Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/17944/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2022.
Дата набрання законної сили: 15.11.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		справа №755/17944/2018                                                                          Головуючий у І інстанції - Марфіна Н.В.
		апеляційне провадження №22-ц/824/8173/2022                                   Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		15 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		судді-доповідача Приходька К.П., 
		суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
		за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року   
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олексіївна про визнання договору недійсним, - 
		 
		установив:
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що 03 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_4 250000 доларів США у борг.
		Факт передачі коштів підтверджений письмовою розпискою власноручно складеною ОСОБА_4 у присутності її чоловіка ОСОБА_2 .
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року у справі №752/3933/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу, штрафних санкцій, процентів та збитків задоволено частково та стягнуто з відповідачів солідарно суму боргу в розмірі 116130,29 грн, відсотки в розмірі 203605,96 грн та судовий збір.
		ОСОБА_2 , розуміючи наслідки рішення суду про стягнення боргу, разом із ОСОБА_4 перереєстрували право власності на належну їм на праві власності квартиру загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на сина ОСОБА_4 від попереднього шлюбу ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року.
		Позивач вважає, що ОСОБА_2 уклав фраудаторний правочин, тобто правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, метою якого було невиконання майбутнього рішення суду та взятих на себе боргових зобов`язань за договором позики.
		Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу ОСОБА_2 діяв за згодою ОСОБА_4 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , яка також є відповідачем у справі №752/3933/13-ц за його позовом про стягнення боргу.
		З отриманих від продажу спірної квартири коштів боржники позику позивачу не повернули, що підтверджує безгрошовість договору та відсутність фактичного укладення правочину купівлі-продажу.
		Просив суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО Косенко О. О., зареєстрований за номером 1405; скасувати рішення ПН КМНО Косенко О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 липня 2013 року індексний номер №3706880; зобов`язати ПН КМНО Косенко О.О. внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 05 липня 2013 року, індексний номер №370688.
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року, у задоволенні позову було відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року було витребувано у ПН КМНО Косенко О.О. належним чином завірені копії всіх документів, згідно яких відбулось укладення Договору купівлі-продажу квартири від 05 липня 2013 року.
		09 квітня 2019 року приватний нотаріус на виконання ухвали суду надіслав відповідні документи, зазначивши у супровідному листі, що надсилаються копії документів щодо оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Встановлено, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2018 року була виконана приватним нотаріусом не в повному обсязі.
		Крім того, про надходження відповідних доказів суд першої інстанції позивача не повідомляв, чим позбавив останнього можливості надати пояснення з приводу нових доказів у справі.
		Зазначив, що при укладенні спірного договору дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
		Вважає, що судом першої інстанції не в повному об`ємі досліджено докази по справі та не надано належної правової оцінки спірному правочину в частині розпорядження спільною сумісною власністю подружжя.
		Як вбачається з Договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 як продавцями та ОСОБА_2 як покупцем, спірна квартира придбана у період, коли покупець перебував у шлюбі з ОСОБА_4 .
		Спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана за грошові кошти, отримані в позику від ОСОБА_1 , про що свідчать Договір позики від 23 листопада 2007 року та розписка від 23 листопада 2007 року.
		З документів, наданих ПН КМНО Косенко О.О., вбачається, що в матеріалах нотаріальної справи відсутня згода ОСОБА_4 на розпорядження спірним майном, що належить до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7 та належить їм у рівних частинах.
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що звернувшись з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду, позивач повторно подав клопотання про витребування від приватного нотаріуса доказів, зокрема, копії договору купівлі-продажу, який є предметом спору, пославшись на неможливість отримати його самостійно, однак на порушення вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції вказане клопотання не розглянув, чим порушив право позивача на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суд також не врахував, що договір, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір; не перевірив доводів позивача про те, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу.
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ПН КМНО Косенко О.О. про визнання договору недійсним задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО Косенко О.О., зареєстрований за номером 1405.
		Скасовано рішення ПН КМНО Косенко О.О., індексний номер: 3706880 від 05 липня 2013 року 17:04:26, щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		На вказану постанову апеляційного суду, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу.
		Постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що матеріали справи, а також зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду не свідчать про дослідження апеляційним судом та оцінку доказів, поданих заявником, а також про вирішення клопотання заявника про витребування відомостей щодо стану виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики.
		При новому розгляді справи, апеляційним судом враховано вказівки Верховного Суду, як того вимагає ч.1 ст.417 ЦПК України.
		Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, витребувано з Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію щодо виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2013 року по справі №752/3933/13-ц солідарними боржниками ОСОБА_4 та ОСОБА_2 
		20 жовтня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов лист Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №68246 від 04 жовтня 2020 року, у відповідь на вищевказану ухвалу Київського апеляційного суду, у якому зазначено, що по запитуваному рішенню, на підставі п.9 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчого провадження.
		Також, було направлено постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №41128555 від 27 січня 2021 року, ВП №411285007 від 27 січня 2021 року, ВП №41128604 від 27 січня 2021 року по справі №752/2933/13.
		Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
		Колегією суддів встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі №752/3933/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним умов договору стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 319736,25 грн.
		У справі №752/3933/13-ц встановлено, що відповідно до договору позики від 03 жовтня 2009 року ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_4 кошти у розмірі 200000 доларів США, які у повному обсязі не були повернуті.
		Постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 06 грудня 2013 року ОСОБА_8 відкрито виконавчі провадження №41128555 та №41128507 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 203605,96 грн та 116130,29 грн відповідно.
		На момент звернення до суду з позовом рішення суду не було виконане.
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 05 липня 2013 року квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
		Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 23 червня 2017 року, власником однокімнатної квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року, посвідченого ПН КМНО Косенко О. О. та зареєстрованого за №3706880.
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. 
		При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
		Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
		За змістом частини п`ятої статті203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. 
		Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. 
		При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. 
		Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. 
		Такий правочин завжди укладається умисно.
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження №6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи №369/11268/16-ц (касаційне провадження№14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі №359/1654/15-ц.
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. 
		Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. 
		Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. 
		Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. 
		Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. 
		До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
		Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 , відчужуючи за згодою ОСОБА_4 належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , сину ОСОБА_4 від попереднього шлюбу ОСОБА_3 , був обізнаний про розгляд Голосіївським районним судом м. Києва справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу, штрафних санкцій, процентів та збитків.
		Боржники ОСОБА_2 та ОСОБА_4 могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення заборгованості за договором позики.
		При складенні 05 липня 2013 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав, передбачених ст.234 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Відповідно до ч.1-9 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
		Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
		У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин.
		Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. 
		Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
		Колегія суддів з урахуванням зазначених процесуальних норм не приймає надані 27 січня 2021 року відповідачем ОСОБА_2 докази, оскільки вони подані з процесуальним порушенням, без відповідного клопотання про поновлення строку на їх подання та обґрунтуванням неможливості їх подання в строк. 
		Крім того, суду не надано доказів того, що зазначені відповідачем ОСОБА_2 документи надсилались позивачу та іншим учасникам справи.       
		Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		Згідно з ч.1 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.
		У ч.1 ст.9 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить забезпечення проведення державної реєстрації прав.
		Відповідно до вимог ч.3 ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
		У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. 
		У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
		Рішенням ПН КМНО Косенко О.О., індексний номер: 3706880 від 05 липня 2013 року 17:04:26, зареєстровано права власності на квартиру загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року.
		Єдиною умовою скасування державної реєстрації права власності, обтяження та іншого речового права є рішення суду, яке набрало законної сили.
		Оскільки колегія суддів дійшла висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 .
		Водночас колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині зобов`язання ПН КМНО Косенко О.О. внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за рішенням від 05 липня 2013 року, індексний номер №370688.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України та враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог слід стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір по 704 грн 87 коп. з кожного.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, суд 
		  
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олексіївна, про визнання договору недійсним задовольнити частково.
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Оксаною Олексіївною, зареєстрований за номером 1405.
		Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олексіївна, індексний номер: 3706880 від 05 липня 2013 року 17:04:26, щодо державної реєстрації права власності на квартиру загальною площею 29,4 кв.м, житловою площею 15,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 704 грн 87 коп.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		Повний текст постанови складений 13 грудня 2022 року.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                     К.П. Приходько
		 
		 
		Судді                                                                          С.О. Журба 
		 
		 
		                                                                                              Т.О. Писана

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...