Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/19911/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2022.
Дата набрання законної сили: 07.12.2022
Номер судового провадження: 11-130апп22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		 
		7 грудня 2022 року
		м. Київ
		Справа № 826/19911/14(№ К/9901/20827/20)
		Провадження № 11-130апп22
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М.,                 Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П., 
		перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі - Банк) до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС), третя особа -  ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою  ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року,
		УСТАНОВИЛА:
		У грудні 2014 року Банк звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до відділу ДВС, у якій просив суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Маціборук В. О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 листопада 2014 року, прийняту у виконавчому провадженні № 31834223 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 7 червня 2011 року № 2218 про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру ОСОБА_1 ) на користь Банку. 
		Оскаржуванапостанова мотивована тим, що виконавче провадження підлягає завершенню,           а виконавчий документ - поверненню стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої             статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена заборона на звернення стягнення на майно боржника, що виключає можливість виконання у встановлений спосіб.
		Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що державним виконавцем при винесенні спірної постанови неправомірно застосовано положення пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки приписи цієї норми щодо заборони примусового стягнення заставленого майна стосуються лише споживчих кредитів, виданих громадянам України, а у разі, якщо іпотека забезпечує кредити, отримані юридичними особами, підприємцями або фізичними особами на неспоживчі цілі (як у цій справі), то на них мораторій не розповсюджується.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 травня 2015 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, позов задовольнив. 
		Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що кредит, за яким проводилось стягнення за оскаржуваною постановою відділу ДВС, не є споживчим, оскільки кошти були видані   ОСОБА_3 для задоволення особистих потреб, а не для придбання продукції,                у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
		У серпні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боряк Г. Ю. подала касаційну скаргу, у якій зазначає, що висновки судів про те, що наданий ОСОБА_3 кредит не є споживчим, зроблені внаслідок неправильного застосування положення пункту 23                  частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та незастосування пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», який підлягав застосуванню, згідно з яким споживчий кредит - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		У відзиві на касаційну скаргу Банк зазначає, що обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосується виключно споживчих кредитів, виданих громадянам України, якщо ж іпотека забезпечує кредити, отримані фізичними особами на неспоживчі цілі, то на такі правовідносини мораторій, введений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), не поширюється. При цьому кредит був отриманий ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності. 
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження у справі.
		6 липня 2022 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про закінчення підготовчих дій по справі та призначення її до розгляду в порядку письмового провадження, а 9 листопада 2022 року - ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
		Відповідно до частини третьої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу (частина четверта статті 347 КАС).
		Рішення касаційного суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване необхідністю відступити від правових висновків щодо визначення типу наданого кредиту для застосування підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 755/7922/15-ц та 3 листопада 2021 року у справі № 2-2117/2010.
		За частиною шостою статті 347 КАС Велика Палата Верховного Суду перевіряє підстави для передачі справи на її розгляд.
		Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання її повноважень для касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
		У справі, що розглядається, вирішенню підлягає питання щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 (у редакції, чинній до 8 жовтня 2020 року) якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. 
		До предмета доказування в цій справі входить надання ОСОБА_3 згідно з договорами від 7 грудня 2007 року № 1.36253/3249 та від 24 червня 2008 року № 1.39372/3249 саме споживчого кредиту.
		У справах № 755/7922/15-ц та № 2-2117/2010, розгляд яких здійснювався Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, спірні правовідносини також стосувалися поширення передбаченого законом мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, зокрема, пов`язані з установленням надання позичальникам саме споживчих кредитів.
		У згаданих справах суд дійшов висновків про непоширення на спірні в цих справах правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки з досліджуваних у цих справах кредитних договорів не вбачалося, що ці кредити є споживчими і кошти за ними позичальникам були надані саме на споживчі цілі чи на придбання продукції. Серед іншого, суд посилався на визначення споживчого кредиту, наведене в пункті 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», який виключено із цього Закону згідно із Законом України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
		У справі, що розглядається, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що з огляду на положення Закону України «Про споживче кредитування», у частині визначення споживчого кредиту, наданий ОСОБА_3 кредит відповідно до згаданих вище договорів надання траншу може бути визнаний споживчим. Формулювання пункту кредитного договору як «цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб» - це умова саме банку, а не позичальниці. Питання про те, які саме особисті потреби задовольняються кредитними коштами, має з`ясовувати саме кредитор. 
		Отже, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, незазначення в договорі формулювання «споживчий кредит» не може бути єдиною підставою для визнання такого кредиту неспоживчим.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 755/7922/15-ц та від 3 листопада             2021 року у справі № 2-2117/2010 не містять висновків щодо визначення типу наданого кредиту для застосування підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протилежних наведеним касаційним судом в ухвалі про передачу справи, зокрема й указівки на те, що незазначення в договорі формулювання «споживчий кредит» є підставою для визнання такого кредиту неспоживчим. З мотивів суду про необхідність передачі справи не вбачається, від якого висновку Касаційного цивільного судуу складі Верховного Суду, що мав би бути обов`язково застосований саме у справі, пов`язаній з визначенням наданого ОСОБА_3 кредиту як споживчого, слід відступити.
		Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визначив наявність обставин, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Ураховуючи наведене, згідно з правилами частини шостої статті 347 КАС справа підлягає поверненню до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
		Керуючись статтею 347 КАС, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 826/19911/14 (№ К/9901/20827/20) за позовом Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії - повернути до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
		Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали.
		Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. Б. ПрокопенкоСудді: Ю. Л. Власов Г. Р. Крет  І. В. Григор`єва Л. І. Рогач  М. І. Гриців О. М. Ситнік  Д. А. Гудима В. М. Сімоненко  Ж. М. Єленіна І. В. Ткач  І. В. Желєзний О. С. Ткачук  О. С. Золотніков С. П. Штелик  Л. Й. Катеринчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...