Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/152/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2022. Зареєстровано: 19.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2022.
Дата набрання законної сили: 06.04.2023
Номер судового провадження: П/990/152/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		18 листопада 2022 року 
		м. Київ
		справа №990/152/22
		адміністративне провадження № П/990/152/22 
		Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали позовної заяви ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. до Президента України про визнання частково протиправним та скасування Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022,
		ВСТАНОВИВ:
		1. 15 листопада 2022 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (далі також - позивач) до Президента України (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
		визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» в частині, яка стосується введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» в частині окремих його положень, а саме:
		1)          у частині підпункту «б» пункту 1 додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», що стосується примусового вилучення у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 00039002, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8) фінансових активів Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у вигляді прав вимог боргу до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (ідентифікаційний код юридичної особи:40075815) на суму 153    250    000 доларів США - заборгованість за основним боргом (4    483    313    425 грн - гривневий еквівалент заборгованості за основним боргом); 78    346    725 доларів США - заборгованість за процентами, комісією, неустойкою (2    292    025    605,20 грн - гривневий еквівалент заборгованості за процентами, комісією, неустойкою);
		2)          у частині підпункту «в» пункту 1 додатку до рішення  Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», що стосується примусового вилучення у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 00039002, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8) фінансових активів (коштів на накопичувальних та кореспондентських рахунках, облігацій внутрішньої державної позики, депозитних сертифікатів, що емітовані Національним банком України, крім заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за наданими кредитами, не включаючи зобов`язання за позиками (кредитами), отриманими юридичними особами згідно з додатком). 
		2. Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі згідно зі статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд виходить із наступного.
		3. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
		4. За наслідками перевірки матеріалів поданої до Суду позовної заяви суддя-доповідач вважає, що у відкритті провадження за вказаним позовом необхідно відмовити з огляду на таке.
		5. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.
		6. Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу виклав у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в пункті 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
		7. У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 (пункт 4.1.) зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		8. Відповідно до частини першої і третьої статті 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 
		9. Згідно з частиною першою та п`ятою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
		10. Тобто для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
		11. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		12. Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		13. Відповідно до частин першої і другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		14. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		15. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу до суду, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункти 28- 36).
		16. Також Cуд звертає увагу, що згідно з пунктом 9 частини третьої статті 2 КАС України до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, стаття 45 КАС України встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
		17. У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 (пункт 1 резолютивної частини) Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
		18. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; пункт 33).
		19. Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (заява №4451/70), згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У пунктах 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункт 36). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, пункт 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, пункт 132). 
		20. Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява №8225/78, пункт 57). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, пункт 54 та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), пункт 65).
		21. Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статтею 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, пункт 45).
		22. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
		23. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
		24. При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18.
		25. Усі позови, які не підлягають судовому розгляду, умовно можна поділити на чотири категорії: 
		1. позови до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з позовною вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб`єктів владних повноважень;
		2. позови, в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту;
		3. позови, в яких заявник обрав неправовий (штучний) спосіб захисту;
		4. позови, в яких заявник обрав спосіб захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом.
		26. Перша категорія справ, яка має значення для вирішення питання про відкриття провадження у цій справі, стосується позовів до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб`єктів владних повноважень. Слід зазначити, що в таких спорах певним чином презюмується конституційність певних рішень, дій чи бездіяльності Президента України або Верховної Ради України як політичних органів та, відповідно, непоширення на такі спори (правовідносини) компетенції адміністративних судів.
		27. До таких справ, зокрема, можна віднести справу №9901/638/18, у якій Велика Палата Верховного Суду погодилася з необхідністю закриття провадження в адміністративній справі за позовом народного депутата України до Президента України про визнання бездіяльності щодо непідписання закону протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів у постанові від 5 лютого 2019 року зазначила, що для того, щоб спір належав до юрисдикції адміністративного суду, необхідно встановити таку ознаку публічно-правового спору, як виконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. 
		28. Аналогічна позиція також була застосована Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №9901/376/18, від 26 лютого 2019 року у справі №9901/787/18 та від 26 лютого 2019 року у справі №9901/663/18 (провадження №11-891заі18).
		29. З огляду на вищезазначене, Суд доходить наступних висновків.
		30. У судовій практиці трапляються позови, які взагалі не підлягають судовому розгляду. В основі цього лежить, насамперед, конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється лише на юридичні    спори, і саме    їх наявність дозволяє особі (позивачеві) реалізувати своє право на звернення до суду.
		31. Важливим є те, що нова редакція статті 124 Конституції України, яка набрала чинності 30 вересня 2016 року, містить норму, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, акцентуючи саме на факті наявності спору. У свою чергу, попередня редакція передбачала конституційну гарантію того, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Таким чином, юрисдикція суду була звужена виключно до вирішення спорів. Аналогічних змін зазнали й положення статті 2 КАС України, які визначають завдання адміністративного судочинства.
		32. Зазначені зміни до Конституції України варто враховувати, застосовуючи рішення Конституційного Суду України стосовно тлумачення попередньої редакції частини другої статті 124, зокрема, від 25 грудня 1997 року №9-зп, від 7 травня 2002 року №8-рп/2002, від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», а також іншу попередню практику Верховного Суду України.
		33. Важливо також, що в новій редакції КАС України, у статті 2, в якій визначено завдання адміністративного судочинства, на відміну від попередньої редакції, звернено увагу саме на ефективний захист прав та інтересів позивачів, а в статті 6 щодо права на звернення до суду та способів судового захисту акцентується на спрямованість адміністративного судочинства саме на захист законних інтересів (у попередній редакції КАС України в статті 5 поняття «інтерес» було вжите в загальному значенні). Крім того, в новій редакції цього Кодексу до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами та, відповідно, визначено зловживанням правом, серед іншого, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер (статті 2 та 45 КАС України).
		34. Також Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		35. Частиною другою наведеної норми встановлено вичерпний перелік справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів. За цією статтею такими справами є ті, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
		36. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 сформулював висновок щодо визначення адміністративного спору, відповідно до якого:
		спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін;
		такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин;
		метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача;
		такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом.
		37. Крім того, Верховний Суду у постанові від 8 липня 2021 року у справі №520/5778/2020 зазначив, що обов`язковою ознакою рішень (дій, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин (позивачів) і мають обов`язковий характер.
		38. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		39. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
		40. Згідно з пунктами першим, другим частини першої статті 266 КАС України правила статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності указів і розпоряджень Президента України, законності дій чи бездіяльності Президента України.
		41. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
		42. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 1644-VII рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
		43. Згідно з положеннями пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		43. З вищезазначеної норми вбачається, що індивідуальним правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
		44. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією стосовно тлумачення пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, що міститься у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а, від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 369/7296/16-а, від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі №807/150/16, від 26 травня 2020 року у справі №750/11932/16-а, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20.
		45. Суд зазначає, що оскаржуваний у частині Указ Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України, яке ним введено в дію, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин.
		46. Суд зазначає, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або щодо прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
		47. Аналогічну правову позицію (щодо належного суб`єкта оскарження актів індивідуальної дії) Велика Палата Верховного Суду, висловила, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19, від 8 квітня 2020 року у справі № 9901/580/19 та від 23 лютого 2022 року справі № 9901/508/21.
		48.    Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування порушеного права позивач зазначає, що він повністю підтримує прагнення органів державної влади України використовувати легітимні законодавчо-встановлені механізми вилучення майна російської федерації, як держави-агресора, з метою мобілізації фінансових ресурсів держави та використання отриманих коштів для відновлення української економіки та інфраструктури, однак позивач вважає, що вказане має застосовуватись із дотриманням необхідного балансу між публічними та приватними інтересами та відповідно до законодавства України.
		49. Позивач зазначає, що унаслідок прийняття оскаржуваного Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 майно Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було примусово вилучено без відшкодування Банку його вартості та не на підставі рішення суду, наслідком чого стало значне зменшення ліквідаційної маси вказаного Банку, за рахунок якої можуть бути погашені вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., як і інших кредиторів, у процедурі ліквідації Банку.
		50. При цьому позивач вважає, що зважаючи на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює порядок ліквідації банків, ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. правомірно очікувало, що грошовими коштами, отриманими Банком від (1) продажу активів Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» або (2) стягнення (погашення) заборгованості АТ «Укрзалізниці» на користь Банку у ліквідаційній процедурі, будуть задовольнятись вимоги кредиторів Банку та, власне, і ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. Водночас, фактично майно Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було виведено з ліквідаційної маси поза процедурою ліквідації Банку та всупереч інтересів кредиторів, у тому числі ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., як найбільшого кредитора Банку, чим порушено майновий інтерес позивача задовольнити свої вимоги за рахунок майна Банку.
		51. З приводу таких підстав звернення до суду із вказаним позовом, то Суд зазначає таке.
		52. Як було зазначено вище, відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		53. Як убачається із матеріалів позовної заяви, ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не є учасником (суб`єктом), на якого розповсюджується дія оскаржуваного в частині Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022, оскільки він адресований іншим особам, а саме, Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», тому його видання безпосередньо не зачіпає конкретних прав позивача, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов`язків, не зумовлює прийняття жодного рішення щодо нього. 
		54. Суд зазначає, що припущення позивача, що внаслідок прийняття спірного Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 стало значне зменшення ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за рахунок якого можуть бути погашені вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., як і інших кредиторів, у процедурі ліквідації Банку,    не може свідчити про порушення його прав відповідачем, оскільки в цій справі Президент України не здійснював відносно позивача публічно-владних управлінських функцій, а відтак видання спірного в частині Указу відповідача не призвело до виникнення публічно-правових відносин із ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
		55. При цьому, як вбачається із наведених ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. обґрунтувань позовних вимог, позивач фактично не оспорює правомірність застосування санкцій щодо Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» згідно з оскаржуваним в частині Указом, як і не наводить переконливих доводів щодо порушення процедури його прийняття. Натомість позивач не згоден саме із наслідками, які можуть настати відносно нього у результаті виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом.
		56. Наведене свідчить про те, що між позивачем та відповідачем відсутній публічно-правовий спір, що, своєю чергою, означає відсутність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між виданням оскаржуваного в частині Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 і порушеними правами, як їх ідентифікує позивач, а позивач обрав неправовий (штучний) спосіб захисту.
		57. Вказаний спір має штучний характер, оскільки позивач фактично намагається виступити представником кредиторів  іншої юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», мотивуючи це, зокрема тим, що оскаржуваним Указом Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 здійснюється втручання у «приватні права» вказаного Банку. 
		58. При цьому позивач у цьому позові не наводить мотивів та відповідних доказів щодо його права (повноважень) на представництво інтересів Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» або його акціонерів у судах.
		59. З огляду на вищевикладене, такий Указ не породжує для позивача права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів.
		60. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 6 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21, від 2 лютого 2022 року у справі №    9901/256/21 та від 23 лютого 2022 року у справі № 9901/508/21.
		61. Відсутність підстав для відкриття провадження у справі щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного в частині Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022 виключає можливість самостійного розгляду заявлених вимог ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
		62.    При цьому Суд зауважує, що наведене не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом, як він вважає, своїх порушених майнових прав/інтересів у інший спосіб, аніж визнання протиправним та скасування оскаржуваного в частині Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022.        
		63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		64. За таких обставин, Суд дійшов висновку, що підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає, відтак у відкритті провадження у справі №990/152/22 слід відмовити відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
		65. При цьому, оскільки розгляд такого спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, то немає підстав для роз`яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення.
		Керуючись статтями 19, 22, 170, 241, 248, 266, 295 КАС України, Суд
		УХВАЛИВ:
		1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 990/152/22 за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. до Президента України про визнання частково протиправним та скасування Указу Президента України від 11 травня 2022 року №326/2022.
		2. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. 
		3. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		4. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Я.О. Берназюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...