Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/28518/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2022. Зареєстровано: 01.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2022.
Дата набрання законної сили: 18.07.2023
Номер судового провадження: П/520/32842/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		17 лютого 2022 року № 520/28518/21 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		Головуючого судді - Зоркіної Ю.В.,
		за участю секретаря судового засідання - Логачовій К.А.,
		за участю:
		представника позивача - Іванова Д.А.,
		представника відповідача - Вишневського О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.08.2021 № 277-21; зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Ірак  
		ОСОБА_1 обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення відповідача є противоправним, незаконним і необґрунтованим та таким, що порушують права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах у зв`язку з чим підлягають скасуванню. 
		Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
		Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним та прийнятим з дотриманням вимог законодавства.
		Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.
		Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач громадянин Республіки Ірак, 28.03.2016р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 05.10.2016р. № 497-16 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		З метою оскарження цього рішення я звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
		14.12.2016 р. постановою Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/5886/16 відмовлено в задоволенні позову до Державної міграційної служби України.
		06.02.2017р., ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, мою апеляційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016р. по справі №820/5886/16 залишено без задоволення.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11.07.2017р. скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2016р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017р. а справу №820/5886/16 направив на новий розгляд суду першої інстанції.
		Постановою Харківського окружного адміністративного від 04.10.2017р. по справі №820/5886/16 відмовлено в задоволенні позову до Державної міграційної служби ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017р. та прийнято нову, якою скасовано рішення ДМС України від 05.10.2016р. №497-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язано ДМС України повторно розглянути мою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Верховний Суд постановою від 13.03.2020р. по справі №820/5886/16 відмовив в задоволенні касаційної скарги ДМС України та залишив рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 17.08.2018р. № 278-18 позивачу повторно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Рішенням Харківського окружного адміністративного від 15.11.2018р. по справі №2040/7466/18 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
		Вказаним рішенням скасоване рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018р. № 278-18 та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019р по справі №2040/7466/18 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2018р. залишено без змін.
		Рішенням Державної міграційної служби України від 13.12.2019р. № 442-19 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Рішенням Харківського окружного адміністративного від 10.03.2020р. по справі №520/14350/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.
		Вказаним рішенням скасоване рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018р. № 278-18 та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання мене біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021р по справі №520/14350/19 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020р. залишено без змін.
		24.12.2021р. позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 18.10.2021р. №46 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 06.08.2021р. № 277-21.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на наступне.
		Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Згідно п. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		Частинами 1, 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		Згідно Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Відповідно до п. 45, п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Згідно п. 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
		Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, а тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		Крім того, суд зауважує, що при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
		Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
		Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 16 березня 2012 № 3 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (далі - Постанова) інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
		Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 07.09.2011 року (далі по тексту - Правила №649) визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з пп. "е" п.5.1 Правил висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
		Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
		Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
		Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
		У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
		У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
		Пунктом 1.2 Правил інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
		Всупереч п.5.1 Правил у висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не досліджено всі відповідні факти, що стосуються Іраку на момент прийняття рішення щодо заяви, її співвідношення зі змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди з позивачем.
		Так, згідно доповіді: 
		Amnesty International 2020/21 «Права людини в сучасному світі. Ірак 2020», доступ за посиланням: https://www.ecoi,net/en/doeument/2048571.html У вказаній публікації міститься інформація, що підтверджує побоювання позивача: ІД відновила військові дії проти мирного населення та військових об`єктів, здійснюючи бомбові атаки в містах і вбиваючи лідерів громад, піддаючи тисячі людей вторинному переміщенню та перешкоджаючи їх доступу до гуманітарної допомоги. ВПО, імовірно пов язані із збройним угрупуванням, що називає себе «Ісламською державою» (ІД), продовжували піддаватися колективному покаранню і залишалися під загрозою свавільного затримання та насильницького зникнення. Тисячі інших залишаються зниклими безвісти після того, як іракські сили безпеки піддалися насильницькому зникненню, включаючи Загони народної мобілізації (PMU), під час втечі з територій, які контролює ІД;
		Керівництва Європейського офісу з питань надання притулку (EASO) щодо Іраку (суб`єкти переслідування або серйозної шкоди; статус біженця; додатковий захист; суб`єкти захисту; альтернатива внутрішнього захисту; виняток) січень 2021 року, доступ за посилання: https://www.easo.europa.eu/countrv-guidance-iraq-2021 - дії, яких можуть зазнати араби-суніти, які, як вважається, були пов`язані з ІДІЛ, носять настільки суворий характер, що можуть бути рівносильними переслідуванню (наприклад, довільний арешт, страта, тортури). В інших випадках окремі особи можуть піддаватися (виключно) дискримінаційним заходам, і індивідуальна оцінка того, чи може дискримінація прирівнюватися до переслідування, повинна брати до уваги серйозність та/або повторюваність дій, або ж вони відбуваються як сукупність різних заходів. Наявна інформація вказує на те, що сам факт того, що людина є арабом-сунітом, зазвичай не призводить до обґрунтованих побоювань переслідувань. При індивідуальній оцінці того чи існує розумний ступінь ймовірності того, що заявник зіткнеться з переслідуванням, слід брати до уваги обставини, що впливають на ризик, такі як місце походження, плем`я і т.д. У разі передбачуваної приналежності до ІДІЛ загалом цілком обґрунтовані побоювання переслідувань будуть підтверджені (див. Особи, які вважаються пов`язаними з ІДІЛ). Оцінка того, чи буде заявник сприйматися як пов`язаний з ІДІЛ, залежатиме від індивідуальних обставин, такт як (імовірні) сімейні зв`язки з членами ІДІЛ, місце походження та/або проживання в районі, що раніше утримується ІДІЛ, під час контролю ІДІЛ та часу, втечі, (передбачуваної) племінної приналежності до ІДІЛ, імені тощо. В Іраку має місце безліч неміжнародних (внутрішніх) збройних конфліктів, що перекривають один одного, насамперед конфлікт між іракським урядом і ІДІЛ. Уряд Іраку користується підтримкою низки суб`єктів, зокрема Пешмерга, низки PMU (народні мобілізаційній підрозділи) та інших озброєних груп ополченців, і навіть міжнародної коаліції на чолі зі CША [Ситуація безпеки 2020, 1.1.1.] Деякі частини Іраку також торкнувся міжнародний збройний конфлікт за участю Туреччини, оскільки конфлікт між Туреччиною та РПК поширився на північну іракську територію. Хоча ІДІЛ здійснила більшість зловживань, повідомляється, що урядові сили були залучені до незаконних вбивств, знущань і катувань під час арешту, попереднього ув`язнення та після засудження, а також у широкому спектрі інших зловживань. Повідомляється, що сили безпеки займалися арештами без ордерів, тривалим утриманням під вартою перед побаченням із суддею та утриманням у таємних місцях. Серйозною проблемою залишалися катування та жорстоке поводження під час ув`язнення для отримання зізнань або під час слідства. Зловживання з боку ISF також включають примушування членів сім ї платити хабарі за вилучення тіл, а також імовірну причетність до викрадень, вбивств, пограбувань та іншої злочинної діяльності. Повідомляється, що іракська армія та ополчення застосовували сексуальне насильство безкарно;
		Європейського офісу з питань надання притулку (ЕА80), Ірак: Поводження з іракцями, ймовірно пов`язаними з ІДІЛ. Інформація про країну походження. Звіт, 1 жовтня 2020 року, доступ за посиланням: https://www.refworld.Qrg.ru/docid/613b66147.html (мовою оригіналу) - силы Ирака и РПК проверили тысячи лиц, покидающих районы, удерживаемые ИГИЛ, на предмет связей с ИГИЛ на основании широких критериев, как-то принадлежность к мужчинам и мальчикам призывного возраста, семейные связи с предполагаемыми членами ИГИЛ и сходство имени с именем лица, предположительно связанного с ИГИЛ, в «списках разыскиваемых». В число других факторов входят предполагаемые связи с племенем, предположительно оказывавшим поддержку ИГИЛ, а также тот факт, что лицо проживало в районе, ранее удерживаемом ИГИЛ, и/или бежало из него. Поступали сообщения о «широко распространенной стигматизации целых племен или общин в связи с тем, что они выдержали период правления ИГИЛ». Аналогичным образом в исследовании 2018 года, проведенням Университетом ООН и Институтом по вопросам комплексных преобразований и опубликованном в 2018 году, об опыте иракцев, которые жили под властью ИГИЛ, отмечалось, что подход правительства Ирака к лицам, связанным с ИГИЛ, «широко воспринимается суннитами как коллективное наказание гражданских лиц из числа суннитов» за проживание на территории, ранее удерживаемой ИГИЛ…. В своем ежегодном отчете по Ираку за 2019 год Хьюман Райте Вотч заявила, что силы Ирака, по сообщениям, по-прежнему «произвольно» и «постоянно» задерживают лиц, предположительно связанных с ИГИЛ, причем «многих на месяцы без какого-либо судебного постановления или ордера на арест и часто без указания каких-либо причин для ареста». Хьюман Райте Вотч также отмечала систематические нарушения процессуальных прав лиц, предположительно связанных с ИГИЛ, как взрослых, так и детей, в том числе право предстать перед судьей в течении 24 часов, право на уведомление своих семей и возможность общаться с ними. В отчете ОСОБА_2 отмечалось, что организации «не известно ни одного случая с 2016 года, когда органы власти РПК напрямую уведомили бы члена семьи лица, предположительно связанного с ИГИЛ, о том, что это лицо находится под стражей»….. В отчете Госдепартамента США по торговле людьми за 2019 год говорится, что органы власти как Ирака, так и РПК «по-прежнему незаконно задерживают и преследуют без обеспечения юридического представительства детей, предположительно связанных с ИГИЛ, часть из которых подверглась принудительной вербовке и участию в боевых действиях, и используют жестокие методы допроса и пытки с целью получить признания от детей» Более того, Международная амнистия отмечала, что по состоянию на февраль 2020 года местонахождение тысяч мужчин и мальчиков, которые, как сообщается, в период с 2014 по 2018 год подверглись насильственным исчезновениям, совершенным ИСБ при поддержке Подразделений народной мобилизации (ПНМ) или сил РПК, при бегстве из районов, удерживаемых ИГИЛ, остается неизвестным. Другие, «вероятно, подверглись внесудебным казням или оказались в обширной сети официальных и неофициальных центров содержания под стражей, где их постоянно подвергают пыткам и другим формам жестокого обращения» с целью принудить их к признанию в связях с ИГИЛ.
		Також у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту щодо осіб, що рятуються втечею з Республіки Ірак, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, травень 2019, HCR/PC/IRQ/2019/05, доступ за наступною адресою: https://vvwvv.refworld.org.ru/docid/5d4cl1fd84.html: зазначено, що "По сообщением отдельные лица, в основном это арабы-сунниты, и в частности, но не исключительно, мужчины и мальчики боеспособного возраста из районов, в прошлом удерживаемых ИГИЛ, все в совокупности подозреваются в связи с ИГИЛ или оказанию поддержки группировке. С 2014 года, гражданские лица этой категории регулярно подвергаются различным жестоким актам возмездия и противоправным действиям со стороны государственных и негосударственных субъектов, в том числе во время военных операций по борьбе с ИГИЛ, как во время и после бегства с удерживаемых ИГИЛ территорий, после освобожденш этих территорий, а также во время проведения операций против остатков боевиков ИГИЛ.
		Согласно сообщениям, арабы-сунниты и туркмены-сунниты, особенно из районов, ранее удерживаемых ИГИЛ, подвергаются нападениям из-за приписываемой им поддержки ИГИЛ.
		В районах, ранее удерживаемых ИГИЛ, особенно в районах за пределами городских центров, конфликт между ИСБ и связанными с ними силами, с одной стороны, и ИГИЛ, с другой, продолжается, несмотря на завершение крупных военных операций в конце 2017 года. Хотя ИГИЛ больше не контролирует данную территорию, правительство не установило эффективного государственного контроля за пределами городских районов в мухафазах Алъ-Анбар, Дияла, tКиркук, Найнава и Салах-эд-Дин, где ИГИЛ продолжает свою деятельность. Показатели для оценки угрозы жизни, физической неприкосновенности ти свободе в результате всеобщего настия в этих областях включают в себя: (і) число жертв среди гражданского населения в результате і неизбирательных актов насилия, в том числе нападений террористов-смертников и взрывов автомобтей, обстрелов, взрывов СВУ и ВИВ (см. Раздел II В); (И) количество инцидентов в сфере безопасности (см. Раздел ИВ); и (ni) количество людей, которые были принудительно перемещены из-за конфликта (при этом отмечается, что количество перемещенных лиц, которые не смогли вернуться в определенный район, будет дополнительным показателем постоянной угрозы жизни, физической неприкосновенности или свободе) (см. Раздел II. D)
		Однако такие соображения не касаются исключительно прямого воздействия насилия. Они также охватывают более долгосрочные, косвенные последствия насилия, связанного с конфликтом, которые на единичном ши совокупном основании создают угрозы жизни, физической неприкосновенности ши свободе. В этом отношении соответствующие элементы включают информацию, представленную в разделах ИВ, НЕ и II.F, касающуюся следующих аспектов:(і) I способность ИГИЛ прибегать к угрозам, запугиванию, вымогательству, похищениям и убийствам гражданских лиц и ограничениям свободы их перемещения; (И) высокий уровень раздробленности субъектов безопасности, распространенности коррупции и возможности субъектов безопасности безнаказанно совершать нарушения прав человека на постоянной основе; (iv) влияние насилия и отсутствия безопасности на гуманитарную ситуацию, которая проявляется в бедности, отсутствии продовольственной безопасности, разрушении домов, уничтожении средств к существованию и потере имущества; и (v) ограничения на участие женщин в общественной жизни. Позиция относительно принудительного возвращения. Ввиду ситуации в Ираке, при которой имеют место повсеместное разрушение и повреждение жилья, объектов основной инфраструктуры и сельскохозяйственных земель, ограниченный доступ к источникам средств к существованию и основным услугам, наличие большого количества ВОВ в домах и на земельных участках, постоянная напряженность в местных общинах, в том числе гонения на гражданских лиц, предположительно поддерживающих ИГИЛ, а также отсутствие безопасности, УВКБ ООН настоятельно призывает государства воздерживаться от принудительного возвращения в районы их происхождения лиц, которые являются выходцами из тех районов, которые ранее были подконтрольны ИГИЛ, или в которых ИГИЛ присутствует и сейчас. УВКБ ООН также не рекомендует осуществлять принудительное возвращение этих лиц в другие регионы Ирака, если существует риск, что они не смогут въехать и/ши проживать в этих районах ши же что они окажутся в ситуации, когда у них не будет другого выбора, кроме как вернуться в район своего происхождения. Это указание касается также лиц, которые признаны не нуждающимися в международной защите в качестве беженцев."
		Також станом на грудень 2021 року, Австрійський центр дослідження та документації країн походження та притулку (ACCORD), повідомляє про активну діяльність шиїтських військових у групувань: коли угруповання «Ісламська держава» (ІД) захопило місто Мосул у червні 2014 року, найвпливовіший шиїтський священик у країні, закликав державу допомогти боротися з ІДІЛ. Десятки тисяч чоловіків прислухалися до заклику священнослужителя і згуртувалися під вільною парасолькою організації Сил народної мобілізації (PMF). Ренад Мансур, старший науковий співробітник і керівник проекту Іракської ініціативи аналітичного центру Chatham House, пояснює в коментарі, що в повсякденній політиці та бізнесі в Іраку PMF більше неможна відрізнити від іракської держави, актори ( Війна на скелях, 21 січня 2021 р.). У північному та західному Іраку чиновники та громадяни повідомляли про переслідування з боку ополченців PMF та їхнє втручання в міську владу та повсякденне життя (доступ за посилання: https://www.ecoi.net/en/countrics/iraq/featured-topics/shia-miiitia-in- iraq/#Тос74235918.
		Позивач є чоловіком, мусульманином сунітом за віросповіданням, який походить з територій, що були підконтрольні ІДІЛ та де на даний час зберігаються активна присутність цього терористичного угруповання. Також позивач належить до арабського сунітського племені Ал-Джанабі (№ 43 https://www.refworld.org/pdfid/4693430d0.pdfi, яке є одним з найбільших племен у провінції Анбар (стр. 17 https://apps.dtic.mil/sti/pdfs/ADA604289.pdf) голови якого (шейхи) підтримали терористичну організацію ІДІЛ.
		Так у публікації з сайту aljazeera.com ще від 04.06.2015р. «ІДІЛ отримує підтримку з боку сунітських племен Іраку» зазначалось: «Ряд сунітських племен шейхів і племен в іракській провінції Анбар присягнули на вірність угрупованню Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ)» (доступ за посиланням: https://www.aliazeera.eom/news/2015/6/4/isil-wins-support-from-iraqs--sunni-tribes). Наслідком цього стало переслідування з боку воєнізованих шиїтських формувань чоловіків з племені ОСОБА_3 . 
		Так у іракському ЗМІ «Rudaw Media Network» у публікації від 21.08.2021р. зазначено: «Асоціація мусульманських учених розкритикувала те, що вона назвала "ополченням Асаїб Ахль аль-Хак", що викрало семеро людей з клану Аль-Джанабіє в районі Джурф-ель-Сахр, на північ від мухафази Бабіл.» (доступ за посиланням: https://www.aliazeera.com/news/2015/6/4/isil-wins-support-from-iraqs- sunni-tribes)
		Суд враховуючи приписи Правил № 649, вважає вказані документи є пріоритетними для розгляду питання прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки комплексно відображає ситуацію у країні походження для спірних правовідносин у дані справі.
		Отже, відповідач не врахував інформацію про країну походження позивача, яка підтверджує небезпеку його повернення до країни громадянської належності, зазначивши лише про позитивні тенденції , які відбуваються у країні походження позивача, не провівши будь-якого порівняння( оцінки) вказаній вище інформації по країні походження .
		Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. 
		Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		За таких обставин, суд вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 06.08.202 1№ 277-21 прийняте без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та інформації про країну походження, а отже є таким, що підлягає скасуванню.
		Щодо зобов`язання Державну міграційну службу України византи ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне. 
		З матеріалів справи встановлено, що громадянин Ісламської республіки Ірак ОСОБА_1 , вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в Харківській області 28.03.2016 року. 
		Під час співбесіди 23.12.2020 р. заявник на питання, що буде, у разі повернення в Ірак, відповів, що вважає, йому загрожує небезпека, смерть, викрадення з метою викупу та те, що він є сунітом.
		Проте, суд зазначає, що оскаржуване в даній справі рішення відповідача прийнято на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.0320 р. та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.20 р. у справі №520/14350/19.
		Суд враховує те, що з моменту минулого звернення, ситуація в країні походження позивача за проміжок часу з розгляду судами аналогічних правовідносинах позивача з відповідачем до розгляду по суті даної справи змінилася, що відображено у вищевказаних доповідях міжнародних організацій, які не були взяті до уваги під час прийняття заяви позивача та розгляду його скарги. Таким чином, відповідач не врахував під час прийняття повторного звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оновленої інформації по країні походження, яка підтверджує небезпеку, на яку позивач наражається у випадку повернення до Ірану.
		Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду в даній справі.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та аргументам сторін, які впливають на результат вирішення спору.
		Розподіл судових витрат здійснити відповідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов задовольнити частково
		Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.08.2021 № 277-21
		Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		У повному обсязі рішення виготовлено 29.11.2022
		Суддя Зоркіна Ю.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...