Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/7221/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано судом: 23.12.2022. Зареєстровано: 23.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2022.
Дата набрання законної сили: 21.12.2022
Номер судового провадження: 22-ц/813/1224/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1224/22 
		Справа № 520/7221/15-ц
		Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
		Доповідач Комлева О. С.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21.12.2022 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого-судді Комлевої О.С., 
		суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
		з участю секретаря Шлапак А.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року, постановленого під головуванням судді Луняченка В.О., повне судове рішення складено 23 вересня 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на домоволодіння та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
		в с т а н о в и в:
		У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на домоволодіння та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 36 т.4) просила:
		- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.10.2003 року № 1610;
		- визнати незаконним та скасувати свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,082 га, що належить ОСОБА_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення прибудов, які не відображені в технічному паспорті.
		В обґрунтування свого позову зазначила, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 з 12.03.1991 року перебувала у користуванні ОСОБА_2 , а з 24.04.2003 року знаходиться у її власності, на початку 2000 років була незаконно захоплена сусідкою ОСОБА_3 , яка скориставшись іншою адресою цієї ж земельної ділянки - АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження від 20.10.2003 року отримала 31.10.2003 року свідоцтво на право власності на домоволодіння яке частково знаходиться на земельної ділянки, належної позивачці та добудувала на даної ділянки споруди, зокрема паркан та металеві ворота перешкоджаючи позиваці користуватись своєю власністю. 
		Судом до участі у справі в якості третьої особи була залучена ОСОБА_4 
		05.06.2019 року від представника відповідача ОСОБА_3 надана письмова заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 (а.с. 73 т. 4). 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено за строками позовної давності.
		Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в який просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального.
		Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що висновок суду про те, що право на захист виникле у ОСОБА_2 ще у 2003 році, у зв`язку з чим судом був застосований строк позовної давності є безпідставним та необґрунтованим.
		У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , представник ОСОБА_3 зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та недоведеною доказами, у зв`язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду не вбачається.
		Іншими учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
		Рішення в частині визнання судом обґрунтованого позову ОСОБА_2 сторонами оскаржено не було.
		Учасники справи про призначене судове засідання на 21 грудня 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 23,24, 26-35 т. 5).
		Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило, також не надано клопотань про приєднання до розгляду справи у режимі відеоконференції.
		Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
		Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
		Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
		4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
		Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
		Статтею 263 ЦПК Українипередбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Рішення суду зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_2 є доведеним та підтверджується матеріалами справи, однак суд вважав, що право на захист порушеного права у ОСОБА_2 виникле ще у 2003 році, а тому звернувшись з позовом до суду у 2015 році ОСОБА_2 пропустила строк позовної давності, про який було заявлено відповідачкою ОСОБА_3 .
		Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повному обсязі, з огляду на таке. 
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 з 1988 року є членом колгоспу ім. Карла Лібхнехта Овідіопольського району Одеської області, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 29 т. 1).
		Протоколом № 7 зборів уповноважених членів колгоспу ім. Карла Лібнехта Овідіопольського району Одеської області від 12 березня 1991 року за ОСОБА_2 було вирішено закріпити земельну ділянку площею 0,08 га в районі 9 станції Чорноморської дороги (а.с. 30-33, 35 т. 1).
		Згідно з довідки колгосп ім. Карла Лібнехта Овідіопольського району Одеської області з 01.01.1993 року змінив назву на колективне сільскогосподарське підприємство КСП «Нива» (а.с. 34 т. 1).
		З інформаційної довідки сільськогосподарського ТОВ «Агрофірма «Нива», вбачається, що 31.08.1994 року на підставі рішення уповноважених членів КСП «Нива» Овідіопольського району Одеської області (протокол №3) ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було продано по 1/2 частині складу, на 9-й станції Чорноморської дороги, кожному за 10000000 карбованців. 
		Земельна ділянка ОСОБА_2 закріплена 12.03.1991 року (протокол №7), про що зазначено у земельно-шнурової книзі колгоспу ім. Карла Лібнехта.
		Земельна ділянка, яка надана ОСОБА_2 була вільною, на ній не знаходилось жодних будівель, споруд та ділянка межувала з сусідньою земельною ділянкою, де знаходились будівлі складу, які у 1994 році були продані ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с. 36 т. 1). 
		Рішенням Таїровської селищної ради Овідопольського району Одеської області за №147 від 24 квітня 2003 року ОСОБА_2 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка, площею 0,082 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 28 т. 1).
		11.09.2003 року землевпорядниками ДП «Одеській науково-дослідний інститут землеустрою» було складено абрис польових вимірів земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 .
		З технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , вбачається, що відповідно до акту від 22.03.2005 року всі суміжні користувачі земельної ділянки в тому числі і ОСОБА_6 , узгодили межи земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с. 38- 49 т. 1). 
		21 січня 2008 року ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯЕ №672442 на право власності на земельну ділянку площею 0,082 га, розташованої в АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадібна ділянка) (а.с. 26 т. 1).
		Розпорядженням Київськоїрайонної адміністраціїОдеської міськоїради №1610від 20.10.2003року бувзатверджений актприйняття вексплуатацію житловогобудинку тавизнано правовласності за ОСОБА_3 . 
		З матеріалів справи вбачається, що 31.10.2003 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на домоволодіння, розташоване за АДРЕСА_1 , що складається з одного жилого будинку літ. «А», загальною площею 96,0 кв.м., жилої площі 38,3 кв.м., літньої кухні літ. «Б», вбиральня літ. «В» (а.с. 50 т. 1).
		З акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 01.04.2008 року, вбачається, що перевіркою встановлено про те, що була проведена зйомка меж земельної ділянки ОСОБА_2 , загальна площа якої складає 0,082 га, яку самовільно зайняла ОСОБА_3 (а.с. 66, 67 т. 1). 
		Земельна ділянка, надана у користування ОСОБА_2 та земельна ділянка під складом, який продано ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не накладалися одна на одну.
		Відповідно до схеми земельних ділянок по АДРЕСА_1 з від 20.12.1995 року, затвердженої головою ОСОБА_8 та землевпорядником ОСОБА_9 КСП «Ніва» у користуванні ОСОБА_3 зазначена земельна ділянка 609 кв.м. (а.с. 58 т. 3). 
		На місці придбаної для розібрання на будівельні матеріали будівлі складу ОСОБА_3 побудувала житловий будинок, без затвердженого проекту та без будь-якого дозволу компетентних органів. Вказане підтверджується: штампом Бюро технічної інвентаризації в технічному паспорті на домоволодіння ОСОБА_3 , де зазначено, що об`єкт побудовано самочинно; розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.10.2003р. №1610, де вказано, що ОСОБА_3 просить ввести в експлуатацію самовільно побудований будинок; листами Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 09.09.2003р. №1566/о та від 29.08.2003р. №697/об.
		Згідно висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року земельна ділянка, яка має адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в межах накладення є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна: земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:40:026:0025, яка належить ОСОБА_2 , при цьому площа накладення складає 88%. На земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 на момент складання висновку знаходяться наступні споруди і будівлі: 1) літня кухня з прибудовою, площею забудови - 59 кв.м.; 2) надвірна будівля, площею забудови - 28 кв.м.; 3) надвірна будівля, площею забудови - 19 кв.м.; 4) вбиральня, площею забудови - 1 кв.м.; 5) навіс, площею забудови - 78 кв.м.; 6) навіс, площею забудови - 9 кв.м.; 7) надвірна будівля, площею забудови - 23 кв.м. (з яких 21,4 на земельній ділянці ОСОБА_2 ); 8) прибудова до житлового будинку, площею забудови  18 кв.м. (10,4 з яких на земельній ділянці ОСОБА_2 ); 9) житловий будинок, площею забудови  126 кв.м. (з них 10 кв.м. на земельній ділянці ОСОБА_2 ). Будівлі, які розташовані в межах земельної ділянки ОСОБА_2 займають 235,8 кв.м., що становить 29% від загальної площі. При порівнянні наявних будівель і споруд з технічним паспортом від 06.03.2003 року, з`ясовано про те, що за цей час було добудовано: 1) прибудова до літньої кухні; 2) надвірна будівля; 3) надвірна будівля; 4) прибудова до житлового будинку; 5) надвірна будівля; 7) навіс; 8) навіс. Ділянка по периметру огороджена фізичними огорожами (парканом), один вхід на земельну ділянку організовано через металеву хвіртку встановлену в воротах зі сторони тупикового проїзду, а інший вхід через хвіртку встановлену з задньої межі огородження (а.с. 39-60 т.4).
		Колегія суддів, звертає увагу на ту обставину, що суд першої інстанції погодився та вважав доведеними у судовому засіданні аргументи сторони позивача, що у 1991 році ОСОБА_2 у відповідності до вимог існуючого на той час законодавства отримала у користування земельну ділянку, на якій збудувала будинок літнього типу та вбиральню. 
		Також суд першої інстанції вважав встановленими ті обставини, що з 1994 року ОСОБА_3 після придбання у власність частини сараю, який знаходився на суміжної із земельною ділянкою, переданої у користування ОСОБА_2 ділянці, почала самовільно будувати свій будинок та зайняла частково земельну ділянку ОСОБА_2 .
		Скориставшись, що адреса земельної ділянки ОСОБА_2 і земельної ділянки на якій був розташований сарай мають різні поштові адреси у 1995 році ОСОБА_3 почала відкрито користуватись земельною ділянкою, частина якої співпадала із ділянкою ОСОБА_2 , та підтвердила своє користування під час складання схеми користування земельних ділянок КСП «Нива».
		Судом першої інстанції також зазначено, що на 2003 рік більшість частини земельної ділянки ОСОБА_2 фактично знаходилось у користуванні ОСОБА_3 .
		В свою чергу ОСОБА_2 , як користувач земельної ділянки у 2003 році при здійсненні приватизації земельної ділянки, отримуючи дозволи суміжних землекористувачів (в тому числі і ОСОБА_3 , будинок якої знаходиться на межі, а в подальшому і на території спірної земельної ділянки), та замовляючи абрис меж земельної ділянки не могла не дізнатись про порушення свого права на вільне користування своєї земельної ділянки. 
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що право на захист порушеного права ОСОБА_2 виникло ще у 2003 році.
		Крім того, про існування порушеного права у вигляді наявного розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради та свідоцтва про право власності на житловий будинок достеменно стало відомо позивачу у 2008 році, про що вона сама заявляє у позовної заяві. Посилання на остаточне розуміння порушення у 2013 році, після ознайомлення із рішенням суду не може вважатись моментом виникнення права на захист права, так як законодавець визначає не юридичне розуміння порушення права, а саме момент виявлення самого порушення. Той факт, що позивач замість звернення до суду для захисту свого права звернулась до правоохоронних органів та чекала кінцевого вирішення спору по оскарженню рішення Київської районної адміністрації, яким було скасовано власне розпорядження, не є підставою для переривання перебігу позовної давності. 
		За таких підстав, суд першої інстанції, визначивши доведеними позовні вимоги, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме за спливом строку позовної давності.
		З доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 вбачається, що вони зводяться до незгоди з висновком суду про відмову у позові за спливом строку позовної давності.
		Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги такими, що підлягають задоволенню, за наступних підстав.
		Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 31 жовтня 2003 року, виконкомом Одеської міської Ради видано ОСОБА_10 свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
		10 липня 2009 року, прокуратурою Київського району м. Одеси, на адресу Київської районної адміністрації Одеської міської Ради, було подано протест на розпорядження №1610 від 20 жовтня 2003 року.
		Розпорядженням №463 Київської районної адміністрації Одеської міської Ради від 20 липня 2009 року, зазначений протест було розглянуто та задоволено  скасовано розпорядження Київської райадміністрації №1610 від 20 жовтня 2003 року «Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_3 ».
		Разом з тим, постановою Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року визнано неправомірним та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 463 від 20 липня 2009 року, яким було скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 1610 від 20 жовтня 2003 року «Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_3 ».
		24 листопада 2010 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_2 залишені без задоволення, постанова Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року змінена у зв`язку з помилковим застосуванням норм матеріального права.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2012 року касаційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_2 залишені без задоволення. Постанова Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року залишені без змін.
		Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 31.08.2009 року в порядку ЦПК України, звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння та про визнання права власності земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с. 70 -71 т. 1).
		04.02.2014 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси, провадження по цій справі було закрито з підстав того, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства (а.с. 72 т. 1). 
		28.05.2013 року ОСОБА_2 в порядку КАС України, звернулась до суду з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності (а.с. 73 т. 1).
		04.02.2015 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси провадження по справі було закрито з підстав того, що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства (а.с. 74 т. 1).
		Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Ухвалою апеляційного адміністративного суду Одеської області від 22 квітня 2015 року по справі № 520/6705/13-а за позовом ОСОБА_2 до Київської районної адміністрації ОМР, треті особи ОСОБА_3 , реєстраційна служба Одеського міського управління про визнання недійсним та скасування розпорядження № 1610 від 20.10.2003 року, встановлено, що про наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2012 року позивачу стало відомо лише на початку 2013 року.
		Отже, ОСОБА_2 дізналася про остаточне порушення своїх прав на початку 2013 року та звернувшись до суду 28.05.2013 року, не порушила строку звернення до суду, передбаченого ст.99 КАС України.
		Колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, поза увагою суду залишилась та обставина, що ОСОБА_2 дізналась про остаточне порушення свого права на початку 2013 року, що встановлено судовим рішенням, яке набрало чинності.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з позовом звернулась до суду 21 травня 2015 року, тобто в межах трирічного строку, а тому підстав для застосування строків позовної давності, колегія суддів не вбачає. 
		Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Сторонами не оскаржується судове рішення в частині доведеності позовних вимог.
		За встановленими обставинами, колегія суддів приходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
		Відповідно до п.п. 1,4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з задоволенням позовних вимог  ОСОБА_2 .
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2  задовольнити.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року  скасувати.
		Прийняти постанову.
		Позовні вимоги ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_2 , виданий 11.05.2001 року, зазначене місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, місце реєстрації: 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1), Виконавчого комітету Одеської міської ради (місце реєстрації: 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1), Київської районної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303241, місце реєстрації: 65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 )  задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.10.2003 року № 1610 «Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_3 ».
		Визнати незаконним та скасувати свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому складається з одного жилого будинку літ. «А», загальною площею 96 кв.м., жилою площею 38,3 кв.м., літньої кухні літ. «Б», вбиральні літ. «В», видане на ім`я ОСОБА_3 31 жовтня 2003 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради.
		Зобов`язати ОСОБА_3 усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,082 га, що належить ОСОБА_2 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 672442 від 21 січня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:40:026:0025, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення прибудову (площею 16,9 кв.м.) до літньої кухні літ. Б, яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,1;
		- надвірну будівлю, площею забудови 28 кв.м., яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,2;
		- надвірну будівлю, площею забудови 19 кв.м., яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,5;
		- навіс, площею забудови 78 кв.м., який не відображений в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображений умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,7; навіс, площею забудови 9 кв.м., який не відображений в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображений умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,8;
		- частину площею 21,4 кв.м. надвірної будівлі (загальна площа надвірної будівлі 23 кв.м.), яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,3;
		- частину площею 10,4 кв.м. прибудови до житлового будинку (загальна площа прибудови 18 кв.м.), яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2003 року та відображена умовно у висновку №56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24.04.2019 року - 35,4;
		- металеві ворота з хвірткою, які знаходяться на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 672442 від 21 січня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:40:026:0025, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2022 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		______________________________________Т.В. Цюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...