Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/5738/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2022. Зареєстровано: 22.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2022.
Дата набрання законної сили: 28.06.2023
Номер судового провадження: 2-а/480/5799/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 Р І Ш Е Н Н Я
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		21 листопада 2022 року Справа № 480/5738/22
		Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5738/22 за позовом  ОСОБА_1 до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни, Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження,-
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни, Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради, в якій просить:
		1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Глухіївського міського голови Вайло Надії Олексіївни від 19.07.2022 № 167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 »;
		2) допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , управлінням соціального захисту населення Глухівської міської ради (код ЄДРПОУ 22592610, адреса: 41400, вулиця Курлука 1/3, місто Глухів, Сумська область) за липець 2022 року з приведеної дати 19.07.2022 року.
		Свої вимоги мотивує тим, що на час його призову за мобілізацією до лав ЗСУ станом на 28.02.2022р. частиною третьою статті 119 КЗпП України, йому, серед інших, була визначена гарантія отримання середньої заробітної плати в Управлінні соціального захисту населення Глухівської міської ради до моменту закінчення проходження військової служби.
		01.07.2022р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», згідно з яким було внесено зміни до КЗпП України, а саме: 17) у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада.
		Вказані зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України набрали чинності 19.07.2022 року.
		При цьому, законодавець приймаючи закон № 2352-ІХ, яким було внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в «Прикінцевих та перехідних положеннях» не вніс застережень, що такі зміни мають зворотну дію у часі та застосовуються до правовідносин, які виникли до набрання чинності законом № 2352-ІХ.
		Отже, на думку позивача, вказані зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України мають бути застосовані виключно до правовідносин, які виникли (виникнуть), починаючи з та після 19.07.2022 року, оскільки Закон № 2352-ІХ може застосовуватися лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть мобілізовані на військову службу після набрання ним чинності), тоді як на позивача, який був мобілізований у момент, коли діяла попередня редакція частини третьої ст. 119 КЗпП України, він не поширюється.
		Ухвалою від 02.09.2022р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		13.09.2022р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		18.10.2022р. від відповідача  Глухівського міського голови ОСОБА_2 , а 21.10.2022р. від відповідача  Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради надійшли відзиви на позовну заяву (а.с.27-30,37-42) , в яких у задоволенні позовних вимог просили відмовити, оскільки згідно з абзацом четвертим частини 1 статті 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
		На підставі норм Закону, з метою недопущення нецільового використання бюджетних коштів та порушення бюджетного законодавства, відповідно до Бюджетного кодексу України розпорядженням міського голови від 19.07.2022 №167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » відповідача 2 (Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради) зобов`язано припинити виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022 року та внесено зміни до розпорядження міського голови від 09.03.2022 №74-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби за контрактом», змінивши слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку» словами «із збереженням місця роботи і посади». 
		Зазначають, що Глухівським міським головою було надіслано листа Управлінню Держпраці у Сумській області для роз`яснення ч.3 ст.119 КЗпП України, на який 03.08.2022р. отримано відповідь від 02.08.2022р. №ЦА-1466/4/4.1.3-22а, де вказано, що гарантії щодо збереження середнього заробітку працівникам, перелік яких визначений ч.3 ст.119 КЗпП України, діють до 18.07.2022р. включно. Починаючи з 19.07.2022р., за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Крім того, Державна служба України з питань праці розмістила на своєму офіційному веб-сайті інформацію стосовно виплати середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х, в якій зазначено, що з 19.07.2022 роботодавець зберігає за працівником, який проходить службу, місце роботи і посаду; середній заробіток мас бути виплачений іншому працівнику по 18.07.2022 включно, у найближчий строк, установлений для виплати заробітної плати (стаття 115 Кодексу законів про працю України).
		Прикінцевими та перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, тому з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи та посаду.
		Таким чином, на думку відповідачів, розпорядження від 19.07.2022р. №167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » є правомірним, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
		31.10.2022р. від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.73-79), згідно з якою листи Державної служби України з питань праці не є нормативно-правовими актами, вони мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм, внаслідок чого не можуть бути доказами у справі. 
		Наголошує, що збереження середнього заробітку особам, раніше прийнятим (мобілізованим) до лав Збройних Сил України має легітимну мету (зміцнення обороноздатності) та відповідає приписам Конституції України.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги.
		02.11.2022р. судом отримано поштою заперечення на відповідь на відзив (а.с.83-89, 99-106), відповідно до яких, оскільки Прикінцевими та Перехідними положеннями Закону не визначено особливостей застосування норми частини третьої статті 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання чинності Законом на військову службу, слід зберігати лише місце роботи та посаду).
		Враховуючи надані роз`яснення Державної служби України з питань праці та офіційний коментар Директорату (розвитку ринку праці та умов оплати праці Міністерства економіки України, розпорядженням міського голови від 19.07.2022р. №167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » відповідача 2 правомірно зобов`язано припинити виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022р. та внесено зміни до розпорядження міського голови від 09.03.2022р. №74-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби за контрактом», змінивши слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку» словами «із збереженням місця роботи і посади».
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка від 20.03.2019 року № 37-К «Про призначення ОСОБА_1 » був призначений на посаду начальника Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради (надалі - відповідач-2).
		25.02.2022р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 і як доброволець 28.02.2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України, що підтверджується витягом з наказу від 28.02.2022р. №32 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині).
		Про факт призову позивача на військову службу, начальником 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 було повідомлено Глухівського міського голову листом від 28.02.2022р. №1/264.
		09.03.2022 року Глухівським міським головою ОСОБА_2 (надалі - відповідач -1) було видано розпорядження № 74-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби», згідно з яким позивача було увільнено від роботи на посаді начальника управління соціального захисту населення Глухівської міської ради зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби, як то передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП України. 
		Згідно з довідкою відповідача-2 №01-40/2028 від 25.08.2022р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 887 грн.50коп., середньомісячна - 19 526 грн. 71 коп.
		Вказану середньомісячну заробітну плату у наведеному вище розмірі позивач своєчасно отримував, з моменту мобілізації до лав ЗСУ з 28.02.2022р. до 18.07.2022р. включно.
		19.07.2022р. Глухівським міським головою ОСОБА_2 було видано розпорядження № 167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », згідно з яким Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради було зобов`язано припинити позивачу середнього заробітку з 19.07.2022р. та внесено зміни до розпорядження Глухівського міського голови від 09.03.2022р. №74 «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби», змінивши у цьому розпорядженні слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку», словами «із збереженням місця роботи і посади».
		Як підставу для винесення розпорядження від 19.07.2022 №167-К в ньому зазначено: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», частина третя статті 119 КЗпП України.
		Не погоджуючись із вказаним розпорядженням, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
		Вирішуючи цей спір, суд виходить з таких підстав.
		Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
		Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
		Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Глава VII Закону №2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
		Крім того, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
		Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022р., отже саме з 19.07.2022р. ч.3 ст.119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється до 18.07.2022р. включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р.
		З приводу посилання позивача на те, що оскаржуване розпорядження звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, суд зазначає, що відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
		Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
		Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 р. № 1-рп/99 зазначає, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		У рішенні від 03жовтня 1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
		Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки) від 05.04.2001№ 3-рп/2001).
		Уабзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури" від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами від 12 липня 2019 року№ 5-р(I)/2019,Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
		Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
		Крім того, урішеннівід8жовтня2008року№ 20-рп/2008у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (в нашому випадку  середній заробіток зберігається роботодавцем за рахунок його коштів), встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.
		Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях задопомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12 жовтня 2004 року.
		Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
		У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № № 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключноКонституцієюі законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзацтретійпідпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
		Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»
		У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
		На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.
		При цьому, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
		Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
		З урахуванням викладеного, а також з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом роботодавець, на нашу думку, вправі припинити збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом.
		Разом з тим, відповідно до статті 91КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. 
		Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.
		Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідачами, натомість, доведено правомірність прийнятого рішення, відтак розпорядження Глухівського міського голови від 19.07.2022р. №167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » скасуванню не підлягає.
		Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується. 
		Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
		 В И Р І Ш И В:
		В задоволенні адміністративного позову  ОСОБА_1 до Глухівського міського голови Вайло Надія Олексіївна Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження  відмовити.
		Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя О.О. Осіпова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...