Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7987/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 16.12.2022. Зареєстровано: 17.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.12.2022.
Дата набрання законної сили: 06.01.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		29.11.2022Справа №910/7987/22
		За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської радидо1. ОСОБА_1  2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача -1. Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києвана стороні відповідачів -2. Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 3. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича 4. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївнупроусунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники учасників справи:від позивача:Поліщук М.В.від відповідача-1:не з`явився від відповідача-2:не з`явився від третьої особи-1:Антонова Г.І.від третьої особи-2:не з`явивсявід третьої особи-3:не з`явивсявід третьої особи-4:не з`явивсяпрокурори: Василюк О.Г., Темченко І.В.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У серпні 2022 року Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", в якому просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 шляхом:
		1) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2018 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД ОСОБА_1. на нього;
		2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623;
		3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1655;
		4) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (по Ѕ частині) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (по Ѕ частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нього;
		5) скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 №56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" на нього;
		6) зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв. м.. та приміщення вбиральні площею 19 кв. м.., а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вмощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена земельна ділянка;
		7) зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 по АДРЕСА_1 у м. Києві знаходиться під об`єктом природно-заповідного та водного фондів - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави", який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Даний об`єкт було передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва. На території РЛП "Партизанської слави" також знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера з прибережно-захисною смугою - Велике, Блакитне і Рибальське із прибережною захисною смугою орієнтовною площею 12 га. 
		Прокурор вказує, що з огляду на наведене на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, зокрема, на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Проте, Київською міською прокуратурою установлено, що на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 в межах прибережної захисної смуги озера Велике розташований самочинно збудований заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1", право власності на який зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест". При цьому, прокуратура стверджує, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради шляхом неправомірної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за СПД ОСОБА_1. та подальшим укладенням правочинів відчуження із Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест".
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7987/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб 1, 2, 3, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва, на стороні відповідачів - Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївну; визначено учасникам справи строки для надання заяв по суті спору; підготовче засідання у справі призначено на 27.09.2022.
		27.09.2022 засобами електронного зв`язку та 03.10.2022 засобами поштового зв`язку від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарини Геннадіївни надійшли пояснення по суті позову, в яких третя особа-4 вказує, що під час здійснення нотаріальних дій з посвідчення 26.07.2011 договорів купівлі-продажу нею було перевірено правоздатність та дієздатність сторін договору - юридичних осіб, перевірено повноваження фізичних осіб, що діяли від імені юридичних осіб, та вчинено нотаріальні дії з неухильним дотриманням вимог законодавства України. Також третя особа-4 звертає увагу суду, що прокурором не доведено обставин оскарження та/або визнання недійсним рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 по справі №1703-13/3-08, на підставі якого ОСОБА_1. було набуто право власності на спірне майно, та ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 29.09.2008 у справі №6-281/08. 
		Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 долучено пояснення третьої особи-4 до матеріалів справи; закрито підготовче провадження у справі №910/7987/22; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено справу до розгляду по суті на 13.10.2022.
		07.10.2022 через відділ діловодства суду від Заступника керівника Київської міської прокуратури надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в якій прокурор просить суд накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - будівлі кафе за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2280001980000) та заборонити державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаного майна.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 заяву Заступника керівника Київської міської прокуратури про забезпечення позову задоволено; до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/7987/22 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради накладено арешт на нерухоме майно - будівлі кафе, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2280001980000; до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/7987/22 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради заборонено будь-яким державним реєстраторам у розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, інше) стосовно об`єкту нерухомого майна, а саме: будівель кафе, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2280001980000. 
		Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2022 відкладено судове засідання на 10.11.2022.
		Оскільки призначене на 10.11.2022 судове засідання не відбулося б, у зв`язку з перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 призначено судове засідання на 29.11.2022.
		28.11.2022 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового розгляду справи №910/7987/22. В обґрунтування свого клопотання відповідач-2, посилаючись на масовані ракетні обстріли м. Києва та Київської області, зазначає, що станом на 28.11.2022 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" відсутні матеріали справи №910/7987/22, а зв`язок із представником, який супроводжував розгляд даної справи, відсутній. Так, відповідач-2 вказує, що не може забезпечити явку свого адвоката в засідання та вчиняє всіх можливих заходів для укладення угоди з новим представником. 
		В судове засідання 29.11.2022 з`явились прокурори, представники позивача та третьої особи-1, надали пояснення про суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
		Відповідачі та треті особи 2, 3, 4 явку своїх представників у судове засідання 29.11.2022 не забезпечили, відповіда-2 просив відкласти розгляд справи, а третя особа-4 просила здійснювати розгляд справи без її участі, натомість відповідач-1 та треті особи 2, 3 про причини неявки суд не повідомили, хоча про місце дату та час засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наступним.
		Так, ухвала суду від 09.11.2022 була надіслана відповідачу-1 на адресу місця реєстрації (яка підтверджена листом Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації вих. №2247 від 31.08.2022): АДРЕСА_3, однак поштове відправлення не було вручене ОСОБА_1 та 22.11.2022 повернулось до суду у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку від 19.11.2022 на відповідному конверті. 
		Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Таким чином, ухвала суду від 09.11.2022 є такою, що вручена ОСОБА_1 19.11.2022 (дата проставлення у довідці відділення поштового зв`язку відмітки про причини невручення поштового відправлення №0105493082082).
		Натомість Комунальному підприємству Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" та приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Ковальчуку Сергію Павловичу ухвала суду від 09.11.2022 була вручена 16.11.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105493082058 та №0105493082040 відповідно.
		Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" про відкладення судового засідання, оскільки підстави для такого відкладення відсутні.
		Постановляючи дану протокольну ухвалу суд виходив з того, що, по-перше, Товариству з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" було відомо про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/7987/22 принаймні ще з 14.09.2022 (дата подання представником відповідача-2 клопотання про ознайомлення з матеріалами справи), проте в жодне із трьох засідань по справі відповідачем-2 не забезпечено явку свого представника. 
		Пунктом 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
		По-друге, в судовому засіданні 29.11.2022, в якому здійснювалась фіксація технічними засобами, судом було зателефоновано Шайко Сергію Валерійовичу , який ознайомлювався з матеріалами справи 15.09.2022 від імені відповідача-2 (ордер серії АА №1236103 від 14.09.2022) за моб. тел. НОМЕР_1 . Так, Сергій Шайко в телефонній розмові повідомив суду, що після ознайомлення з матеріалами справи №910/7987/22 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" повідомило його, що вони будуть співпрацювати з іншою адвокатською конторою.
		Тобто, відповідач-2 сам відмовився від послуг адвоката Шайко Сергія Валерійовича, який здійснював представництво його інтересів у справі №910/7987/22 та повідомив суду недостовірну інформацію - про відсутність зв`язку із Шайко С.В .
		Відтак, викладені у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" про відкладення розгляду справи обставини не підтвердились.
		По-третє, зважаючи на те, що повноважний станом на 15.09.2022 представник відповідача-2 ознайомився із матеріалами справи, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" відмовилось від його послуг, проте не подало у визначений строк відзиву на позов, то зважаючи на пропуск такого строку відповідачем-2 більш як на два місяці (строк на подання відзиву відраховується судом від дати вручення відповідачу-2 ухвали суду від 29.08.2022 про відкриття провадження у справі - 07.09.2022), то суд не вбачає підстав для відкладення судового розгляду справи №910/7987/22.
		По-четверте, статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
		Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим. 
		Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
		З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи), в той час як наразі ні в м. Києві та Київській області (за місцезнаходженням відповідача-2 та суду) не ведуться активні бойові дії.
		Щодо посилань відповідача-2 на ракетні обстріли м. Києва, то суд відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" не забезпечило явку свого представника також і в підготовче засідання 27.09.2022, коли м. Київ ще не зазнавало таких масованих ракетних обстрілів. Крім того, відповідач-2 жодного разу не звертався до суду із повідомленням (клопотанням, заявою тощо), про наявність у нього наміру взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду. Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" не забезпечувало явку свого представника в засідання по справі №910/7987/22 та не виявляло бажання брати участь у засіданнях ні в межах суду, ні поза межами, навіть до початку перебоїв у роботі енергопостачання та більш ніж після чотирьох місяців після припинення ведення активних бойових дій в м. Києві та Київській області. 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). 
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
		Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем-2 не наведено поважних причин неявки в судове засідання, а відтак підстави для відкладення розгляду справи №910/7987/22 відсутні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		З огляду на вказані приписи господарського процесуального закону та враховуючи відсутність від відсутніх учасників справи жодних повідомлень щодо неможливості забезпечити явку своїх представників у засідання, в той час як третя особа-4 просила здійснювати розгляд справи без її участі, а в задоволенні клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи відмовлено, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарини Геннадіївни.
		У судовому засіданні 29.11.2022 судом було завершено розгляд справи №910/7987/22 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурорів, представників позивача та третьої особи-1, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Пунктом 2 рішення Київської міської ради народних депутатів №14 від 17.02.1994 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві"" вирішено організувати без вилучення земельних ділянок за згодою землекористувачів та землевласників об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення та передати їх під охорону землевласникам та землекористувачам (Додаток №2).
		Додатком №2 до вказаного рішення Київської міської ради визначено перелік територій та об`єктів, які оголошуються територіями чи об`єктами природно-заповідного фонду м. Києва.
		Відповідно до пункту 2 розділу 1 зазначеного переліку парк "Партизанської слави" площею 115 га, який знаходиться між вулицями Тростянецькою та Славгородською у Дарницькому районі міста Києва, віднесено до регіональних ландшафтних парків місцевого значення.
		На підставі охоронного зобов`язання №3-2-3 від 20.12.2002 заповідний об`єкт - регіональний ландшафтний парк "Партизанська слава" площею 115 га з метою збереження, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях цінних природних територій передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва.
		Рішенням Київської міської ради №592/649 від 28.12.2006 "Про оформлення комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва права користування земельною ділянкою для реконструкції, експлуатації та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави" у Дарницькому районі м. Києва" (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради №244/2313 від 17.09.2009) вирішено оформити Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва право постійного користування земельною ділянкою площею 94,39 га, в тому числі в межах прибережної захисної смуги площею 4,03 га, для реконструкції, експлуатації та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави".
		Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва видано державний акт (серія ЯЯ №385004) на право постійного користування земельною ділянкою площею 94,9875 га (кадастровий номер 8000000000:63:103:0082) з цільовим призначенням - реконструкція, експлуатація та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави", який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10-9-00067.
		Рішенням Київської міської ради №15/8185 від 06.02.2020 на території регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" було визначено ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера - Велике, Блакитне і Рибальське та їх прибережну захисну смугу орієнтовною площею 12 га.
		Як стверджує прокуратура, під час огляду місця події у ході розслідування кримінального провадження №42022100000000228 від 25.05.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 197-1, ч. 2 ст. 239 Кримінального кодексу України Київською міською прокуратурою установлено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082, яка є об`єктом природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава", розташовано заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1". Територія, яка використовується під розміщення закладу громадського харчування та автомобільної стоянки біля нього, складає 0,1703 га та покрита тротуарною ФЕМ-плиткою. На території закладу знаходяться: дерев`яне нежитлове приміщення (будівля кафе), 12 зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, 5 павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів, а також приміщення вбиральні. Земельна ділянка, на якій розташовано заклад громадського харчування знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту - озера Великого.
		Наведені обставини були зафіксовані у протоколі огляду місця події від 08.07.2022, довідці та схемі обмірів земельної ділянки, складеними Державною екологічною інспекцією Столичного округу, а також у складеній залученим до огляду земельної ділянки інженером-землевпорядник план-схемі земельної ділянки, на якій розміщено заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1".
		За наслідками проведеної інженером-землевпорядником геодезичної зйомки встановлено, що територія, яка використовується під заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1" становить 0,1426 га. На ній знаходиться приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв. м. та приміщення вбиральні площею 19 кв. м. До території, на якій розташовано заклад громадського харчування "ІНФОРМАЦІЯ_1", примикає стоянка автомобілів площею 0,0277 га, яка також використовується закладом. Загальна площа земельної ділянки, що використовується закладом, складає 0,1703 га. Відстань від території, що використовується закладом громадського харчування до урізу води озера складає 15 м.
		Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями прокуратури про незаконність вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади міста Києва та протиправність розміщення на ній закладу громадського харчування, оскільки на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням, зокрема, на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Станом на дату звернення прокуратури до суду із даним позовом, право власності на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест".
		В матеріалах справи наявна копія рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08, згідно якого розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2003, укладений між СПД ОСОБА_1. та ОСОБА_4 ; зобов`язано ОСОБА_4 повернути нерухоме майно у складі: КАФЕ: 6,6 кв. м., 6,41 кв. м., 8,84 кв. м., 7,02 кв. м., 7,02 кв. м., 4,9 кв. м., 7,7 кв. м., 6,41 кв. м., 6,71 кв. м., 121,71 кв. м., вбиральня - 17,71 кв. м., загальною площею 201,24 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1.; визнано за СПД ОСОБА_1 право власності на зазначені приміщення. В подальшому у рішенні Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 було виправлено описку в частині зазначення адреси знаходження нерухомого майна - замінено АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 (ухвала Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 08.10.2008 у справі №1703-13/3-08).
		Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 (з урахуванням ухвали про виправлення описки в частині адреси нерухомого спірного майна) зареєстровано право власності за СПД ОСОБА_1. на будівлі кафе загальною площею 201,24 кв. м. по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва.
		На підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) СПД ОСОБА_1. відчужив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" за кожним договором відповідно по Ѕ частці у праві власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 199,70 кв. м. та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.08.2011 зареєстровано право власності на вказане майно за відповідачем-2.
		Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" зареєстровано право приватної власності на будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по АДРЕСА_1: кафе літ. "А" площею 103,6 кв. м., будиночки для відпочинку: літ "Б" площею 9,5 кв. м., літ "В" площею 11 кв. м., літ "Г" площею 8,3 кв. м., літ "Д" площею 8,3 кв. м., літ "Е" площею 9,2 кв. м., літ "Є" площею 9,3 кв. м., літ "Ж" площею 11,1 кв. м., літ "З" площею 8,7 кв. м., літ "И" площею 8,6 кв. м.; вбиральня літ "К" площею 13,6 кв. м.
		Отже, прокурор стверджує про незаконність володіння та користування відповідачем спірною земельною ділянкою шляхом розміщення на ній об`єктів рухомого та нерухомого майна, яке належить відповідачу-2 та заявляє про наявність правових підстав для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування реєстраційних засобів на нерухоме майно, визнання недійсними договорів, за якими відчужувалось спірне нерухоме майно, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" знести об`єкти самочинного будівництва та повернути спірну земельну ділянку позивачу з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
		Стаття 321 Цивільного кодексу України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
		Щодо наявності у відповідача-2 права власності на нерухоме майно (будівлі кафе), що розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082, суд зазначає наступне.
		По-перше, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.
		Тобто, сам факт наявності у Державну реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про належність на праві власності спірного нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" не свідчить про виникнення у відповідача-2 права власності на будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по АДРЕСА_1 .
		По-друге, як вбачається із матеріалів справи, спірне нерухоме майно було придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" за договорами купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) у ОСОБА_1 , який на момент укладення таких договір мав статус фізичної особи-підприємця.
		Проте, сам ОСОБА_1 під час допиту в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42022100000000228 від 25.05.2022 вказував, що не розробляв проекту будівництва нерухомого майна, розташованого в парку "Партизанська слава"; не будував, не розміщував на спірній земельній ділянці нерухоме майно (а лише тимчасові споруди та альтанки), не вводив його в експлуатацію, не реєстрував за собою права власності на таке майно; не укладав жодних договір щодо відчуження такого нерухомого майна; не звертався у 2007 році до Київської міської ради із клопотанням (заявою) про відведення земельної ділянки для розміщення нерухомого майна (кафе) (протокол допиту свідка від 18.08.2022).
		Також ОСОБА_1 під час допиту свідка зазначав, що не пам`ятає чи укладав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого в парку "Партизанська слава", недотримання умов якого стало підставою для звернення до Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті.
		В свою чергу, про сумнівність укладення відповідачем-1 такого договору із ОСОБА_4 свідчить те, що даний договір нібито був укладений 21.10.2003, однак 11.10.2007 (тобто майже через 4 роки після відчуження відповідачем-1 спірного нерухомого майна та більш ніж за рік до прийняття рішення Постійно діючим третейським судом при Київській торгово-промисловій палаті про розірвання такого договору) нібито ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (вх. К-21826), хоча останній вказує, що не вчиняв таких дій.
		В свою чергу, відповідачами не було надано, а в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження виникнення у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, яке нібито в подальшому було відчужене на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест".
		Натомість рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі №1703-13/3-08 не могло та не може бути підставою виникнення в будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді та знаходиться у регіональному ландшафтному парку місцевого значення та в прибережній захисній смузі озера Велике.
		Так, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (винятком є набуття власності на майно за набувальною давністю).
		Тотожний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.
		До того ж, відповідно до ст. 5 Закону України "Про третейські суди" (в редакції, чинній станом на час ухвалення третейським судом рішення) юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
		Згідно зі ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
		Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень (ч. 1 ст. 50 Закону України Закону України "Про третейські суди").
		Сторони третейського розгляду - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред`явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред`явлено позовні вимоги (ст. 2 Закону України Закону України "Про третейські суди").
		Обов`язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи. Тобто, для осіб, які не були стороною третейського спору, рішення третейського суду за наслідками розгляду такого спору не створює жодних правових наслідків і не підлягало виконанню ними. 
		Аналогічного правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц за наслідками розгляду тотожного спору, що і в справі №910/7987/22.
		Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази набуття ОСОБА_1. права власності на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці, в той час як під час допиту ОСОБА_1 вказує, що навіть не був обізнаний про реєстрацію за ним права власності на таке майно.
		Водночас, ОСОБА_1 також зазначив, що не розробляв проект землеустрою для відведення земельної ділянки для розміщення на ній спірного нерухомого майна, не здійснював будівництво такого майна та йому було відомо лише про наявність на спірній земельній ділянці тимчасових споруд та альтанок. 
		Прикметним є те, що перед тим як спір щодо спірного нерухомого майна був переданий на розгляд Постійно діючому третейському суду при Київській торгово-промисловій палаті (за наслідками розгляду якого за ОСОБА_1. було визнано право власності на спірне нерухоме майно) у жовтні 2007 року була спроба отримати до дозвіл на розробку проекту землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування бару-колиби з відкритим майданчиком, що дає суду підстави для висновку, що станом на 11.10.2007 такого майна (яке нібито відповідачем-1 було відчужене у 2003 році на користь ОСОБА_4 ) не існувало в природі.
		Попри наведене, у 2008 році було проведено інвентаризацію майна, розташованого по АДРЕСА_1 , за наслідками якої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна було складено 05.11.2008 інвентаризаційну справу №99826 (це при тому, що поштову адресу - АДРЕСА_1 вказаним об`єктам присвоєно Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією лише 20.11.2008. Тобто, поштова адреса спірному об`єкту нерухомого майна була присвоєна більш ніж через місяць після виправлення описки у рішенні Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті та зазначення такої адреси у відповідній ухвалі), в якій зафіксовано, що ні дозвіл на будівництво, ні проектна документація, ні рішення щодо відведення земельної ділянки в БТІ на надано, а в журналах внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень по АДРЕСА_1 об`єкти нерухомого майна за літерами А, Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, З, И, К значаться як самовільно збудовані.
		Водночас, відповідачу-2 спірне нерухоме майно було відчужене за двома договорами купівлі продажу, кожен з яких передбачав продаж Ѕ спірного майна. Суд не виключає, що оформлення переходу права власності від відповідача-1 до відповідача-2 на нерухоме майно двома договорами купівлі-продажу було здійснене у зв`язку з тим, що протягом певного проміжку часу через законодавчу неточність приватні нотаріуси при реєстрації права власності лише на частину нерухомого майна могли не вказувати кадастровий номер земельної ділянки, на якій таке майно розташоване. Зокрема, у договорах купівлі-продажу №1623 від 26.07.2011 та №1655 від 26.07.2011 також не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки, на якій таке майно розміщене.
		Суд з прикрістю констатує, що випадки "узаконення" права власності на нерухоме майно (чи то належне іншій особі, чи самочинне будівництво) шляхом передання на розгляд третейському суду нібито спору (якого в дійсності не існує) між пов`язаними особами є непоодинокими. 
		Зокрема, як вбачається із пояснювальної записки до Закону України №1076-VI від 05.03.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо виконання рішень третейських судів)", яким було встановлено заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки (із змістом якої можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Верховної Ради України), дана законодавча ініціатива була обумовлена встановленими зловживаннями третейськими судами у своїй діяльності, які виявлялись у тому, що третейськими судами у так званих "спорах", пов`язаних з визнанням договорів дійсними та/або визнання права власності на нерухоме майно, насправді мова йшла про встановлення юридичних фактів та даний механізм використовувався сторонами третейської справи для протиправного заволодіння майном.
		Прикметним є те, що у пояснювальній записці до Закону України №1076-VI від 05.03.2009 як на приклади використання інституту третейського судочинства для протиправного заволодіння майном є посилання на третейські справи із тим самим предметом спору, що і в справі Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті №1703-13/3-08 - "про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, що не був посвідчений нотаріально", що повністю збігається із первісним позовом в межах справи №1703-13/3-08.
		З огляду на встановлені судом обставини нібито набуття ОСОБА_1. права власності на спірне майно, суд приходить до висновку, що і в даному випадку інститут третейського судочинства був використаний сторонами третейської справи для "легалізації" права власності на спірне нерухоме майно.
		Однак, наведене не змінює статусу даного майна - будівель кафе, як об`єкта самочинного будівництва. 
		Згідно з ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній як на час первісної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості, так і на даний час) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). 
		Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. 
		Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. 
		Законом України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на час первинної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості) передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; раціональне використання  земель  та  територій  для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва (ст. 5 Закону України "Про основи містобудування").
		Будівництво об`єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам (частини 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування").
		Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про основи містобудування").
		Статтею 22 зазначеного Закону встановлено, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. 
		Право на забудову (будівництво) виникає щодо земельних ділянок, визначених для містобудівних потреб містобудівною документацією, місцевими правилами забудови. 
		Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об`єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
		Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на неї.
		За змістом ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкти нерухомості вважаються самочинними, а саме, якщо вони: 1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудовані з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 
		Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		В свою чергу, ні на час реєстрації за ОСОБА_1. права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , ні у подальшому, Київська міська рада, як власник землі, рішення про передачу будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 не приймала.
		Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного та не підтверджує того, що у спірних правовідносинах держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне самочинне будівництво як нерухоме майно.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №916/3200/17(916/2791/13).
		Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, то у відповідач-1 не виникло та не могло виникнути права власності на нежитлові будівлі (будівлі кафе), а відтак останній не мав права їх відчужити на користь відповідача-2.
		Відповідно до статті 14 Закону України "Про третейські суди" сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Закон містить мінімальні вимоги до третейських суддів (стаття 18 Закону України "Про третейські суди"). Рішення третейського суду зазвичай не мають такого рівня авторитетності, як судові рішення. Отже, особа, яка покладається на рішення третейського суду для того, щоб робити власні висновки про права та обов`язки, у тому числі сторін третейського розгляду, робить це на власний ризик. Тому наявність рішення третейського суду сама по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 74 постанови від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц.
		Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" також зверталось до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (вх. К-21826 від 30.08.2013) для обслуговування кафе, а відтак відповідачу-2 було достеменно відомо про те, що спірне нерухоме майно було збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без належного дозволу та належно затвердженого проекту, тобто, що спірне нерухоме майно було самочинним будівництвом.
		По-третє, статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Згідно зі ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		Положеннями ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України.
		Відповідно до ст. 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. 
		Таким чином, згідно з наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також            ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України. 
		За приписами статті ст. 14 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. 
		Отже, з моменту створення у 1994 році регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта.
		Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. 
		Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду під будівництво.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
		Приписами ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
		Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 61 Земельного кодексу України, а також згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц.
		Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 85 Водного кодексу України з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо.
		Таким чином, вказаними нормами чинного законодавства встановлено вичерпний перелік видів використання земель водного фонду, яким не передбачено їх використання під розміщення закладів комерційного призначення, а тим більше - під будівництво.
		Статтею 5 Закону України "Про екологічну мережу України" передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі. 
		За приписами ст. 3 вказаного Закону екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.  
		Збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі (ст. 4 Закону України "Про екологічну мережу України"). 
		Відтак, ні відповідач-1, ні відповідач-2 не могли отримати у користування земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 (її частину) для будівництва та обслуговування будівель кафе, оскільки остання знаходиться під об`єктом природно-заповідного та водного фондів - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та у прибережній захисній смузі озера Велике, а відтак на ній заборонене будівництво та використання під розміщення закладів комерційного призначення.
		Дані обставини могли та повинні були бути відомі як ОСОБА_1 , так і Товариству з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", а відтак останньому могло та повинно було бути відомо про самочинність будівництва на цій земельній ділянці нерухомого майна та неправомірність його експлуатації як кафе.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельному кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).
		Однак, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
		Ані ОСОБА_1 , який вперше зареєстрував право власності на об`єкт нерухомого майна на спірній земельній ділянці, ані Товариство з обмеженою відповідальності "Тур-Інвест", яке зареєструвало за собою право власності на об`єкт нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, жодного речового права на дану земельну ділянку не мали. Тому об`єкт нерухомого майна - будівлі кафе загальною площею 201,2 кв. м. по АДРЕСА_1 площею 103,6 кв. м., будиночки для відпочинку: літ "Б" площею 9,5 кв. м., літ "В" площею 11 кв. м., літ "Г" площею 8,3 кв. м., літ "Д" площею 8,3 кв. м., літ "Е" площею 9,2 кв. м., літ "Є" площею 9,3 кв. м., літ "Ж" площею 11,1 кв. м., літ "З" площею 8,7 кв. м., літ "И" площею 8,6 кв. м.; вбиральня літ "К" площею 13,6 кв. м., є самочинним будівництвом. Про вказане відповідачеві-2 було або мало бути відомо як на момент подання документів для вказаної реєстрації, так і на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
		Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
		Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).
		Суд вважає, що з огляду на сам факт місцезнаходження спірного нерухомого майна - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та у прибережній захисній смузі озера Велике (за 15 м від урізу води), відповідач-2, як добросовісний суб`єкт господарювання повинен був купований ним об`єкт до укладення договорів, а відтак міг та повинен був бути обізнаним про неможливість будівництва там капітальної комерційної споруди в силу законодавчої заборони, а відтак знав або мав знати, що за законодавством України право власності на такий об`єкт самочинного будівництва не виникає з факту державної реєстрації цього права. 
		Більше того, в судовому засіданні, в якому здійснювалась фіксація технічними засобами прокурором, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42022100000000228 від 25.05.2022, було повідомлено суду, що ОСОБА_1 був одружений на засновниці Товариства з обмеженою відповідальності "Тур-Інвест".
		Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції України).
		Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 у справі №577/5321/17).
		Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).
		Предметом договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 зазначено відчуження об`єкту нерухомого майна особою, яка не набула права власності на таке майно (оскільки воно є самочинним, а відтак ОСОБА_1 був власником лише будівельних матеріалів, про що сторонам було відомо), а набувач після оформлення таких договорів ініціював процедуру оформлення прав  земельну ділянку у позаконкурентний спосіб, то наявні підстави для висновку, що дані правочини були спрямовані на незаконне заволодіння правами на земельну ділянку комунальної власності: а) в обхід процедури, яка визначена законом, б) на земельну ділянку, одержання прав на яку в силу її статусу було неможливим, а відтак такі договори згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
		Близький за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
		За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
		Верховний Суд неодноразово доходив висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Така правова позиція була висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №916/3156/17, від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20. Тобто, ефективний спосіб захисту зводиться до застосування наслідків нікчемного правочину.
		Так як судом встановлено нікчемність договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623 та №1655, то вимога про визнання їх недійсними не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, у зв`язку з чим в цій частині в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.
		Враховуючи неправомірність первісної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1. , а також нікчемність договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, зареєстрованих  приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. в реєстрі за №1623 та №1655, рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (по Ѕ частині) від 18.08.2011 та від 29.01.2021 (на цілу частку) підлягають скасуванню, що по суті є застосуванням наслідків нікчемного правочину.
		Як зазначено, нерухоме майно по АДРЕСА_1 у м. Києві є самочинним будівництвом, оскільки збудовано на земельній ділянці комунальної власності, яка під будівництво не відводилась, за відсутності документа, що посвідчує речове право на неї.
		Використання земель природно-заповідного та водного фондів є обмеженим і цей факт є загальновідомим. Вказані землі перебувають під особливою охороною держави та заволодіння ними всупереч вимогам Земельного кодексу України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).
		За змістом приписів ч. 3 ст. 7 та ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ч. 1 ст. 61 Земельного кодексу України та ч.ч.1 та 2 ст. 89 Водного фонду України будівництво на землях природно-заповідного та водного фондів заборонено.
		Цивільний кодекс України (частини 3 та 5 статті 376) встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.
		Вирішуючи вимогу позивача про знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна, суд виходить із того, що експлуатація будівель кафе шкодить та становить загрозу регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави". Зокрема, загальновідомою обставиною, яка не підлягає доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, є те, що у грудні 2020 року в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" сталась пожежа із площею загорання близько 100 кв.м., внаслідок чого дане кафе повністю згоріло. Відтак, функціонування закладу харчування у регіональному ландшафтному парку становить загрозу такому парку.
		Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
		Як зазначено у ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.  
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу  України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 
		Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
		У разі протиправного зайняття таких об`єктів відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. 
		У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у володінні чи розпорядженні відповідним майном. 
		Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
		З огляду на наведене, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу про зобов`язання відповідача-2 (як особи, яка станом на дату розгляду даного спору експлуатує нерухоме майно на спірній земельній ділянці) поверну спірну земельну ділянку позивачу.
		З огляду на обізнаність відповідача-2 1) про самочинність будівництва будівель кафе (не введено в експлуатацію, збудовано без відведення земельної ділянки), 2) про місцезнаходження земельної ділянки, на якій збудовано будівлі кафе, - у регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави" та 3) про законодавчу заборону розміщення на вказаній земельній ділянці закладів комерційного призначення, то наведене виключає правомірні очікування Товариства з обмеженою відповідальності "Тур-Інвест" щодо набуття такого майна у власність та як наслідок про можливість висновку про непропорційне втручання у таке право власності в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Більш того, оскільки судом встановлено, що в розумінні законодавства належне Товариству з обмеженою відповідальності "Тур-Інвест" майно є сукупністю будівельних матеріалів, а відтак демонтувавши (розібравши) на виконання даного рішення суду таке майно, будівельні матеріали залишаться у власності відповідача-2 і він не позбавлений права ними розпоряджатись на власний розсуд. 
		Щодо наявності у Заступника керівника Київської міської прокуратури представляти інтереси держави в особі Київської міської ради в межах даного спору.
		Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
		Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
		Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
		Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.
		Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.
		Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:
		а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
		б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;
		в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.
		Так, в ході розгляду цієї справи судом встановлено, що Київська міська рада неодноразово фіксувала факти знаходження на земельній ділянці природно-заповідного фонду нерухомого майна відповідача-2 та була обізнана про державну реєстрацію права приватної власності на нього, що підтверджується актами обстежень земельної ділянки від 08.07.2020, від 20.01.2021, від 23.01.2021. 
		За вказаних обставин, будучи достеменно обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", з огляду на його безумовну самочинність, Київська міська рада мала можливість вжити дієвих заходів щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні об`єктом природно-заповідного фонду, однак цього не зробила. 
		Київська міська прокуратура листом від 15.07.2022 звернулась до Київської міської ради, в якому ще раз повідомила про порушення відповідачами законодавства про природно-заповідний і водний фонд та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою РЛП "Партизанська слава".
		З наданої на вказаний лист відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.07.2022 вбачається, що інформацію про вжиття Київрадою заходів щодо скасування права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 не надано, та при цьому Департамент вважає за можливе звернення прокурора до суду з позовом на усунення виявлених порушень. 
		Отже, заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень закону органом місцевого самоврядування не вжито, про намір вжити їх самостійно ним не зазначено.
		Це при тому, що прокурор у ході розслідування кримінального провадження №42022100000000228 від 25.05.2022 неодноразово звертався до Київської міської ради та її структурних підрозділів листами щодо підстав користування спірною земельною ділянкою відповідачем-2.
		При цьому, судом враховано існування судового спору у справі №5011-73/8027-2012 щодо земельної ділянки, зайнятої майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", за наслідками розгляду якої постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2014, відмовлено у задоволенні позову Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, оскільки суди дійшли висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, а відсутність у нього правовстановлюючих документів на земельну ділянку необхідну для обслуговування власності, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні положень статті 212 Земельного кодексу України.
		Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.
		Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
		Викладені у постановах по справі №5011-73/8027-2012 висновки судів щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" права на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, не є обставинами справи. Такі висновки є правовою оцінкою цих обставин, а відтак дані висновки не є обов`язковими для Господарського суду міста Києва (що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначеній у постанові від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
		Тим більше, що в межах справи №5011-73/8027-2012 судом не досліджувались питання статусу спірного майна, а також питання можливості набуття ОСОБА_1. (його позаки як свідка) та відповідно Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" права власності на самочинне будівництво. 
		Попри наведене, Київська міська рада ще у 2012 році була стороною судового спору у  справі №5011-73/8027-2012 щодо земельної ділянки, зайнятої майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", та їй, як органу, уповноваженому на розпорядження землями комунальної власності, було достеменно відомо про те, що ні СПД ОСОБА_1., ні Товариству з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", ні будь-яким іншим особам вказана земельна ділянка в користування не надавалась, а відтак побудоване на ній майно є самочинним будівництвом.
		Окрім того, судом враховано, що на розгляд Господарському суду міста Києва також був переданий спір про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" демонтувати паркан та асфальтно-бетонне покриття на території парку "Партизанської слави" (справа №910/19781/13), однак ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 даний позов був залишений без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача - Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району міста Києва у судове засідання. Тобто, Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району міста Києва, якому було передано спірну земельну ділянку у постійне користування, також належним чином не вживало заходів для нівелювання порушення права власності територіальної громади міста Києва.
		Враховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади м. Києва як власника спірної земельної ділянки ще з 2012 року та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, суд приходить до висновку, що у даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.
		Також суд погоджується із доводами прокуратури, що вказаний позов про усунення територіальній громаді м. Києва перешкод у володінні та розпорядженні об`єктом природно-заповідного фонду - регіональним ландшафтним парком "Партизанська слава" спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства. 
		Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного та водного фондів, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка входить у межі регіонального ландшафтного парку "Партизанська слава" та ландшафтного заказника місцевого значення "Червонохуторські озера".
		Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення інтересів держави, однак не звертався до суду з відповідним позовом з невідомих причин.
		Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Таким чином, інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
		За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради.
		Щодо розподілу судових витрат на оплату судового збору.
		Як вбачається із змісту позовних вимог прокуратурою було заявлено сім позовних вимог, у задоволенні двох з яких судом відмовлено.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Керуючись своїм диспозитивним правом покласти на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, суд вбачає за необхідне покласти на ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 721,50 грн. (тобто судовий збір, еквівалентний 1,5 вимоги із 5 задоволених), а на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" - судовий збір у розмірі 8 683,50 грн. (тобто, судовий збір, еквівалентний 3,5 вимогам із 5 задоволених судом).
		Окрім того, суд звертає увагу позивача та прокуратури, що у відповідності до частин 7 та 8 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити частково.
		2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2008 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності СПД ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта  нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на нього.
		3. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (по Ѕ частині) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим  №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) (по Ѕ частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта  нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) на нього.
		4. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 №56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариством з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта  нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 34200512) з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) на нього.
		5. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв.м та приміщення вбиральні площею 19 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена автомобільна стоянка.
		6. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		7. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
		8. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одну) грн. 50 коп.
		9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 8 683 (вісім тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 50 коп.
		10. Після набрання законної сили даним рішенням видати накази.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
		 
		Повний текст рішення складено 16.12.2022.
		 
		 
		          Суддя                                                                                                    Р.В. Бойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...