Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5613/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про припинення права користування земельною ділянкою; щодо припинення права оренди.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2022. Зареєстровано: 29.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2022.
Дата набрання законної сили: 20.10.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"20" жовтня 2022 р.           Справа№ 910/5613/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Тищенко О.В.
		суддів:            Станіка С.Р. 
		          Шаптали  Є.Ю. 
		 
		 
		за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
		за участю представників згідно протоколу судового засідання від 20.10.2022
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради та Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 (повний текст рішення складено 08.11.2021)
		 
		у справі №910/5613/21 (суддя Босий В.П.)
		 
		за позовом Громадської організації «Серце Подолу»
		до 1. Київської міської ради
		2. Служби безпеки України
		3. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Київської міської державної адміністрації
		про визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акту.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2021 року Громадська організація «Серце Подолу» (надалі - ГО «Серце Подолу», Організація, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач-1), Служби безпеки України (надалі - відповідач-2) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач-3) про визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта. 
		Позовні вимоги обґрунтовані незаконним прийняттям Київською міською радою рішення про надання Службі безпеки України у постійне користування земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Боричів Тік, 4-а, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №343/6559 від 06.10.2011 «Про внесення змін до пункту 12 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №281-2/1491 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», а також визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 02.02.2012, серії ЯЯ №389720, виданий Службі безпеки України, зареєстрований в книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди №03-9-00059.
		З урахуванням заяви про зміну предмета позову, ГО «Серце Подолу» просила до раніше заявлених позовних вимог також визнати припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.
		Київська міська рада у своєму відзиві на позовну заяву заперечила проти задоволення позову з огляду на те, що оскаржуване у даній справі рішення прийнято Київською міською радою в межах компетенції та в порядку, передбаченому законом. Також, відповідач 1 вказує на відсутність у позивача порушеного права для звернення до суду із даним позовом, а також заявив про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
		Служба безпеки України у своєму відзиві на позовну заяву, також заперечила проти позовних вимог з підстав того, що прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення було зумовлене його волевиявленням на внесення відповідних змін до рішення Київської міської ради №282-2/1491 від 27.05.2004, відсутність порушеного права у позивача, на захист якого поданий даний позов. Службою безпеки України заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.
		Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своєму відзиві на позов також заперечив проти його задоволення з аналогічних підстав зазначених Київською міською радою, як і з аналогічних підстав третя особа заперечує стосовно позовних вимог у даній справі.
		У відповідях на відзиви відповідачів позивач наполягає на своїх позовних вимогах та вказує на допущення Київською міською радою порушень під час прийняття рішення №343/6559 від 06.10.2011, наявність у Організації права заявляти відповідний позов з метою захисту її власних інтересів, інтересів її членів та інших громадян України, а також на те, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом не пропущений.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 позов задоволено повністю.
		Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №343/6559 від 06.10.2011 «Про внесення змін до пункту 12 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №281-2/1491 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».
		Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 20.02.2012 серії ЯЯ№389720, виданий Службі безпеки України на підставі рішень Київської міської ради від 27.05.2004 №281-2/1491 та від 06.10.2011 №343/6559, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №03-9-00059.
		Визнано припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.
		Стягнуто з Київської міської ради на користь Громадської організації «Серце Подолу» судовий збір у розмірі 6  810 грн. 00 коп.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Служба безпеки України звернулася безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішити питання щодо розподілу судового збору. 
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/5613/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
		24.11.2021 Київська міська рада також звернулася безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
		Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (колегії суддів) від 02.12.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
		Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 06.12.2021 звернувся безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (колегії суддів) від 09.12.2021 апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 поновлено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, розгляд справи призначено на 25.01.2022. Витребувано матеріали справи №910/5613/21, зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі №910/5613/21 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку.
		15.12.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Київської міської ради надійшла заява про усунення недоліків.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, розгляд справи призначено на 25.01.2022.
		22.12.2021 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява Служби безпеки України про усунення недоліків.
		У зв`язку з перебуванням у відпустках головуючого судді Тищенко О.В. з 21.12.2021 по 06.01.2022, судді Шаптали Є.Ю. з 28.12.2021 по 14.01.2022 та судді Станіка С.Р. з 04.01.2022 по 22.01.2022, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується після виходу суддів з відпусток (24.01.2022).
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради та Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/5613/21, розгляд справи призначено на 25.01.2022.
		Судове засідання 25.01.2022 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному, відтак питання про призначення справи до розгляду здійснюється після виходу судді з лікарняного (07.02.2022).
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи №910/5613/21 за апеляційними скаргами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради та Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 призначено на 17.02.2022.
		Громадська організація «Серце Подолу» у своїх відзивах на апеляційні скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради та Служби безпеки України заперечила проти їх задоволення, мотивуючи тим, що доводи, викладені в апеляційних скаргах, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства, а рішення місцевого суду від 27.10.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, позивач просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
		17.02.2022 по справі оголошено перерву до 31.03.2022.
		Однак, судове засідання 31.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18 04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема до 21 листопада 2022 року.
		Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров?ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 справу призначено до розгляду на 19.07.2022.
		19.07.2022 по справі оголошено перерву до 13.09.2022.
		Судове засідання 13.09.2022 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, відтак питання про призначення справи до розгляду здійснюється після виходу судді з відпустки (15.09.2022).
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 справу призначено до розгляду на 20.10.2022.
		18.10.2022 від Громадської організації «Серце Подолу» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю представника у кримінальній справі у іншому суді.
		У судове засідання 20.10.2022 з`явилися представники відповідачів та третьої особи.
		Представник Громадської організації «Серце Подолу» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, позивач повідомлявся належним чином. Як зазначалося вище, від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з`явились у судове засідання. Колегія суддів звертає увагу на те, що представником позивача у попередньому судовому засіданні були надані пояснення по справі, які судовою колегією прийняті до уваги.
		Також, відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що за приписами частини 3 статті 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Отже, частина 3 статті 56 ГПК України не визначає представників юридичних осіб як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси юридичної особи надано також керівнику або члену виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення. Таким чином, неявка представника скаржника у судове засідання у зв`язку із зайнятістю у іншій справі, судом не визнається поважною причиною неявки позивача в судове засідання 20.10.2022, зважаючи при цьому, що представляти інтереси юридичної особи в суді мав право керівник Громадської організації «Серце Подолу».
		Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
		Представники відповідачів у судовому засіданні підтримали вимоги своїх апеляційних скарг на підставі доводів, зазначених у них, просили їх задовольнити, рішення місцевого господарського суду від 27.10.2021 скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову за строком позовної давності.
		Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційних скарг на підставі доводів зазначених у них, просив оскаржуване рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.
		У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
		Так, колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги відповідачів підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради №281-2/1491 від 27.05.2004 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» затверджено проект відведення земельної ділянки Службі безпеки України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-а у Подільському районі м. Києва; передано Службі безпеки України, за умови виконання п. 12.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-а у Подільському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (надалі - «Рішення №281-2/1491»).
		06.10.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Службою безпеки України (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 18.04.2005 за №85-6-00190 у книзі записів державної реєстрації договорів (надалі - «Договір оренди»).
		Відповідно до п. 2.1 Договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка, що знаходиться за адресою: вул. Боричів Тік, 4-а у Подільському районі м. Києва; розмір земельної ділянки - 2649 кв.м; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом.
		Пунктом 3.1 вказаного Договору визначено, що його укладено на 5 років.
		Листом №19/2-2202 від 28.10.2010 Служба безпеки України звернулася до Київської міської ради з проханням внести зміни до Рішення №281-2/1491 в частині заміни у пункті 12 цього рішення слів та цифр «в короткострокову оренду на 5 років» словами «в постійне користування».
		Рішенням Київської міської ради №343/6559 від 06.10.2011 «Про внесення змін до пункту 12 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 №281-2/1491 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» внесено зміни до пункту 12 Рішення №281-2/1491, а саме: слово «передати» замінено словом «надати»; слова та цифру «в короткострокову оренду на 5 років» замінено словами «в постійне користування» (надалі - «Рішення №343/6559».
		На підставі рішень №281-2/1491 та №343/6559 20.02.2012 головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ№389720, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №03-9-00059.
		Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання незаконним та скасування рішення №343/6559 від 06.10.2011 як такого, що прийняте з порушенням чинного законодавства України.
		Київська міська рада, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вважає, що вказане рішення нею було прийнято в межах компетенції та в порядку, передбаченому законом, оскільки повноваження з передачі земель у користування на території міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов?язковий характер для суб?єктів цих відносин.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов?язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв?язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № 910/4292/13).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
		Згідно з частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.
		Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
		Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
		Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
		Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №521/17710/15.
		Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
		З огляду на наведене, до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі належить встановлення обставин виконання Рішення №281-2/1491, до якого відповідачем були внесені зміни оскаржуваним рішенням.
		Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», ст. 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
		За змістом ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Рішенням №281-2/1491 передано Службі безпеки України в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-а у Подільському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.
		На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та Службою безпеки України був укладений Договір оренди, за яким спірну земельну ділянку було передано відповідачу-2 в оренду строком на 5 років.
		Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
		Таким чином, з урахуванням дати реєстрації головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Договору оренди, строк його дії був встановлений до 18.04.2010.
		28.10.2010 Служба безпеки України звернулася до Київської міської ради з проханням внести зміни до Рішення №281-2/1491 в частині заміни у пункті 12 цього рішення слів та цифр «в короткострокову оренду на 5 років» словами «в постійне користування».
		На підставі вказаного звернення Рішенням №343/6559 від 06.10.2011 внесено зміни до пункту 12 Рішення №281-2/1491, а саме: слово «передати» замінено словом «надати»; слова та цифру «в короткострокову оренду на 5 років» замінено словами «в постійне користування».
		Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що Рішення №281-2/1491, яким передано Службі безпеки України в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,26 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Боричів Тік, 4-а у Подільському районі м. Києва, є повністю виконаним шляхом укладення між сторонами Договору оренди, користування відповідачем-2 спірною земельною ділянкою та закінченням строку його дії станом на момент винесення оскаржуваного у даній справі Рішення №343/6559 від 06.10.2011.
		Більш того, частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
		За приписами статті 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.
		Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб?єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб?єктивного права власності на землю та суб?єктивного права оренди.
		Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
		- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
		- права та обов?язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
		- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.
		Таким чином, на переконання колегії суддів, Київською міською радою не тільки були внесені зміни у Рішення №281-2/1491, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а і було змінено підставу, на якій спірна земельна ділянка передавалася в користування Службі безпеки України.
		Дискреційні повноваження - це діяльність адміністративного органу в рамках наданих повноважень з обрання альтернатив, запропонованих законом, з урахуванням, що кожна з них є законною, виходячи із цілей та принципів діяльності, з урахуванням конкретних обставин справи.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Одним із основних принципів місцевого самоврядування є законність (стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Згідно правової позиції, викладеної в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та у належний і якомога більш послідовний спосіб.
		Таким чином, повноваження органу місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками не є абсолютно дискреційними, оскільки вказані органи зобов`язані діяти у правовому полі та зважати на вимоги закону. 
		Враховуючи, що Рішення №281-2/1491 є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що подальша зміна цього рішення самим органом місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства України.
		За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване у даній справі рішення №343/6559 від 06.10.2011 є незаконним.
		Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Частиною 3 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
		Судом апеляційної інстанції врахована правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 04.06.2014 по справі №6-46цс14 про те, що відповідно до статей 126, 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце уразі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
		У постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №906/753/17 вказано, що вимога про скасування державних актів про право власності на земельні ділянки як документів, якими оформлено право власності, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, як відновлення становища, що існувало до порушення.
		Таким чином, судова колегія приходить до висновку про наявність  підстав для визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 20.02.2012 серії ЯЯ№389720, виданого Службі безпеки України на підставі рішень Київської міської ради №281-2/1491 та №343/6559, з огляду на те, що передача спірної земельної ділянки в постійне користування відбулася з порушенням законодавства України.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб?єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов?язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Як правило, суб?єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
		Законом України від 05.12.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
		1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
		2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
		3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
		При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов?язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає наявні підстави для визнання припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.
		Щодо наявності порушеного права Громадської організації «Серце Подолу» для звернення до суду із даним позовом колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		У частині 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Отже, право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечене законом, зокрема ст. 15 Цивільного кодексу України. Перелік способів захисту порушеного права та/або інтересів визначений у ст. 16 Цивільного кодексу України та не є вичерпним.
		За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред?явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
		Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
		Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об?єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров?я населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об?єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об?єднань визначаються Законом України «Про громадські об?єднання».
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадські об?єднання» громадське об?єднання - це добровільне об?єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об?єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об?єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
		У рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2013 від 28.11.2013 Конституційний Суд України зазначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
		Пунктом 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадські об?єднання» встановлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об?єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.
		За змістом п. 2.1 Статуту Організації основною її метою є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічним, наукових, соціальних, культурних, духовних, творчих, мистецьких та інших інтересів її членів та інших громадян України.
		Відповідно до п. 2.2 Статуту Організації основними завданнями та напрямками діяльності Організації, які спрямовані на досягнення мети, зокрема є:
		- захист прав, свобод та законних інтересів членів організації, а також інших громадян України, у тому числі від порушень забудовниками норм містобудівного, земельного та іншого законодавства при здійсненні будівництва на території міста Києва та іншій території України;
		- проведення моніторингу та громадського контролю за здійсненням планування та забудови територій, будівельних робіт та/або будь-якої іншої містобудівної діяльності на території міста Києва на предмет дотримання вимог законодавства;
		- створення сприятливих умов для збереження та розвитку національних та культурних цінностей киян та українців;
		- всебічне сприяння захисту конституційних, зокрема, політичних, економічних, екологічних прав та інтересів своїх членів.
		Пунктом 2.3 Статуту Організації визначено, що для реалізації мети Організація, зокрема сприяє в оскарженні у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших державних органів, їх посадових і службових осіб, інших суб`єктів владних повноважень, які порушують норми чинного земельного законодавства, законодавства у сфері містобудування та/або інших нормативно-правових актів.
		Згідно з п. 2.4.5 Статуту для досягнення мети використання завдань своєї діяльності Організація має право у встановленому законом порядку представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, судах, правоохоронних органах, та підприємствах, установах.
		В даному випадку, право, за захистом якого звернулася Організація із даним позовом, є правом/охоронюваним законом інтересом об`єднання, її членів та засновників, а також жителів відповідної території Подільського району міста Києва, яка разом зі спірною земельною ділянкою знаходиться в межах та режимах обмеження господарської діяльності з огляду на її культурну цінність.
		Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач вказує, що оспорюване у даній справі рішення про надання земельної ділянки у постійне користування для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом загрожує знищенню об`єкту культурної спадщини, якою є спірна земельна ділянка.
		Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об?єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв?язку з її метою та правами людей (її членів), що об?єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об?єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.
		Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (заява № 62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що «.. в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. ... Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття «потерпілий». Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (пункт 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об?єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (пункт 45).
		Враховуючи наведений підхід Європейського суду з прав людини до контексту обставин справи, колегія суддів вважає, що Організація, яка є об?єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов?язана із забезпеченням і захистом прав її членів, є належним представником інтересів членів цього об?єднання і реальний захист прав її учасників у певних випадках потребує звернення до суду, тому невизнання за  Організацією самостійного права на звернення до суду в інтересах її членів, призведе до неможливості забезпечення захисту прав її членів і стане невиправданою перешкодою для досягнення мети такої організації.
		 
		Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачами було заявлено у даній справі заяву про застосування строку позовної давності, яку місцевий господарський суд залишив без задоволення вказавши лише те, що Громадська організація «Серце Подолу» звернулася до суду у межах трьохрічного строку позовної давності, оскільки датою державної реєстрації Організації як юридичної особи є 13.11.2020.
		Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного господарського суду погодитися не може, оскільки, незадоволення судом першої інстанції заяви відповідачів про застосування строків позовної давності створює прецедент, на підставі якого новостворені юридичні особи матимуть можливість оскаржувати та скасовувати рішення органів державної влади та впливати на правовідносини, що виникли в минулому, до появи цивільної правоздатності таких юридичних осіб, що в свою чергу дискредитує  юридичну визначеність і остаточність рішень.
		Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд встановлено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, відповідно до пункту 1 цієї статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Зміст права на справедливий розгляд справи висвітлюється в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		Так, у рішенні у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, від 23 червня 1993 року, п. 63) ЄСПЛ зазначив, що принцип рівності сторін (рівних процесуальних можливостей) є одним з проявів справедливого розгляду, який включає фундаментальне право на змагальність розгляду. Зокрема, кожна сторона вправі знати про доводи та докази, представлені іншою стороною, та мати дієву можливість коментувати їх.
		У рішенні у справі «Вержбицький проти Польщі» (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18 червня 2002, п. 39) ЄСПЛ, посилаючись на рішення у справі «Домбо Бехер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.
		Наведена практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.
		На досягнення цієї мети спрямовані правила Господарського процесуального кодексу України, що регламентують позовне провадження. Зокрема, відповідач може подати відзив із запереченнями проти позову та звернутися до суду із заявою про застосування строку позовної давності.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем оскаржується рішення Київської міської ради від 06.10.2011 № 343/6559, тобто рішення з моменту прийняття якого пройшло понад 9 років.
		Оцінюючи доводи сторін, враховуючи приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з того, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
		Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі №911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.
		Так, на переконання колегії суддів з 06.10.2011 члени та засновники ГО «Серце Подолу» (відповідно до статуту ГО «Серце Подолу» діє від імені членів та засновників ГО «Серце Подолу») могли дізнатися про оскаржуване рішення Київської міської ради, оскільки таке рішення знаходиться у вільному доступі, зокрема в мережі Інтернет за посиланням https://ips.ligazakon.net/document/MR111200?аn=1.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
		Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту З плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 12.05.2021 у справі № 902/591/20 у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою (в даному випадку, ГО «Серце Подолу» подала позов в інтересах членів та засновників об`єднання, а також жителів відповідної території), відлік позовної давності обчислюється однаково - тобто, з моменту, коли члени та засновники ГО «Серце Подолу» довідалися або могли довідатися про порушення свого права.
		Такий висновок також зроблений у постанові Верховного Суду України від 23.03.2017 у справі № 5004/2115/11.
		Водночас судом першої інстанції помилково було залишено без уваги доводи відповідачів викладені у заві про застосування строку позовної давності у даній справі та не взято до уваги, що члени та засновники ГО «Серце Подолу» мали змогу дізнатися про оскаржуване рішення з моменту його прийняття, а саме - 06.10.2011. Проте, з даним позовом у відповідності до відмітки поштового відділення на конверті, ГО «Серце Подолу» звернулося до суду лише 05.04.2021 тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності. Строк позовної давності у даній справі з поданим у ній позовними вимогами закінчився 07.10.2014.
		При цьому, позивачем не було заявлено суду клопотання щодо поновлення пропущеного строку позовної давності у даній справі та судом апеляційної інстанції не встановлено поважних причин пропущення позовної давності, для захисту порушеного права та задоволення позову.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ГО «Серце Подолу» про визнання незаконним, скасування рішення, визнання недійсним державного акта та про визнання припиненим право постійного користування Служби безпеки України земельною ділянкою площею 0,2649 га із кадастровим номером 8000000000:85:389:0007, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.06.2018, номер запису 26723884.
		Однак, з урахуванням заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, відсутні підстави для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
		Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про задоволення заяви відповідачів про застосування строку позовної, рішення суду щодо задоволення позовних вимог, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення суду про відмову у задоволенні позову. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. ст. 129 ГПК України.
		Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/5613/21 задовольнити.
		2. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/5613/21 задовольнити.
		3. Апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/5613/21 задовольнити.
		4. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 910/5613/21 скасувати.
		5. Прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		6. Стягнути з Громадської організації «Серце Подолу» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 2/6, кв. 21; ідентифікаційний код 43987264) на користь Київської міської ради (00144, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) 10  215,00 грн. (десять тисяч двісті п`ятнадцять грн. 00 коп.) судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
		7. Стягнути з Громадської організації «Серце Подолу» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 2/6, кв. 21; ідентифікаційний код 43987264) на користь Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33; ідентифікаційний код 00034074) 10  215,00 грн. (десять тисяч двісті п`ятнадцять грн. 00 коп.) судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
		8. Стягнути з Громадської організації «Серце Подолу» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 2/6, кв. 21; ідентифікаційний код 43987264) на користь Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код 26199097) 10  215,00 грн. (десять тисяч двісті п`ятнадцять грн. 00 коп.) судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
		9. Видачу наказів по справі № 910/5613/21 доручити Господарському суду міста Києва.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст підписано 21.11.2022 після виходу суддів з відпустки.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Тищенко 
		 
		Судді                                                                                С.Р. Станік
		 
		                                                                                Є.Ю. Шаптала

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...