Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 657/2266/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2022.
Дата набрання законної сили: 24.11.2022
Номер судового провадження: 61-17656ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 657/2266/19
		провадження № 61-17656св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		третя особа - Орган опіки та піклування Каланчацької селищної ради,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення.
		Позовну заяву мотивував тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який отримав в дар від свого батька ОСОБА_6 за договором дарування від 18 грудня 2002 року.
		З 23 квітня 1977 року до 07 травня 2019 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , яка з моменту одруження зареєстрована та проживає у зазначеному будинку. Крім того, в будинку зареєстровані та проживають його донька ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
		Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу він припинив вести з відповідачами спільний побут, створив нову сім`ю і має намір проживати у належному йому спірному будинку з дружиною, оскільки інше житло у них відсутнє, однак відповідачі у добровільному порядку відмовляються виселитися з будинку, чим чинять йому перешкоди в користуванні власністю, просив суд визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселити. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням від 03 лютого 2021 року Каланчацький районний суд Херсонської області позов задовольнив.
		Визнав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 та провів їх примусове виселення із зазначеного будинку.
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідачі не пов`язані з позивачем спільним побутом, не є членами його сім`ї у розумінні статті 3 СК України, проте продовжують проживати у спірному будинку, перешкоджаючи власнику вільно володіти та користуватися своїм майном, а тому є підстави, визначені частиною другою статті 406 ЦК України для припинення права користування відповідачами спільним будинком та примусове виселення з нього.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою від 14 вересня 2021 року Херсонський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Сальник Наталії Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнив.
		Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 лютого 2021 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 362,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
		Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що, виселяючи відповідачів із спірного житлового приміщення без надання іншого житла, місцевий суд не врахував, що відповідачі вселилися до будинку на законних підставах, а позивач не надав доказів на підтвердження обставин, передбачених положеннями статті 116 ЖК України для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
		Зазначив, що приймаючи в дар спірний будинок, позивач був обізнаний щодо проживання та реєстрації відповідачів у ньому і міг передбачити характер та майбутні обтяження щодо нерухомості, проте погодився набути право власності на це нерухоме майно з такими обтяженнями.
		Звернув увагу на наявну можливість для позивача вселитися у спірний будинок разом з дружиною і та користуватися ним, визначивши для проживання відповідачів певні житлові кімнати, що дозволить дотриматися розумного балансу інтересів сторін і не покладатиме надмірний тягар на відповідачів та не порушитиме щодо них статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Дійшов висновку про те, що місцевий суд ухвалив рішення про виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла і не врахував принципи пропорційності та дотримання балансу інтересів сторін, на важливості врахування яких наголошує ЄСПЛ та Верховний Суд.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Кушнеренко Т. В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суд апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Кушнеренко Т. В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив неврахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
		Касаційну скаргу мотивував тим, що між сторонами склалися неприязні відносини, до будинку без дозволу позивача також вселена дружина онука - відповідача ОСОБА_7 та його дитина, житлова площа будинку є достатньою лише для проживання позивача та його дружини, а проживання ще додатково шістьох осіб, з якими навіть не можливо знайти спільної мови є неприпустимим та порушує права власника будинку.
		У листопаді 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Сальник Наталії Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд установив, що 23 квітня 1977 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), уклали шлюб (а. с. 15).
		Після одруження сім`я проживала у будинку АДРЕСА_1 , який належав на праві власності батьку позивача ОСОБА_6 та зареєструвалися за місцем проживання з дозволу власника (а. с. 22, 24).
		У сторін народилася донька ОСОБА_3 , яка з моменту народження проживала, користувалася та зареєстрована у спірному будинку (а. с. 22.24).
		Згодом у ОСОБА_3 народилися діти: ОСОБА_4 , 1997 року народження, та ОСОБА_5 , 2004 року народження, які також постійно проживали і зареєстровані у спірному будинку (а. с. 22, 24).
		18 грудня 2002 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором подарував відповідачу будинок АДРЕСА_1 разом з прибудинковими спорудами та будівлями (а. с. 16).
		Апеляційний суд встановив, що на час набуття позивачем у власність спірного будинку у ньому проживали та були зареєстровані відповідачі у справі, окрім ОСОБА_5 , яка народилася у 2004 році і була зареєстрована вже з відома та згоди власника ОСОБА_1 (а. с. 24).
		Рішенням від 07 травня 2019 року Каланчацький районний суд Херсонської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав.
		Надалі ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_9 (дошлюбне прізвище ОСОБА_9 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 4 від 07 червня 2019 року, складений Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Каланчацького району Херсонської області, а. с. 25).
		Після одруження з дозволу власника ОСОБА_9 зареєструвалася у спірному будинку (а. с. 24).
		Орган опіки та піклування Каланчацької селищної ради Херсонської області прийняв рішення про недоцільність визнання неповнолітньої ОСОБА_5 такою що втратила право користування спірним будинком, оскільки він є єдиним місцем її проживання (а. с. 73-75).
		За наданими суду витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу на праві власності належить спірний будинок, за відповідачами не зареєстровано право власності на жодний об`єкт нерухомого майна.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі вселені до будинку на законних підставах, а позивач не довів обставин, передбачених положеннями статті 116 ЖК України для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
		Приймаючи в дар спірний будинок, позивач був обізнаний щодо проживання та реєстрації відповідачів у ньому і міг передбачити характер та вагу обтяження майбутньої нерухомості, проте погодився набути право власності на вказане нерухоме майно з такими обтяженнями.
		Виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла порушує принципи пропорційності та дотримання балансу інтересів сторін.
		Колегія суддів погодилася з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
		Підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.
		Так, у постанові 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт  припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
		Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
		Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
		У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
		Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. 
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
		У цій справі питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. 
		Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати спільний з відповідачем син, та захистом права відповідача як колишнього члена її сім`ї на користування будинком.
		Встановивши, що права позивачки порушені у контексті  статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права, як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім`ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку.
		Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
		Дійсно, як ЖК України, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
		Ці підстави передбачені у статтях 71, 72 ЖК України та статті 405 ЦК України.
		Разом із тим, припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Проте, у справі, що переглядається, на відміну від справи, зазначеної заявником як приклад неоднакового застосування норм права, апеляційний суд встановив, що іншого житла на праві власності чи користування відповідачі не мають, більшість життя прожили та опікувались спірним будинком нарівні з його власниками, а позбавлення їх права користування спірним житлом буде мати наслідком їх виселення та призведе до того, що вони стануть безхатченками, а тому права відповідачів також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідачів.
		Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
		Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами склалися неприязні відносини, до будинку без дозволу позивача також вселена дружина онука - відповідача ОСОБА_7 та його дитина, житлова площа будинку є достатньою лише для проживання позивача та його дружини, а проживання ще додатково шістьох осіб, з якими навіть не можливо знайти спільної мови є неприпустимим та порушує права власника будинку, зводяться до переоцінки доказів, що находиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Щодо судових витрат 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:  С. Ю. Мартєв     В. В. Сердюк     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...