Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/355/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2022.
Дата набрання законної сили: 10.11.2022
Номер судового провадження: 11-96заі22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 листопада 2022 року
		м. Київ
		Справа № 9901/355/21
		Провадження № 11-96заі22
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Гриціва М. І., 
		суддів Британчука В. В.,  Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
		позивача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Нарольської Т. С.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року (судді Радишевська О. Р., Мацедонська В. Е., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., Шевцова Н. В.) в адміністративній справі № 9901/355/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії і
		ВСТАНОВИЛА:
		1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами:
		- визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 05 серпня 2021 року № 1786/0/15-21 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва» (далі - Спірне рішення);
		- зобов`язати ВРП в місячний строк повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
		Вимоги мотивував тим, що Спірне рішення є незаконним, необґрунтованим, дискримінаційним і непропорційним з огляду на таке:
		- висновок ВРП про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики ґрунтується на суб`єктивному припущенні умислу позивача на приховування від Вищої кваліфікаційної комісії України (далі - ВККС, Комісія) / ВРП обставин порушення стосовно нього кримінальної справи з метою уникнення їхньої оцінки. Таке припущення суперечить презумпції невинуватості, за змістом якої всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;
		- висновок ВРП про умисел позивача приховати відомості про порушення стосовно нього кримінальної справи чи її оскарження спростовується тим, що: 1) відповідні судові рішення (постанова Приморського районного суду міста Одеси від 08 червня 2007 року, ухвала Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2007 року) є публічними, їхній текст розміщено на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень; 2) за першою вимогою члена ВРП ОСОБА_2 позивач надав письмові пояснення щодо обставин порушення кримінальної справи та оскарження відповідної постанови слідчого;
		- Приморський районний суд міста Одеси постановою від 08 червня 2007 року задовольнив скаргу захисника  ОСОБА_1  на постанову старшого слідчого СУ ОМУ УМВС України в Одеській області від 18 травня 2007 року про порушення кримінальної справи та відмовив у порушенні кримінальної справи відповідно до пункту 2 статті 6, статті 99 Кримінально-процесуального кодексу України у редакції 1960 року (далі - КПК України). Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 21 червня 2007 року з постанови суду першої інстанції від 08 червня 2007 року виключив посилання на пункт 2 статті 6 КПК України; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.
		Посилаючись на ці судові рішення та констатовані у них порушення, позивач доводить, що в розумінні чинного на той час КПК України кримінальна справа є такою, що не порушувалася. З огляду на це позивач вважає, що цілком обґрунтовано відповів «Ні» на питання анкет «Вкажіть, чи порушувалося стосовно Вас кримінальне провадження (кримінальна справа)».
		Наголошує, що ніколи не отримував повісток, викликів до суду, ніколи не був арештований, ніколи не був узятий під варту, у зв`язку із чим не мав підстав давати ствердну відповідь на питання анкет «Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту (якщо так, зазначте деталі кожного такого випадку обсягом не більше 15 слів для кожного)». Він не відав також, чи сповіщав / викликав і яким чином (телефоном, повісткою, під особисту розписку) Приморський районний суд міста Одеси, Апеляційний суд Одеської області його захисника.
		Далі доводить, що в законі немає критеріїв доброчесності, що дає ВРП неконтрольовану свободу розсуду в питанні її оцінки. Зазначає, що у практиці ВРП підходи в оцінках критеріїв доброчесності кандидатів на посади суддів та суддів разюче відрізняються: обставини, подібні до зазначених у Спірному рішенні, у випадку, коли вони стосувалися діючих суддів, кваліфікувалися як помилка, дії неумисного характеру і не мали наслідком застосування дисциплінарного стягнення.
		2. Відповідач позову не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду достатньо обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. При цьому сумнівом у значенні вказаної статті є невпевненість, відсутність внутрішнього переконання у членів ВРП щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, що ґрунтується на внутрішній оцінці членами ВРП сукупності обставин, що мають відношення до кандидата на посаду судді.
		Повноваження ВРП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та належать до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю.
		Неповідомлення в анкеті кандидата на посаду судді місцевого суду від 10 травня 2017 року та в анкеті кандидата на посаду судді від 02 вересня 2019 року відомостей про порушення кримінальної справи, оскарження рішення про порушення кримінальної справи та про виклик до суду в цій справі за обставин, коли такі порушення, оскарження, виклик мали місце і про них очевидно було відомо позивачеві, свідчить про прояв ним недоброчесної поведінки, а саме про його намір приховати вказані обставини задля уникнення їхньої оцінки ВККС.
		З урахування викладеного відповідач уважає, що передбачених чинним законодавством підстав для скасування Спірного рішення немає.
		3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) рішенням від 21 липня 2022 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував Спірне рішення; зобов`язав ВРП повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВРП на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 грн.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що використання для ухвалення Спірного рішення інформації про певні обставини, які позивач приховав (не повідомив про них), хоча мав повідомити, які ВККС / ВРП могла б отримати самостійно, не застосовуючи інструментів, не передбачених звичайною процедурою конкурсу; брак у цих обставинах ознак, що дають підстави засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, є непропорційним і порушує баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
		З погляду суду, Спірне рішення не відповідає передбаченим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям, є протиправним і має бути скасованим.
		Вимоги позивача про зобов`язання ВРП повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про його призначення на посаду судді Господарського суду міста Києва як похідні від вимог про визнання протиправним і скасування Спірного рішення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
		Водночас цей суд уважає, що не можуть бути задоволені вимоги позивача про здійснення повторного розгляду вказаного питання саме в місячний строк та «з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні», оскільки Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та Закон № 1402-VIII не встановлюють конкретних строків розгляду питання про внесення Президентові України подання про призначення особи на посаду судді.
		4. ВРП не погодилася з рішенням КАС ВС від 21 липня 2022 року і подала апеляційну скаргу про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
		Вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. 
		Покликаючись на визначені законом повноваження ВРП щодо формування суддівського корпусу, наголошує, що Спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні.
		Зазначає, що на ВРП покладено обов`язок з формування високопрофесійного корпусу суддів, представники якого мають викликати довіру у громадян. Рада зобов`язана перевірити дані, що характеризують особисті та моральні якості особи, яка претендує на посаду судді, репутація якої має бути бездоганною. Наявність або відсутність сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а також наявність обставин, які можуть викликати суспільну недовіру до суду, у випадку призначення кандидата на посаду судді ґрунтується на внутрішній оцінці кожного члена ВРП, який бере участь у голосуванні й ухваленні рішення, сукупності усіх чинників, які стосуються кандидата.
		З погляду апелянта, висновки суду першої інстанції щодо незазначення позивачем в анкеті певних відповідей, які ВРП вважала, що мають бути зазначені, яке не може бути самостійним свідченням наміру приховати певну інформацію, є хибними та свідчать про переоцінку встановлених ВРП фактів при розгляді матеріалів стосовно позивача.
		На переконання Ради, суд помилково залишив поза увагою те, що ВРП визначає обставини невідповідності кандидата критерію доброчесності, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
		ВРП вважає, що неповідомлення ОСОБА_1 . Комісії про факти порушення стосовно нього кримінальної справи постановою слідчого та подальшого оскарження цієї постанови через захисника у судах першої та апеляційної інстанцій, про виклики його (його захисника) у відповідні судові засідання з огляду на зміст розділу «Підтвердження» анкети кандидата на посаду судді свідчить про прояв ОСОБА_1 недоброчесної поведінки у процедурі конкурсу на зайняття посади судді, а саме про його намір приховати вказані обставини задля уникнення їх оцінки органом, уповноваженим на здійснення добору кандидатів на посаду судді вперше.
		ВРП виокремлює, що факт успішного проходження кандидатом на посаду судді спеціальної перевірки та кваліфікаційного іспиту у межах процедури добору не є єдиною обставиною, яка може свідчити про відповідність кандидата на посаду судді, серед визначених статтею 70 Закону № 1402-VIII. У своїй логічній послідовності ці відомості покликані встановити відповідність кандидата критеріям доброчесності і професійної етики, а заодно перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
		Зважаючи на завдання та пріоритети, усвідомлюючи відсутність повноважень оцінювати підстави порушення стосовно особи кримінальної справи та рішення, ухвалені за результатами оскарження вказаної дії, ВРП виснувала, що факт неповідомлення кандидатом на посаду судді ОСОБА_1 інформації про існування постанови слідчого від 18 травня 2007 року про порушення стосовно нього кримінальної справи за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)) (далі - КК України) та про хід оскарження її в судовому порядку за своєю суттю викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності, що висуваються до кандидата на посаду судді відповідно до статті 127 Конституції України, статті 69 Закону № 1402-VIII, у зв`язку із чим його призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		5. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 30 серпня 2022 року відкрила провадження у цій справі, а ухвалою від 06 вересня 2022 року призначила справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		6. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення КАС ВС від 21 липня 2022 року без змін. Вважає скаргу необґрунтованою, оскільки її зміст зводиться до формального цитування законодавчого регулювання діяльності Ради та дублювання змісту Спірного рішення.
		Зазначає, що позиція ВРП в основному сфокусована на наявності в неї суб`єктивного права та широких меж оцінки прийнятного рівня «доброчесності» та «суспільної довіри» з огляду на відсутність законодавчого визначення їх критеріїв. Однак, суб`єктивна оцінка в таких випадках не може бути безмежною, оскільки дискреція перетворюється на свавілля. На підтвердження цього наводить практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), якою цей Суд визнає рішення адміністративних органів, що ухвалені в межах дискреційних повноважень, але з порушенням принципів ефективного захисту прав та свобод громадян, такими, що порушують гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права людини і основні свободи.
		На спростування доводів Ради, якими, з погляду позивача, вона ставить під сумнів його репутацію за однією лише підставою - скасованою постановою слідчого від 18 травня 2007 року, незаконність якої доведена в судовому порядку та вставлена судом, зазначає, що Закон № 1402-VIII взагалі не містить такої вимоги до кандидата на посаду судді, як бездоганна репутація. Тому встановлення ВРП критерію, не передбаченого законом, не відповідає положенням статті 69 Закону № 1402-VIII, статті 19 Конституції України, статті 8 Конвенції, усталеній практиці ЄСПЛ.
		Позивач вважає, що суд першої інстанції, після того як дослідив структуру анкети кандидата на посаду судді з урахуванням логіки її побудови, віднесення конкретних питань до визначених розділів (блоків) та взаємозв`язок формулювань таких питань з назвами відповідних розділів, дійшов правильного висновку, що незазначення в анкеті певних відомостей, які, як вважає ВРП, мають бути зазначені, через суб`єктивне тлумачення кандидатом на посаду судді змісту запитання анкети, окремих термінів і понять, що не було позбавлене об`єктивного та правового підґрунтя, не може бути самостійним свідченням наміру приховати певну інформацію. Відтак Спірне рішення не може бути визнано таким, що відповідає передбаченим у частині другій статті 2 КАС України критеріям. Тому воно є протиправним і має бути скасоване.
		Серед іншого, ОСОБА_1 вважає, що втручання КАС ВС у дискреційні повноваження ВРП, на чому наполягає власне Рада, не відбулось, оскільки оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості Спірного рішення не є таким втручанням згідно з усталеною практикою Великої Палати у спорах цієї категорії та позицією ЄСПЛ.
		7. У судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити з викладених у ній підстав та мотивів.
		Позивач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Своє прохання мотивували аргументами та міркуваннями, подібними до наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
		8. Велика Палата заслухала пояснення учасників справи, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла висновку про таке. 
		Передусім слід зазначити, що спірні відносини, обставини яких певним чином подібні (схожі) до тих, з приводу яких неодноразово висловлювала міркування Велика Палата та які повторюються у цій постанові, регулюються такими законодавчими нормами.
		Відповідно до статті 1 Основного Закону Україна є правовою державою, концепція якої за частиною другою статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людинита їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		Згідно із частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
		За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади <…>, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 127 Основного Закону України правосуддя здійснюють судді. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
		За частинами першою, другою статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Ради в порядку, встановленому законом. Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.
		За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.
		Судова влада реалізовується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі відповідно адміністративного, господарського, кримінального, цивільного судочинства. Правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках за участю присяжних. Щоб виконувати функцію правосуддя суддя має бути належним чином наділений владою. Лише тоді дії судді будуть легітимними. У цьому сенсі важливим стає те, у який спосіб суддя набуває повноважень.
		9. Нормативно встановлюючи порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції, Закон № 1402-VII використовує поняття «добір» та «призначення» на посаду судді. 
		За частиною першою статті 70 цього Закону добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному Законом, та включає щонайменше п`ятнадцять стадій. Згідно з пунктами 12 - 14 цієї частини статті стадіями добору є: оголошення ВККС відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад; проведення ВККС конкурсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації ВРП щодо призначення кандидата на посаду судді; розгляд ВРП рекомендації ВККС та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду судді.
		Якщо проаналізувати конституційні та законодавчі положення, які регламентують порядок добору кандидатів на посаду судді, то під цим поняттям треба розуміти процес забезпечення судів загальної юрисдикції підготовленими, висококваліфікованими кадрами, а також складний, поетапний, тривалий процес відбору та призначення високопрофесійних та високоморальних (гідних) кваліфікованих кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції відповідно до національного законодавства та міжнародних стандартів.
		Добір кандидатів на посади суддів неможливо провести без загальних засад чи принципів добору кандидатів на посаду суддів.
		Варто визнати, що принципи формування суддівського корпусу є похідними від принципів функціонування судової влади і відображають основні засади процесу добору суддів як складової організації діяльності судової влади загалом.
		Добір кандидатів на посаду судді повинен відповідати принципам справедливості, верховенства права, дотримання чого має унеможливити прояви свавілля і забезпечувати реалізацію основних прав та свобод; законності, незалежності, відкритості та публічності, доступності та безпосередності у процедурі добору, у зв`язку із чим, зокрема, ВККС і ВРП у межах своєї компетентності мають безпосередньо виявити належні теоретичні знання та рівень професійної підготовки кандидата на посаду судді, ступінь його готовності та здатності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду, а також особисті, моральні якості кандидата.
		10. Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 1402-VIII призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання ВРП, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.
		11. За змістом частини першої статті 1 Закону Закон № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
		За частинами сімнадцятою та вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII ВККС за результатами конкурсного добору надсилає до ВРП відповідно до кількості вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями. Відповідно до внесеної Комісією рекомендації Рада на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.
		Згідно із частиною дев`ятнадцятою цієї статті ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді. Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Рада визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
		За цим Законом ВРП уповноважена відповідно до рекомендації ВККС розглянути питання про призначення кандидата на посаду судді та вносити в разі прийняття позитивного рішення подання главі держави про призначення кандидата на посаду судді. Основою позитивного рішення для подання про призначення кандидата на посаду судді є результат проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
		Порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС установлений у статті 36 Закону  № 1798-VIII. Зокрема, за частинами другою - п`ятою цієї статті Рада ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Комісії, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП. На засіданні Ради кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі. Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
		Згідно із частинами першою - четвертою статті 37 цього Закону рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП. Засідання Ради у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти її членів. Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП. Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що Рада ухвалила рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
		ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Радою в передбаченому законом порядку, якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; Комісія не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
		Із цих положень випливає, що ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом (частина четверта статті 37 Закону № 1798-VIII, частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
		Також зі змісту наведених положень випливає, що прозоре і публічне проведення кваліфікаційного оцінювання передбачає активну і безпосередню участь кандидата на посаду судді, право на пояснення і спростування будь-якої інформації, яка може негативно вплинути на оцінку його ділових, професійних, морально-етичних якостей як претендента на набуття статусу судді.
		Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.
		Ні Закон № 1402-VIII, ні Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді. 
		Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.
		З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або повинні містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади. Інакше кажучи, це мають бути фактори, які не відповідають неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, не схвалюються на колективно підсвідомому рівні більшістю суспільства, практична реалізація яких (доброчесності чи професійної етики) забезпечується громадським осудом. 
		Такими обставинами можуть бути й поведінка кандидата як учасника судового процесу, зокрема як адвоката, свідка тощо, і користування таким учасником процесу своїми процесуальними правами та обов`язками. Важливо, щоб ці обставини були справжніми, не викликали сумнів у їх достовірності, були отримані в порядку, встановленому законом, з дотриманням процесуальних прав особи, яка претендує на посаду судді, висловити свої пояснення щодо їх обґрунтованості та правдивості.
		Вкотре треба зазначити, що ні Закон № 1402-VII, ні Закон № 1798-VIII не містять детально регламентованого порядку встановлення, дослідження та оцінки ВРП обставин (підстав) для відмови внести подання про призначення на посаду судді.
		Положення судоустрійного закону про добір та призначення на посаду судді та, що головне, принципи проведення добору переконують у тому, що розгляд ВРП рекомендацій ВККС не повинен істотно відрізнятися від процедури кваліфікаційного оцінювання, на підставі якого Комісія склала рейтинг кандидатів на посаду судді та подала рекомендації. Цей порядок розгляду не має бути тотожним тому, якого дотримується ВККС, або дублювати його, але він повинен відповідати, не суперечити принципам добору та відображати процедуру, з якої можна простежити і визначити: чи достовірні відомості, які викликають сумнів у доброчесності та професійній придатності судді (кандидата на посаду судді); чи не містить ця процедура певного ґанджу, що спотворює об`єктивність та допустимість отриманих результатів; чи були забезпечені права кандидата на посаду судді брати участь у розгляді рекомендації, знати про обставини, які відрізняються від обставин, на яких основується рекомендація, давати пояснення з приводу цих обставин і мати можливість їх спростування; чи міг кандидат на посаду судді сподіватися, що державний орган поставить запитання про обставини, що викликають обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або про інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; чи почув державний орган пояснення або спростування кандидата на посаду судді щодо обставин, які характеризують його в негативному світлі; чи мав претендент на цю посаду законні очікування на належний і справедливий розгляд ВРП рекомендації ВККС.
		Якщо під час розгляду рекомендації Комісії будуть виявлені порушення порядку призначення на посаду судді, який визначено законом або який випливає зі змісту закону, то таке рішення ВРП не може визнаватися мотивованим, обґрунтованим, законним та правомірним.
		12. Обставини справи можна викласти так.
		ВККС рішенням від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевих судів.
		10 травня 2017 року  ОСОБА_1  звернувся до ВККС із заявою про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
		За результатами складання кваліфікаційного іспиту ВККС рішенням від 14 травня 2019 року № 81/зп-19 зарахувала ОСОБА_1  до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих господарських судів як кандидата, який набрав 193,5 бала (позиція № 5 у рейтингу).
		Комісія рішенням від 17 вересня 2019 року № 624/дс-19 допустила ОСОБА_1 до участі в оголошеному нею 09 серпня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих адміністративних та місцевих господарських судів.
		Рішенням від 01 жовтня 2019 року № 180/зп-19 ВККС затвердила рейтинг кандидатів на посаду судді Господарського суду міста Києва, відповідно до якого позивач зайняв другу позицію в рейтингу на зайняття п`яти посад суддів зазначеного суду.
		Рішенням від 01 жовтня 2019 року № 658/дс-19 Комісія внесла до ВРП рекомендацію про призначення  ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
		ВРП Спірним рішенням відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва.
		Таке рішення обумовлене значеннєвою природою відомостей, які встановив відповідач, але які не були предметом розгляду ВККС та водночас викликали обґрунтований сумнів щодо відповідності  ОСОБА_1 критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на вказану посаду.
		Приміром, під час ознайомлення із матеріалами досьє  ОСОБА_1 відповідач установив, що на перше та друге питання розділу 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, підписаної 10 травня 2017 року, а саме: «…Чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, перебували під вартою»; «…Чи порушувалося стосовно Вас кримінальне провадження (кримінальна справа)», - ОСОБА_1 дав відповідь «Ні».
		Відповідь «Ні» позивач дав на тотожні питання розділу 6 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, підписаної 02 вересня 2019 року.
		Однак, як установила ВРП, 18 травня 2007 року постановою старший слідчий СУ ОМУ УМВС України в Одеській області порушив кримінальну справу № 02200700083 за частиною першою статті 190 КК України.
		Підставою для порушення кримінальної справи була заява ОСОБА_3 від 11 травня 2007 року про те, що помічник судді місцевого суду Малиновського району міста Одеси  ОСОБА_1  вимагає в нього 300 доларів США за підготовку та видавання ухвали суду про зняття арешту з квартири, а також матеріали дослідчої перевірки, у перебігу якої, зокрема, відібрані пояснення від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , складені протоколи помітки та вручення грошей, огляду місця події тощо.
		Не погоджуючись з постановою слідчого про порушення кримінальної справи, ОСОБА_1 через свого захисника - адвоката Лавренюка  О. Ю. звернувся зі скаргою до суду.
		Приморський районний суд міста Одеси постановою від 08 червня 2007 року у справі № 4-355/07 скаргу захисника  ОСОБА_1  - адвоката Лавренюка О. Ю. задовольнив, скасував постанову старшого слідчого СУ ОМУ УМВС України в Одеській області від 18 травня 2007 року про порушення кримінальної справи № 02200700083 стосовно  ОСОБА_1  за ознаками частини першої статті 190 КК України і відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно  ОСОБА_1 за ознаками згаданої норми закону про кримінальну відповідальність у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину (пункту 2 статті 6 КПК України) та підстав для порушення кримінальної справи (стаття 99 КПК України).
		Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 21 червня 2007 року постанову Приморського районного суду міста Одеси від 08 червня 2007 року змінив шляхом виключення з неї посилання на пункт 2 статті 6 КПК України. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.
		Серед іншого суд апеляційної інстанції погодився з тим, що докази, якими володіло слідство на момент порушення кримінальної справи, за винятком пояснень заявника, викликають обґрунтований сумнів у їхній достовірності, через що у слідства не було підстав для порушення кримінальної справи.
		Стосовно обставин, які стали підставами для порушення кримінальної справи, позивач надавав ВРП письмові та усні пояснення, в яких звістив, що «випадок» із заволодінням грошей, який трапився 11 травня 2007 року, мав відверто провокаційний характер та був спрямований проти судді, під керівництвом якого він у 2005-2006 роках проходив практику як студент Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
		Обставини, які слугували причинами для порушення кримінальної справи, були предметом судового розгляду, за наслідками якого суди констатували відсутність підстав для порушення кримінальної справи та скасували відповідну постанову слідчого.
		Позивач доводив також, що зміст відповідних питань розділу 8 анкети від 2017 року та розділу 6 анкети від 2019 року давав підстави вважати, що обов`язок повідомляти про кримінальну справу у нього виник би у разі відкриття і подальшого закриття кримінальної справи. У його ж випадку суди, посилаючись на статтю 99 КПК України, констатували відсутність підстав для порушення кримінальної справи та прийняли рішення про відмову в її порушенні.
		Щодо запитань анкет про отримання повісток / викликів до суду позивач пояснив, що безпосередню участь у розгляді скарги брав адвокат Лавренюк О. Ю . Він участі у розгляді скарги не брав, тому особисто повісток / викликів до суду не отримував і не володів інформацією, чи отримував їх адвокат.
		ВРП оцінила ці обставини, пояснення позивача і в Спірному рішенні зазначила, що у кандидата на посаду судді, як і у будь-якого стороннього спостерігача, не може виникнути питання стосовно необхідності зазначення такої інформації [про порушення кримінальної справи], оскільки зі змісту пунктів 2 розділів 8 та 6 анкет убачається, що обов`язковому відображенню підлягає не тільки інформація про порушення стосовно особи кримінальної справи, а й інші дані щодо самого існування такого факту (відомості про зміст обвинувачення або/чи повідомлення про підозру з указанням відповідних статей КК України чи законодавства іншої держави, уповноваженого державного органу, який проводив дізнання, досудове розслідування, результати розгляду відповідних матеріалів, оскарження судових рішень тощо).
		ВРП також поставила під сумнів достовірність пояснень позивача щодо причин неповідомлення в анкетах про виклик до суду, зіславшись на те, що вони спростовуються змістом постанови Приморського районного суду міста Одеси від 08 червня 2007 року, у якій стосовно можливості розгляду справи без участі скаржника суд зазначив, що останній у «… судове засідання <…> не з`явився, просив розглядати скарги без його присутності».
		На переконання ВРП, неповідомлення  ОСОБА_1 про факти порушення стосовно нього кримінальної справи за постановою слідчого та подальшого оскарження цієї постанови через захисника, про виклик його (його захисника) у відповідні судові засідання свідчить про прояв  ОСОБА_1  недоброчесної поведінки у процедурі конкурсу на зайняття посади судді, про його намір приховати означені обставини задля уникнення їхньої оцінки ВККС.
		Позивач не погодився з цими мотивами та рішенням ВРП і звернувся до суду.
		13. Суд першої інстанції, спираючись на висновки Великої Палати у спорах про перегляд рішень ВРП, у межах судового контролю за правомірністю дій та рішень цього органу дійшов висновку про протиправність Спірного рішення та невідповідність його передбаченим у частині другій статті 2 КАС України критеріям.
		Суд уважає, що негативна відповідь позивача на окремі запитання анкети у світлі описаних обставин не давала ВРП підстав стверджувати, що позивач мав умисел приховати певну інформацію для отримання переваг під час конкурсу.
		Далі суд зазначає, що анкета є одним з інструментів проведення дослідження біографії особи для цілей добору суддів, а відповіді на її запитання кандидат формулює самостійно, отже, релевантність, точність та обсяг повідомленої кандидатом на посаду судді інформації не в останню чергу залежить від структури анкети, формулювання основного і додаткових питань, власного сприйняття запитань кандидатом на посаду судді, тлумачення ним окремих термінів або понять анкети.
		У світлі обставин власного розуміння позивачем питань анкети суд першої інстанції виснував, що незазначення в анкеті певних відомостей, які ВРП вважала, що мають бути зазначені, через суб`єктивне тлумачення кандидатом на посаду судді змісту запитання анкети, окремих термінів і понять, що не було позбавлене об`єктивного та правового підґрунтя, не може бути самостійним свідченням наміру приховати певну інформацію.
		До того ж анкета кандидата на посаду судді не є єдиним засобом встановлення доброчесності кандидата на посаду судді і його відповідності вимогам професійної етики. Інформація, зазначена кандидатом на посаду судді в анкеті, підлягає перевірці, і саме на конкретних результатах перевірки має ґрунтуватися висновок ВККС / ВРП про відповідність особи вимогам доброчесності та професійної етики.
		Суд також уважає, що умисне приховування учасником конкурсу певної інформації щодо себе може свідчити про його недоброчесність, якщо ця інформація є істотною і вона доводить порушення ним принципів моралі, добра і справедливості, порушення вагомих правил суспільного життя тощо.
		Водночас ВРП у Спірному рішенні не вважала обставини, які, за її висновком, приховав позивач, як такі, що негативно характеризують його і свідчать про невідповідність позивача критерію доброчесності чи професійної етики.
		14. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата має уяснити: чи існували в розумінні положень частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII обставини, які давали Раді підстави для висновку не пропонувати Президентові України призначити  ОСОБА_1  на посаду судді; які ці підстави, яка їхня фактична і юридична природа; чи містять ці обставини якісні, об`єктивно зумовлені, дотичні до мети процедури добору кандидатів на посаду судді ознаки (властивості), які за зовнішнім виявом (виразом) дозволяли ВРП ухвалити оскаржуване рішення; чи в межах унормованої процедури були отримані ці відомості; чи не були порушені права кандидата на посаду судді з погляду мети і завдання ВРП з формування суддівського корпусу; чи обставини, які покладені в основу відмови внести подання главі держави про призначення його ( ОСОБА_1 ), були об`єктивно спроможними для такого рішення; чи ВРП, коли ухвалювала негативне для позивача рішення, діяла свавільно, несправедливо, тенденційно, надмірно й очевидно упереджено; чи обставини, використані для відмови внести подання, можна віднести до тих, що охоплювалися розсудом (дискрецією) органу, який вправі на підставі власної їхньої оцінки сформувати такий висновок; чи містила процедура добору на посаду судді, яка була застосована стосовно  ОСОБА_1 , ознаки такої, за наслідками якої суд може зобов`язати конституційний, компетентний орган, відповідальний за формування суддівського корпусу, ухвалити позитивне для кандидата рішення на тій підставі, що компетентний орган неправильно оцінив обставини відмови, за умови, що обсяг, зміст і справжність обставин не викликає істотних заперечень.
		15. Передусім Велика Палата вкотре наголошує, що пам`ятає, відрізняє і не сплутує процедуру добору на вакантні посади суддів та процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. 
		Не вдаючись до аналізу відмінностей цих процедур, кількості стадій і призначення кожної з них, прав та обов`язків осіб (та/або суддів), які відповідно кандидують на посаду судді або проходять кваліфікаційне оцінювання, повноважень ВККС і ВРП у цих процедурах тощо, Велика Палата зазначає, що в процедурі добору кандидатів на посаду судді ВРП як орган, головним (ключовим) завданням якого є формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя, в плані оцінки відповідності кандидата обіймати посаду судді має більш широкі, інколи суб`єктивно обумовлені, менш обтяжені межами розсуду (дискреції) повноваження у прийнятті рішення пропонувати Президентові України призначити кандидатуру певної особи на посаду судді. 
		У правовідносинах добору на посаду судді претендент на таку посаду не завжди зазнає втручання у своє приватне право, зосібна, на працю у разі відмови ВРП внести подання про призначення його на посаду судді настільки, щоб вимагати свого призначення на цю посаду за судовим присудом. Така особа не втрачає набутого права на щось, а лише не отримує обіцяного в обмін на проявлену (продемонстровані) нею своїм життєвим кредо, внутрішньою мораллю, творчою професійною діяльністю здатність бути суддею, а також на виплекану, сформовану незаплямовану доброчесність, яка має відчуватися на основі об`єктивних критеріїв характеристики особи кандидата. 
		16. У таких відносинах у випадку відмови внести подання про призначення на посаду судді як у кандидата, так і сторонньої особи чи навіть суспільства можуть виникнути почуття (емоційні реакції), наприклад, жалю, побивання (бідкання), суму чи протесту, гніву (озлобленості) з приводу того, що той чи той кандидат не пройшов випробовуванням процедуру добору, а суспільство позбавили можливості мати на посаді судді претендента, котрий за якимсь або чиїмсь баченням вважався (сприймався) таким, що відповідає посаді судді. Але такі чи подібні настрої не є і не можуть бути визначальними чи легітимними, оскільки у сфері добору кандидатів на посаду судді ВРП, яка ухвалює стосовно конкретного кандидата рішення, що викликають індивідуальні чи колективні невдоволення або осуд, є саме тим конституційним органом, який є відповідальним за формування суддівського корпусу, а ця відповідальність дозволяє йому ухвалювати рішення, які інколи будь-хто за власною шкалою цінностей не позбавлений можливості вважати свавільними.
		17. Можна погодитися з презумпцією того, що хоча рекомендації ВККС у процедурі добору опираються виключно на об`єктивні критерії, ВРП може з ними не погодитися зі своїх причин, зокрема з тих, які не визначені в законі, що може створювати передумови для прийняття свавільних рішень. 
		Одним з варіантів запобігти гаданій ймовірності застосування таких рішень з боку ВРП чи навіть попередити подібні наміри Ради могло б бути законодавче регулювання повноважень ВРП на відповідній стадії процедури добору, яке або передбачатиме чіткі й однозначні критерії відповідності кандидата на посаду судді (які не так просто визначити), або не спонукатиме цей орган до використання довільно-сумнівних підходів добору. 
		Але правдою є й те, що загальні принципи добору кандидатів на посаду судді, такі як справедливість, рівність, відкритість, законність (та інші), унормована процедура добору, яка передбачає законні й осяжні етапи проходження процедури добору, вимоги, умови та критерії добору, права і повноваження відповідно осіб, які претендують на посаду судді, і органу, відповідального за формування суддівського корпусу, - дозволяють не менш виважено, зрозуміло і якісно провести процедуру добору кандидата на посаду судді. 
		У процедурі добору і ВККС, і Рада мають дотримуватися настанови, що кожен з претендентів на посаду судді гідний її обійняти, бо в іншому разі негативне для кандидата рішення можливе тільки тоді, коли на заваді цьому стають об`єктивні чинники, які унеможливлюють ухвалення позитивного для претендента рішення. Зазначенні цінності не повинні бути та / або виглядати надуманими, надмірно формальними, гаданими (голослівними), упередженими, дискримінаційними, відверто несправедливими чи свавільними або такими, що не відповідають меті добору, бути прихованими (завуальованими), ситуативними, несподіваними і неочікуваними для кандидата, або використаними проти кандидата без попереднього отримання від нього пояснення про їхнє значення й умови виникнення.
		Важливо також наголосити, що результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбуваються в межах визначеної законом [можливо, не зовсім досконалої] процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення ВРП і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді.
		18. Повертаючись до згаданих вище обставин, які ВРП поклала в основу оскаржуваного рішення про відмову внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, Велика Палата наголошує, що ці обставини є справжніми (реальними), вони не є ані надуманими, ані формальними (легковажними). Зазначені обставини містять у собі змістовно-визначальні властивості, які можуть бути застосовні для висновку про спроможність кандидата обійняти посаду судді.
		ВРП здобула і використала ці обставини в межах процедури добору, виявила і дослідила їх задовго до дати ухвалення Спірного рішення. Перед тим як ухвалити це рішення, ВРП довела до відома позивача обставини, які вона встановила і які викликали сумніви щодо доброчесності та професійної етики. 
		Дочекавшись пояснень позивача, Рада ухвалила відповідне рішення, у якому виклала аргументи, з яких можна побачити підстави і мотиви рішення про відмову внести кандидатуру позивача на призначення на посаду судді. Це рішення ухвалив повноважений склад ВРП (на засіданні Ради 05 серпня 2021 року присутніми були 15 членів Ради, за рішення з пропозицією члена ВРП відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду міста Києва проголосувало одностайно 15 членів ВРП). За положеннями частини третьої статті 37 Закону № 1798-VIII рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду не вважається ухваленим, позаяк за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.
		19. Якщо проаналізувати юридичну природу обставин, які ВРП використала як підстави та мотивувала відмову запропонувати Президентові України кандидатуру ОСОБА_1 для призначення на посаду судді, то можна побачити, що посилання на відповідь позивача «Ні» на питання розділу 8 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, підписаної 10 травня 2017 року, а саме: «…Чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, перебували під вартою»; «…Чи порушувалося стосовно Вас кримінальне провадження (кримінальна справа)», аналогічну відповідь на тотожні питання розділу 6 «Відомості про притягнення до юридичної відповідальності» анкети кандидата на посаду судді, підписаної 02 вересня 2019 року, ВРП використала як привід для того, щоб побачити і заглибитись у сферу відносин, з якої вона вивела наявні ознаки, що певним чином характеризують особу ОСОБА_1 і водночас, з погляду Ради, виглядають неприйнятними для того, щоб бути призначеним на посаду судді.
		20. Насамперед треба зазначити, що оспорюване, негативне для позивача рішення не основується на відомостях про підстави порушення стосовно нього кримінальної справи та рішення, ухвалені за результатами оскарження вказаної дії. ВРП зробила свій висновок виходячи з факту надання кандидатом на посаду судді ОСОБА_1 недостовірної інформації, а саме неповідомлення ним про існування постанови слідчого від 18 травня 2007 року про порушення стосовно нього кримінальної справи за частиною першою статті 190 КК України та про хід оскарження її в судовому порядку. До того ж ці відомості не були предметом розгляду Комісії з наданням їм належної оцінки.
		21. Як видно зі змісту Спірного рішення, ВРП врахувала пояснення ОСОБА_1 щодо обставин згаданого інциденту, власні припущення позивача щодо його провокаційного характеру та спрямованості стосовно судді, під керівництвом якого він як студент вищого навчального закладу проходив практику, суб`єктивного тлумачення змісту запитань анкети у зіставленні з подією скасування судом постанови слідчого про порушення кримінальної справи, оцінила аспекти отримання викликів до суду позивача та його захисника в межах конкретного кримінального провадження, резюмувала відсутність інакшого тлумачення змісту запитань анкети кандидата на посаду судді, окрім як надання прямих відповідей на запитувану в ній інформацію.
		Через призму цих обставин Рада виснувала, що ОСОБА_1 оминув мовчанкою відомості про порушення кримінальної справи стосовно нього, про оскарження цієї постанови його захисником у судах першої та апеляційної інстанцій, про виклики його / його захисника на судові засідання і не загадував про них в анкеті кандидата на посаду судді до моменту самостійного виявлення цих відомостей Радою, хоча мав би про них звістити. У цих діях кандидата на посаду судді ВРП побачила ознаки недоброчесної поведінки у процедурі конкурсу на зайняття посади судді, намір останнього приховати окреслені обставини задля уникнення їх оцінки органом, уповноваженим на здійснення добору кандидатів на посаду судді вперше. 
		У замовчуванні події порушення кримінальної справи стосовно кандидата на посаду судді за ознаками скоєння корисливого злочину і пов`язаного з цим перебігу оскарження постанови слідчого про порушення кримінальної справи в судовому порядку, тобто тих чинників, що мають видиму негативну якість і можуть характеризувати будь-кого у несхвальному світлі, ВРП зауважила нещирість претендента на посаду судді або, інакше кажучи, ту властивість, яка за визначенням не має бути притаманною особам, котрі кандидують на таку посаду.
		22. Велика Палата вкотре зазначає, що в аспекті наведеного нормативного регулювання ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких об`єктивно спроможних підстав для відмови внести Президентові України подання призначити кандидата на посаду судді. Керуючись власною оцінкою цих підстав, Рада вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.
		У цій справі ВРП склала і сформулювала свій висновок про неможливість рекомендувати  ОСОБА_1 на посаду судді на підставі власної оцінки інформації про кандидата на посаду судді та його морально-етичної поведінки, які були встановлені до ухвалення відповідного рішення, у межах наданих їй законом повноважень і під дією (тягарем) відповідальності за формування суддівського корпусу.
		У ВРП були обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді  ОСОБА_1 критерію доброчесності, які проявилися в наданні недостовірної інформації про існування факту порушення стосовно нього кримінальної справи.
		Це рішення не видається і не є незаконним, надмірно формальним, свавільним, явно несправедливим, дискримінаційним, номінальними, декларативними чи таким, що містить істотні порушення здійснення процедури добору кандидатів на посаду судді, зокрема й права останніх бути почутими, за яких воно не може залишатися в силі.
		23. Відомості, покладені в основу відмови внести подання, у своїй сукупності дозволяли ВРП визнати кандидатуру позивача такою, що за виявленими в них значеннєвими властивостями не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.
		Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
		Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
		За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості. 
		Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
		24. Отже, проаналізовані вище ключові доводи апеляційної скарги ВРП про протиправність рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і вони є достатніми для скасування цього рішення й ухвалення нового.
		Звідси Велика Палата не може визнати правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення ВРП не містить конкретних та обґрунтованих підстав та мотивів, щоб відмовити внести Президентові України подання про призначення судді на посаду.
		25. Інші доводи апеляційної скарги Ради, зокрема перебирання судом повноважень ВРП, не потребують детальної аргументації стосовно їхньої слушності чи безпідставності, оскільки вони частково отримали оцінку в цій постанові і на тлі вагомих факторів, які лягли в основу задоволення апеляційної скарги, не потребують наведення мотивів суду на їхнє відхилення чи прийняття.
		26. Велика Палата вважає, що заперечення  ОСОБА_1  не містять підстав для відмови в задоволенні апеляційної скарги ВРП, позаяк вони не спростовують правових висновків цієї постанови.
		27. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС України).
		На підставі статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення у відповідній частині у разі неправильного застосування норм матеріального права.
		Отже, апеляційну скаргу ВРП слід задовольнити, рішення КАС ВС від 21 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
		Керуючись статтями 243, 245, 266, 315, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити.
		Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		Відмовити у задоволенні позову  ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
		Постанова набирає законної сили з дати її  прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя-доповідач                                                             М. І. Гриців
		Судді:                                    В. В. Британчук                                         Л. М. Лобойко
		Ю. Л. Власов                                             К. М. Пільков
		І. В. Григор`єва                                         О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                              О. М. Ситнік
		Ж. М. Єленіна                                            В. М. Сімоненко
		О. С. Золотніков                                       І. В. Ткач
		Л. Й. Катеринчук                                     С. П. Штелик
		Г. Р. Крет

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...