Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/4717/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2022.
Дата набрання законної сили: 07.12.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
		 
		 
		Єдиний унікальний номер справи № 756/4717/22                                     Головуючий у суді першої інстанції - Белоконна І.В.
		Номер провадження № 22-ц/824/10807/2022                                    Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 грудня 2022 року                                                                                           м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Головуючого судді: Яворського М.А.,
		суддів:                      Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
		за участю секретаря  - Владімірової О.К.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного центру зайнятості, третя особа: директор Державного центру зайнятості Жовтяк Юлія Сергіївна, про визнання наказу про оголошення простою незаконним та стягнення частини середнього заробітку, -
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного центру зайнятостіпро визнання наказу про оголошення простою незаконним та стягнення частини середнього заробітку, в якому вказував, що у вересні 2019 року він був прийнятий на посаду Провідного фахівця із зв`язків із громадськістю та пресою Відділу комунікацій ДЦЗ. У серпні 2021 року його було переведено на посаду Провідного фахівця із зв`язків із громадськістю та пресою Департаменту інформаційного забезпечення Управління комунікацій ДЦЗ.
		Позивач вказував, що 11 квітня 2022 року за підписом директора ДЦЗ Юлії Жовтняк було видано наказ «Про оголошення простою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » № 30-к. Пунктом 1 наказу було оголошено позивачу з 12 квітня 2022 року про початок простою, а пунктом 2 - передбачено здійснювати оплату часу простою з розрахунку встановленого посадового окладу. Наказ видано у зв`язку з військовою агресією російської федерації, введенням воєнного стану в Україні, військовими діями у місті Києві, відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, неможливістю працювати дистанційно, з метою збереження життя та здоров`я співробітників, керуючись положеннями статей 34, 60-2, 113 КЗпП України.
		ОСОБА_1 вважає, що внаслідок видання наказу його було позбавлено можливості працювати та отримувати заробітну плату у повному обсязі, а відповідач дійшов передчасного висновку про наявність умов для оголошення простою, оскільки сама по собі військова агресія російської федерації не свідчить про неможливість працювати, зокрема, дистанційно.
		Наголошував, що станом на 11 квітня 2022 року військові дії в місті Києві не велися, адже станом на початок квітня 2022 року Київська область була звільнена від російських загарбників, тому безпосередньої загрози бойових дій і місті Києві не існувало.
		Крім того, у оскаржуваному наказі працедавцем не конкретизовано у чому саме полягає відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, а також неможливість працювати дистанційно. 
		ОСОБА_1 зазначав й про те, що в оскаржуваному наказі не визначено його тривалість, а сам простій міг бути оголошений лише для всього підприємства або його структурних підрозділів.
		Окрім того, не доведено, що життю та здоров`ю існувала об`єктивна загроза, а запровадження простою здатне відвернути загрозу.
		Відтак, вважаючи, що у зв`язку із оголошенням простою він не отримував від відповідача належної заробітної плати, яку б отримував, якби працював, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати пункт 1 наказу директора ДЦЗ «Про оголошення простою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » від 11 квітня 2022 року № 30-к у частині оголошення з 12 квітня 2022 року простою ОСОБА_1 . Стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі частини середнього заробітку, а саме: різниці між середнім заробітком та оплатою за простій за період з 12 квітня 2022 року по 30 червня 2022 року у розмірі 24 451,55 грн. Здійснити розподіл судових витрат.
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій наголошує на недостатній мотивованості оскаржуваного наказу: він не свідчить про зупинення роботи внаслідок обставин об`єктивного характеру, а саме це згідно ст. 34 Кодексу законів про працю України може бути підставою для оголошення простою.
		Вважає, що судом не було встановлено, а відповідачем не доведено чи дійсно мали місце відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, які зумовлюють призупинення роботи, тобто простій, а також чи була можливість у роботодавця відповідно до вимог ч. 2 ст. 34 КЗпП України перевести позивача за його згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на весь час простою. 
		Апелянт зазначає, що саме по собі запровадження воєнного стану в Україні не дає відповідачу безумовного права для оголошення простою. Це не є невідворотними обставинами у розумінні ст. 34 КЗпП України і не звільняє роботодавця від виконання зобов`язань за трудовим договором, а тому відповідач мав довести, що ситуація в країні зробила невідворотним видання оскаржуваного наказу.
		Крім того, вказує, що посилання суду як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог на наказ «Про оголошення простою працівникам Державного центру зайнятості» № 29-к від 31 березня 2022 року жодним чином не підтверджує зупинення роботи будь-яких структурних підрозділів, зокрема, Відділу інформаційного забезпечення Управління комунікацій ДЦЗ, у якому працював ОСОБА_1 .
		На думку апелянта, відповідачем не наведено підстав неможливості виконання роботи в дистанційному режимі з дня оголошення простою, адже з 24 лютого 2022 року по 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 виконував свої обов`язки, використовуючи мобільний телефон і ноутбук.
		Підставою дистанційної роботи ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року став наказ відповідача № 25 від 25 лютого 2022 року «Про організацію роботи Державної служби зайнятості». 
		Судом не встановлено, що цей наказ втратив чинність на момент видання Наказу № 30-к. 
		Вказує, що суд не надав належної оцінки його твердженням про те, що за наявності у відповідача реальних підстав вважати, що існує ризик заподіяння шкоди життю і здоров`ю, він мав оголосити простій зі збереженням середнього заробітку згідно ч. 3 ст. 113 КЗпП.
		Враховуючи викладене в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
		05 жовтня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від Державного центру зайнятості, відповідно до якого не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх хибними та такими, що не відповідають дійсності, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року є законним та обґрунтованим.
		Так, у відзиві відповідач вказує, що апеляційна скарга зводиться до незгоди ОСОБА_1 з оголошенням йому простою, однак в ній не міститься жодних доказів та обґрунтованих підстав щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
		При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення поданого ним позову. 
		Представник відповідача у справі Державної служби зайнятості - Сіманчук М.В.  заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Вважав, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства.  
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає  задоволенню з таких підстав.
		Так, суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обґрунтовував своє рішення тим, що відповідно до ч.3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
		Частиною 2 ст. 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
		Відповідно до пп. 10, 11 та 14 розділу III Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Мінекономіки від 16.12.2020 № 2663, зареєстрованого в Мінюсті 28.12.2020 за № 1305/35588, директор Державного центру зайнятості у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання відповідно до законодавства, призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідача, виконує інші повноваження, передбачені законодавством.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції станом на день видання оспорюваного наказу) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		При запровадженні режиму простою для позивача, відповідачем дотримано гарантії з оплати праці, які закріплені у статті 113 КЗпП України та постанові Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221, що підтверджується розрахунковими листками, які містяться в матеріалах справи.
		 З урахуванням вище вказаних норм матеріального права суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ від 11.04.2022 № 30-к «Про оголошення простою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » видано відповідачем в межах наданих законодавством повноважень керівнику ДЦЗ України та з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
		Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно із частинами першою та шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. 
		Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами  позивач у справі ОСОБА_1 наказом директора  Державного центру зайнятості від 06 вересня 2019 року  № 151-к був призначений з 09 вересня 2019 року  на посаду провідного фахівця із зав`язків з громадськістю та пресою Відділу комунікацій (а.с.37).
		Наказом директора  Державного центру зайнятості № 69-к від 30 липня 2021 року позивач з 02 серпня 2021 року  був переведений на посаду провідного фахівця із зав`язків з громадськістю та пресою відділу інформаційного забезпечення Управління комунікацій (а.с.38).
		У зв`язку  з військовою агресією російської федерації та з врахуванням Указу  Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з метою забезпечення прав безробітних осіб на отримання належної їм допомоги по безробіттю, трудових прав працівників  ДСЗ, збереженню їх життя та здоров`я,  директором  Державного центру зайнятості 25 лютого 2022 року був виданий наказ №25 про організацію роботи ДЦЗ, згідно до п.1 якого працівникам Державного центру зайнятості встановлено дистанційний режим роботи, а працівникам, які у зв`язку з військовою агресією російської федерації не можуть виконувати роботу, дистанційно, простій. У пункті 5 вказаного наказу зазначено, що визначити строком простою та дистанційної роботи період з дня запровадження на території України воєнного стану та до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю і здоров`ю працівників Державної служби зайнятості (а.с.39-40).
		31 березня 2022 року директором  Державного центру зайнятості був виданий наказ № 29-к «Про оголошення простою працівникам Державного центру зайнятості»  згідно якого початком простою визначено з 01 квітня 2022 року. При цьому обґрунтуванням видачі вказаного наказу зазначено: введення воєнного стану в Україні,  військові дії у місті Києві, відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, не можливістю працювати дистанційно (а.с.43).
		11 квітня 2022 року директором Державного центру зайнятості був виданий наказ № 30-к щодо оголошення простою для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який мотивовано  обставинами зазначеними у наказі №29-к від 31 березня 2022 року - введення воєнного стану в Україні, військові дії у місті Києві, відсутністю  організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, не можливістю працювати дистанційно (а.с.47).
		Згідно з статтею 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
		Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів. 
		Наведене узгоджується із висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц (провадження № 61-46703св18).
		Згідно з частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
		Відповідно до частини третьої статті 113 КЗпП України за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
		Згідно із частини другої статті 7 Закону України «Про охорону праці» працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки. За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.
		Як вбачається із матеріалів справи, видаючи 31 березня 2022 року наказ №29-к, а в подальшому 11 квітня 2022 року наказ №30-к, який оспорюється позивачем, відповідач у справі, мотивував  підстави його видачі  -  введенням воєнного стану в Україні, військовими діями у місті Києві, відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, не можливістю працювати дистанційно.  
		При цьому застосування простою до окремо взятих працівників, зокрема до позивача у справі  була інформація  щодо місцезнаходження та пропозиції режиму роботи працівників ДЦЗ станом на 08 квітня 2022 року надана начальником Управління комунікацій Сергієм Винником (а.с.46). Із вказаної інформації вбачається, що у вказаному Управлінні (комунікацій) працює 7 осіб, а простій застосовано лише відносно двох - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . 
		При розгляді вказаної справи відповідачем в порядку ст. 77, 78 -81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів вибіркового застосування   простою до окремо взятих працівників при тому, що умови роботи та виконання обов`язків інших працівників з аналогічними посадами та обов`язками не обмежувалися - зокрема щодо провідних фахівців із зв`язків з громадськістю та пресою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .    
		Посилання відповідача у відзиві на положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як підставу для припинення трудового договору шляхом визначення працівнику простою  колегія суддів вважає  безпідставним.
		Так,  відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Тобто обов`язковою умовою призупинення трудового договору є неможливість роботодавця забезпечити працівниками безпечними умовами праці,  або не можливість працівника виконувати цю роботу.
		Як вбачається із матеріалів справи  роботодавцем не надано до суду доказів про те, що з 11 квітня 2022 року Державний центр зайнятості не міг здійснювати свою діяльність, із наказу №29-к від 31 березня 2022 року слідує, що простій визначався лише для окремих працівників згідно до додатку до наказу (а.с.44-45).  При цьому у вказаному додатку  прізвища позивача не вказано.   
		Видача відповідачем окремого наказу №30-к від 11 квітня 2022 року щодо позивача та ОСОБА_3 суперечить нормам  КЗпП України.   
		Так, за змістом статті 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
		Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Перевіряючи доводи відповідача та висновки суду щодо застосування роботодавцем положень ст. 64, 65 ГК України, колегія суддів виходить із того, що вказані дії роботодавця не повинні носити дискримінаційний характер та повинні бути належним чином мотивовані. 
		Оскільки відповідач у справі не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності вибіркового застосування положень ст. 34 КЗпП України щодо позивача в порівнянні із іншими працівниками при однакових умовах праці, чим фактично позбавив позивача можливості заробляти собі на життя працею, що гарантовано ст. 43 Конституції України,  тому  висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем вимог є помилковим.
		Доводи відповідача, що викладені у відзиві, про видачу вказаного наказу з  метою збереження можливості фінансування заробітної плати працівників, при не однаковому підході до визначення працівників щодо простою, без доведеності необхідності застосування вказаного простою до конкретного працівника, зокрема позивача, колегія суддів вважає незаконним. Доказів відмови чи  неможливості  виконання своїх обов`язків позивачем за рівних із іншими працівниками умов  відповідачем суду надано не було.     
		З урахуванням викладених обставин колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі, та неправильності висновків суду першої інстанції.  
		Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено порушення норм ст.2-1, 34 КЗпП України, при видачі директором Державного центру зайнятості наказу №30-к від 11 квітня 2022 року щодо оголошення простою ОСОБА_1 ,  тому вказаний наказ в цій частині підлягає скасуванню. 
		З врахуванням того, що позивачем оплата праці за час простою проводилася  лише в розмірі посадового окладу без відповідних доплат, що підтверджується   даними, зазначеними у реєстрі застрахованих осіб Державному реєстрі  загальнообов`язкового державного страхування, та розрахунковими листами (а.с.15-19), тому вимогам позивача про стягнення із відповідача різниці між виплаченою сумою заробітної плати нарахованої під час простою і сумою,  належної йому заробітної плати підлягає задоволенню. З врахуванням наданих позивачем доказів вказана сума повинна становити 24451,55 грн. при цьому час виплати обмеженої заробітної плати в простої склав 58 робочих днів ( з 12 квітня по 30 червня 2022 року), середньоденний заробіток позивача за останні два повноцінні місяці (січень, лютий 2022 року) становив 818,36 грн. (13733,76 + 20637,76 /42). З врахуванням того, що відповідачем позивачу виплачена сума в розмірі 23013,33 грн,  а повинна бути була нарахована у повному розмірі 47464,88 грн. (58 х 818,36 ), тому  різниця складає 24451,55 грн. 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Як вбачається з матеріалів справи,  позивач у справі при подачі позовної заяви та подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1007, 40 грн. та 1500, 60 грн., а всього 2508 грн., тому дані кошти повинні бути стягнуті із відповідача у справі на користь позивача. 
		Керуючись  ст. 43 Конституції України, ст. 2-1, 5-1, 34 КЗпП України, ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України,  Київський апеляційний суд, -  
		ПОСТАНОВИВ: 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
		            Визнати незаконним і скасувати пункт 1 наказу директора Державного центру зайнятості «Про оголошення простою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » від 11 квітня 2022 року № 30-к у частині оголошення з 12 квітня 2022 року простою ОСОБА_1 . 
		Стягнути з Державного центру зайнятості (01601 м.Київ, вул. Еспланадна, 8/10 код ЄДРПОУ 03491079) на користь ОСОБА_1    24 451,55 грн., як різниця між середнім заробітком та оплатою за простій за період з 12 квітня 2022 року по 30 червня 2022 року, а також 1007,40 грн, сплаченого судового збору
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2022 року.
		 
		Головуючий суддя :                                                             М.А.Яворський  
		          Судді:                                                                                      Т.Ц.Кашперська                                                                                                  В.О.Фінагеєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...