Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/2429/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.12.2022. Зареєстровано: 02.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2022.
Дата набрання законної сили: 29.11.2022
Номер судового провадження: К/9901/48131/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 листопада 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 420/2429/20
		адміністративне провадження № К/9901/48131/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М.,
		за участю секретаря судового засідання: Лупу Ю.Д.,
		представника позивача Морякова К.І.
		представника відповідача Лех А.О.,
		розглянувши у судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу № 420/2429/20
		за позовом Влад Шиппінг ЛТД
		до  Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області),
		за участю третіх осіб:  Товариства з обмеженою відповідальністю «Панта Рей Україна», Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області,
		про визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення коштів
		за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)
		на рішення Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Завальнюка І.В. від 12 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Скрипченка В.О., Косцової І.П., Осіпова Ю.В. від 17 листопада 2021 року,
		У С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У березні 2020 року Влад Шиппінг ЛТД (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції Кримсько-Чорноморського округу, Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі - Держекоінспекція, відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Панта Рей Україна» (далі - ТОВ «Панта Рей Україна», третя особа 1), Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (далі - Управління держказначейства, третя особа 2), в якому просило:
		- визнати протиправними дії Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року у розмірі 39  891,65 доларів США; 
		- визнати протиправним та скасувати рішення Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу № 33 від 24 квітня 2019 року про заборону на вихід т/х «Vika» (IMO 9133771) з морського порту «Одеса»; 
		- стягнути на користь позивача в особі ТОВ «Панта Рей Україна» за рахунок Державного бюджету грошові кошти в розмірі 1  061  888,92 грн.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що судно мало на борту виключно ізольований баласт, прийнятий до баластних танків у відкритому морі, який може скидатися без обмежень та контролю з боку державних органів; баласт не мав видимих плавучих часток, слідів нафти тощо в районі скидання, а тому, на думку позивача, розрахунок збитків та пред`явлення претензії є протиправними діями відповідача. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до статті 91 Кодексу торгівельного мореплавства України (КТМ України) рішення про заборону на вихід судна може бути прийняте виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким є Держекоінспекція України, проте у будь-якому випадку - не відповідач. 
		3. Позивач зазначив також, що прийняття відповідачем рішення про затримання судна № 33 від 24 квітня 2019 року та направлення його до виконання капітану морського порту «Одеса» було вчинено із перевищенням повноважень. Внаслідок прийняття такого незаконного рішення, позивач з метою отримання дозволу на вихід судна з порту, був змушений через свого морського агента сплатити грошові кошти у сумі 1  061  888,92 грн, що було еквівалентно сумі 39  891,65 дол. США, визначеній відповідачем у претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року. Лише після сплати зазначених грошових коштів капітаном порту був оформлений дозвіл на вихід судна. Цим обґрунтована вимога про стягнення на користь позивача коштів з Державного бюджету у сумі, сплаченій відповідно до претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, позов задоволено.
		5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки ТОВ «Панта Рей Україна» є морським агентом, який 26 квітня 2019 року, діючи в якості морського агента від імені та за рахунок судновласника, тобто позивача, здійснив оплату 1  061  888,92 грн за претензією № 100021 від 24 квітня 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2980 від 26 квітня 2019 року, враховуючи, що нарахування цієї суми за претензією є протиправними, на користь позивача належить стягнути за рахунок Державного бюджету України зазначені грошові кошти.
		6. Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність дій відповідача щодо нарахування збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року мотивований тим, що Міжнародною конвенцією по запобіганню забрудненню з суден 1973 року (далі - Конвенція МАРПОЛ № 73/78) та законодавством України скидання ізольованого баласту в територіальному морі, на внутрішніх водних шляхах України дозволяється без обмежень та контролю з боку державних органів за умови, що такий баласт прийнято у Чорному чи Азовському морі до входу в територіальні води. Оскільки судами при дослідженні наданого відповідачем відеозапису збирання проб не встановлено скидання разом з баластною водою видимих плавучих часток або виникнення слідів нафти або інших забруднюючих речовин на поверхні води, суди дійшли висновку, що із судна був скинутий ізольований баласт, набраний у Чорному морі, що є дозволеним без обмежень та контролю з боку державних органів.
		7. Також суди взяли до уваги обставини справи, встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року у справі № 522/8795/19, що набрало законної сили, зокрема, стосовно визнання протиправною та скасування постанови Державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу № 000058 від 25 квітня 2019 року про накладення адміністративного стягнення на капітана судна т/х «Vika» за статтею 59-1 КУпАП у розмірі 1190 (одна тисяча сто дев`яносто) гривень 00 копійок та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		8. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що механізм перевірки, взяття проб води та проведення їх аналізу з метою встановлення джерела забруднення внутрішніх морських вод та територіального моря визначений Порядком перевірки, взяття проб води та проведення їх аналізу, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 828, яка набула чинності 5 вересня 2019 року, тобто вже після винесення постанови № 000058 від 25 квітня 2019 року. Отже, станом на день відібрання проб відповідач діяв за відсутності нормативного регулювання процедури відбору проб баластних вод та проведення їх аналізу.
		9. Судами попередніх інстанцій також взято до уваги лист Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 24 червня 2019 року № 19-01-06.01-10-288, акт № 578 перевірки виконання вимог природоохоронного законодавства і правил із запобігання забруднення навколишнього природного середовища, складений відділом екологічної безпеки, зі змісту яких судами встановлено, що відділом екологічної безпеки адміністрації Одеського порту не було виявлено забруднень акваторії з т/х «Vika», під час скиду ознак нафтопродуктів чи будь-яких домішок не спостерігалось.
		10. На підставі вищезазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу підстав для проведення 24 квітня 2019 року перевірки судна «Vika».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		11. Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Держекоінспекція Південно-Західного округу звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволені позову.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		12. Касаційну скаргу подано до суду 29 грудня 2021 року.
		13. Ухвалою Верховного Суду від 4 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №  420/2429/20, витребувано матеріали адміністративної справи, надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу Держекоінспекції Південно-Західного округу, а також задоволено клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення рішення судом касаційної інстанції. 
		14. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу №  420/2429/20 призначено до розгляду у судовому засіданні на 8 листопада 2022 року, яке у подальшому було перенесено на 29 листопада 2022 року.
		15. Ухвалою від 8 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Влад Шиппінг ЛТД про закриття касаційного провадження у справі №  420/2429/20.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з порушенням пункту 1 частини першої  статті 19 КАС України, що призвело до розгляду справи судом неналежної юрисдикції. Скаржник вказує, що підставою для виникнення спірних правовідносин стала виключно господарська діяльність позивача Влад Шиппінг ЛТД, провадження якої, на думку скаржника, завдає шкоди навколишньому природному середовищу. Відтак, скаржник наголошує, що дії органу влади, який уповноважений на здійснення контролю у певній законодавчо регульованій сфері, вчинені під час здійснення своїх повноважень, які спрямовані на фіксацію та відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушень суб`єктом господарювання законодавства у підконтрольній такому органу сфері, не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		17. На цій підставі скаржник звертає увагу на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 та від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, про те, що спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням майнового права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
		18. Скаржник також наголошує, що згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, претензії про добровільну сплату шкоди складаються з метою досудового врегулювання спору та самі по собі не встановлюють обов`язків. Тобто, претензія не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні  статті 17 КАС України. Отже, висновки, викладені у спірній претензії, як і в акті перевірки, не породжують для позивача обов`язкових юридичних наслідків. На цій підставі скаржник вказує, що спір, який виник у справі № 420/2429/20, не є таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, до адміністративної юрисдикції належать спори, які виникли між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
		19. Від представника Влад Шиппінг ЛТД надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення, а доводи скаржника про те, що спір, який виник у цій справі, не належить до юрисдикції адміністративних судів, є безпідставними. Представник позивача також зауважує, що у цій справі оскаржувалися дії відповідача щодо реалізації ним саме публічно-владних управлінських функцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		20. 28 листопада 2022 року від ТОВ «Панта Рей Україна» надійшов відзив на касаційну скаргу Держекоінспекції, в якому зазначається, що суди прийняли законні та обґрунтовані рішення, оскільки дійшли правильних висновків, що цю справу належало розглядати у порядку адміністративного судочинства; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		21. 29 листопада 2022 року від Держекоінспекції надійшли пояснення до касаційної скарги, в яких скаржник наполягає на тому, що спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання неправомірними дій Держекоінспекції щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		22. Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що Влад Шиппінг ЛТД є зареєстрованим власником т/х «Vika» (IMO № 913371, прапор Беліз), яке 21 квітня 2019 року прибуло до акваторії морського порту Одеса під завантаженим вантажем та пришвартовано до причалу № 13 Одеського морського порту Одеса.
		23. Згідно листа Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу від 24 квітня 2019 року № 1656/08 капітану судна було повідомлено, що 23 квітня 2019 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Кримсько-Чорноморського округу Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу виявлено, що в районі причалу № 13 Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів» з судна здійснювався скид вод у акваторію Чорного моря. Під час вищезазначеного скиду спостерігаються видимі плавучі частки невідомого походження. Вказані факти зафіксовано засобами відео-фіксації.
		24. На підставі акта відбору проб вод № 234 від 24 квітня 2019 року, протоколу № 241 вимірювань показників складу та властивостей проб вод від 24 квітня 2019 року до Влад Шиппінг ЛТД було висунуто претензію № 100021 від 24 квітня 2019 року з розрахунком завданих збитків внаслідок скиду з судна забрудненої води з перевищенням нормативів гранично допустимих концентрацій завислих речовин, заліза та нафтопродуктів.
		25. Відповідно до претензії Держекоінспекція Кримсько-Чорноморського округу пропонувала добровільно відшкодувати збитки, нанесені державі у сумі 39  891,65 доларів США (тридцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто один долар США 65 центів).
		26. 25 квітня 2019 року без повідомлення та присутності капітана судна державний інспектор Щербатов А.Ю. оформив постанову про накладення адміністративного стягнення № 000058, якою визнав Влад Шиппінг ЛТД винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 59-1 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1  190,00 (одна тисяча сто дев`яносто) гривень.
		27. 25 квітня 2019 року (четвер) станом на 11:00 на судні були закінчені всі вантажні операції, вантаж перевірений та оформлений у митному відношенні. Втім, судно не змогло покинути порт, у зв`язку з затримкою судна Екологічною інспекцією та відсутністю дозволу капітана порту на вихід судна.
		28. Начальником Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу прийнято рішення № 33 від 24 квітня 2019 року, в якому зазначалось, що у зв`язку із заподіянням судном «Vika» шкоди навколишньому природному середовищу та завдання збитків державі на суму 39891,65 доларів США, прийнято рішення про заборону на вихід судна з морського порту. Це рішення скеровано капітану морського порту «Одеса».
		29. З метою врегулювання ситуації, що склалась, враховуючи незгоду капітана та судновласника із діями інспекторів відповідача, морський агент ТОВ «Панта Рей Україна», як представник судновласника, направив до капітана морського порту лист із вимогою оформити відхід судна. Одночасно, капітан судна направив капітану Одеського порту Антонову О.О. заяву про морський протест, яка була отримана 25 квітня 2019 року о 14:55, однак жодних дій щодо оформлення виходу судна з порту вчинено не було.
		30. Для уникнення затримки судна морський агент, керуючись статями 116-117 КТМ України, направив на адресу Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу, Держекоінспекції України та капітану Одеського морського порту Гарантійний лист від 25 квітня 2019 року із зобов`язанням виплатити 39  891,65 дол. США на користь інспекції.
		31. 26 квітня 2019 року о 14:00 (п`ятниця) судно отримало вимогу звільнити причал та було переміщено на якірну стоянку в очікуванні на дозвіл капітана порту на вихід судна.
		32. Враховуючи значні комерційні ризики та збитки, які судновласнику спричиняє затримка судна, морський агент ТОВ «Панта Рей Україна» від імені та за дорученням судновласника здійснив оплату 1  061  888,92 грн (одного мільйона шістдесят однієї тисячі вісімсот вісімдесяти восьми гривень 92 копійок) відповідно до умов претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2980 від 26 квітня 2019 року із відміткою про зарахування коштів до Державного бюджету України.
		33. Відповідно до акта обліку сталійного часу (Statement of Facts) у період часу з 11:00 25 квітня 2019 року до 17:35 26 квітня 2019 року (тобто 30 годин 35 хвилин), судно очікувало на дозвіл капітана порту на вихід з порту. Дозвіл на вихід судна був наданий після оплати грошових коштів, після чого о 20:00 представники портової влади прибули на борт судна та о 21:30 судно змогло покинути Одеський морський порт.
		34. 24 травня 2019 року капітан судна звернувся із позовною заявою до Приморського районного суду міста Одеси, у якій просив визнати протиправною та скасувати постанову № 000058 від 25 квітня 2019 року, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		35. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року у справі № 522/8795/19, яке набрало законної сили 8 листопада 2019 року, визнано протиправною та скасовано постанову Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу № 000058 від 24 квітня 2019 року про накладення адміністративного стягнення на капітана т/х «Vika» (ІМО 9133771) за частиною першою статті 59-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення щодо капітана т/х «VIKA» (ІМО 9133771) за частиною першою статті 59-1 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		36. З урахуванням наведеного, позивач як власник судна (судновласник), дізнався, що дії відповідача щодо визначення забруднення акваторії, розрахунку збитків, які призвели до затримки судна до моменту сплати таких саме з 8 листопада 2019 року - моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 522/8795/19, яким встановлено відсутність складу адміністративного правопорушення щодо забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря України.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		37. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		38. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		39. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		40. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		41. Зазначеним вимогам процесуального закону рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.
		42. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		43. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		44. Основним доводом касаційної скарги є порушення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини першої  статті 19 КАС України, що призвело до розгляду справи судом неналежної юрисдикції. Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 та від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, у зв`язку з чим суди не врахували, що спір у цій справі має приватно-правовий характер та має вирішуватися у порядку господарського судочинства. 
		45. Крім того, скаржник вважає, що позовні вимоги у частині визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року взагалі не підлягають розгляду судом будь-якої юрисдикції, оскільки згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, претензії про добровільну сплату шкоди складаються з метою досудового врегулювання спору у порядку, визначеному статтею 17 КАС України, та самі по собі не встановлюють обов`язків, тобто, претензія не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні  статті 4 КАС України.
		46. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного. 
		47. За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		48. Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		49. Згідно  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		50. У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №  6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства  вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
		51. Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга  статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		52. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей  2,  5 КАС України.
		53. При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		54. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
		55. У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать  Конституції  і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
		56. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
		57. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
		58. Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
		59. За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		60. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		61. Пунктом 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
		62. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.
		63. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
		64. При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
		65. Відповідно до висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		66. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
		67. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
		68. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		69. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
		70. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
		71. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		72. Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
		73. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
		74. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		75. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а, від 12 травня 2021 року у справі № 640/11938/20, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 23 грудня 2021 року у справі № № 370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № № 210/3729/17(2-а/210/204/17), від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.
		76. У справі, що розглядається, предметом спору є, зокрема, дії Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року у розмірі 39  891,65 доларів США.
		77. Відповідно до правового висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, претензії про добровільну сплату шкоди складаються з метою досудового врегулювання спору та самі по собі не встановлюють обов`язків. Тобто, претензія не є рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні  статті 17 КАС України, а тому висновки, викладені у спірній претензії, не породжують для позивача обов`язкових юридичних наслідків та не можуть бути предметом оскарження у судах будь-якої юрисдикції.
		78. Водночас, на відміну від фактичних обставин, встановлених у справі № 804/6165/16, у справі, що розглядається, позивач стверджує, що внаслідок неправомірних дій відповідача був вимушений сплатити нараховану за претензією суму відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу, попри незгоду з вимогами цієї претензії. При цьому, у справі № 804/6165/16 позивачем не було сплачено суми збитків за претензією у добровільному порядку, а тому у постанові від 23 жовтня 2019 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом, відтак, претензія не створює жодних правових наслідків для позивача, тому не може порушувати його права чи інтереси.
		79. Отже, обставини, встановлені у справі, що розглядається, та у справі № 804/6165/16, не є релевантними, а тому доводи скаржника про необхідність врахування судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, колегія суддів не приймає до уваги.
		80. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19, вирішуючи спір, що виник у подібних правовідносинах, а саме - про визнання протиправними дії Держекоінспекції щодо пред`явлення претензії та стягнення на користь компанії за рахунок Державного бюджету грошових коштів, що були сплачені позивачем за такою претензією, дійшов наступних висновків.
		За приписами статті 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється Державною екологічною інспекцією України - центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля.
		Відповідно до пункту «ґ» частини першої статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища (Державної екологічної інспекції України) належить пред`явлення претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
		Суд зазначив, що у зв`язку із пред`явленням претензії начальник Інспекції цього ж дня прийняв рішення про заборону на вихід судна з морського порту у зв`язку із заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензії за порушення природоохоронного законодавства. Це рішення обмежило господарську діяльність судновласника.
		Цього ж дня компанія, що діяла відповідно до портового агентського договору, з метою уникнення більших втрат від простою та затримки судна, сплатило суму претензії.
		Верховний Суд також зазначив, що правовий алгоритм стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу, передбачає, що у разі відхилення претензії, органи Державної екологічної інспекції України звертаються до суду з відповідним позовом до власника судна про стягнення збитків. Під час розгляду справи за таким позовом суд перевіряє, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи завдано збитки та який їх розмір. Судовий порядок стягнення збитків дає можливість суб`єкту господарювання захиститися від необґрунтованих вимог.
		На стадії оформлення та пред`явлення претензії у адресата претензії не виникають обмеження або перешкоди у здійсненні своєї нормальної господарської діяльності.
		Однак у ситуації позивача, а вона загалом є типовою для портів України через наявність законодавчих прогалин, цей алгоритм не працює. Заборона виходу судна з порту у зв`язку із несплатою суми збитків вимушує судновласника сплатити суму претензії. Після сплати суми, зазначеної у претензії, у Інспекції відпадає необхідність звертатися до суду. Де-юре Інспекція реалізувала свої повноваження повною мірою: виявила порушення, зафіксувала, пред`явила претензію, стягнула збитки.
		Зазвичай, добровільна сплата претензійної суми свідчить про згоду з претензією. Судновласник міг би відхилити претензію, якщо вважав її безпідставною. Однак претензія у цій справі мала наслідком заборону виходу судна з порту. А це, своєю чергою, призводить до збитків від простою та низки інших негативних наслідків. Тому сплату претензійної суми за таких вимушених для позивача обставин не можна назвати добровільною або такою, що свідчить про згоду із претензією.
		Оцінюючи контекст обставин справи № 420/4129/19, Верховний Суд дійшов висновку, що сплата суми претензії не свідчить про визнання претензії. Спір щодо наявності правопорушення, за яке пред`явлено претензію, залишається. Судновласник і далі вважає, що його права було порушено.
		З огляду на вищевикладене, Суд звернув увагу на те, що сама собою претензія безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи. Однак такі наслідки (у вигляді обмеження господарської діяльності) породжують рішення про заборону судну на вихід з порту, яке ґрунтується на претензії.
		Зупинка відповідачем рішення після сплати позивачем суми претензії не впливає на можливість його оскарження. Правомірність рішення про заборону на вихід судна з морського порту може бути перевірена і після його виконання, а також у разі зупинення чи скасування органом, що його видав, якщо позивач вважає, що мало місце порушення його прав у зв`язку із таким рішенням.
		Отже, саме рішення Інспекції про заборону на вихід судна з порту накладає обтяження на суб`єкта господарювання та є основним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку.
		Верховний Суд також звернув увагу, що дії відповідача є взаємопов`язаними, послідовними та похідними одна від іншої, а саме: здійснення екологічного контролю (перевірка судна); відбір проб ізольованого баласту; дослідження відібраних проб; розрахунок збитків; оформлення претензії; рішення Інспекції про заборону на вихід судна з морського порту в зв`язку з заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензій за порушення природоохоронного законодавства України. Такі дії мають учинятися на підставі та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
		81. Таким чином, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19, за встановлених обставин справи, а саме - коли сплата коштів за претензією здійснена позивачем вимушено з огляду на обмеження його господарської діяльності внаслідок неправомірних, на думку позивача, дій Держекоінспекції, суди мають перевірити правомірність таких дій.
		82. На цій підставі, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що дії відповідача щодо складання та направлення позивачу претензії, за даних обставин справи, не породжують прав та обов`язків для позивача, а тому позовна вимога у цій частині нібито не може бути предметом оскарження у судах будь-якої юрисдикції.
		83. Стосовно доводів скаржника про те, що спір у цій справі, зокрема, щодо повернення коштів, сплачених на виконання претензії, є приватно-правовим та має розглядатися у порядку господарського судочинства, колегія суддів зазначає наступне.
		84. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		85. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		86. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18 та від 9 вересня 2021 року у справі № 1570/4005/2012.
		87. Крім того, у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №  370/2759/18 Верховним Судом сформульовано правовий висновок про те, що спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів,  яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є  спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
		88. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, до адміністративної юрисдикції належать спори, які виникли між двома (кількома) суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
		89. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		90. Згідно статті 1 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
		91. Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		92. За правилами пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
		93. Отже, до юрисдикції господарських судів не належить розгляд справ про оскарження актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, у сфері організації та здійснення господарської діяльності. Такі спори відповідно до положень статті 19 КАС України належать до юрисдикції адміністративних судів.
		94. У справі, що розглядається, предметом оскарження є рішення та дії Держекоінспекції, прийняті та здійсненні на виконання цим органом своїх владних управлінських функцій щодо здійснення контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; сторонами цього спору є компанія - суб`єкт господарювання та Держекоінспеція як суб`єкт владних повноважень.
		95. Отже, за суб`єктним складом, предметом оскарження та суттю спірних правовідносин спір, що виник у цій справі, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		96. При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про неврахуванні судами попередніх інстанцій під час визначення юрисдикції спору правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 та від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, з огляду на те, що спірні правовідносини, які виникли у цих справах та у справі, що розглядається, не є подібними. 
		97. Зокрема, у справі № 826/12775/15 спірні правовідносини виникли між суб`єктом господарювання та відділом Державної виконавчої служби з приводу правомірності накладення арешту на майно позивача у межах виконавчого провадження. Переглядаючи цю справу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року дійшла висновку, що спір належить до юрисдикції господарських судів, оскільки арешт на майно накладено постановою виконавця, прийнятою на підставі ухваленого у господарській справі судового рішення.
		98. У справі № 910/7781/19 спірні правовідносини виникли між суб`єктом господарювання та Міністерством юстиції України стосовно правомірності наказу відповідача про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. У цій справі у постанові від 4 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь Мін`юсту як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
		99. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку про те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15 та від 4 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, не є такими, що мають значення для встановлення судової юрисдикції у цій справі. 
		100. Стосовно висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи, зокрема, у частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу № 33 від 24 квітня 2019 року про заборону на вихід т/х «Vika» (IMO 9133771) з морського порту «Одеса», колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. 
		101. Відповідно до положень статті 91 КТМ України кожне судно зобов`язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл капітана порту.
		Капітан морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі:
		а) непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу і наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров`ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу;
		б) порушення вимог до суднових документів;
		в) несплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів;
		г) рішення уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, та прикордонної служби).
		Капітан морського порту може затримати судно на підставах, зазначених у частині другій цієї статті, до усунення виявлених за результатами контролю недоліків або до моменту сплати належних зборів, штрафів чи інших платежів.
		Якщо недоліки не можуть бути усунуті на місці, судну надається можливість пройти на найближчу судноремонтну верф.
		Про затримку судна негайно повідомляється судновласник.
		Витрати, пов`язані з здійсненням капітаном морського порту прав, передбачених цією статтею, покладаються на судновласника.
		102. Отже, повноваженнями на ухвалення рішення про заборону на вихід морського судна з порту наділений виключно центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким є Державна екологічна інспекція України.
		103. Підстави для відмови у видачі дозволу на вихід із порту є вичерпними. Серед них несплата встановлених зборів, штрафів та інших платежів. Встановленими для цілей цієї правової норми є збори, штрафи чи платежі, встановлені відповідними нормативно-правовими актами. Суми збитків, завданих забрудненням навколишнього середовища, які визначені у претензії, не є встановленим збором, штрафом, іншим платежем у розумінні статті 91 КТМ України. Отже, ні сама претензія Інспекції, ні несплата суми збитків, що в ній зазначена, не є законною підставою для заборони виходу судна з порту.
		104. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19.
		105. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, рішення про заборону на вихід судна «Vika» з морського порту «Одеса» № 33 від 24 квітня 2019 року прийнято начальником Держекоінспекції Південно-Західного округу в зв`язку з заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів та претензій за порушення природоохоронного законодавства.
		106. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги у частині визнання протиправним та скасування рішення про заборону на вихід судна «Vika» з морського порту «Одеса» № 33 від 24 квітня 2019 року. 
		107. Стосовно правильності висновків судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про визнання протиправними дій Держекоінспекції щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року у розмірі 39  891,65 доларів США та стягнення на користь позивача сплачених за цією претензією коштів за рахунок Державного бюджету, колегія суддів зазначає наступне. 
		108. Відповідно до статті 102 Водного кодексу України у внутрішні морські води та територіальне море забороняється скидати з суден і плавучих засобів, платформ та інших морських споруд і повітряних суден хімічні, радіоактивні та інші шкідливі речовини, а також радіоактивні або інші відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря. Охорона внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, інших актів законодавства.
		109. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 11 серпня 2017 року № 312 затверджено Положення про морські екологічні інспекції (далі - Положення № 312), пунктом 1 якого визначено, що Державна екологічна інспекція Північно-Західного регіону Чорного моря є морською екологічною інспекцією, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
		Пунктом 2 Розділу ІІ Положення № 312 серед функцій інспекції визначено повноваження щодо здійснення заходів, пов`язаних із перевіркою дотримання норм екологічної безпеки навколишнього середовища.
		110. Згідно з пунктом 5-1 Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269 (далі - Правила № 269), скидання ізольованого баласту в територіальному морі, внутрішніх водних шляхах України дозволяється без обмежень та контролю з боку державних органів за умови, що такий баласт прийнято у Чорному чи Азовському морі до входу в територіальні води. Морські екологічні інспекції Держекоінспекції мають право перевірити відповідність ізольованого баласту, скидання якого здійснюється із суден у внутрішні морські води та територіальне море, нормативам гранично допустимих концентрацій основних забруднюючих речовин у морському порту виключно у випадку, якщо під час скидання із судна ізольованого баласту разом з ним викидаються зримі плавучі частки або виникають видимі сліди нафти чи нафтовмісних або інших забруднюючих речовин в районі скиду, що призвело до фактичного погіршення якості води.
		111. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Інспекція має повноваження здійснювати перевірку дотримання норм екологічної безпеки навколишнього середовища. Так само перевірити відповідність ізольованого баласту нормативам гранично допустимих концентрацій основних забруднювальних речовин у морському порту Інспекція уповноважена винятково за умови встановлення наявності видимих плавучих часток або видимих слідів забруднювальних речовин.
		112. Отже, екологічний контроль судна є можливим за наявності сукупності двох обставин:
		1) факту скидання із судна у районі скидання видимих плавучих часток або виникнення видимих слідів нафти чи нафтовмісних або інших забруднювальних речовин у районі їхнього скидання;
		2) фактичного погіршення якості води внаслідок такого скидання.
		113. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19.
		114. Поняття «забруднення морського середовища» визначено положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 року (набула чинності для України 3 червня 1999 року на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об`єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об`єднаних Націй з морського права 1982 року» від 3 червня 1999 року № 728-XIV), пунктом 2.15 ДСанПІН 199-97, пунктом 3 Правил  №269.
		115. Згідно з підпунктами «i» та «в» частини першої статті 3 Конвенції по запобіганню  забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 року (Лондонська конвенція, ратифікована УРСР 24 грудня 1975 року, правонаступницею якої є Україна) скиданням не вважається видалення в море відходів або інших матеріалів, які є результатом нормальної експлуатації суден, літаків, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій та їх обладнання, крім відходів або інших матеріалів, що транспортуються суднами.
		116. Суд звертає увагу, що Конвенція МАРПОЛ № 73/78 поділяє баласт (баластні води) на чистий, брудний та ізольований.
		117. Згідно з правилом 1 Додатку І до Конвенції МАРПОЛ № 73/78 чистий баласт означає баласт в танку, який після останньої перевезення в ньому нафти, був очищений таким чином, що стік з цього танка, скинутий з нерухомого судна в чисту спокійну воду при ясній погоді, не викликає появи видимих слідів нафти на поверхні води або на прилеглому узбережжі або появи нафтовмісних осадів або емульсії під поверхнею води або на прилеглому узбережжі. Якщо скидання баласту проводиться через схвалену Адміністрацією систему автоматичного виміру, реєстрації і управління скиданням нафти, то свідчення такої системи про те, що зміст нафти в стоків, що скидаються не перевищує 15 мільйонних часток, приймаються як доказ чистоти баласту незалежно від наявності видимих слідів.
		Ізольований баласт означає водяний баласт, прийнятий у танк, який повністю відділений від нафтової вантажної і нафтової паливної систем і призначений тільки для перевезення баласту або баласту або вантажів, які не є нафтою або шкідливими рідкими речовинами, які визначені по-різному в Додатках до цієї Конвенції.
		118. Подібні визначення дають і норми національного законодавства. Зокрема, пунктом 3 Правил № 269 визначено:
		- баласт брудний - баластні води (з нафтою або іншими забруднюючими речовинами), які утворюються в неочищених суднових танках (нафтотанках) після приймання до них водяного баласту;
		- баласт чистий - баластні води у танку, призначені тільки для цих цілей, або в танку, який після останнього транспортування в ньому нафти очищений до такого стану, що стік з нього, скинутий з непорушного судна на спокійну чисту воду при ясній погоді, не викликає появи слідів нафти на поверхні води.
		119. Пункт 2.3 ДСанПІН 199-97 визначає чистий баласт, як водяний баласт у танку, що призначений тільки для цього, або в танку, який після останнього транспортування в ньому нафти очищений до такого стану, що стік з нього, скинутий з непорушного судна на спокійну чисту воду при ясній погоді, не викликає появи слідів нафти на поверхні води;
		ізольований баласт - баластні води, прийняті в танк, який повністю відділено від вантажної і паливної системи і призначено тільки для перевезення водяного баласту та вантажів, які не є нафтою або рідкими отруйними речовинами, які визначені у Додатках до Конвенції МАРПОЛ № 73/78.
		120. Ізольований баласт по суті є баластною водою, яка прийнята у баластні танки, які є повністю ізольовані та незалежні від усіх інших систем судна (як то паливна, вантажна, фанова та ін.), та використовується тільки для набрання додаткової ваги судну з метою покращення його морехідних якостей.
		121. Відповідно до параграфу 4 (В) правил 34 частини С глави 4 Конвенції МАРПОЛ № 73/78, ізольований баласт не підлягає контролю, його скид в особливих районах не заборонений та не обмежений. Пункт 3.4.1 ДСанПІН 199-97 визначає, що відведення чистого баласту з ізольованих танків, якщо він прийнятий за межами акваторії порту вивантаження, будь-якими обмеженнями не обумовлюється.
		У випадку, якщо судно не перевозить нафту або рідкі отруйні речовини, баластна вода, яку таке судно набирає до своїх танків для досягнення необхідних морехідних якостей, є ізольованим баластом.
		122. З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що баластна вода є звичайною забортною морською водою, прийнятою до баластних танків судна з метою забезпечення безпеки судноплавства та покращення морехідних якостей, скидання ізольованого баласту не є тотожнім скиданню забруднюючих речовин та не підлягає екологічному контролю; такий контроль здійснюється тільки у разі, коли із судна скидаються видимі плавучі частки або виникають видимі сліди нафти, нафтовмісних або інших забруднюючих речовин.
		123. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 420/4129/19.
		124. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що під час виконання вантажних операцій з с/х «Vika» поступово відкачувались баластні води, і цей процес був завершений 24 квітня 2019 року о 13:45. Цього ж дня о 14:20 державні інспектори Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу піднялись на борт судна та повідомили про нібито наявне забруднення судном акваторії порту. Інспектори здійснили перевірку пломб на суднових клапанах на пристроях для очищення стічних вод, сепаратора очищення забрудненої нафтою води. Також, інспектори здійснили перевірку входів до машинного відділення та перевірили судновий журнал щодо записів про вищезгадані пломби, перевірили пристрої для очищення стічних вод, визначили їх кількість всередині.
		125. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за наслідками огляду судна було складено протокол № 000058 від 24 квітня 2019 року відносно капітана судна, згідно з яким о 17:50 год. 24 квітня 2019 року мало місце забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря України внаслідок скиду з т/х «Vika» ІМО 9133771 морської води з баластної системи з перевищенням норм гранично допустимої концентрації домішок, що є порушенням норм статті 102 Водного кодексу України.
		126. У подальшому, 25 квітня 2019 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу Щербатовим А.Я. винесено постанову № 000058, якою капітана судна визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 59-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1  190,00 грн.
		127. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року у справі № 522/8795/19 вищезазначену постанову скасовано, а справу про адміністративне правопорушення за статтею 59-1 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		128. Під час розгляду справи № 522/8795/19 судом встановлено, що 23 квітня 2019 року інспекторами здійснено відбір проб поверхневих вод Чорного моря морської води в районі причалу № 13 порту біля т/х «Vika», а також в районі причалу № 12, що визначено як фонова відстань (акт відбору проб вод № 232 від 23 квітня 2019 року). Відбір проб здійснений на виконання статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
		129. За результатами розгляду справи № 522/8795/19, дослідження наявних у матеріалах справи доказів (зокрема, звіту позивача про операції із баластними водами, листа Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 24 червня 2019 року № 19-01-06.01-10-288, акта № 578 перевірки виконання вимог природоохоронного законодавства і правил із запобігання забруднення навколишнього природного середовища, диска з відеозаписом відбору проб) Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 22 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили 8 листопада 2019 року, дійшов висновку, що дії відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо відбору проб та проведення їх аналізу є такими, що проведені з порушенням вимог чинного законодавства; жодних забруднень акваторії з т/х «Vika» під час скиду, ознак нафтопродуктів чи будь-яких домішок не виявлено, а тому за відсутності складу правопорушення, суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.
		130. На підставі встановлених у вищенаведеному судовому рішенні обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, дійшли висновку про протиправність дій відповідача щодо розрахунку суми збитків та пред`явлення претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року.
		131. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
		132. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		133. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		134. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
		Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
		135. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18 та від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17.
		136. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
		ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі (в визначених законом випадках, у рішеннях суду винесених у кримінальному судочинстві та у справах про притягнення до адміністративної відповідальності);
		ці обставини досліджені (оцінені) судом саме як обставина (юридично значимий факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридично значимого факту);
		ці обставини містяться у мотивувальній (як виняток, у резолютивній) частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; як виняток, певні преюдиційні обставини можуть міститися і у резолютивній частині рішення;
		судове рішення набрало законної сили;
		у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні обставини, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 ЦПК України «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
		137. Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		138. Порівняння засада (принципів) цивільного та господарського судочинства, закріплених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України та статті 2 ГПК України відповідно із засадами (принципами) адміністративного судочинства, дозволяє стверджувати, що принцип офіційного з`ясування всіх обстави у справі є обов`язковим лише при вирішенні публічно-правових спорів.
		139. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		140. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		141. З огляду на принцип офіційності, суди попередніх інстанцій, не обмежуючись преюдиційними обставинами, встановленими під час розгляду № 522/8795/19, самостійно дослідили наявні у цій справі докази.
		142. Зокрема, на підтвердження присутності у баластних водах видимих плавучих часток, наявність яких стала підставою для проведення перевірки, відповідачем до суду першої інстанції було надано диск з відеозаписом, який було оглянуто в судовому засіданні. Разом з тим, суд дійшов висновку, що з відеозапису не вбачається скидання разом з баластною водою видимих плавучих часток або виникнення слідів нафти або інших забруднюючих речовин на поверхні води.
		143. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено лист Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 24 червня 2019 року № 19-01-06.01-10-288, акт № 578 перевірки виконання вимог природоохоронного законодавства і правил із запобігання забруднення навколишнього природного середовища, складений відділом екологічної безпеки, в яких зазначено, що відділом екологічної безпеки адміністрації Одеського порту не було виявлено забруднень акваторії з т/х «Vika» під час скиду баластних вод, ознак нафтопродуктів чи будь-яких домішок не спостерігалось.
		144. З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у Держекоінспекції Кримсько-Чорноморського округу підстав для проведення 24 квітня 2019 року перевірки судна «Vika», розрахунку збитків, завданих навколишньому природному середовищу та пред`явлення позивачу претензії № 100021 від 24 квітня 2019 року.
		145. Крім того, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що ТОВ «Панта Рей Україна» є морським агентом, який 26 квітня 2019 року, діючи від імені та за рахунок судновласника, тобто, позивача, здійснив оплату 1 061 888,92 грн за претензією № 100021 від 24 квітня 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2980 від 26 квітня 2019 року, та з огляду на встановлення протиправності нарахування цієї суми за претензією, Суд погоджується з тим, що ефективним способом захисту прав позивача у цьому публічно-правовому спорі є стягнення на користь компанії за рахунок Державного бюджету України грошових коштів в сумі 1  061  888,92 грн.
		146. Суд також виходить з необхідності стимулювання підприємницької діяльності та створення привабливого інвестиційного клімату в Україні, що також є запорукою економічного зростання та добробуту кожного через збереження існуючих та створення нових робочих місць. Це, зокрема, відповідає положенням частини четвертої статті 13 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також частини першої статті 17 Основного Закону - забезпечення, зокрема економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу.
		147. Вказаний підхід стосовно стимулювання підприємницької діяльності та створення привабливого інвестиційного клімату в Україні був застосований Верховним Судом у постановах від 9 лютого 2021 року справа №856/9/20-а, 6 квітня 2021 року у справі № 240/8544/20, від 5 липня 2022 року справа №522/3740/20, від 28 липня 2021 року справа №380/744/20, від 26 жовтня 2021 року справа № 400/2936/20 та 13 вересня 2022 року у справі № 320/1167/21.
		148. Окрім того, як зазначено у пункті 2.1 Звіту про верховенство права 2020 року «Верховенство права в Європейському Союзі» (COM/2020/580), ефективні системи правосуддя необхідні для підтримання верховенства права; незалежність, якість та ефективність - це визначені параметри ефективної системи правосуддя, незалежно від моделі національної правової системи та традиції, в якій вона закріплена; хоча організація правосуддя в державах-членах належить до компетенції держав-членів, коли вони здійснюють цю компетенцію, держави-члени повинні забезпечити, щоб їх національні системи правосуддя забезпечували ефективний судовий захист; ефективні системи правосуддя також є основою взаємної довіри, яка є підґрунтям спільного простору свободи, справедливості та безпеки, сприятливе для інвестицій середовище, стійкість довгострокового зростання.
		149. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
		150. Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
		151. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		152. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59). 
		153. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		154. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		155. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
		156. При цьому, оскільки ухвалою Верховного Суду від 4 серпня 2022 року було задоволено клопотання Держекоінспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) про відстрочення до ухвалення рішення судом касаційної інстанції сплати суми судового збору, то з відповідача належить стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 40  264,60 грн.
		Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.
		Стягнути з Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (ЄДРПОУ: 4387978, Лінія 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, 22, м. Одеса, 65114) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 40  246,60 грн (сорок тисяч двісті сорок шість гривень 60 коп.).
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач:                                                                                              Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                                                  Н.В. Коваленко
		                                                                                                                             В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...