Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/20768/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2022. Зареєстровано: 24.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2022.
Дата набрання законної сили: 22.12.2022
Номер судового провадження: 854/5916/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		22 грудня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/20768/21Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
		Дата і місце ухвалення 15.08.2022р., м. Одеса
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бойка А.В.,
		суддів: Федусика А.Г,
		Шевчук О.А.,
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання розглянути питання надання відпустки по догляду за дитиною, -
		В С Т А Н О В И В:
		01.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23.09.2021 року №521-К щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області;
		- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області компенсацію за час вимушеного прогулу;
		- зобов`язати Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути питання призначення відпустки по догляду за дитиною.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 позов задоволено та з урахуванням ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року про виправлення описки:
		Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23.09.2021 року №521-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 23.09.2021 року.
		Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 194 837,40 грн.
		Зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 року про призначення відпустки по догляду за дитиною.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 17 945,55 грн.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		В поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що під час звільнення позивача Держпродспоживслужба діяла в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України.
		Апелянт зазначив, що статтею 2 Закону України «Про очищення влади» обумовлено, що заходи з очищення влади здійснюються щодо, зокрема, начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику. Апелянт зазначає, що оскільки позивач у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року обіймав посади начальників Кримської, Львівської та Луганської митниць, загальною тривалістю понад два роки, він підпадає під обмеження, встановлені законом України «Про очищення влади». 
		Апелянт вказав, що за результатом проведеної перевірки ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади відповідно до п. 72 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
		Щодо встановлених судом першої інстанції преюдиційних обставин, Держпродспоживслужба посилалась на те, що згідно ч. 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності, апелянт вказував на те, що порушення гарантії, визначеної у ч. 3 ст. 40 КЗпП України в частині недопущення звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, має бути усунена шляхом зміни дати звільнення, а не скасування правомірного наказу про звільнення особи.
		Крім того апелянт заперечував обґрунтованість висновків суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути питання призначення відпустки по догляду за дитиною, посилаючись на те, що при зверненні з цією заявою позивачем не було надано всі необхідні документи, зокрема, не надано довідки з місця роботи дружина, яка б підтверджувала, що вона вийшла на роботу.
		З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 року та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Справа була призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.12.2022 року.
		21.12.2022 року від представників Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надішйли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
		Згідно ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
		З огляду на зазначені положення КАС України подальший розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:
		Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 15 липня 2021 року №478 ОСОБА_1 визначений переможцем конкурсу на зайняття посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.
		Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 26.08.2021 року №476-К позивача призначено з 01.09.2021 року на посаду Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, як такого, що визначений переможцем конкурсу.
		В подальшому, наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23.09.2021 року №521-К позивача звільнено 23 вересня 2021 року з посади начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу».
		Не погоджуючись з вказаним наказом про звільнення, позивач оскаржив його до суду першої інстанції.
		Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на наступне:
		06 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
		16.07.2021 року позивачем було подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади, в якій зазначив, що до нього не застосовуються заборони, передбачені ч. 3, 4 ст. 1 Закону, а також подав згоду на обробку персональних даних.
		Міністерством юстиції України на запит Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів наданий витяг з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади від 23.07.2021 року, відповідно до якого інформація про позивача в реєстрі відсутня.
		Враховуючи наявну інформацію позивача було призначено на посаду Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області наказом від 26.08.2021 року. 
		07.09.2021 року Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів листом за №24-9/4304 звернулась до Кропивницької митниці щодо надання відповідним чином завіреної копії довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади стосовно ОСОБА_1 , який з 06.05.2014 року по 20.03.2015 року обіймав посаду заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів.
		Листом від 21.09.2021 року Кропивницька митниця повідомила відповідача, зокрема, про те, що ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів з 06.05.2014 року по 20.03.2015 року. Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 року №117 Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України Про очищення влади стосовно посадових осіб Міндоходів з 02 березня 2015 року Державною фіскальною службою України було розпочато перевірку відповідно до Закону України Про очищення влади стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників митниць Міндоходів. За результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та трудовій книжці ОСОБА_1 , Департаментом персоналу ДФС України 11.03.2015 року було складено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та трудовій книжці. За результатами перевірки ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 20 березня 2015 року, з підстав передбачених Законом України Про очищення влади відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
		На виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 року у справі №П/811/1275/15, наказом Державної фіскальної служби України від 20.03.2020 року №234-о ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Кіровоградської митниці ДФС з 21.03.2015 року. Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 24.06.2020 року №813-о ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 24.06.2020 року у порядку переведення до Одеської митниці Держмитслужби.
		У зв`язку із отриманою інформацією від Кропивницької митниці Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів 23 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 розпочато перевірку, передбачену Законом України Про очищення влади, за результатами якої складено довідку від 23.09.2021 року про те, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади, п. 8 ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України Про очищення влади.
		23.09.2021 року директором Департаменту управління персоналом та організаційного розвитку було складено висновок про результати перевірки відомостей про особу, в якому зазначено про те, що за результатами перевірки особової справи, а також інформації з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», виявлено відповідність ОСОБА_1 критеріям здійснення очищення влади (люстрації), а саме, п. 8 ч. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
		Так, за результатами вивчення особової справи позивача Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було встановлено, що позивач відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , у період з 22.04.2010 року по 09.03.2011 року здійснював трудову діяльність на посаді начальника Кримської митниці (строк перебування становить 10 місяців), у період з 08.09.2011 року по 17.04.2021 року на посаді начальника Львівської митниці (строк перебування на посаді становить 7 місяців), у період з 18.04.2012 року по 24.12.2012 року на посаді начальника Луганської митниці (строк перебування на посаді становить 8 місяців), у період з 25.12.2012 року по 22.04.2013 року начальника Кримської митниці (строк перебування на посаді становить 4 місяці), у період з 04.06.2013 року по 05.05.2014 року  начальник Кримської митниці Міндоходів.
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
		Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
		Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
		Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
		Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ і яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - «Віденська конвенція»), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
		Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція»), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
		За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
		16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади».
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону).
		Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону).
		Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.
		Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».
		Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
		Відповідно до п. 14 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частиною третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16.10.2014р. (далі Порядок № 563), відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, та/або на підставі витягу із послужного списку та на підставі поданих особою документів, а також інформації з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або відсутність у Реєстрі таких відомостей перевіряє достовірність зазначених у заяві відомостей щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою, пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону, та складає висновок про результати перевірки відомостей про особу за формою згідно з додатком 2-1.
		У разі коли за результатами перевірки матеріалів особової справи та/або витягу із послужного списку відповідальним структурним підрозділом виявлено відповідність критерію здійснення очищення влади (люстрації), визначеного частиною першою, пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону, про це зазначається у висновку про результати перевірки відомостей про особу за формою згідно з додатком 2-1.
		На підставі такого висновку відповідальний структурний підрозділ готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу або керівнику державної служби.
		За змістом п. 42 Порядку № 563, відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка претендує на зайняття посади, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві такої особи, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою, пунктами 1-8 частини другої та пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону, про що складає висновок про результати перевірки відомостей про особу, в якому зазначено про невиявлення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), за формою згідно з додатком 2-1.
		Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону № 1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
		Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо незастосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.
		За приписами частин одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону № 1682-VII орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
		Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону № 1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
		Водночас аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, передбачених статтею 3 цього Закону, або посад (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення в цей період з відповідної посади, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
		Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 висловив правовий висновок про те, що люстрація як законодавче обмеження за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.
		Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
		Верховний Суд визнав ці висновки застосовними і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, в якій сформулював правову позицію про те, що самого лише факту перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VІІ.
		Також у вказаному судовому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
		Водночас необхідно враховувати, що застосовані до позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
		17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.
		У цьому рішенні Європейський суд з прав людини, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
		У вказаній справі Європейський суд з прав людини визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. Європейський суд з прав людини зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
		Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм критеріям, розробленим практикою Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», Суд указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
		Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
		У постанові від 09 листопада 2021 року у справі 826/17790/14 Верховний Суд висловив позицію, що аналіз згаданого рішення Європейського суду з прав людини та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
		Отже, заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що указує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у його частині другій статті 1.
		Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухваленій у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18).
		Таким чином визначальними для вирішення подібних справ, де предметом спору є звільнення особи з посади у зв`язку з наявністю заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», є обставини вчинення позивачем конкретних дій, які полягають у сприянні своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини.
		Як свідчать обставини даної справи, звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідній посаді. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки ОСОБА_1 не було метою цієї перевірки.
		Будь-яких доказів щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.
		Колегія суддів враховує, що у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 815/1745/15 Верховний Суд зазначив, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, що кореспондує положенням частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
		Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		На необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
		Зважаючи на обставини звільнення позивача у справі, колегія суддів вважає протиправним застосування до позивача так званої «автоматичної» люстрації лише у зв`язку із наявністю факту перебування позивача на посадах, щодо яких установлена заборона указаним Законом.
		Таким чином, оскаржуваний наказ відповідача про звільнення ОСОБА_1 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
		З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання його протиправним та скасування.
		При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» за період його трудової діяльності в 2010-2014 роках вже було предметом дослідження судами у справі №П/811/1275/15 та рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року було визнано протиправним і скасовано наказ Міндоходів від 20 березня 2015 року №222-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» та його поновлено на цій посаді.
		Як встановлено судом, у вказаному рішенні Кіровоградський окружний адміністративний зазначив, що до позивача не підлягає застосуванню п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
		Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		В ході розгляду справи судом першої інстанції також встановлено додаткові обставини, які свідчать про протиправність оскаржуваного наказу, а саме, звільнення позивача з посади у період його тимчасової непрацездатності.
		Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач у період з 13.09.2021 року по 29.09.2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні в Міській клінічній лікарні №11, що підтверджується листками непрацездатності, наявними в матеріалах справи.
		В свою чергу згідно оскаржуваного наказу позивача звільнено з посади з 23 вересня 2021 року, тобто під час перебування його на лікарняному, що є порушенням положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).
		Вказані обставини не заперечуються апелянтом, однак при цьому в поданій апеляційній скарзі Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів наполягала на тому, що вказані обставини є підставою для зміни дати звільнення позивача, а не скасування наказу.
		З цього приводу колегія суддів зазначає, що обставини звільнення позивача з посади у період його непрацездатності не були основою для висновку суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного наказу. 
		За встановлених в ході розгляду справи обставин взагалі відсутності правових підстав для звільнення позивача із займаної посади, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23.09.2021 року №521-К «Про звільнення ОСОБА_1 » та наявність підстав для його скасування. З цих підстав мова про можливість лише зміни дати звільнення йти не може.
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Враховуючи встановлену в ході розгляду справи протиправність наказу про звільнення позивача, останній підлягає поновленню на попередній роботі, а саме на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з 23.09.2021 року.
		Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100), відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці".
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
		Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Відповідно до довідки від 10.01.2022 року, наданої Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період роботи з 1 вересня по 23 вересня 2021 року, розрахованої відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складає 854,55 грн.
		Згідно п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., днем звільнення вважається останній день роботи.
		З огляду на зазначені положення чинного законодавства, 23.09.2021 року є останнім днем роботи позивача, який оплачується роботодавцем, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 23.09.2021 року.
		Таким чином судом першої інстанції не вірно розраховано кількість днів вимушеного прогулу позивача.
		В даному випадку період вимушеного прогулу з 24.09.2021 року по 15.08.2022 року включно, тобто, по день винесення рішення у цій справі, складає 227 днів (вересень 2021 року  5 робочих днів, жовтень 2021 року  20 робочих днів, листопад 2021 року  22 робочих дня, грудень 2021 року  22 робочих дня, січень 2022 року  19 робочих днів, лютий 2022 року  20 робочих днів, березень 2022 року  22 робочих дня, квітень 2022 року  21 робочий день, травень 2022 року  22 робочих дня, червень 2022 року  22 робочих дня, липень 2022 року  21 робочий день, серпень 2022 року  11 робочих днів).
		Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції встановив, що заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача становить 193 982,85 грн. (854,55 грн. х 227 р.д.).
		З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
		В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позовних в частині зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розгялнути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 року про призначення відпустки по догляду за дитиною, з огляду на наступне:
		Так, в ході розгляду справи було встановлено, що 20 вересня 2021 року позивач направив до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області заяву щодо надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 27.09.2021 року до 08.08.2023 року, яка надійшла до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області 21.09.2021 року.
		З метою вирішення питання щодо надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 22.09.2021 року подана позивачем заява була направлена Головним управлінням на адресу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів засобами електронної пошти.
		З огляду на те, що безпосереднім керівником начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області є Голова Держпродспоживслужби, саме до його компетенції віднесено вирішення питання, зазначеного у поданій позивачем заяві та видання відповідного наказу.
		В свою чергу доказів розгляду поданої позивачем заяви Держпродспоживслужба не надала.
		Заперечуючи проти задоволення вказаної позовної вимоги Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів посилалась на те, що при подачі згаданої заяви позивачем не було дотримано вимог ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», оскільки не додано документу, який спростовує факт перебування його дружини ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме, не додано довідку з місця роботи (навчання, служби) ОСОБА_3 про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вказаних доводів, з огляду на те, що відповідачем взагалі заява позивача не розглянута. Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі, якщо відповідач (Держпродспоживслужба), як уповноважений орган вважав, що позивачем не додано певних документів, мав повідомити позивача про необхідність надання таких документів чого в даному випадку зроблено не було.
		З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2021 року про призначення відпустки по догляду за дитиною.
		При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		В свою чергу, вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень.
		У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
		У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
		Таким чином, за сталою практикою ЄСПЛ рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. 
		Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі ст. 317 КАС України в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . 
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів залишити без задоволення.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року, з урахуванням змін внесених ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року, змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції:
		Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (вул. 7-ма Пересипська, 6, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 40342996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 193 982 (сто дев`яносто три тисячі дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 85 коп. .
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.
		 
		Суддя-доповідач: А.В. Бойко
		 
		Суддя: А.Г. Федусик
		 
		Суддя: О.А. Шевчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...