Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/833/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 21.12.2022. Зареєстровано: 22.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2022.
Дата набрання законної сили: 11.01.2023
Номер судового провадження: 33/913/833/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
		_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 грудня 2022 року м.Харків Справа № 913/833/21
		 Провадження №33/913/833/21
		 
		За позовом Фермерського господарства ЛАВР-АГРО (вул.Центральна, буд.125, с.Нововодяне, Кремінський район Луганської області, 92912)
		до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (вул.Академіка Сахарова, буд.34-А, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківської області, 76014)
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
		1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
		2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 );
		 3. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 );
		 4. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 );
		 5. ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 );
		6. ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 );
		7. ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 );
		 8. ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 );
		9. ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 );
		10. ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 );
		 11. ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 );
		12. ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 );
		13. ОСОБА_13 ( АДРЕСА_13 );
		14. ОСОБА_14 ( АДРЕСА_14 );
		15. ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 );
		16. ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 );
		17. ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 );
		18. ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 );
		19. ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 );
		20. ОСОБА_20 ( АДРЕСА_20 );
		 21. ОСОБА_21 ( АДРЕСА_21 );
		 22. ОСОБА_22 ( АДРЕСА_22 );
		 23. Красноріченська селищна рада Сватівського району Луганської області (вул.Центральна, буд. 20, смт. Красноріченське, 92913, Сватівський р-н, Луганська область).
		про визнання протиправними дій та визнання недійсними наказів
		 
		Суддя Драгнєвіч О.В.
		Секретар судового засідання Чуєва М.С.
		У засіданні брали участь:
		від позивача : представник не прибув;
		від відповідача: представник не прибув.
		від третіх осіб: представники не прибули.
		 
		С У Т Ь С П О Р У:
		 
		Фермерське господарство ЛАВР-АГРО звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, в якій просить суд:
		- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Луганській області щодо позбавлення Фермерського господарства ЛАВР-АГРО (надалі  ФГ ЛАВР-АГРО) права постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га, розташованої на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_23 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15;
		- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019 № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею;
		- визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, площею по 2 га: ОСОБА_24 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0103, наказ № 505-СГ від 04.02.2020; ОСОБА_2 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0106, наказ № 506-СГ від 04.02.2020; ОСОБА_3 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0092, наказ № 507-СГ від 04.02.2020; ОСОБА_4 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0094, наказ № 514-СГ від 04.02.2020; ОСОБА_5 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0109, наказ № 530-СГ від 05.02.2020; ОСОБА_6 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0099, наказ № 539-СГ від 05.02.2020; ОСОБА_7 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0110, наказ № 586-СГ від 06.02.2020; ОСОБА_8 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0091, наказ № 587-СГ від 06.02.2020; ОСОБА_9 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0097, наказ № 589-СГ від 06.02.2020; ОСОБА_10 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0102, наказ № 593-СГ від 07.02.2020; ОСОБА_11 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0089, наказ № 594-СГ від 07.02.2020; ОСОБА_12 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0104, наказ № 595-СГ від 07.02.2020; ОСОБА_13 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0100, наказ № 596-СГ від 07.02.2020; ОСОБА_14 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0108, наказ №985-СГ від 28.02.2020; ОСОБА_15 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0093, наказ № 986-СГ від 28.02.2020; ОСОБА_16 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0105, наказ № 1315-СГ від 10.03.2020; ОСОБА_17 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0095, наказ № 1668-СГ від 25.03.2020; ОСОБА_18 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0096, наказ № 1669-СГ від 25.03.2020; ОСОБА_19 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0098, наказ № 1670-СГ від 25.03.2020; ОСОБА_20 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0112, наказ № 1671-СГ від 25.03.2020; ОСОБА_21 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0101, наказ № 1691-СГ від 25.03.2020.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Фермерське господарство ЛАВР-АГРО користувалось земельною ділянкою, загальною площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га (з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048), сіножаті - 2,9 га (з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 15. Зазначений державний акт видано на ім`я ОСОБА_23 , який був засновником та керівником фермерського господарства, однак помер у 2016 році.
		Після смерті ОСОБА_23 фермерське господарство не припинило свою діяльність, засовником і керівником господарства стала ОСОБА_25 з 16.12.2016; фермерське господарство ЛАВР-АГРО продовжило користуватися на праві постійного користування вказаною земельною ділянкою загальною площею 52,3 га (а саме: рілля - 49,4 га з кадастровим номером 4421684500:01:001:0048, та сіножаті - 2,9 га з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013.
		В подальшому, оскаржуваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019 №1601-СГ Про припинення права постійного користування землею було припинено право постійного користування землею ОСОБА_23 загальною площею 52,3 га (з кадастровими номерами 4421684500:01:001:0048 та 4421684500:08:001:0013), яка розташована на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994 .
		У лютому 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видало також вищезазначені оскаржувані накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність 21 громадянину для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Нововодянської сільської ради Кремінського району Луганської області, площею по 2 га кожному за рахунок земельної ділянки площею 52,3 га, що перебувала у постійному користуванні ФГ ЛАВР-АГРО.
		Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на протиправність дій відповідача, що полягає в прийнятті незаконних наказів, що порушує його право на мирне володіння земельною ділянкою, оскільки після смерті особи, на ім`я якої було видано державний акт, право постійного користування земельною ділянкою не припинилося, а відповідні правомочності щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику фермерського господарства зберігаються за юридичною особою до часу припинення його діяльності.
		Оскільки вказані накази позивач вважає незаконними, що прийняті з порушенням законодавства України, зокрема ст.141 Земельного кодексу України, на його думку останні підлягають визнанню недійсними, а дії відповідача щодо позбавлення фермерського господарства права постійного користування зазначеною земельною ділянкою протиправними. 
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2021 справа передана на розгляд судді Драгнєвіч О.В.
		Ухвалою суд від 03.12.2021, після усунення недоліків позовного матеріалу, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.12.2021; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.
		 
		Через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 20.12.2021, в якому останній підтвердив, що ОСОБА_23 було надано в постійне користування вказану земельну ділянку площею 52,3 га (державний акт на право постійного користування землею серія ЛГ № 2050000022 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 10.11.1994 за № 15) (т.1, а.с.104-112).
		25.04.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства за вказаними земельними ділянками з кадастровими номерами: 4421684500:01:001:0048, 4421684500: 08:001:0013, було встановлено факт використання зазначених земельних ділянок без оформлення речових прав на земельні ділянки, що є порушення вимог земельного законодавства, а саме ст. 125, 126 ЗК України.
		Враховуючи смерть громадянина ОСОБА_23 , якому в постійне користування були надані свого часу вказані земельні ділянки загальною площею 52,3 га, належного неоформлення на них речового права, відповідачем було видано наказ від 31.07.2019 № 1601-сг, яким припинено право постійного користування ОСОБА_23 вказаною землею.
		Відповідач, зокрема зауважує про те, що оспорюванні накази Головного управління Держгеокадастру у Луганській області були реалізовані. Вказана земельна ділянка була поділена, та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 4421684500:01:001:0089,4421684500:01:001:0091,4421684500:01:001:0093, 4421684500:01:001:0095, 4421684500:01:001:0097, 4421684500:01:001:0103, 4421684500:01:001:00105, 4421684500:01:001:0107, 4421684500:01:001:0108, 4421684500:01:001:0110, 4421684500:01:001:0112 були оформлені та зареєстровані за іншими фізичними особами на підставі наказів Головного управління; на земельні ділянки 4421684500:01:001:0090, 4421684500:01:001:0111 зареєстровано право власності за іншими фізичними особами на підставі рішень Красноріченської селищної ради Луганської області; земельні ділянки 4421684500:01:001:0092, 4421684500:01:001:0096, 4421684500:01:001:009, 4421684500:01:001:0099, 4421684500:01:001:0101, 4421684500:01:001:0102, 4421684500:01:001:0104, 4421684500:01:001:0106, 4421684500:01:001:0109 первісними власниками були відчужені та право власності на них в подальшому було зареєстровано за повим власником ОСОБА_22 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
		Тобто, на думку відповідача позов по суті стосується оспорювання права власності фізичних осіб на надані їм земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та їх витребування.
		Відповідач вважає, що спір у даній справі стосується захисту цивільного права, є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичних осіб - власників відповідних земельних ділянок, відповідно не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		Також відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.
		Крім того, через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання б/н від 20.12.2021 на виконання ухвали Господарського суду Луганської області від 03.12.2021 про долучення доказів до матеріалів справи, яке суд розглянув та задовольнив, про що постановив протокольну ухвалу від 23.12.2021.
		Протокольною ухвалою суду від 23.12.2021 відкладено підготовче засідання у підготовчому провадженні на 18.01.2022, про що сторін повідомлено ухвалою повідомленням від 24.12.2021.
		Протокольною ухвалою суду від 18.01.2022 відкладено підготовче засідання у підготовчому провадженні на 01.02.2022, про що сторін повідомлено ухвалою повідомленням від 19.01.2022.
		 
		Від представника позивача 25.01.2022 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив б/н від 21.01.2022, в якій він з посиланням на ст.4, ч.6 ст.20 ГПК України вважає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У справі, яка розглядається, фермерське господарство як юридична особа зареєстровано в установленому законом порядку після отримання прав постійного користування на земельну ділянку, виділену для створення фермерського господарства, а тому спір підвідомчий господарському суду, що також, на думку останнього, підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц (т.1, а.с.224-225).
		Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
		Зокрема позивач послався на те, що він у цій справі не оспорює право на земельну ділянку, що належить йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ №205000022 від 10.11.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за №15, не заявляє вимоги щодо скасування записів про державну реєстрацію про право власності земельних ділянок, що незаконно були відчужені відповідачем та в подальшому зареєстровані державним реєстратором (даним спір не містить приватноправову природу та не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю спору про право, а оспорює незаконні дії відповідача та прийняті ним акти (накази), що спричинили до позбавлення права постійного користування позивача.
		Позивач зазначає, що цей позов заявлений з метою реалізації в подальшому позивачем свого наміру, після скасування незаконних актів наказів відповідача, скасувати записи про державну реєстрацію про право власності на земельні ділянки. Тобто, позивач не виходить за межі предметної юрисдикції господарського суду, та даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		 
		Від відповідача 26.01.2022 через систему "Електронний суд" на виконання ухвали суду від 19.01.2022 надійшло клопотання б/н від 26.01.2022 про долучення доказів до матеріалів справи, в якому відповідачем наведені наявні в нього дані щодо дат народження громадян, яким були передані у приватну власність земельні ділянки за оспорюваними наказами відповідача, суд клопотання задовольнив, долучив до справи подану інформацію.
		Ухвалою суду від 01.02.2022 .залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:1) ОСОБА_26 ; 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 ; 4) ОСОБА_4 ; 5) ОСОБА_5 ; 6) ОСОБА_6 ; 7). ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; 9) ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ); 10) ОСОБА_10 ; 11) ОСОБА_11 ; 12) ОСОБА_12 ; 13) ОСОБА_13 ; 14) ОСОБА_14 ; 15) ОСОБА_15 ; 16) ОСОБА_16 ; 17) ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 , РНОКПП НОМЕР_2 ); 18) ОСОБА_18 ; 19) ОСОБА_19 ; 20) ОСОБА_20 ; 21) ОСОБА_21 ; 22) ОСОБА_22 ; 23)Красноріченську селищну раду Сватівського району Луганської області; на підставі ч.3 ст.177 ГПК України продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, по 03.03.2022 включно; відкладено судове засідання в підготовчому провадженні на 17.02.2022.
		 
		Через систему "Електронний суд" від відповідача на виконання ухвали суду від 01.02.2022 надійшли додаткові письмові пояснення б/н від 14.02.2022 з додатковими документами щодо поділу земельних ділянок (т.2, а.с.53-54).
		Також, через систему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання б/н від 15.02.2022 про долучення доказів направлення іншим учасникам поданих пояснень б/н від 14.02.2022 (т.2, а.с.66).
		Від 3-ї третьої особи - Красноріченської селищної ради до суду надійшло клопотання від 16.02.2022 щодо розгляду справу без її участі, яке н ебуло належним чином оформлене, не підписано електронним цифровим підписом, тому протокольною ухвалою суду від 17.02.2022 залишено без розгяду. 
		Протокольною ухвалою суду від 17.02.2022: 1) задоволено клопотання відповідача від 15.02.2022, долучено до справи додаткові письмові пояснення від 14.02.2022 на виконання ухвали суду від 01.02.2022 з додатками та доказами направлення їх позивачу; 2) відкладено підготовче засідання у підготовчому провадженні на 25.02.2022 об 11 год. 00 хв.; про що повідомлено учасників справи ухвалою-повідомленням від 17.02.2022.
		 
		Судове засідання у підготовчому провадженні призначене на 25.02.2022 об 11 год. 00 хв. не відбулося у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, веденням активних бойових дій на території міста Харкова та Харківської області з метою збереження життя, здоров`я та забезпечення безпеки представників учасників і працівників суду.
		Зокрема, 24.02.2022 на офіційному сайті Господарського суду Луганської області учасників судових процесів було повідомлено про те, що у зв`язку з введенням воєнного стану, з метою збереження життя і здоров`я працівників суду та учасників судових процесів, захисту їх законних прав та інтересів у господарському суді діє особливий режим роботи до закінчення обставин, які створюють загрозу життю працівників суду та учасників судових процесів. Слухання судових справ, призначених до розгляду на 25.02.2022, будуть перенесені на інші дати, про що сторін повідомлять додатково ухвалами суду. В подальшому про режим роботи суду буде повідомлено шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному сайті суду та на сторінці в Facebook.
		В подальшому строк дії воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента №133/2022 від 14.03.2022 продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб, згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
		Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 останній раз строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, тобто до 21.11.2022.
		Разом з цим, за змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. 
		Також в пункті 1 рішення Ради суддів України № 9 від 24.02.2022 зазначено, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
		З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території, зокрема Харківської та Луганської областей, суд не міг повною мірою забезпечувати безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, у зв`язку з чим, у Господарському суді Луганської області було встановлено особливий режим роботи в умовах воєнного стану й запроваджено відповідні організаційні заходи.
		Проте, Господарський суд Луганської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.
		Враховуючи поточну обстановку в м.Харкові під час продовження дії на території України воєнного стану, з метою забезпечення процесуальних прав учасників провадження, та недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи, ухвалою суду від 04.10.2022 було призначено судове засідання в підготовчому провадженні у цій справі, запропоновано його провести без особистої участі представників учасників безпосередньо у приміщенні суду в м. Харкові, у разі необхідності подати заяви про прийняття участі в судовому засіданні 17.10.2022 о 12 год. 30 хв. в судовому засіданні в режимі відеоконференції; повторно встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 15.10.2022; повторно запропоновано третім особам в строк до 15.10.2022 подати письмові пояснення на позовну заяву.
		 
		Від відповідача у встановлений судом строк через систему "Електронний суд" 13.10.2022 надійшли заперечення на відповідь на відзив та клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів направлення цих заперечень позивачу.
		В поданих запереченнях відповідач додатково зазначив про те, що звертаючись з відповідним позовом, ФГ «ЛАВР-АГРО» вказувало на те, що факт смерті громадянина ОСОБА_23 , засновника названої юридичної особи не є законною підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою. Метою пред`явлення позову є поновлення речових прав на земельну ділянку. Разом з цим, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем, на думку відповідача, може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна (постійним користувачем), однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
		Відповідач вкотре зауважив про те, що після прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019р. №1601-сг, яким припинено право постійного користування землею, спірна земельна ділянка була поділена та передана у власність третім особам, частина земельних ділянок в подальшому також відчужувалися. За таких обставин, на думку відповідача, визнання недійсними ззаначених наказів не є ефективним способом захисту порушеного права, адже не призведе до повернення права постійного користування земельною ділянкою до позивача; задоволення позову не відновить право постійного користування спірною земельною ділянкою, за захистом якого позивач фактично звернувся до суду. Враховуючи вищевикладене, Головне управління вважає, що відсутні підстави для задоволення позову відповідно ч.2 ст.16 ЦК України
		Суд розглянув подані заперечення на відповідь на відзив та клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів направлення заперечень, задовольнив клопотання, подані документи долучив до матеріалів справи, про що постановив протокольну ухвалу від 17.10.2022.
		Ухвалою суду від 17.10.2022 засідання в підготовчому провадженні відкладено на 09.11.2022.
		Ухвалою суду від 09.11.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2022 о 10 год. 00 хв.
		 
		В судовому засіданні 07.12.2022 з розгляду справи по суті представники учасників не прийняли участь, відповідних заяв про прийняття участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, інших клопотань/заяв та додаткових документів від учасників до суду не надходило.
		Судом враховано, що місцезнаходженням майже всіх учасників є населені пункти Луганської області, в яких АТ «Укрпошта» не здійснює приймання поштових відправлень для пересилання. Тому суд, з метою належного повідомлення учасників справи про розгляд справи, розміщував оголошення про час і місце судового засідання з розгляду справи по суті на сторінці Господарського суду Луганської області (у розділі «Новини та події суду») офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет, про що свідчить роздрукована сторінка із сайту.
		Також копію ухвали суду від 09.11.2022 було направлено на офіційні електронні адреси обох сторін, які зазначені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві.
		Ухвала суду від 09.11.2022 була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним та загальнодоступним.
		Відповідачем також ухвала суду була отримана в електронному кабінеті в системі «Електронний суд».
		Крім того, представника позивача про дату та час проведення судового засідання було повідомлено телефонним зв`язком шляхом передачі телефонограми.
		Враховуючи вищевикладене, судом вчинені всі можливі заходи для належного повідомлення учасників про судове засідання з розгляду справи по суті та забезпечення їх процесуальних прав.
		Крім того, судом враховується, що ухвалою суду від 09.11.2022 суд не визнавав обов`язковою явку представників учасників в судове засідання; будь-яких клопотань/заяв від учасників не надходило; а відповідач у відзиві та в запереченнях на відповідь на відзив від 13.10.2022 просив суд здійснювати розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами. 
		Натомість матеріали справи свідчать про їх достатність, необхідну для належного та повного встановлення обставин, правильного вирішення спору, належного забезпечення судом учасників щодо можливості подання заяв по суті із викладенням власних правових позицій та заперечень, подання доказів; наразі неприбуття представників учасників справи в судове засідання, явка яких не визнавалася судом обов`язковою, не перешкоджає розгляду справи по суті, що здійснюється судом в розумні строки, враховуючи вищевикладені обставини.
		 
		Щодо розумності строку розгляду справи суд зазначає наступне.
		За змістом положень ст.195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
		Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Як вже зазначалося вище, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався, на підставі Указу Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні на 90 діб, до 19 лютого 2023 року.
		Враховуючи приписи ст.3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Господарського суду Луганської області, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі суду з міркувань безпеки, розгляд цієї справи здійснено судом у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		24.05.1994 рішенням Кремінської районної Ради народних депутатів Кремінського району Луганської області надано громадянину ОСОБА_23 в постійне користування земельну ділянку для організації селянського (фермерського) господарства площею 52,3 га.
		Матеріали справи свідчать про те, що 10.11.1994 Кремінською районною радою народних депутатів на підставі рішення 19 сесії 21 скликання від 24.05.1994 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000022, згідно якого ОСОБА_23 у постійне користування надана земельна ділянка площею 52,3 га, розташована на території Нововодянської сільської Ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №15 (т.1, а.с.15).
		23.11.1994 Кремінською районною державною адміністрацією було зареєстровано Фермерське господарство ЛАВР-АГРО (т.1, а.с.12-14).
		Як вбачається, засновником ФГ ЛАВР-АГРО виступив громадянин  ОСОБА_23 ; членами фермерського господарства були: громадяни ОСОБА_27 , ОСОБА_25 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 (згідно витягу із статуту фермерського господарства в редакції, затвердженій рішенням засновників №1 від 10.02.2011) (т.1, а.с.11).
		Згідно п.1.4. статуту членами господарства можуть бути подружжя, їх батьки та діти, що досягли 14-річного віку та інші родичі, які об`єдналися для спільної роботи в фермерському господарстві.
		 
		В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер засновник та керівник ФГ ЛАВР-АГРО громадянин ОСОБА_23 згідно даних свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 .
		14.12.2016 державним реєстратором Кремінської районної державної адміністрації проведено державну реєстрацію змін до установчих документів фермерського господарства, змін до складу засновників та керівника господарства.
		Зокрема, засновником та керівником фермерського господарства стала ОСОБА_25 (т.1, а.с.12-14).
		 
		31.07.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області (далі ГУ Держгеокадастру у Луганській області) видано наказ № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою громадянину ОСОБА_23 , загальною площею 52,3 га, у тому числі: рілля - 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048, сіножаті - 2,9 га кадастровий №4421684500:08:001:0013, яке виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000022, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №15 від 10.11.1994, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області, у зв`язку зі смертю (т.1, а.с.16).
		В лютому-березні 2020 року ГУ Держгеокадастру у Луганській області видало ще 21 накази «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства», відповідно до яких було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність громадянам земельні ділянки загально площею по 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у землях запасу, угіддя рілля, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області (т.1, а.с.17-37).
		Зокрема, накази про передачу наступним громадянам земельних ділянок :
		1) ОСОБА_24 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0103, наказ № 505-СГ від 04.02.2020; 
		2) ОСОБА_2 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0106, наказ № 506-СГ від 04.02.2020; 
		3) ОСОБА_3 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0092, наказ № 507-СГ від 04.02.2020; 
		4) ОСОБА_4 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0094, наказ № 514-СГ від 04.02.2020; 
		5) ОСОБА_5 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0109, наказ № 530-СГ від 05.02.2020; 
		6) ОСОБА_6 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0099, наказ № 539-СГ від 05.02.2020; 
		7) ОСОБА_7 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0110, наказ № 586-СГ від 06.02.2020; 
		8) ОСОБА_8 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0091, наказ № 587-СГ від 06.02.2020; 
		9) ОСОБА_9 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0097, наказ № 589-СГ від 06.02.2020; 
		10) ОСОБА_10 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0102, наказ № 593-СГ від 07.02.2020; 
		11) ОСОБА_11 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0089, наказ № 594-СГ від 07.02.2020; 
		12) ОСОБА_12 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0104, наказ № 595-СГ від 07.02.2020; 
		13) ОСОБА_13 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0100, наказ № 596-СГ від 07.02.2020; 
		14) ОСОБА_14 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0108, наказ №985-СГ від 28.02.2020; 
		15) ОСОБА_15 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0093, наказ № 986-СГ від 28.02.2020; 
		16) ОСОБА_16 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0105, наказ № 1315-СГ від 10.03.2020; 
		17) ОСОБА_17 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0095, наказ № 1668-СГ від 25.03.2020; 
		18) ОСОБА_18 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0096, наказ № 1669-СГ від 25.03.2020; 
		19) ОСОБА_19 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0098, наказ № 1670-СГ від 25.03.2020; 
		20) ОСОБА_20 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0112, наказ № 1671-СГ від 25.03.2020; 
		21) ОСОБА_21 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0101, наказ № 1691-СГ від 25.03.2020.
		 
		Отже, земельна ділянка площею 52,3 га, що перебувала в постійному користуванні фермерського господарства (до складу якої входили земельні ділянки площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048, та 2,9 га кадастровий №4421684500:08:001:0013) була поділена, в наслідок чого сформовано нові земельні ділянки, яким було присвоєно нові кадастрові номери та передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства фізичним особам.
		Як було встановлено судом під час розгляду справи, це стосувалося саме земельної ділянки площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048, що входила до складу земельної ділянки площею 52,3 га.
		 
		Згідно пояснень відповідача, наданих в додаткових поясненнях від 01.02.2022 через систему "Електронний суд", земельна ділянка з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013, площею 2,9 га, яка раніше належала позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994 поділена не була, є цілісним об`єктом цивільного права.
		Однак, згідно наказу №3-ОТГ від 14.01.2021 ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» була передана до комунальної власності, наразі ця земельна ділянка знаходиться в комунальній власності третьої особи - Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, право комунальної власності на яку було вже зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 08.02.2021 (т.2, а.с.54).
		 
		Крім того, згідно даних, наданих відповідачем, на інші створені земельні ділянки з присвоєними кадастровими номерами 4421684500:01:001:0090, 4421684500:01:001:0111, площею по 2 га, наразі на підставі рішень Красноріченської селищної ради Луганської області також було зареєстровано право власності за громадянами ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , яким були передані у власність ці земельні ділянки, що взагалі не було враховано позивачем (т.1, а.с.104-112, 125, 178).
		 
		Під час розгляду справи судом було встановлено згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право та державного реєстру прав власності, що право власності на передані у власність громадянам 11 земельних ділянок згідно оспорюваних позивачем наказів з кадастровими номерами: 4421684500:01:001:0089, 4421684500:01:001:0091, 4421684500:01:001:0093, 4421684500:01:001:0095, 4421684500:01:001:0097, 4421684500:01:001:0103, 4421684500:01:001:00105, 4421684500:01:001:0107, 4421684500:01:001:0108, 4421684500:01:001:0110, 4421684500:01:001:0112 було зареєстроване право власності в державному реєстрі на вказані земельні ділянки новими власниками громадянами ОСОБА_26 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,  ОСОБА_20 (т.1, а.с.158, 136, 176, 127, 143, 122, 171, 132, 164, 138, 180).
		Дев`ять громадян-власників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 ,  ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 ) в подальшому відчужили в квітні 2020 року передані їм земельні ділянки 4421684500:01:001:0092, 4421684500:01:001:0096, 4421684500:01:001:009, 4421684500:01:001:0099, 4421684500:01:001:0101, 4421684500:01:001:0102, 4421684500:01:001:0104, 4421684500:01:001:0106, 4421684500:01:001:0109, на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельної ділянки покупцю - громадянину ОСОБА_22 (третя особа у справі), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право та державного реєстру прав власності (т.1, а.с. 166, 129,173,148, 155, 161, 140, 145, 152).
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право та державного реєстру прав власності лише громадянином ОСОБА_13 , право власності на передану йому згідно наказу відповідача № 596-СГ від 07.02.2020 земельну ділянку кадастровий №4421684500:01:001:0100 в державному реєстрі право власності зареєстровано не було (т.2, а.с.151).
		На думку позивача, наказ ГУ Держгеокадастру у Луганській області «Про припинення права постійного користування землею» та окремі накази «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства», які стосувалися окремих земельних ділянок площею по 2 га та були передані у власність 21 громадянину, та наразі вибірково оскаржують ся позивачем, є незаконним та такими, що прийняті із порушенням земельного законодавства, права постійного користування позивача земельною ділянкою загальною площею 52,3 га, в зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.
		Відповідач проти задоволення позову заперечує повністю з огляду на доводи, викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.
		 
		Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає про наступне.
		Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 7 Земельного кодексу України в редакції чинній на час надання в постійне користування спірної земельної ділянки та створення фермерського господарства було встановлено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
		Згідно із ч.1 ст.23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		За приписами ст.ст.47-50 ЗК України (в редакції чинній на час надання в постійне користування спірної земельної ділянки та створення фермерського господарства) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.
		Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування: 1) громадянам - для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; 2) громадянам, радгоспам, колективним та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 3) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; 4) несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням та релігійним організаціям - для ведення підсобного сільського господарства. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися для ведення сільського господарства й іншим організаціям.
		Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
		Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. У тимчасове користування земельні ділянки надаються із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
		За змістом ч.ч. 1-5 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції чинній на час надання в постійне користування спірної земельної ділянки та створення фермерського господарства) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
		Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею.
		Відповідно до положень ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції чинній на час надання в постійне користування спірної земельної ділянки та створення фермерського господарства) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
		 
		Враховуючи наведене нормативне регулювання, земельна ділянка, площею 52,3 га, в травні 1994 року була передана в постійне користування громадянину ОСОБА_23 в постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства як спеціальному суб`єктові  засновнику та голові створюваного селянського фермерського господарства.
		Законодавством, чинним на момент створення ФГ «ЛАВР-АГРО», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право постійного користування на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для здійснення державної реєстрації селянського (фермерського) господарства у 30-денний термін. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
		 
		19.06.2003 було прийнято Закон України «Про фермерське господарство», у зв`язку з чим Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.
		У ст. 1 цього Закону вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		У відповідності до положень вказаного Закону, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства також безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
		Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст..42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання згідно ст.55 ГК України.
		Відповідні висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.
		З аналізу приписів ст.ст.1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Кремінської районної Ради народних депутатів від 24.05.1994 громадянину ОСОБА_23 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 52,3 га для організації селянського (фермерського) господарства.
		В подальшому Кремінською районною Радою народних депутатів Заволоці А.О. видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ №2050000022 від 10.11.1994, згідно якого ОСОБА_23 у постійне користування надана земельна ділянка площею 52,3 га, розташована на території Нововодянської сільської Ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства.
		Після надання громадянину ОСОБА_23 вказаної земельної ділянки площею 52,3 га Кремінською районною державною адміністрацією 23.11.1994 проведено державну реєстрацію створеного останнім як засновником фермерського господарства «ЛАВР-АГРО».
		Як вбачається з матеріалів, засновник громадянин ОСОБА_23 після створення ферерського господарства став його головою.
		Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц зроблено висновок про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.
		У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
		Отже, після створення фермерського господарства «ЛАВР-АГРО» правомочності щодо володіння, користування та обов`язки землекористувача здійснювало саме фермерське господарство, а не громадянин ОСОБА_23 , якому первісно була надана відповідна земельна ділянка для ведення селянського фермерського господарства.
		В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 ).
		 
		Судом враховується, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
		Зокрема, ст.141 ЗК України (в редакції на час смерті громадянина ОСОБА_23 та на час прийняття відповідачем оспорюваного наказу) було передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		Отже, в земельному законодавстві (на час смерті громадянина ОСОБА_23 та на час прийняття відповідачем оспорюваного наказу) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, яка первісно була надана засновнику для ведення селянського фермерського господарства, як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства/фермерського господарства - відсутня.
		Адже правове становище селянського (фермерського) господарства/фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
		Таким чином, одержання громадянином - засновником господарства правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства/фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством/фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи.
		Підставою ж припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином-засновником для ведення селянського (фермерського) господарства/ фермерського господарства і подальшої державної реєстрації господарства як юридичної особи, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
		Відповідно у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства/фермерського господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо користування земельною ділянкою, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності самого фермерського господарства у встановленому законом порядку.
		Зазначене зокрема відповідає висновкам, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.07.2020 у справі №922/989/18 та у постанові від 05.11.2019 справі №906/392/18.
		Отже, зі смертю громадянина ОСОБА_23 право постійного користування вказаною земельною ділянкою фермерського господарства не припинилось адже фермерське господарство «ЛАВР-АГРО» свою господарську діяльність не припинило, продовжило користуватися земельною ділянкою площею 52,3 га, що перебувала в постійному користуванні господарства; запис про припинення юридичної особи ФГ «ЛАВР-АГРО» до державного реєстру юридичних осіб внесено не було, натомість 14.12.2016 державним реєстратором Кремінської районної державної адміністрації проведено державну реєстрацію змін до установчих документів фермерського господарства, змін до складу засновників та керівника господарства.
		Зокрема, засновником та керівником фермерського господарства після смерті ОСОБА_23 стала ОСОБА_25 (т.1, а.с.12-14).
		 
		Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ Держгеокадастру у Луганській області оспорюваних наказів, і зокрема наказу відповідача від 31.07.2019 № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею, суд зауважує про наступне.
		За приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (в редакції чинній на час прийняття оспорюваного наказу) визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
		У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Луганській області є територіальним органом Держгеокадастру.
		Відповідно ГУ Держгеокадастру у Луганській області було наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Луганської області.
		Як зазначалося вище, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
		Дії ГУ Держгеокадастру у Луганській області, спрямовані на припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують його право користування такою земельною ділянкою.
		Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.
		Стаття 41 Конституції України передбачає, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист праав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності, а відтак і майном .
		Отже, право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право яке підпадає під її захист.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, п.п. 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011, п. 68, Кривенький проти України від 16.02. 2017 п. 45).
		Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні Щокін проти України від 14.10.2010 (п.п. 50 та 51) зауважив про те, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.
		Говорячи про закон, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
		Враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 зауважила про те, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст.140-149 ЗК України.
		 
		Як вбачається, оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019 № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею було прийнято із посиланням на ст.ст.15-1, 92, 102-1, 122 ЗК України, які зокрема регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають право постійного користування земельною ділянкою, підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (т.1, а.с.16).
		Натомість посилання на відповідну норму та зазначення обґрунтованих правових підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою у вказаному наказі відповідача взагалі відсутні, і зокрема підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені у ст.141 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття наказу).
		Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із доводами позивача про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019 № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею не може вважатися законним, адже як було з`ясовано, господарська діяльність фермерського господарства припинена не була; інші законодавчо визначені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні на час прийняття цього наказу.
		Отже, відповідач, приймаючи наказ «Про припинення права постійного користування землею» від 31.07.2019 № 1601-СГ, діяв всупереч вимогам закону, а саме ст.141 ЗК України, оскільки законодавчо визначені підстави на час прийняття наказу для припинення права постійного користування цією земельною ділянкою та позбавлення засновника фермерського господарства права постійного користування земельною ділянкою були відсутні.
		 
		Під час розгляду спору судом з`ясованоно, що після прийняття вказаного наказу «Про припинення права постійного користування землею» від 31.07.2019 № 1601-СГ, яким було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га, ці землі було віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі.
		В подальшому ГУ Держгеокадастру у Луганській області було видано оспорювані 21 накази, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність 21 фізичних осіб земельні ділянки по 2,0 га кожна за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у землях запасу, угіддя рілля, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Нововодянській сільській раді Кремінського району Луганської області.
		Отже, земельна ділянка площею 52,3 га, що перебувала в постійному користуванні фермерського господарства (до складу якої входили земельні ділянки площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048, та 2,9 га кадастровий №4421684500:08:001:0013) була поділена, в наслідок чого сформовано нові земельні ділянки, яким було присвоєно нові кадастрові номери та передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства фізичним особам.
		Як було встановлено судом під час розгляду справи, це стосувалося саме земельної ділянки площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048, що входила до складу земельної ділянки площею 52,3 га.
		В межах спірної земельної ділянки площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048 шляхом поділу сформовано зокрема 21 нову земельну ділянку, загальною площею 42,0 га з кадастровими номерами: які були передані в приватну власність фізичним особам, а саме: 1) ОСОБА_24 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0103, 2) ОСОБА_2 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0106, 3) ОСОБА_3 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0092, 4) ОСОБА_4 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0094, 5) ОСОБА_5 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0109, 6) ОСОБА_6 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0099, 7) ОСОБА_7 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0110, 8) ОСОБА_8 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0091, 9) ОСОБА_9 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0097, 10) ОСОБА_10 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0102, 11) ОСОБА_11 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0089, 12) ОСОБА_12 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0104, 13) ОСОБА_13 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0100, 14) ОСОБА_14 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0108, 15) ОСОБА_15 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0093, 16) ОСОБА_16 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0105, 17) ОСОБА_17 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0095, 18) ОСОБА_18 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0096, 19) ОСОБА_19 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0098, 20) ОСОБА_20 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0112, 21) ОСОБА_21 , кадастровий номер 4421684500:01:001:0101.
		Як вбачається, саме на це посилається позивач наразі, заявляючи вимоги про визнання недійсними вибірково саме 21 наказів Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення 21 земельної ділянки та передачу її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства вказаним громадянам площею по 2 га землі, які раніше входили до складу земельної ділянки загальною площею 49,4 га кадастровий №4421684500:01:001:0048.
		 
		Суд зауважує про те, що як вбачається, вказані 21 земельна ділянка, передана у власність громадянам по 2 га, складає лише земельну ділянку загальною площею 42,0 га, що не відповідає загальній площі земельної ділянки площею 49,4 га (кадастровий №4421684500:01:001:0048), яка первісно перебувала в постійному користуванні позивача та право на яку було фактично порушено.
		Тобто позивачем не було з`ясовано долю інших земельних ділянок, зокрема що складають залишок площі 7,4 га первісної земельної ділянки кадастровий №4421684500:01:001:0048 (49,4га - 42,0га) зі складу якої відповідачем також були утворені нові земельні ділянки та передані у власність іншим особам на підставі прийнятих ГУ Держгеокадастру у Луганській області відповідних наказів.
		Згідно даних, наданих відповідачем, на інші створені земельні ділянки з присвоєними кадастровими номерами 4421684500:01:001:0090, 4421684500:01:001:0111, площею по 2 га, наразі на підставі рішень Красноріченської селищної ради Луганської області також було зареєстровано право власності за громадянами ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , яким були передані у власність ці земельні ділянки, що взагалі не було враховано позивачем (т.1, а.с.104-112, 125, 178).
		Однак, зазначені обставини позивачем враховано не було, відповідні позовні вимоги в цій частині з метою відновлення в повному об`ємі свого порушеного права на іншу частину земельної ділянки, фактично площею 7,4 га (від первісної площі 49,4 га земельної ділянки кадастровий №4421684500:01:001:0048) позивачем взагалі не заявляються.
		 
		Крім того, як вбачається зі змісту позову, відповідні позовні вимоги щодо відновлення порушенного права стосовно іншої частини земельної ділянки загальної площі 52,3га, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013, площею 2,9 га, позивач також не заявляє, не посилається на незаконність дій відповідача стосовно розпорядження вказаною земельною ділянкою. 
		Так, згідно пояснень відповідача, наданих в додаткових поясненнях від 01.02.2022 через систему "Електронний суд", інша частина земельної ділянки загальної площі 52,3га, а саме ділянка з кадастровим номером 4421684500:08:001:0013, площею 2,9 га, яка також раніше належала позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994 поділена не була, є цілісним об`єктом цивільного права.
		Однак, судом під час розгляду справи було з`ясовано, що наразі вказана земельна ділянка знаходиться в комунальній власності третьої особи - Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, право комунальної власності на яку було зокрема вже зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 08.02.2021 (т.2, а.с.54).
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №3-ОТГ від 14.01.2021 Головного управління Держгеокадастру у Луганській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», який наразі позивач не оскаржує, було вирішено передати Красноріченській селищній територіальній громаді в особі відповідної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 34,4248 га, за актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 14.01.2021 із державної власності у комунальну було передано ряд земельних ділянок, у складі яких знаходилася і вказана земельна ділянка площею 2,9 га (к.н. 4421684500:08:001:0013).
		Право комунальної власності на цю земельну ділянку площею 2,9 га, к.н. 4421684500:08:001:0013, наразі належить Красноріченській селищній раді Кремінського району Луганської області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.02.2022 (т.2, а.с.54, 68-69).
		Як вбачається, позивач про вказані обставини щодо протиправності дій відповідача та прийняття незаконного рішення відносно земельної ділянки к.н. 4421684500:08:001:0013, яка також перебувала на праві постійного користування у позивача згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ № 2050000022 від 10.11.1994, і входила у загальну площу 52,3 га, земельної ділянки, передану на праві постійного користування фермерському господарству, взагалі не зазначає у позовній заяві.
		Натомість як вже зазначалося, позивачем з метою відновлення своїх порушених прав щодо права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 52,3 га (про що позивач наразі зазначає в позові) вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №3-ОТГ від 14.01.2021 про передачу цієї земельної ділянки до комунальної власності Красноріченській селищній раді як незаконний також не оскаржує.
		 
		Окремо суд звертає увагу на те, що позивачем взагалі не обґрунтовано в позові як рішення у цій справі у разі його задоволення з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (заявлення позовних вимог про визнання протиправними лише окремих дій відповідача та визнання недійсними вибірково лише окремих наказів, що стосуються земельних ділянок загальної площі 42 га, а не всієї земельної ділянки загальної площі 52,3 га право постійного користування якою первісно належало фермерському господарству) зможе привести до відновлення його порушеного права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 52,3 га, з огляду на зміст заявлених позовних вимог та з`ясовані судом обставини під час розгляду справи.
		 
		Згідно приписів ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
		Наразі матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка загальною площею 52,3 га (в частині земельної ділянки кадастровий №4421684500:01:001:0048, загальною площею 49,4 га) була поділена, внаслідок чого сформовано інші земельні ділянки по 2 га, яким присвоєно інші кадастрові номери та які були передані відповідачем в приватну власність іншим особам, наразі позивач зазначає про 21 громадянина; 9 громадян-власників з яких в подальшому відчужили в квітні 2020 року передані їм земельні ділянки на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельної ділянки громадянину ОСОБА_22 , який наразі є власником земельних ділянок з кадастровими № 4421684500:01:001:0092, 4421684500:01:001:0096, 4421684500:01:001:009, 4421684500:01:001:0099, 4421684500:01:001:0101, 4421684500:01:001:0102, 4421684500:01:001:0104, 4421684500:01:001:0106, 4421684500:01:001:0109
		Інша частина земельної ділянки площею 52,3 га (в частині земельної ділянки кадастровий № 4421684500:08:001:0013, площею 2,9 га) наразі належить на праві комунальної власності Красноріченській селищній раді.
		Тобто первісна земельна ділянка площею 52,3 га не існує як об`єкт цивільних прав, оскільки в її межах шляхом поділу утворені інші земельні ділянки.
		Матеріали справи свідчать про те, що нові власники вказаних земельних ділянок (громадяни та Красноріченська селищна рада) зареєстрували своє право власності на ці земельні ділянки в державному реєстрі прав власності (окрім громадянина ОСОБА_13 на земельну ділянку кадастровий №4421684500:01:001:0100).
		Проте, наведені особи не були визначені позивачем в якості відповідачів (співвідповідачів) у цій справі. Відповідні позовні вимоги з метою відновлення порушеного права до них пред`явлено також не було.
		 
		В той же час, позивач у цій справі з метою відновлення свого порушеного права визначив в якості відповідача саме ГУ Держгеокадастру у Луганській області та просив: визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Луганській області щодо позбавлення фермерського господарства ЛАВР-АГРО права постійного користування земельною ділянкою площею 52,3 га; визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 31.07.2019 № 1601-СГ Про припинення права постійного користування землею; визнати недійсними накази ГУ Держгеокадастру у Луганській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність для ведення особистого селянського господарства 21 громадянину, площею по 2 га.
		При цьому, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права.
		Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 вказала, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Відповідні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
		Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		У постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 Верховний Суд також зауважував пр. те, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Як було з`ясовано судом, юридична особа фермерського господарства із смерю його засновника не припинялася, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарство продовжувало свою підприємницьку діяльність та користування спірною земельною ділянкою. Відповідно право постійного користування спірною земельною ділянкою, що надавалася свого часу засновнику ОСОБА_23 для ведення фермерського господарства, зберегалолося за фермерським господарством на час прийняття відповідних наказів відповідачем.
		Оскільки позивач не припинив свою господарську діяльність та за ним збереглося право постійного користування спірною земельною ділянкою, ФГ «ЛАВР-Агро» є належним користувачем на праві постійного користування вказаною земельною ділянкою, тому виступає у спірних правовідносинах як їх титульний володілець.
		За змістом ст.ст.317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст..321 ЦК України).
		Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу гарантовано ст.16 ЦК України.
		Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
		Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
		Правовий аналіз положень ст.387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
		Зазначене узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №914/970/18.
		 
		Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, посилаючись на принцип реєстраційного підтвердження володіння, в п.60-63 вказаної постанови наведено висновок про те, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
		Великою Палатою Верховного Суду у п.146 цієї постанови знов нагадано про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. 
		Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку (п.147 постанови).
		 
		Відтак, в даному випадку належним способом захисту, який відновить безперешкодне, вільне, на власний розсуд використання правомочностей титульного володільця вказаної земельної діялнки є вимоги позивача про витребування вказаних земельних ділянок в натурі у осіб, які наразі володіють цим майном (теперішніх власників земельних ділянок, за якими зареєстровано право власності в державному реєстрі).
		При чому з метою ефективного відновлення порушеного права позивача щодо постійного користування всією земельною ділянкою загальною площею 52,3 га, яка знаходилася в постійному його користуванні, позивачу слід враховувати, обставини з`ясовані судом  що наразі право власності на земельну ділянку кад.№ 4421684500:08:001:0013, площею 2,9 га належить на праві комунальної власності Красноріченській селищній раді та зареєстровано право комунальної власності, а земельні ділянки кад.№4421684500:01:001:0090, №4421684500:01:001:0111 належать на праві власності громадянам ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , що взагалі не враховувалося позивачем під час обрання відповідного способу захисту свого права та заявлення відповідних позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Луганській області у цій справі (відповідні накази ГУ Держгеокадастру у Луганській області щодо передачі вказаних земельних ділянок до комунальної власності позивачем не оспорювалися).
		 
		Враховуючи встановлені обставини під час розгляду справи, суд дійшов висновку що заявлені позивачем вимоги у цій справі про визнання протиправними дій ГУ Держгеокадастру у Луганській області та визнати недійсними наказу про припинення права постійного користування землею та недійсними лише окремих наказів ГУ Держгеокадастру у Луганській області про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність 21 громадянину (що зокрема складає лише 42 га) не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення його порушеного права постійного користування земельною ділянкою, площею 52,3 га.
		При цьому, суд звертає увагу про те, що заявляючи вимоги про витребування майна в порядку ст.387 ЦК України, позивач у межах розгляду справи вправі посилатися, зокрема, і на незаконність зазначених наказів ГУ Держгеокадастру у Луганській області, без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
		Схожі за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.12.2021 у справі №927/468/20.
		 
		Крім того, в постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст.388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		Відповідні висновки наведені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18.
		 
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем було обрано не належний спосіб захисту свого порушеного права, який не є ефективним за вказаних оставин та не призведе до повного відновлення порушеного права. 
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
		від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
		За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову Фермерському господарству ЛАВР-АГРО у цій справі слід відмовити повністю.
		Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 52210 грн відносяться на позивача.
		Керуючись ст.ст.129, 232 - 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. В задоволенні позову Фермерського господарства ЛАВР-АГРО до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправними дій та визнання недійсними наказів відмовити повністю.
		 2. Витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 52210 грн віднести на Фермерське господарство ЛАВР-АГРО.
		 
		Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Повний текст рішення підписано 21.12.2022.
		 
		Суддя Олена ДРАГНЄВІЧ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...