Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/1970/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 01.12.2022. Зареєстровано: 02.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2022.
Дата набрання законної сили: 25.10.2022
Номер судового провадження: 22-ц/813/1177/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1177/22 
		Справа № 509/1970/19
		Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.
		Доповідач Сєвєрова Є. С.
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25.10.2022                                            м. Одеса
		Одеський апеляційний суд у складі колегії:
		головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
		суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,        
		за участю секретаря -Хухрова С.В.,
		учасники справи:
		апелянт  Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області,
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Овідіопольська селищна рада Одеської області,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року у складі судді Козирського Є.С.,
		встановив:
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на самочинне збудовану будівлю кафе, загальною площею 96,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позов обґрунтований тим, що відповідно до договорів оренди від 01.01.2013 та від 01.01.2014 укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останнім було надано позивачу у користування приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом 2013-2014 років позивач за згодою відповідача здійснив демонтаж приміщення магазину загальною площею 59,6 кв.м. та за рахунок власних коштів здійснив самочинне будівництво кафе площею 96.3 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджено технічним паспортом на кафе за вказаною адресою. Позивач зазначає, що під час проведення будівельних робіт нею були дотримані вимоги нормативних документів України в галузі будівництва, що підтверджується висновком експертного дослідження №2271 від 17.06.2015 та іншими документами, доданими до позову. Також, позивач зазначила, що визнання права власності на об`єкт, що ї є предметом позову, права інших осіб, у тому числі відповідача, не порушує з огляду на те, що право власності ОСОБА_2 на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який у подальшому було демонтовано та побудовано новий об`єкт нерухомості, було скасовано на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 01.12.2016 за номером провадження №22- ц/785/212/16. Вказане рішення є чинним та ніким не оскаржується. Також, відповідно до інформації наведеній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_2 було скасовано на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 01.12.2016, що підтверджується інформаційною довідкою від 27.12.2016. Приміщення будівлі кафе, яке є предметом позову, знаходиться на земельній ділянці, що є комунальною власністю Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Земельна ділянка на якій розташоване самовільно збудоване приміщення площею 96,3 кв. м. належить селищній раді та у встановленому законом порядку у користування чи власність жодній особі не передавалась. Визнання права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не порушує інтересів і територіальної громади в особі Овідіопольської селищної ради. Щодо відсутності порушення прав відповідача ОСОБА_2 позивач послалася на нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 від 10.04.2019, якою вони засвідчили, що не мають будь яких претензій майнового, фінансового характеру, або будь яких інших претензій до позивача ОСОБА_1 , щодо судових спорів відносно будівлі, розташованої на суміжній ділянці АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за цією ж адресою.
		Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовану будівлю кафе, загальною площею 96,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1500,00 грн.
		Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог та стягнути з відповідача на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем за відсутності дозвільних документів на проведення будівельних робіт та права власності чи користування земельною ділянкою, самочинно збудовано спірну будівлю кафе, яка у розумінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом. З огляду на те, що на момент прийняття судового рішення про визнання права власності на спірну самочинно збудовану будівлю кафе у позивача не було жодних прав ані на земельну ділянку на якій воно збудоване, ані на інше нерухоме майно, яке збудоване на цій земельній ділянці та остання не була надана позивачу під це майно у встановленому законом порядку - підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України відсутні. Позивачем не доведено, що він є власником спірного нерухомого майна, право на яке порушено відповідачами, через що суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність його захисту у судовому порядку. Ураховуючи викладене, оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами та позов у цій справі заявлено формально не для визнання права власності на нерухоме майно, а для набуття права власності на будівлі, які самочинно збудовано, задоволенню він не підлягав.
		10.12.2019 ОСОБА_1 надала суду відзив на апеляційну скаргу та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що орган місцевого самоврядування належним чином виконував свої обов`язки по захисту інтересів громади та будь-яких доказів про порушення прав та інтересів громади та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області по спірному питанню прокурором не надано. Ці обставини безумовно свідчать про відсутність підстав для представництва прокурора у цій цивільній справі.
		Відповідачі в судове засідання 25.10.2022 року не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу без їх участі.
		Заслухавши суддю-доповідача, прокурора відділу представництва інтересів держави з питань земельних відносин управління представництва інтересів держави в суді Одеської обласної прокуратури та представника позивача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
		Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		Згідно з 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Апеляційний суд вважає, що рішення суду таким вимогам не відповідає.
		З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2013 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове володіння на умовах оренди нерухоме майно у вигляді магазину загальною площею 59,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вбачається, що позивач здійснювала будівництво нежитлового приміщення (магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать договір підряду, укладений між нею та підрядником, а також квитанції, рахунки та накладні на оплату будівельних матеріалів.
		11.12.2017 ПП «Южно-регіональний землевпорядний центр» виготовлено технічний звіт з виконання робіт по визначенню меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за власні кошти збудувала будівлю по АДРЕСА_1 та взявши до уваги визнання позову відповідачем власником земельної ділянки Овідіопольською селищною радою, дійшов висновку що невизнане право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості підлягає судовому захисту.
		Проте з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись, оскільки судом допущено неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права.
		Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Відповідно до ч. 2 п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" до виникнення права власності на новостворене майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.
		Згідно з частиною першою та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі N308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі N202/3520/16-ц.
		Вирішуючи спір суд не звернув увагу на те, що у позивача були відсутні докази, які б свідчили про наявність у неї права на земельну ділянку на якій збудовано нерухоме майно, чи права на нерухоме майно, яке збудоване на цій земельній ділянці, а також докази надання Овідіопольською селищною радою Одеської області, як власником земельної ділянки, згоди на будівництво на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення.
		Відтак, побудований позивачем об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом.
		У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.
		Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
		При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
		Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
		Частиною восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.
		Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року N 461.
		Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач перед початком будівництва об`єкта нерухомого майна не зверталася у компетентні органи з метою отримання відповідної дозвільної документації, передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Також у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача у компетентні органи із заявами про узаконення самочинного будівництва та відмову таких органів в його узаконенні.
		Овідіопольська селищна рада Одеської області не є особою, яка порушила, не визнає чи оспорює права позивача, тому визнання позову цим відповідачем не має правового значення.
		Крім того, таке визнання позову суперечить закону. 
		Надане позивачем до відзиву на апеляційну скаргу рішення Овідіопольської селищної ради №1091-VII про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду для розміщення і обслуговування кафе прийнято 16.08.2019 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення, крім того надання такого дозволу не є підставою для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване кафе.
		Отже, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
		Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням узаконено самовільне будівництво, на земельній ділянці, яка перебуває у власності Овідіопольської селищної ради, що є порушенням інтересів держави, Одеська обласна прокуратура правомірно звернулася до суду з апеляційною скаргою в особі Овідіопольської селищної ради Одеської області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.
		Порушення інтересів держави полягають у неприпустимості допущення порушень законодавства щодо належного розпорядження земельними ділянками, а також у сфері порядку здійснення безпечного будівництва, державного контролю за отриманням норм і правил забудови, набуття права власності на збудовані об`єкти.
		Визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за позивачем права власності на кафе порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції уповноваженого органу контролю. 
		Оскаржуваним рішенням суду узаконено самочинно збудований об`єкт, при цьому воно не гарантує його безпечність, оскільки висновок щодо дотримання всіх норм та правил при будівництві будівлі може дати тільки компетентний орган.
		У частині встановлення наявності підстав для звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, Верховний Суд у постановах від 15.10.2019 у справі N903/129/18 та від 26.05.2020 у справі N 912/2385/18 дійшов до висновку, "що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи щодо неможливості самостійного звернення до суду фактичним обставинам, сам факт не звернення до суду з апеляційною скаргою, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що відповідний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту таких інтересів та звернення до суду з такою апеляційною скаргою, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		Подаючи апеляційну скаргу у даній справі, прокурор у відповідності до ч. ч. 4,5 ст. 56 ЦПК України обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, вказав визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Щодо доводів позивача про необхідність врахування правових висновків, викладених Верховним Судом в постановах від 25 вересня 2019 року у справі N 819/198/17 та від 27 травня 2020 року у справі N 819/478/17 слід зазначити, що такі стосуються обставин, за яких позовна заява була подана на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи і учасника відповідних відносин, а не на виконання прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді. Тому доводи позивача про те, що суд не перевірив правомірність підписання апеляційної скарги заступника прокурора Одеської області та не врахував правових висновків, викладених в зазначених постановах Верховного Суду є безпідставними.
		Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.
		Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Керуючись ст.ст.374,376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
		постановив:
		Апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити.
		Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року скасувати.
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудоване майно відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Одеської області судові витрати в розмірі 2250 грн.
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст складений 09.11.2022
		 
		Головуючий:                                           
		      
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...