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.07.2019 по справі № 607/15695/19 провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП закрито, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. 
		Вказана постанова набрала законної сили 15.07.2019, і саме з цього часу у позивача ОСОБА_1 виникло право вимоги до відповідача та відповідно розпочався початок перебігу строку позовної давності.
		Таким чином, строк позовної давності за захистом порушених прав позивача, сплив 15.07.2022, проте позивач звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з даним позов лише 08.09.2022, що підтверджується штампом проставленим в правому нижньому куті позовної заяви.
		Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на те, що з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів позивач ОСОБА_1 звернувся лише 08.09.2022, відтак, суд дійшов до висновку, що позивач пропустив трирічний строк звернення до суду (позовну давність), визначений статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволенні позову. 
		Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення.
		Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2008 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
		Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, наявність заяви відповідача про застосування строку позовної давності, висловленої у відзиві на позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв`язку з спливом строку позовної давності, а тому відмовляє у задоволення позову.
		На підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК Українивитрати пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладається на позивача. Позивач на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України«Про судовийзбір» звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. ст. 16, 23, 253, 256, 257, 258, 261, 1167, 1173 ЦК України, ст. ст. 4,12,13,76-81,89,133,141,247,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
		Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		Повне судове рішення складене 16.11.2022.
		 
		 
		 
		Відомості про учасників справи:
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
		Відповідач: Головне управління національної поліції в Тернопільській області, код ЄДРПОУ: 40108720, адреса місця знаходження: вул. Валова, 11, м. Тернопіль, 46001.
		Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ: 37567646, адреса місця знаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601.
		 
		 
		 
		Головуючий суддяН. Р. Кунець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...