Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/5082/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 26.12.2022. Зареєстровано: 26.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2022.
Дата набрання законної сили: 23.12.2022
Номер судового провадження: 11-кп/817/311/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021211060000283

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Справа № 607/5082/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/311/22 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України   
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		23 грудня 2022 р. Тернопільський апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
		 
		головуючого судді        ОСОБА_2 , 
		суддів          ОСОБА_3 ,          ОСОБА_4 ,  
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
		 прокурора ОСОБА_6 ,
		 захисника ОСОБА_7 ,
		 обвинуваченого ОСОБА_8 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі Тернопільського апеляційного суду 23 грудня 2022 року кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2022 р., яким
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Підгайці Тернопільського району Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та призначено йому за даними статтями покарання:
		- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
		- за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено рахувати покарання ОСОБА_8 у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
		Цивільний позов прокурора Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної ради про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину задоволено повністю.
		Стягнуто із ОСОБА_8 в користь держави в особі Тернопільської обласної ради кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілої від кримінального правопорушення в розмірі 6917 (шість тисяч дев`ятсот сімнадцять) грн. 82 коп. (вісімдесят дві) коп. (р/р № НОМЕР_1 в КБ «Приватбанк» у Тернопільській області, Код 02001305).
		Також стягнуто із засудженого ОСОБА_8 процесуальні витрати за проведення судової транспортно-трасологічної експертизи №СЕ-19/120-22/350-ТР від 15.02.2022 в розмірі 1544,58 грн., судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/120-22/273-ІТ від 10.02.2022 в розмірі 1372,96 грн., судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/120-22/2776-ІТ від 29.03.2022 в розмірі 1716,20 грн., а всього на загальну суму 4633,74 (чотири тисячі шістсот тридцять три гривні сімдесят чотири копійки) грн. в користь держави.
		Вирішено долю речових доказів та скасовано арешт, накладений, згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (справа №607/20234/21, провадження №1-кс/607/6587/2021) від 05.11.2021 на транспортний засіб «ВАЗ» моделі 21013, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , після набрання вироку законної сили.
		В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2022 р. змінити, застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Вважає вирок суду необґрунтованим, ухваленим без всебічного, повного та об`єктивного дослідження особи обвинуваченого, з невідповідністю висновків суду стосовно визначення та врахування пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, позитивно характеризуючих даних та стану здоров`я ОСОБА_8 , невірного трактування у вироку думок і позицій учасників справи та як наслідок призначення занадто суворого покарання.
		Вказує, що при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції зазначив та перерахував ряд обставин, які передбачені ст. ст. 65-67 КК України, однак, на його думку, реальної оцінки цим обставинам не надав.
		Так, зважаючи на зазначене та власну позицію законного представника потерпілої, яка на запитання про обрання міри покарання обвинуваченого, відповіла на розсуд суду, останній при призначенні ОСОБА_8 міг застосувати, як про це просить захист, положення ст. 75, 76 КК України.
		На підтвердження цього наводить правову позицію Верховного Суду, висловлену у справі №742/584/18 від 21.02.2019, в якій зазначено, що позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації свої дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
		Також посилається на постанову Верховного Суду у справі 170/499/19 від 17.12.2020, в якій вказано, що апеляційний суд залишив поза увагою і не проаналізував характеру, обсягу та кількості допущених засудженим порушень Правил дорожнього руху. При цьому суд, формально вказавши на наявність обставини, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, фактично не врахував її та не зіставив з іншими порушеннями. Між тим, указані обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети, а сукупність цих обставин свідчить про те, що обране особі додаткове покарання в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, суперечить загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Також таке покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого через м`якість та не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання сама по собі не є вирішальною в цьому питанні.
		Зазначає, що обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку своїх протиправних дій, засуджує свою попередню протиправну поведінку та намагається виправити негативні наслідки вчиненого. Тому вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування покарання у виді обмеження волі, та звільнення останнього від призначеного основного покарання з випробуванням і встановлення іспитового строку із покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		21 грудня 2022 року на адресу суду надійшло клопотання законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , в якому він просить розглядати справу без його участі та без участі його неповнолітньої доньки ОСОБА_10 . Також заперечує щодо задоволення апеляційної скарги та просить вирок суду першої інстанції залишити без змін.
		Так, згідно вироку суду 02.11.2021 о 14 год 20 хв водій обвинувачений ОСОБА_8 , керував технічно справним автомобілем марки «ВАЗ» моделі 21013 р.н. НОМЕР_4 без вантажу та пасажирів по вул. Національного Відродження, що в с. Острів Тернопільського району Тернопільської області у напрямку смт. Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області від с. Буцнів Тернопільського району Тернопільської області.
		Порушуючи вимоги пунктів 2.3 «б», «д» Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, водій обвинувачений ОСОБА_8 , під час руху не був достатньо уважний, не стежив належно за дорожньою обстановкою, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
		Через проявлену під час керування автомобілем неуважність та унаслідок грубого порушення вимог п. 1.10 (в частині значення термінів «дорожні умови», «дорожня обстановка», «маневрування (маневр)», «безпечна швидкість», а також п. 10.1, ПДР України, на авто дорозі, що в межах с. Острів Тернопільського району, Тернопільської області, а саме навпроти домогосподарства № 2, водій обвинувачений ОСОБА_8 , здійснюючи обгін транспортного засобу, який рухався попереду нього у попутному напрямку, виїхав на зустрічну смугу для руху з подальшим зміщенням на ліве узбіччя у напрямку його руху, де допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_10 , 2010 року народження, яка в цей час рухалася лівим узбіччям у напрямку смт. Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області.
		В результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_10 , 2010 року народження, отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку, а із зовнішніх ушкоджень - садна лобової ділянки голови справа і правої виличної ділянки, садна ділянки обох колінних суглобів із забиттям м`яких тканин, забиття глибоких груп м`язів правого стегна з утворенням в їх товщі рідинного (серозного) вмісту  сероми.
		Виявлені у ОСОБА_10 тілесні ушкодження не були небезпечними для життя в момент заподіяння, проте вони потягли за собою тривалий (більш 21 дня) розлад здоров`я і за цією ознакою належать до тілесного ушкодження середньої тяжкості (п.п. 2.2.1 а/, в/, 2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - МОЗ України, Київ, 1995).
		Відтак, порушення водієм автомобіля марки «ВАЗ» моделі 21013 р.н. НОМЕР_4 обвинуваченим ОСОБА_8 п. 10.1 ПДР України перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
		Окрім того, 02.11.2021, о 14 год 30 хв. водій обвинувачений ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ» моделі 21013 р.н. НОМЕР_4 , рухаючись автодорогою в межах населеного пункту с. Острів Тернопільського району Тернопільської області в напрямку смт. Велика Березовиця, достовірно знаючи, що внаслідок вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди його діями були спричинені тілесні ушкодження малолітній потерпілій ОСОБА_10 , 2010 року народження, та остання внаслідок удару автомобіля впала на узбіччя дороги, у зв`язку з чим перебувала в безпорадному стані, оскільки внаслідок отриманих тілесних ушкоджень самостійно, без сторонньої допомоги була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, допомогу - потерпілій не надав, хоча мав змогу її надати, завідомо залишивши її без допомоги.
		Своїми діями обвинувачений ОСОБА_8 , порушив пункт 2.10 Правил дорожнього руху України, на місці пригоди не залишився, не надав первинної медичної допомоги потерпілій, не викликав карету «швидкої медичної допомоги», не повідомив органи Національної поліції про ДТП, залишивши малолітню потерпілу ОСОБА_10 на узбіччі дороги без допомоги і з місця пригоди зник.
		Таким чином, обвинувачений ОСОБА_8 своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, а також вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, а також, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
		Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити, прокурора, який просить вирок суду залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, в якому він просив задовольнити скаргу його захисника, звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 слід залишити без задоволення з наступних підстав. 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Як вбачається з матеріалів провадження та вироку, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджуються наявними у матеріалах провадження доказами.
		Проаналізувавши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку у вироку, суд обґрунтовано визнав винуватим ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та відповідно правильно кваліфікував дії останнього.
		Суд розглянув справу у відповідності до ст. 349 КПК України, тому висновки суду щодо фактичних обставин провадження, винуватості обвинуваченого і правильності кваліфікації його дій, які не оскаржуються в апеляційній скарзі, згідно до ст. 404 КПК України апеляційним судом не перевіряються.
		Що стосується питання призначеного ОСОБА_8 покарання, то, на думку колегії суддів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України, тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
		Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК України). 
		Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
		На реалізацію принципу, встановленого частиною другою статті 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
		Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
		Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
		Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину та передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. 
		Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. 
		З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
		Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
		Що стосується обставин даного кримінального провадження, слід зазначити, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).
		Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, тобто, керуючи транспортним засобом, він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється життя іншої людини та наслідком вчинення якого є спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень. 
		До того ж, ОСОБА_8 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, а саме: завідомо залишив без допомоги потерпілу, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження в результаті безпорадного стану, яку він сам поставив у небезпечний для життя стан (втік з місця дорожньо-транспортної пригоди).
		З матеріалів даного провадження вбачається те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо призначення обвинуваченому виду й розміру покарання, а саме за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначив рахувати покарання ОСОБА_8 у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, правильно взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_8 , який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, є інвалідом третьої групи, позитивно характеризується за місцем проживання, його вік та стан здоров`я, думку законного представника потерпілої сторони ОСОБА_11 щодо визначення обвинуваченому покарання, а саме те, що будь-якого відшкодування чи вибачень зі сторони ОСОБА_8 не очікує, оскільки не сприймає дії обвинуваченого, якими останній після наїзду автомобілем на його малолітню доньку залишив її у безпорадному стані, не зупинився, не надав допомогу та не не викликав бригаду екстренної медичної допомоги, конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень. При цьому суд врахував наявність обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, що його обтяжують.
		На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_12 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, яке він має відбувати реально.
		При цьому судом першої інстанції правильно враховано характер та наслідки скоєних кримінальних правопорушень, а саме те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення ОСОБА_8 п. 2.3 (б), (д) ПДР України; п. 1.10 ПДР України; п. 10.1 ПДР України, та те, що після вчинення дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений зник з місця її вчинення, не вжив можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілій, не викликав бригаду екстреної медичної допомоги, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції України, не чекав на прибуття поліцейських, не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, що спричинило малолітній потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження. 
		Також судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги умисний характер дій обвинуваченого, а саме залишення в небезпеці потерпілої, яка була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність даного діяння.
		Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, тяжкість кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, характер дій ОСОБА_8 , наслідки діяння, суд першої інстанції обґрунтовано призначив йому покарання, яке він має відбувати реально, з чим погоджується колегія суддів.
		Висновок суду про необхідність обрання обвинуваченому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки належно вмотивований.
		З урахуванням наведеного, звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню обвинуваченого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та не буде таким, що відповідатиме вимогам статті 65 КК України.
		Слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінальних правопорушень, вчинених ОСОБА_8 за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані.
		До того ж, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судом першої інстанції у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість грубого порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії. 
		Таким чином, відсутні підстави вважати призначене покарання несправедливим через суворість. 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку, не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів 
		У Х В А Л И Л А:
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2022 р. про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 286 КК України  без змін.
		Ухвала Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
		 
		Судді:
		 
		_______________ _______________ _______________
		ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...