Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 279/1992/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2022.
Дата набрання законної сили: 30.11.2022
Номер судового провадження: 51-819км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017060060000071

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 листопада 2022 року
		м. Київ
		справа № 279/1992/17
		провадження № 51-819км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_3.,
		суддів                                                           ОСОБА_4., ОСОБА_5., 
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_6.,
		прокурора                                                   ОСОБА_7.,
		захисника                                                   ОСОБА_8.
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_8. на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 березня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2022 року в кримінальному провадженні № 12017060060000071 за обвинуваченням
		ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Коростень Житомирської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 25 березня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.
		Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 14 січня 2017 року близько 13 год ОСОБА_1 , знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_1 , виявив лежачого на землі ОСОБА_2 , який знаходився у небезпечному для життя стані, маючи реальну можливість, не надав йому необхідної допомоги і не вжив заходів, необхідних для відведення небезпеки для життя останнього, не повідомив про його стан до закладів охорони здоров`я та інших належних установ для забезпечення надання необхідної допомоги, витягнув останнього з подвір`я та залишив у безпорадному стані на вулиці біля вказаного будинку.
		Цього ж дня о 16 год. 50 хв. ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді тупої травми живота, яка супроводжувалась множинними розривами, фрагментацією печінки та ускладнилась великою внутрішньою крововтратою, помер у медичній установі.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни. 
		Постановою Верховного Суду від 07 липня 2020 року ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2022 року вирок місцевого суду залишений без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування судових рішень та про закриття зазначеного кримінального провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України.
		В обґрунтування касаційної скарги зазначається про те неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказується, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 136 КК України, оскільки відсутні будь-які дані, що при своєчасному наданні медичної допомоги потерпілий міг залишитися живим. Зазначається, що під час досудового розслідування були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону - відомості про злочин, передбачений ч. 3 ст. 136 КК України, не внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так само, як і дані про зміну підозри; відсутні постанови про призначення груп прокурорів і слідчих і наведені порушення залишені без належної уваги судами першої та апеляційної інстанцій.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав свою касаційну скаргу, зазначив, що судом апеляційної інстанції не виконані вказівки суду касаційної інстанції.
		Прокурор частково підтримала касаційну скаргу захисника.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
		Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання в касаційній скарзі захисник.
		Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
		У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою. 
		Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). 
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 4 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 та інші).
		Перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд доходить таких висновків.
		За положеннями ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		У даному кримінальному провадженні суд касаційної інстанції постановою від 07 липня 2020 року скасував ухвалу Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, якою було залишено без зміни вирок місцевого суду відносно ОСОБА_1 , та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		При цьому суд касаційної інстанції вказав у постанові на те, що суд апеляційної інстанції жодним чином не сформулював свої висновки про наявність причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 , зазначеними в обвинувальному акті, та наслідками, які настали, у виді смерті ОСОБА_2 через тупу травму живота, яка супроводжувалась множинними розривами та фрагментацією печінки і ускладнилась великою внутрішньою крововтратою. Водночас за висновком медичного експерта (№ 25 від 28 квітня 2017 року) виявлені в ОСОБА_2 тілесні ушкодження утворились внаслідок дії твердих тупих предметів, можливо від ударів кулаками, ногами.
		Крім того, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 та посилаючись на докази, надані стороною обвинувачення, фактично їх тільки перерахував, без їхнього аналізу щодо того, що саме вони доводять в обвинуваченні за ч. 3 ст. 136 КК України.
		Верховний Суд зауважив, що із тексту ухвали залишилось не зрозумілим, що кожен із урахованих судом апеляційної інстанції доказів підтверджує чи спростовує у пред`явленому ОСОБА_1 обвинуваченні за ч. 3 ст. 136 КК України.
		Також суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не спростував доводів сторони захисту про невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про злочин, передбачений ч. 3 ст. 136 КК України, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 січня 2017 року були внесені відомості лише про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		За результатами касаційного перегляду Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції для вмотивування своїх висновків використав загальні формулювання, що не свідчить про ретельність і ґрунтовність підходу до виготовлення ухвали, а тому вказана ухвала стосовно ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. 419 КПК України і підлягала скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд касаційної інстанції дав вказівку суду апеляційної інстанції врахувати викладене, ретельно перевірити усі доводи, наведені в апеляційній скарзі, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
		При новому розгляді суд апеляційної інстанції частково виконав вказівки суд апеляційної інстанції, однак вказівки щодо наведення належних і достатніх мотивів та відповідних висновків про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 136 КК України апеляційний суд не виконав.
		За змістом положень ч. 3 ст. 136 КК України кримінальна відповідальність передбачена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило смерть потерпілого. 
		Проте апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції і відкидаючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, не навів належного обґрунтування того, що саме через ненадання ОСОБА_1 потерпілому допомоги, невжиття ним відповідних заходів та неповідомлення про стан потерпілого закладу охорони здоров`я настала смерть ОСОБА_2 . Апеляційний суд не навів жодних мотивів, з посиланням на відповідні докази, що у разі своєчасного надання медичної допомоги потерпілому не настала б смерть останнього.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції при новому розгляді не дотримався вимог ч. 2 ст. 439 КПК України, не виконав вказівки суду касаційної інстанції, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. 
		Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		З цих підстав Верховний Суд постановив:
		Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_8. задовольнити частково.
		Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2022 року відносно ОСОБА_1 - скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_3                             ОСОБА_4                           ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...