Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/3784/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо авторських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2022.
Дата набрання законної сили: 07.12.2022
Номер судового провадження: 61-2004ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                 
		 
		07 грудня 2022 року
		м. Київ
		справа № 759/3784/20
		провадження № 61-2004св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),               Стрільчука В. А., 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про захист авторських прав.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, полковником медичної служби, працював заступником начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» - головним терапевтом Міністерства оборони України. 
		Вказував, що у 2015 році ним створено та видано книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2». У 2017 році видавництвом СПД                     ОСОБА_15 було видано підручник «ІНФОРМАЦІЯ_1» (К.: СПД ОСОБА_15 2017. - 620 с. ISBN НОМЕР_1 ) за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , авторським колективом якої зазначено ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,                      ОСОБА_14 . 
		Позивач зазначав, що у вказаному підручнику, а саме у розділах 2, 3, 7, у повному обсязі використано його книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка видана у 2015 році. 
		Стверджував, що використання тексту здійснено частково дослівно, а частково з незначними близькими до тексту змінами, проте у підручнику відсутнє посилання на нього як автора, згоду або дозвіл на використання у підручнику належного твору він не надавав. 
		Позивач вважав, що авторство зазначеного підручника вказано неправомірно, дії відповідачів з опублікування у вказаному підручнику під своїм іменем матеріалів із вищезазначеної книги позивача є порушенням авторського права. 
		Крім того, посилався на те, що відповідачі своїми діями порушили його майнові та авторські права на зазначений твір, завдавши моральної шкоди, розмір якої він оцінив у розмірі 130 000 грн. 
		Наголошував на тому, що відповідно до вимог підпункту «г» частини другої статті 52 Закону України «Про авторські та суміжні права» з відповідачів на його користь підлягає стягненню компенсація в розмірі 37 440 грн.
		Ураховуючи наведене, позивач просив заборонити відповідачам вчиняти дії, що порушують його авторське право, а саме: 
		- заборонити видавати (опубліковувати) та в будь-якій іншій формі використовувати підручник «ІНФОРМАЦІЯ_1» за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : СПД ОСОБА_15 2017. - 620 с. ISBN НОМЕР_1 ; 
		- припинити розповсюдження підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : СПД ОСОБА_15 2017. - 620 с. ISBN НОМЕР_1 ; 
		- вилучити з цивільного обігу та знищити всі контрафактні примірники підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 :
		СПД ОСОБА_15 2017. - 620 с. ISBN НОМЕР_1 ; 
		- вилучити обладнання, матеріали та інші предмети, призначені для виготовлення і відтворення примірників підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : СПД ОСОБА_15 2017. - 620 с. ISBN НОМЕР_1 ;
		 - стягнути з відповідачів солідарно на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 130 000 грн; згідно з підпунктом «г» частини другої статті 52 Закону України «Про авторські та суміжні права» стягнути з відповідачів солідарно на його користь компенсацію у розмірі потроєної мінімальної авторської винагороди у розмірі 37 440 грн; 
		- зобов`язати відповідачів не пізніше 30-денного строку з дня набрання чинності рішення суду, за власний рахунок опублікувати в офіційних друкованих виданнях повідомлення про допущене порушення авторського права та зміст судового рішення (рішень) щодо цього порушення.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підручник «ІНФОРМАЦІЯ_1», за редакцією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видано у 2017 році, а авторство книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_1 зареєстровано 11 червня 2018 року, отже станом на момент видання підручника вказане свідоцтво не регулювало відносини авторства.
		Місцевий суд вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення вимог законодавства саме відповідачами з опублікування в підручнику матеріалів книги позивача та порушення авторського права позивача або загрозу такому порушенню, розмір шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідачів. 
		Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на висновок експертизи щодо наявності у підручнику відповідачів співпадінь фрагментів з книги «ІНФОРМАЦІЯ_2», зазначивши, що на момент видавництва відповідачами підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» доказів наявного, охоронюваного законом авторського права позивача на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2», з якої взято окремі фрагменти, не існувало, порушених позивачем прав не встановлено.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів надання позивачем для отримання свідоцтва книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» саме такого зовнішнього вигляду, який ним визначено як предмет спору. Суд вказав, що на обкладинці книги, визначеної позивачем як предмет спору, відсутні у назві слова «(спеціальна частина)».
		Також, на думку колегії суддів, книга «ІНФОРМАЦІЯ_2» 2015 року, надана суду та експерту для порівняння, містить офіційну емблему Міністерства оборони України, видана Міністерством оборони України або на його замовлення, а у протоколі Вченої ради Української військово-медичної академії від 31 березня 2015 року № 171 у рекомендації до друку вказаної книги, ОСОБА_1 названий упорядником, а не автором. 
		Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що при цитуванні книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» не здійснювалося посилання на його ім`я, як автора, та джерело цитування, при цьому зазначив, що у самому тексті підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» міститься посилання на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2» 2015 року та про неї зазначено у списку літератури.
		З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачами його авторського права станом на                2017 рік, розмір шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідачів.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		03 лютого 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга                ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва                          від 27 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Зазначає про неправильне застосування і тлумачення норм матеріального права, а саме: 
		- пункту першого статті 15 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року, змінений 02 жовтня 1979 року), частини другої статті 433, частини першої статті 435, частини першої статті 437 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 8, 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:
		- щодо презумпції авторства та моменту виникнення авторських прав на твір без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 
		2021 року у справі № 760/20855/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі 
		№ 755/22219/14, від 04 грудня 2019 року у справі № 761/12823/16-ц, 
		від 15 листопада 2018 року у справі № 750/11088/16-ц;
		- щодо використання знаку охорони авторських прав «©», без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі 
		№ 925/1153/18;
		- щодо розмежування авторських немайнових прав та авторських майнових прав та можливості захисту немайнових прав автора незалежно від наявності в нього авторських майнових прав, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 465/5652/15-ц, від 28 липня 
		2021 року у справі № 1309/3808/12, від 30 січня 2019 року у справі 
		№ 569/17272/15-ц;
		- щодо авторських прав на службові твори та спільного володіння майновими авторськими правами на такі твори, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 28 липня 2021 року у справі № 727/3072/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 755/22219/14;
		- щодо статусу упорядника, без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 2-4268/11.
		Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої 
		статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо таких питань:
		- чи має автор твору, з огляду на статтю 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтю 435 ЦК України, право на самостійний захист авторських прав згідно із статтею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», у випадках, коли автор твору та особа, найменування якої зазначене при постановленні у творі знаку «©» - між собою відмінні, однак між такою особою та автором твору в дійсності не укладався договір про передачу майнових авторських прав на належний автору твір?
		- чи має автор твору, з огляду на статтю 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтю 435 ЦК України, право на самостійний захист авторських прав згідно із статтею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», у випадках, коли автор твору та особа, найменування якої зазначене при постановленні у творі знаку «©» - між собою відмінні, така особа ліквідована і не має правонаступників, а тому не звертається за захистом авторських прав на об`єкт авторського права або бездіє та не реалізує право на захист авторського права з інших підстав, чи порушуються інтереси автора?
		Крім того, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої 
		статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання:  про призначення експертизи, висновки якої мали значення для правильного вирішення справи; про забезпечення та витребування доказів, які могли мати значення для правильного вирішення справи.
		Також апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які могли мати значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у поєднанні з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		У травні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила закрити касаційне провадження у частині посилання позивача на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку відповідачки, «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є об`єктом авторського права і не захищається законодавством про авторські права, оскільки є офіційним документом органу державної влади. Вказує, що автори підручника зробили необхідні посилання за усіма правилами.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_2», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 від 11 червня 2018 року.
		У книзі «ІНФОРМАЦІЯ_2» автором зазначено головного терапевта Міністерства оборони України, Заслуженого лікаря України, доктора медичних наук, полковника медичної служби ОСОБА_1 ; під авторським знаком охорони авторського права, що складається з таких елементів, як: латинська літера «с», обведена колом (г); ім`я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору вказано «Військово-медичний департамент МО України» із зазначенням дати видання - 2015 рік.
		У 2017 році видано підручник «ІНФОРМАЦІЯ_1» за редакцією ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , авторський колектив: ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , 
		ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , 
		ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ISBN НОМЕР_1 , видавництво СПД ОСОБА_15 . 
		Відповідно до висновку експертів науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 238/18 за результатами проведення експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 16 жовтня                    2018 року, на дослідження якого було взято Твір № 1 ( ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» - К.: 2015. - 256 с.) та Твір № 2 («ІНФОРМАЦІЯ_1»: підручник [за редакцією ОСОБА_2 , ОСОБА_16 : СПД ОСОБА_15 , 2017 - 620 с). Встановлено, що у тексті підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» 2017 року видання (автори ОСОБА_17 , ОСОБА_16 із співавторами) частково відтворено книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2» 2015 року видання (автор - ОСОБА_1 ) без дотримання правил належного цитування. 
		Листом № 510/10/136 від 22 лютого 2020 року Командування Медичних Сил Збройних Сил України повідомило суд, що авторські права та передача авторських майнових прав автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_1 до Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України не оформлювалися (т. 1, а. с. 135).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		За пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку із стверджуваним порушенням авторських прав позивача: особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності. 
		За змістом пункту 1 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня                   1979 року), частини першої статті 420, частини першої статті 433 ЦК України термін «Літературні і художні твори»охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, зокрема, книги. 
		Згідно із статтею 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. 
		За частиною першою статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		Відповідно до статті 438 ЦК України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору;  3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;                        4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
		За положеннями частини першої статті 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		Статтею 440 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		За змістом частини першої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
		Частиною третьою статті 423 ЦК України визначено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.  При цьому відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора не  можуть  бути  передані (відчужені) іншим особам; частиною другою статті 201 ЦК України авторство віднесене до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством. 
		Таким чином, особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності є різними за змістом і є незалежними одні від одних.  
		Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду             від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 423 ЦК України одним із особистих немайнових прав інтелектуальної власності є право на визнання людини автором об`єкта права інтелектуальної власності. За пунктом 1 частини першої статті 438 ЦК України автору твору належить, зокрема, право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо. Відповідно до статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору належить, зокрема, особисте немайнове право вимагати  визнання  свого  авторства   шляхом   зазначення належним  чином  імені  автора  на  творі  і його примірниках і за будь-якого  публічного  використання твору, якщо це практично можливо.
		Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 440 ЦК України до майнових прав інтелектуальної власності на твір віднесено виключне право дозволяти використання твору; відповідно до пункту «б» частини першої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
		Отже, право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір. При цьому виключне право дозволяти використання твору входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір.
		Виходячи з різниці за змістом особистих немайнових прав інтелектуальної власності з одного боку і майнових прав інтелектуальної власності, - з іншого, їх порушення пов`язується з різними обставинами.
		Так, використання твору без зазначення імені автора є порушенням його особистого немайнового права інтелектуальної власності, але не є порушенням майнового права інтелектуальної власності суб`єкта такого права. Натомість використання твору без дозволу суб`єкта майнових прав інтелектуальної власності на цей твір є порушенням виключного майнового права такого суб`єкта, але не є порушенням особистого немайнового права інтелектуальної власності автора твору. 
		Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада               2020 року у справі № 755/22219/14 (провадження № 37510св18), на яку міститься посилання у касаційній скарзі.
		За змістом статті 1 Закону України «Про авторські і суміжні права» автор - це  фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.
		У статті 7 Закону України «Про авторські і суміжні права» визначено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, та інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до правочину або закону.
		Первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). 
		Суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (стаття 435 ЦК України).
		За положеннями статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, яка відповідно до договору або закону набула авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
		латинська літера "c", обведена колом, - (зображення знаку не наводиться);
		ім`я або найменування особи, яка має авторське право;
		рік першої публікації твору.
		Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
		Відповідно до абзацу 1 та 2 частини п`ятої статті 5, статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою (центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності) відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
		Службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов`язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.
		Розподіл майнових прав на службовий твір визначається законом, якщо інше не передбачено договором між автором і роботодавцем.
		Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором (стаття 431 ЦК України).
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 ЦК України. 
		Переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження авторських прав на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2», видану Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України у 2015 році.
		Верховний Суд у повній мірі не погоджується з указаними висновками апеляційного суду, виходячи з таких міркувань.
		У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі 925/1153/18, на яку є посилання у касаційній скарзі, викладено висновок щодо застосування норми статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права», згідно з яким знак міжнародної охорони авторського права © є лише формою сповіщення про права, а не формою переходу авторського права. Сам по собі знак © не є правочином або іншим документом, яким оформляється передача авторських майнових прав. 
		Отже, для того, щоб набути право на використання такого знаку та сповістити про свої права на твір, має відбутися перехід права від автора як первісного суб`єкта авторського права, до іншої особи. Тобто має відбутися передача права з боку автора, яка відбувається шляхом укладення договору, передбаченого статтею 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 1107 ЦК України. Без такої передачі автором твору своїх прав сповіщення про право шляхом зазначення знаку © не має під собою правової підстави для сповіщення особою, найменування якої зазначається при проставленні вказаного знаку, про наявність у неї авторського права на твір.    
		Суд апеляційної інстанції не врахував, що автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» у самій книзі зазначено ОСОБА_1 , а              11 червня 2018 року йому видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2», та не перевірив чи вказані книги є одним і тим же об`єктом авторського права, обмежившись лише тим, що позивачем тексту твору з відповідним зовнішнім виглядом, на який безпосередньо видано вказане вище свідоцтво, апеляційному суду не надано і матеріали справи не містять. 
		Апеляційний суд також не встановив чи виникли правовідносини між                ОСОБА_1 та Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України, позначеним знаком охорони авторського права © на момент видання цієї книги, а якщо виникли, то які саме і чи стосуються предмета спору. Крім того, видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» Міністерством оборони України або на його замовлення не свідчить про наявність у міністерства авторських прав на неї та не спростовує авторство іншої особи. 
		Крім того, як видно з матеріалів справи, наказом Міністерства оборони України                  від 31 серпня 2009 року № 435 до центрального апарату Міністерства оборони України включено новий вищий орган управління медичною службою - Військово-медичний департамент Міністерства оборони України.
		У січні 2018 року згідно із спільною Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на базі Центрального військово-медичного управління Збройних Сил України (у підпорядкуванні Генштабу) та Військово-медичного департаменту Міноборони України сформовано єдиний орган управління медичним забезпеченням - Головне військово-медичне управління.
		У лютому 2020 року відповідно до реформування військових структур за стандартами НАТО, Головне військово-медичне управління Збройних Сил  України реформовано у Командування Медичних Сил Збройних Сил України..
		На думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд необґрунтовано відхилив як доказ та не надав належної правової оцінки зазначеному листу Командування Медичних Сил Збройних Сил України від 22 лютого 2020 року (т. 1, а. с. 135), зазначивши, що Командування Медичних Сил Збройних Сил України не є правонаступником Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України.
		Також не можна погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про наявність посилань на книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2» у підручнику «ІНФОРМАЦІЯ_1», оскільки суд не надав належної правової оцінки висновку експертів науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 238/18 за результатами проведення експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 16 жовтня 2018 року та  лише зазначив, що на момент видання підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» доказів наявного, охоронюваного законом авторського права позивача на книгу не існувало, при цьому не взявши до уваги, що авторське право на твір виникає з моменту об`єктивізації твору, а для набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей. 
		Посилання апеляційного суду на те, що зазначення у підручнику «ІНФОРМАЦІЯ_1» (стор. 614) як одного із джерел у списку використаної літератури книги ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2». - К.: ВМД, 2015. - 256 с., не спростовує висновку експертів науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 238/18 за результатами проведення експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності                       від 16 жовтня 2018 року, згідно з яким установлено, що у тексті підручника «ІНФОРМАЦІЯ_1» 2017 року видання (автори ОСОБА_2 , ОСОБА_16 із співавторами) частково відтворено книгу «ІНФОРМАЦІЯ_2» 2015 року видання (автор - ОСОБА_1 ) без дотримання правил належного цитування. 
		Крім того, відповідно до пункту 6 частини першої статті 365 ЦПК України за клопотанням сторін та інших учасників справи суд апеляційної інстанції в порядку підготовки розгляду справи вирішує, зокрема, питання про призначення експертизи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив суд апеляційної інстанції призначити судову експертизу об`єктів інтелектуальної власності, оскільки суд першої інстанції необґрунтовано, на думку заявника, відмовив у призначенні такої експертизи. Позивачем до позовної заяви додано результати експертизи, проведеної за його ініціативи в досудовому порядку, і вказані результати судом апеляційної інстанції не спростовані, при цьому відповідне клопотання                  ОСОБА_1 , викладене в апеляційній скарзі, судом апеляційної інстанції залишено без належної уваги. 
		В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішенні суду апеляційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Зважаючи на те, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною і обґрунтованою відповідно до положень статті 263 ЦПК України та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, зокрема:
		перевірити чи книга «ІНФОРМАЦІЯ_2» за авторства ОСОБА_1 та книга «ІНФОРМАЦІЯ_2», на яку 11 червня 2018 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 , є одним і тим же об`єктом авторського права; 
		встановити, які правовідносини виникли між ОСОБА_1  та Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України, з урахуванням того, що останнє позначене знаком охорони авторського права © на момент видання у книзі «ІНФОРМАЦІЯ_2» та чи стосується це прав та інтересів Командування Медичних Сил Збройних Сил України, виходячи з того, що за інформацією вказаного Командування авторські права та передача авторських майнових прав автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_1 до Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України не оформлювались; 
		надати належну правову оцінку висновку експертів науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 238/18 за результатами проведення експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності                                      від 16 жовтня 2018 року, а за необхідності - призначити відповідну експертизу, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення у справі.
		Щодо судових витрат                                                                                                                        
		Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження                                            № 61-39028св18) зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 І. М. Фаловська   Судді:                                                                                             С. О. Карпенко                                                                                                               С. Ю. Мартєв                                                                                                           В. В. Сердюк                                                                                                             В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...