Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/28469/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2022. Зареєстровано: 01.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2022.
Дата набрання законної сили: 22.05.2023
Номер судового провадження: П/520/32787/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		17 лютого 2022 року № 520/28469/21 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Зоркіної Ю.В.,
		за участю секретаря судового засідання - Логачовій К.А.,
		за участю:
		представника позивача - Іванова Д.А.,
		представника відповідача - Вишневського О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ, ЄДРПОУ 37508470), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області(вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
		встановив:
		Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви від 09.02.2022 (подана в судовому засіданні) просить суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.09.2021 №313-21; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 - громадянина Ісламської Республіки Афганістан, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні. Вважає рішення Державної міграційної служби України необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню. 
		В судовому засіданні представник позивача позов підтримав проси в позовні вимоги задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили позовні вимоги залишити без задоволення, оскільки під час розгляду заяви не встановлено жодних фактів щодо можливості загрози життю позивача у разі повернення на Батьківщину. Вважає, що звернення за захистом в Україні направлене на тимчасову легалізацію свого положення на території України, та в такому випадку подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вважається зловживанням процедурою. 
		Судом встановлені наступні обставини справи:
		Позивач є громадянином Ісламської Республіки Афганістан. 
		Позивач виїхав з країни походження через побоювання стати жертвою переслідувань, систематичного порушення прав людини та загальнопоширеного насильства з боку угрупування Талібан , яке жорстоко розплавляється із особами, яких вони вважають своїми противниками та насаджує населенню свої правила та норми поведінки жорстко караючи тих хто їх порушує.
		04.06.2020р. звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		23.12.2021р. отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №52 від 26.10.2021 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) мені відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі на підставі рішення Державної міграційної служби України від 15.09.2021р. №313-21.
		Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову та відзиву, відповіді на відзив, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
		Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Згідно п. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		Частинами 1, 7 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
		Згідно Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Відповідно до п. 45, п.66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Згідно п. 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
		Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, а тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		Крім того, суд зауважує, що при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
		Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
		Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 16 березня 2012 № 3 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (далі - Постанова) інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
		Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 07.09.2011 року (далі по тексту - Правила №649) визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з пп. "е" п.5.1 Правил висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
		Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
		Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
		Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
		У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
		У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту;
		Пунктом 1.2 Правил інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
		Всупереч п.5.1 Правил у висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не досліджено всі відповідні факти, що стосуються Іраку на момент прийняття рішення щодо заяви, її співвідношення зі змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди з позивачем.
		Так, у Керівництві по країні Афганістан: Керівна записка і загальний аналіз» Європейський офіс з питань надання притулку (ЕАSO)» від листопада 2021 року, доступ за посиланням: https://easo.europa.eu/country-guidance-afghanistan-2021 зазначено, що особи, пов`язані з колишнім урядом Афганістану були повідомлення про погрози та або вбивства цивільних осіб за те, що вони є співробітниками чи (вважайими) прихильниками чи шпигунами уряду. Також були задокументовані погрози, цілеспрямовані вбивства та паралельне правосуддя покарання осіб, звинувачених у критиці Талібану або підтримці уряду. Джерело повідомило, що «Талібан» забрав афганців до чорного списку і націлився на людей, підозрюваних у зв`язках з попередньою адміністрацією або силами під керівництвом США, зазначивши, що «особливо в групі ризику є особи, які займають центральні посади у військових, поліцейських та слідчих підрозділах». Повідомлялося про обшуки від дому до будинку, щоб знайти осіб із чорного списку, щонайменше у чотирьох провінційних містах. У дослідженні 2019 року про місцеперебування та досвід депортованих афганців джерело зазначило, що члени їхніх сімей та сусіди можуть спричинити загрозу для репатріантів, коли їх сприймають як «західні». Це ж джерело також повідомило про випадки публічних нападів на репатріантів, оскільки їх вважали «зрадниками» чи «невіруючими». Афганці, які ототожнюються із західними цінностями, також можуть стати мішенню збройних груп, оскільки їх можна вважати неісламськими. підтримують колишній уряд, або можуть вважатися шпигунами. Існує обмежена інформація про становище осіб, яких після захоплення талібами вважають «західними». Проте таліби зробиш чіткі заяви щодо необхідного дотримання шаріату. Наприклад, після захоплення державне телебачення було перервано і транслює декламації Корану, ісламські шоу та оголошення Талібану. Повідомляється, що приватні канали зменшиш вміст, який створює ризик провокації Талібану. наприклад, поп-музику чи іноземні мильні опери, водночас дедалі частіше транслюючи виступи Талібану та вихваляючи їх. Також повідомлялося, що в перші дні після входу талібів у Кабул ціни на традиційний ісламський одяг, такий як хіджаби, зросли через раптовий попит.
		Публікація видання «Українська Правда» від 10.07.2021р. «В Афганістані тривають важкі бої за місто Кандагар» містить інформацію , що в Афганістані тривають бої в місті Кандагарі, центрі однойменної провінції на півдні країни, і його околицях між урядовими силовими структурами і сипами ісламістського антиурядового руху "Талібан ". Від початку травня, коли Сполучені Штати і союзники почали виводити війська з Афганістану, таліби, за повідомленнями, захопили ще десятки адміністративних районів Афганістану в різних частинах країни, значно розширивши підконтрольні їм території. (доступ за посиланням: htts://www.pravda. com, uafrus/news/2021/07/10/7300138/)
		За даними публікації інформаційного агентства «Українські національні новини» від 16.07.2021 «Сформовано нову дипломатичну платформу для підтримки миру і стабільності в Афганістані: деталі» від 21.07.2021р. «Росія посилює військову базу у Таджикистані новою технікою на фоні ескалації в Афганістан » вказано, що протяжність таджицько-афганського кордону становить близько 1340 км, за останні тижні 900 км з них перейшли під контроль бойовиків руху Талібан , під контроль яких переходять все нові райони Афганістану після виходу звідти американського контингенту (посилання: https://www.unn.com.ua/uk/news/1937228-rosiva-posilyuve-vivskovu-bazu-u-tadzhikistani-novovu-tekhnikovu-na-foni-eskalatsiyi-v-afganistani)
		Публікація інформаційного агентства «Associated Press News» від 14.07.2021р. «Талібан просувається вперед, займає ключовий прикордонний пост з Пакистаном», містить інформацію, що Талібан продовжує наростати в Афганістані, заявляючи, що в середу захопили стратегічний прикордонний пункт з Пакистаном - останній у серії ключових прикордонних постів, які перейшли під їхній контроль за останні тижні. SpinBoldak є ключовим пунктом переправи для всіх товарів із південного портового міста Пакистану Карачі до Афганістану, країни, що не має виходу до моря, що залежить від порту Аравійського моря. Минулого тижня таліби заявили, що зараз контролюють 85% території Афганістану - твердження, яке неможливо перевірити, але це значно вище, ніж попередні заяви талібів про те, що більше третини з 421 району та районних центрів країни знаходяться під їхнім контролем. Багато районів Афганістану без бою впали перед талібами, оскільки афганські сили покинули свої пости. Повідомляється, що ОСОБА_2 також впав без бою ( посилання: https://apnews.com/article/afghanistan-taliban-pakistan-6e7a6d46490a21119b5281а3а1b2с2b7)
		Англомовна публікація видання «The Guardian» від 09.07.2021р, «Таліби пролітають через провінцію Герат, поки афганський наступ триває», вказано, що на прес-конференції в Москві в п`ятницю представники Талібану заявили, що вони вже взяли під контроль 85% території Афганістану. Урядові чиновники відкинули цю цифру як частину пропагандистської кампанії. За оцінками високопоставлених військових і міжнародних чиновників, угруповання зараз контролює майже половину з 400районів Афганістану і воює в багатьох інших (посиланням https://www.theguardian.com/world/2021/iul/09/taliban-sweep-through- herat-province-as-afghan-advance-continues
		Таким чином у джерелах інформації щодо оцінки ситуації в Афганістані, посилання які присутні у висновку третьої особи, міститься чисельна інформація про значну ескалацію конфлікту між угрупуванням Талібан та урядом Афганістану з травня 2021.
		Вказані події знайшли своє відображення в оновленій Позиції УВКБ ООН щодо повернення в Афганістан від 16.08.2021р., https://www.refworld.org.m/docid/611f79484.html, де зазначено: после вывода международных войск из Афганистана ситуация с безопасностью и соблюдением прав человека стремительно ухудшилась на значительной части территории страны. Группировка «Талибан» быстро захватывала один район за другим, а в августе 2021 года их продвижение в стране ускорилось, что в итоге привело к захвату 26 из 34 столиц провинций в стране в течение 10 дней и захвату президентского дворца в Кабуле. Всплеск насилия оказал серьезное влияние на гражданское население, включая женщин и детей. УВКБ ООН обеспокоено риском нарушения прав человека в отношении гражданских лиц, включая женщин и девочек, а также в отношении афганцев, которых Талибан считает в настоящее время или в прошлом были связаны с правительством Афганистана, международными вооруженными силами в Афганистане или международными организациями в стране. Все ходатайства граждан Афганистана и лиц, прежде постоянно проживавших на территории этой страны, которые обращаются за международной защитой, должны рассматриваться в рамках справедливых и эффективных процедур в соответствии с нормами международного и регионального законодательства о защите беженцев. УВКБ ООН обеспокоено тем, что события в Афганистане стали причиной увеличения потребностей в международной защите людей, спасающихся бегством из Афганистана, будь то в качестве беженцев в соответствии с Конвенцией 1951 года или региональными нормативно-правовыми актами о защите беженцев или в рамках других форм международной защиты. Аналогичный подход применяется к тем лицам, которые уже находились в странах убежища до последней фазы эскалации насилия в Афганистане. С учетом нестабильной ситуации в Афганистане УВКБ ООН приветствует шаги, предпринимаемые некоторыми странами убежища касательно приостановления принятия решений в отношении потребностей в международной защите афганских граждан и лиц, прежде постоянно проживавших в Афганистане, до стабилизации ситуации в этой стране и появления надежной информации о ситуации с безопасностью и соблюдением прав человека для оценки потребностей в предоставлении международной защиты отдельных заявителей. Ввиду нестабильности ситуации в Афганистане УВКБ ООН не считает уместным отказывать в международной защите гражданам Афганистана и лицам, прежде постоянно проживавшим в этой стране, на основании альтернативы бегства или перемещения внутри страны. Что касается лиц, чьи ходатайства были отклонены до последних событий в Афганистане, текущая ситуация в этой стране может обуславливать факт изменения обстоятельств, который необходимо учитывать в случае подачи нового ходатайства о предоставлении убежища.
		Рекомендации в отношении невозвращения. Ввиду того, что ситуация в Афганистане нестабильна и в ближайшее время может оставаться неопределенной, а также с учетом разворачивающегося гуманитарного кризиса в этой стране, УВКБ ООН призывает Государства приостановить принудительное возвращение граждан Афганистана и лиц, прежде постоянно проживающих в этой стране, включая тех, чьи ходатайства о предоставлении убежища были отклонены. Мораторий на принудительное возвращение в Афганистан должен действовать до стабилизации ситуации в Афганистане, пока, согласно оценкам, ситуация в стране не изменится таким образом, что позволит беженцам вернуться на родину в условиях безопасности и уважения человеческого достоинства. Запрет на принудительное возвращение служит минимальным стандартом и должен действовать до тех пор, пока ситуация в Афганистане в плане обеспечения безопасности, верховенства права и соблюдения прав человека значительно не улучшится, что позволит обеспечить безопасное и достойное возвращение тех людей, которые были признаны не нуждающимися в международной защите.
		Однак до висновку третьою особою відібрані публікації, які не містять жодної інформації, яка могла б підтвердити або спростовувати побоювання позивача, та не досліджують ситуацію у сфері безпеки в Афганістані, таким чином у висновку не відображена інформація, яка свідчила підтвердженням обґрунтованості побоювань позивача, не надана їй відповідна оцінка
		Крім того, взагалі не була досліджена інформація по країні походження щодо переслідування осіб які пов`язані які колишнім урядом Афганістану, іноземними неурядовими організаціями, які вважаються порушниками принципів, норм і цінностей ісламу в інтерпретації Талібану, прихильником західного стилю життя, попри те, що вказані обставин належать до побоювань позивача.
		Суд враховуючи приписи Правил № 649, вважає вказані документи є пріоритетними для розгляду питання прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки комплексно відображає ситуацію у країні походження для спірних правовідносин у дані справі.
		З урахуванням зазначеного та дослідивши висновок третьої особи, суд вважає, що він не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не дослідив поточної та актуальної інформації щодо ситуації в країні походження й не спростував можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
		Висновок третьої особи, що звернення позивача до територіального органу ДМС України із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлене лише потребою у легалізації в України не підтверджений жодними доказами суперечать протоколами співбесіди із заявником та не є обґрунтованим, оскільки побоювання позивача підтверджуються об`єктивною ситуацією у країні його походження та його особистим досвідом.
		Бажання шукача захисту оформити своє легальне перебування на території України не є беззаперечним доказом відсутності загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження та не є умовою, за якої особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Аналогічний правовий підхід застосований у постановах Верховного Суду від 27.05.2021р. по справі № 380/5727/20, від 30.08.2021р. по справі № 520/11435/2020.
		Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву суд зазначає наступне.
		Перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Водночас спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Оскільки наведені відповідачами підстави для відмови позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованими, а на наявність інших підстав відповідачі не вказують, а також ураховуючи, не виконання відповідачами усіх умов, необхідних для остаточного вирішення порушеного питання, суд приходе до висновку, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування рішення від 15.09.2021 № 313-21 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
		Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню .
		Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
		Керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295RFC України, суд
		вирішив:
		Адміністративний позов задовольнити 
		Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15.09.2021 № 313-21.
		Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 - громадянина Ісламської Республіки Афганістан, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		У повному обсязі рішення виготовлено 29.11.2022
		Суддя Зоркіна Ю.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...