Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 729/574/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 24.11.2022. Зареєстровано: 24.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2023.
Дата набрання законної сили: 27.12.2022
Номер судового провадження: 1-кп/729/81/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022270300000267

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                    Справа № 729/574/22                                     1-кп/729/81/22 р.
		 
		    
		 
		В И Р О К 
		і м е н е м У к р а ї н и
		           
		24.11.2022 Бобровицький районний суд Чернігівської області у складі:
		головуючої судді ОСОБА_1 
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 
		за участі прокурора  ОСОБА_3 
		потерпілої - ОСОБА_4 
		захисника в режимі відеоконференції  адвоката ОСОБА_5 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бобровиця у режимі спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270300000267 від 02.04.2022 щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Хасавюрт Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 438 КК України, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: 
		-    вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-    бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-    блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-    напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		-    застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-    дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-    засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року про захист жертв війни» від 03.07.1954 - ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Згідно ч. 1 ст. 4 зазначеної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових вій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Згідно зі ст. 13 зазначеної Конвенції, положення частини ІІ цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.
		Згідно зі ст. ст. 27, 29 вказаної Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства, залякування та образ. Сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		Відповідно до ст. ст. 31-32 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Відповідно до ст. 34 Женевської Конвенції, забороняється захоплення заручників.
		Згідно зі ст. 147 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни, серйозними порушеннями Конвенції становлять порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), положення Женевських конвенцій від 12.08.1949 та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.
		Згідно 3 ч. 1, ч. 2 ст. 75 вказаного Протоколу заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів; насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема катування всіх видів - фізичні чи психічні; тілесні покарання; знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил Російської Федерації (далі  ЗС РФ), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово- політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно нерегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовцями ЗС РФ здійснено захоплення будівель центральних органів влади АР Крим та встановлено контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень. Крім того здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин ЗС України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Відтак всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території України.
		Так, вказаними особами у березні - квітні 2014 року організовувалися та проводилися антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях з метою поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, створювали враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом РФ вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням ЗС РФ та інших військових формувань РФ.
		З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна ріпіучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
		Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.
		З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападав і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.
		Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
		На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».
		18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.    
		19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення Державної думи РФ та заявили про необхідність визнання Президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		Цього ж дня Президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ.
		В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
		24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
		У подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об`єктам, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		У період із 5 години 24 лютого 2022 року та до цього часу підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжувалися бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння.
		Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан, який був продовжений на період з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022.
		До зазначеної злочинної діяльності співучасники злочину залучили військовослужбовця Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_6 , який проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 в складі НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілкової бригади, яка дислокується в АДРЕСА_1 .
		На ОСОБА_6 з числа військового командування покладено обов`язки щодо безпосереднього ведення бойових дій, а саме здійснення, із застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння, вогневого ураження військових цілей та об`єктів цивільної інфраструктури, які завідомо не є військовими цілями, на території України. Останній, усвідомлюючи тяжкі наслідки своїх дій, у тому числі у вигляді загибелі та поранення цивільних осіб, погодився їх виконувати.
		Так, ОСОБА_6 будучи обізнаним з нормами міжнародного гуманітарного права, зокрема положеннями Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року та додатковими протоколами, перебуваючи у період з 27.02.2022 по 30.03.2022 в с.Старий Биків Ніжинського району Чернігівської області, яке було окуповане військами Російської Федерації, вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням та його пограбування, за наступних обставин.
		28.03.2022 близько 09 годин ОСОБА_6 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб із іншими військовослужбовцями ЗС РФ, з метою пограбування цивільного населення, прибули до приватного господарства цивільної особи  потерпілої ОСОБА_4 , розташованого за адресою АДРЕСА_2 , яке не є військовим об`єктом, та в якому перебували її чоловік - ОСОБА_7 та сусідка - ОСОБА_8 , направивши автомат на останніх, ОСОБА_6 наказав підійти до стіни та стати на коліна, а руки підняти за голову. Погрожуючи розстрілом, ОСОБА_6 , разом з іншими військовослужбовцями ЗС РФ відібрали у ОСОБА_4 два мобільні телефони, системний блок від персонального комп`ютера, 100 тис грн. та 3 тисячі доларів США, заподіявши такими діями потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 197871, 70 гривень.
		В подальшому, ОСОБА_6 , з метою отримання відомостей про розташування на території села військовослужбовців Збройних Сил України та сил територіальної оборони, погрожуючи вогнепальною зброєю наказав ОСОБА_4 підійти до стіни та стати на коліна. Після цього, він наказав розмістити руки за спиною, де ОСОБА_4 зв`язав руки за спиною скотчем та заклеїв очі, обмотавши скотч навколо голови.
		Потім ОСОБА_6 , спільно з військовослужбовцями РФ, усвідомлюючи, що ОСОБА_4 відноситься до цивільного населення, наказав останній вийти на вулицю та сісти до броньованого автомобіля, після чого відвезли ОСОБА_4 до іншого місця, де допитували її з приводу розташування Збройних Сил України та звинувачували у шпигунстві на користь ЗСУ.
		Не отримавши необхідних відомостей, ОСОБА_6 разом з іншими військовослужбовцями, на автомобілі ЗС РФ доставили ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_3 , де не розв`язавши руки і не знявши скотч з голови та очей, помістили останню до погребу, де утримували її до 30.03.2022 в неналежних санітарних та температурних умовах, без належного забезпечення харчуванням та питною водою, при цьому ОСОБА_6 постійно застосовував до ОСОБА_4 психологічний тиск, погрози фізичного та сексуального насильства.
		Обвинувачений ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, хоча вважається належним чином повідомленим про дату час та місце судового засідання шляхом опублікування повістки про виклик до суду у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур`єр») та на офіційному веб-сайті Бобровицького районного суду Чернігівської області. Ухвалою суду від 10.11.2022 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження у даному кримінальному провадженні.
		Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона проживає разом з чоловіком ОСОБА_7 в АДРЕСА_2 . 24 лютого 2022 року їм стало відомо про повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. 27.02.2022 російські війська зайшли на територію сіл Нового та Старого Бикова. 28.03.2022 близько 09 годин до їх двору під`їхав російський броньований транспорт «Тигр». Близько 5 чоловік у російській військовій формі зайшли до будинку, де в цей час перебували потерпіла, її чоловік ОСОБА_7 та сусідка ОСОБА_8 і наказали всім стати на коліна обличчям до стіни. Потім військовослужбовці, серед яких було 2 чоловіки у формі з надписом «ФСБ», почали проводити обшук у будинку та господарських будівлях. В результаті обшуку вони забрали з будинку документи, що посвідчують особу, 100 тис. гривень, 3 тисячі доларів США, комп`ютер та два мобільні телефони, при цьому будь-яких імен між собою не називали. В подальшому, один з військовослужбовців, які здійснювали обшук і викрадення речей із будинку та яким як виявилося пізніше був ОСОБА_6 , зав`язав потерпілій очі скотчем та наказав йти до автомобіля, що стояв під двором. На автомобілі потерпілу привезли, як вона зрозуміла до с.Новий Биків, де завівши до невідомого приміщення (це міг бути будинок культури зі слів потерпілої), почали допит з погрозами фізичного та психологічного характеру, приниженням, примушуванням розмовляти російською мовою. Військовослужбовці, серед яких був ОСОБА_6 , запитували чи відомо їй про розташування військ ЗСУ та наявність у селі американської лабораторії, говорили, що за наводкою її доньки військами ЗСУ знищено близько 20 їх солдатів. Після допиту потерпілу знову автомобілем кудись повезли. Як вона зрозуміла її привезли та помістили у погріб, де вона перебувала одна до 30 березня 2022 року із зав`язаними очима, оскільки їй було заборонено знімати скотч з очей. За ці дні їжу і чай їй давали лише один раз. 29 березня ввечері та 30 березня зранку потерпілій дозволили вийти в туалет. Повторних допитів не було, тілесних ушкоджень будь-хто із військовослужбовців їй не наносили. 30 березня 2022 року ввечері з погребу її звільнили місцеві жителі, які пояснили, що російські війська вийшли із села. 
		Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що 28.03.2022 року вони з дружиною (потерпілою) та сусідкою перебували вдома за адресою АДРЕСА_2 і близько 09 годин до їх двору під`їхав російський броньований транспорт «Тигр». До будинку зайшло 4-5 чоловік у російській військовій формі, серед яких було 2 чоловіки у формі з надписом «ФСБ», та наказали всім лягти на підлогу, а потім свідку дозволили сісти на стілець. Чоловік у формі з надписом «ФСБ» почав погрожувати навівши на свідка пістолет, а потім вистріливши біля його голови в стіну. Військовослужбовці, почали проводити обшук у будинку і господарських будівлях та забрали з будинку документи, гроші близько 100 тис. гривень і 3 тисяч доларів США, комп`ютер та два мобільні телефони. Далі один із російських військовослужбовців, зав`язавши дружині очі скотчем, вивів її з будинку та її вивезли у невідомому напрямку. Свідок протягом трьох днів не знав де перебуває його дружина (потерпіла), вона повернулася додому 31.03.2022 зранку. 
		Свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що 24.03.2022 у її будинку в с.Новий Биків поселилися російські військовослужбовці, а її з чоловіком та братом переселили до літньої кухні. 28.03.2022 їм було заборонено виходити із двору. Цього дня вона помітила на погребі незвичний замок і зрозуміла, що мабуть там когось тримають. Один із солдатів, в якому потерпіла по фотознімках впізнала ОСОБА_6 та в судовому засіданні вказала на нього і свідок, ходив до погреба. Свідок запропонувала солдату віднести до погреба теплі речі, на що той відповів: «Там все есть». Коли 30 березня російські війська відступали із села, один із солдатів наказав свідкові відкрити погріб після повного відходу військ. Ввечері, цього ж дня, свідок з чоловіком відчинили погріб та побачили, що там знаходилася потерпіла в змореному стані та із зав`язаними очима.
		Вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому діяння за ч. 1 ст. 438 КК України повністю підтверджується також наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні такими письмовими доказами:
		-протоколом огляду місця події від 02.04.2022, проведеного в присутності понятих в АДРЕСА_2 , де в одній з кімнат у стіні виявлено отвір, який зі слів потерпілої утворився від пострілу з пістолета військовослужбовцем рф 28.03.2022;
		- протоколом огляду місця події від 02.04.2022, проведеного в присутності понятих за участі свідка ОСОБА_9 в АДРЕСА_3 ,де натериторії господарствазнаходиться погріб,із якого свідок ОСОБА_9 звільнила потерпілу ОСОБА_4 після відходу із села військ рф;
		- протоколом слідчого експерименту від 08.06.2022, де потерпіла розповіла обставини її викрадення і викрадення з будинку матеріальних цінностей за адресою АДРЕСА_2 та на місці події, в АДРЕСА_3 , показала де та в яких умовах її утримували; 
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.05.2022, де потерпіла вказала на фото особи під №1, яка, разом із іншими військовослужбовцями рф, заволоділа належними їй матеріальними цінностями та незаконно позбавила її волі і утримувала на протязі трьох днів у неналежних умовах. На фото під №1 зображений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 
		-протоколом пред`явленняособи длявпізнання зафотознімками від21.05.2022,де ОСОБА_8 ,яка перебуваларазом потерпілоюв будинку АДРЕСА_4 , коли до будинку зайшли військовослужбовці рф, вказала на фото особи під №3, яка викрала потерпілу. На фото під №3 зображений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 
		-висновком експерта № СЕ-19/125-22/4868-ТВ від 27.07.2022, яким встановлено, що вартість мобільних телефонів, викрадених у потерпілої ОСОБА_4 28.03.2022, становить 7482,75 гривень та 2624,25 гривень;
		-протоколом оглядусторінки всоціальній мережі«Вконтакте» від03.08.2022,згідно якоговстановлено,що ОСОБА_6 ,активно ведесторінку зтравня 2022року таз дописів,які містятьсяна сторінціможна зробитивисновок,що останнійє військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_5 та брав участь у спецоперації на території України.
		Надані та досліджені в судовому засіданні докази суд визнає належними та допустимими, здобутими у відповідності із вимогами закону, такими, що узгоджуються між собою, а також доводять вину обвинуваченого.
		Аналізуючи в сукупності надані суду та перевірені в судовому засіданні докази, суд за вказаних обставин вважає доведеною винуватість ОСОБА_6 у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а його дії вірно кваліфікованими за ч. 1 ст. 438 КК України.
		Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що своїми умисними діями, які виразилися у жорстокому поводженніз цивільнимнаселенням,у порушеннізаконів тазвичаїв війни,що передбаченіміжнародними договорами,згода наобов`язковістьяких наданаВерховною РадоюУкраїни, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 438 КК України.
		Положеннями статті 50 КК України передбачено, щопокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
		Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання:у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення тавідповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
		При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
		Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках,  на потерпілого.
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким, особу винного, відсутність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, наявність обставини, що його обтяжує, а саме, вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
		З урахуванням зазначеного, з огляду на те, що вчинений обвинуваченим злочин є злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни, становить значну небезпеку для світового правопорядку та мирного співіснування людства на планеті, суд доходить висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, у зв`язку з чим вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах строку визначеного санкцією частини 1 ст.438 КК України, за якою він засуджується.
		Процесуальні витрати на залучення експерта під час здійснення досудового розслідування для проведення судової експертизи в розмірі 943,90 гривень підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
		Речові докази у справі відсутні. 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
		Керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_6  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.
		Початок строку відбуття покарання ОСОБА_6  рахувати з моменту його фактичного затримання у ході виконання вироку.
		Стягнути з ОСОБА_6  на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування для проведення судової експертизи в сумі 943,90 гривень. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, потерпілому, прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя Бобровицького районного суду
		Чернігівської області ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...