Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/1631/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 05.12.2022. Зареєстровано: 06.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2022.
Дата набрання законної сили: 05.12.2022
Номер судового провадження: А/857/11960/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1631/22 пров. № А/857/11960/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:Затолочного В.С.,
		суддів:Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 260/1631/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дору Ю.Ю. в м. Ужгород Закарпатської області 06 липня 2022 року за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (надалі також  ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також  ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1) та військової частини НОМЕР_1 (надалі також  ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 2) у якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.03.2022 № 94 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 (надалі також  Наказ № 94); 
		- визнати протиправним та скасувати наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.03.2022 № 23 про проходження військової служби ОСОБА_1 (надалі також  Наказ № 23).
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року позов задоволено повністю.
		Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.03.2022 року № 94 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 .
		Визнано протиправним та скасовано наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.2022 року № 23 про призначення ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 та приступлення до виконання обов`язків.
		Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили відповідачі, які покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		В обґрунтування апеляційних вимог ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначає, що станом 30.03.2022 позивача ознайомлено з порядком проходження військової служби. Скарг та заяв на стан свого здоров`я позивач не заявив та визнав себе придатним до військової служби. Вказує, що за результатами проходження військово-лікарської комісії позивач визнаний придатним для проходження військової служби. Станом на 30.03.2022 року позивачем не повідомлено відповідача 1 про наявність у нього підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі також  Закон № 3543-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та не було надано відповідачу 1 жодних підтверджуючих документів щодо такої відстрочки.
		ВЧ НОМЕР_1 у своїй апеляційній скарзі вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач станом на час його призову на військову службу повідомляв відповідача 1 про наявність у нього права на відстрочку від призову та висловлював будь-які заперечення щодо призову. Звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з`ясовувати у військовозобов`язаних наявність підстав надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Зазначив, що позивач на час розгляду справи судом першої інстанції вже не був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , а проходив службу в Державній службі спеціального зв`язку та інформації. Також, вважає, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду.
		У відповідь на подані апеляційні скарги представник позивача подав відзиви, в яких заперечує проти вимог скарг, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянтів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просить стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 16000 грн.
		Враховуючи те, що апеляційні скарги подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг та відзивів на них, колегія суддів приходить до висновку про те, що такі підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.03.2022 ОСОБА_1 був доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
		За результатами проходження військово-лікарської комісії позивач був визнаний придатним для проходження військової служби, що підтверджується довідкою від 30.03.2022 № 29/1680, карткою обстеження та медичного огляду від 30.03.2022.
		30.03.2022 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 94 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» (а.с. 42-43).
		Підпунктом 1.1 пунктом 1 даного наказу визначено заступнику начальника центру  начальнику мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 призвати та направити для проходження військової служби під час мобілізації резервістів військовозобов`язаних, які призвані та направлені в складі команд, зокрема № Т0950 (додаток № 7).
		У документі «Спискок військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 , в/ч НОМЕР_1 » від 30.03.2022 № 6722 (а.с. 44) під номером 10 зазначені наступні відомості: «солдат ОСОБА_1 1986 403256А Т0950 Механік телефонних станцій Ужгородський РТЦК та СП 0675021278».
		Відповідно до пункту 5 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.03.20222 № 23 (по стройовій частині) солдат запасу ОСОБА_1 , 1986 р.н., НОМЕР_2 , ВОС  НОМЕР_3 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 30 березня 2022 року, вважається призначеним до військової частини НОМЕР_1 та таким, який приступив до виконання обов`язків санітарного інструктора 1 відділення 3 взводу охорони 4 роти охорони 3 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .
		01.04.2022 ОСОБА_1 прийнято військову присягу у військовій частині, про що міститься запис у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_4 .
		05.05.2022 позивачем подано командиру ВЧ НОМЕР_1 рапорт щодо його переведення для подальшого проходження військової служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
		08.05.2022 наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 14-РС відповідно до пунктів 10 та 144 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та пункту 11 Положення про Державну спеціальну службу транспорту старшого солдата ОСОБА_1 , старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони батальйону 711 полку охорони Державної спеціальної служби транспорту за його згодою увільнено від займаної посади, виключено зі списків особового складу Державної спеціальної служби транспорту та направлено для подальшого проходження військової служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час виникнення спірних правовідносин позивач відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
		Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
		Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
		При цьому, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
		Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон № 3543-XII.
		У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
		мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		Частиною п`ятою статті 4 Закону № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
		Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти. 
		Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (надалі також  Закон № 2232-ХІІ; тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно із статтею 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
		Частина дев`ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов`язку:
		допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
		призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
		військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
		військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
		резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
		Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII.
		На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
		Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. 
		Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
		Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
		Також, частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII встановлює, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
		Разом з тим, статтею 23 № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		Так, відповідно до абзацу третього частини другої цієї статті, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є старшим науковим співробітником, кандидатом технічних наук, та працює з 16.09.2008 і по теперішній час за основним місцем роботи на повну ставку в Інституті телекомунікацій і глобального інформаційного простору HAH України на науковій посаді завідувача відділу інформаційних та комунікаційних технологій.
		Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що на позивача на час призову його на військову службу розповсюджувався відповідний імунітет від такого призову, абзацом третім частини другої статті 22 Закону № 3543-ХІІ.
		Незважаючи на це, 30.03.2022 ОСОБА_1 був призваний відповідачем 1 на військову службу під час мобілізації та призначений у команду ВЧ НОМЕР_1 .
		Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним Наказу № 94, відповідачі покликаються на неповідомлення ОСОБА_1 про наявність обставин, які перешкоджали чи унеможливлювали його призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		Згідно матеріалів справи дійсно підтверджується відсутність будь-яких доказів щодо наявності у відповідачів інформації про те, що позивач не підлягав призову на військову службу.
		У справі наявна власноруч підписана позивачем заява про доведення до нього інформації щодо його призову на військову службу, ознайомлення з порядком проходження військової служби.
		В даній заяві позивач жодним чином не згадує про наявність обставин, що перешкоджають його призову на військову службу.
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що з огляду на наявність у позивача вищої освіти, значного життєвого досвіду, він міг знайти спосіб вчасно сповістити відповідача 1 про наявність таких обставин, проте не зробив цього.
		Також з матеріалів справи встановлено, що заяву про наявність зазначених підстав і підтвердження їх доказами позивачем надано відповідачу 1 лише 26 квітня 2022 року, тобто значно пізніше винесення оскаржуваних Наказів № 94 та № 23 та після їх фактичної реалізації.
		Також, до суду апеляційної інстанції відповідач 1 надав копію запиту ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.08.2022 № 1088/1/2151 щодо перебування громадянина ОСОБА_1 на військовому обліку у підпорядкованих Київському МТЦК СП районних в м. Києві ТЦК СП та наявність відомостей про місце його працевлаштування, а також відповідь ІНФОРМАЦІЯ_6 від 08.09.2022 № 9863407, відповідно до якої громадянин ОСОБА_1 перебуває на обліку рядового складу у Деснянському районному в м. Києві ТЦК СП з 21.02.2003. Інформацію щодо перебування на посаді старшого наукового співробітника Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України позивач не надавав.
		Даний доказ приймається судом апеляційної інстанції, як належний та допустимий доказ, з огляду на неможливість його подання раніше, під час розгляду справи у суді першої інстанції.
		Вирішуючи даний спір, колегія суддів досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов`язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також наступні законодавчі норми.
		Частиною першою та другою статті 33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
		Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
		Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
		Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (надалі також  Положення № 154) передбачені завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а саме, виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів та інші (пункт 8 Положення № 154).
		Відповідно до пункту 9 зазначеного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
		взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час;
		здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;
		здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час;
		Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві, а також оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
		Відповідно до пункту 56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 (надалі також  Порядок № 921) районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують та ведуть військовий облік на відповідній території, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників і військовозобов`язаних у випадках, передбачених законодавством, організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників і військовозобов`язаних та персональних даних, які містяться в них та інше.
		За приписами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Відповідно до частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
		Також, обов`язок дотримання правил військового обліку передбачений частиною восьмою статті 2 зазначеного Закону, відповідно до якої виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.
		Згідно з частиною 11 статті 38 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
		Додатком № 1 до Порядку № 921 є Правила військового обліку призовників і військовозобов`язаних (надалі також - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники і військовозобов`язані повинні, зокрема:
		- перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
		- не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки;
		- особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади;
		- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право призовників на відстрочку від призову на строкову військову службу.
		Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку, що праву позивача не бути призваним (не підлягати призову) на військову службу під час мобілізації кореспондує його обов`язок з дотримання правил військового обліку. Тобто позивач був зобов`язаний не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації і у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника ІНФОРМАЦІЯ_7 . Більше того, ОСОБА_1 повинен був особисто повідомити Деснянському районному в м. Києві ТЦК СП про місце своєї роботи і посаду, та надати документи, що підтверджують його право не бути призваним під час мобілізації.
		Внаслідок їх недотримання ІНФОРМАЦІЯ_2 був позбавлений можливості з`ясувати наявність у ОСОБА_1 відповідного права не бути призваним, тим більше, що жодних даних про те, що позивач повідомляв про це право відповідача 1 немає.
		Також апеляційний суд звертає увагу на те, що абзацом 13, 14 частини першої статті 21 Закону № 3543-XII передбачено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, вести військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку, а також надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 38 Закону № 2232-ХІІ органи виконавчої влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та заклади освіти незалежно від підпорядкування і форми власності зобов`язані подати до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України на їх вимогу відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військовий облік яких вони здійснюють.
		Як встановлено з матеріалів справи, роботодавцем позивача також проігноровано та не виконано своїх обов`язків щодо надання звітності та необхідної інформації уповноваженим органам для планування і здійснення мобілізаційних заходів.
		У сукупності наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що на момент прийняття Наказу № 94 внаслідок невиконання позивачем правил військового обліку відповідач 1 не володів (і не міг володіти) інформацією та доказами на її підтвердження, про наявність у ОСОБА_1 імунітету щодо призову на військову службу під час мобілізації.
		Враховуючи швидкоплинність процесів, пов`язаних із призовом на військову службу в період мобілізації, відповідач 1 вчинив всі залежні від нього дії щодо з`ясування обставин, пов`язаних із призовом позивача на військову службу.
		Відтак, імператив правової норми (абзацу третього частини другої статті 23 Закону № 3543-ХІІ) міг бути застосований у випадку наявності у відповідача 1 відповідної інформації про імунітет позивача щодо призову на військову службу, а позивач мав бути активним у даному взаємному процесі збору відповідної інформації.
		З огляду на такі обставини апеляційний суд не вбачає ознак протиправності Наказу № 94 в частині призову відповідача на військову службу, а відповідно і Наказу № 23, який є похідним відносно Наказу № 94.
		Також апеляційний суд вважає за необхідне наголосити і на ряді інших аспектів, які є іншими самостійними підставами для відмови в позові.
		Так, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
		Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
		За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
		Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення положень принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
		Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити.
		ОСОБА_1 у позовній заяві визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 , а також визнання протиправним та скасування наказу по ВЧ НОМЕР_1 про проходження військової служби ОСОБА_1 , тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуальних актів.
		Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
		Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
		В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
		У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
		Колегія суддів звертає уваги на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також  Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
		Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
		Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
		Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. 
		Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
		Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
		Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
		підстави звільнення з військової служби;
		думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
		районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Серед таких підстав відсутнє скасування наказу про призов особи на військову службу та наказів щодо проходження військової служби.
		Позивач із рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався.
		Натомість, ОСОБА_1 звертався із заявою від 26 квітня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерства оборони України, Закарпатської обласної військової адміністрації, у якій просив надати витяг з наказу про його призов на військову службу, скасувати наказ по військовій частині від 30.03.2022 року № 30 та виключити його зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
		Більше того, після подання зазначеної заяви, а саме 05.05.2022, ОСОБА_1 звертався до відповідача 2 з рапортом про переведення його для подальшого проходження служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на підставі наявності у позивача технічної освіти та досвіду роботи у сфері телекомунікації.
		Наказом від 08.05.2022 № 14-РС (надалі також  Наказ № 14-РС) старшого солдата ОСОБА_1 за його згодою увільнено від займаної посади, виключено зі списків особового складу Державної спеціальної служби транспорту і направлено для подальшого проходження військової служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані накази № 94 та № 23 є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби та прийняття на їх підставі Наказу про переведення позивача № 14-РС, який в межах цієї справи не оскаржується.
		Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини  проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
		Апеляційний суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків  матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.
		ОСОБА_1 склав Військову присягу на вірність Українському народу, після чого приступив до виконання обов`язків.
		У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
		Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, апеляційний суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
		Права позивача не можуть бути поновлені, а він не може бути звільнений з військової служби шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів № 94 та № 23 ще й тому, що чинним та неоскаржуваним залишається накази № 14-РС про направлення позивача для подальшого проходження військової служби до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші акти індивідуальної дії, які стосуються проходження військової служби позивачем (приміром, про зарахування його до іншої військової частини, постановку на окремі види забезпечення, виплату грошового забезпечення та інші).
		Ще одним аспектом, на якому апеляційний суд вважає за доцільне наголосити є необхідність застосування принципів процесуальної економії та стадійності захисту права.
		Так, згідно з принципом процесуальної економії слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
		Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
		Про цей правовий висновок Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд апеляційної інстанції враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з`ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
		За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржувані накази № 94 та № 23 і так вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі і, як зазначалося вище, скасування даних наказів не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача.
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що накази про призов та зарахування до військової частини як акти індивідуальної дії реалізовано їх застосуванням, а тому їх оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказів не може привести до відновлення порушеного права.
		Враховуючи вище викладені обґрунтування, колегія суддів вважає, що підстави для скасування оскаржуваних наказів відповідачів відсутні, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
		Разом з тим, колегія суддів відкидає як безпідставні доводи відповідача 2 про порушення позивачем строку звернення до суду.
		Цим доводам дав належну оцінку суд першої інстанції в ухвалі від 06 липня 2022 року, зазначивши, що з огляду на незначний період пропуску строку звернення до суду (2 календарні дні, 1 робочий день), наявність існуючих обмежень та перешкод під час особливого правового режиму військового стану, є підстави вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду.
		Апеляційний суд не вбачає підстав для переоцінки таких висновків суду першої інстанції, а отже і підстав для залишення позову без розгляду.
		Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		У розрізі вищевикладеного, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову з вищевикладених мотивів.
		З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати на правову допомогу позивачу розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 139, 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
		Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 260/1631/22 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 
		 
		 
		Головуючий суддя В. С. Затолочний судді А. Р. Курилець   М. П. Кушнерик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...