Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/17107/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2022. Зареєстровано: 14.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2022.
Дата набрання законної сили: 13.12.2022
Номер судового провадження: К/990/29786/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		 
		13 грудня 2022 року 
		справа № 640/17107/21
		адміністративне провадження № К/990/29786/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
		суддів: Пасічник С. С., Хохуляка В. В.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Сорока Марії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року (суддя Шейко Т. І.)
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року (судді: Оксененко О. М., Лічевецький І. О., Мельничук В. П.)
		у справі №640/17107/21 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДПС у місті Києві
		про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. Рух справи
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві по неперерахунку єдиного внеску у зв`язку із досягненням пенсійного віку та зобов`язати здійснити перерахунок єдиного внеску ОСОБА_1 .
		 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі №640/17107/21, ухвалити нову постанову, якою позовну заяву задовольнити. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 3 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу витребувано з суду першої інстанції.
		 
		07 листопада 2022 року справа №640/17107/21 надійшла до Верховного Суду.
		 
		ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для звільнення від сплати єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) необхідним є виконання двох умов: фізична особа-підприємець повинна досягти пенсійного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та така особа повинна отримувати пенсійні виплати відповідно до вказаного закону.
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій врахували позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17 (провадження № 11-1379апп18),  щодо застосування частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI в частині, де пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи вона набула певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, що звільняється від сплати єдиного внеску. Основною умовою для звільнення від сплати єдиного внеску є отримання пенсійних виплат відповідно до законодавства України.
		 
		Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що якщо фізична особа-підприємець не отримує пенсійні виплати відповідно до законодавства України, а пенсія останній призначена відповідно до законодавства Литовської республіки, то ОСОБА_1 не має права на звільнення від сплати єдиного внеску лише з тієї підстави, що вона у 2012 році досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV.
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Закону № 2464-VI у подібних правовідносинах. 
		Позивач зазначає, що питання звільнення від обов`язку сплати єдиного соціального внеску пенсіонерів, що є громадянами інших держав та отримують пенсію за іноземним законодавством, не унормовано ані законодавчо, ані в позиціях Верховного Суду. Суди першої інстанцій по-різному вирішують подібні справи. 
		 
		Посилаючись на пункти 6, 7 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за якою Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування, скаржник зазначає, що існує необхідність визначити застосування норм Закону № 2464-VI до осіб, які є пенсіонерами за законодавством інших держав, з якими Україна має міжнародні договори в сфері соціального забезпечення.
		 
		Позивач зауважує, що безпосередньо Закон № 2464-VI не містить положення, що пенсія має бути призначена виключно на підставі Закону № 1058-IV. 
		Таке застосування права в частині звільнення від сплати єдиного внеску лише осіб, які отримують пенсії на підставі Закону № 1058-IV, суперечить законодавству про пенсійне забезпечення в Україні.
		 
		Посилаючись на пункт 4-7 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, позивач зазначає, що в Україні пенсія може виплачуватись не тільки на підставі зазначеного Закону, а й відповідно до інших нормативних актів, які є складовими законодавства України про пенсійне забезпечення.
		 
		Скаржник стверджує, що між Урядом України та Урядом Литовської Республіки укладені міжнародні договори з питань пенсійного забезпечення, які мають вищу юридичну силу, ніж норми національного законодавства.
		Відповідно до статті 4 Угоди між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27 вересня 1994 року (дата ратифікації 16 травня 1995 року), Договірні Сторони надають на своїй території постійно проживаючим громадянам іншої Договірної Сторони однакові права зі своїми громадянами в галузі пенсійного забезпечення.
		 
		Відповідно до статті 14 Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані на території однієї Договірної Сторони, є дійсними на території іншої Договірної Сторони без легалізації.
		Отже, пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 , яке додавалось до контролюючого органу і копія якого перебуває в матеріалах справи (додаток 6 до позовної заяви) є дійсним на території України і не потребує легалізації.
		 
		На виконання зобов`язань, передбачених Угодою між Урядом України та Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, що підписана 27 вересня 1994 року у Вільнюсі, сторони уклали Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, що підписаний 23 квітня 2001 року, ратифікований ВРУ 10 січня 2002 року, набув чинності з 8 лютого 2002 року.
		 
		Відповідно до частини II «Застосування законодавства» Договору частини другої статті 6, якщо особа працює за наймом або самостійно займається трудовою діяльністю одночасно на території обох Сторін, то до такої особи застосовується законодавство тієї Сторони, на території якої вона проживає.
		 
		Згідно з статтею 9 Договору, сплата зборів державного соціального страхування проводиться відповідно до законодавства тієї Сторони, законодавство якої застосовується відповідно до цього Договору на момент здійснення трудової діяльності.
		 
		Частина друга статті 14 Договору передбачає: якщо законодавство однієї Сторони право на пенсію ставить у залежність від певного періоду державного соціального страхування безпосередньо перед настанням страхового випадку, то умова вважається виконаною, якщо відповідна особа на цей період була застрахована відповідно до законодавства іншої Сторони.
		 
		Відповідно до міжнародних договорів до позивачки застосовується законодавство Литовської республіки та сплата зборів до системи державного соціального страхування нею виконана, їй безстроково призначена пенсія за віком, що відповідає виду пенсії за законодавством України.
		Системний аналіз норм права, за позицією позивача, дає підстави дійти висновку, що фізичні особи-підприємці, що обрали спрощену систему оподаткування та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, незважаючи на те, що перебувають на обліку в Пенсійному фонді держав-учасниць, в розумінні Угоди, та пенсія за віком призначена безстроково (аналогічний вид пенсії в Україні - пенсія за віком) мають право не сплачувати єдиний соціальний внесок.
		 
		Щодо врахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 814/779/17 (провадження № 11-1379апп18), скаржник вважає, що правовідносини справи, що розглядались Великою Палатою Верховного Суду не є подібними тим, що існують у даній справі. 
		 
		Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить залишити скаргу без задоволення.
		 
		Касаційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 08 січня 2014 року позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець.
		 
		При цьому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у 2012 році, а тому вважає, що відповідачем неправомірно нараховувався єдиний внесок.
		 
		29 січня 2020 року та 03 листопада 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Головного управління ДПС у м. Києві з заявою про досягнення нею пенсійного віку (що підтверджувалось доданою копією пенсійного посвідченням) та проханням не здійснювати нарахування єдиного соціального внеску з підприємницької діяльності.
		 
		Відповіді на дані звернення, як вказує позивач, не отримані, а в кабінеті платника податків проведено нарахування з єдиного внеску.
		 
		У зв`язку з відсутністю відповідей на заяви ОСОБА_1 та жодних змін в облікових даних в Електронному кабінеті платника податків, 22 січня 2021 року адвокатом Тарасюком Сергієм Миколайовичем було надіслано в інтересах позивача адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду заяв позивача.
		 
		У відповідь на адвокатський запит надійшов лист №8622/6/26-15-24-05-10 від 29 січня 2021 року (який отримано 05 лютого 2021 року, що підтверджується даними з офіційного ресурсу Укрпошти), яким повідомлено про відсутність підстав для здійснення перерахунку у зв`язку з відсутністю відомостей, що надійшли від ПФУ про дату встановлення пенсії за віком, пенсії по інвалідності або дати досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV.
		 
		Не погоджуючись з такими діями Головного управління ДПС у м. Києві, позивач звернулася до суду з даним позовом.
		 
		Суди попередніх інстанцій також установили і це не заперечується сторонами, що позивач дійсно досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, проте пенсії відповідно до даного Закону або іншого законодавства України не отримує.
		 
		Позивач отримує пенсію за віком, на підтвердження даного факту надає пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 травня 2012 року, видане Управлінням державного фонду соціального страхування Вільнюське відділення у Литовській республіці.
		 
		ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
		 
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Статтею 9 Конституції України установлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		 
		Пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI установлює, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		 
		Водночас, згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		 
		Закон № 1058-IV, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
		 
		Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
		 
		Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 2 Закону № 1058-IV питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
		 
		Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
		 
		Частиною другою статті 2 Основ передбачено якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.
		 
		27 вересня 1994 року між Урядом України і Урядом Литовської Республіки укладено Угоду про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення (Угоду ратифіковано Законом № 166/95-ВР від 16 травня 1995 року, дата ратифікації - 16 травня 1995 року, дата набрання чинності - 01 вересня 1995 року) (далі - Угода).
		 
		Відповідно до статті 4 Угоди Договірні Сторони надають на своїй території постійно проживаючим громадянам іншої Договірної Сторони однакові права зі своїми громадянами в галузі пенсійного забезпечення. 
		 
		Згідно з статтею 14 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані на території однієї Договірної Сторони, є дійсними на території іншої Договірної Сторони без легалізації.
		 
		Виконуючи зобов`язання, передбачені Угодою між Урядом України та Урядом  Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, що  підписана 27 вересня 1994 року у Вільнюсі, сторони 23 квітня 2001 року уклали Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення (дата ратифікації Україною - 10 січня 2002 року, дата набрання чинності для України - 08 лютого 2002 року) (далі - Договір).
		 
		Відповідно до частини другої статті 6 (Частина ІІ) Договору якщо особа працює за  наймом або самостійно займається трудовою діяльністю одночасно на території обох  Сторін, то до такої особи застосовується законодавство тієї Сторони, на території якої вона проживає.
		 
		Згідно з статтею 9 Договору сплата зборів державного соціального страхування проводиться відповідно до законодавства тієї Сторони, законодавство якої застосовується відповідно до цього Договору на момент здійснення трудової діяльності.
		 
		Частиною другою статті 14 Договору установлено, якщо законодавство однієї Сторони право на пенсію ставить у залежність від певного періоду державного соціального страхування безпосередньо перед настанням страхового випадку, то умова вважається  виконаною, якщо відповідна особа на цей період була застрахована відповідно до законодавства іншої Сторони.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		За змістом частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування за наявності однієї з таких умов: 1) якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю; 2) якщо вони досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
		 
		Суди попередніх інстанцій установили, що позивач є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, досягла віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, і отримує пенсію відповідно до законодавства Литовської республіки. Проте, за позицією судів, для звільнення особи від сплати за себе єдиного внеску пенсія має бути нарахована виключно за законодавством України.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на те, що частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI не визначає такої обов`язкової умови, як призначення пенсії виключно за законодавством України. Крім того, міжнародні договори, зокрема, Угода і Договір, укладені між Урядом України та Урядом Литовської Республіки, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а пріоритет норм міжнародного договору передбачений нормами Закону № 1058-IV, Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. 
		 
		Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого законодавства особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то за нормами законодавства України, чи литовського законодавства. Позивачу призначено пенсію за віком, що підтверджено пенсійним посвідченням НОМЕР_2 , виданого Вільнюським відділенням управління державного фонду соціального страхування 21 травня 2012 року.
		 
		Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		 
		За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
		 
		Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
		 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
		 
		Таким чином, отримання пенсії за законодавством України особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для осіб, які отримують пенсію за законодавством іншої держави і досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV.
		 
		Щодо висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №814/779/17, які враховані судами попередніх інстанцій, то слід зазначити, що правовідносини справи №814/779/17 не є подібними тим, що існують у даній справі, оскільки у справі №814/779/17 спірним питанням було чи поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ щодо звільнення від сплати єдиного внеску на осіб, які отримують пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 2262-XII. 
		 
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на позивача розповсюджуються пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI.
		 
		При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили виключно з відсутності у позивача права на пільгу, не надаючи при цьому оцінку обставинам, що обґрунтовують позовні вимоги і не досліджуючи докази, надані в підтвердження таких обставин. 
		 
		Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Позивач визначив предмет позову - визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДПС у м. Києві по не перерахунку єдиного внеску у зв`язку із досягненням пенсійного віку та зобов`язання здійснити перерахунок єдиного внеску ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги тим, що в електронному кабінеті платника податку продовжується нарахування єдиного внеску, а за її заявами щодо не здійснення перерахування єдиного внеску з підприємницької діяльності жодні зміни в облікові дані не внесено.
		 
		Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили докази щодо облікових даних, які містяться в обліковій картці платника єдиного внеску, в електронному кабінеті позивача, не встановили фактів щодо періоду, за який здійснено нарахування недоїмки з єдиного внеску та суми останньої, про перерахунок якої просить заявниця. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. 
		 
		Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
		 
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
		 
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). 
		 
		Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		 
		Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судом не з`ясовано обставини справи та не досліджено зібрані у справі докази, що мають значення для правильного її вирішення.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. 
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу адвоката Сорока Марії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року  скасувати, справу №640/17107/21 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                     Р. Ф. Ханова 
		 
		Судді:                                                                                                               С. С. Пасічник
		 
		                                                                                                              В. В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...