Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/366/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Надіслано для оприлюднення: 16.12.2022. Зареєстровано: 17.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2022.
Дата набрання законної сили: 14.12.2022
Номер судового провадження: 22-ц/991/5/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/366/22
		провадження № 22-ц/991/5/22
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 грудня 2022 року                                                                   м. Київ
		Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі: головуючого Михайленка Д. Г., суддів Панаіда І. В., Панкулича В. І.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Ворони К. О.,
		представника позивача - прокурора Панченко О. О.,
		відповідача-2 ОСОБА_1 ,
		представників відповідачів - адвокатів Деледивки С. Г., Горгіладзе М. С., Козаченко Т. А., Лошакова Д. С.,
		третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідачів ОСОБА_2 ,
		розглянула апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Панченко О. О. та представника відповідача-1 ОСОБА_3 адвоката Лошакова Д. С. на
		рішення Вищого антикорупційного суду (головуюча Михайленко В. В., судді Мойсак С. М., Хамзін Т. Р.) від 13.07.2022 (дата складання повного тексту рішення 15.07.2022)
		у справі за позовом Держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.
		Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
		1.Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - позивач) звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.
		2.Прокурор просив визнати необґрунтованими активи вартістю 6 746 863 грн, а саме: (1) квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 142,3 кв м (далі - Об`єкт нерухомості, Квартира); (2) транспортний засіб марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER 200», 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 (далі - Автомобіль), та стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави грошові кошти, використані для придбання необґрунтованих активів, які не могли бути набуті за рахунок його законних доходів, у сумі 5 721 326 грн.
		3.Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково: (1) Об`єкт нерухомості визнано необґрунтованим активом; (2) вирішено стягнути з ОСОБА_3 частину вартості активу, визнаного необґрунтованим, в сумі 3 621 326 грн; (3) у задоволенні інших позовних вимог відмовлено; (4) щодо розподілу судових витрат вирішено стягнути з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 557 грн.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги позивача
		4.У своїй апеляційній скарзі позивач просив: (1) скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 13.07.2022 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання необґрунтованим активу у вигляді Автомобіля та стягнення його вартості в дохід держави; (2) прийняти нову постанову в цій частині, якою визнати його необґрунтованим та стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави його вартість у сумі 2 100 000 грн; (3) скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 13.07.2022 у частині стягнення з САП на користь ОСОБА_3 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 557 грн.
		5.Свої вимоги прокурор обґрунтовував такими групами доводів: (1) судом першої інстанції неповно з`ясовані фактичні обставини щодо зв`язку відповідача-1 з Автомобілем; (2) має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо порядку визначення (формули розрахунку) обґрунтованості/необґрунтованості активу у вигляді Автомобіля; (3)  суд надав неправильну оцінку переконливості наданої сторонами сукупності доказів щодо Автомобіля; (4) повноваження прокурора САП на подання позову про визнання активу необґрунтованим та стягнення його вартості передбачені законом.
		6.Перша група доводів полягає у тому, що судом не враховано, що досліджені в судому засіданні докази на відповідність Автомобіля критерію «способу набуття активу» (перераховані у пункті 5.10.12 оскаржуваного рішення) відповідають більшості ознак, вироблених судом, які свідчать про можливість суб`єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження (зазначені у пункті 5.10.9 рішення).
		7.До них належать такі: (1) користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб`єктом декларування ( ОСОБА_4 та інші учасники підтвердили постійне користування Автомобілем ОСОБА_3 ); (2) систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб`єктом декларування (використання Автомобіля ОСОБА_3 майже відразу після його придбання); (3) наявність між власником та суб`єктом декларування родинних, дружніх або інших зв`язків, відносин підпорядкування тощо (власник Автомобіля батько суб`єкта декларування); (4) здійснення суб`єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов`язаних з утриманням активу (обов`язковою умовою використання транспортного засобу є його періодичне заправлення пальним, видатки щодо чого наявні у виписках з банківських рахунків ОСОБА_3 ); (5) можливість суб`єкта декларування визначати користування активом іншими особами (самі учасники цивільної справи підтвердили, що Автомобілем також користувалася дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ); (6) можливість суб`єкта декларування відмовитися від активу (у даній справі навпаки здійснено правочин дарування, спрямований на надання вигляду законності підстав користування Автомобілем); (7) менше ніж через рік після придбання Автомобіля, а саме 09.10.2021, ОСОБА_4 набув у власність ще один дороговартісний транспортний засіб марки «VOLVO» моделі «ХС90», 2021 року випуску, вартістю 1 979 589 грн (цей факт безпідставно не враховано судом першої інстанції).
		8.При цьому згідно з даними ДФС України за період з 2014 року доходи ОСОБА_4 становили: у 2016 році - 4 885 грн (ГУ ПФУ в м. Києві) та у 2020 році - 420 000 грн (спадщина від ОСОБА_5 ). Окрім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 так і не надав обґрунтованих пояснень щодо походження його грошових заощаджень та роду своєї діяльності, використовував загальні фрази: «працював все життя», «маю змогу подарувати» тощо.
		9.Також викликають обґрунтовані сумніви обставини придбання Автомобіля: (1) попередньо ОСОБА_4 не спробував його в русі; (2) грошові кошти у значному розмірі (майже 75 000 доларів США) попри дружні відносини передавалися продавцю ОСОБА_6 безпосередньо в органі державної реєстрації; (3) вже у день перереєстрації 24.11.2020 Автомобіль зафіксовано на перехресті вулиць Солом`янської та Генерала Шаповалова (Механізаторів) поблизу фактичного місця проживання ОСОБА_3 .
		10.Доводи щодо порядку визначення (формули розрахунку) обґрунтованості/необґрунтованості активу у вигляді Автомобіля полягають у наступному: (1) посилаючись на статтю 20 Конвенції ООН проти корупції, прокурор вважав за необхідне спиратись на характеристику «раціонального обґрунтування» при співставленні активів державного посадовця з його законними доходами, з чого випливає необхідність вивчення реальної фінансової спроможності особи набути/придбати актив; (2) для цього необхідно враховувати законні доходи подружжя ОСОБА_3 (зважаючи на правовий режим спільного майна подружжя) та документально підтверджені видатки такої особи; (3) при цьому розмір внесків в Корпоративний недержавний пенсійний фонд за 2018-2020 роки не має враховуватися через їх накопичувальний характер; (4) за розрахунком позивача різниця між вартістю набутого активу - Автомобіля (2 100 000 грн) та максимально можливими законними доходами (1 025 537 грн) становить 1 074 463 грн, що свідчить про його необґрунтованість.
		11.Обґрунтовуючи своє право на подання відповідного позову та апеляційної скарги у цій справі, прокурор посилалась на: (1) норми частини 1 статті 290 ЦПК, пункту 3 частини 5 статті 8, абзацу 4 частини 3 статті 23, частини 1, 3 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» та Положення про САП, затвердженого наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 125; (2) факт відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду через відсутність повноважень у прокурора Панченко О. О. на подання позову; (3) відповідність активу (Автомобіля) умовам, зазначеним у абзаці 2 частини 2 статті 290 ЦПК; (4) відповідність відповідачів ознакам частини 4 статті 290 ЦПК.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-1
		12.У своїй апеляційній скарзі відповідач-1 просив: (1) скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 13.07.2022 у частині задоволення позову про визнання необґрунтованим активом Квартири; (2) у цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову; (3) судові витрати стягнути з позивача.
		13.Свої вимоги відповідач-1 обґрунтував такими групами доводів: (1) висновок суду першої інстанції про доведеність придбання Квартири «за дорученням» не відповідає дійсним обставинам справи; (2) розширювальне тлумачення судом обороту «дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» не відповідає його справжньому та дійсному визначенню, спотворює принцип правової визначеності щодо однозначності та передбачуваності правозастосування; (3) законодавство не передбачає встановлення достатності законних доходів третьої особи, зазначений критерій стосується виключно особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, та членів його сім`ї; (4) при цьому відповідач довів наявність значних, порівняно з вартістю Квартири доходів, наведені також інші джерела доходів від членів сімей ОСОБА_1 та наявність відповідних заощаджень; так, підтверджений розмір рівня доходів ОСОБА_1 для фінансової спроможності щодо придбання квартири складає 4 389 903 грн, що є сумою, відповідною вартості Квартири; (5) суд неправильно застосував приписи частини 2 статті 290 ЦПК. Так, при розрахунку різниці між активом та доходами суд визначив доходи сім`ї ОСОБА_3 тільки за 2019 рік, однак в законі йдеться про всі доходи, а не тільки доходи за рік придбання відповідного активу; так, розмір доходів сім`ї ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) тільки за п`ять останніх до придбання квартири років і без врахування грошових активів складає 4 068 752 грн; (6) різниця між вартістю Квартири в розмірі 4 629 163 грн та розміром доходів в сумі 4 068 752 грн (тільки за останні п`ять років) не перевищує визначену у частині 2 статті 290 ЦПК мінімальну межу виміру п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що є самостійною окремою підставою для відмови у позові; (7)  не встановлено та відсутні будь-які докази, що відповідач ОСОБА_3 мав намір чи погоджував (координував) поведінку ОСОБА_1 - це залишилось на рівні припущень сторони позивача; (8) судом необґрунтовано не враховано, що позивач при зборі доказів у цій справі істотно порушив вимоги цивільного процесуального, кримінального процесуального закону та гарантії статусу судді, передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів»; фактично проведено моніторинг способу життя судді та членів його сім`ї з надмірним втручанням у право на недоторканість особистого і сімейного життя особи без відповідних на те повноважень (такими повноваженнями наділене виключно Національне агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК)), докази позивача з цих мотивів є недопустимими; (9) у діях НАБУ та САП вбачаються ознаки прихованих мотивів для подання зазначеного позову - можливий тиск на суддю у зв`язку з розглядом ним однієї з резонансних справ; (10) судом необґрунтовано відхилено висновок експертизи як недопустимий доказ та доводи щодо наявності у ОСОБА_1 заощаджень у іноземній валюті, не враховано розрахунки, викладені у відзивах; (11) судом безпідставно відхилено клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду через відсутність повноважень у прокурора на її подання; (12) щодо обрання неналежного способу захисту: суд неправильно застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме статтю 292 ЦПК, щодо наслідків визнання активів необґрунтованими, адже законом не передбачена можливість стягнення різниці між вартістю набутих активів, що визнані судом необґрунтованими, та максимально можливими законними доходами.
		Узагальнені доводи та заперечення учасників справи проти апеляційних скарг
		Заперечення адвоката Лошакова Д. С. (представник відповідача-1) та ОСОБА_2 (третя особа без самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідачів) проти апеляційної скарги позивача
		14.Відповідач-1 ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_2 не заперечують: (1) пов`язаність активу у вигляді Автомобіля з відповідачем-1, зокрема, набуття його батьком відповідача-1, дарування його останньому після певного проміжку часу, користування Автомобілем відповідачем-1 та його жінкою ОСОБА_2 до набуття ОСОБА_3 права власності на нього; (2) вартість Автомобіля, яка складає 2 100 000 грн.
		15.У той же час відповідач-1 та третя особа вважали недоведеними інші обставини, а саме придбання Автомобіля ОСОБА_4 за дорученням сина ОСОБА_3 , а також можливість вчинення останнім щодо нього дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження (до набуття Автомобіля у власність).
		16.Адвокат Лошаков Д. С. (представник відповідача-1) зазначений висновок підтверджував такими доводами: (1) підстав для здійснення розширювального тлумачення частини 4 статті 290 ЦПК та пункту 2 частини 8 статті 290 ЦПК закон не дає, таке розширювальне тлумачення було застосовано судом щодо Квартири і не було застосовано до Автомобіля через відсутність для цього фактичних підстав; (2) твердження позивача про те, що з 24.11.2020 (через 4 дні після придбання батьком відповідача-1 Автомобіля), майже щоденно цей автомобіль проїжджав камери спостереження в районі Солом`янської площі, тобто в місцевості, де в зазначений період проживав і бував відповідач-1, є перебільшенням; (3) мотиви вчинків ОСОБА_4 щодо придбання, надання в користування та наступного відчуження Автомобіля своєму сину висвітлені ним під час надання показань як свідка (зокрема, незручність керування через великі габарити та вагу в умовах трафіку великого міста); (4) заправляння ОСОБА_3 Автомобіля під час користування ним є природнім і логічним; (5)  ОСОБА_4 мав достатню фінансову спроможність на придбання одного автомобіля, дарування його сину, придбання іншого автомобіля, це був не перший автомобіль, який він подарував своєму сину, квартира на АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачу-1, також була подарована батьком.
		17.Фінансові можливості ОСОБА_4 пояснюються таким: (1) у власності його іншої сім`ї до 14.09.2021 знаходився автомобіль «ТОYОТА HIGHLANDER», 2011 року випуску, оформлений на ОСОБА_8 , 14.09.2021 цей автомобіль був проданий, а кошти від продажу цього автомобіля були використані на купівлю 09.10.2021 автомобіля «VOLVO ХС90»; (2)  ОСОБА_4 в 2013 році було продано два об`єкти нерухомого майна (без придбання інших) загальною вартістю більше сотні тисяч доларів США; у 1995 році він продав квартиру в центрі Києва вартістю понад 500 000 доларів США, які були заощаджені, але не обліковані в системі доходів податкової служби; (3) він більше чотирьох десятків років працював, ще за радянських часів займав керівні посади в державі, багато років працював на керівних посадах в НАК «Нафтогаз України»; (4) за договором купівлі-продажу садового будинку від 15.03.2013 ОСОБА_4 отримав грошові кошти в сумі 785 652 грн (еквівалент 89 815,81 доларів США), ці доходи не були об`єктом оподаткування на той час, тому вони не обліковані в податкових органах; (5) від продажу земельної ділянки 15.03.2013 ОСОБА_4 отримав 289 745 грн (еквівалент 35 652,15 доларів США, що за курсом станом на 2020 рік становить 1 009 847,15 грн); (6) 18.03.2006 ОСОБА_4 продав іншу земельну ділянку на суму 372 356 грн (еквівалент 73 559,04 доларів США, що за курсом станом на 2020 рік становить 2 083 560 грн); (7) слід враховувати загальноприйняту практику конвертування заощаджень в гривні в іноземну валюту при розрахунках доходів; (7) за висновком судового експерта, який знаходиться в матеріалах справи, загальний документально підтверджений розмір доходів ОСОБА_4 з урахуванням зміни курсу долара США складає 7 975 573,00 грн.
		18.Загальною позицією відповідачів та третьої особи є вказівка на те, що усі правочини, що здійснювалися стосовно спірних активів (видача довіреностей, укладення договорів щодо придбання та відчуження), є дійсними, відповідають дійсним фактичним обставинам, не є фіктивними чи удаваними.
		Відзиви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на апеляційні скарги
		19.Засобами електронної пошти до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли відзиви зазначених учасників справи. 
		20.Вони містять дві групи вимог: (1)  задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання Квартири необґрунтованим активом та стягнення з ОСОБА_3 3 621 326 грн, в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову; (2)  залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
		21.Прохання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 ґрунтувалися на доводах щодо незгоди з висновками суду першої інстанції про визнання Об`єкту нерухомості необґрунтованим активом. Вимоги ОСОБА_1 залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення взагалі не містили заперечень проти доводів апеляції позивача (у частині визнання Автомобіля необґрунтованим активом).
		22.У контексті зазначеного Суд звертає увагу на таке.
		23.Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1 статті 367 ЦПК).
		24.Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити, серед іншого, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги (частина 1, пункт 3 частини 2 статті 360 ЦПК).
		25.Учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи (частини 1, 3 статті 363 ЦПК).
		26.За своїм змістом відзиви адвоката Козаченко Т. А. в інтересах відповідача-2 ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 у частині незгоди з висновками суду першої інстанції щодо визнання Об`єкту нерухомості необґрунтованим активом та прохання задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 не містять заперечень ні проти апеляційної скарги прокурора, ні проти апеляційної скарги відповідача-1. Навпаки, у них підтримуються доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача-1, що за своїми ознаками споріднює їх із заявами про приєднання до апеляційної скарги відповідача-1. У той же час, ні адвокатом Козаченко Т. А., ні ОСОБА_2 не додано доказів сплати судового збору за подання відповідних заяв.
		27.Враховуючи викладене, а також межі апеляційного розгляду, вимоги та доводи відзивів відповідача-2 ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 в частині незгоди з висновками суду першої інстанції щодо визнання Об`єкту нерухомості необґрунтованим активом та прохання задовольнити апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 . Суд не розглядає, а враховує їх як пояснення та міркування стосовно оскаржуваного рішення суду та апеляційної скарги відповідача-1.
		28.Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приймали участь у судовому засіданні та відстоювали свою позицію, просили задовольнити апеляцію відповідача-1 та відмовити у задоволенні апеляції позивача. 01.12.2022 ОСОБА_1 не з`явилася в судове засідання, про яке була належним чином повідомлена, при цьому не повідомила Суд про будь-які поважні причини своєї неявки, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК не перешкодило подальшому розгляду справи. Її інтереси в цьому судовому засіданні представляли адвокати. 
		Мотиви та оцінка Суду
		(1) Щодо повноважності прокурора на підписання позову
		29.В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Лошаков Д. С. виклав заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 10.05.2022 про відмову у задоволенні клопотання представника про залишення позовної заяви без розгляду.
		30.Доводи заперечень є аналогічними доводам клопотання, поданого до суду першої інстанції, та їх суть полягає в тому, що: (1) прокурор САП Панченко О. О. є неуповноваженою особою на підписання позовної заяви, оскільки таке право має виключно керівництво прокуратури (керівник, його перший заступник та заступник), тоді як прокурор САП уповноважений виключно на складення проекту позову. Наведене слідує з положень частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон про прокуратуру), підпункту 6.1 наказу Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» від 21.08.2020 № 389 (далі - наказ № 389), абзацу 12 підпункту 6.4.1 та абзацу 22 пункту 6.5 Положення про САП, затвердженого наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 № 125 (далі - Положення про САП); (2) у цій справі слід застосовувати профільні (відомчі) нормативно-правові акти, які є спеціальними нормами по відношенню до статті 290 ЦПК; (3) відповідач має спеціальний статус та недопустимо зниження рівня гарантій незалежності, недоторканості суддів та забезпечення стандартів реалізації контрольних функцій стосовно судді у чіткій послідовності із законом.
		31.Відхиляючи ці аргументи, суд першої інстанції дійшов висновку про повноважність прокурора САП Панченко О. О. на подання позову у цій справі, виходячи з такого: (1) право на подання позовної заяви в порядку цивільного судочинства надається серед іншого прокурорам САП (частина 1 статті 24 Закону про прокуратуру); (2) на САП покладається функція представництва у межах своєї компетенції інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (пункт 3 частини 5 статті 8 Закону про прокуратуру); (3) Конституцією України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом; (4) одним з таких випадків є спеціальна норма, що регулює особливості позовного провадження у справах про визнання активів необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави - частина 1 статті 290 ЦПК, відповідно до якої позов у таких справах подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором САП; (5) повноваження прокурора САП Панченко О. О. підтверджується копією наказу заступника Генерального прокурора - керівника САП №2265ц від 28.12.2019 про призначення на посаду, і питання щодо її повноважень на подання позову вже було перевірено судом на етапі відкриття провадження у справі.
		32.Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
		33.Так, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (частина 2 статті 175 ЦПК).
		34.ЦПК прямо передбачено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором САП (частина 1 статті 290 ЦПК).
		35.Слід зазначити, що Законом, яким запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів у визначеній главою 12 розділу III ЦПК моделі, запроваджено механізм його реалізації уповноваженими особами у зв`язку з чим внесено зміни до Закону про прокуратуру, зокрема: (1) функції прокуратури доповнено представництвом за главою 12 розділу III ЦПК (доповнено пункт 2 частини 1 статті 2); (2) функції САП доповнено представництвом у межах своєї компетенції інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (доповнено пункт 3 частини 5 статті 8); (3) склад суб`єктів подання позову доповнено ще одним суб`єктом - прокурором САП (доповнено частину 1 статті 24); (4) склад осіб, уповноважених на подання апеляційної та касаційної скарг, заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та про перегляд судового рішення Верховним Судом, доповнено такими суб`єктами - керівником, заступниками керівника, керівниками підрозділів САП (доповнено частини 3 та 4 статті 24) (пункти 1-4 частини 19 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів»).
		36.З цих підстав Суд відхиляє доводи представника про неповноважність прокурора САП на підписання позову у цій справі.
		37.Також Суд додатково зазначає, що наказ № 389 та Положення про САП, які на думку представника інакше регулюють питання подання позову, прийняті на виконання вимог Закону про прокуратуру, тому не можуть суперечити його положенням. При цьому представник посилається на нерелевантні до цієї справи положення пункту 6.1 наказу № 389 [якими передбачено, що позови (заяви) слід надсилати до суду за підписом Генерального прокурора, його перших заступників та заступників, керівників обласних, окружних прокуратур, їхніх перших заступників та заступників], адже це положення не стосується випадку здійснення представництва прокурорами САП інтересів держави в порядку глави 12 розділу III ЦПК. Цього випадку стосується інший пункт зазначеного наказу - пункт 22, яким перебачено, що представництво інтересів держави в суді САП забезпечує з урахуванням вимог пункту 3 частини 5 статті 8 Закону про прокуратуру, яким визначена функція САП з представництва у межах своєї компетенції інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. У свою чергу це повноваження реалізується шляхом подання позову прокурорам САП.
		38.Законодавець у статті 290 ЦПК не визначив спеціального суб`єкта (керівника САП, його першого заступника чи заступника) на подання позову стосовно судді - таким суб`єктом є виключно прокурор САП. Гарантії незалежності та недоторканності судді (суддівський імунітет), визначені статтями 48 та 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [зокрема щодо можливості ініціювання стосовно судді певних процесуальних питань конкретним суб`єктом], не поширюються (не стосуються) на випадки подання позову щодо судді в порядку статті 290 ЦПК. З цих мотивів подання позову прокурором САП не є заниженням чи втручанням в суддівський імунітет, а такі доводи представника не ґрунтуються на положеннях законодавства.
		(2) Щодо відповідності позовних вимог прокурора встановленому закону способу захисту інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
		39.Представник стверджував, що обраний прокурором спосіб захисту - стягнення різниці між вартістю активів, що визнані судом необґрунтованими, та максимально можливим законними доходами - не передбачений законом, що є самостійною підставою для відмови у позові. Адвокат зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 292 ЦПК щодо наслідків визнання активів необґрунтованими: суд визнав необґрунтованим активом Квартиру загальною вартістю 4 629 163 грн, тоді як стягнув з відповідача ОСОБА_3 кошти в сумі 3 621 326 грн. В обґрунтування цього доводу представник посилався на ряд рішень Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС).
		40.У свою чергу суд першої інстанції мотивував це рішення таким: (1) в умовах визнання цілого активу необґрунтованим, правильним є стягнення не вартості активу, а самого активу; (2) з урахуванням вимог позивача про стягнення використаних для придбання необґрунтованих активів коштів, а не самого активу, суд з огляду на положення частини 1 статті 13 ЦПК позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та стягнути сам актив, що відповідало б частині 1 статті 292 ЦПК (пункт 6.8 рішення); (3) позивач просила стягнути меншу суму, ніж сукупна вартість активів (Квартири та Автомобілю становила 6 729 163 грн) - 5 721 326 грн, при цьому суд не визнав необґрунтованим активом Автомобіль вартістю 2 100 000 грн; (4) у зв`язку з цим сума активу, що підлягає стягненню, становить 3 621 326 грн (визначена шляхом відрахування від суми позовних вимог вартості Автомобілю) є неспівмірною з вартістю Квартири (4 629 163 грн); (5) визначити та виділити відповідну частину Квартири пропорційно сумі, яка підлягає стягненню, є неможливим; (6) враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, стягненню в дохід держави підлягає саме 3 621 326 грн - частина вартості необґрунтованого активу (Квартири) в межах заявлених вимог позивача без врахування вартості Автомобілю (2 100 000 грн).
		41.Суд погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо стягнення суми частини вартості необґрунтованого активу та вважає, що заявлені позовні вимоги відповідають встановленому законом способу захисту інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		42.З цього приводу Суд додатково звертає увагу, що спосіб захисту інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави має відповідати таким критеріям має: (1) переслідувати легітимну мету при його застосуванні; (2) бути належним; (3) бути пропорційним до порушеного права (інтересу держави) та справедливо його відновлювати.
		43.Так, спосіб захисту інтересів держави має переслідувати легітимну мету при його застосуванні. Виходячи зі змісту положень глави 12 розділу ІІІ ЦПК, метою інституту визнання активів необґрунтованими є вилучення у посадовців майнового активу, для придбання якого недостатньо законних доходів, чи вилучення коштів, використаних для його придбання. Цей інститут є позакримінальним інструментом антикорупційної політики держави у сфері протидії незаконному збагаченню посадовців (конфіскація, не заснована на обвинувальному вироку). Держава не має на меті стягувати обґрунтовані (законні) активи особи. Закон захищає лише право власності, яке набуте правомірно. Зазначене слідує з положень частини 2 статті 328 та пункту 12 частини 1 статті 346 ЦК, відповідно до яких визнання судом необґрунтованими активів, які перебувають у власності особи, свідчить про неправомірне їх набуття та є підставою для припинення права власності на таке майно.
		44.Спосіб захисту має бути належним, тобто дійсно придатним для захисту інтересу держави. Враховуючи те, що держава не має на меті вилучати обґрунтований (законний) актив, то для досягнення цілей запровадженого інституту передбачена варіативність способів захисту та можливість стягнення як активу, так і його вартості. Так, законодавець передбачив, що: 1) активи, визнані судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави; 2) якщо суд визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а 3) у разі неможливості виділення такої частини - її вартість (частини 1 та 2 статті 292 ЦПК). Також передбачено, що у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (частина 3 статті 292 ЦПК). 
		45.ЦПК передбачає, що: (1) здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5); (2) у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 2 статті 5). При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова ВП ВС від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).
		46.Втручання у права відповідача має бути пропорційним до порушеного права (інтересу держави) та справедливо його відновлювати, тобто спосіб захисту має бути співрозмірним (має відповідати) легітимній меті його застосування, не виходити за межі розумної необхідності її досягнення та не накладати надмірний тягар на відповідача. Крім цього, пропорційність є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства. Суд визначає в межах, встановлених ЦПК, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи серед іншого завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору (пункт 6 частини 3 статті 2, стаття 11 ЦПК). Вирішення питання щодо пропорційності конкретного способу захисту легітимній меті його використання має визначатися з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин. При цьому не слід виходити з буквального тлумачення норми статті 290 ЦПК про те, що в разі визнання необґрунтованим активу саме він (а не його вартість) має бути стягнута в дохід держави.
		47.Так, якщо актив після його набуття збільшується у вартості [наприклад, при поліпшенні активу за рахунок обґрунтованих (законних) активів], то в такому разі стягнення активу призведе до погіршення становища відповідача та непропорційного втручання в його права [адже стягненими виявляться і обґрунтовані (законні) активи відповідача]. Справедливим у зазначеному випадку буде стягнення його первісної вартості (тобто вартості на момент його набуття). Якщо навпаки - актив після набуття зменшився у вартості (наприклад, через зношення в ході використання), то стягнення його первісної вартості також може призвести до погіршення становища відповідача. У такому випадку справедливим може бути стягнення самого активу.
		48.Виходячи з наведеного, в змагальному процесі на підставі аргументів сторін суд має встановити, який саме спосіб захисту буде пропорційним до легітимної мети його застосування: (1) стягнути актив чи (2) стягнути його вартість (грошові кошти). У цій справі при стягненні коштів при одночасному визнанні необґрунтованим активом квартири право власності на підставі ЦК припиняється саме щодо коштів, які стягнуті, а не щодо квартири.
		49.При цьому суд не може стягнути більше, ніж просив позивач, навіть якщо за законом він має право на це.
		50.Наведений вище підхід узгоджуються з висновками ВП ВС про те, що задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд (пункт 99 постанови ВП ВС від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).
		51.Враховуючи те, що у цій справі позовні вимоги прокурора щодо визнання активів необґрунтованим та стягнення з відповідача-1 грошових коштів, використаних для їх придбання, які не могли бути набуті за рахунок законних доходів: (1) відповідають легітимній меті - спрямовані на вилучення вартості необґрунтованого активу; (2) вони є придатними для захисту інтересу держави; (3) відповідач в ході судового розгляду не надав доказів поліпшення квартири чи зменшення її у вартості; (4) з урахуваннях обсягу позовних вимог в частині суми стягнення - обраний спосіб захисту інтересу держави у виді стягнення грошових коштів, використаних для придбання квартири, які не могли бути набуті за рахунок законних доходів, є ефективним та таким, що відповідає вимогам закону.
		52.З наведених вище мотивів Суд відхиляє посилання представника відповідача-1 на рішення ВП ВС щодо необхідності відмовити в цьому позові через обрання неналежного способу захисту як нерелевантні до обставин цієї справи, оскільки у даному випадку обидва способи захисту (як стягнення активу, так і його вартості) є ефективними та такими, що відповідають вимогам закону.
		(3) Щодо допустимості доказів позивача
		53.Спільною позицією відповідачів та третьої особи є наполягання на недопустимості доказів, наданих позивачем, зокрема, через те, що НАБУ та САП: (1) у порушення порядку моніторингу способу життя судді (процедура якого досі не затверджена і повноваження, щодо проведення якого належать НАЗК), збираючи докази у цій справі, не маючи відповідних повноважень, фактично здійснювали такий моніторинг більш ніж за 9 місяців життя судді та членів його родини, родини його дружини, без наявності жодних підстав; (2) фактично здійснювали негласні слідчі (розшукові) дії (далі - НСРД) щодо судді без порушення кримінального провадження та відповідного санкціонування з боку слідчого судді; (3) мали приховані мотиви для здійснення тиску на відповідача як на суддю через прийняття рішення ним в одній з резонансних кримінальних справ.
		54.Суд погоджується з мотивами суду першої інстанції (пункт 5.13.5 оскаржуваного рішення), якими були відхилені зазначені доводи щодо автономності процедур моніторингу способу життя судді (у порядку Закону України «Про запобігання корупції») і визнання активів судді необґрунтованими (у порядку ЦПК), наявності повноважень, зокрема, у НАБУ та САП, виявляти необґрунтовані активи та збирати докази їх необґрунтованості, які прямо передбачені частиною 5 статті 290 ЦПК, переважної кримінально-процесуальної спрямованості гарантій діяльності судді на відміну від цивільно-правової природи інституту стягнення необґрунтованих активів.
		55.Суд додатково звертає увагу, що законом не передбачена необхідність встановлення певних підстав для ініціювання процесу виявлення необґрунтованих активів та початку збору відповідних доказів уповноваженими органами.
		56.Посилання відповідачів на ототожнення дій позивача зі збору доказів у цій справі з моніторингом способу життя судді (стаття 52-2 Закону України «Про запобігання корупції») є нерелевантними, оскільки моніторинг має більш широкі цілі (перевірка достовірності декларування, виявлення ознак адміністративних правопорушень, злочинів, необґрунтованих активів), інші підстави для його проведення за Законом України «Про запобігання корупції» і стосується лише НАЗК. У цьому випадку такі заходи не проводились, а тому не має підстав для зазначеного ототожнення.
		57.Нерелевантним є також посилання адвоката Лошакова Д. С. на рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) № 13-р/2020 від 27.10.2020, оскільки: (1) воно стосувалося конкретних повноважень НАЗК як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом в контексті конституційних засад поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також незалежності суддів і судів; (2) предметом зазначеного конституційного провадження не були положення Закону України «Про НАБУ» та тим більше повноваження прокурорів (у тому числі САП) щодо суддів та судів. При цьому конституційні повноваження прокуратури визначені розділом VIII Конституції України «Правосуддя», а не розділом VI Конституції України «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», тобто прокуратура не відноситься до виконавчої влади (на відміну від НАЗК). Враховуючи, що такі заходи по здобуттю доказів як у цій справі не могли спричинити такі ж правові наслідки як результати повної перевірки декларації та моніторинг способу життя судді (адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність тощо), а могли бути використані лише для подання позову, то не має підстав екстраполювати висновки наведеного рішення та застосовувати логіку аргументації КСУ щодо норм ЦПК та Закону про прокуратуру щодо цієї ситуації. САП та НАБУ при зборі доказів для цілей позову користувалися повноваженнями, які передбачені відповідними законами (абзац 2 частини 1 статті 1, пункти 10 та 11 частини 1 статті 16, пункт 3 частини 1 статті 17 Закону України «Про НАБУ», пункти 3-1 та 3-2 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), ці закони КСУ не визнавав неконституційними, а отже не має підстав стверджувати що відбулося незаконне втручання в життя судді.
		58.Суд також відхиляє доводи апелянта щодо ототожнення такого способу збору доказів із НСРД. Так, НСРД передбачає збір інформації в режимі реального часу та таємно. У цій справі не було таємності і інформація збиралася про минулі події. У пункті 5.13.3 оскаржуваного рішення наведено детальний аналіз: (1) повноважень НАБУ щодо збору документів, інформації та її матеріальних носіїв, необхідних для виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, у тому числі з обмеженим доступом; (2) порядку розкриття банківської таємниці (щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків); (3) положень нормативного регулювання функціонування та порядку надання доступу до системи відеоспостереження міста Києва. Крім того, ті гарантії, які встановлені для здійснення НСРД, є вищими в порівнянні з процедурою збору доказів для цивільної конфіскації, тому що НСРД використовується для притягнення особи до найсуворішої відповідальності - кримінальної. У цій справі не йдеться про такі суворі санкції, тому і не потрібні такі високі стандарти. До того ж інформація, на яку посилається прокурор у цій справі та яку представник кваліфікує як отриману за результатами НСРД, навіть в межах кримінального провадження здобувається не в результаті проведення НСРД. Отже, мотиви суду щодо законності збору НАБУ відповідної інформації про відповідачів є обґрунтованими та не спростовані доводами апеляції.
		59.Крім того, Суд не вбачає в поданні позову, що є предметом цього апеляційного перегляду, прихованих мотивів у НАБУ чи САП, оскільки резонансна кримінальна справа, про зв`язок якої з можливим тиском на відповідача як суддю зазначав адвокат Лошаков Д. С. у своїй апеляційній скарзі та інші учасники у запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, жодним чином не пов`язана із зазначеними органами. НАБУ не проводило в ній досудове розслідування, прокурори САП не здійснювали ні процесуальне керівництво, ні підтримання публічного обвинувачення в суді в зазначеній представником відповідача-1 справі. Крім того, САП діє на правах самостійного структурного підрозділу в Офісі Генерального прокурора (частина 5 статті 8 Закону про прокуратуру), інституційна незалежність САП від Офісу Генерального прокурора забезпечується також іншими положеннями цього закону.
		60.Представником відповідача-1 на підтвердження тверджень про тиск на суддю шляхом подання позову про визнання його активів необґрунтованими до апеляції було додано новий доказ, - копію повідомлення до Вищої ради правосуддя про втручання у діяльність судді від 08.02.2022. При цьому про підстави надання нового доказу в апеляційній скарзі не зазначено.
		61.Оскільки (1) наданий документ був створений (існував) задовго до закінчення підготовчого провадження у цій справі (27.04.2022), і (2) відповідач-1 всупереч вимогам частини 3 статті 367 ЦПК не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, - підстав для його допуску немає. Крім того, як зазначено в апеляційній скарзі, на даний час (з огляду в тому числі на об`єктивні перешкоди) відсутнє реагування профільного органу за вказаним повідомленням.
		62.Також Суд зазначає, що особа перед та під час обійманням публічної посади має зважити на ті обмеження щодо способу життя, його моніторингу тощо, які пов`язані із цією посадою.
		63.При цьому заборони й обмеження, зумовлені специфічним статусом, якого набуває особа у зв`язку зі здійсненням функцій держави, не можуть розглядатися як неправомірне обмеження конституційних прав цієї особи, оскільки громадянин, який побажав реалізувати своє конституційне право, добровільно приймає умови, необхідні у демократичному суспільстві обмеження та переваги, з якими пов`язується набуття ним публічно-правового статусу.
		64.Аналогічну позицію висловив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Wypych v. Poland (заява № 2428/05, ухвала від 25.10.2005) при аналізі впровадження державою обов`язку подавати декларації про майновий стан місцевих депутатів.
		65.На цьому також наголошував і КСУ, який зазначив, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві (абзац 1 пункту 3.3 рішення від 20.01.2012 у справі № 1-9/2012). В іншій справі КСУ дійшов висновку, що обмеження, пов`язані з необхідністю фінансового контролю для осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, сприяють виявленню корупційних правопорушень, тому є важливими у доборі кадрів та захисті економіки держави. Встановлені законодавством процедури, що забезпечують формування належного корпусу осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, враховують конституційні положення щодо обов`язків кожного перед суспільством і права кожної людини на вільний розвиток своєї особистості, закріплені у статті 23 Конституції України, і не порушують конституційну норму, яка передбачає можливість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу за її згодою у випадках, визначених законом (частина 2 статті 32 Конституції України) (пункт 4.1 рішення від 06.10.2010 у справі № 1-27/2010).
		66.Хоч наведений висновок КСУ стосується вирішення дещо іншого питання - відповідності Конституції України проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування (яка серед іншого передбачила здійснення перевірки на достовірність даних декларації про майновий стан кандидатів на посаду судді), проте за своєю суттю є релевантним до обставин цієї справи [в частині застосування державою додаткових заходів майнової перевірки щодо посадовців в цілях протидії незаконному збагаченню].
		67.У судовому засіданні за клопотанням адвоката Горгіладзе М. С. Судом долучено до матеріалів справи відповідь НАБУ від 15.11.2022 на його адвокатський запит. У ній зазначено, що у НАБУ відсутні документи (інструкції, порядки тощо), якими регулюється порядок призначення детектив, регламентовано процес збору, зберігання обліку інформації та/або документів у процедурах по вжиттю заходів по виявленню необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості та розрахунку різниці вартості між вартістю таких активів та законними доходами відповідної особи, у зв`язку з чим надання таких документів є неможливим. Зазначені обставини раніше не заперечувались позивачем. На переконання колегії суддів ці відомості також не можуть свідчити про недопустимість наданих позивачем доказів, оскільки жодними положеннями закону не передбачена необхідність такої додаткової регламентації таких суспільних відносин.
		(4) Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
		68.Відповідачами та третьою особою на їх стороні не оспорюються такі встановлені в оскаржуваному рішенні обставини: (1) відповідач-1 ОСОБА_3 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - ОФДМС чи суб`єкт декларування), і щодо його активів за наявності передбачених законом умов може застосовуватися інструмент визнання активів необґрунтованими і стягнення їх у дохід держави; (2) факт придбання 21.12.2019 ОСОБА_1 (від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_2 ), Квартири, договірна ціна якої становила 4 629 163 грн; (3) факт придбання 20.11.2020 ОСОБА_4 Автомобіля за ціною, яка склала 2 100 000 грн, який був зареєстрований 24.11.2020 з державним реєстраційним номером НОМЕР_2 за ОСОБА_4 ; (4) на підставі договору дарування від 16.08.2021 Автомобіль був безоплатно переданий ОСОБА_3 (відповідач-1) та 17.08.2021 зареєстрований з державним реєстраційним номером НОМЕР_3 за відповідачем-1; (5) поширення на зазначені активи законодавства про визнання активів необґрунтованими та стягнення в дохід держави; (6) наявність родинних зв`язків відповідача-1 з юридичними власниками спірних активів, так, (а)  ОСОБА_1 (відповідач-2) є тещею ОСОБА_3 (відповідач-1) та матір`ю ОСОБА_2 (до шлюбу мала прізвище ОСОБА_2 ), яка є жінкою ОСОБА_3 ; (б)  ОСОБА_4 (юридичний власник Автомобіля з 20.11.2020 до 16.08.2021) є батьком ОСОБА_3 (відповідача-1); (7) наявність фактичних зв`язків відповідача-1 зі спірними активами: відповідач-1 користується Квартирою та використовує на підставі оренди два паркомісця в житловому комплексі, де вона розташована, сплачує комунальні послуги та послуги інтернет-зв`язку; відповідач-1 користувався Автомобілем, а з 16.08.2021 набув на нього право власності; (8) відповідач-1 не був безпосереднім набувачем (юридичним власником) активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач.
		(5) Загальні висновки суду першої інстанції щодо тлумачення та застосування норм закону, які оспорюються сторонами
		69.Принциповим для правильного вирішення справ про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави у разі твердження позивача про набуття спірних активів третіми особами (оформлення ОФДМС права власності на активи на інших осіб) в цілому та вирішення апеляційних скарг сторін у цій справі, є розуміння (тлумачення) деяких положень закону, які ним не визначені, та вироблення певного методологічного підходу (інструментарію) з урахуванням специфіки цього правового інституту, тієї мети, для якої він впроваджувався, особливостей розподілу тягаря доказування у справах цієї категорії.
		70.Суд погоджується з загальними висновками суду першої інстанції щодо: (1) визначення предмету доказування у справах про визнання активів необґрунтованими (пункт 5.6 оскаржуваного рішення); (2) потреби в наданні судового тлумачення термінам «придбання за дорученням», «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» з огляду на відсутність їх визначення законом; (3) способу та результату тлумачення цих конструкцій судом першої інстанції; (4) специфіки застосованих законодавцем правових презумпцій; (5) особливостей розподілу між сторонами тягаря доказування у справах цієї категорії.
		71.Учасники справи в цілому не заперечують проти висновків суду першої інстанції в частині визначення кола обставин, що підлягають з`ясуванню при вирішенні справи за позовом про визнання активів необґрунтованими.
		(5.1) Щодо тлумачення термінів «за дорученням» та «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» (частина 4 статті 290, пункт 2 частини 8 статті 290 ЦПК)
		72.У пункті 5.10.8 рішення судом першої інстанції розтлумачено термін «за дорученням», використаний в частині 4 статті 290, пункті 2 частини 8 статті 290 ЦПК. Так, суд зазначив, що це словосполучення в контексті досліджуваної норми: (1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; (2) означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; (3) вчинення дії «за дорученням» у розумінні досліджуваного пункту може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, в свою чергу, отримує вигоду від набутого активу.
		73.У пункті 5.10.9 рішення суд першої інстанції розтлумачив термін «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», використаний у тих же положеннях ЦПК. При цьому суд першої інстанції зазначив, що: (1) під цим мається на увазі можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; (2) дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження в сенсі визнання активів необґрунтованими, повинні трактуватися ширше передбаченої статтею 316 ЦК складової права власності; (3) навів примірний невичерпний перелік критеріїв (факторів), що як окремо так і в сукупності з іншими можуть свідчити про спроможність особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вчиняти щодо активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, якщо ця особа здійснює усвідомлений вольовий акт.
		74.Відповідачі та третя особа не погодилися із таким тлумаченням, вважали, що: (1) жодних підстав для здійснення судом розширювального тлумачення наведених норм немає; (2) такий спосіб тлумачення спотворює принцип правової визначеності щодо однозначності та передбачуваності правозастосування правової норми; (3) пункт 14 Роз`яснення НАЗК від 11.08.2016 № 3 щодо факторів, які можуть свідчити про наявність вчинення щодо активу дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження через деякі факти користування таким активом, не містить тексту, процитованого в рішенні суду першої інстанції; (4) аналогічним в приватному праві інститутом до придбання майна «за дорученням» у розумінні пункту 2 частини 8 статті 290 ЦПК є інститут удаваних правочинів, тому необхідно враховувати практику Верховного Суду та Верховного Суду України щодо предмету доказування для визнання правочину удаваним.
		75.Суд відхиляє наведені вище заперечення та погоджується із зазначеними вище висновками суду першої інстанції щодо інтерпретації відповідних термінів та додатково звертає увагу на наступне.
		(5.1.1) Щодо правової визначеності та використання судом першої інстанції Роз`яснення НАЗК від 11.08.2016 № 3
		76.Так, згідно з абзацем 1 частини 3 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються також відомості про об`єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини 1 цієї статті, що є об`єктами права власності третьої особи, якщо суб`єкт декларування або член його сім`ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об`єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об`єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
		77.Надаючи тлумачення цьому положенню Закону НАЗК у своєму рішенні від 11.08.2016 № 3, а саме у пункті 14, зазначило, що: (1) законодавець намагався охопити майно, яке формально не належить суб`єкту декларування (члену його сім`ї), але фактично ним контролюється; (2) йдеться про ситуації, коли суб`єкт декларування (член його сім`ї) контролює певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна.
		78.Зважаючи на те, що: (1) НАЗК є суб`єктом, уповноваженим надавати роз`яснення, методичну та консультаційну допомогу з питань застосування положень Закону України «Про запобігання корупції» та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів (пункт 15 частини 1 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції»); (2) таке роз`яснення було надано НАЗК, і суд першої інстанції з ним фактично погодився (у пункті 5.10.9 рішення); (3) результат інтерпретації судом першої інстанції термінів, зазначених у пунктах 72-73 цієї постанови, відповідає меті їх введення до законодавства України, то Суд дійшов висновку, що спосіб тлумачення судом першої інстанції та його результат не спотворює, а відповідає принципу правової визначеності щодо однозначності та передбачуваності правозастосування правової норми.
		(5.1.2) Про нерелевантність судової практики щодо удаваних правочинів
		79.Позиція позивача у цьому розрізі зводиться не до твердження про те, що спірні активи були набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_4 насправді на підставі інших правочинів (а не договорів купівлі-продажу), а до того, що мало місце придбання активів «за дорученням» (фактичним, а не юридичним) ОСОБА_3 . Кажучи про релевантність до цієї ситуації судової практики про удавані правочини, відповідач-1 мав на увазі їх удаваність (за версією позивача) в частині його сторони (покупця).
		80.У той же час постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20) сформульовано такі висновки про застосування норми права: (1) удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину; (2) нормами ЦК не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, стаття 235 ЦК не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
		81.Зазначене свідчить про нерелевантність наведеної стороною відповідача практики Верховного Суду до перевірки обставин щодо імовірного опосередкованого набуття активів суб`єктом декларування, про необґрунтованість яких стверджує позивач.
		(5.2) Алгоритм розрахунку при перевірці за вартісним критерієм
		82.Сторони в апеляційних скаргах висловили також свою незгоду із певними підходами (алгоритмами), що були застосовані судом першої інстанції при перевірці відповідності активів критеріям необґрунтованості в контексті вартісного критерію. Оскільки вони є універсальними (єдиними) незалежно від виду активу, Суд спочатку має вирішити ці доводи, а потім крізь призму отриманих висновків перейде до перевірки правильності застосування їх судом першої інстанції щодо кожного зі спірних активів.
		83.Частиною 2 статті 290 ЦПК вартісний критерій визнання активу необґрунтованим визначений таким чином: різниця між вартістю активів і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України.
		84.Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорюється, що в розумінні інституту цивільної конфіскації діапазон, в межах якого визначається різниця із законними доходами, має становити від 1 003 500 грн (2007 грн * 500) до 6 243 250 грн (щодо активів набутих у 2019 році) та до 6 831 500 грн (щодо активів набутих у 2020 році).
		85.Так, позиція позивача (прокурора) щодо порядку визначення (формули розрахунку) обґрунтованості/необґрунтованості активу полягає в такому: (1) необхідним є вивчення (перевірка) реальної фінансової спроможності особи (відповідача) набути/придбати актив; (2) для цього необхідно враховувати законні доходи відповідача та документально підтверджені видатки такої особи; (3) при цьому розмір внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду за 2018-2020 роки не має враховуватися через їх накопичувальний характер.
		86.Адвокат Лошаков Д. С., обґрунтовуючи відсутність підстав для визнання Автомобіля необґрунтованим активом, зазначив, що спосіб підрахунку законних доходів з боку позивача не ґрунтується на законі та не відповідає дійсним обставинам: (1) позивач врахував доходи відповідача-1 та його дружини тільки за 2020 рік без урахування доходів минулих років; (2) закон (частина 8 статті 290 ЦПК) при визначенні доходів не передбачає врахування (віднімання) витрат; (3) позивач необґрунтовано визначив суми витрат (за рухом коштів по його рахунках) без врахування їх призначення (перерахування коштів можуть мати своїм призначенням поповнення інших власних рахунків, зняття готівки, поповнення банківської карти дружини, операції купівлі іноземної валюти та будь-які інші, які жодним чином не можна враховувати як власне витрати).
		87.Обґрунтовуючи необхідність скасування рішення суду в частині стягнення вартості Квартири, адвокат Лошаков Д. С. також зазначив, що: (1) законодавство не передбачає встановлення достатності законних доходів третьої особи, вказаний критерій стосується виключно особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, та членів його сім`ї; (2) відповідач довів наявність значних, порівняно з вартістю Квартири, доходів ОСОБА_1 та наявність відповідних заощаджень; (3) суд неправильно застосував приписи частини 2 статті 290 ЦПК. Так при розрахунку різниці між активом та доходами суд визначив доходи сім`ї ОСОБА_3 тільки за 2019 рік, однак в законі йдеться про всі доходи, а не тільки доходи за рік придбання відповідного активу.
		88.Суд першої інстанції при перевірці обґрунтованості активів за вартісним критерієм виходив з такого: (1) законні доходи відповідача-1 за 2019 рік у розумінні статті 290 ЦПК складаються із суми задекларованих доходів відповідача-1 та його дружини за 2019 рік та наявних у них грошових активів (за даними щорічної декларації за попередній рік (2018)) [цей алгоритм застосувався при перевірці обґрунтованості Об`єкта нерухомості, за таким же алгоритмом визначались доходи і за 2020 рік при перевірці обґрунтованості активу у вигляді Автомобіля]; (2) термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»; (3) визначення різниці між вартістю активів і законними доходами особи (і відповідно необґрунтованість активів) визначалось за формулою: Р = ЗД (ОД+НГА) - ВА, де Р - різниця між вартістю активів і законними доходами особи; ЗД - законні доходи, ОД - отримані суб`єктом декларування та членами його сім`ї доходи, НГА - наявні у суб`єкта декларування та членів його сім`ї грошові активи, ВА - вартість активу, щодо якого заявлений позов; (4) грошові активи у вигляді внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду суд враховував у складі законних доходів, оскільки пункт 8 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає зарахування до законних доходів наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ.
		89.Враховуючи викладені позиції сторін та висновки суду першої інстанції, Суд має надати відповіді на такі питання: (1) чи мають перевірятись законні доходи (фінансова спроможність) третьої особи (юридичного власника спірного активу) при перевірці твердження позивача про факт набуття активу суб`єктом декларування? (2) у разі встановлення судом такого факту при перевірці обґрунтованості активу за вартісним критерієм суд має виходити з реальної фінансової спроможності особи (відповідача) набути/придбати актив (тобто з урахуванням понесених витрат на інші цілі та вирахуванням невитрачених на момент придбання актив наявних грошових активів, у тому числі внесків до корпоративних недержавних пенсійних чи інші фондів та установ) чи виключно з обсягу його законних доходів в буквальному розумінні пункту 5 частини 8 статті 290 ЦПК? (3) для визначення законних доходів суб`єкта декларування слід враховувати його доходи за рік, в якому мало місце придбання активу (активів), та наявні грошові активи, чи доходи та грошові активи за усі попередні періоди?
		(5.2.1) Чи мають перевірятись законні доходи третьої особи (юридичного власника спірного активу) при перевірці обґрунтованості активу (встановлення факту набуття активу суб`єктом декларування)?
		90.Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (частина 4 статті 290 ЦПК).
		91.У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина 4 статті 89 ЦПК).
		92.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1, 3, 4 статті 12 ЦПК).
		93.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках (частина 1 статті 13 ЦПК).
		94.Отже, у разі, якщо (1) позивачем у справі про стягнення необґрунтованих активів позов пред`явлено до іншої (третьої) фізичної чи юридичної особи, яка за версією позивача набула у власність такі активи за дорученням ОФДМС або якщо така ОФДМС за версією (твердженням) позивача може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; (2) позивачем на підтвердження доводів про набуття активу суб`єктом декларування опосередковано (шляхом оформлення права власності за третьою особою) висуваються аргументи (надаються докази) щодо відсутності фінансової спроможності такої третьої особи на придбання спірного активу (активу, про необґрунтованість якого заявлено позов), - Суд має перевірити такі доводи. При цьому, як правильно зауважено самим же представником відповідача-1, термін «законні доходи» ОФДМС, яким оперує частина 2 статті 290 ЦПК, не стосується доходів (фінансової спроможності) такої третьої особи, тому така перевірка доводів позивача проводиться в загальному порядку. Тобто положення, передбачені, зокрема главою 12 розділу ІІІ ЦПК, стосуються виключно ОФДМС. При перевірці фінансової спроможності третьої особи на придбання спірного активу в справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення суд враховує надані сторонами докази за загальними для цивільного процесу правилами та стандартом доказування.
		95.Також Суд вважає, що висновок суду про фінансову неспроможність третьої особи придбати спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу відповідачу (ОФДМС), адже реальним (фактичним) власником може виявитися інша особа (не відповідач), тому цей висновок має враховуватися (співставлятися) у сукупності з іншими доказами позивача та відповідача на підтвердження/спростування набуття активу саме відповідачем (суб`єктом декларування). Так, як правильно зазначено у рішенні суду першої інстанції, відсутність фінансової спроможності третіх осіб для придбання дороговартісних об`єктів може бути додатковим індикатором їх набуття за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або в її інтересах, коли вона після набуття може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.
		96.Так само і протилежний висновок суду про фінансову спроможність третьої особи самостійно набути спірний актив не може однозначно свідчити про належність такого спірного активу такій третій особі (і відповідно безпідставність позову), адже не виключається формальне оформлення відповідачем (суб`єктом декларування) права власності на фінансово спроможну третю особу, саме з метою приховання реального власника.
		97.Отже, правильним є підхід суду першої інстанції по перевірці доводів позивача щодо фінансової неспроможності третіх осіб (формальних власників за версією позивача) на момент придбання спірних активів. Для встановлення того, що фактичним власником активу є ОФДМС, фінансова спроможність/неспроможність набути цей актив третіми особами, на яких він оформлений, має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи.
		(5.2.2) Чи має суд виходити з реальної фінансової спроможності суб`єкта декларування при перевірці обґрунтованості активу за вартісним критерієм?
		98.Пунктом 5 частини 8 статті 290 ЦПК визначено, що (1) такі доходи мають бути отримані особою правомірно із законних джерел, та надано (2) невичерпний їх перелік посиланням на пункти 7 і 8 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Цими нормами визначено такий перелік доходів: (1) отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи; (2) наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.
		99.По цьому питанню позивач (прокурор) наполягає на обмежувальному тлумаченні наведених положень закону, виходячи з наступних міркувань: (1) у статті 20 Конвенції ООН проти корупції для визначення поняття незаконного збагачення використано змістовно-логічну характеристику «раціональне обґрунтування» значного збільшення активів державної посадової особи попри її законні доходи; (2) оперуючи законами раціонального мислення, заснованими на логіці та доведених й проаналізованих фактах, у справах цієї категорії слід окрім іншого з`ясовувати наявність реальної фінансової спроможності особи набути/придбати актив; (3) це можливе лише за умови визначення наявних фінансових ресурсів на момент набуття активу з урахуванням законних доходів особи та здійснених з них видатків, що підтверджені документально.
		100.Суд погоджується із позицією позивача щодо цього питання, адже інше (буквальне тлумачення) дозволило би суб`єктам декларування (держслужбовцям та іншим особам, зазначеним в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції») з легкістю обґрунтовувати придбання будь-яких активів наявністю певної значної (співставної за вартістю з таких активів) суми грошових активів (у готівковій, безготівковій чи іншій формі), фактично не витрачаючи їх на придбання таких спірних активів. Зазначене унеможливило би здійснення судом перевірки (з`ясування) законного джерела коштів, витрачених на придбання статків [чи були такі (витрачені на придбання спірного активу) доходи правомірно отримані особою з законних джерел], що в кінцевому рахунку звело би нанівець ефективність інституту цивільної конфіскації.
		101.Як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні (пункт 5.2), сучасна українська модель визнання активів необґрунтованими має подвійну природу, вона увібрала в себе окремі елементи двох відомих сучасному правовому полю видів конфіскаційних заходів - конфіскація без обвинувального вироку суду (non conviction based forfeiture) та механізм необґрунтованих активів (unexplained wealth mechanism). За своїми параметрами вона наближена до моделі цивільної конфіскації активів, запровадженої в Грузії. Метою цивільних проваджень in rem [у Грузії] було попередження незаконного збагачення шляхом корупційних дій як таких, через надсилання чіткого сигналу державним службовцям, які вже замішані у корупційних діяннях або вважають, що їхні незаконні дії, навіть якщо залишаться непоміченими системою кримінальної юстиції, не зможуть бути матеріальною вигодою для них та їхніх родин (рішення ЄСПЛ від 12.08.2015 у справі Gogitidze and others v. Georgia, заява № 36862/05, § 102).
		102.Зазначене відповідає й меті законодавчого запровадження цього інституту в Україні. Так, у пояснювальній записці до відповідного законопроекту наголошувалось, що наявність такого інституту допускається Директивою ЄС 2014/42/EU «Про замороження і конфіскацію засобів здійснення злочинів і доходів, набутих у злочинний спосіб». Більше того, відповідно до Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину (Рекомендація 4).
		103.У контексті досліджуваного питання щодо врахування реального фінансового становища посадовця ЄСПЛ у рішенні по справі Xhoxhaj v. Albania від 09.02.2021 (заява № 15227/19) на доводи заявниці про неправильне тлумачення закону національними органами кваліфікаційного оцінювання суддів (Незалежна кваліфікаційна комісія та Апеляційна палата) зазначив, що саме національні органи влади, а особливо суди, повинні тлумачити національне законодавство. Якщо тлумачення не є свавільним або явно необґрунтованим, роль Суду обмежується перевіркою сумісності з Конвенцією наслідків такого тлумачення (див. серед інших джерел справу Radomilja and Others v. Croatia, № 37685/10 і 22768/12, § 117, 20.03.2018). У цій же справі при перевірці статків судді зазначені національні органи перевіряли не тільки доходи й грошові активи, але й витрати на проживання її та члена сім`ї на підставі декларацій особи, свідчень отриманих від національних та іноземних установ, доказів, зібраних банківськими та небанківськими установами, що мали бути піддані кількісній та логічній перевірці в рамках змагального провадження (§ 382 рішення). ЄСПЛ, перевіряючи доводи заявниці щодо оцінювання її статків (активів, пасивів, витрат на проживання та дорожніх витрат), зазначив, що завдання ЄСПЛ не полягає в тому, щоб замінити своїм висновком висновки національних органів влади, в той же час взяв до уваги певні факти тієї справи, а саме висновок Апеляційної палати Албанії, що заявниця не розкрила походження грошей на її рахунках в іноземному банку, відсутність доказів будь-яких банківських переказів і те, що її партнер не зміг у належний термін повідомити про отриману велику суму грошових коштів усупереч положенням закону (§ 409 рішення).
		104.Позиція відповідачів щодо необхідності визначення виключно законних доходів без вирахування фактично витрачених коштів на інші цілі (аніж придбання спірного активу) суперечить законам формальної логіки та природі грошей як еквівалентної вартості. Так, не можна наявністю в розпорядженні однієї суми коштів [Х] (доходів, грошових активів) раціонально пояснити одночасне (1) здійснення витрат на проживання, транзакцій накопичувального характеру (вклади, інвестиції тощо) чи просте збереження (невитрачання) цієї суми коштів [X] і (2) придбання активу, щодо якого ставиться питання про його обґрунтованість, такої ж вартості [X]. Це суперечить законам математики, адже Х ? Х+Х. Обґрунтовуваний відповідачами підхід фактично виключає можливість перевірити законність джерел значних статків ОФДМС.
		105.На необхідність встановлення реальної (фактичної), а не умовної фінансової спроможності ОФДМС на придбання активу орієнтує і формулювання, вжите в статті 291 ЦПК: «Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів» (активи… «були набуті», а не «могли бути набуті»).
		106.Про правильність такого висновку свідчить і легальне визначення обсягу терміну «видатки» в цілях декларування про свої статки публічними службовцями, наведене у абзаці 1 пункту 10 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Так, у цій нормі зазначено, що у декларації, з-поміж іншого, зазначаються відомості про видатки, а також будь-які інші правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб`єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов`язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини 1 цієї статті. Логічним є висновок, що у разі здійснення видатків у особи припиняється право власності на грошові активи, які були витрачені в якості оплати вартості інших активів (майна, робіт, послуг), що набуваються взамін, і він більше не має ні юридичної, ні фактичної можливості ними розпорядитися повторно.
		107.Тож Суд при перевірці обґрунтованості активів (у разі встановлення факту придбання активу ОФДМС з оформленням права власності на іншу особу) буде виходити з реальної фінансової спроможності ОФДМС придбати такий актив за законні доходи. Це означає, що для обґрунтування відповідачем можливості придбати актив (активи), що є предметом позову у справах цієї категорії, не можуть враховуватися (всупереч законам логіки, арифметики) двічі: (1) фактично здійснені видатки (безповоротного характеру) на проживання та інші цілі, підтверджені документально; (2) не витрачені на момент придбання спірного активу грошові активи відповідача (заощадження, кошти на рахунках, вклади тощо).
		(5.2.3) Яким чином має визначатися обсяг законних доходів суб`єкта декларування при перевірці обґрунтованості активу за вартісним критерієм?
		108.Як уже зазначалося, в оскаржуваному рішенні суд виходив з того, що при визначенні обсягу законних доходів відповідача-1 за певний рік необхідно суму задекларованих доходів відповідача-1 і його дружини за цей же рік додати до наявних у них грошових активів за даними щорічної декларації за попередній рік.
		109.Позиція ж відповідачів полягає у тому, що до задекларованих доходів за рік, в якому мало місце набуття активу, має додаватися сума доходів за даними декларацій усіх попередніх (до моменту придбання/набуття активу) років.
		110.Суд відхиляє доводи відповідачів по цьому питанню, виходячи з такого.
		111.З урахуванням попередніх висновків про еквівалентний характер грошей (грошових активів), неможливості множинного витрачання однієї й тієї ж суми коштів, а також змісту та форми декларації, що подається ОФДМС до НАЗК в електронній формі (виходячи з системного аналізу положень статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»), Суд дійшов висновку, що доходи попередніх періодів в будь-якому випадку трансформуються або в (1) активи та видатки, які підлягають декларуванню в наступному році (придбані об`єкти нерухомості, об`єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, цінні папери, корпоративні права, нематеріальні активи, наявні (накопичені) грошові активи, видатки, що перевищують поріг декларування), або у (2) видатки чи придбане рухоме майно, які за своєю вартістю не досягають порогу декларування. Тобто доходи усіх попередніх періодів поглинаються даними декларації за наступний звітний період або є такими, що витрачені на дрібні («допорогові») придбання. Тому задекларовані доходи різних періодів не можуть додаватися між собою для цілей перевірки обґрунтованості активу за вартісним критерієм.
		(6) Щодо тягаря та стандарту доказування
		112.У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною 2 статті 290 ЦПК різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абзац 2 частини 2 статті 81 ЦПК).
		113.Суд погоджується з мотивами та висновками, викладеними в пунктах 5.13.6-5.13.10 оскаржуваного рішення, щодо стандарту доказування, застосованого у цій категорії цивільних справ і буде їх притримуватись. ЄСПЛ визнав правомірним для відповідних національних органів видавати накази про конфіскацію на підставі переваги доказів, які свідчать про те, що законні доходи відповідачів не могли бути достатніми для придбання майна, про яке йдеться (§ 91 рішення у справі Balsamo v. San Marino від 08.01.2020, заяви № 20319/17, 21414/17; §§ 22, 44, 45 рішення у справі Phillips v. the United Kingdom від 05.07.2001, заява № 41087/98).
		114.У доповнення до наведених висновків Суд з огляду на доводи, наведені сторонами в апеляційних скаргах, запереченнях проти них та інших документах по суті справи, які стосуються оцінки представлених ними доказів, вважає за необхідним звернути увагу на таке.
		115.Як доказування зв`язку суб`єкта декларування з активом (ствердження чи заперечення опосередкованого набуття його через третіх осіб), так і доказування необґрунтованості активу за вартісним критерієм, у кінцевому рахунку може зводитись не тільки і не стільки до надання кожною з протилежних сторін своєї сукупності доказів на підтвердження своєї позиції, які суд має зважити (співставити), і визначити ту сторону, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони, скільки до співставлення версій сторін, пояснення ними фактів, встановлених на підставі загальної сукупності доказів, наданих суду. Вирішення судом питання «переваги більш вагомих доказів» або «балансу імовірностей» в такому випадку може трансформуватися в питання - яка з протилежних версій сторін видається більш переконливою (правдоподібною) і такою, що заслуговує на довіру. Зазначене відповідає положенням статей 80 та 89 ЦПК.
		116.Крім того, зазначення в ЦПК (частина 2 статті 290) суттєвої різниці [500 і більше прожиткових мінімумів для працездатних осіб (встановлених законом на 28.11.2019), що становить суму більше ніж 1 млн грн] між вартістю активів та законними доходами як на передумову для подання позову, зумовлює справедливість і збалансованість подальшого застосування відповідного стандарту та тягаря доказування у цій категорії справ. За таких вимог вони не ставлять сторону відповідача в невигідне становище.
		(7) Перевірка доводів апеляційних скарг сторін щодо кожного з активів
		(7.1) Щодо визнання Квартири необґрунтованим активом
		(7.1.1) Визнання судом Квартири такою, що відповідає ознакам частини 4 статті 290 ЦПК
		117.Суд першої інстанції дійшов висновку про набуття Квартири за дорученням Відповідача-1, а також про те, що останній може прямо чи опосередковано вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, з мотивів, викладених ним в пункті 5.10.11 рішення.
		118.Зокрема, судом першої інстанції було враховано: (1) оформлення перепусток в ЖК «Ізумрудний» на ім`я ОСОБА_3 і ОСОБА_2 майже одразу після укладення договору купівлі-продажу Квартири; (2) зазначення адреси Квартири фактичним місцем проживання ОСОБА_3 в заявках на отримання електронної перепустки на територію ЖК «Ізумрудний»; (3) надання послуг Інтернет за адресою Квартири ОСОБА_3 , при тому що офіційним власником є ОСОБА_1 ; (4) укладення договорів найму (оренди) машиномісць майже одразу після укладення договору купівлі-продажу Квартири, при тому, що офіційний власник не володіє транспортним засобом; (5) укладення двох договорів найму (оренди) машиномісця при тому, що у власності родини ОСОБА_3 перебувають два автомобіля, а у офіційного власника ОСОБА_1 не було жодного; (6) регулярна щомісячна оплата ОСОБА_3 комунальних послуг та оренди машиномісць, при тому, що це було встановлено власником рахунку як регулярний платіж; (7) систематичне користування банкоматом та терміналами системи самообслуговування в безпосередній близькості до Об`єкта нерухомості, при твердженнях представників, що користування ОСОБА_3 . Квартирою відбувалося час від часу; (8) систематичне фіксування переміщення транспортних засобів, що перебували у власності та користуванні ОСОБА_3 , найбільш наближеними до Об`єкта нерухомості камерами відеоспостереження у відповідних часових проміжках, при твердженнях представників, що користування ОСОБА_3 . Квартирою відбувалося час від часу; (9) систематична фіксація перетинів ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 системи контролю житлового комплексу, де розташований Об`єкт нерухомості; (10) незначний часовий проміжок між придбанням активу та фактичним переходом його у користування родини суб`єкта декларування; (11) перебування ОСОБА_3 в Об`єкті нерухомості частіше своєї дружини, при тому, що відповідачі та їх представники робили окремий акцент на родинних відносинах ОСОБА_1 з ОСОБА_2 і очевидну можливість користування останньою нерухомістю своєї матері; (12) надходження 06.01.2021 поштового відправлення на адресу АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 при тому, що поштова кореспонденція від ОСОБА_1 відправлялася з міста Тернопіль; (13) відсутність зафіксованих перетинів власницею ОСОБА_1 системи контролю житлового комплексу, де розташований Об`єкт нерухомості; (14) відсутність у ОСОБА_1 фінансової спроможності на придбання активу.
		119.Окрім наведених вище висновків суду, ним були відхилені версії відповідачів та третьої особи щодо фактів та характеру користування Квартирою відповідачем-1, а також щодо оцінки окремих доказів як непереконливі, неправдоподібні, малоймовірні. Так, судом зазначено, що: (1) малоймовірним видається, що особа, яка придбає Об`єкт нерухомості для власного (хоч і періодичного) проживання ( ОСОБА_1 ), не може підтвердити жодного разу за період в майже два роки самостійного заходу не територію та виходу з території житлового комплексу, в якому цей об`єкт розташований; (2) малоймовірно, що людині, яка постійно проживає в Тернополі ( ОСОБА_1 ), приїздить до Києва потягом, у зв`язку з чим обирала квартиру недалеко від вокзалу, і не має власного автомобілю, необхідним є хоча б одне машиномісце, не говорячи про два; (3) позиція відповідача-2 про те, що родина ОСОБА_3 могла час від часу користуватися придбаною Квартирою з огляду на родинні відносини входить в суперечку з майже одночасним укладенням договорів на оренду машиномісць у паркінгу відповідного житлового комплексу; (4) доводи учасників, що адреса Квартири зазначена фактичним місцем проживання ОСОБА_3 в заявках на отримання електронної перепустки на територію ЖК «Ізумрудний» машинально, відхилено, адже в такому випадку така ж адреса мала б бути вказана і в четвертої особи, на яку оформлялася перепустка - ОСОБА_11 , однак щодо неї в заявках вказана інша адреса; (5) практика представництва донькою ( ОСОБА_2 ) інтересів своєї матері ( ОСОБА_1 ) не підтверджує того, що в цьому випадку ОСОБА_2 діяла лише в інтересах ОСОБА_1 як набувача і власника цього майна.
		120.Заперечуючи проти зазначених висновків, адвокат Лошаков Д. С. зазначив, що: (1) неймовірною є версія, що теща «подарувала» зятю 44 тисячі доларів США від продажу власної квартири, що була її єдиною нерухомістю, оформивши нову Квартиру на себе тільки «за дорученням», вона суперечить здоровому глузду та правовим звичаям українського народу; (2) придбання Квартири ОСОБА_1 саме для себе підтверджується і іншими матеріалами справи, а саме укладанням безпосередньо нею попереднього договору купівлі квартири, договору відкриття рахунку для здійснення розрахунків щодо придбання Квартири, оформлення анкет в банківській установі; (3) в 2007, 2008, 2010, двічі в 2019 році ОСОБА_1 надавала свій доньці  ОСОБА_2 довіреності на здійснення багатьох юридичних дій, в тому числі розпорядчого характеру, це була загальна практика взаємовідносин близьких родичів; (4) стороною відповідачів і матеріалами справи підтверджується, що більшу частину свого життя ОСОБА_1 проживає в місті Тернопіль, де має власний бізнес, цілком природно, що в час її перебування в м. Тернопіль її дочка ОСОБА_2 , її онука, зять ОСОБА_3 , час від часу з дозволу власника квартири ОСОБА_1 короткостроково проживали в цій квартирі; (5) придбаваючи квартиру, ОСОБА_1 усвідомлювала, що в майбутньому ця квартира перейде єдиним близьким для неї людям - доньці ОСОБА_2 і онуці ОСОБА_13 ; (6) саме з цих міркувань зрозумілим є оформлення перепусток для в`їзду автотранспорту, оформлені не тільки на власника ОСОБА_1 , а і на її дочку ОСОБА_2 та членів її сім`ї, і користування ними паркомісцями (договори щодо яких оформлені безпосередньо на власника ОСОБА_1 ), і підключення послуг Інтернету, здійснене зятем власника ОСОБА_3 .
		121.За результатами апеляційного розгляду Суд дійшов висновку, що доводи і версії відповідача-1 не спростовують висновків суду першої інстанції про набуття Квартири саме відповідачем-1. При цьому Суд додатково звертає увагу на таке.
		122.Обставини, встановлені оскаржуваним рішенням суду, не ґрунтуються на версії, що «теща ( ОСОБА_1 ) «подарувала» зятю ( ОСОБА_3 ) 44 тисячі доларів США від продажу власної квартири» (насправді 1/2 частини квартири), що була її єдиною нерухомістю, оформивши нову квартиру на себе тільки «за дорученням». Суд визнав більш переконливою версію прокурора, за якою Квартира була набута ОСОБА_3 за кошти, законність яких він не зміг розумно обґрунтувати. При цьому сторона відповідачів не висувала версій та не підтверджувала їх доказами про те, що усі чи частина набутих ОСОБА_1 від продажу своєї частки квартири в Києві коштів, була на тих чи інших підставах спрямована на фінансування правочину по купівлі Об`єкту нерухомості саме ОСОБА_3 .
		123.Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалось відповідачем-1, що відповідно до банківських виписок по картковому рахунку відповідача-1 №  НОМЕР_4 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 здійснювались, зокрема, такі оплати: (1) 27.04.2020 на суму 4 949 грн із призначенням платежу: оренда приміщення за травень 2020, рах № 965 від 16.04.2020, дог № 1450 від 23.12.2019, Київ, Механізаторів, 2. Отримувач: ТОВ «Рек Альфа»; (2) 27.04.2020 на суму 5 282,30 грн із призначенням платежу: оренда приміщення за травень 2020, рах № 967 від 16.04.2020, дог № 1451 від 23.12.2019, Київ, Механізаторів, 2. Отримувач: ТОВ «Рек Альфа»; (3) 25.06.2020 на суму 4 901 грн із призначенням платежу: оренда приміщення згідно дог. № 1450 від 23.12.2019, Київ, Механізаторів, 2Б, м/м 1. Отримувач: ТОВ «Рек Альфа», з поміткою регулярний платіж. Аналогічні регулярні платежі здійснювалися щомісяця протягом липня 2020 - квітня 2021. При цьому предметом договорів оренди (найму) нежитлового приміщення № 1450 від 23.12.2019 та № 1451 від 23.12.2019 є оренда двох машиномісць в підземному паркінгу ЖК «Ізумрудний».
		124.З наведеного вбачається, що ОСОБА_3 разом з дружиною постійно з травня 2020 року по травень 2021 року користувався та оплачував оренду цих машиномісць (з формальним оформленням права їх оренди на ОСОБА_1 ), та всупереч вимогам законодавства про запобігання корупції не відобразив у щорічній декларації за 2020 рік наявність у нього такого речового права на зазначені машиномісця як об`єкти нерухомості. Це також свідчить про непереконливість версії відповідача на користь версії позивача про приховане (опосередковане) набуття відповідачем-1 Об`єкту нерухомості. 
		125.Щодо аргументів відповідачів та третьої сторони про факт укладання безпосередньо ОСОБА_1 попереднього договору купівлі Квартири та договору про відкриття рахунку для здійснення розрахунків щодо її придбання Суд звертає увагу на таке. 
		126.Згідно умов попереднього договору, укладеного між ТОВ «РЕК АЛЬФА» та ОСОБА_1 , сторони домовилися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу Квартири за ціною, еквівалентною 199 220 доларів США (за курсом НБУ відповідало 4 719 215,16 грн). Датою цього попереднього договору зазначено 10.12.2019 (том 2 а. с.85-86). При цьому згідно відомостей про перетин державного кордону ОСОБА_1 лише 11.12.2019 о 17:57 авіасполученням Варшава-Київ прибула до Києва після тривалого (21 день) перебування за кордоном (том 1 а. с. 97 зворот). 13.12.2019 між ОСОБА_1 та ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» було укладено договір-заяву про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичній особі в національній валюті, а 16.12.2019 вона надала своїй доньці, ОСОБА_2 , нотаріальну довіреність на представлення її інтересів в усіх банках та їх структурних підрозділах з правом розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій, розписуватись за довірителя та іншими правами (том 1 а. с. 324). У подальшому укладення основного договору купівлі-продажу Квартири від 21.12.2019, підписання акту приймання-передачі (том 1 а. с. 127-129) та операція з розрахунку за придбану Квартиру (том 4 а. с. 89-92) здійснювались ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності.
		127.Таким чином версія відповідачів та третьої сторони про придбання ОСОБА_1 . Квартири за свої кошти для себе є непереконливою з огляду й на той факт, що вибір Квартири серед інших об`єктів нерухомості, узгодження ціни та інших істотних умов попереднього договору, як і складання його проекту, очевидно, відбувалися за відсутності ОСОБА_1 у місті Києві, тобто без її безпосередньої участі.
		128.Окрема частина доводів апеляційної скарги відповідача-1 стосувалась обґрунтування фінансової спроможності ОСОБА_1 самостійно придбати Квартиру, у тому числі: (1) за рахунок коштів отриманих від її сина, який проживає в США; (2) заощаджень з попередніх шлюбів.
		129.Суд першої інстанції при перевірці фінансової спроможності ОСОБА_1 не врахував до складу її доходів 910 625 грн, отримані нею як представником на підставі договору купівлі-продажу квартири сина ( ОСОБА_14 ) від 16.10.2018, з огляду на: (1) ненадання стороною відповідачів жодного договору (у тому числі дарування) на цю суму між ОСОБА_14 та ОСОБА_1 ; (2) досить великий розмір грошової суми, належної сину, яка була залишена за версією ОСОБА_1 ним «в її розпорядженні»; (3) відчуження належного ОСОБА_14 об`єкту нерухомого майна; (4) офіційне відображення отримання доходу в цій сумі в податковій декларації саме ОСОБА_14 ; (5) відхилення судом як доказу наданої представником відповідача-2 заяви ОСОБА_14 від 24.01.2022 про залишення матері ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 910 625 грн для її особистих потреб.
		130.Мотивами відхилення заяви ОСОБА_14 як доказу зазначено: (1) той факт, що вона оформлена після відкриття провадження у справі і отримання відповідачами матеріалів позову; (2) її зміст фактично є показаннями свідка; (3) такого порядку надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством не передбачено; (4) відповідачі та їх представники не скористалися правом допиту свідка (ні безпосередньо, ні через використання технічних засобів).
		131.За твердженням представника відповідача-1: (1) отримані ОСОБА_1  грошові кошти у розмірі 910 625 грн від продажу квартири сина підтверджено договором купівлі-продажу квартири від 16.10.2018; (2) вказані грошові кошти ОСОБА_14 не передавались (не перераховувались) та залишились у розпорядженні ОСОБА_1 з дозволу сина ОСОБА_14 , що підтверджено його нотаріальною заявою; (3) відповідачі не посилались і не вказували, що мало місце дарування, тому відповідний договір відсутній та не надавався до суду. Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.
		132.Як правильно зазначено у рішенні відповідно до частини 1 статті 1000 ЦК правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя, отже, кошти, отримані ОСОБА_1 як оплата відчуженої квартири, належали ОСОБА_14 . Для того, щоб ОСОБА_1 мала можливість розпоряджатися отриманими нею як представником коштами на свій розсуд, необхідним було вчинення правочину, за яким би право власності на ці кошти перейшло до неї. «Дозвіл» ОСОБА_14 на використання коштів ОСОБА_1 без жодних зустрічних умов (зобов`язань) і є по суті договором дарування, про відсутність (неукладання) якого стверджує сторона відповідачів.
		133.Твердження відповідачів про те, що ОСОБА_1 отримувала фінансову допомогу від сина в розмірі в середньому 700 доларів США на місяць також було відхилено судом першої інстанції, оскільки на підтвердження цих обставин ОСОБА_1 надала нотаріально завірену заяву сина ОСОБА_1 , про яку йшлося вище. Незважаючи на викладені мотиви оскаржуваного рішення щодо порядку надання показань свідків, сторона відповідачів не скористалась своїм правом заявити клопотання про допит ОСОБА_14 як свідка, в тому числі в режимі відеоконференції. Також і факт перебування ОСОБА_1 двічі у шлюбі (сукупністю 25 років) на переконання Суду сам по собі не є свідченням її фінансових можливостей.
		134.Судом першої інстанції вмотивовано не враховано як доказ висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 18.05.2022 № 9935 (том 4 а. с. 217-253) з таких підстав: (1) застосовані експертом норми законодавства не відповідають поставленим питанням, що стосувались доходів фізичних осіб, а не суб`єктів господарської діяльності та їх бухгалтерського обліку; (2) експертом не наведені підстави зарахування до доходів ОСОБА_1 коштів, отриманих по довіреності внаслідок представництва інтересів ОСОБА_14 ; (3) у поставленому перед експертом питанні не зазначений номер будинку у м. Тернопіль, продаж квартири в якому має бути врахований у дохід ОСОБА_1 ; (4) не обґрунтовано конвертацію доходів ОСОБА_1 в долари США з урахуванням міжбанківського курсу валют, а не офіційного курсу НБУ та підстав такого конвертування; (5) не вбачається дослідження експертом матеріалів, які б свідчили про конвертацію, їх документального підтвердження, що свідчить про припущення зроблених висновків.
		135.Окрім наведених зауважень до висновку експерта Суд звертає увагу на той факт, що експертом для розрахунку доходу ОСОБА_1 з урахуванням зміни курсу долару США за період з 01.01.1998 по 30.09.2019 згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела доходів, отриманих ОСОБА_1 за 1998-2020 роки, брались до розрахунку суми, зазначені у стовбці 8 відомостей, в якому зазначені суми нарахованих доходів, тобто без урахування сум утриманих податків і зборів. Це свідчить про врахування експертом до складу гіпотетично конвертованих в іноземну валюту доходів ОСОБА_1 в обсязі значно більшому, ніж вона отримала у розпорядження після утримання податків.
		136.Посилання представників на традиції в українському суспільстві заощаджувати гроші в іноземній валюті і відповідно переведення протягом 20 років всіх отриманих ОСОБА_1 коштів у валютні цінності були відхилені судом першої інстанції з таких мотивів: (1) для заощадження грошових коштів у валюті необхідним вбачається періодичне отримання достатнього доходу, який би дозволив особі після всіх витрат, пов`язаних із забезпеченням своєї життєдіяльності (харчування, одяг, комунальні послуги, відпочинок, ліки тощо), здійснювати відповідні накопичення; (2) офіційний сукупний дохід за 21 рік в сумі 2 320 359,17 грн не є настільки великим, щоб людина переводила всі отримані гроші в іноземну валюту і при цьому забезпечувала свою нормальну життєдіяльність; (3) як вбачається із матеріалів, ОСОБА_1 здійснювала і дороговартісні придбання (відчужений автомобіль «Mazda», 3-ї моделі, 2005 року випуску був зареєстрований за нею 07.09.2005, тобто був або новий, або з мінімальним пробігом (том 2 а. с. 104); (4) той факт, що для купівлі Квартири були використані грошові кошти в іноземній валюті, не доводить їх належність саме відповідачу-2, та законність їх походження.
		137.Суд погоджується із зазначеними мотивами, доводами апеляційної скарги відповідача-1 та відзивів відповідача-2 та третьої особи на їх стороні вони не спростовані.
		138.Додатково до зауваження про придбання нового автомобіля «Mazda» в 2005 році, Суд звертає увагу, що про спосіб життя та орієнтовний рівень витрат можуть свідчити й надані позивачем докази, з яких вбачається, що лише за 2016-2019 роки ОСОБА_1 7 разів виїжджала за кордон, переважно авіасполученням (том 1 а. с. 97), що відповідно потребує значних транспортних витрат та витрат на проживання за кордоном.
		139.Навіть якщо визнати версію відповідача-2 про конвертацію нею доходів від продажу нерухомості та автомобіля в іноземну валюту для збереження цінності активу, то Суд звертає увагу що в 2017-2019 курс долара США, встановлений НБУ, коливався в діапазоні від 26.015 грн за 1 долар США (станом на 15.06.2017, дата продажу автомобіля Mazda 2005 року випуску за 50 000 грн) та 23,47 грн за 1 долар США (станом на 18.12.2019, дата продажу 1/2 частки квартири у АДРЕСА_3 за 1 091 355 грн) до 23.32 грн за 1 долар США (станом на 21.12.2019, дата придбання Об`єкту нерухомості), тобто не на користь позиції відповідачів (заощадження у доларах США знецінилися в цей проміжок часу). І лише операція від 14.08.2006 з продажу квартири ( АДРЕСА_4 ), вчинена за суму 151 500 грн (при курсі НБУ 5.05 за 1 долар США), тобто зі значною зміною курсу. Втім навіть коригування (індексація) доходу від цієї операції у прив`язці до курсу долара США не впливає на рівень доходів відповідача-2 в тій мірі, щоб стверджувати про її спроможність самостійно придбати Об`єкт нерухомості. Так, 151 500 грн / 5.05 грн/дол * 23,32 грн/дол + 1 091 355 грн / 23,47 грн/дол *23,32 + 50 000 грн /26,015 грн/дол*23,32 грн/дол + 1 027 504,17 грн (сума встановленого судом першої інстанції доходу ОСОБА_1 згідно відомостей ДФС «без конвертації») = 2 856 304,46 грн, що в будь-якому випадку є значно меншою сумою за вартість Об`єкта нерухомості, яка складала 4 629 163 грн.
		140.Представником відповідача-2 до відзиву на апеляційну скаргу позивача на підтвердження тверджень про придбання Квартири ОСОБА_1 для себе з огляду на зручність її розташування недалеко від залізничного вокзалу і поліклініки, та звичайності практики представлення інтересів матері дочкою ОСОБА_2 за довіреністю, було додано нові докази, а саме копії таких документів: (1) залізничний квиток на ім`я ОСОБА_1 на 18.11.2019 сполученням Тернопіль-Київ; (2) ехокардіографія ОСОБА_1 від 05.11.2020, з медичного центру «Євроклініка» (м. Київ, вулиця Прорізна, 10), (3) результати досліджень ОСОБА_1 з лабораторії «Сінево» (Київ, вулиця митрополита Липківського, 16-Б) від 27.10.2020; (4) виписка № 5800 із медичної карти ОСОБА_1 про її перебування на стаціонарі в жовтні-листопаді 2020 року, видана КНП «КМКЛ № 4», неврологічне відділення № 2; (5) нотаріальна довіреність ОСОБА_2 від ОСОБА_1 від 15.06.2010. Підставою для надання нових доказів зазначено ознайомлення із мотивами рішення суду першої інстанції.
		141.Оскільки (1) надані документи були створені (існували) задовго до подання позову у цій справі, і (2) відповідач-2 всупереч вимогам частини 3 статті 367 ЦПК не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, - підстав для їх допуску немає.
		142.Водночас, якби Суд і мав можливість їх врахувати, вони б не вплинули на підсумкові висновки щодо Квартири, оскільки: (1) підтвердження одноразового відвідування ОСОБА_1 залізничного вокзалу у місті Київ, пункту лабораторії «Синево» та клінічної лікарні неподалеку від ЖК «Ізумрудний» за відсутності доказів відвідування самого житлового комплексу та Квартири явно не переважає надану позивачем сукупність доказів про характер, спосіб, «інтенсивність» користування Квартирою та паркомісцями в зазначеному житловому комплексі подружжям ОСОБА_3 , до того ж медичний центр «Євроклініка» територіально розташований ближче до АДРЕСА_2 (адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_1 - том 2 а. с. 11), аніж до місця розташування Об`єкту нерухомості.
		143.Адвокат Лошаков Д. С. звертав увагу, що судом першої інстанції не встановлено та відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_3 мав намір чи погоджував (координував) поведінку ОСОБА_1 - це залишилось на рівні припущень сторони позивача. На переконання Суду встановлених в результаті судового та апеляційного розгляду обставин на підставі наданих доказів достатньо на рівні стандарту доказування «переваги доказів» для встановлення досліджуваного факту. Встановлення намірів і координації поведінки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було б покладенням завідомо недосяжного для цивільних справ тягаря доказування на позивача, чого ЦПК не вимагає.
		144.Враховуючи викладене, за результатами апеляційного перегляду Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про визнання Об`єкта нерухомості (Квартири) таким, що відповідає ознакам частини 4 статті 290 ЦПК в частині набуття його відповідачем-1. Вони є обґрунтованими, належно мотивованими та не спростовані доводами апеляційної скарги.
		(7.1.2) Щодо розрахунків при перевірці обґрунтованості активу у вигляді Квартири за вартісним критерієм 
		145.Як правильно зазначено у пункті 2.1 рішення позиція позивача щодо необґрунтованості активу у вигляді Об`єкту нерухомості за вартісним критерієм полягала в такому: (1) відповідно до даних щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік активи відповідача-1 та його дружини складались з внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України у розмірі 273 431 грн та готівкових коштів у розмірі 480 000 грн; (2) згідно з відомостями щорічної декларації відповідача-1 за 2019 рік його доходи становили 904 359 грн, доходи дружини ОСОБА_2 за цей період становили 1 197 265 грн; (3) станом на 31.12.2019 грошові активи подружжя становили: готівкові кошти та кошти на банківських рахунках - 1 664 142 грн та внески в Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України - 318 209 грн; (4) сукупний розмір законних доходів подружжя ОСОБА_3 на дату набуття активу - Об`єкту нерухомості, які могли бути використані, становить 2 581 624 грн (грошові активи подружжя станом на кінець 2018 року + доходи подружжя за 2019 рік); (5) різниця між вартістю активу - Об`єкту нерухомості (4 646 863 грн) та максимально можливими законними доходами без врахування витрат на проживання (2 581 624 грн) становить 2 065 239 грн, що перевищує 1 003 500 грн (500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» відповідно до частини 2 статті 290 ЦПК).
		146.Суд першої інстанції визнав, що існують підстави для визнання Квартири необґрунтованим активом за вартісним критерієм. Водночас він зауважив, що підхід позивача щодо невраховування внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду через їх накопичувальний характер є помилковим, втім, врахувавши такі внески до складу законних доходів відповідача-1, це не вплинуло (з огляду на суму таких внесків) на загальний висновок про необґрунтованість Квартири як активу (пункт 5.12.9 рішення).
		147.Як зазначалось вище (пункт 107 цієї постанови), Суд при перевірці обґрунтованості активів має виходити з принципу встановлення реальної фінансової спроможності ОФДМС придбати такий актив за законні доходи, тому для визначення суми «законних доходів» ОФДМС від наявних в нього грошових активів та отриманих доходів слід вираховувати (віднімати) фактично здійснені видатки (безповоротного характеру) на інші цілі (ніж придбання спірного активу), підтверджені документально та невитрачені (заощаджені) на момент придбання спірного активу грошові активи відповідача.
		148.Тому Суд вважає, що позиція позивача щодо неврахування суми внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду при розрахунку суми законних доходів подружжя ОСОБА_3 є правильною. Більше того, керуючись принципом реальної фінансової спроможності, слід було також не враховувати (віднімати від отриманої суми) і суму готівкових коштів та коштів на банківських рахунках на кінець 2019 року, що залишилась невитраченою (1 664 142 грн), та суму додатково здійснених внесків до недержавного пенсійного фонду, на чому позивач не наголошував. Втім, вказані помилки також не змінюють правильність загального висновку, оскільки ще більше зменшують суму законних доходів відповідача-1.
		149.Враховуючи викладене, за результатами апеляційного перегляду Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про визнання Об`єкта нерухомості (Квартири) необґрунтованим активом. Вони є обґрунтованими, належно мотивованими та не спростовані доводами апеляційної скарги відповідача.
		(7.2) Перевірка доводів апеляційної скарги позивача щодо рішення суду в частині невизнання Автомобіля необґрунтованим активом
		150.Позиція позивача полягає у тому, що судом першої інстанції не враховано, що досліджені в судому засіданні докази на відповідність Автомобіля критерію «способу набуття активу» (перераховані у пункті 5.10.12 оскаржуваного рішення) відповідають більшості ознак, вироблених судом, які свідчать про можливість суб`єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження (зазначені у пункті 5.10.9 рішення). Такі ознаки наведені в пунктах 7, 9 цієї постанови. В апеляційній скарзі позивач також наполягав і на фінансовій неспроможності ОСОБА_4 самостійно придбати Автомобіль, посилаючись серед іншого на його показання як свідка, в ході яких він не дав обґрунтованих пояснень щодо походження його грошових заощаджень та роду своєї діяльності.
		151.Факт тривалого користування ОСОБА_3 . Автомобілем, належним його батьку ОСОБА_4 , встановлений судом першої інстанції, оскільки він підтверджений доказами і не спростований відповідачами.
		152.Відмову у визнанні Автомобіля необґрунтованим активом суд мотивував таким: (1) недостатньо фактичних даних, щоб дійти висновку про набуття цього активу ОСОБА_4 саме за дорученням ОСОБА_3 ; (2) так само недостатньо доказів, які б свідчили, що після того, як відповідач-1 отримав у користування цей Транспортний засіб, він міг прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження. Про таке могли б свідчити відомості про страхування транспортного засобу, про страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, про здійснення технічного обслуговування, ремонту або поліпшень технічних властивостей автомобіля, про участь відповідача-1 у виборі автомобіля або у перемовинах щодо його купівлі, передачу відповідачем-1 в користування третім особам тощо; (3) сума офіційних доходів ОСОБА_4 перевищує вартість Автомобіля, відповідно, він міг бути набутий за рахунок таких доходів.
		153.У судовому засіданні прокурор визнала, що з урахуванням наданих відповідачами доказів щодо доходів ОСОБА_4 , які не були відображені у відомостях ДФС - доходи від продажу нерухомості (земельних ділянок та садового будинку), спростувати висновок суду першої інстанції щодо можливості самостійного (за власні кошти) придбання Автомобіля батьком відповідача-1 вона не має можливості. У той же час вважала, що це не заперечує загальну версію про опосередковане придбання відповідачем-1 Автомобіля з оформленням права власності на батька, та його необґрунтованість з огляду на відповідність поведінки (обставин його придбання батьком відповідача-1, способу користування відповідачем-1 та його дружиною) ознакам, які вироблені судом першої інстанції щодо ознак придбання «за дорученням» та «здійснення дій, тотожних праву розпорядження».
		154.З урахуванням зміни позиції позивача щодо визнання достатнім рівня доходів ОСОБА_4 . Суд не перевіряє доводів сторін щодо цього. Втім, з урахуванням висновку Суду, зазначеного в пункті 96 цієї постанови, фінансова спроможність ОСОБА_4 придбати Автомобіль сама по собі не виключає можливості визнання Судом цього Автомобілю необґрунтованим активом, який фактично придбаний відповідачем-1.
		155.Водночас, у результаті апеляційного перегляду Суд не знайшов підстав для зміни оскаржуваного рішення суду і щодо Автомобіля.
		156.Так, версія відповідачів про мотиви передання придбаного Автомобіля сину (відповідачу-1) через незручність керування важким, габаритним транспортним засобом та оперативне втручання на руку, озвучена допитаним в якості свідка ОСОБА_4 , підтверджується дослідженими доказами, зокрема, (1) виписним епікризом № 33 (том 2 а. с. 56) з Центру спортивної травматології та відновлювальної медицини (м. Київ), за яким 21.02.2020 ОСОБА_4 було виконане оперативне втручання на лівому плечовому суглобі, через що ОСОБА_4 з 21.01.2020 по 23.01.2020 знаходився в центрі, рекомендовано іммобілізацію суглобу на 6 тижнів; (2) реєстраційною карткою ТЗ (том 1 а. с. 383), за якою повна маса Автомобіля складає 3350 кг, маса без навантаження 2815 кг; (3) дані щодо габаритів цієї моделі є відкритими (в мережі інтернет) та визнаються Судом загальновідомими.
		157.Крім того, Суд враховує той факт, що після придбання 20.11.2020 Автомобіля, ОСОБА_4 24.11.2020 здійснив його перереєстрацію із заміною номерного знаку, з номеру НОМЕР_5 на НОМЕР_2 (том 1 а. с. 383). Цей номер реєстрації відноситься до платних номерних знаків та коштував 8 000 грн (відповідно до пункту 39-2 Переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 № 795 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1098). Після купівлі 07.10.2021 ОСОБА_4 автомобілю «VOLVO ХС90» 2021 року випуску (том 1 а. с. 350-364), цей автомобіль 09.10.2021 був ним також зареєстрований із номерним знаком НОМЕР_2 (том 1 а. с. 344-345), за послугу відповідального зберігання якого були сплачені відповідні кошти (том 1 а. с. 363). При цьому відповідачем-1 ( ОСОБА_3 ) після дарування йому 16.08.2021 батьком Автомобіля (договір дарування - том 1 а. с. 348), також було придбано платний номерний знак НОМЕР_6 вартістю 12 000 грн, здійснено відповідну перереєстрацію (том 1 а. с. 349, 382). Зазначені операції з платними номерними знаками на переконання Суду додатково свідчать про більшу переконливість версії відповідачів про придбання ОСОБА_4 . Автомобілю саме для себе. Інакше нелогічним виглядає придбання для Автомобіля дороговартісного номерного знаку та подальше оплатне його зберігання у сервісному центрі МВС, якщо володіння Автомобілем ОСОБА_4 з самого початку за задумом було лише формальним та тимчасовим.
		(8) Висновки Суду за результатами апеляційного розгляду
		158.Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (статті 375 ЦПК).
		159.У результаті апеляційного перегляду Суд не погодився з окремими проміжними висновками суду першої інстанції [щодо порядку перевірки обґрунтованості активів за вартісним критерієм], які в кінцевому випадку не вплинули на правильність прийнятого ним рішення та його обґрунтованість. З урахуванням наведеного підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.
		160.Керуючись статтями 259, 290-292, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів ухвалила:
		1.Апеляційні скарги - залишити без задоволення.
		2.Рішення Вищого антикорупційного суду від 13.07.2022 - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		Михайленко Д. Г.                        Панаід І. В.                                Панкулич В. І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...