Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/12235/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; погашення податкового боргу, з них; стягнення податкового боргу.
Надіслано для оприлюднення: 23.12.2022. Зареєстровано: 24.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2022.
Дата набрання законної сили: 23.12.2022
Номер судового провадження: К/990/20917/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 грудня 2022 року    
		Київ
		справа №140/12235/21
		адміністративне провадження №К/990/20917/22
		              
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Дашутіна І.В.,  Яковенка М.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №140/12235/21 за позовом Головного управління ДПС у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року (головуючий суддя - Волдінер Ф. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року (суддя-доповідач - Качмар В. Я., судді: Большакова О. О., Затолочний В. С.),
		ВСТАНОВИВ:
		28 жовтня 2021 року Головне управління ДПС у Волинській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - позивач, ГУ ДПС) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути з відповідача на користь держави податковий борг в сумі 501214,78 грн.
		На обґрунтування своїх вимог ГУ ДПС посилалося на те, що ОСОБА_1 має податковий борг, який виник внаслідок несплати грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями № 0115101307 від 11 вересня 2017 року та № 0167751307 від 05 жовтня 2017 року. Зазначені податкові повідомлення-рішення не оскаржувались, відповідно, грошові зобов`язання набули статусу узгоджених. Посилаючись на те, що строки, встановлені статтею 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), є зупиненими відповідно до підпункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні Положення» ПК України просив стягнути податковий борг в судовому порядку.
		Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, позовну заяву залишив без розгляду.
		Суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг виник 20 жовтня 2017 року (за податковим повідомленням-рішенням №0115101307) та 17 листопада 2017 року (за податковим повідомленням-рішенням №0167751307), а відтак, згідно з пунктом 102.4 статті 102 ПК України, строк звернення контролюючого органу до суду з позовними вимогами минув 20 жовтня 2020 року та 17 листопада 2020 року. Суд дійшов висновку про неможливість застосування абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України. На обґрунтування своєї позиції посилався на те, що зазначеною нормою ПК України був доповнений Законом України від 13 травня 2020 року № 591-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 591-IX), метою якого була підтримка платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Застосування приписів абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України до строків стягнення податкового боргу суперечить основним засадами законодавчого регулювання відповідних правовідносин.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк звернення контролюючого органу до суду з позовними вимогами за звичайних обставин минув би 20 жовтня 2020 року та 17 листопада 2020 року. Однак, згідно з карантинними обмеженнями перебіг таких строків давності було зупинено. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зупинення строків давності, передбачених статтею 102 ПК України, слід тлумачити системно з метою законодавчого регулювання Закону № 591-IX, однак, зупинення перебігу строків стягнення податковим органом визначеного платнику податків грошового зобов`язання суперечить вказаній меті. Апеляційний суд також звернув увагу, що посилаючись на карантинні обмеження як на причину не звернення до суду з позовом в межах 1095-денного строку, позивач не вказує, яким саме чином неможливість вчинення процесуальної дії була пов`язана з обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Водночас діяльність ГУ ДПС під час дії карантинних заходів припинена не була, а тому скаржник не був позбавлений процесуальної можливості звертатися до суду із заявами, клопотаннями у визначеному законом порядку.
		Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що при визначенні строку для звернення до суду в цій справі належними до застосування є норми Податкового Кодексу України, з урахуванням змін, внесених до нього Законом № 591-IX. На момент встановлення карантину (18 березня 2020 року) строк для звернення контролюючого органу до суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу не минув, а був зупинений на увесь період карантину, що триває й досі. Відтак, контролюючий орган, звертаючись до суду з позовом у цій справі, в умовах встановленого карантину, не порушив встановлений на це строк.
		Ухвалою від 16 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів ГУ ДПС про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
		Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року - без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обговоривши доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Ключовим у цій справі є питання застосування підпункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні Положення» ПК України у взаємозв`язку із положеннями пункту 102.4 статті 102 ПК України. 
		Колегія суддів враховує, що станом на цей день відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування вищенаведених норм права, і з огляду на наявність різних позицій щодо їх застосування на рівні судів апеляційної інстанції, вважає, що касаційна скарга у цій справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
		У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 1340//5767/18 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте, норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
		Цей висновок Верховного Суду підтриманий у низці постанов. Відповідно, висновок Верховного Суду з питання застосування пункту 102.4 статті 102 ПК України є сформованим і усталеним. Відступу від такого висновку в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, здійснено не було і колегія суддів не вважає за необхідне від такого відступити.
		Водночас такий висновок сформульований у неподібних до цієї справи правовідносинах, оскільки у цій справі позов пред`явлено у 2021 році і ставиться питання застосування абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який набрав чинності 18 березня 2020 року.
		Так, Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року, до ПК України внесено зміни. Зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 - 52-5. Згідно з нововведеним пунктом 52-2 законодавець установив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. 
		Цим же пунктом встановлено, що на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу (станом на час розгляду справи - абзац десятий пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).
		Законом № 591-IX до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29 травня 2020 року. Згідно з внесеними змінами слова та цифри "по 31 травня 2020 року" замінено цифрами та словами "2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)", а в абзаці восьмому - також замінено слова та цифри "до 30 березня 2020 року" - словами та цифрами "протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)".
		Отже, станом на час звернення до суду з позовом ПК України встановив зупинення перебігу усіх строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
		До такого висновку призводить застосування граматичного (текстового) способу тлумачення положень абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, в якому відсутнє виокремлення будь-яких конкретних серед врегульованих статтею 102 ПК України строків. 
		Не можна погодитись і з висновками судів попередніх інстанцій, які ґрунтуються на аналізі пояснювальних записок до Законів № 533-ХІ і № 591-ІХ, про те, що мета їх законодавчого регулювання свідчить на користь того, що зупинення перебігу строку не може застосовуватись до стягнення податковим органом податкового боргу, оскільки ці закони спрямовані на підтримку платників податків у період обмежувальних карантинних заходів.
		Формулюючи такий висновок, суди не звернули увагу, що зазначені закони, крім підтримки платників податків, приймались також і з метою спрощення адміністративних процедур. 
		Як слідує зі змісту Закону № 533-ХІ, більшість його норм дійсно встановлює відповідні пільги в оподаткуванні, або звільняє від застосування штрафних санкцій за порушення у період дії карантину. Разом з тим, безпосередньо пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України положень щодо пільг не містить, оскільки тимчасове встановлення мораторію на проведення певних видів перевірок за своєю суттю не можна розглядати як пільгу або преференцію. Предметом регулювання цього пункту є особливості здійснення податкового контролю як одного з видів адміністративних процедур у розумінні цього закону. 
		Таким чином, пункт 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначає умови спрощення адміністративної процедури у період дії карантину. При цьому положення абзацу десятого щодо зупинення строків давності носить компенсаторний характер та слугує меті забезпечення можливості продовження адміністративних процедур після закінчення карантину.Слід зазначити, що станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) не завершилася.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перебіг 1095-денного строку зупинився 18 березня 2020 року, а тому не можна вважати, що позивачем пропущено строк давності для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, який за встановленими судами обставинами виник 20 жовтня 2017 року (за податковим повідомленням-рішенням №0115101307) та 17 листопада 2017 року (за податковим повідомленням-рішенням №0167751307).
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що звернення контролюючого органу до суду з цим позовом відбулось поза межами строку, встановленого ПК України, а відтак, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
		Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		За наведеного правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.
		Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі № 140/12235/21 скасувати.
		Справу № 140/12235/21 направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		СуддіМ.М. Гімон І.В. Дашутін   М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...