Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/6963/22 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Військові адміністративні правопорушення; Відмова від виконання законних вимог командира (начальника).
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2022. Зареєстровано: 20.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2022.
Дата набрання законної сили: 31.12.2022
Номер судового провадження: 3/336/4136/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		справа №336/6963/22
		провадження №3/336/4136/2022
		 
		ПОСТАНОВА
		іменем України
		 
		20 грудня 2022 року м. Запоріжжя
		 
		Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Петренко Людмила Василівна,
		розглянувши справу про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , офіцера групи сил підтримки військової частини НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-10 КУпАП,
		встановив:
		До Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла справа про військове адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.
		Згідно з протоколом в/ч НОМЕР_2 /37 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, складеним 08 грудня 2022 року в смт. Комишуваха, командиром військової частини НОМЕР_2 підполковником ОСОБА_2 про те, що старший лейтенант ОСОБА_1 з 25 вересня 2022 року проходить військову службу за мобілізацією на посаді офіцера групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 .
		Відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі  Статут), старший лейтенант ОСОБА_1 зобов`язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Під час проходження військової служби старший лейтенант ОСОБА_1 повинен неухильно дотримуватися військової дисципліни.
		Положеннями статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих. Зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції України, неухильно виконувати вимоги військових статутів та наказів.
		Проте, діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення наведених вище статутних обов`язків, старший лейтенант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, відмовився від виконання законних вимог командира.
		Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджену Законом України від 24 березня 1999 року N 548-ХІУ встановлено наступне: «Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями».
		Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що «Необхідність виконання завдань оборони України, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служиш Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; ... постійно підвищував рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; ... дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;... .».
		Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України вказано, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Відповідно до ст. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
		Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
		Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
		Проте, всупереч наведеним вище статутним обов`язкам, діючи всупереч інтересам служби старший лейтенант ОСОБА_1 вчинив не виконання законних вимог командира за наведених нижче обставин:
		08.12.2022 року офіцер групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 старший лейтенант ОСОБА_1 перебуваючи в зоні бойових дій на визначеній позиції тимчасового розташування військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 , отримав від начальника групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , котрий за посадою для ОСОБА_1 є командиром та безпосереднім начальником, усний наказ (розпорядження) щодо складання актів прийому-передачі інженерного майна (генераторів струму), однак в супереч наведеним вимогам Статуту старший лейтенант ОСОБА_1 відмовився виконувати законі вимоги командира щодо складання вищезазначених актів.
		Таким чином, старший лейтенант ОСОБА_1 відмовився від виконання законних вимог командира.
		На сьогоднішній день по всій території України діє особливий період, а саме:
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).
		Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року N 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.
		Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
		Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід, як демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Згідно зі статтею 11 цього Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною Радою України приймає Президент України.
		Указом Президента України "Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року N 15 та від 26 вересня 2016 року N 411/2016", прийнято рішення провести у вересні - жовтні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.15 № 15 «Про часткову мобілізацію», крім тих, які висловили бажання продовжувати військову службу.
		При цьому рішення щодо проведення демобілізації Президентом України не приймалося.
		Роз`яснення про дію особливого періоду міститься в листі Міністерства Оборони України від 01.10.2015 р. №322/2/8417. Зазначений особливий період розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» і триває до тепер. Скасування особливого періоду буде здійснено Указом Президента «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України.
		Водночас питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.
		Вищий адміністративний суд України у постанові від 16 лютого 2015 року (справа N 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
		Враховуючи вимоги вищезазначених законодавчих актів України, а також з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.
		Таким чином, старший лейтенант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, на порушення ст.ст. 9, 11, 16, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах особливого періоду, а саме воєнного стану, відмовився від виконання законних вимог начальника групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , щодо складання актів прийому-передачі інженерного майна (генераторів струму) в умовах особливого періоду, а саме воєнного стану, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		До протоколу про адміністративне правопорушення додано: рапорти ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , копія Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (Указ затверджено Законом від 24.02.2022 року № 64/2022), копія Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 року № 573/2022, Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 року № 2500-ІХ, копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 , копія військового квитка ОСОБА_1 , довідка форми 5 ОСОБА_1 , попередження, витяг з наказу про зарахування до списків частини ОСОБА_1 , функціональні обов`язки офіцера групи сил підтримки, витяг з наказу про зарахування ОСОБА_3 до списків частини, витяг з наказу про призначення ОСОБА_7 на посаду, функціональні обов`язки начальника групи сил підтримки, заява ОСОБА_1 на ім`я голови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
		В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, в матеріалах справи, яка надійшла разом з протоколом, міститься заява про розгляд справи за його відсутності. Суд повідомляв ОСОБА_1 про дату та час судового засідання у встановленому порядку шляхом направлення судової повістки через SMS повідомлення.
		Відповідно до положень ст. 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 2 ст. 172-10 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою.
		Відповідно до ч. 2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-10 - 172-20 КУпАП розглядаються протягом доби.
		Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
		Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» в п.41 наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
		Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка сторони. Сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		З огляду на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, будучи достеменно обізнаною про складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, не вжила заходів для явки до суду, при цьому присутність такої особи не є обов`язковою, в розумінні ч. 2 ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
		Суддя, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов наступних висновків.
		Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
		Відповідно до ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Враховуючи вимоги ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
		Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
		Відповідно до ст. 255 КУпАП протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи.
		Відповідно до статей 251, 254 КУпАП обов`язок надання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
		На підставі цих вимог закону, а також ст. 251, 252 КУпАП суд у постанові повинен навести докази вини особи у вчиненні правопорушення та дати їм належну оцінку в їх сукупності.
		Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
		Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22грудня 2010року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
		У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
		Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
		Відповідно до ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, відміно служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
		Згідно із ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
		- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
		- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
		Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
		Відповідальність за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП передбачена за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинену в умовах особливого періоду.
		Згідно ст. 1 Закону України "Про оборону України", особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Указом Президента України N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, з подальшими змінами, введено воєнний стан в Україні.
		Старший лейтенант ОСОБА_1 з 25 вересня 2022 року проходить військову службу за мобілізацією на посаді офіцера групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується відповідною довідкою форми 5, військовим квитком, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.09.2022 року № 280.
		Згідно рапорту від 09 грудня 2022 року ОСОБА_8 доповів, що є начальником групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 , 08 грудня 2022 року близько 10-00 години на території тимчасового міста розташування військової частини НОМЕР_2 в населеному пункті АДРЕСА_2 , віддав усний наказ своєму підлеглому ОСОБА_1 щодо складання актів приймання передачі майна (актів електрогенераторів) на що останній в присутності військовослужбовців ОСОБА_6 , ОСОБА_5 відкрито в голос в зухвалій формі відмовився виконувати його усний наказ.
		ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в складених ними рапортах зазначили, що були свідками суперечки між начальником групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_8 та його підлеглим ОСОБА_1 , яка виникла під час відмови виконання наказу начальника останім.
		Згідно рапорту від 08 грудня 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що він офіцер групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 за напрямком радіаційного, хімічного та біологічного захисту (ВОС 110 1003) 08 рудня 2022 року відмовився виконувати наказ начальника групи сил підтримки штабу військової частини НОМЕР_2 , а саме складання актів прийому-передачі інженерного майна (генераторів струму) так як не має відношення до майна цієї служби.
		В матеріалах справи містяться функціональні обов`язки офіцера групи сил підтримки, проте в них відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ними.
		Доказів того, що складання актів прийому-передачі інженерного майна (генераторів струму), про які в усній формі наказав ОСОБА_8 відносяться до напрямку служби ОСОБА_1 , матеріали справи не мітять.
		Так, будь яких доказів того, що такі вимоги командира є законними та відносять до функціональних обов`язків ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
		Копія Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (Указ затверджено Законом від 24.02.2022 року № 64/2022), копія Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 року № 573/2022, Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.08.2022 року № 2500-ІХ, копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 , попередження, витяг з наказу про зарахування ОСОБА_3 до списків частини, витяг з наказу про призначення ОСОБА_7 на посаду, функціональні обов`язки начальника групи сил підтримки, не є доказом винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП.
		Визнання ОСОБА_1 , своєї вини у зазначеному правопорушенні суд не бере до уваги, оскільки факт визнання особою вини у вчиненні правопорушення не звільняє особу, яка виявила факт правопорушення, від доведення правомірності притягнення особи до відповідальності і відповідно не може бути достатнім доказом вчинення адміністративного правопорушення.
		Будь-яких інших доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, не надано.
		При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не можна вважати належним допустимим доказом винуватості особи, оскільки такий є лише засобом фіксації обставин, які мають доказуватися іншими долученими до матеріалів справи доказами.
		Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
		Склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 172-10 КУпАП полягає у відмові від виконання законних вимог командира (начальника) вчинене в умовах особливого періоду.
		Як визначено п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
		Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.
		17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
		В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядаються, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
		При цьому суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача. Позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.
		У відповідності до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		За вимогами ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до статті 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247, п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		На підставі викладеного вище, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя приходить до висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 08.12.2022 року за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
		Керуючись ст.ст. 172-10 ч. 2, 247, 251, 252, 268, 277, 278-279, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя-
		постановив:
		Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-10 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		 
		Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги.
		Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
		 
		Суддя Л.В. Петренко
		 
		Постанова набрала законної сили "___"_____________ 20___рік
		 
		Дата видачі постанови "___"_____________ 20___рік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...