Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 577/1447/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2022. Зареєстровано: 28.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2022.
Дата набрання законної сили: 24.11.2022
Номер судового провадження: 22-ц/816/1179/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		24 листопада 2022 року м.Суми
		Справа №577/1447/22 
		Номер провадження 22-ц/816/1179/22
		 
		Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
		суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І. 
		за участю секретаря судового засідання -Чуприни В.І. 
		учасники справи: 
		позивач  ОСОБА_1 , 
		відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року та додаткове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року в складі судді Буток Т.А., постановленого в м. Конотоп, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Звернувшись до суду із позовом у травні 2022 року, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Авіакон» № 504 від 22.04.2022 року, яким позивача було звільнено за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновити на зазначеній посаді. Стягнути на його користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
		Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2000 року він працював на різних посадах у відповідача. Останнім місцем його роботи був технічний відділ, де він працював на посаді інженера  технолога. 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан на підставі указу Президента України № 64/2022. Наказом відповідача від 17.03.2022 року № 133 починаючи з 21.03.2022 року всім працівникам підприємства оголошено про простій, зокрема й йому. Підставою для прийняття наказу стало наявність бойових дій на території міста та неможливість забезпечити безпечну доставку працівників на підприємство, з метою збереження їх життя, здоров`я та безпеки підприємства. Наказом від 20.04.2022 року № 496 позивача, який перебував у простої, викликано на роботу з 21 квітня 2022 року з метою виконання виробничих завдань. Вказує, що ним було надано відповідачу заяву з проханням відтермінувати вихід на роботу в зв`язку з його евакуацією, однак відповідачем не було надано йому адекватного часу для можливості виконати розпорядження відповідача про повернення на роботу. Крім того, він звертався до відповідача з пропозицією щодо виконання своїх обов`язків дистанційно через евакуацію його та його родини за кордон. Наказом відповідача від 22.04.2022 року № 504 його було звільнено з посади інженера  технолога технологічного відділу за прогул без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року позов задоволено. 
		Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 504 від 22.04.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера  технолога технологічного відділу за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера  технолога технологічного відділу Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».
		Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що невихід позивача на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин є поважною причиною відсутності на роботі, оскільки зазначене обумовлене необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників, а також їх сімей, а тому в такому випадку за такими працівниками зберігаються робоче місце та посада.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Доводи скарги мотивує тим, що суд безпідставно визнав ведення активних бойових дій у місті Конотопі станом на дату звільнення позивача, оскільки у постанові КМУ від 06.03.2022 року № 204  р на яку послався суд першої інстанції про ведення бойових дій взагалі не йдеться. Крім того, суд не надав оцінки поясненням позивача від 22.04.2022 року щодо причин невиходу на роботу. Так, позивач зазначив, що не може вийти на роботу в зв`язку з евакуацією його та його родини з території України на період військового стану. Має зв`язок та засоби щоб приступити до роботи в дистанційній формі. Основною причиною його евакуації є викрадення голів ОСББ, яким він є та членів їх родин, що несе загрозу його життю та життю його родини. При цьому позивач в даній пояснювальній записці не зазначає таку причину прогулу, як бойові дії на території м. Конотоп. Зазначає, що вказані позивачем причини є надуманими. Доказів звернення його до правоохоронних органів, як голови ОСББ він не надав, крім того 14.04.2022 року позивач виходив на роботу. Вказує, що позивачем ігнорувалися повідомлення про необхідність виходу на роботу. Зазначає, що відповідач сприйняв запроваджений простій як оплачувану відпустку та виїхав за кордон, оскільки Сумська область та м. Конотоп станом на день звільнення позивача були повністю звільнені від російських військ. Незважаючи на перебування підприємства у мінімальній відстані від загарбників, воно продовжувало працювати у скритному режимі.
		Додатковим рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» на користь ОСОБА_1 12500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
		Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з доведеності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (складання та оформлення позову та пояснень, участі в судових засіданнях), з принципів співмірності та розумності судових витрат і їх розміру, критерію реальності витрат, а також виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, необхідності подання пояснень та участі в судових засіданнях і значимості таких дій у справі.
		Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні про стягнення судових витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
		Доводи скарги мотивує тим, що під час подачі позовної заяви позивачем не було надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу які він поніс або планує понести в зв`язку з розглядом справи. Крім того позивач не надав доказів оплати ним витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що понесення позивачем відповідних витрат підлягає доказуванню. 
		Від позивача відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.
		Представник підприємства в судовому засіданні апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити, пояснивши, що позивач 14.04.2022 в останнє вийшов на роботу і їм було відомо, що він перебуває за межами країни, але спочатку йому телефонували з клопотанням повернутися, а потім видали наказ про його відкликання на роботу.
		Сторона позивача до суду не прибула, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
		Як вбачається з матеріалів цивільної справи, згідно наказу директора ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 1060 від 17.05.2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (а.с. 42).
		Наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про простій окремими працівниками підприємства № 163 від 15.04.2022 року та № 153 від 08.04.2022 року, у зв`язку з існуванням загрози для життя і здоров`я працівників, а також неможливістю виконання роботи підприємством і відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства під час воєнного стану, керуючись статтею 113 Кодексу законів про працю України, всім працівникам підприємства з 11.04.2022 року по 23.04.2022 року оголошено простій не з вини працівників, крім переліку професій працівників згідно наказів. Інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 у вказаних наказах не зазначено (а.с. 51 - 57).
		Згідно з наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 496 від 20.04.2022 року, 21.04.2022 року інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» Павленко А.А., який перебував на простої з метою виконання виробничих завдань, викликався на роботу (а.с. 14, 44).
		Згідно копії службової записки від 19.04.2022 року голові комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» вбачається, що інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 викликався на роботу з 21.04.2022 року, перебуваючи на простої, з метою виконання виробничих завдань (а.с. 43).
		З копії акту про відсутність працівника на робочому місці від 21.04.2022 року та копії службової записки від 22.04.2022 року вбачається, що інженер-технолог технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» ОСОБА_1 не вийшов на роботу 21.04.2022 року на виконання наказу голови комісії ДП «Авіакон» від 20.04.2022 року. ОСОБА_1 надіслав листа з застосуванням месенджеру VIBER на адресу начальника відділу кадрів підприємства, зі змісту якого вбачається, що він перебуває в евакуації (а.с. 45 - 47).
		Зі службової записки начальника технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» Кондратенка М.В. вбачається, що останній просить звільнити інженера  технолога технічного відділу ОСОБА_1 з 21.04.2022 року через неможливе виконання ним посадових обов`язків дистанційно та через його невихід на роботу (а.с. 46).
		Наказом голови комісії з реорганізації ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» № 504 від 22.04.2022 року ОСОБА_1 з 22.04.2022 року звільнено с посади інженера-технолога технічного відділу ДП «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», на підставі службової записки начальника технічного відділу від 22.04.2022 року, акту про відсутність працівника на робочому місці від 21.04.2022 року, причина звільнення  прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 13, 48).
		Однак, 21.04.2022 і 22.04.2022 працівником ОСОБА_1 подані заяви про відтермінування його виходу на роботу через евакуацію та повідомлення про виїзд за межі країни. 
		Крім того, до звернення до суду ним було направлено лист на підприємство щодо досудового врегулювання спору у зв`язку із звільненням, яке було залишено без реагування з боку підприємства. 
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Колегія суддів звертає увагу, що під прогулом слід розуміти відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом всього дня, а також протягом трьох годин сумарно або підряд протягом робочого дня. Чинне законодавство України не містить переліку поважних причин, проте поважними причинами визнають такі, що не залежать від волі працівника та заважають останньому прибуттю на роботу.
		Таким чином, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причини відсутності.
		Відповідно до Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався. 
		Частинами 1-2 ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
		Відповідно до абз. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
		Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про оборону України» воєнний час настає з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій та закінчується у день і час припинення стану війни. Відповідно до абз. 25 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що ризики пов`язані із введенням в Україні військового стану існували та продовжують існувати.
		В позовній заяві позивач зазначив, що з метою збереження свого життя та життя своєї родини він вимушений був виїхати до більш безпечнішого місця, а саме за кордон. 
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Статтею 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наявність на території України військового ставну та загрози життю та здоров`ю позивача та його родині через військову агресію Російської Федерації відносно України є поважною причиною відсутності позивача на роботі. 
		Поняття простою викладено у ст. 34 КЗпП, де визначено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
		Відповідно до ст. 113 цього Кодексу час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується. На період освоєння нового виробництва (продукції) роботодавець може здійснювати працівникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що підприємство на якому працював позивач є підприємством, яке не припинило свою виробничу діяльність, а тому має право для виконання своєї господарської діяльності у разі виробничої потреби відкликати працівників з простою шляхом видання наказу, який доводиться до відома такого працівника. 
		Згідно ст. 16 Закону України «Про оборону України» підприємства, установи та організації усіх форм власності: виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву; здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель; здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільного захисту. При цьому посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності, серед іншого, забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач мав право припинити час простою, встановлений для позивача, разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивач довів в суді, що отримавши наказ від 20.04.2022 року про відкликання з простою в день його видання, відповідно до якого зобов`язаний з`явитися на роботі 21.04.2022 року, не мав об`єктивної можливості своєчасно прибути на роботу. При цьому отримавши через меседжер «viber» вищевказаний наказ, позивач завчасно направив через вказану мережу заяву про відтермінування його виходу на роботу з причин евакуації до Німеччини, де фактично перебував, і цей факт обґрунтовано визнано судом поважною причиною, яка фактично позбавляло його можливості прибути у встановлені відповідачем строки на роботу до м. Конотоп.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано та надано позивачеві розумних строків для повернення останнього із  за кордону до м. Конотоп, що фактично є поважною причиною невиходу останнього на роботу 21-22 квітня 2022 року, оскільки така причина є об`єктивною обставиною та не залежить від волі позивача.
		Доводи відповідача, що викладені ним в апеляційній скарзі не спростовують обставин поважності відсутності позивача на роботі 21.04.2022 року, оскільки фактично останній не мав реальної можливості повернутися із  за кордону у строки визначені відповідачем, проте останній відмовився задовольнити заяву позивача та надати йому розумні строки для повернення до м. Конотоп та виходу на роботу при тому, що останньому для повернення на роботу необхідно перетнути кордони Німеччини і Польщі та подолати значну відстань від кордону України з Польщею до м. Конотоп по території країни, що враховуючи робочий час підприємства є фактично неможливим.
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незаконності наказу відповідача про звільнення позивача з посади інженера  технолога технічного відділу за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі відповідача в частині стягнення з нього судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Частиною 2 ст. 133 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу в разі задоволення позову покладаються на відповідача.
		Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то відповідно судом було правомірно стягнуто понесені позивачем судові витрати по наданню професійної правничої допомоги з відповідача.
		Доводи відповідача, що викладені ним в його апеляційній скарзі відносно того, що позивачем під час подання позовної заяви не було надано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс або планує понести в зв`язку з розглядом справи, колегія суддів вважає неспроможними з наступних підстав
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		Згідно з ч. 3,4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		З аналізу вищевикладених правових норм вбачається, що спочатку сторона повинна подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а потім подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. і саме на підставі вказаних документів суд здійснює розподіл судових витрат за результатами розгляду справи.
		Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. 
		Таким чином, відмова стороні у відшкодуванні відповідних судових витрат в разі неподання нею попереднього розрахунку є правом, а не обов`язком суду.
		При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було надано до суду договір про надання правової допомоги № 424 від 20.05.2022 року, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 20.05.2022 року № 424, акт виконаних робіт від 04.08.2022 року, тобто стороною позивача було надано у встановлені строки детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на підставі якого, суд з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат і їх розміру, критерію реальності витрат, а також виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, необхідності подання пояснень та участі в судових засіданнях і значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача судових витрат саме у визначеному судом розмірі. 
		Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі відносно того, що позивач не надав до суду доказів оплати наданої йому професійної правничої допомоги, а тому вона не підлягає відшкодуванню є безпідставними, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду по справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, стосовно того, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат по наданню професійної правничої допомоги
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» залишити без задоволення.
		Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 04 серпня 2022 року та додаткове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2022 року. 
		Головуючий -  С. С. Ткачук
		Судді:                                            О. Ю. Кононенко 
		 
		 В. І. Криворотенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...