Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/5601/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 21.12.2022. Зареєстровано: 22.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2022.
Дата набрання законної сили: 20.12.2022
Номер судового провадження: 22-ц/803/5287/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/5287/22 Справа № 214/5601/21   Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар  Я. М.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 грудня 2022 року                                м.Кривий Ріг
		 
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
		головуючого судді  Бондар Я. М.
		суддів  Зубакової В. П., Остапенко В. О.
		секретар судового засідання Гладиш К. І. 
		сторони
		позивач ОСОБА_1 ,
		відповідачі Російська Федерація, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний Резервний Банк», Луньо Іллі, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промисловий інвестиційний банк» на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2022 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повногосудового рішеннявідсутні
		УСТАНОВИВ 
		У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди з Російської Федерації. 
		В обґрунтуванняпозову зазначив,що  наприкінці лютого - початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалась військова агресія Російської Федерації проти України, у ході якої були окуповані Автономна Республіка Крим, а також частина Донецької та Луганської областей України. Починаючи з лютого 2014 року засоби масової інформації щоденно повідомляли про загибель і поранення людей, зниклих безвісті, обстріли і вибухи, руйнування будівель і об`єктів інфраструктури, а також про захоплення і катування заручників на окупованій частині території України. Так, на виконанняУказу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 рокусин позивача ОСОБА_2 , був призваний до лав Збройних Сил України та проходив військову службу з 18 травня 2014 року у військовій частині пп НОМЕР_1 на посаді кулеметника відділення охорони взводу охорони роти охорони. З 15 червня 2014 року рядовий ОСОБА_2 , кулеметник 2 відділення охорони 2 взводу охорони 2 роти охорони безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, де під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув. 
		Внаслідок загибелі сина, позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягала в тому, що він втратив сенс до життя, переніс сильний емоційний стрес, невгамовний душевний біль та страждання, які будуть супроводжувати його все життя, у зв`язку з чим завдану йому моральну шкоду він оцінює в 1015000 гривень, що відповідає середньому розміру відшкодування моральної шкоди, який застосовується Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
		Розмір завданої їй моральної шкоди, з урахуванням негативних наслідків, які викликані загибеллю сина,оцінює в 1015 000,00 грн., які просить стягнути солідарно з відповідачів.
		Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто солідарно з Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», на теперішній час Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,на користь ОСОБА_1 1015000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто з Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», в на теперішній час Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в дохід держави по 3383 грн.66коп.,з кожного окремо,в рахунок сплати судового збору.
		 
		В апеляційній скарзі АТ «Міжнародний Резервний Банк» просить рішення суду скасувати в частині стягнення моральної шкоди та судового збору з АТ АТ «Міжнародний резервний банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Скаржник зазначає, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями Банку та завданням моральної шкоди позивачу. 
		Судом не враховано, що Постановою НБУ № 91-рш/БТ від 25.02.2022 року прийнято рішення «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Міжнародний резервний банк». Підставою для відкликання НБУ банківської ліцензії та початку ліквідації банку був факт контролю банку на дату прийняття вказаного рішення РФ, яка є державою агресором стосовно України.
		На підставі вказаного рішення НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 131 від 25.02.2022 року «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку.
		Окрім цього, судом першої інстанції не враховано що, 03.03.2022 року було прийнято Закон України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», яким визначено правові засади примусового вилучення об`єктів права власності Російської Федерації на користь Держави Україна. Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» від 12.05.2022 за №2249-1Х, примусово вилучено на користь Держави Україна корпоративні права у розмірі 100 відсотків майна АТ «Міжнародний резервний банк».
		В апеляційній скарзі ПАТ «Промінвестбанк» ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ПАТ «Промінвестбанк» та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Зокрема зазначає, що ПАТ «Промінвестбанк» не було належним чином повідомлене про день та час розгляду справи.
		Крім того, на підставі рішення Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року № 90-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 130 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Промінвестбанк».
		Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається.
		   У відзиві на апеляційні скарги позивач ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, яким з`ясовано усі обставини справи, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг АТ «Міжнародний Резервний Банк» та ПАТ «Промінвестбанк».
		Заслухавши суддю - доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бузинарську Д.М., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили її залишити без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованістьухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та наданого відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином позивача ОСОБА_1 (а.с.13).
		Згідно довідки за вих. №С3/651 від 10.05.2015 року, ОСОБА_2 , 1981 року народження, 18.05.2014 року був призваний до лав Збройних Сил України на підставі Указу Президента України від 17.05.2014 року №1126-VІІ по частковій мобілізації, службу проходив у період з 18 травня 2014 року по 29 серпня 2014 року (а.с.14).
		Відповідно до витягу з наказу №29 від 07.06.2014 року та довідки за вих. №448 від 22.01.2015 року, ОСОБА_2 , кулеметник 2 відділення охорони 2 взводу охорони 2 роти охорони, дійсно у складі військової частини польова пошта НОМЕР_1 прибув 07 червня 2014 року до складу сил та засобів сектору «С», які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей, з метою захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та перебуває в зоні проведення АТО (а.с.16,17).
		Згідно довідки за вих. №919 від 19.05.2015 року, ОСОБА_2 , дійсно в період з 15 червня 2014 року по 31 серпня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції АДРЕСА_1 (а.с.18).
		Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 03.03.2015 року, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19). причиною смерті ОСОБА_2 , стали травми отримані внаслідок військових дій та пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с.20,21,24,25,26).
		Згідно повідомлення про смерть за вих. №С3/924 від 02.03.2015 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 направив позивачу повідомлення про загибель його сина ОСОБА_2 ,, 1981 року народження, кулеметника, рядового 40 батальйону територіальної оборони військової частини ПП НОМЕР_1 , при виконанні бойового завдання в зоні проведення АТО у Донецькій області, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Іловайськ (а.с.23).
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), заключний акт наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, договори укладені між Україною та Російською Федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. Позивачем доведено, що його син загинув від травм, отриманих внаслідок військових дій та які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби щодо участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації, у зв`язку з чим позивачу було завдано моральну шкоду.
		Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» обґрунтована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
		Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка не є обов`язковою.
		Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. 
		Згідно жч.8цієїстаттіднем врученнясудовоїповісткиє:1)деньврученнясудової повісткипідрозписку; 2)деньотриманнясудом повідомленняпродоставленнясудової повісткинаофіційнуелектронну адресуособи; 3)деньпроставленняу поштовомуповідомленнівідміткипро відмовуотриматисудовуповістку чивідміткипровідсутність особизаадресоюмісцезнаходження,місцяпроживаннячи перебуванняособи,повідомленоюцієюособою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Матеріали справи не містять доказів вручення відповідачам судової повістки про призначення справи до розгляду на 18 травня 2022 року, що не відповідає ч.5 ч. ст. 128 ЦПК України, згідно якої судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення  завчасно.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.
		Спір між сторонами виник з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ОСОБА_1 смертю сина, який загинув внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, за рахунок Російської Федерації та АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як солідарних боржників з Російської Федерацією, оскільки вказані юридичні особи АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не володіють достатньою інституцією та оперативною незалежністю від держави-боржника Російської Федерації, а тому вони мають нести відповідальність за борги останньої.
		Відповідно до ст.ст.2,4 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зазначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогокодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
		Згідно зіст.ст. 3, 22 Конституції України,людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані
		Згідно зі ст. 15 Конвенції зазначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.
		Згідно з вимогамист. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до ч. 1ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Пунктом 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Частиною 4 ст.2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".
		За змістом заяви 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації" від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Згідно з постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" від 21.04.2015 року №337-VIII друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України.
		Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот".
		За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України, а саме:
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
		Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Постановою Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		12 квітня 2014 року Радою національної безпеки України було прийнято рішення про початок антитерористичної операції, яка тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року.
		Після антитерористичної організації на сході України була введена операція Об`єднаних сил.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є сином позивача ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних силах з 18.05.2014 року та загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 , причиною смерті ОСОБА_2 стало розтрощення декількох ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків в зоні АТО (т.1 а.с. 20-24).
		Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Так, 15 січня 2015 року Європейським парламентом було затверджено резолюцію щодо України, а 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
		Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що Російська Федерація, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01.08.1975 року, договори, укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому є, відповідно до прийнятих Україною нормативних актів, державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Крім того, колегія суддів зважає на те, що відповідач не висловив заперечень щодо набуття процесуального статусу відповідача в справі, не відповівши на звернення Міністерства закордонних справ України, ініційованого судом.
		Тобто, своїми діями відповідач Російська Федерація надала мовчазну згоду на участь у справі, як це передбачено Законом України «Про міжнародне приватне право», та узгоджується з позицією В верховного Суду, висловленою в постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 754/10080/19, яка, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.
		При цьому, у міжнародному приватному праві питання статусу юридичної особи підпорядковані закону юридичної особи (lexsocietatis). За допомогою особистого закону юридичної особи з`ясовуються такі важливі елементи правового положення юридичної особи, як: чи є дане утворення юридичною особою, яка організаційно-правова форма юридичної особи; який порядок набуття юридичною особою цивільних прав і обов`язків; які особливості відносин юридичної особи з її засновниками та учасниками.
		Згідно зі статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи; для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом держави.
		Таким чином, статус Російської Федерації, як суб`єкта цивільних правовідносин, має визначатися відповідно до права Російської Федерації.
		Відповідно до статті 124 ЦК РФ Російська Федерація виступає у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, на рівних засадах з іншими учасниками цих відносин  громадянами і юридичними особами (ч.1); до неї, як до суб`єкта цивільного права, застосовуються норми, які визначають участь юридичних осіб у відносинах, які регулюються цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону та особливостей цих суб`єктів (ч. 2).
		Загальновизнаною суттю концепції юридичної особи у правових системах світу є: 1) самостійність, окрема правосуб`єктність юридичної особи; 2) майнова відокремленість; 3) самостійна відповідальність за своїми зобов`язаннями, що у тому числі передбачає відсутність відповідальності учасників (засновників, акціонерів) за борги юридичної особи.
		Відповідно до частини першої статті 48 ЦК РФ (яка визначає поняття юридичної особи), юридичною особою визнається організація, яка має відокремлене майно і відповідає за своїми зобов`язаннями, може від свого імені набувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов`язки, бути позивачем і відповідачем у справі.
		Стаття 56 ЦК РФ визначає, що юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями всім належним їй майном (частина перша); засновник (учасник) юридичної особи або власник її майна не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями засновника (учасника) або власника, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом або іншим законом.
		ЦК РФдопускає встановлення винятків із вищенаведених принципів, які визначають суть юридичної особи як суб`єкта цивільного права, в установчих документах і в законі.
		Згідно з відомостями про остаточних ключових учасників у структурі власності ПАТ «Промінвестбанк», станом на 01 січня 2022 року, акціонером ПАТ «Промінвестбанк», якому належить 99,7726 % акцій банку, є державна корпорація «Внєшекономбанк», яка створена Російською Федерацією відповідно до Федерального Закону Російської Федерації від 17.05.2007 року № 82-ФЗ «Про державну корпорацію розвитку банк розвитку «Внєшекономбанк».
		Крім того, на офіційному Інтернет-сайті ПАТ «Промінвестбанк» міститься інформація про те, що основним акціонером ПАТ «Промінвестбанк» з 2009 року є державна корпорація «Внєшекономбанк», якій належить 99,7726 % акцій банку.
		Відповідно до Федерального закону від 17.05.2007 року № 82-ФЗ від 17.05.2007 року № 82-ФЗ «Про державну корпорацію банк розвитку «Внєшекономбанк», остання є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (стаття 2), діє, зокрема, з метою сприяння забезпеченню довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації (стаття 3).
		Також на офіційному Інтернет-сайті ПАТ «Промінвестбанк» міститься інформація про те, що іншими акціонерами ПАТ «Промінвестбанк» є фізичні та юридичні особи.
		Згідно з відомостями про остаточних ключових учасників у структурі власності АТ «СБЕРБАНК», правонаступником якого є АТ «Міжнародний Резервний Банк», станом на 01 січня 2022 року, 100,00 % простих бездокументарних іменних акцій АТ «СБЕРБАНК», правонаступником якого є АТ «Міжнародний Резервний Банк», належить ПАТ «Сбербанк Росії».
		Згідно із офіційним сайтом ПАТ «Сбербанк Росії», основним акціонером і засновником ПАТ «Сбербанк Росії» єЦентральний банк Російської Федерації, який володіє 50 % статутного капіталу плюс одна голосуюча акція, іншими акціонерами Банку є міжнародні і російські інвестори.
		Відповідно до Федерального Закону Російської Федерації від 10.07.2002 року № 86-ФЗ «Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)» статутний капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю. Відповідно до цілей і в порядку, які встановлені цим Законом, Банк Росії здійснює повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном Банку Росії, включаючи золотовалютні резерви Банку Росії. Вилучення та обтяження зобов`язаннями зазначеного майна без згоди Банку Росії не допускаються, якщо інше не передбачено федеральним законом (стаття 2); цілями діяльності Банку Росії є: захист і забезпечення стійкості рубля; розвиток і зміцнення банківської системи Російської Федерації; забезпечення стабільності і розвиток національної платіжної системи; розвиток фінансового ринку Російської Федерації; забезпечення стабільності фінансового ринку Російської Федерації. Отримання прибутку не є метою діяльності Банку Росії (стаття 3).
		Отже, відповідачі АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», які є юридичними особами, не відповідають за зобов`язаннями Російської Федерації, а тому не можна покладати на останніх обов`язок з відшкодування позивачці моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, як на осіб, у яких остаточним ключовим учасником у структурі є Російська Федерація. 
		Разом з тим, колегією суддів встановлено, що Законом України"Про затвердження Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", який набрав чинності 19 травня 2022 року, примусово вилученовУкраїнітакі об`єктиправавласностіРосійської Федераціїтаїїрезидентів: а) корпоративні права у розмірі99,772644відсоткамайнапублічного акціонерноготовариства"Акціонернийкомерційний промислово-інвестиційнийбанк"(кодзгіднозЄДРПОУ -00039002,місцезнаходження:01001,м.Київ,вул.Малопідвальна,8),що належатьДержавній корпораціїрозвитку "ВЕБ.РФ"(місцезнаходження:РосійськаФедерація,107996,м.Москва,просп.АкадемікаСахарова,9,реєстраційнийномер 1077711000102,) та у розмірі 100 відсотків майна акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк" (код згідно з ЄДРПОУ - 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать публічному акціонерному товариству "Сбєрбанк Росії" (місцезнаходження: Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, реєстраційний номер - 1027700132195); б) фінансові активи (у вигляді прав вимоги боргу) згідно здодатком: Державноїкорпораціїрозвитку"ВЕБ.РФ"допублічногоакціонерного товариства"Акціонернийкомерційний промислово-інвестиційнийбанк"; публічногоакціонерноготовариства"СбєрбанкРосії"доакціонерноготовариства "МіжнароднийРезервнийбанк"; публічногоакціонерноготовариства"Акціонернийкомерційнийпромислово-інвестиційнийбанк",акціонерноготовариства"МіжнароднийРезервнийбанк"доюридичнихосіб; в) фінансові активи (кошти на накопичувальному та кореспондентських рахунках, облігації внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати, що емітовані Національним банком України, крім заборгованості перед публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та акціонерним товариством "Міжнародний Резервний банк" за наданими кредитами, не включаючи зобов`язання за позиками (кредитами), отриманими юридичними особами згідно здодатком): публічногоакціонерноготовариства"Акціонернийкомерційнийпромислово-інвестиційнийбанк"; акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк", крім коштів у сумі 3000000000 гривень, які спрямувати на задоволення вимог кредиторів акціонерного товариства "Міжнародний Резервний банк" та на здійснення оплати витрат банку, пов`язаних зі здійсненням процедури ліквідації, зокрема усіх витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами).
		Отже, станом на теперішній час, Російська Федерація взагалі не являється остаточним ключовим учасником у структурах АТ "Міжнародний Резервний банк" та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
		Доказів же завдання позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди саме діями юридичних осіб АТ "Міжнародний Резервний банк" та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» суду не надано та з таких підстав позовні вимоги не заявлено.
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження  до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження  до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
		Неналежний відповідач  це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову  обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		Отже, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як солідарних боржників з Російською Федерацією, про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, який загинув внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, з підстав заявлення цих вимог до неналежних відповідачів. 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог. 
		Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		На підставі ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення апеляційних скарг відповідачів АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у повному обсязі, а також зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», дійшла висновку про необхідність компенсувати за рахунок держави АТ «Міжнародний Резервний Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» судовий збір, сплачений останніми за подання апеляційної скарги.
		Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Міжнародний Резервний Банк», Луньо Іллі, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промисловий інвестиційний банк»  задовольнити.
		Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Міжнародний Резервний Банк», Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промисловий інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
		Компенсувати Акціонерному товариству «Міжнародний Резервний Банк», Акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промисловий інвестиційний банк» судовий збір за подання апеляційної скарги за рахунокдержави.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 21 грудня 2022 року.
		 
		Головуючий:
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...