Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/57/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про оспорювання рішень міжнародних арбітражів.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.12.2022.
Дата набрання законної сили: 08.12.2022
Номер судового провадження: 61-10176ав22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 грудня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 824/57/22
		провадження № 61-10176ав22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., 
		 
		секретар судового засідання - Базилян Н. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка),
		відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі»,
		 
		за участю 
		представника відповідача - Гвоздицького К. О.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року у справі за заявою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021 за позовом BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) про стягнення заборгованості,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст вимог заявника і судового рішення апеляційного суду як суду першої інстанції.
		 
		У червні 2022 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до суду із заявою, в якій просило скасувати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021 за позовом BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що вказаним рішенням було стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) 102 154 Євро основного боргу, 1 486,13 Євро - трьох відсотків річних, нарахованих за період з 27 травня по 19 листопада 2021 року, 5 868,31 Євро - на відшкодування витрат з арбітражного збору, 4 000 Євро - на відшкодування витрат, пов`язаних з арбітражним розглядом справи, всього - 113 508,44 Євро, а також три відсотки річних, що нараховуються на несплачену суму заборгованості кожного дня, починаючи з 20 листопада 2021 року до моменту сплати заборгованості у повному обсязі, за наступною формулою: сума заборгованості х 3 % / кількість днів у відповідному році (365/366) х на кількість днів прострочення. Вважає, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції. У розділі ІХ контракту від 11 січня 2021 року № 53-129-01-02212 (далі - Контракт), який було укладено між сторонами за результатами проведення публічних закупівель, міститься арбітражне застереження. Проте цим розділом не обумовлено застережень про можливість передання на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів щодо виконання договорів про публічні закупівлі. Крім того, частина друга статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обмежує право сторін на вільний вибір арбітражу в разі, якщо спір виник в результаті виконання договору про публічні закупівлі, та визначає виключну компетенцію на розгляд таких спорів господарськими судами. Рішення міжнародного комерційного арбітражу порушує публічний порядок України з огляду на те, що з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому. ДП «НАЕК «Енергоатом» намагалося сплатити постачальнику грошові кошти за товар, однак для здійснення грошового переказу банк вимагав документи, надання яких залежало від позивача.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, постановленою ним як судом першої інстанції, відмовлено в задоволенні заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021. Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) 5 000 Євро витрат на правову допомогу.
		 
		Ухвала суду мотивована тим, що арбітражне застереження, яке міститься в пункті 9.2 Контракту, є арбітражною угодою, укладеною сторонами в письмовій формі, і такою, що відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами в цій справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору (стягнення боргу за поставлену за контрактом продукцію та відповідних штрафних санкцій) і не стосується його публічно-правових аспектів, а саме питань дотримання Закону України «Про публічні закупівлі» при проведенні публічних закупівель. Виконання зазначеного арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям, оскільки це рішення ухвалено виключно стосовно боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому це рішення поширює свою дію тільки на боржника. При цьому суд врахував, що спірні правовідносини в межах розгляду справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), зі змісту договору не вбачається факту застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України, тому публічний порядок України в цьому випадку не зачіпається. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ДП «НАЕК «Енергоатом» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги, позиції інших учасників справи. 
		 
		У жовтні 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021.
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції. В розділі ІХ Контракту, який було укладено між сторонами за результатами проведення публічних закупівель, міститься арбітражне застереження. Проте цим розділом не обумовлено застережень про можливість передання на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів щодо виконання договорів про публічні закупівлі. Крім того, частина друга статті 22 ГПК України обмежує право сторін на вільний вибір арбітражу в разі, якщо спір виник в результаті виконання договору про публічні закупівлі, та визначає виключну компетенцію на розгляд таких спорів господарськими судами. Визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу порушує публічний порядок України з огляду на те, що з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому. ДП «НАЕК «Енергоатом» намагалося сплатити постачальнику грошові кошти за товар, однак для здійснення грошового переказу банк вимагав документи, надання яких залежало від позивача.
		 
		В грудні 2022 року представник BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) - адвокат Іваненко М. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
		 
		Позиція осіб, які брали участь у розгляді справи.
		 
		Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Гвоздицький К. О. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, зазначених у скарзі. 
		 
		Представник BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) - адвокат Іваненко М. А. не з`явився в судове засідання, однак надіслав клопотання, в якому просить розглянути справу без його участі, в задоволенні апеляційної скарги відмовити з підстав, зазначених у відзиві на скаргу. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом.
		 
		11 січня 2021 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» (покупець) та BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) (постачальник) було укладено Контракт, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у контракті, поставити панелі виробництва Impuls Energo s.r.o. (Чехія) для відокремленого підрозділу «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець - прийняти і оплатити товар. Сума Контракту становить 102 154 Євро. 
		 
		Згідно з пунктами 9.2-9.4 розділу ІХ Контракту всі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - місто Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню, - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами Контракту.
		 
		Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021 стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) 102 154 Євро основного боргу, 1 486,13 Євро -трьох відсотків річних, нарахованих за період з 27 травня по 19 листопада 2021 року, 5 868,31 Євро - на відшкодування витрат з арбітражного збору, 4 000 Євро - на відшкодування витрат, пов`язаних з арбітражним розглядом справи, всього - 113 508,44 Євро, а також три відсотки річних, що нараховуються на несплачену суму заборгованості кожного дня, починаючи з 20 листопада 2021 року до моменту сплати заборгованості у повному обсязі, за наступною формулою: сума заборгованості х 3 % / кількість днів у відповідному році (365/366) х на кількість днів прострочення. Відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 243,49 Євро у зв`язку з її необґрунтованістю з покладенням на позивача арбітражного збору в сумі 13,53 Євро.
		 
		Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції. 
		 
		Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права.
		 
		Відповідно до частин другої та четвертої статті 454 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.
		 
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону).
		 
		Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
		 
		Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
		 
		Частиною першою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
		 
		Відповідно до статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: 1) сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або б) її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або 2) суд визначить, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України. Скасування судом рішення міжнародного комерційного арбітражу не позбавляє сторони права повторно звернутися до міжнародного комерційного арбітражу, крім випадків, передбачених законом.
		 
		Тлумачення статті 459 ЦПК України свідчить, що тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
		 
		Рішення національного суду про скасування арбітражного рішення може бути винесене лише за наявності (доведеності) однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України. Отже, законодавство України, допускаючи оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу шляхом подання заяви про його скасування, визначає вичерпний перелік підстав, за наявності однієї з яких арбітражне рішення може бути скасоване.
		 
		Згідно зі статтею 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачено в цьому Законі.
		 
		Таким чином, під час розгляду справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу, повноваження національного суду є обмеженими, оскільки національний суд не має повноважень переглядати рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, вдаватися в його повну перевірку чи переоцінку.
		 
		Як на підставу для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» вказало, зокрема на те, що спір, який розглянув арбітраж, не може бути предметом арбітражного розгляду за законом України, оскільки він виник при виконанні господарського договору, пов`язаного із задоволенням державних потреб.
		 
		Статтею 2 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, ратифікованої указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 січня 1963 року, передбачено, що юридичні особи, які за застосованим до них національним законом розглядаються як юридичні особи публічного права, мають право укладати арбітражні угоди.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті.
		 
		Закон України Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить прямої заборони щодо передачі на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб.
		 
		За змістом абзацу другого частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
		 
		Глава 3 розділу ІХ ЦПК України регулює питання щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а главою 4 вказаного розділу врегульовано порядок здійснення провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів.
		 
		Таким чином, спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19 зроблено висновок про те, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті II Конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
		 
		Пункт 9.2 розділу ІХ Контракту містить застереження, за яким усі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.
		 
		Частина друга статті 22 ГПК України не містить заборони на укладання такого застереження.
		 
		Стосовно доводів апеляційної скарги про співвідношення спору, аспекту цивільно-правового спору та змісту застереження 9.2 розділу ІХ Контракту, то вони зводяться до власного тлумачення заявником умов договору та норм права.
		 
		Відхиляючи ці доводи, Верховний Суд виходить з такого.
		 
		При розмежуванні цивільно-правових (приватно-правових) та публічно-правових аспектів спорів визначальним є характер правовідносин між сторонами, якими в першому випадку є рівноправність сторін договору та їх статусу у таких відносинах, а в іншому - наявність в однієї із сторін договору публічних управлінських функцій.
		 
		Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Ці особливості випливають з мети Закону, якою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
		 
		За змістом Закону України «Про публічні закупівлі» публічно-правовими є відносини з державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю, визначення загальних умов здійснення закупівель, їх видів, порядку проведення закупівель та процедур торгів, переговорних процедур, звітності про результати проведення закупівлі тощо.
		 
		Отже, на відміну від спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої статті 22 ГПК України, які мають публічно-правові аспекти і які підлягають розгляду лише у порядку господарського судочинства, цивільно-правові аспекти таких спорів можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
		 
		Застосований законодавцем термін «цивільно-правові аспекти спорів» за своїм смисловим значенням та переслідуваною законодавцем метою по суті є різновидом саме цивільно-правового спору, який у розглядуваному випадку виник на стадії виконання стороною договірного обов`язку зі сплати коштів за надані послуги.
		 
		Питання правових наслідків порушення зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання врегульовані главою 51 розділу 1 книги п`ятої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами в цій справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору, а не виконання договору про закупівлі в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».
		 
		Отже, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що національним законодавством передбачена заборона передачі на розгляд міжнародного арбітражного суду спору, що виник при виконанні договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб.
		 
		Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 824/235/2018 (провадження № 61-19916ав19), від 15 вересня 2022 року у справі № 824/294/21 (провадження № 61-6936ав22), від 29 вересня 2022 року у справі № 824/15/22 (провадження № 61-7657ав22).
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021 порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є неспроможними з огляду на таке. 
		 
		Публічний порядок будь-якої країни включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава бажає захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави (правила про публічний порядок); обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями. Це ті незмінні принципи, які виражають стабільність міжнародної системи, у тому числі суверенітет держави, невтручання у внутрішні справи держав, забезпечення територіальної цілісності тощо. Застереження про порушення публічного порядку як підстава для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє суспільні відносини від негативних впливів на них. Тобто правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч фундаментальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. У той же час необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням такого рішення і може, у випадку свавільного застосування, носити характер штучного нормативного бар`єру, який з точки зору міжнародного права є недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу.
		 
		Частиною першою статті 47 «Про міжнародне приватне право» визначено, що право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
		 
		Відповідно до частини другої статті 81 «Про міжнародне приватне право», частини другої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
		 
		Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		З огляду на зазначене рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року було вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов Контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін.
		 
		Рішення міжнародного комерційного арбітражу не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне чи аморальне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства.
		 
		Під час вирішення питання про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу національний суд має обмежену компетенцію (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), не здійснює оцінки законності та обґрунтованості рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, правильності або неправильності сум, які міжнародний комерційний арбітраж визнав такими, що підлягають до стягнення, а лише встановлює наявність або відсутність визначених законом підстав для скасування такого рішення. Закон містить вичерпний перелік процесуальних форм судового контролю, будь-яке інше втручання судів у рішення міжнародного комерційного арбітражу є неприпустимим.
		 
		Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям.
		 
		За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками Київського апеляційного суду про те, що рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року у справі № 124/2021 за позовом BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення заборгованості не суперечить публічному порядку України, оскільки це рішення стосується порядку виконання зобов`язань, які виникли між учасниками цієї справи на підставі укладеного ними контракту у сфері господарських правовідносин.
		 
		Посилання в апеляційній скарзі на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» намагалося сплатити постачальнику грошові кошти за товар, однак для здійснення грошового переказу банк як суб`єкт первинного фінансового моніторингу вимагав документи, надання яких залежало від позивача, і що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України прийняв рішення ще до проходження операції з розрахунків фінансового моніторингу, як це передбачено Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», не заслуговують на увагу, оскільки надання оцінки фактичним обставинам виконання сторонами умов Контракту та законності і обґрунтованості рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору не входить до компетенції суду під час вирішення питання про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. 
		 
		Таким чином, під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав, передбачених статтею 459 ЦПК України, для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу.
		 
		Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення. 
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу представник BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) - адвокат Іваненко М. А. просив судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи у Верховному Суді, покласти на ДП «НАЕК «Енергоатом», посилаючись на те, що витрати компанії на правничу допомогу на стадії апеляційного провадження становлять 4 000 євро. При вирішенні питання про розподіл судових витрат має братися до уваги поведінка сторін. Вважає, що намагання ДП «НАЕК «Енергоатом» скасувати рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення боргу, який боржник визнавав під час арбітражного розгляду справи, свідчить як про зловживання ним правами, так і про звернення до суду зі «штучним» спором без дійсної мети захисту своїх інтересів. Стягувач неодноразово намагався врегулювати спір мирним шляхом в досудовому порядку (направляв ДП «НАЕК «Енергоатом» претензію, листи, проект мирової угоди тощо), однак боржник проігнорував усі звернення та вчиняв дії, пов`язанні із затягуванням розгляду справи. За вказаних обставин, судові витрати мають бути повністю покладені на боржника. 
		 
		В судовому засіданні представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Гвоздицький К. О. просив відмовити BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) у стягненні витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, а в разі задоволення вказаної вимоги - зменшити розмір цих витрат, посилаючись на те, що визначений стороною заявника в додатковій угоді до договору про надання правової допомоги розмір адвокатського гонорару в сумі 4 000 євро не відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, отже, цей розмір є необґрунтованим. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
		 
		Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
		 
		Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		 
		Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		 
		Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
		 
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		 
		Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
		 
		Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
		 
		Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
		 
		Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
		 
		Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи.
		 
		Відповідно до частин третьої, восьмої, дев`ятої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		 
		У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
		 
		Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.
		 
		Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
		 
		Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу представник BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) - адвокат Іваненко М. А. просив покласти на ДП «НАЕК «Енергоатом» витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом цієї справи у Верховному Суді, зазначивши, що розмір цих витрат становить 4 000 євро.
		 
		На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, представник заявника надав: 
		- додаткову угоду № 18_1_3 до Договору про надання правової допомоги № 29/04/21, укладену 16 листопада 2022 року між Адвокатським об`єднанням «Конвента Ліґал» в особі Генерального директора Іваненка М. А. (далі - Адвокатське об`єднання) та BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) в особі Директора Кохненка Т. В. (далі - Клієнт), за умовами якої Адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснювати представництво Клієнта у Верховному Суді у справі про перегляд ухвали Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 824/57/22 про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 20 грудня 2021 року (пункт 2.1.1); вартість послуг, передбачених пунктом 2.1.1 цієї Додаткової угоди, становить 4 000 євро, які сплачуються до завершення розгляду справи. Гонорар сплачується незалежно від результату розгляду;
		- рахунок (інвойс) від 16 листопада 2022 року № 11_118_3/11/22 dd. 16/11/2022 на оплату передбачених Додатковою угодою послуг в сумі 4 000 євро;
		- міжнародне платіжне повідомлення від 02 грудня 2022 року про оплату рахунку (інвойсу) від 16 листопада 2022 року № 11_118_3/11/22 dd. 16/11/2022 на суму 4 000 євро;
		- акт приймання-передачі/звіт про надані послуги від 02 грудня 2022 року № 118_1_3, в якому визначено обсяг наданої правничої допомоги, а саме: ознайомлення з матеріалами цієї справи у Верховному Суді, аналіз апеляційної скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року - 1,5 години; аналіз ухвали Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року в контексті аргументів ДП «НАЕК «Енергоатом», використаних в апеляційній скарзі, - 0,5 годин; повідомлення клієнта про процедуру апеляційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року, ризики і подальші дії, відповідь на питання - 1 година; підготовка відзиву на апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом» на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року - 6 годин; узгодження згаданого відзиву з Клієнтом, внесення коригувань - 1,5 години; підготовка додатків до відзиву на апеляційну скаргу, направлення відзиву ДП «НАЕК «Енергоатом», подання до суду - 1,5 години; час, витрачений на моніторинг статусу справи у Верховному Суді, відповіді Клієнту, коментарі тощо - 1,5 години, а всього витрачено часу - 13,5 годин. 
		 
		У вищезгаданій додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат судмає враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
		 
		За умовами Додаткової угоди № 18_1_3 до Договору про надання правової допомоги № 29/04/21 BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) зобов`язалося оплатити послуги Адвокатського об`єднання у євро. За офіційним курсом Національного банку України на 08 грудня 2022 року, тобто на день вирішення Верховним Судом питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу (1 євро = 38,52 грн), 4 000 євро становить 154 080 грн.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд має право у своєму судовому рішенні вказувати про стягнення грошової суми в іноземній валюті, у якій і підлягає тоді його виконання (див., наприклад, постанови Великої Плати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц). 
		 
		У зв`язку з цим, враховуючи договірні умови оплати BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) адвокатських послуг, Верховний Суд визначає відшкодування витрат Адвокатського об`єднання на правничу допомогу в євро.
		 
		Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 22-з/824/392/2022(провадження № 61-5124ав22).
		 
		В додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
		 
		З огляду на наявність клопотання ДП «НАЕК «Енергоатом» про зменшення розміру стягнення правничої допомоги, беручи до уваги характер правовідносин в цій справі та відсутність у тексті додаткової угоди умов щодо форми і порядку обчислення адвокатського гонорару,проаналізувавши обсяг наданих Адвокатським об`єднанням заявнику послуг, колегія суддів дійшла висновку, що стягненню на користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 500 євро (станом на 08 грудня 2022 року, тобто на дату ухвалення судового рішення у цій справі, за офіційним курсом Національного банку України складає еквівалент 19 260 грн), що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. 
		 
		Доводи представника BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) про те, що намагання ДП «НАЕК «Енергоатом» скасувати рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення боргу, який боржник визнавав під час арбітражного розгляду справи, свідчить як про зловживання ним правами, так і про звернення до суду зі «штучним» спором без дійсної мети захисту своїх інтересів, є безпідставними, оскільки оспорення стороною рішення комерційного арбітражу в порядку, встановленому процесуальним законом, саме по собі не може свідчити про вчинення нею дій, що містять ознаки зловживання процесуальними правами. При цьому дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи міжнародним комерційним арбітражем не можуть бути враховані судом при розподілі судових витрат у справі, в якій вирішується питання про скасування такого рішення арбітражу. 
		 
		Керуючись статтями 24, 141, 351, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 487, 480 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2022 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) та користь BRV TRAIDE S.R.O. (Словацька Республіка) 500 (п`ятсот) євро витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, що за офіційним курсом Національного банку України на 08 грудня 2022 року становить 19 260 (дев`ятнадцять тисяч двісті шістдесят) грн.
		 
		Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:В. А. Стрільчук   В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...