Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/23249/17-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.12.2022.
Дата набрання законної сили: 23.11.2022
Номер судового провадження: 14-95цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		23 листопада 2022 року
		м. Київ
		Справа № 757/23249/17-ц
		Провадження № 14-95цс22
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача -Штелик С. П., 
		суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,  Гриціва М. І.,                         Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,         
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва                                  від 02 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів:                       Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У квітні 2017 рокуПублічне акціонерне товариство «Старокиївський Банк»                    (далі - ПАТ «Старокиївський Банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Новокиївське» (далі - ТОВ «Новокиївське») звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.
		 
		Позов мотивований тим, що згідно попереднього договору від 19 грудня 
		2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 161,90 кв. м. Згідно додаткової угоди до попереднього договору строк повернення 
		ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня 
		2014 року.
		 
		Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна та ринкова вартість квартири дорівнюють одна одній та складають                                     4 738 845,76 грн. 
		 
		За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
		 
		Вважає вказаний договір іпотеки нікчемним, оскільки спостережна рада ПАТ «Старокиївський банк» не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів позивача. В результаті укладення вказаного договору та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне банку майно. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банку майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам. ОСОБА_2 на момент укладення вказаних угод був одним з основних акціонерів банку та головою Наглядової Ради банку. 
		 
		Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та головою Наглядової Ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь банку. 
		 
		Позивач просив визнати недійсним іпотечний договір (без видачі заставної), укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916. 
		 
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада                      2018 року позов ПАТ «Старокиївський Банк» задоволено.
		 
		Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між                         гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ «Старокиївський Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за 
		№ 916. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Старокиївський Банк» судовий збір в розмірі 1 600,00 грн. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 
		 
		Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, 
		№ 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 
		2018 року. Також аналогічна правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі №813/1061/16,                                   від 20 вересня 2018 у справі №804/1920/16, №809/316/16, №809/74/16, №819/589/16.
		 
		Виконуючи обов`язки, покладені на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом дії тимчасової адміністрації в                                      ПАТ «Старокиївський банк» було забезпечено проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів ), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів ), що є нікчемними. В ході перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені                    ПАТ «Старокиївський банк», з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 , на той момент голови Наглядової Ради ПАТ «Старокиївський банк». Договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком в зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки відсутні.
		 
		Відповідно до пунктів 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:
		- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		 
		- банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо ) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		 
		За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором Банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
		 
		Отже, оспорюваний іпотечний договір є нікчемним з усіма його додатковими угодами.
		 
		Крім того також встановлено, що на час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів Банку та займав посаду голови спостережної ради позивача.
		 
		Спостережна рада ПАТ «Старокиївький банк» не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 
		2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916, що є порушенням статті 71 Закону України «Про акціонерні товариства» та статутних документів позивача. Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».
		 
		Укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк», що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. Відповідно, надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
		 
		В результаті укладення договору іпотеки та попереднього договору                     купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 , відбувся перехід права власності на належне банку майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_3 . При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банка майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам.
		 
		Таким чином, ОСОБА_2 був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України                  «Про акціонерні товариства»; відбувся продаж майна Банку на користь ОСОБА_1 ; грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та Головою Наглядової Ради Банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь Банку.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі ТОВ «Новокиївське» як правонаступника позивача - ПАТ «Старокиївський банк».
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги представника третьої особи адвоката Бутовича С. О., який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Панамедікус», представника відповідача Харіна О. М., який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва                                           від 02 листопада 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ «Старокиївський банк», що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. При цьому, місцевим судом встановлено, що Правління ПАТ «Старокиївський банк» не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».
		 
		Для встановлення у судовому рішення згідно статті 38 вказаного Закону нікчемності правочину слід встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення, такий правочин є недійсним згідно загальних правил статей 203, 215 ЦК України. Недійсний правочин є нікчемним згідно статті 38 Закону України № 4452-VI з моменту його укладення. У разі відсутності волевиявлення в однієї із сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину. За наведених обставин спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як Спостережної ради та Правління ПАТ «Старокиївький банк» стосовно укладення цього договору, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення спірного іпотечного договору волевиявлення ПАТ «Старокиївський банк» було відсутнє.
		 
		У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних рішеннях послались на статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України від 04 липня                         2014 року, у той час, як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня                       2014 року. При цьому, станом на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (23 квітня 2014 року) діяла редакція зазначеного закону, згідно із частини третьої статті 38 якої договори, зазначені в частині другій цієї статті (тобто, стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), є нікчемними. Частина друга статті 38 вказаного Закону на момент укладення оспорюваного договору іпотеки передбачала інші підстави нікчемності договорів, що укладались неплатоспроможним банком. Крім того, чинна на той момент редакція закону встановлювала обов`язковим критерієм нікчемності договорів, укладеним неплатоспроможним банком те, що виконання таких договорів спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку. Наведені норми матеріального закону у відповідній редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, судами першої та апеляційної інстанцій застосовані не були, як і не було застосовано положення частини першої статті 215 ЦК України в частині недодержання вимог стосовно відповідності правочину актам цивільного законодавства саме у момент вчинення такого правочину. Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. До аналогічних висновків неодноразово приходив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 15 січня 2020 року по справі № 604/1210/18, у якій Верховний Суд наголосив, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
		 
		Тому судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення матеріального закону, а саме частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		 
		Верховний Суд неодноразово доходив висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Така правова позиція була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17                            від 04 квітня 2019 року; у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 463/5896/14-ц від 10 квітня 2019 року.
		 
		Суд першої інстанції неправильно застосував статтю 71 Закону України «Про акціонерні товариства». Суд дійшов висновку про те, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради позивача, тому був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України «Про акціонерні товариства». Апеляційний суд у зазначеній частині рішення суду першої інстанції не змінив. Однак наведена норма закону не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_2 стосовно оспорюваного договору іпотеки не був заінтересованою особою: 1) не був стороною такого оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не був членом виконавчого органу позивача, як сторони оспорюваного договору іпотеки; 2) не отримував винагороду за вчинення оспорюваного договору іпотеки ні від банку (його посадових осіб), ні від відповідача, як сторони оспорюваного правочину; 3) не придбавав майно внаслідок оспорюваного договору іпотеки; 4) не брав участь у оспорюваному правочині як представник або посередник.
		 
		Суди не дослідили статут ПАТ «Старокиївський банк» та не встановили, чи було необхідним рішення правління банку для укладення головою правління оспорюваного договору іпотеки та не послались на відповідні належні докази, на підставі яких було встановлено таку необхідність. 
		 
		 
		Суди не мотивували відхилення у якості доказу копії протоколу Спостережної ради ПАТ «Старокиївський банк» № 10 від 14 квітня 2014 року, наданого представником третьої особи ОСОБА_2 та не обґрунтували підстав, з яких примірник відповідного протоколу спостережної ради, наданий позивачем, має більшу доказову силу, ніж примірник, наданий представниками відповідача і третьої особи.
		 
		Таким чином, суди допустили порушення статей 89, 263, 265 ЦПК України, у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку стосовно відсутності у посадових осіб позивача необхідного обсягу дієздатності для укладення від імені                        ПАТ «Старокиївський банк» оспорюваного договору іпотеки, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень по суті спору.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/23249/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/10006/19.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі;справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
		 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		передала справуна розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла до 11 липня 
		2014 року - станом на момент укладення іпотечного договору) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:
		1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
		2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
		3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
		4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
		5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
		6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.
		 
		Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.
		 
		11 липня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04 липня 2014 року, яким внесено зміни, зокрема, до статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Відповідно до частин другої-четвертої статті 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції цього Закону від 04 липня                                2014 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
		4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
		5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
		6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		 
		В Законі № 1586-VII Прикінцеві та перехідні положення не містять вказівки про зворотну дію в часі.
		 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що: оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного; норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину; якщо стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації правочину як нікчемного.
		 
		У справі, що переглядається, суди кваліфікували як нікчемний договір іпотеки від 23 квітня 2014 року на підставі пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, що діяла з 11 липня 2014 року, тобто на час здійснення тимчасової адміністрації банку та проведення перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку).
		 
		У практиці Касаційного цивільного суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності, має бути чинною на момент вчинення правочину. Зокрема:
		(1) у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц (провадження № 61-7190св18) колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що «в обґрунтування нікчемності договору про розірвання договору іпотеки                                   від 25 лютого 2014 року позивач посилався на пункт 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції                      від 11 липня 2014 року, згідно якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Разом з тим, на час укладення договору про розірвання договору іпотеки від 25 лютого 2014 року Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» діяв в іншій редакції, і стаття 38 Закону не передбачала можливості визнання уповноваженою особою Фонду такого договору нікчемним у зв`язку із відмовою банку від власних майнових вимог, як це передбачено положеннями цієї статті у редакції Закону, на яку посилається позивач при зверненні з даним позовом»;
		 
		(2) у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 522/9536/18 (провадження № 61-20409св19) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала висновок, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 761/11870/15-ц, і так само зазначила, що «суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, не врахував, що редакція частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на момент укладення - 25 березня 2014 року договору про розірвання іпотечного договору не передбачала такої підстави нікчемності правочину як відмова банку від своїх майнових вимог. Тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що договір про розірвання іпотечного договору є нікчемним у зв`язку з відмовою банку від своїх майнових прав».
		Проте у  практиці Касаційного господарського суду сформувався підхід, за якого норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент запровадження щодо банку тимчасової адміністрації. Зокрема:
		(1) у пункті 8.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі 
		№ 922/2250/16 зроблено висновок, що набрання чинності з 04 липня 
		2014 року змін, внесених у статтю 38 Закону не містить обмежень на поширення дії цієї норм на правочини, вчинені банком (щодо якого після вказаної дати запроваджена тимчасова адміністрація) до набрання чинності з 04 липня                   2014 року вказаних змін, оскільки нікчемність правочину банку згідно із наведеною реакцією статті 38 Закону за передбачених в її частині третій підстав, пов`язується з фактом запровадження щодо банку тимчасової адміністрації в період дії цієї редакції статті 38 Закону;
		 
		(2) в пункті 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі                        № 910/12044/19  кваліфіковано нікчемним договір від 27 червня 2014 року про розірвання Договору іпотеки на підстав норми частини 2, пункту 1 частини 3 статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи» від 04 липня 2014 року N 1586-VII, який набрав чинності 11 липня 2014 року.
		Тобто згідно висновку Касаційного господарського суду дія стаття 38 вказаного Закону (у будь-якій редакції) поширюється на правочини банку, укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, незалежно від того, яка редакція статті 38 була чинна на час вчинення правочинів банком.
		 
		Отже, існує різна практика в судах різних юрисдикцій щодо застосування частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», коли при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах суди зробили протилежні висновків щодо визначення моменту для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, залежно від моменту введення тимчасової адміністрації або моменту укладення договору (вчинення правочину).
		 
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на неможливість розглянути справу без відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16 стосовно застосування положень частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11 липня 2014 року, до договорунеплатоспроможного банку, що був укладений до 11 липня 2014 року, і який оспорюється в цій справі.
		 
		Отже, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтувала мотиви відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 лютого 2021 року у справі                                       № 910/12044/19 та від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16,  тому Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України  розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		 
		У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом Другої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України). 
		 
		Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання                                  (у письмовому провадженні).
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		 
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Прийняти до розгляду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Панамедікус», про визнання недійсним іпотечного договору за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року.
		 
		Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 18 січня 2023 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		 
		Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                   С. П. Штелик Судді:          В. В. Британчук                      Г. Р. Крет                      Ю. Л. Власов                           Л. М. Лобойко                      І. В. Григор`єва                       К. М. Пільков                     М. І. Гриців                             О. Б. Прокопенко                     Д. А. Гудима                          Л. І. Рогач                    Ж. М. Єленіна                       О. М. Ситнік О. С. Золотніков                   В. М. Сімоненко                    Л. Й. Катеринчук                 І. В. Ткач                    О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...