Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 548/572/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо.
Надіслано для оприлюднення: 22.12.2022. Зареєстровано: 23.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2022.
Дата набрання законної сили: 22.12.2022
Номер судового провадження: 3640/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 грудня 2022 р.Справа № 548/572/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Бершова Г.Є.,
		Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
		за участю секретаря судового засідання Кролівець П.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 22.02.2022, головуючий суддя І інстанції: Коновод О.В., м. Хорол, по справі № 548/572/21
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Полтавської митниці , Дніпровської митниці Держмитслужби 
		про скасування постанови про порушення митних правил,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області із згаданим позовом, в якому прохає визнати неправомірною та скасувати постанову Дніпровської митниці Держмитслужби у справі про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 532833,90 грн (а.с.28).
		Вимоги позову обґрунтовані численними порушеннями процедури розгляду справи про порушення митних правил за результатами чого, на думку позивача, відповідачем протиправно ухвалено постанову у справі про порушення митних правил № 0032/11000/21, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 532833,90 (п`ятсот тридцять дві тисячі вісімсот тридцять три гривні) грн (дев`яносто) коп.
		Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 22.02.2022 по справі № 548/572/21 позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 ) до Дніпровської митниці Держмитслужби (адреса знаходження: м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22), Полтавської митниці (адреса знаходження: вул. А. Кукоби, 28, м. Полтава, 36022) про скасування постанови про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року - задоволено.
		Визнано неправомірною та скасовано постанову Дніпровської митниці Держмитслужби у справі про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 532833,90 грн.
		Стягнуто з Дніпровської митниці Держмитслужби (адреса знаходження: м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, Код ЄДРПОУ 43350935), Полтавської митниці Державної фіскальної служби України (адреса знаходження: вул. А. Кукоби, 28 м. Полтава, 36022) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 454,00 грн, солідарно.
		Полтавська митниця, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 22.02.2022, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		Апеляційна скарга вмотивована твердженнями про допущення позивачем правопорушення митних правил, правомірне притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 485 Митного кодексу України та, відповідно, правомірне ухвалення щодо неї постанови Дніпровської митниці Держмитслужби у справі про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року.
		Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилалася на необґрунтованість та безпідставність вимог апеляційної скарги. Просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 22.02.2022 - без змін.
		Представник позивача ОСОБА_1  Марцонь Д.Г. у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
		Представник відповідача - Полтавської митниці Ковальов О.М.  у судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної з підстав, викладених у ній.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.02.2021 Дніпровською митницею Держмитслужби у відношенні громадянки ОСОБА_1 був складений протокол про порушення митних правил № 0032/11000/21 за ознаками порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України.
		15 березня 2021 року за результатами розгляду даної справи заступником начальника Дніпровської митниці Держмитслужби Закалінським Михайлом Володимировичем було винесено постанову в справі про порушення митних правил № 0032/11000/21, якою ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів на суму 532833,90 (п`ятсот тридцять дві тисячі вісімсот тридцять три гривні) грн (дев`яносто) коп. (т.1 , а.с.30-32).
		Вказаний протокол було складено у відсутність особи, яка притягується до відповідальності, про що свідчать внесені до протоколу відомості та не заперечувалось сторонами в ході розгляду справи.
		За змістом вказаної постанови у справі про порушення митних правил №032/11000/21, в Дніпровській митниці проводились перевірочні заходи з приводу перебування та використання на митній території України транспортного засобу «BMW 320», реєстраційний номер НОМЕР_1 (LT), VIN-код НОМЕР_2 .
		За результатами перевірки з`ясовано, що згідно бази даних АСМО «Інспектор» вказаний автомобіль 29.07.2017 був ввезений на митну територію України в зоні діяльності Вінницької митниці ДФС в митному режимі «тимчасового ввезення» до 1 року ввіз ОСОБА_2 .
		Листом УСБУ в Полтавській області відповідно до інформації УПП Департаменту патрульної поліції в Полтавській області було повідомлено про факт використання ОСОБА_1 транспортного засобу з іноземною реєстрацією BMW 320», реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_2 , а саме 13.03.2020 відносно ОСОБА_1 поліцейськими УПП в Полтавській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху під час керування даним автомобілем.
		Згідно службової записки митного поста «Полтава» Дніпровській митниці Держмитслужби від 04.12.2020 № 982/7.5-28-17 загальна сума несплачених митних платежів становить 177611,30 грн. Таким чином, ОСОБА_1 використовував транспортний засіб з іноземною реєстрацією BMW 320», реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_2 , ввезений на митну територію України в митному режимі «тимчасове ввезення» до 1 року, стосовно якого були надані пільги по сплаті митних платежів, інших цілях ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.
		Відповідно до постанови про порушення митних правил, протокол №0032/11000/21 було складено Дніпровською митницею Держмитслужби за ознаками правопорушення, передбаченого ст.485 МК України.
		Не погодившись з вказаною постановою , позивач оскаржив її до суду .
		Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Дніпровська митниця Держмитслужби прийняла рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не обґрунтовано, тобто без повного дослідження об`єктивної та суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, дійшовши передчасного висновку про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з такого.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
		Згідно із статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.
		Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України (надалі - МК України).
		Положеннями статті 71 МК України надено декларанту право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.
		Порядок тимчасового ввезення в Україну громадянами транспортних засобів особистого користування врегульовано МК України, а саме статтями 103-112, 380 Кодексу, та Конвенцією про тимчасове ввезення, прийнятою 26 червня 1990 року у м. Стамбулі, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 24 березня 2004 року № 1661-IV "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення", зокрема положеннями Додатку С до Стамбульської конвенції.
		Згідно з частиною 1 статті 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
		Частиною 6 статті 104 МК України визначено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: 1) подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; 2) у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов`язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; 3) подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; 4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов`язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.
		Відповідно до частини 1 статті 105 МК України у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.
		За положеннями пункту b) статті 5 Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення, для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім`я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території.
		Згідно з пунктом b) статті 7 Додатку С до Конвенції про тимчасове ввезення незважаючи на положення статті 5 цього Додатка транспортні засоби приватного використання можуть використовуватись третіми особами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення/ Кожна Договірна Сторона може дозволити таке використання особою, яка постійно проживає на її території, зокрема якщо вона використовує його від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення.
		Пунктом 8 частини 10 статті 374 МК України визначено, що транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, а також пальне, що міститься у звичайних баках таких транспортних засобів, встановлених заводом виробником, при ввезенні на митну територію України звільняються від оподаткування митними платежами.
		Особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування на митну територію України врегульовані статтею 380 МК України.
		Так, відповідно до частин 1, 2 вказаної норми тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
		Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.
		Тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів (частина 4 статті 380 МК України).
		Аналіз вищенаведеної статті свідчить про те, що транспортні засоби (зокрема, автомобілі) ввезені на митну територію України в митному режимі тимчасового ввезення можуть використовуватися на цій території виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб та повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням встановленого строку.
		Умови передачі права на тимчасове ввезення встановлені частиною першою статті 109 МК України, відповідно до якої за заявою особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення, орган доходів і зборів надає дозвіл на передачу права використання режиму тимчасового ввезення щодо товарів будь-якій іншій особі за умови, що така інша особа: 1) відповідає вимогам, встановленим цим Кодексом; та 2) приймає на себе зобов`язання особи, відповідальної за дотримання митного режиму тимчасового ввезення.
		Вичерпний перелік підстав, за яких митні платежі не сплачуються, визначений статтею 292 МК України, згідно з якою митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України:
		1) товари не є об`єктом оподаткування митними платежами;
		2) щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв`язку з якими його надано;
		3) при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму;
		4) коли загальна фактурна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України громадянами, не перевищує обсягів, які не є об`єктом оподаткування митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу.
		Таким чином, у випадку передачі права на тимчасове ввезення транспортного засобу особистого користування від громадянина-нерезидента до громадянина-резидента, якщо останнім не було дотримано вимог статті 109 МК України, він повинен сплатити всі митні платежі, які підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
		Нормами частини 1 статті 458 МК України передбачено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
		Згідно з частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Відповідно до статті 485 МК України використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
		Диспозиція статті 485 Митного кодексу України передбачає декілька варіантів об`єктивної сторони передбаченого нею правопорушення, зокрема: - заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару; - заявлення неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості; - надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості; - несплата митних платежів у строк, встановлений законом; - інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів; - використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги. 
		Аналіз диспозиції цієї статті свідчить про те, що наведені варіанти дій, які являють собою об`єктивну сторону даного правопорушення, можуть бути вчинені як умисно (в тому числі з непрямим умислом), так і у зв`язку з необережністю (недбалістю). 
		Особа, відповідальна за передбачені цією статтею дії, може прямо і не бажати настання відповідної мети, однак повинна усвідомлювати можливість настання наслідків своїх дій у вигляді неналежної сплати митних платежів. 
		Вищенаведений висновок суду в частині аналізу диспозиції ст.485 МК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.10.2018 року по справі № 760/20661/15-а.
		Колегія суддів зазначає, що використання транспортного засобу особистого користування, ввезеного в митному режимі тимчасового ввезення, іншою особою (без відповідного митного оформлення), крім особи, якою такий транспортний засіб ввезено, відповідно до ст.485 МК України є використанням товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги.
		При цьому суб`єктом, який притягується до адміністративної відповідальності за вказане правопорушення, може бути не лише власник транспортного засобу, а й особа яка використовує цей транспортний засіб.
		Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 633/179/16-а.
		Водночас, вирішуючи питання щодо застосування до позивача відповідальності передбаченої ст. 485 МК України у розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, колегією суддів враховує рішення Конституційного Суду України № 4-р(II)/2022 від 15 червня 2022 року.
		В своєму рішенні Другий сенат Конституційного суду України зазначив наступне.
		За Основним Законом України „права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); „в Україні визнається і діє принцип верховенства права; „Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8); „конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані(частина друга статті 22); „ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним(частина четверта статті 41); „юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); виключно законами України визначаються: „права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; „засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (пункти 1, 22 частини першої статті 92).
		Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зазначав, що:
		- „<...> адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (перше речення абзацу першого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010);
		- „<...> суспільна користь адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи [перше речення абзацу першогопідпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].
		Парламент може ухвалювати законодавчі акти виключно на розвиток конституційних приписів, конкретизуючи та деталізуючи їх (перше речення абзацу третього підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2020 року № 11-р/2020).
		За частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності статті 69 Кримінального кодексу України у справі про призначення судом більш м`якого покарання, зазначив таке:
		- „<...> Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить пункт 3 частини першої статті 65 Кодексу, відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину <...> (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини);
		- „<...> встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності (абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини).
		Європейський суд з прав людини, який неодноразово вказував, що визначені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) поняття „кримінальне звинувачення, „кримінальне правопорушення мають „автономне значення. У зв`язку із цим Європейський суд з прав людини відповідно до сформованих ним критеріїв самостійно визначає, чи належить те або інше діяння до кримінального правопорушення.
		Критеріями, на підставі яких Європейський суд з прав людини встановлює, чи застосовувати кримінальний аспект статті 6 Конвенції, є: 1) юридична кваліфікація діяння в національному законодавстві [тобто з`ясування того, як кваліфікують діяння в національному праві: кримінальне правопорушення (злочин), адміністративне правопорушення, дисциплінарне тощо]; 2) природа правопорушення; 3) характер і суворість (ступінь тяжкості) покарання, що його може бути застосовано до особи [рішення у справіand others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), § 82, § 83]. Перший критерій є лише початковим і не має визначального значення. Водночас другий і третій критерії є вирішальними для з`ясування того, чи підпадає діяння під визначення „кримінальне правопорушення у розумінні Конвенції. Для застосування статті 6 Конвенції в аспекті розуміння поняття „кримінальне звинувачення достатньо, щоб правопорушення за своїм характером вважалось „кримінальним згідно з Конвенцією або щоб за вчинене правопорушення до особи було застосовано покарання, яке за своїм характером і ступенем суворості належало в цілому до „кримінальноїсфери [рішення у справіv. Germany від 25 серпня 1987 року (заява № 9912/82), § 55].
		Таким чином, за сталою практикою Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням [рішення у справахand others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), Гурепка проти України від 6 вересня 2005 року (заява № 61406/00),. Menarini Diagnostics S.R.L. v. Italy від 27 вересня 2011 року (заява № 43509/08)].
		Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та враховуючи, що санкція статті 485 Кодексу у вигляді накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів є співмірною з кримінальним покаранням, Конституційний Суд України дійшов висновку, що попередньо сформульовані підходи до розуміння принципу індивідуалізації юридичної відповідальності під час призначення кримінального покарання є застосовними і в межах цього конституційного провадження.
		З огляду на наведене принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності на підставі статті 485 Кодексу має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.
		При обмеженні права власності в інтересах суспільства необхідними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а ті з них, які здатні досягти легітимної мети на тому самому якісному рівні. Тобто законодавець зобов`язаний обирати той вид адміністративного стягнення, який менш обтяжливий для прав і свобод особи у конкретному випадку, і насамперед має визначити адекватну міру адміністративної відповідальності для досягнення її мети, тоді як суди забезпечують індивідуалізацію такої відповідальності залежно від обставин справи у межах законодавчо визначеної санкції [абзац перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21 липня 2021 року № 3-р(II)/2021].
		Європейський суд з прав людини вказав, що „<…> для того, щоб відповідати вимозі домірності, суворість санкцій має відповідати тяжкості правопорушень, за які їх призначають <…>. Принцип домірності (пропорційності) має бути дотриманий не лише при визначенні норм, які стосуються суворості санкції, а й при оцінці тих факторів, що їх має бути взято до уваги при визначенні санкції <…> [рішення у справіv. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14), § 84].
		Крім того, на думку Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання обґрунтовано відповідало [правомірній] меті. Іншими словами, потрібно досягти „справедливого балансу між вимогами загальних потреб суспільства і вимогами захисту фундаментальних прав людини. Цього балансу не буде досягнуто, якщо особі або особам, яких це стосується, доведеться нести особистий і надмірний тягар [див., зокрема, рішення у справах Former King of Greece and Others v. Greece[GC] від 28 листопада 2002 року (заява № 25701/94), ECHR 2000-XII, § 79, § 82;and Others v. Germany [GC] від 30 червня 2005 року (заяви №№ 46720/99, 72203/01, 72552/01), ECHR 2005-VI, § 81-94;and Others v. Georgiа від 12 травня 2015 року (заява № 36862/05), § 97].
		У рішенні у справі Краєва проти України від 13 січня 2022 року (заява № 72858/13) Європейський суд з прав людини, констатувавши, що сума штрафу, накладеного на заявницю за порушення митних правил (частина перша статті 483 Кодексу), становила надмірне втручання в її право власності всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив, зокрема, що:
		- накладення штрафу як таке становитиме втручання у право, гарантоване абзацом першим статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки воно позбавляє відповідну особу майна, а саме суми, яку необхідно сплатити (§ 23);
		- щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід [втручання] має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним [ґрунтуватись на приписі права], переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (§ 24);
		- відповідно до частини першої статті 483 Кодексу, згідно з якою заявницю було визнано винною, штраф у розмірі, що дорівнює вартості товару, - що є дуже великою сумою, - та конфіскація товару були обов`язковими заходами без жодних винятків; відсутність дискреції стосовно цього не дала українським судам можливості врахувати індивідуальні обставини, що позбавляє сенсу будь-яку оцінку; Європейський суд з прав людини вже зазначав, що подібна жорстка система не здатна забезпечити потрібний справедливий баланс між вимогами загального інтересу та захистом права особи на власність (§ 31).
		Абзац другий статті 485 Кодексу в контексті створення ним передумов для недопущення надмірного втручання у право власності особи з метою забезпечення справедливого балансу між вимогами публічного інтересу в захисті митних інтересів та митної безпеки України, з одного боку, та захистом права власності особи - з іншого, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначений припис статті 485 Кодексу не забезпечує бажаної гнучкості в діях та рішеннях органу державної влади під час визначення розміру штрафу щодо правопорушника з урахуванням усіх обставин справи. Тому внаслідок застосування оспорюваного припису статті 485 Кодексу не забезпечується справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права власності особи, а сам цей припис є нормативним підґрунтям для надмірного втручання в гарантоване Основним Законом України право власності.
		За наведених обставин абзац другий статті 485 Кодексу суперечить частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України та рішенням Конституційного суду України № 4-р(II)/2022 від 15.06.2022 справа № 3-321/2019(7780/19, 91/21) абзац другий статті 485 Митного кодексу України визнаний неконституційним визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) і визначено, що він втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним судом України цього Рішення.
		Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання, зокрема про відповідність Конституції України законів України. 
		Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. 
		Таким чином зазначене рішення Конституційного Суду України від 15.06.2022 набрало законної сили та є обов`язковим.
		В пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зокрема зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		З аналізу положень законодавства слідує, що підставою для втрати чинності закону у цілому або його частин є визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України - такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України, оскільки його рішення належить сприймати як загальнообов`язковий правовий акт, який діє на усій території України та є обов`язковим для виконання усіма суб`єктами права. І оскільки і в першому і в другому випадку правовими наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожними набранню чинності законом, яким скасовується відповідальність.
		Тобто у обох випадках у особи з`являється право бути не притягнутим до відповідальності та уникнути негативних наслідків.
		Водночас, Конституційний Суд України вказав, що враховує те, що визнання неконституційним абзацу другого статті 485 Митного кодексу України унеможливить притягнення до відповідальності осіб за дії та (або) бездіяльність, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні діяння, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. 
		З огляду на викладене, Конституційний Суд України вважав за доцільне з метою недопущення порушення митних інтересів та митної безпеки України відтермінувати втрату чинності абзацом другим статті 485 Митного кодексу України на шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		КСУ зазначив, що Верховна Рада України з дня ухвалення цього Рішення, але не пізніше шести місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, має привести нормативне регулювання, встановлене абзацом другим статті 485 Митного кодексу України, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
		Станом на 15.12.2022 Верховна Рада України не привела нормативне регулювання, встановлене абзацом другим статті 485 Митного кодексу України, що визнаний неконституційним, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
		Таким чином, враховуючи, що Рішення Конституційного Суду України про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац другий статті 485 Митного кодексу України прийнято 15 червня 2022 року та цим Рішенням встановлено, що абзац другий статті 485 Митного кодексу України, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, відповідно станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції (21.12.2022) абзац другий статті 485 Митного кодексу України втратив чинність.
		Колегія суддів зазначає,що в даному випадку не відбулось скасування норми, яка передбачала адміністративну відповідальність, шляхом прийняття закону Верховною Радою України, проте абзац другий статті 485 Митного кодексу України, за яким притягається до відповідальності позивач втратив чинність внаслідок визнання його неконституційним за рішенням Конституційного Суду України.
		Як наслідок колегія суддів дійшла висновку, що накладення на позивача санкції у розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, становить надмірне втручання в гарантоване Основним Законом України право власності, яке не забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами позивача захисту права власності, тому постанова в справі про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 532833,90 грн підлягає скасуванню.
		Також, колегія суддів зазначає, що митна вартість автомобіля та розмір несплачених митних платежів встановлена на підставі службової записки заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста "Полтава" Коломієць А. від 04.12.2020 №892/7.5-28-17.
		Згідно зі службовою запискою начальника управління адміністрування митних платежів, митної вартості та митно-тарифного регулювання Дніпровської митниці Держмитслужби від 30.11.2020 № 302/7.5-15-02 встановлені відомості щодо подібних товарів, які мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними у період найбільш наближений до вказаної дати (стаття 60 Митного кодексу України). За наявними відомостями з інформаційних ресурсів митниці встановлені відомості щодо митного оформлення товару із задекларованою вартістю 1020 Євро.
		З положень спільного наказу Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Наказ № 142/5/2092) (Розділи IV. Вимоги до оцінки КТЗ; V. Технічний огляд КТЗ) вбачається, що при здійсненні оцінки колісних транспортних засобів обов`язково проводиться огляд таких транспортних засобів.
		Відповідачем не дотримано вимог Методики, не надано звіту (акту) про оцінку або висновок експерта про визначення митної вартості транспортного засобу.
		Зазначена службова записка митного органу не містить точного розрахунку митних платежів по вказаному транспортному засобу, оскільки не враховує інформації про комплектацію, ступінь зносу, пошкоджень, дефектів, які впливають на визначення митної вартості товарів та на повноту нарахування митних пошкоджень, тому вона не є належним доказом у справі про порушення митних правил.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду України у справі №725/1583/17 у постанові від 14.05.2020 зазначив, що відомості зазначені у службовій записці є інформативними і не можуть бути повністю достовірними.
		Таким чином, жодних доказів в підтвердження обґрунтованості визначеного відповідачем розміру несплачених позивачем митних платежів суду не надано.
		З огляду на викладене та рішення Конституційного Суду України № 4-р(II)/2022 від 15 червня 2022 року, колегія суддів дійшла висновку про протиправність постанови в справі про порушення митних правил № 0032/11000/21 від 15 березня 2021 року в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 532833,90 грн.
		Колегія суддів також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі Золотас проти Греції, про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
		У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
		Таким чином, враховуючи вищевикладене та приписи пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
		Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.
		Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Полтавської митниці - залишити без задоволення.
		Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 22.02.2022 по справі № 548/572/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя Г.Є. БершовСудді   І.М. Ральченко   І.С. Чалий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...