Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/6907/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Шахрайство.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2022. Зареєстровано: 09.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2022.
Дата набрання законної сили: 15.12.2022
Номер судового провадження: 1-кс/336/947/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022082030000081

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 336/6907/22
		провадження №1-кс/336/947/2022
		УХВАЛА
		іменем України
		 
		09 грудня 2022 року м. Запоріжжя
		 
		Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , 
		розглянувши клопотання, прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_3 по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082030000081 від 04 листопада 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, про накладення арешту на майно шляхом заборони його відчуження та розпорядження, -
		за участі:
		прокурора  ОСОБА_3 
		встановив:
		08 грудня 2022 року прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617188123060) з встановленням заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
		В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що в провадженні СВ ВП №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження № 42022082030000081 від 04.11.2022 року за ч. 3 ст. 190 КК України. Досудове розслідування здійснюється групою слідчих: ОСОБА_4 (старший групи), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюють прокурори Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області: ОСОБА_3 (старший групи), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
		За змістом п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів.
		Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		За змістом ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат тощо. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст.91 КПК України).
		За змістом ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		За змістом абз.2 ч.10 ст.170 КПК України, арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів може бути накладений навіть на майно, яке перебуває у власності добросовісного набувача.
		В ході досудового розслідування було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10 , якій на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Шевченківською районною адміністрацією 28.01.2000, належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
		27.07.2022 право приватної власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2022 у справі №336/211/22 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного 16.07.2002 між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , зареєстрованого 16.07.2002 Запорізькою товарною біржою «Торг -Інвест».
		Вказана справа розглядалась за позовом ОСОБА_11 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16.07.2002 та зареєстрованого Запорізькою товарною біржею «Торг-Інвест», поданим до ОСОБА_12 . Під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності, внаслідок чого судом було прийнято рішення про задоволення позову.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
		Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Разом з тим, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не було надано суду документів, які б підтверджували право ОСОБА_12 на спадщину після померлої ОСОБА_10 , зокрема, свідоцтво про право на спадщину, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо. Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , зловживаючи правом на звернення до суду (п.3 ч.2 ст.44 ЦПК України), надали суду неповну та недостовірну інформацію, зокрема, про наявність між ними спору; не надали всіх документів, які б підтверджували те, що ОСОБА_12 є належним відповідачем (правонаступником померлої ОСОБА_10 ), який оспорює або не визнає права ОСОБА_11 та має право визнавати поданий до нього позов, в результаті чого відбулось заволодіння (переоформлення) права власності на квартиру померлої ОСОБА_10 за ОСОБА_11 .
		Водночас, згідно з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 17.11.2021 у справі №754/1466/15-ц, договір купівлі-продажу житла за правилами ЦК Української РСР 1963 року не міг бути укладений на товарній біржі та підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Відсутність такої умови тягне його недійсність.
		Невдовзі, 11.11.2022 ОСОБА_11 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_13 .
		Таким чином, нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_10 , стала об`єктом кримінально протиправних дій - кримінального правопорушення за ч.3 ст.190 КК України (кримінального правопорушення проти власності), досудове розслідування якого здійснюється в рамках кримінального провадження № 42022082030000081 від 04.11.2022 року. Таким чином, це нерухоме майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
		Сукупність вказаних обставин стала підставою для прийняття постанови прокурора, якою зазначене майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42022082030000081 від 04.11.2022 року.
		Відповідно до ч.4 ст.319 ЦК України, власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ч.5 ст.319 ЦК України).
		Арешт необхідно накласти на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з метою забезпечення збереження речового доказу (п.1 ч.2 ст.170 КПК України) та запобігання можливостям подальшого протиправного відчуження (передачі) зазначеного майна іншим особам з метою перешкоджати кримінальному провадженню (абз.2 ч.1 ст.170, ч.11 ст.170 КПК України).
		Майно, на яке пропонується накласти арешт, попередньо не вилучалось слідчим та прокурором. Натомість, в ході досудового розслідування було встановлено, що в доволі короткий проміжок часу після смерті ОСОБА_10 право власності на її квартиру в результаті послідовних протиправних дій групи осіб було перереєстровано за іншою особою, яка не є її спадкоємцем, яка невдовзі продала квартиру третій особі, про що більш детально зазначалось вище.
		Вищезазначене свідчить про наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, та те, що незастосування такого арешту призведе до подальшої втрати та передачі майна з метою перешкоджати кримінальному провадженню.
		Право власності особи, відомості про яку як власника зараз зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( ОСОБА_13 ), підтверджується Інформацією з зазначеного державного реєстру.
		Під час розгляду клопотання, прокурор просив слідчого суддю також врахувати те, що майно, на який запропоновано накласти арешт, відноситься до категорії нерухомого майна, тобто є цінним майном, тому його втрата, протиправне відчуження та розпорядження можуть зашкодити виконанню завдань кримінального провадження з розслідування злочину, спрямованого саме проти власності, зокрема, щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень (ст. 2 КПК України). Разом з тим, запропонований захід забезпечення кримінального провадження буде співмірним, так як носитиме тимчасовий характер, не позбавлятиме власника всіх правомочностей права власності (ст.317 ЦК України), не обмежуватиме його процесуальних прав, передбачених ст. 64-2 КПК України.
		В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання з підстав викладених в ньому та просив задовольнити.
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
		Враховуючи наведені прокурором в клопотанні обставини, слідчий суддя вважає за можливе розглядати клопотання про арешт майна без повідомлення власника майна.
		Слідчий суддя, заслухавши прокурора, дослідивши клопотанням та додані до нього матеріалами, дійшов наступного висновку.
		Відповідно до ч. 1 статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
		Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
		Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
		Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
		Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
		Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди,завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).
		Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.
		Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
		Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
		Частиною 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Правовою підставою арешту речового доказу є кримінальне провадження №42022082030000081 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 листопада 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
		З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 листопада 2022 року, слідує, що невстановлені досудовим розслідуванням особи, з використанням судової процедури, шахрайським шляхом заволоділи правом власності на об`єкт нерухомості, що належить померлій ОСОБА_10 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10 , якій на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого Шевченківською районною адміністрацією 28.01.2000, належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
		27.07.2022 право приватної власності на зазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2022 у справі №336/211/22 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного 16.07.2002 між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , зареєстрованого 16.07.2002 Запорізькою товарною біржою «Торг -Інвест».
		Вказана справа розглядалась за позовом ОСОБА_11 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 16.07.2002 та зареєстрованого Запорізькою товарною біржею «Торг-Інвест», поданим до ОСОБА_12 . Під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності, внаслідок чого судом було прийнято рішення про задоволення позову.
		ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не було надано суду документів, які б підтверджували право ОСОБА_12 на спадщину після померлої ОСОБА_10 , зокрема, свідоцтво про право на спадщину, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо. Таким чином, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , зловживаючи правом на звернення до суду (п.3 ч.2 ст.44 ЦПК України), надали суду неповну та недостовірну інформацію, зокрема, про наявність між ними спору; не надали всіх документів, які б підтверджували те, що ОСОБА_12 є належним відповідачем (правонаступником померлої ОСОБА_10 ), який оспорює або не визнає права ОСОБА_11 та має право визнавати поданий до нього позов, в результаті чого відбулось заволодіння (переоформлення) права власності на квартиру померлої ОСОБА_10 за ОСОБА_11 .
		Невдовзі, 11.11.2022 ОСОБА_11 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_13 .
		Таким чином, нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_10 , стала об`єктом кримінально протиправних дій - кримінального правопорушення за ч.3 ст.190 КК України (кримінального правопорушення проти власності), досудове розслідування якого здійснюється в рамках кримінального провадження № 42022082030000081 від 04.11.2022 року. Таким чином, це нерухоме майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
		04 листопада 2022 року прокурором винесена постанова про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні №42022082030000081 від 04 листопада 2022 нерухомого майна  квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617188123060).
		Прокурором надані докази того, що вищевказане майно має доказове значення при розслідуванні вчиненого кримінального правопорушення.
		Відповідно статті 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до частини 1 статті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним.
		Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. У відповідності до вимог ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
		При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
		Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява №31107/96, п.58).
		Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994 народження, п. 42; «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007, п. 49-62).
		У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. Також, ЄСПЛ зазначає, що втручання в право на мирне володіння повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу та вимогами захисту основоположних прав особи.
		Необхідність досягнення такого балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» п.п.59 і 73).
		Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яке прагнуть досягти органи досудового розслідування.
		При цьому слідчий суддя, враховуючи положення ст.ст. 132, 173 КПК України вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи користувача майна, оскільки вказане майно може бути використане як доказ факту, встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення та винних осіб.
		Арешт майна є по суті забезпеченням доказів у кримінальному провадженні, то заборона користуватися і розпоряджатися арештованим майном правомірного користувача майна є явно неспівмірним з обмеженням його права володіння.
		Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
		Прокурор просив накласти арешт на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617188123060) з встановленням заборони відчуження та розпорядження вказаним майном.
		Слідчий суддя, вважає що з урахуванням положення кримінального процесуального закону, яким визначено, що слід застосовувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до надмірного обмеження прав володіння чи інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах особи.
		В даному випадку існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, що прагнуть досягти органи досудового розслідування.
		Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_3 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082030000081 від 04 листопада 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, про накладення арешту на майно шляхом заборони його відчуження та розпорядження, відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 170-173 КПК України.
		Прокурором доведено, що зазначене майно має доказове значення, отже з метою збереження вищевказаного майна, яке може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, містять в собі дані про вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання.
		Згідно з ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.
		Стаття 175 КПК України передбачає, що ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
		Слідчий суддя звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
		Керуючись ст.ст. 2, 16, 98, 131, 170-173, 175, 309, 369, 371, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
		постановив:
		Клопотання, прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області ОСОБА_3 по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022082030000081 від 04 листопада 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, про накладення арешту на майно шляхом заборони його відчуження та розпорядження, - задовольнити.
		Накласти арешт на нерухоме майно, а саме - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2617188123060), що зареєстрована за ОСОБА_13 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , країна громадянства - Україна) шляхом заборони ОСОБА_13 та іншим фізичним чи юридичним особам відчужувати, розпоряджатися зазначеним об`єктом нерухомості.
		 
		Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
		Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.
		Ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
		Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
		 
		Слідчий суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...