Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/16055/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Застосування антимонопольного законодавства; оскарження рішень Антимонопольного комітету або його територіальних органів.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2022. Зареєстровано: 24.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2022.
Дата набрання законної сили: 22.12.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 грудня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/16055/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
		за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,
		 
		 
		представників учасників справи:
		позивача - комунального підприємства «Київтранспарксервіс» - Решетило Р.Г., адвокат (дов. від 17.01.2022),
		відповідача - Антимонопольного комітету України - Грищенко К.В., в порядку самопредставництва,
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу комунального підприємства «Київтранспарксервіс»  
		на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2022 (суддя                   Мандриченко О.В.)
		та постанову  Північного  апеляційного господарського суду від 10.11.2022 (головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.)
		у справі №  910/16055/21
		за позовом  комунального підприємства «Київтранспарксервіс»  (далі - КП «Київтранспарксервіс», Підприємство, скаржник)
		до  Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, АМК)
		про визнання недійсним та скасування рішення в частині.
		1.    ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Короткий зміст позовних вимог
		КП «Київтранспарксервіс»  звернулося до  суду  з позовом до АМК про визнання недійсним та скасування в частині рішення від 15.07.2021 № 75-р/тк у справі  № 38/60/42-рп/к.20 (далі - Рішення АМК), а саме, в частині пунктів 2, 3 його резолютивної частини.
		Позовна заява мотивована з посиланням на приписи статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та наявність визначених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним. Позивач посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем неповно з`ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи № 38/60/42-рп/к.20, і які визнано встановленими, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2022 зі справи                               № 910/16055/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022, у задоволенні позову відмовлено, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість Рішення АМК.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі  КП «Київтранспарксервіс», з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		2.    АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на:
		- пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 910/14493/18 та від 15.07.2021 у справі  № 904/4598/20 щодо застосування частини другої статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Так, зокрема, за доводами скаржника, судами не встановлено факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на підставі належних та допустимих доказів (при цьому, саме по собі зайняття суб`єктом господарювання монопольного становища на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності); 
		- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 3 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		Від Комітету відзив на касаційну скаргу не надходив.
		21.12.2022 від Комітету надійшли письмові пояснення по справі, в яких Комітет зазначив, зокрема, про обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.
		3.    СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
		Рішенням АМК:
		- визнано, що КП «Київтранспарксервіс» у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента;
		- визнано дії КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні в період з 05.03.2019 по 05.01.2021 для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язку зі сплати одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та забезпечувального платежу, а також штрафів за відмову від укладання вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті  13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку;
		- за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на КП «Київтранспарксервіс» накладено штраф у розмірі  2 605 133 грн.;
		- зобов`язано КП «Київтранспарксервіс» припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити АМК протягом 10 календарних днів з дня його припинення з наданням підтвердних документів. 
		Рішенням АМК встановлено, зокрема, що:
		- відповідачем в антимонопольній справі є КП «Київтранспарксервіс»;
		-  Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, бланки, емблему; 
		- КП «Київтранспарксервіс» створене з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт із паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, механізованих автомобільних стоянок, платних місць паркування та інших об`єктів дорожнього сервісу в м. Києві;
		-  згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань видами діяльності Підприємства за КВЕД є: допоміжне обслуговування наземного транспорту (52.21) (основний); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20) тощо;
		- КП «Київтранспарксервіс» є суб`єктом господарювання в розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
		-  об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: 
		суб`єкт господарювання - КП «Київтранспарксервіс», яке здійснює продаж прав на експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві; 
		права на експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві; 
		- інша господарська діяльність Підприємства, крім продажу вказаного товару, не є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища;
		- товаром, щодо якого визначається монопольне домінуюче становище                      КП «Київтранспарксервіс», є права на експлуатацію паркувальних майданчиків у         м. Києві;
		- споживачами є фізичні та юридичні особи, які виявили бажання отримати від Підприємства права на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві;
		- рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 № 184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві» (далі - Рішення КМР № 184/6840) КП «Київтранспарксервіс» було доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління Підприємства відповідно до рішень Київської міської ради, виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам;
		- за результатами проведення таких торгів Підприємство укладає із суб`єктами господарювання, які виявили бажання здійснювати експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві, договори, предметом яких є передача цих майданчиків для подальшої їх експлуатації такими суб`єктами господарювання;
		- у зв`язку із цим товарними межами ринку є продаж прав на експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві;
		- відповідно до пункту 3 рішення КМР № 930/1591 КП «Київтранспарксервіс» визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту в м. Києві;
		- рішенням КМР № 242/5629 затверджено перелік паркувальних майданчиків у                     м. Києві, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс»;
		- рішенням КМР № 222/6273 внесено зміни до переліку паркувальних майданчиків у м. Києві, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс»;
		- отже, територіальними (географічними) межами ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві є територія в межах м. Києва;
		- часовими межами ринку визначено період з 05.03.2019 по 05.01.2021 (з дати прийняття рішення КМР № 184/6840 по дату останньої відповіді Підприємства), протягом якого КП «Київтранспарксервіс» мало виключне (ексклюзивне) право здійснювати продаж прав на експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві;
		- згідно з підпунктом 17.3.1 пункту 17.3 Правил благоустрою м. Києва організація та експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір;
		- рекомендовані форми договорів про надання для експлуатації майданчика для паркування, які використовує КП «Київтранспарксервіс», затверджено наказом директора Підприємства від 11.09.2018 № 119;
		- наведене свідчить, що вступ на ринок надання послуг із користування місцями платного паркування транспортних засобів (майданчиками для паркування) у м. Києві адміністративно обмежений необхідністю укладання суб`єктами господарювання, які виявили бажання працювати на вказаному ринку, договору з Підприємством про надання для експлуатації майданчика для паркування;
		- отже, вказаними рішеннями Київська міська рада надала КП «Київтранспарксервіс» виключне (ексклюзивне) право здійснювати продаж прав на експлуатацію паркувальних майданчиків у м. Києві суб`єктам господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку;
		-  КП «Київтранспарксервіс» у період з 05.03.2019 по 05.01.2021 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві як таке, що не мало на цьому ринку жодного конкурента;
		- рішенням КМР № 184/6840 КП «Київтранспарксервіс» було доручено розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління Підприємства відповідно до рішень Київської міської ради, виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам (далі - Торги);
		- у 2019 році КП «Київтранспарксервіс» було оголошено 260 аукціонів. Із них 98 аукціонів завершено, 162 торги не відбулося, укладено 78 договорів. 
		- у 2020 році КП «Київтранспарксервіс» було оголошено 397 аукціонів. Із них 59 аукціонів завершено, 338 торгів не відбулося, укладено (з урахуванням оголошень, які перенесено з 2019 року), 79 договорів;
		- загальні вимоги, правила та єдиний порядок ведення роботи при застосуванні систем електронних торгів для реалізації іншим суб`єктам господарювання прав на експлуатацію майданчиків для паркування Підприємства встановлені Положенням про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів у КП «Київтранспарксервіс», затвердженим наказом директора Підприємства від 06.08.2019 № 70 та погодженим листом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.07.2019 № 053-7199 (далі - Положення № 70);
		- відповідно до пункту 5.2 Положення № 70 загальна вартість договору складається з двох основних компонентів: 
		- вартість експлуатації паркувального майданчика за весь період (зазвичай                             1 096 календарних днів, тобто 3 роки), що підлягає оплаті на умовах договору; 
		- одноразовий платіж за право укладення договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування; далі - Одноразовий платіж);
		- за інформацією КП «Київтранспарксервіс» (лист від 16.04.2020 № 053/05-1575), Одноразовий платіж сплачується переможцем Торгів на користь КП «Київтранспарксервіс» впродовж трьох банківських днів із дня підписання протоколу про результати проведення Торгів та не підлягає поверненню;
		- Регламентом роботи електронної торгової системи «Prozorro.Продажі» ЦБД 2 щодо проведення електронних аукціонів із продажу/надання в оренду майна (активів)/передачі права (далі - Регламент ЕТС) наведено перелік визначення термінів, зокрема, гарантійний внесок - спосіб забезпечення виконання учасником зобов`язань щодо участі в електронному аукціоні, що підлягає внесенню користувачем для набуття статусу учасника електронного аукціону шляхом перерахування (або донарахування) коштів на рахунок оператора електронного майданчика. Гарантійний внесок встановлюється організатором аукціону в розмірі від 5 до 10 % від стартової ціни лота й зазначається в умовах продажу/надання в оренду майна (активів) / передачі права та оголошенні про проведення аукціону;
		- проте, визначення терміна «Одноразовий платіж» Регламентом ЕТС не передбачено, а згадки про вищевказаний платіж, крім як у пункті 9.10 Регламенту ЕТС ЦБД 2, відсутні;
		- гарантійний внесок сплачується шляхом перерахування коштів на рахунок оператора електронного майданчика, а Одноразовий платіж - на користь КП «Київтранспарксервіс» (організатора аукціону);
		- на відміну від Одноразового платежу гарантійний внесок відповідно до пунктів 9.3 - 9.7 Регламенту ЕТС підлягає поверненню Оператором;
		-  на відміну від Одноразового платежу в 10% від загальної вартості експлуатації місць для паркування, гарантійний внесок встановлюється в розмірі від 5 до 10% від стартової ціни лота;
		- отже, Одноразовий платіж та гарантійний внесок відрізняються один від одного, є різними та не пов`язаними між собою платежами;
		- згідно з пунктом 4.3 Положення № 70 до переліку обов`язкових документів, що надаються учасником Торгів, включено, зокрема, гарантійний лист про зобов`язання сплатити штраф у розмірі 50% від вартості договору, розрахованої за результатами Торгів, у випадку визнання такого учасника переможцем та його відмови від укладання договору (далі - Штраф 1);
		- відповідно до пункту 5.3 примірної форми договору про передачу майданчика в експлуатацію, який укладається між КП «Київтранспарксервіс» та переможцем Торгів, у випадку безпідставної відмови останнього від підписання акта приймання-передачі в експлуатацію в установленому договором порядку, такий суб`єкт господарювання зобов`язується сплатити на користь Підприємства 50% від вартості одноразового платежу за право укладення договору (далі - Штраф 2);
		-  листом від 16.04.2020 № 053/05-1575  КП «Київтранспарксервіс» повідомило, що основною метою встановлення Одноразового платежу є: 
		-мінімізація ризиків укладання договорів із контрагентами, що мають недостатній рівень платоспроможності, що може призвести до невиконання ними своїх зобов`язань за договором, зокрема виникнення дебіторської заборгованості; 
		мінімізація ризиків укладання договорів із контрагентами, які не мають дійсного наміру укласти договір та можуть його достроково розірвати;
		- Підприємство зазначило, що необхідність застосування Штрафу 1 обумовлена численними випадками відмов (у тому числі повторних) переможців Торгів від укладання відповідних договорів;
		- у випадку відмови переможця Торгів від укладання такого договору КП «Київтранспарксервіс» змушене повторно оголошувати процедуру проведення таких Торгів. Вказана ситуація може повторюватися по декілька разів щодо одного й того ж майданчика, внаслідок чого Підприємство позбавляється можливості використання закріплених за ним майданчиків для паркування з метою отримання доходів, а також наповнення місцевого та державного бюджетів за рахунок сплати податків на період, коли тривають повторні Торги. Наведеними діями, на думку КП «Київтранспарксервіс», Підприємству завдаються збитки;
		- разом із тим регламентом електронних торгів, як одним з інструментів гарантування добросовісності учасників, передбачено внесення суб`єктами господарювання заставного платежу, який може бути утриманий у випадку відмови учасника від підписання протоколу електронних торгів або договору;
		- на думку КП «Київтранспарксервіс», такий спосіб захисту є недостатнім, оскільки недобросовісний учасник має можливість виконати формальні дії з укладання договору (підписати протокол електронних торгів та договір, що забезпечують повернення йому заставного платежу), але в подальшому достроково припинити його виконання.  Крім того, Підприємство повідомило, що чинним Регламентом ЕТС не передбачено можливості недопущення до участі в аукціонах учасників, які раніше виявили себе, як недобросовісні;
		- у зв`язку з цим у пункті 4.4 Положення № 70 передбачено, що організатор Торгів (КП «Київтранспарксервіс») безумовно дискваліфікує учасників торгів, які раніше брали участь в оголошених організатором Торгах, були визнані у встановленому порядку переможцями Торгів, але відмовилися від підписання протоколу Торгів або укладання договору;
		- перелік суб`єктів господарювання, які підлягають такій дискваліфікації, зазначається в оголошенні про проведення Торгів, а також на сайті Підприємства в рубриці «Дискваліфіковані учасники торгів» за посиланням https://parkservis.kiev.ua/ content/dyskvalifikovani-uchasnyky-torgiv;
		- станом на 10.06.2020 до такого переліку включено 16 суб`єктів господарювання, що свідчить про незначну кількість відмов переможців Торгів від підписання протоколів Торгів або договорів про передачу в експлуатацію майданчиків для паркування в м. Києві;
		- за інформацією КП «Київтранспарксервіс», всі грошові кошти, які надходять до Підприємства від сплати переможцями Торгів Одноразового платежу, Штрафу 1 та Штрафу 2, КП «Київтранспарксервіс» використовує для забезпечення власної господарської діяльності, сплати податків і зборів, виконання зобов`язань Підприємства із забезпечення надходжень до бюджету м. Києва;
		- згідно з пунктом 5.3 Положення № 70 витрати, пов`язані з підготовкою лота, підлягають окремому відшкодуванню з боку переможця Торгів, що підтверджується текстами відповідних оголошень про проведення Торгів;
		- отже, необхідність стягнення КП «Київтранспарксервіс» з переможців Торгів Одноразового платежу, Штрафу 1 та Штрафу 2 жодним чином не пов`язана з підготовкою або проведенням Торгів;
		- листом від 22.09.2020 № 770-08/2020 ДП «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» повідомило, що процедура здійснення електронних аукціонів із продажу/надання в оренду окремих видів майна (активів) або передачі прав визначається Регламентом ЕТС;
		- відповідно до Регламенту ЕТС електронна торгова система «Prozorro.Продажі» ЦБД 2 (ЕТС) - дворівнева інформаційно-телекомунікаційна система, що складається з ЦБД (центральної бази даних) та електронних майданчиків, які взаємодіють через інтерфейс програмування додатків, який надається у вигляді коду з відкритим доступом та визначає функціональність ЕТС;
		-  ЕТС забезпечує можливість створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією та документами в електронній формі, необхідними для проведення аукціону в електронній формі;
		- листом від 16.04.2020 № 053/05-1574 КП «Київтранспарксервіс» звернулося до ДП «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» з пропозицією внести зміни до чинного регламенту проведення аукціонів із використанням системи електронних торгів «Prozorro.Sale» (Регламенту ЕТС);
		- внаслідок цього ДП «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» наказом від 01.07.2020 № 25 затвердило редакцію № 1.12 Регламенту ЕТС ЦБД 2, в якій пункт 9.10 викладено таким чином: 
		« 9.10. У випадку проведення аукціонів з продажу прав на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів, стартовою ціною лоту може вважатись сума коштів за одне паркомісце за 1 день, зазначене в оголошенні. 
		У випадку проведення електронних аукціонів з продажу прав на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів, коли стартовою ціною лоту вважається сума коштів за одне паркомісце за 1 день, винагорода оператора розраховується від фактичної річної ціни договору з урахуванням одноразового платежу за право укладання договору (у разі його наявності). У випадку якщо термін дії такого договору складає менше 12 місяців, винагорода оператора розраховується від фактичної ціни договору з урахуванням одноразового платежу за право укладання договору. 
		У випадку проведення аукціонів з продажу прав на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів, коли стартовою ціною лоту є сума коштів за одне паркомісце за 1 день, організатором може бути встановлений інший розмір гарантійного внеску: - але не більше 20 000 грн для майданчиків для паркування із загальною кількістю паркомісць до 100 одиниць; - але не більше 40 000 грн для майданчиків для паркування із загальною кількістю паркомісць більше 101 одиниці. 
		У випадку, коли аукціон з продажу прав на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів завершився із визначенням переможця, якого було дискваліфіковано або останній відмовився від підписання протоколу електронний торгів та/або укладання договору з організатором, розмір гарантійного внеску в наступному аукціоні щодо того ж майданчика для паркування одноразово може бути збільшений організатором на 100%»;
		-  ДП «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» затвердило редакцію Регламенту ЕТС ЦБД 2            № 1.12, яка містить положення про застосування Одноразового платежу (пункт 9.10), лише після надходження відповідного звернення від КП «Київтранспарксервіс»;
		- листом від 05.01.2021 № 053/05-39 Підприємство надало інформацію щодо обсягів грошових коштів, отриманих ним від стягнення з переможців Торгів Одноразового платежу: 
		- за 2019 рік - 7 305 222,29 грн; 
		- за 2020 рік - 6 452 833,19 грн.;
		- КП «Київтранспарксервіс» повідомило, що за період 2019 - 2020 років переможці Торгів не сплачували на користь Підприємства штрафи за відмову від укладання вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію;
		- встановлення КП «Київтранспарксервіс» для переможців Торгів обов`язку зі сплати Одноразового платежу призвело, а обов`язку зі сплати Штрафу 1 та Штрафу 2 - може призвести до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати діяльність на відповідному ринку;
		- наведені дії КП «Київтранспарксервіс» були б неможливими за умови наявності значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість обирати між кількома продавцями таких товарів та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого продавця;
		- у випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку та, як наслідок, відсутності у споживачів КП «Київтранспарксервіс» альтернативи щодо придбання прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві інакше, ніж у Підприємства, вищезазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів;
		- отже, дії КП «Київтранспарксервіс», які полягають у встановленні для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати Одноразового платежу за право укладання договору про передачу в експлуатацію відповідних майданчиків для паркування та штрафів за відмову від укладання вказаного договору або підписання актів приймання-передачі таких майданчиків в експлуатацію, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
		- АМК встановив, що: КП «Київтранспарксервіс» своїми діями, зокрема, встановленням для переможців електронних аукціонів щодо продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві обов`язків сплати Одноразового платежу, Штрафу 1 та Штрафу 2, порушує законодавство про захист економічної конкуренції шляхом ущемлення інтересів споживачів Підприємства, які були б неможливими за умов наявності значної конкуренції на ринку; 
		- відсутність заборон у Цивільному кодексі України та Господарському кодексі України, а також у правилах, регламентах, системі електронних торгів «ProZorro.Продажі» щодо використання платежу в розмірі 10% або штрафу в розмірі 50% не дає КП «Київтранспарксервіс» право ігнорувати норми Закону України «Про захист економічної конкуренції»; 
		- КП «Київтранспарксервіс» встановлювало для переможців Торгів такі умови реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві, які суперечать конкурентному законодавству та які неможливо було б застосувати за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку; 
		- КП «Київтранспарксервіс» повідомило, що з 09.10.2020 договори, які укладає Підприємство, вже не містять умов про сплату одноразового платежу в розмірі 10%; 
		- натомість, наказом КП «Київтранспарксервіс» від 09.10.2020 № 104 затверджено нову редакцію «Положення про порядок реалізації прав на експлуатацію майданчиків для паркування із застосуванням електронних торгів в Комунальному підприємстві «Київтранспарксервіс» (далі - Положення № 104);
		- з метою встановлення чи припинено до моменту прийняття рішення у справі позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про яке йшлося у поданні, АМК було здійснено аналіз відповідних положень договору;
		- за результатами цього аналізу Комітетом виявлено, що сплачуючи забезпечувальний платіж, суб`єкт господарювання позбавляться свого права впродовж трьох років вільно користуватися та розпоряджатися власними грошовими коштами, які були стягнуті КП «Київтранспарксервіс», як забезпечувальний платіж;
		- у той же час суб`єкту господарювання, який має намір укласти договір забезпечувальний платіж може бути взагалі не повернутий у разі дострокового розірвання Договору. При цьому розірвання Договору є правом кожної з його сторін і може бути застосоване суб`єктом господарювання, який має намір укласти договір внаслідок обставин, які навіть не залежать від нього. Однак у пункті 4.10 Договору КП «Київтранспарксервіс» обмежує суб`єкта господарювання, який має намір укласти договір у застосуванні такого права;
		- Отже, КП «Київтранспарксервіс» застосовує передбачений договором забезпечувальний платіж на заміну скасованому одноразовому платежу за право укладання договору (10 % від вартості експлуатації місць для паркування), що є не інакше, як підміною понять. Цілі застосування до суб`єктів господарювання мало чим відрізняються один від одного, а також мають на меті одержання Підприємством додаткових коштів унаслідок порушення прав суб`єктів господарювання, з якими КП «Київтранспарксервіс» укладає договори про надання в експлуатацію майданчиків для паркування; 
		-  водночас на відміну від стягнення Одноразового платежу за право укладання договору (10% від вартості експлуатації місць для паркування), за інформацією КП «Київтранспарксервіс», Штрафу 1 та Штрафу 2 із вищевказаних суб`єктів господарювання Підприємство не стягувало.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК частково недійсним, а саме, в частині пунктів 2, 3 його резолютивної частини.
		Як вбачається із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з останнім дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 1 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку продажу прав на експлуатацію майданчиків для паркування транспортних засобів у м. Києві шляхом встановлення таких умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов наявності значної конкуренції на цьому ринку. З цього, зокрема, виходить суд касаційної інстанції у розгляді даної справи.
		Відповідно до приписів Закону № 2210:
		- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої статті 13);
		- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);
		- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
		- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону № 2210;
		- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).
		В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилався, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі                       № 910/14493/18 та від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20 щодо застосування частини другої статті 50 Закону № 2210. Так, зокрема, за доводами скаржника, судами не встановлено факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на підставі належних та допустимих доказів (при цьому, саме по собі зайняття суб`єктом господарювання монопольного становища на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності).
		Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
		Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі                             № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі  № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі                      № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі                       № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
		Так, у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 зі справи №    910/14493/18, на яку посилається скаржник, зокрема, зазначено про те, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону № 2210. 
		У постанові Верховного Суду зі справи № 904/4598/20, на яку також посилається скаржник, зазначено, зокрема, про те, що  на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено    обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання    монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки    саме по собі зайняття монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону № 2210. Таким чином, під час вирішення спорів про визнання недійсним та скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону  № 2210, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й    наявності чи відсутності    факту зловживання    ним таким становищем,    та    в чому конкретно (дія/бездіяльність) воно (зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) полягало/виявилось. Отже,    недоведення     АМК або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі,    зловживання    монопольним (домінуючим) становищем на ринку,    навіть у разі доведення зайняття    цим суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого)    становища, є підставою для визнання частково недійсним/скасування рішення АМК у частині визнання дій такого суб`єкта    господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу.
		Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями    12 та 13 Закону № 2210, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.
		Водночас у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій встановлено, що АМК у повному обсязі, з посиланням на документи, які були зібрані під час розгляду справи про порушення конкурентного законодавства та покладені в основу Рішення АМК, доведено порушення конкурентного законодавства позивачем.
		Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім встановленим обставинам справи, виходячи з усієї сукупності обставин та доказів, з`ясованих і досліджених у справі, у їх взаємозв`язку. 
		Водночас Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Таким чином, проаналізувавши зміст правовідносин у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду та постанови Верховного Суду на які, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту таких судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, оскільки справи суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, що виключає подібність названих справ за змістовим критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. 
		З огляду на викладене доводи скаржника про те, що судові рішення у справі                                            № 910/16055/21 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду зі справ   № 910/14493/18 та № 904/4598/20 не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі  № 910/16055/21.
		За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП «Київтранспарксервіс»     в частині     підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
		У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 3 та частини першої статті 627 ЦК України у подібних правовідносинах.
		Так, за доводами КП «Київтранспарксервіс», суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що останнє (КП «Київтранспарксервіс») має повне право встановлювати умови договору на власний розсуд, оскільки дане право передбачене ЦК України, Господарським кодексом України та відображено у висновках Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.09.2020 у справі                  № 559/1605/18 та  від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19 щодо  застосування статті 3 та статті 627 ЦК України (принципу свободи договору).
		Суд зазначає, що зміст положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 зі справи № 910/800/19). 
		Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що    свобода договору    має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору,    визначення умов договору.    Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 зі справи № 375/278/20.
		Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Водночас згідно зі статтею 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту    або із суті відносин між сторонами.
		При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. 
		Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:
		наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення;
		якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів;
		якщо це випливає із суті відносин між сторонами. 
		Водночас при застосуванні вказаних норм в конкурентних правовідносинах, необхідно враховувати специфіку та обмеження спеціального законодавства, які спрямовані на захист економічної конкуренції.  
		Свобода волевиявлення учасників договірних відносин в конкурентних правовідносинах обмежена вимогами імперативних норм спеціального конкурентного законодавства про заборону таких умов договору, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на цьому ринку. Таким чином, сама по собі відповідність умов договору приписам ЦК України не означає відсутність порушення конкурентного законодавства. Відносини, які склалися на досліджуваному ринку, повинні відповідати конкурентному законодавству.
		Касаційний господарський суд також зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано. 
		Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
		Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Наявності визначених законом підстав для скасування або зміни судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.
		Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій зі справи відсутні.
		Судові витрати
		Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на КП «Київтранспарксервіс», оскільки касаційне провадження у справі                         № 910/16055/21 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Закрити касаційне провадження у справі № 910/16055/21 за касаційною скаргою комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		Касаційну скаргу комунального підприємства «Київтранспарксервіс» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2022 та постанову  Північного  апеляційного господарського суду від 10.11.2022  зі справи                № 910/16055/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                І.    Колос
		 
		Суддя                                                                                                І. Бенедисюк 
		 
		 
		Суддя                                                                                             Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...